Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №285/1207/21 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 285/1207/21

провадження № 51-5518км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

виправданого ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 42018061240000060, за обвинуваченням

ОСОБА_10 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Ярунь Новоград-Волинського району Житомирської області, яка проживає у АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України;

ОСОБА_9 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Новоград-Волинського Житомирської області, який проживає у

АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України;

ОСОБА_11 ,ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянки України, уродженки м. Радомишля Житомирської області, яка проживає у

АДРЕСА_3 , раніше

не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України.

Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 25 жовтня 2023 року визнано:

- ОСОБА_10 винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України (у редакції Закону України від 07 квітня

2011року № 3207-VI), і призначено їй покарання у вигляді штрафу в розмірі

250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4 250 грн, з позбавленням права обіймати керівні посади, пов`язані зі здійсненням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на один рік.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_10 від відбування призначеного основного та додаткового покарання у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрито;

- ОСОБА_9 невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст.358 КК України, та виправдано;

- ОСОБА_11 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, та виправдано.

Органи досудового розслідування обвинувачували ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 367 КК України, ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України та ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 358 КК України за таких обставин.

Рішенням 18 сесії Новоград-Волинської міської ради від 08 серпня

2013 року № 461 затверджено міську цільову Програму забезпечення житлом

дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа на

2013-2017 роки.

Рішенням сесії Новоград-Волинської міської ради від 23 грудня 2016 року № 208 Департамент праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради визначено розпорядником бюджетних коштів, призначених на забезпечення належних умов для виховання та розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячих будинках (у тому числі сімейного типу, прийомних сім`ях) та сім`ях патронатного вихователя.

Так, ОСОБА_10 , будучи службовою особою, яка виконує

організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки директора департаменту праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради, тобто функції розпорядника бюджетних коштів, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, не організувала внутрішнього контролю та не забезпечила його здійснення у вказаному департаменті під час конкурсу з придбання квартири, без перевірки її ринкової вартості.

Як наслідок, 10 жовтня 2017 року на засіданні робочої групи для проведення конкурсу з придбання квартири для осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів міського та обласного бюджетів прийнято рішення про визначення пропозиції ОСОБА_9 із запропонованою вартістю квартири 440 000 грн переможцем конкурсу з придбання квартири.

Зі свого боку ОСОБА_9 , будучи переможцем конкурсу з придбання квартири для осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розуміючи, що вартість запропонованої ним квартири явно завищена, з метою доведення до кінця свого злочинного умислу, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці та часу, однак не пізніше 10 жовтня 2017 року вмовив директора ПП «Україна-Експерт-Центр» ОСОБА_11 видати завідомо підроблений звіт про оцінку майна із зазначенням завищеної вартості однокімнатної квартири АДРЕСА_4 , для подальшої подачі указаного звіту до департаменту праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради на підтвердження вартості майна.

Діючи умисно в інтересах ОСОБА_9 , 10 жовтня 2017 року ОСОБА_11 , перебуваючи за місцем реєстрації ПП «Україна-Експерт-Центр» на вул. Київській, 16, кв. 13 у м. Житомирі, будучи оцінювачем, всупереч п. п. 51, 52, 53, 54, 56, 57 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, не вчинивши розрахунків за порівняльним підходом, не вказавши норми нормативно-правових актів, відповідно до яких проводилася оцінка, не проаналізувавши зовнішніх факторів та ринку подібного майна, не зробивши аналізу найбільш ефективного використання, не виконавши будь-яких розрахунків та оціночних процедур, склала, завірила своїм підписом та печаткою ПП «Україна-Експерт-Центр» завідомо підроблений офіційний документ - звіт про оцінку майна від 10 жовтня 2017 року № 2283633_10102017_N-026-10-2017, указавши у ньому завищену вартість квартири в сумі 451 027 грн, та видала його для ОСОБА_9 .

Далі ОСОБА_9 , з метою забезпечення укладення з Новоград-Волинською міською радою договору купівлі-продажу квартири за запропонованою ним ціною та приховування її реальної вартості, надав до департаменту праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради указаний завідомо підроблений офіційний документ із зазначенням завищеної вартості квартири.

Як наслідок, 12 жовтня 2017 року між ОСОБА_9 та Новоград-Волинською міською радою укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири та 26 жовтня 2017 року ОСОБА_9 департаментом праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради перераховано грошові кошти в сумі 440 000 грн.

Згідно з висновком оціночно-будівельної експертизи від 30 вересня

2020 року № 7/19-25 ринкова вартість квартири АДРЕСА_4 , станом на

10 жовтня 2017 року становила 288 290 грн, станом на 12 жовтня 2017 року - 288 070 грн.

При цьому висновком судової економічної експертизи від

10 листопада 2020 року № 2817/2951/20-25 підтверджено перевищення суми оплати квартири АДРЕСА_4 в розмірі 151 930 грн.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 24 лютого 2026 року скасував вирок місцевого суду в частині визнання ОСОБА_10 винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України (у редакції Закону України від 07 квітня 2011 року № 3207-VI).

Прийняв рішення закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 з підстав відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України.

Також постановив вважати:

- ОСОБА_9 невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, та виправдав з підстав відсутності в діях складу кримінальних правопорушень;

- ОСОБА_11 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, і виправдав з підстав відсутності в діях складу кримінального правопорушення.

До того ж постановив виключити з мотивувальної частини вироку суду висновки про невідповідність звіту про оцінку майна від 10 жовтня 2017 року

№ 2283633_10102017_N-026-10-2017 вимогам офіційного документа. Також Процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 11 676, 68 грн віднести за рахунок Державного бюджету України.

У решті вирок залишив без змін.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, прокурор подав касаційну скаргу, у якій просить його скасувати та призначити новий розгляд у цьому суді.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи про допущення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які призвели до безпідставного виправдання осіб у цьому кримінальному провадженні.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

На обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає про те, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини, які мають значення для кримінального провадження, а саме те, що ОСОБА_10 як виконуюча обов`язки директора департаменту - голови робочої групи несла персональну відповідальність за ефективне використання бюджетних коштів і, що, за умови належного дослідження доказів, повністю підтверджується її вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України.

Указує, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що звіт про оцінку майна від 10 жовтня 2017 року № 2283633_10102017_N-026-10-2017, складений оцінювачем ОСОБА_11 , не встановлює для сторін обов`язкової ціни продажу відповідного майна і не обмежує їх у визначенні договірної вартості, а є передумовою вчинення нотаріальних дій та був наданий ОСОБА_9 , який став переможцем конкурсу для пропонованої ним ціни, а не для підтвердження ринкової вартості майна, оскільки у кримінальному провадженні наявні докази, які доводять невідповідність ціни квартири, запропонованої ОСОБА_9 та підтвердженої звітом про оцінку майна № 2283633_10102017_N-026-10-2017 від 10 жовтня 2017 року складеним ОСОБА_11 , що є достатніми для доведення винуватості зазначених осіб у вчиненні ними інкримінованих кримінальних правопорушень.

Також зазначає про те, що апеляційний суд безпідставно визнав неналежним та недопустимим доказом висновок експерта від 30 вересня 2020 року № 7/19-25, оскільки експертом застосовано сумнівну методику вивчення ринку житла у

м. Новограді-Волинському та визначено недостовірну вартість квартири.

До того ж стверджує, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам поданої скарги, формально підійшов до розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення та постановив рішення, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Учасники судового провадження не подавали заперечень на касаційну скаргу прокурора.

У судовому засіданні прокурор підтримав подану касаційну скаргу, а виправданий та захисники заперечили щодо її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У частині 1 ст. 412 КПК України визначено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

За нормами п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Щодо відсутності в діях ОСОБА_10 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення

Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, і в ньому повинно бути наведено наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo» (у випадку сумніву - на користь обвинуваченого), згідно з яким під час оцінювання доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше розуміння, пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Разом з тим варто підкреслити, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону тягар доведення обґрунтованості обвинувачення, а отже і надання доказів винуватості, покладено на сторону обвинувачення.

Так, згідно зі ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні не зроблено.

За змістом ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2 ст. 91 КПК України).

Очевидно, що предмет доказування в конкретному кримінальному провадженні, тобто сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідно для вирішення кримінального провадження, залежить від того, у вчиненні якого саме кримінального правопорушення обвинувачується особа, оскільки кримінальні правопорушення різняться за об`єктом, об`єктивною та суб`єктивною сторонами, суб`єктом. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) КК України, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

Стосовно доводів прокурора про те, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини, які мають значення для кримінального провадження, а саме те, що ОСОБА_10 як виконуюча обов`язки директора департаменту - голови робочої групи несла персональну відповідальність за ефективне використання бюджетних коштів і, що, за умови належного дослідження доказів, повністю підтверджується її вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, колегія суддів наводить такі мотиви.

Для кваліфікації діяння саме за ст. 367 КК України має бути встановлено, що діяння вчинене службовою особою під час виконання нею своїх обов`язків. Заподіяна службовою особою шкода з інших обставин, що не залежали від неї, не дає підстав стверджувати про наявність злочинної службової недбалості, так само не утворюють складу цього злочину шкідливі наслідки, що настали з причин, які службова особа не могла усунути.

Істотна шкода та тяжкі наслідки можуть бути інкриміновані винному лише за наявності причинного зв`язку між його діянням (дією чи бездіяльністю) та настанням зазначених наслідків. Для цього необхідно встановити, яке саме порушення службових обов`язків передувало настанню істотної шкоди чи тяжких наслідків, що це порушення було їх необхідною умовою і що службова особа усвідомлювала чи повинна була усвідомлювати розвиток причинного зв`язку, тобто те, що її діяння стане причиною настання саме зазначених наслідків.

Для з`ясування наявності об`єктивної сторони службової недбалості під час судового розгляду має бути встановлено нормативний акт, яким визначається компетенція службової особи і коло обов`язків, покладених на неї цим актом; які саме обов`язки, в якому обсязі та порядку вона повинна була виконати у відповідних умовах; чи мала вона реальну можливість належним чином виконати ці обов`язки в умовах, що склалися; у чому саме виявилися допущені особою порушення службових обов`язків і які саме наслідки вони спричинили; чи перебували службові порушення у причинному зв`язку з тими наслідками, що настали.

Службова недбалість може бути лише за умови, що службова особа мала об`єктивну можливість виконати дії, які входять у коло її обов`язків.

Колегія суддів акцентує на тому, що особа може бути засуджена, лише якщо доведено, що вона вчинила діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, визначений кримінальним законом. Для визнання особи винуватою у вчиненні інкримінованого злочину мають бути встановлені всі його складові, і недоведеність будь-якої з них означає відсутність в діях особи складу цього злочину.

За змістом обвинувального акта, сторона обвинувачення вважала, що

ОСОБА_10 , будучи службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі й адміністративно-господарські обов`язки директора департаменту праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради, тобто функції розпорядника бюджетних коштів, своїми діями, які виразилися у бездіяльності щодо забезпечення внутрішнього контролю під час використання бюджетних коштів, незаконно визнано ОСОБА_9 переможцем конкурсу з придбання квартири для осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і на його рахунок 26 жовтня 2017 року департаментом праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради зайво перераховано грошові кошти в сумі 151 930 грн, що у 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є істотною шкодою.

Проте апеляційний суд виправдав ОСОБА_10 з покликанням на те, що сторона обвинувачення не довела наявності в її діях всіх ознак об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України.

Так, під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд допитав, зокрема:

- ОСОБА_10 , яка пояснила, що у 2017 році, перебуваючи на посаді заступника директора Управління соціального захисту населення, була одним із членів робочої групи, створеної для організації та проведення конкурсу з придбання житла для дітей-сиріт. Процес закупівлі квартири відбувався таким чином: спочатку було оголошено конкурс на придбання житла, відповідне оголошення було опубліковано у засобах масової інформації та розміщено на місцевому телебаченні. Бажаючим продати квартири було запропоновано подати свої пропозиції до департаменту соціального захисту населення, в оголошенні були зазначені контактні телефони юридичного відділу, працівник якого здійснював прийом документів та збирав необхідні матеріали від осіб, які виявили бажання взяти участь у конкурсі. Робоча група була створена розпорядженням міського голови та складалася з працівників департаменту соціального захисту (керівника, заступника та юриста), а також представників служби у справах дітей і міської ради. До її складу входили керівник департаменту соціального захисту населення ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , керівник служби у справах дітей ОСОБА_15 та депутат міської ради ОСОБА_16 . Головою робочої групи була керівник департаменту соціального захисту ОСОБА_12 . На робочу групу було покладено завдання здійснювати об`їзди запропонованого житла з метою визначення можливості придбання тієї чи іншої квартири для проживання дітей-сиріт. Організацією цього процесу займався юрист департаменту: він збирав документи, контактував із власниками житла та організовував зустрічі на визначену дату для огляду квартир. Після здійснення огляду робоча група збиралася для обговорення результатів виїзду. На першому засіданні були визначені критерії, за якими мала відбиратися квартира, придатна для дитини-сироти. Такі критерії формулювалися керівником служби у справах дітей: житло мало бути придатним для проживання та забезпеченим мінімальним набором меблів, щоб дитина могла одразу заїхати і проживати без додаткових витрат. У межах конкурсу робочою групою було здійснено декілька виїздів. Було отримано три пропозиції: щодо першої квартири її власник згодом відмовився від участі у конкурсі; друга квартира була з ремонтом, однак без меблів; третя квартира була умебльована і, на думку керівника служби у справах дітей, відповідала визначеним критеріям та могла бути придбана. За результатами об`їздів робоча група збиралася в міській раді, проводила засідання, за підсумками якого складався протокол. Рішення приймалося шляхом голосування; усі члени робочої групи мали рівні права, обов`язки та відповідальність, а тому рішення було колегіальним. Вартість квартир зазначалася самими власниками у письмових пропозиціях, поданих до департаменту. Також зазначила, що з іншими учасниками процесу раніше знайома не була та жодних контактів із ними не підтримувала. З ОСОБА_9 раніше знайома не була, вперше побачила його вже в суді; під час огляду квартири житло демонструвала його мати, яку вона бачила під час виїзду. Всі власники квартир контактували виключно з юристом департаменту. Департамент соціального захисту населення був розпорядником бюджетних коштів, у зв`язку з чим його представники входили до складу робочої групи. Робоча група була створена для організації закупівлі житла, що включало здійснення об`їздів, визначення критеріїв відбору та прийняття рішення про придбання квартири. Будь-яких окремо визначених функцій чи обов`язків робочої групи нормативними актами не встановлювалося; положення про її діяльність не затверджувалося. Існувало лише розпорядження міського голови про створення робочої групи із зазначенням її персонального складу. Жодним нормативним актом не передбачалося обов`язку робочої групи здійснювати оцінку вартості квартири; під час визначення переможця звіт про оцінку майна не розглядався. Експертний висновок подавався вже на стадії укладення договору купівлі-продажу, а про необхідність його подання повідомляв юрист департаменту соціального захисту. Особисто такого звіту вона не бачила. Крім того, зазначила, що на момент проведення відповідних дій директор перебувала у відпустці, у зв`язку з чим вона тимчасово виконувала обов`язки керівника за посадою;

- ОСОБА_12 , яка повідомила, що рішенням Новоград-Волинської міської ради у 2013 році було затверджено програму забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа. Головним розпорядником коштів на той час визначено Управління праці та соціального захисту населення, хоча безпосередній напрям роботи з відповідною категорією дітей належить до повноважень служби у справах дітей. Протягом 2017 року службою у справах дітей неодноразово надсилалися листи щодо необхідності придбання житла для дітей-сиріт. Розпорядженням міського голови було створено робочу групу. Рішення цієї групи приймалися колегіально. Оскільки управління соціального захисту було розпорядником коштів, під час прийняття рішень завжди враховувалася думка служби у справах дітей з огляду на те, що йдеться про їх категорію. Квартира, яка закуповується за державні кошти, повинна бути облаштована меблями та всіма необхідними засобами для проживання. Оголошення про придбання житла було розміщено в міській газеті «Лесин край». Робоча група здійснила виїзд для огляду квартири за адресою: АДРЕСА_5 , однак у зв`язку з тим, що квартира була типу студія, капітальний ремонт не був завершений і фактично були відсутні належні умови для проживання, було прийнято рішення про неможливість її придбання. Надалі проводилося обстеження квартири за адресою: АДРЕСА_6 . Члени робочої групи виїжджали туди два чи три рази з метою перевірки відповідності житла встановленим вимогам. У зазначеній квартирі були наявні всі необхідні засоби для проживання: вона була повністю облаштована меблями, телевізором, холодильником, кухонним приладдям. У зв`язку з цим було прийнято рішення про її придбання. Таке рішення не приймалося одноособово головою робочої групи чи керівником управління соціального захисту, а ухвалювалося колегіально всіма членами групи. Підтвердженням вартості житла був експертний звіт. На час розгляду справи у зазначеній квартирі проживає дитина-сирота, а сама квартира перебуває у власності міської ради. Договір купівлі-продажу укладався міською радою.

- свідка ОСОБА_15 , яка пояснила, що працювала начальником служби у справах дітей, була членом комісії у 2017 році, яка розглядала придбання квартири для дитини, яка була під опікою. Квартиру було придбано для однієї дитини, заявку подавала служба у справах дітей, кошти через службу у справах дітей не проходили. Кожен рік мали купувати одну або дві квартири. Оглядали три квартири, завданням було обрати квартиру, яка придатна для проживання цієї дитини, чи там є всі необхідні умови, чи вона обставлена, чи вона має меблі, предмети домашнього вжитку. Зупинилися на відповідній квартирі, бо вона відповідала вимогам, перші дві потребували ремонту. Ціна не розглядалася, ціну квартири не знала, тільки дивилися відповідність вимогам для проживання. Ні від кого вказівок враховувати вартість житла не надходило. Документів не готувала, тільки розписалася в протоколі. Обстеження проводилося таким чином, що члени комісії оглядали квартири. ОСОБА_10 теж брала участь в обстеженні квартир. Чи проводилася експертна оцінка, невідомо, такі питання до її компетенції не входили. Юридичний супровід цих документів не знає, хто робив. Фактів впливу на членів комісії, щоб обрати квартиру саме ОСОБА_9 не було. Будь-які нормативні документи про проведення конкурсу чи вимоги до відома не доводили. Очолювала робочу групу ОСОБА_10 . Повідомила, що обрали таку квартиру, де можна одразу проживати, а в попередніх квартирах необхідно було зробити ремонт, придбати меблі;

- свідка ОСОБА_17 , мати ОСОБА_9 , яка пояснила, що у 2016 році придбали квартиру АДРЕСА_4 за ціною, вказаною в договорі. Квартира була у занедбаному стані. Зробила ремонт: повністю поміняла всю сантехніку, купила новий бойлер, поклала ламінат, поміняла двері, придбала новий посуд, холодильник. У квартирі було все нове. Про конкурс на придбання житла для дітей-сиріт дізналася з місцевого телебачення. Подзвонила по зазначеному телефону. Разом з сином підійшли до департаменту праці та соціального захисту. Отримали перелік документів, які необхідно було подати на конкурс. Ціну за квартиру встановили 17 000 дол. США. Квартиру декілька разів дивилася комісія, не менше трьох осіб. Коли передзвонили з департаменту та повідомили, що їх пропозиція перемогла, в той же день замовила та отримала висновок про оцінку майна у експерта. Висновок був необхідний для укладення договору купівлі-продажу. ОСОБА_11 знає, висновок замовляла у неї. Не просила експерта вказати конкретну суму у висновку. З ОСОБА_10 раніше не була знайома і не спілкувалася. Всі питання з приводу продажу квартири вирішувала сама. Син приїздив лише на підписання договору. Квартира була повністю укомплектована та умебльована, готова до проживання. Комунальні проплачені до кінця року, наявні посуд, постільна білизна, навіть замінені лампочки на економки.

- свідка ОСОБА_18 , який повідомив, що йому у спадок дісталася квартира від матері. Квартира була в поганому стані, але в ній зроблений євроремонт і станом на кінець 2017 року подали оголошення в газету про продаж квартири за

13 500 дол. США, орієнтовно 370 000 грн. Потім прийшла до нас комісія, три людини, один чоловік і дві жінки і сказали, що квартира має брати участь у конкурсі на продажу для дітей-сиріт, і попросили у мене паспорт і ідентифікаційний код. В квартирі була мебель на кухні, не було газової плити, холодильника, і інших меблів не було в квартирі, окрім кухні. Особисто в міську раду не звертався, мене знайшли за оголошенням. Пакет документів для участі в конкурсі подав, вартість була реальною на той час, 13 500 дол. США і потім в кінці 2017 року ми так і продали за таку суму. Участі у засіданнях міської ради не брав.

- свідка ОСОБА_19 , який пояснив, що на той час виконував обов`язки Новоград-Волинського міського голови і йому на підпис було подано пакет документів на придбання відповідної квартири. Пакет документів був належним чином завізований усіма причетними, розпорядженням міського голови була створена робоча група, були висновки від цієї робочої групи про закупівлю квартири, жодного зауваження, заперечення або особистої думки викладено і висловлено не було, тому він підписав разом з іншими документами цей документ. Ніякої участі у процесі придбання квартири, крім, підписання цього документа, не брав. Ціну для придбання квартири він не пам`ятає, і до його посадових обов`язків і компетенції це не входило. Весь перелік документів, які було подано, він не пам`ятає. Відповідало за придбання цієї квартири на той час Управління праці та соціального захисту, і для того щоб придбати квартиру розпорядженням голови була створена робоча група, в яку увійшло чи 15 чи 17 представників виконавчих органів влади, громадськості і депутатського корпусу, які дали свій позитивний висновок. Згідно типової інструкції з діловодства, затвердженою постановою КМУ, там передбачено, що, якщо поступає пакет документів, а у міського голови сотні таких документів, вони мають бути належним чином завізовані, і згідно із цієї постановою - кожен несе відповідальність, відповідно до своєї компетенції погоджуючи цей документ, якщо той, що має завізувати, він не погоджується, він може заперечити, не завізувати або навіть висловити свою думку. На той час не було підстав сумніватися у вартості придбання цієї квартири. Будь-яких фактів впливу чи тиску на нього щодо обрання переможцем саме квартири на вул. Житомирській чи відомих фактів тиску на інших учасників не було, таких фактів йому невідомо.

- свідка ОСОБА_16 , який пояснив, що у 2017 році був депутатом міської ради і головою комісії з питань соціальної політики, тому напевно брав участь у робочій групі з придбання житла для дітей-сиріт. Участь у засіданнях брав. Органи виконавчої влади розглядали питання щодо придбання квартири, доповідали, обов`язково хтось відвідував, і тоді приймалося рішення. Особисто на нього під час його роботи в міській раді ніхто ніколи жодного тиску чи впливу в процедурі придбання квартир, обрання переможців чи будь-якої іншої роботи не здійснював.

При цьому апеляційний суд дав оцінку показанням допитаних місцевим судом осіб та вказав, що між показаннями відсутні суперечності щодо порядку створення та діяльності робочої групи, процедури огляду квартир, визначення критеріїв відбору житла та переможця конкурсу, стадії на якій вимагався експертний звіт про оцінку майна.

Тому апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги показання наведених нижче осіб:

- свідка ОСОБА_20 про те, що ОСОБА_10 знає, відносини робочі. З ОСОБА_9 , ОСОБА_11 незнайома. У 2017 році працювала заступником міського голови, була куратором соцзахисту. На виконання Програми для закупівлі житла дітям-сиротам за розпорядженням міського голови була створена робоча група, яка займалася питанням закупівлі житла для дітей, які закінчували навчання. Фінансування відбувалося за рахунок обласного та місцевого бюджетів. Кошторис на придбання однієї квартири становив

440 000 грн. Розпорядником коштів виступало Управління праці і соціального захисту населення. Робоча група складалася з голови і чотирьох членів. Вартість житла визначалася експертною оцінкою. Основний критерій для придбання житла - це належні умови для проживання дитини-сироти, а саме - повністю відремонтована квартира з наявними комунікаціями, сантехнікою, умебльована. Рішення про придбання квартири приймалося робочою групою колегіально;

- свідка ОСОБА_21 , який пояснив, що ОСОБА_10 знає, відносини робочі. ОСОБА_9 і ОСОБА_11 не знає, ніколи не спілкувався. У 2017 році як депутат входив у комісію економічного розвитку міста. Міська рада закуповувала квартири військовим, дітям-сиротам. У процедурі закупівлі квартир участі не брав, квартири не оглядав. Будь-які обставини щодо впливу на робочу групу, яка рекомендувала квартири до закупівлі, свідку невідомі;

- представника потерпілого ОСОБА_14 , який є головним спеціалістом - юрисконсультом Управління соціального захисту населення Звягельської міської ради та повідомив, що у 2017 році міська рада закуповувала квартири для дітей-сиріт. Управління виступало розпорядником коштів. Планувалося купити дві квартири, купили одну в ОСОБА_9 , решта коштів повернулася до бюджету. Згідно із Законом України «Про публічні закупівлі» для придбання об`єкта нерухомості не передбачається тендерна процедура, по суті нерухомість придбавається шляхом укладення прямого договору. Для того щоб зробити процес закупівлі більш об`єктивним, за місцевою ініціативою, розпорядженням міського голови була створена робоча група, яка мала підібрати житло, встановити критерії для відбору такого житла та запропонувати міській раді найкращий варіант. Договір купівлі-продажу укладений між міською радою в особі міського голови та продавцем. Робоча група оглядала запропоновані квартири. Найбільш позитивні відгуки, за погодженням всіх членів комісії, отримала пропозиція ОСОБА_9 . Були ще дві пропозиції, які не підійшли. Власник квартири на АДРЕСА_7 згодом відмовилася від продажу, квартира на АДРЕСА_5 не мала мінімального меблювання. Звіт про оцінку майна законодавством не передбачений. Склалася така усталена практика, щоб звіт був наявний і сума договору не перевищувала вартості, встановленої у звіті. Спочатку відбувався відбір, обирався переможець, а потім на стадії укладення договору вимагався звіт. Особа пропонує свою ціну, якщо вона, як мінімум, не перевищує граничної вартості коштів, визначених бюджетом, її пропозиція розглядається. Квартира на вул. Житомирській підходила за всіма критеріями: ремонт, комунікації, наявність сантехніки, меблів, у тому числі за житловою площею. В кінці серпня 2017 року було подано оголошення про придбання житла для дітей-сиріт з умовами і контактними телефонами. До переліку документів, які приймалися, входили: паспорт, ідентифікаційний код, документи, що підтверджують власність на житло, технічний паспорт. Як секретар робочої групи він приймав документи і перевіряв їх. Положення про робочу групу не приймалося, голоси учасників робочої групи рівні, за загальним принципом групою керує голова. Остаточне рішення про закупівлю квартири приймає міська рада. Робоча група колегіально простою більшістю голосів приймає рішення рекомендувати міській раді певне житло для придбання. Матеріальних претензій управління до обвинувачених не має, матеріальна шкода не визначалася, обліковування будь-яких збитків відсутнє.

Отже, апеляційний суд оцінив надані показання згаданих вище осіб, дійшов висновку про те, що усі допитані свідки, в тому числі представник потерпілого, підтвердили, що робоча група була створена розпорядженням міського голови, діяла колегіально, із веденням протоколів засідань та визначенням критеріїв відбору житла. Окремого положення про її діяльність не приймалося, спеціально визначеного переліку функцій не існувало. Рішення приймалися не одноособово ОСОБА_10 , а робочою групою у повному складі.

Зі свого боку колегія суддів зазначає, що для кваліфікації дій особи за ст. 367 КК України суду потрібно:

- встановити нормативний акт, яким визначається компетенція службової особи і коло обов`язків, покладених на неї цим актом;

- встановити реальні можливості його виконання з урахуванням об`єктивних та суб`єктивних факторів;

- підтвердження причинного зв`язку між неналежним виконанням службових обов`язків і негативними наслідками, що настали.

У ході апеляційної процедури суд резюмував, що є безпідставним обґрунтування винуватості ОСОБА_10 з посиланням на Положення про Департамент, норми Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», Бюджетного кодексу України, посадову інструкцію начальника управління, а також на загальні засади організації внутрішнього контролю. На переконання апеляційного суду, наведені норми мають організаційний характер і визначають загальні принципи діяльності розпорядника бюджетних коштів, але не встановлюють конкретного, чітко визначеного алгоритму дій у процедурі придбання житла та не покладають на виконуючого обов`язки директора персонального обов`язку здійснювати перевірку ринкової вартості об`єкта нерухомості шляхом самостійного аналізу чи переоцінки експертного звіту.

У своєму рішенні апеляційний суд проаналізував згадані норми закону та документи й дійшов висновку про те, що:

- п. 5 Положення про Департамент щодо забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів визначає напрям діяльності органу в цілому, не конкретизує способу реалізації цього обов`язку;

- приписи ст. 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» формулюють стандарти належної поведінки посадової особи, однак не встановлюють спеціального обов`язку здійснювати професійну оцінку ринкової вартості майна або перевіряти правильність методології, застосованої суб`єктом оціночної діяльності;

- положення статей 7, 26 Бюджетного кодексу України визначають загальні засади бюджетного процесу та управлінську відповідальність керівника за організацію системи внутрішнього контролю, однак не покладають на нього функцій суб`єкта оціночної діяльності, не надають повноважень самостійно визначати ринкову вартість об`єкта нерухомості та не зобов`язують здійснювати експертну ревізію поданих звітів про оцінку;

- методичні рекомендації з організації внутрішнього контролю, затверджені наказом Міністерства фінансів України, мають рекомендаційний та організаційний характер і спрямовані на формування системи управління ризиками та забезпечення належного документування управлінських процесів. Вони не встановлюють обов`язку керівника особисто перевіряти ринкову вартість кожного об`єкта, що придбавається;

- посадова інструкція начальника управління містить положення загального характеру щодо керівництва діяльністю управління, координації та контролю за виконанням завдань, сумлінного виконання службових обов`язків та дотримання законодавства. Разом з тим вона не визначає окремої компетенції щодо здійснення перевірки ринкової вартості об`єктів нерухомості, не встановлює процедури аналізу чи оцінювання звітів суб`єктів оціночної діяльності та не покладає на начальника управління обов`язку ініціювати або проводити додаткову оцінку майна на стадії визначення переможця конкурсу, оскільки така вимога взагалі не передбачалася умовами конкурсного відбору;

- розпорядження міського голови № 220-о про створення робочої групи не містить будь-яких положень, які б покладали на директора департаменту або його заступника персональний обов`язок здійснювати перевірку ринкової вартості квартири чи організовувати проведення додаткової оцінки майна на стадії конкурсу.

Більше того, цей суд акцентував на тому, що питання визначення переможця конкурсу вирішувалося колегіально робочою групою, до складу якої входили:

- ОСОБА_12 - директор департаменту праці та соціального захисту населення міської ради, голова робочої групи;

- ОСОБА_10 - заступник директора - начальник управління державних соціальних допомог департаменту праці та соціального захисту населення міської ради, заступник голови робочої групи;

- ОСОБА_14 - начальник відділу з питань юридичної роботи та контролю за дотриманням пенсійного законодавства, секретар робочої групи;

- ОСОБА_15 - начальник служби у справах дітей міської ради;

- ОСОБА_16 - депутат міської ради, голова постійної комісії з питань соціальної політики, охорони здоров`я, освіти, культури та спорту (за згодою);

- ОСОБА_22 - головний спеціаліст юридичного відділу управління житлово-комунального господарства, енергозбереження та комунальної власності міської ради.

Зважаючи на зазначене сам собою факт перебування ОСОБА_10 на посаді не утворює складу інкримінованого їй кримінального правопорушення. Для притягнення до відповідальності необхідно встановити конкретний, індивідуалізований обов`язок, який випливає із закону, підзаконного нормативного акта, посадової інструкції чи іншого документа та який обвинувачена реально могла виконати.

Тож апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення про відповідність запропонованого житла встановленим вимогам приймалося не одноособово ОСОБА_10 , а колегіальним органом, до складу якого входили посадові особи різних структурних підрозділів та представник депутатського корпусу, що підтверджується як письмовими матеріалами провадження, так і показаннями вказаних вище осіб.

За наведених вище обставин апеляційний суд зробив висновок, що стороною обвинувачення не підтверджено об`єктивної сторони складу службової недбалості.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що ані в посадовій інструкції, ані в інших нормативно-правових актах, на які посилається сторона обвинувачення на обґрунтування винуватості ОСОБА_10 , не зазначено службових обов`язків, які, на її переконання, вона неналежно виконала через несумлінне ставлення до них, оскільки прокурор не довів, що на ОСОБА_10 фактично покладалися ті обов`язки, які передбачали б вчинення дій, наведених в обвинуваченні, а також причинного зв`язку між її діями/бездіяльністю та наслідками, що настали.

Тож висновки апеляційного суду про те, що стороною обвинувачення не було надано належних доказів, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 367 КК України, є правильним та таким, що ґрунтується на матеріалах кримінального провадження.

Доводи прокурора про протилежне є безпідставними.

Про відсутність в діях ОСОБА_9 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України

Щодо доводів прокурора про необґрунтованість висновків апеляційного суду про те, що звіт про оцінку майна № 2283633_10102017_N-026-10-2017 від 10 жовтня 2017 року складений оцінювачем ОСОБА_11 не встановлює для сторін обов`язкової ціни продажу відповідного майна і не обмежує їх у визначенні договірної вартості, а є передумовою вчинення нотаріальних дій та був наданий ОСОБА_9 , який став переможцем конкурсу для пропонованої ним ціни, а не для підтвердження ринкової вартості майна, при тому, що у кримінальному провадженні наявні докази, які доводять невідповідність ціни квартири запропонованої ОСОБА_23 та підтвердженої звітом про оцінку майна

№ 2283633_10102017_N-026-10-2017 від 10 жовтня 2017 року складеним

ОСОБА_11 , що є достатніми для доведення винуватості, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до змісту постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року у справі № 686/13801/16 (провадження № 51-4160кмо20) положення закону про кримінальну відповідальність визначають шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, де за лексико-граматичним способом тлумачення закону обман і зловживання довірою передбачені у ст. 190 КК України як самостійні (альтернативні) способи вчинення шахрайства.

Обман як спосіб шахрайства полягає в повідомленні неправдивих відомостей (активний обман) або у приховуванні відомостей про обставини, повідомлення яких мало б суттєве значення для рішення про передачу майна або права на майно, за наявності обов`язку їх повідомити (пасивний обман).

Вказівка у ст. 190 КК України на вчинення дій стосовно чужого майна свідчить про те, що відповідальність за шахрайство пов`язана із встановленням усвідомлення винним факту заволодіння майном, яке належить іншій особі (чужим для нього), за відсутності законних підстав для того.

Варто зазначити, що за ст. 190 КК України кваліфікується протиправне заволодіння чужим майном, ввіреним (наданим) на підставі особистого знайомства, родинних відносин, почуття дружби, симпатії, співпраці, партнерства (тощо), а не на юридичних підставах.

У цьому кримінальному провадженні підставою для виправдання ОСОБА_9 стало те, що обвинувачення базується на неправильній юридичній оцінці стороною обвинувачення його дій, не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та не базується на будь-яких доказах.

Відповідно до ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Водночас правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації кримінального правопорушення за встановленими судом фактичними обставинами є імперативно встановленим обов`язком.

Відповідно до ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються: 1) у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; 2) у разі визнання особи винуватою - формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, що за ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.

Як убачається з формулювання обвинувачення, викладеного у зміненому обвинувальному акті, саме з моменту ознайомлення з оголошенням про проведення конкурсу на придбання соціального житла, за версією сторони обвинувачення, у ОСОБА_9 виник умисел на заволодіння бюджетними коштами шляхом обману. Надалі, як стверджується в обвинувальному акті, реалізація цього умислу полягала у поданні до департаменту праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради документів, які, за версією сторони обвинувачення, містили неправдиві відомості про вартість квартири, а саме завідомо завищений звіт про оцінку майна, виданий ОСОБА_11 , для укладення договору купівлі-продажу за завищеною ціною та заволодіння бюджетними коштами міської ради.

У результаті апеляційної перевірки вироку місцевого суду щодо

ОСОБА_9 апеляційний суд вважав правильним рішення про його невинуватість та виправдання.

Під час судового розгляду апеляційний суд допитав ОСОБА_9 , який як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді вину у пред`явленому обвинуваченні не визнав. Пояснив, що постійно проживає в м. Києві. Деталей продажу квартири не пам`ятає, оскільки минуло 6 років. У 2016 році купили квартиру для дідуся. Коли той помер, вирішили квартиру продати. Всіма питаннями з покупки, ремонту, продажу займалася його мати ОСОБА_17 .

У м. Новоград-Волинський приїздив декілька разів, коли потрібно було підписати документи. З ОСОБА_10 познайомився лише під час судового розгляду. Раніше ніколи не бачилися і не спілкувалися. Пропозицій про неправомірну вигоду, пов`язану з визнанням його переможцем, ніколи не отримував. Коштами, які були отримані від продажу квартири, займалася також його мати.

Необхідно зазначити, що у цьому кримінальному провадженні не ставиться під сумнів той факт, що ОСОБА_9 був законним власником квартири

АДРЕСА_4 , яку він запропонував купити у нього Новоград-Волинський міській раді за 440 000 грн, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами. Квартира фактично відчужена за договором купівлі-продажу, укладеним у нотаріальній формі, та перейшла у власність територіальної громади.

За змістом ст. 6 та ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (свобода договору).

Згідно із ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 658 ЦК України регламентовано, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Давши оцінку наведеному вище, апеляційний суд погодився із тим, що місцевий суд правильно встановив те, що виходячи з принципу свободи договору,

ОСОБА_9 як приватна фізична особа та продавець квартири мав право визначати ціну квартири виходячи зі своїх власних міркувань, а Новоград-Волинська міська рада як покупець мала право або погодитися на його умови або їх відхилити.

При цьому цей суд констатував, що ціна на спірний об`єкт нерухомості підлягала державному регулюванню або була фіксованою, граничною матеріали провадження не містять. Саме собою визначення продавцем вартості майна, з якою покупець вправі погодитися або відмовитися від укладення договору, не може кваліфікуватися як обман у розумінні ст.190 КК України.

До того ж, на переконання апеляційного суду, посилання сторони обвинувачення на те, що ОСОБА_9 достовірно знав про реальну вартість квартири, втім умисно завищив її до 440 000 грн з метою заволодіння бюджетними коштами

є хибним, оскільки порівняння оцінок, здійснених у різний час, одна з яких реалізована на момент купівлі ОСОБА_9 цієї квартири, а також за різних умов, без урахування зміни стану об`єкта і ситуації на ринку продажі нерухомості, не може бути належним доказом прямого умислу на вчинення шахрайства та завідомого завищення ціни. І навіть за умови існування попередньої оцінки, сама собою обізнаність ОСОБА_9 із ціною квартири на момент її купівлі

не свідчить про його обов`язок як продавця далі визначати ціну виключно в межах цієї суми. Закон не покладає на власника майна обов`язку реалізовувати його за ціною, що відповідає попередній оцінці, а свобода договору, гарантована статтями 627 та 632 ЦК України, передбачає право сторін самостійно визначати умови договору, у тому числі й ціну.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено належними, допустимими та достовірними доказами те, що у ОСОБА_9 був умисел на заволодіння бюджетними коштами і він керувалася корисливим мотивом, а тому в діях ОСОБА_9 відсутня суб`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Крім того, цей суд зазначив, що для правильної кваліфікації дій особи за

ст. 190 КК України необхідним є встановлення обов`язкових ознак об`єктивної сторони складу шахрайства, що може виражатися у формі обману чи зловживання довірою саме до потерпілої особи, із зазначенням того, які конкретно дії винного містять відповідні ознаки та якими доказами це підтверджується.

Натомість у результаті апеляційної процедури суд прийняв рішення про відсутність у діях ОСОБА_9 об`єктивної сторони шахрайства, оскільки між сторонами фактично відбулися цивільно-правові відносини з відчуження нерухомого майна, у межах яких продавець реалізував право власності, а покупець, діючи через уповноважені органи, прийняв рішення про придбання об`єкта на визначених умовах. Незгода сторони обвинувачення з економічною доцільністю чи вигідністю правочину сама собою не трансформує таких відносин у кримінально каране діяння.

На переконання колегії суддів, зазначені вище обставини стали достатніми для визнання судом дій ОСОБА_9 правомірними.

Водночас апеляційний суд провів детальний аналіз матеріалів кримінального провадження, зокрема щодо процедури проведення конкурсу з придбання квартир для відповідних осіб, переможцем якого як власник квартири, яка підлягає придбанню став ОСОБА_9 , та констатував, що орган місцевого самоврядування діяв через створену робочу групу, яка розглядала та оцінювала пропозиції кількох власників, визначала відповідність житла встановленим критеріям, зокрема щодо технічного стану, придатності для проживання та запропонованої вартості, після чого уповноважені органи міської ради самостійно приймали остаточне рішення про придбання конкретної квартири на основі визначених критеріїв. ОСОБА_9 як власник квартири об`єктивно не міг ввести в оману міську раду самим фактом подання звіту про оцінку майна. Рішення про визначення його квартири такою, що підлягає придбанню, було прийнято уповноваженими органами ще до отримання зазначеного звіту, а тому подання цього документа не перебувало у причинно-наслідковому зв`язку з результатами конкурсного відбору. При цьому службові особи Новоград-Волинської міської ради та департаменту праці та соціального захисту населення не є спеціалістами у сфері оцінки майна, а тому і вимагали надання звітів оцінювачів під час здійснення купівлі-продажу майна за бюджетні кошти. За таких обставин апеляційний суд встановив відсутність підстав вважати, що волевиявлення органу, який здійснював придбання, було сформоване під впливом обману.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що використання звіту про оцінку майна ставиться у провину ОСОБА_9 та інкриміноване стороною обвинувачення саме як спосіб реалізації обману при шахрайстві, тобто в межах єдиної конструкції пред`явленого обвинувачення.

У разі, коли для обману винний підробляє або використовує підроблений документ, потрібна кваліфікація за сукупністю статей 190 та 358 КК України.

Частиною 4 ст. 358 КК України передбачено відповідальність за використання завідомо підробленого документа.

Використання підробленого документа є самостійним складом злочину, який не охоплюється поняттями підроблення, складання, видачі та збуту і передбачений окремою кримінально-правовою нормою із самостійною санкцією.

Об`єктивна сторона складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 358 КК України, може набувати вигляду: 1) пред`явлення документа (суб`єкт, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб, при цьому підроблений документ залишається у володінні винного); 2) подання документа (певне коло осіб ознайомлюється із змістом підробленого документа, але підробка не залишається у винного, а передається уповноваженим особам для посвідчення тих чи інших фактів з метою отримання прав або звільнення від обов`язків).

Обов`язковою суб`єктивною ознакою підроблення офіційного документа, що передбачено ст. 358 КК України, є вчинення цього злочину лише з прямим умислом.

Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_9 , розуміючи, що вартість запропонованої ним квартири явно завищена, з метою доведення до кінця свого злочинного умислу, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці та часу, однак не пізніше 10 жовтня 2017 року вмовив директора ПП «Україна-Експерт-Центр» ОСОБА_11 видати завідомо підроблений звіт про оцінку майна із зазначенням завищеної вартості однокімнатної квартири

АДРЕСА_4 для подальшої подачі зазначеного звіту до департаменту праці та соціального захисту населення Новоград-Волинської міської ради.

Зі свого боку апеляційний суд встановив, що твердження сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_9 вмовив директора ПП «Україна-Експерт-Центр» ОСОБА_11 видати завідомо підроблений звіт, не підтверджується жодними доказами, що зафіксували би його конкретні дії, наміри або вплив на процес складання документа, а також в матеріалах провадження відсутні будь-які докази реального впливу на дії ОСОБА_11 , попередньої змови між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , які б підтверджували намір чи дії ОСОБА_9 , спрямовані на штучне внесення неправдивих даних. Також цим судом не встановлено жодного конкретного способу впливу, часу, місця чи змісту «вмовляння», про які зазначає сторона обвинувачення.

Тож сторона обвинувачення фактично не довела будь-якого впливу

ОСОБА_9 на процес складання звіту.

Обов`язковою ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 4 ст.358 КК України, є використання саме завідомо підробленого документа.

Завідомість у розумінні кримінального закону означає достовірне, усвідомлене знання особи про підробленість документа на момент його використання. Йдеться не про припущення, не про можливість здогадуватися чи сумніватися, а саме про встановлене поза розумним сумнівом усвідомлення особою того, що документ є підробленим.

Натомість апеляційний суд констатував те, що сторона обвинувачення не надала жодного доказу, який би прямо або опосередковано свідчив про будь-яке достовірне знання або усвідомлення ОСОБА_9 підробленості звіту про оцінку майна, а сам собою факт подання ним документа, складеного сертифікованим суб`єктом оціночної діяльності, не може бути доказом його вини.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_9 не є спеціалістом у сфері оцінки майна та не наділений повноваженнями визначати методику чи кінцевий розмір ринкової вартості об`єкта нерухомості. Висновок про вартість сформований суб`єктом оціночної діяльності - особою, яка має спеціальні знання та відповідний сертифікат, а тому є недопустимим покладання на власника майна відповідальності за професійний висновок незалежного оцінювача без наявності доказів його втручання у формування такого висновку.

За таких обставин апеляційний суд не знайшов підтвердження дослідженими доказами інкримінованого ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 358 КК України обвинувачення та дійшов висновку про те, що воно не сформульоване відповідно до вимог закону, в ньому відсутня об`єктивна сторона злочину.

Зі свого боку колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що доказами у кримінальному провадженні не доведено, що ОСОБА_9 був обізнаний щодо підроблення звіту про оцінку майна, а встановлено, що звіт про оцінку майна був поданий виключно з метою укладення договору купівлі-продажу, після того як ОСОБА_9 став переможцем конкурсу з придбання квартири для осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тому підстав вважати, що він використав завідомо для нього підроблений документ, немає.

Отже, висновок апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, є обґрунтованим, а доводи касаційної скарги прокурора про протилежне є безпідставними.

Щодо кваліфікації дій ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 358 КК України

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

За правилами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Суд апеляційної інстанції не дотримався наведених вимог закону, задовольняючи частково апеляційну скаргу сторони обвинувачення, належним чином не перевірив усіх доводів, не дав відповідей на них, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилається апелянт, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст. 419 КПК України.

Недодержання цих положень закону є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке зумовлює скасування судового рішення.

Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, необхідно зазначити, що не погодившись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, крім іншого, просив його скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_11 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, і призначити їй відповідне покарання у виді штрафу з подальшим застосуванням вимог статей 49, 74 КК України. Суть доводів апеляційної скарги полягає у тому, що на переконання прокурора, у матеріалах провадження наявна достатня кількість доказів на підтвердження того, що ОСОБА_24 , діючи умисно, будучи оцінювачем, всупереч п. п. 51, 52, 53, 54, 56, 57 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, не вчинивши розрахунків за порівняльним підходом, не вказавши на норми нормативно-правових актів, відповідно до яких проводилася оцінка, не проаналізувавши зовнішніх факторів та ринку подібного майна, не зробивши аналізу найбільш ефективного використання, не виконавши будь-яких розрахунків та оціночних процедур, склала, завірила своїм підписом та печаткою ПП «Україна-Експерт-Центр» завідомо підроблений офіційний документ - звіт про оцінку майна від 10 жовтня 2017 року № 2283633_10102017_N-026-10-2017, указавши у ньому завищену вартість квартири в сумі 451 027 грн, та видала його для ОСОБА_9 .

Варто зазначити, що проаналізувавши об`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що згаданий звіт є офіційним документом та має ознаки, передбачені диспозицією ч. 2 ст. 358 КК України, зокрема, посвідчує певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов`язків.

Водночас апеляційний суд в ухвалі хоч і виклав суть доводів скарги прокурора, але не проаналізував їх і не надав у рішенні вичерпної та конкретної відповіді на них. Зі змісту ухвали вбачається, що апеляційний суд, крім іншого, зосередився на висновку оціночно-будівельної експертизи від 30 вересня 2020 року № 7/19-25, при цьому, констатував, що на підставі цієї експертизи сторона обвинувачення обгрунтовує наявність підробки документа та завідомо завищеної вартості майна. Проте апеляційний суд у контексті згаданих доводів повинен був надану оцінку доказів з точки зору їх допустимості й достовірності та з`ясувати, чи доводять вони поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_11 кримінального правопорушення за згаданою нормою закону, тим самим спростувати доводи сторони обвинувачення про протилежне, адже апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_11 , діючи умисно в інтересах ОСОБА_9 ,

10 жовтня 2017 року перебуваючи за місцем реєстрації ПП «Україна-Експерт-Центр» на вул. Київській, 16, кв.13 у м. Житомирі, будучи оцінювачем, всупереч

п. п. 51, 52, 53, 54, 56, 57 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, не вчинивши розрахунків за порівняльним підходом, не вказавши на норми нормативно-правових актів, відповідно до яких проводилася оцінка, не проаналізувавши зовнішніх факторів та ринку подібного майна, не зробивши аналізу найбільш ефективного використання, не виконавши будь-яких розрахунків та оціночних процедур, склала, завірила своїм підписом та печаткою ПП «Україна-Експерт-Центр» завідомо підроблений офіційний документ - звіт про оцінку майна від 10 жовтня 2017 року № 2283633_10102017_N-026-10-2017, указавши у ньому завищену вартість квартири в сумі 451 027 грн, та видала його для ОСОБА_9 .

Тобто ОСОБА_11 інкримінується саме видача завідомо підробленого офіційного документа.

В узагальненому розумінні в ч. 2 ст. 358 КК України йдеться про такі об`єктивні ознаки, як «складання чи видача працівником, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом, нотаріусом, реєстратором, виконавцем або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, завідомо підроблених офіційних документів, підроблення офіційних документів».

Тож внесення до документів неправдивих відомостей, які інкримінуються

ОСОБА_11 , означає включення інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності, до офіційного документа.

Натомість апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що внесені ОСОБА_11 до звіту відомості не є неправдивими відомостями в розумінні об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 358 КК України.

Переглядаючи вирок місцевого суду, апеляційний суд залишив поза увагою факт невідповідності згаданого звіту вимогам чинного законодавства, зокрема Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, крім іншого, у зв`язку з відсутністю у звіті будь-яких розрахунків та оціночної процедури, за допомогою яких отримано висновок про вартість майна, про що доречно зазначає у касаційній скарзі прокурор.

У матеріалах кримінального провадження наявні лист та рецензія Фонду державного майна України на звіт про оцінку майна № 2283633_10102017_№-026-10-2017 (99-20-0389), відповідно до якого звіт класифікується за ознакою абзацу п`ятого п. 57 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від

10 вересня 2003 року № 1440 як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний (т. 3, а. п. 90-96, т. 4, а. п. 36-41).

Необхідно зазначити, що в примітці до ст. 358 КК України як на обов`язкову ознаку предмета кримінального правопорушення законодавець вказує на осіб (суб`єктів), повноважних на складання, видачу чи посвідчення таких документів, а професійна чи службова діяльність таких осіб визначаються відповідними нормативними актами (законами, положеннями, інструкціями, наказами, настановами, статутами тощо), положеннями яких делегуються відповідні повноваження складати, видавати чи посвідчувати певні види документів.

Так, ОСОБА_11 , відповідно до наказу приватного підприємства «Україна-Експерт-Центр» від 04 квітня 2001 року № 1 призначена на посаду директора ПП «Україна-Експерт-Центр», яке є суб`єктом оціночної діяльності відповідно до сертифіката від 02 червня 2017 року № 531/17. У відповідності до свідоцтва про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів Фонду державного майна України

від 04 липня 2005 року № 3436 ОСОБА_11 уповноважено на проведення незалежної оцінки рухомого та нерухомого майна та надано право здійснювати оцінку майна за такими спеціалізаціями в межах напрямку 1 «Оцінка об`єктів у матеріальній формі»: оцінка нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості), у тому числі земельних ділянок, та майнових прав на них; оцінка машин та обладнання; оцінка колісних транспортних засобів; оцінка рухомих речей, крім таких, що віднесені до машин, обладнання, колісних транспортних засобів, літальних апаратів, судноплавних засобів, та тих, що становлять культурну цінність. Посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача від

07 лютого 2015 року МФ №5147-ПК засвідчує про те, що ОСОБА_11 має достатній фаховий рівень підготовки за напрямом оцінка майна (т. 3, а. п. 97-99).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Також ч. 1 ст. 12 указаного Закону регламентує те, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

До того ж відповідно до ст. 31 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінювач, крім іншого, зобов`язаний: дотримуватися під час здійснення оціночної діяльності вимог цього Закону та нормативно-правових актів з оцінки майна; забезпечувати об`єктивність оцінки майна, повідомляти замовника про неможливість проведення об`єктивної оцінки у зв`язку з виникненням обставин, які цьому перешкоджають.

Тож, з урахуванням наявності у ОСОБА_11 відповідної освіти, компетенції та досвіду роботи, є передчасними висновки апеляційного суду про те, що

ОСОБА_11 не усвідомлювала недостовірності визначеної нею у звіті ринкової вартості квартири у зв`язку з неякісною процедурою його складання, що призвело до його невідповідності нормам чинного законодавства.

Таким чином, апеляційний суд не пересвідчився в необґрунтованості аргументів сторони обвинувачення, не дав відповідей на них та не спростував їх належним чином, не зазначив підстав, з яких подану апеляційну скаргу в цій частині визнав необґрунтованою, тоді як формальний підхід до розгляду аргументів сторони обвинувачення є недопустимим, їхнє спростування повинно бути переконливим із наведенням доказів, оцінка яких відповідає ст. 94 КПК України.

Водночас колегія суддів констатує, що на обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор наводив конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені судом під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Отже, твердження прокурора про те, що апеляційний розгляд цього кримінального провадження відбувся з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність стосовно

ОСОБА_11 , є слушними.

Щодо доводів прокурора про те, що апеляційний суд безпідставно визнав неналежним та недопустимим доказом висновок експерта від 30 вересня

2020 року № 7/19-25, оскільки експертом застосовано сумнівну методику вивчення ринку житла у м. Новограді-Волинському та визначено недостовірну вартість квартири, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КПК України експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об`єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності та які у своїй діяльності керуються Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5

(далі - Інструкція).

Згідно з п. 2.4 розд. 2 Інструкції за надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Крім того, відповідно до абз. 14 п. 4.12 розд. 4 Інструкції вказано, що у вступній частині висновку експерта зазначаються попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України та за відмову від надання висновку за ст. 385 КК України.

Також абз. 2 п. 4.20 Інструкції передбачено, що у вступній частині викладаються відомості, наведені в п. 4.12 цього розділу. У повідомленні про неможливість надання висновку експерт зазначає, що він попереджений (обізнаний) про кримінальну відповідальність за ст. 385 КК України.

У висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 30 вересня 2020 року № 7/19-25 йдеться про те, що в ухвалі слідчого судді Новоград-Волинського міськрайонного суду від 27 грудня

2018 року про призначення оціночно-будівельної експертизи у цьому кримінальному провадженні одне зі сформульованих питань стосується ринкової вартості об`єкта нерухомості майна, а саме житлової квартири

АДРЕСА_4 , станом на 10-12 жовтня 2017 року. Також у висновку зазначено, що 29 вересня 2020 року до Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли додаткові матеріали із супровідним листом слідчого Новоград-Волинського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_8 , а саме дані інформаційних джерел щодо оголошень продажу квартир в м. Новоград-Волинському станом на вересень-жовтень 2017 року на 15 аркушах.

Після аналізу методичних підходів визначення вартості об`єктів нерухомості та технічних характеристик об`єктів дослідження, а також враховуючи, що ринок нерухомості житла (купівлі-продажу житлових квартир) станом на вересень-жовтень 2017 року достатньо сформований і розвинутий, тому найбільш доцільним для визначення дійсної (ринкової) вартості квартири є використання порівняльного методичного підходу, який, виходячи із зазначених умов, найбільш точно відображає зміни цін на ринку нерухомості житла на дату оцінки, найбільш повно характеризує даний об`єкт дослідження і дає найбільш реальний результат. Порівняльний підхід базується на порівнянні даних про продаж аналогічних об`єктів (об`єктів порівняння) нерухомого майна з метою визначення ринкової вартості об`єкта, що оцінюється. Під час порівняльного аналізу вартості об`єкта експерт брав за основу ціни пропозиції. Такий підхід, як про це зазначено у висновку, виправданий з точки зору потенційного покупця, який насамперед, проаналізує спочатку поточні ринкові пропозиції і дійде висновку про реальну ціну (для себе) запропонованого об`єкта, враховуючи всі його види та недоліки відносно об`єктів порівняння.

Також у цьому висновку йдеться про те, що інформаційні джерела, які містять дані щодо вартості пропозиції до продажу не дають можливості встановити факт включення у ціну пропонування аналогів суми ПДВ. Проведення додаткових перевірок у цьому випадку практично неможливо. Тому, діючи за принципом розумної обережності оцінок, експертами враховується, що вартість пропонування нерухомого майна ототожнюється з кінцевою вартістю нерухомості, як у розумінні покупця, так і в розумінні продавця, і тому включає в себе суму ПДВ.

За результатом проведеної експертизи експертом, у тому числі, встановлена ринкова вартість однокімнатної квартири АДРЕСА_4 станом на

10 жовтня 2017 року - 288 290 грн, а станом на 12 жовтня 2017 року -

288 070 грн (т.3, а. п. 23-34).

Відповідно до ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Зі змісту ст. 101 КПК України вбачається, що кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 69 КПК України та п. 2.1 Інструкції експерт має право заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов`язаних із проведенням експертизи.

Згідно з п. 2.3 Інструкції експерту забороняється самостійно збирати матеріали, що підлягають дослідженню, а також самостійно вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно.

Під час апеляційної процедури у судовому засіданні експерт ОСОБА_25 , підтвердила достовірність свого експертного висновку та роз`яснила його, крім іншого, зазначила, що вона особисто здійснювала виїзд на об`єкт. Експертиза мала ретроспективний характер. Також вона зазначила, що від слідчого надійшли дані з двох сайтів, але для оцінки вона використала тільки дані з одного сайту (Олх), оскільки на іншому не було необхідних аналогів. Експерт пояснила, що самостійно пошук аналогів не здійснювала, а обирала з того, що їй надали. Вона зазначила, що на дату проведення експертизи в інтернеті не було доступних аналогічних оголошень, а тому звернулася до слідчого. Експерт підтвердила, що вартість комерційної та житлової нерухомості відрізняється, і зазначила, що досліджувана квартира та аналоги не могли бути використані для комерційної мети, оскільки, за її словами, житло купується саме для проживання. Вона уточнила, що сума, яку визначила, включає ПДВ, хоча у висновку помилково не зазначила це.

У судовому засіданні в ході апеляційного розгляду експерт ОСОБА_25 зазначила процесуальний спосіб отримання нею даних у якості матеріалу для проведення експертизи.

Крім того експерт в судовому засіданні роз`яснила свій висновок та зазначила, зокрема те, що застосовувався порівняльний методичний підхід. Для його використання необхідно добирати не менше трьох об`єктів порівняння, максимально наближених за характеристиками до об`єкта оцінки. Експерт пояснила, що в Україні складно отримати достовірні дані про фактичні ціни купівлі-продажу подібних об`єктів, а тому у практиці використовуються ціни, зазначені в оголошеннях про продаж, які потім коригуються з урахуванням можливого торгу. З цією метою вона звернулася до слідчого з проханням направити запити до засобів масової інформації та інтернет-ресурсів, що розміщують оголошення від фізичних осіб, для отримання відповідної бази даних. На підставі наданої інформації вона і здійснювала розрахунки. Порядок проведення оцінки, за її словами, регламентується національними стандартами оцінки. Вона зазначила, що під час оцінки наданих зразків фотографій у неї не було, а про точну локацію квартир для порівняння вона не знала, оскільки відвідувати ці об`єкти не потрібно, достатньо знати лише вулицю та загальні характеристики. За її досвідом, вартість квартир залежить від стану, площі та інших факторів, проте переважно квартири в центрі міста коштують дорожче за квадратний метр, ніж на окраїні. Критерієм оцінки не була лише площа, експерт враховувала також місцерозташування, планування, технічний стан, поверхове розташування в будинку та конструктивне рішення.

Варто зазначити, що проведення експертизи було доручено експерту

ОСОБА_25 , старшому судовому експерту Житомирського відділення КНДІСЕ, яка має вищу освіту другого рівня за ступенем магістра, четвертий кваліфікаційний клас судового експерта, кваліфікацію судового експерта за спеціальностями 10.6 «Дослідження об`єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій і відповідних документів», 10.10 «Визначення оціночної вартості будівельних об`єктів та споруд» й відповідно до вимог ч. 2 ст. 102 КПК України була попереджена про кримінальну відповідальність.

Висновки цього експерта зроблені на підставі наданих стороною обвинувачення (ініціатором проведення експертизи) матеріалів, та за результатом проведеної експертизи мету дослідження досягнуто, а додаткові роз`яснення отримані шляхом допиту експерта в судовому засіданні.

До того ж згідно цього висновку звіт про оцінку майна (Житомирська область,

м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 31, кв. 3) виконаний ПП "Україна-Експерт-Центр" не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: п. 57 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», що унеможливлює визначення відповідності зазначеного звіту вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам (т. 3, а. п. 23-34).

Це узгоджується з листом та рецензією Фонду державного майна України на звіт про оцінку майна № 2283633_10102017_№-026-10-2017 (99-20-0389), відповідно до яких звіт класифікується за ознакою абз. 5 п. 67 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.

Отже, є передчасним висновок апеляційного суду про істотну методологічну вразливість проведеного дослідження, неповноту використаних вихідних даних, суб`єктивність коригувань та відсутність належного документування джерел інформації.

Тож доводи прокурора в цій частині заслуговують на увагу.

У підсумку, колегія суддів зазначає, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_11 здійснювався формально, без з`ясування належним чином всіх обставин, необхідних для перевірки доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення в цій частині, а тому ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_11 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 370, 419 КПК України, що могло призвести до неправильного застосування закону України

про кримінальну відповідальність.

Під час апеляційного перегляду слід повно та всебічно перевірити і врахувати доводи поданої на вирок щодо ОСОБА_11 апеляційної скарги прокурора й, залежно від встановленого, постановити рішення, яке буде відповідати вимогам закону.

Касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року щодо

ОСОБА_11 скасувати і призначити новий розгляд в цій частині у суді апеляційної інстанції, цю ж ухвалу щодо ОСОБА_10

та ОСОБА_9 залишити без зміни.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3