Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №341/658/13-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Київ

справа 341/658/13-ц

провадження № 61-9119 св 26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Бурштинська міська рада Галицького району Івано-Франківської області, яка є правонаступником Старомартинівської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Томина Сергія Володимировича, на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2026 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Старомартинівської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області (далі - Старомартинівська СР)про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка - ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку та господарських споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 .

16 грудня 1992 року ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Галицької державної нотаріальної контори, згідно з яким вона заповіла йому все своє майно, що належало їй на день смерті.

Незважаючи на наявність заповіту, він не може оформити свої спадкові права через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на спадкове нерухоме майно, а саме житловий будинок та господарські споруди, інвентаризаційною вартістю 144 714,00 грн, яке на день смерті належало ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2013 року у складі судді Юсип І. М. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове нерухоме майно: житловий будинок та господарські споруди, інвентаризаційною вартістю 144 714 грн, що знаходяться по АДРЕСА_1 , яке на день смерті належало ОСОБА_4 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог ОСОБА_1 , який є спадкоємцем за заповітом на все майно померлої тітки - ОСОБА_4 .

При цьому Старомартинівська СР не заперечила проти задоволення позову ОСОБА_1 .

Районний суд застосував відповідні норми ЦК України.

У листопаді 2025 року через підсистему «Електронний суд», особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2013 року.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 грудня 2025 року продовжено ОСОБА_3 строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 грудня 2025 року визнано неповажними підстави пропуску строку на апеляційне оскарження, що вказані ОСОБА_3 у заяві про усунення недоліків апеляційної скарги. Надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що ОСОБА_3 не виконав вимоги ухвали про усунення недоліків апеляційної скарги й не подав заяву (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням підстав для поновлення відповідного строку з наданням належних доказів.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В. (суддя-доповідачка), від 04 березня 2026 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Томина С. В., задоволено. Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2026 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі (провадження № 61-609св26).

Верховний Суд зазначив про те, що апеляційну скаргу подано ОСОБА_3 із пропуском строку на апеляційне оскарження. Проте, оскільки апеляційну скаргу подано особою, яка не приймала участі у справі, тому у цьому випадку підлягає дослідженню питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження з урахуванням часу, коли така особи дізналася або повинна була дізнатися про оскаржуване судове рішення, оскільки право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України 2017 року з часу, коли ОСОБА_3 дізнався про справу № 341/658/13-ц й отримав копію рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2013 року (06 листопада 2025 року), та до дня подання апеляційної скарги (27 листопада 2025 року) пройшло менше тридцяти днів.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 березня 2026 року задоволено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та поновлено представнику ОСОБА_3 - адвокату Томину С. В., строк на апеляційне оскарження рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2013 року. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Томина С. В., на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2013 року.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 травня 2026 року, разом із іншим, залучено ОСОБА_2 до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 червня 2026 року, разом із іншим, залучено до участі у справі Бурштинську міську раду Галицького району Івано-Франківської області (далі - Бурштинська МР), в якості правонаступника Старомартинівської СР.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2026 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Томина С. В., закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 .

Житловий будинок, який належав ОСОБА_5 , спадкоємцем якого є ОСОБА_3 , та житловий будинок, який належав ОСОБА_1 (позивач), власником якого є ОСОБА_2 , є різними об`єктами нерухомого майна, які не пов`язані один із одним. Ці два будинки розташовані на різних земельних ділянках, у них різні власники, а спір між учасниками справи виник через помилкове встановлення однакової адреси для двох окремих об`єктів нерухомості. Вказане підтверджено представниками органу місцевого самоврядування в судову засіданні в суді апеляційної інстанції.

Апеляційним судом надано правову оцінку поданим сторонами доказам, досліджено інформацію з Публічної кадастрової карти України щодо земельних ділянок, на яких розміщене спірне майно.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у випадку виявлення дублювання адрес існуючих об`єктів упорядкування нумерації об`єктів нерухомого майна провадиться на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2021 року № 690 «Про затвердження Порядку присвоєння адрес об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна» та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У липні 2026 року представник ОСОБА_3 - адвокат Томин С. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2026 року, до якої подав у визначений процесуальним законом строк доповнення, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішення, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2026 року доповнення до касаційної скарги прийнято до розгляду й відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 12 травня 2026 року. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У липні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Томина С. В., з урахування вчасно поданих доповнень, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки про те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 .

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2013 року, яким було задоволено позов ОСОБА_1 й визнано за останнім право власності на житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться по АДРЕСА_1 , підлягає скасуванню, так як до участі у розгляді справи не було залучено всіх заінтересованих осіб.

Вказане судове рішення порушує майнові права ОСОБА_3 , який не може зареєструвати за собою право власності на належний йому житловий будинок.

ОСОБА_3 є спадкоємцем ОСОБА_5 , проте він не може прийняти спадщину після смерті останнього, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1 , так як за вказаною адресою зареєстрований інший будинок, власником якого є ОСОБА_2 .

Апеляційний суд не надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам, не врахував доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції формально закрив провадження у справі і не з`ясував, чи стосується рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2013 року прав та обов`яків ОСОБА_3 .

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, яку, на думку заявника касаційної скарги, не враховано судом апеляційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з копії заповіту від 16 грудня 1992 року, посвідченого нотаріусом Галицької державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 заповіла все своє майно на випадок своєї смерті ОСОБА_1 (а. с. 6).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7).

Відповідно до копії довідки Галицької районної державної нотаріальної контори від 04 лютого 2013 року № 72/02-14 у державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_4 , яка зареєстрована та проживала у селі Старий Мартинів Галицького району Івано-Франківської області, спадкоємцем якої є ОСОБА_1 (а. с. 8).

ОСОБА_1 (позивач) надав суду технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 (а. с. 9-11).

Згідно з указаного вище технічного паспорту житловий будинок 1970 року побудови, має бетонний фундамент та цегляні стіни, загальна площа 95,0 кв. м, інвентаризаційна вартість - 75 577,00 грн, відсоток зносу - 47.

ОСОБА_3 (особа, яка подала апеляційну скаргу) надав суду витяг із Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 лютого 2009 року № 21758177, з якого вбачається, що ОСОБА_6 за життя набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Цей будинок є дерев`яним, його загальна площа складає 55,5 кв. м, вартість - 29 627,00 грн, відсоток зносу - 56 (а. с. 33).

Згідно з листом заступника завідувача Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори від 11 жовтня 2024 року № 1799/02-14 на момент смерті ОСОБА_5 належав житловий будинок, загальною площею 55,5 кв. м, і житловою площею 35,0 кв. м, який розташований на земельній ділянці, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 2621286601:01:001:0236. Цей будинок розташований на території АДРЕСА_1 . Одночасно при роботі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено, що за цією самою адресою зареєстрований інший житловий будинок, загальною площею 95,0 кв. м, житловою площею 61,9 кв. м, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2621286601:01:001:0306, власником яких є ОСОБА_2 (а. с. 34).

Відповідно до інформації, розміщеної на вебсайті https://kadastrova-karta.com (Публічна кадастрова карта України), земельні ділянки з кадастровими номерами: 2621286601:01:001:0236 (режим доступу: https://kadastrova-karta.com/dilyanka/2621286601:01:001:0236), та 2621286601:01:001:0306 (режим доступу: https://kadastrova-karta.com/dilyanka/2621286601:01:001:0306), мають одну й ту саму адресу, але вони не є суміжними та мають різну площу та конфігурацію.

Житловий будинок, який належав ОСОБА_5 , спадкоємцем якого є ОСОБА_3 , та житловий будинок, який належав ОСОБА_1 , власником якого є ОСОБА_2 , є різними об`єктами нерухомого майна, які не пов`язані один із одним ні технічно, ні територіально.

Староста села Старий Мартинів Галицького району Івано-Франківської області Харів О. Я. та представники Бурштинської МР Червак Н. С. і ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційного суду підтвердили, що ці два будинки розташовані на різних земельних ділянках, у них різні власники, а спір між учасниками справи виник через помилкове встановлення однакової адреси для двох окремих об`єктів нерухомості.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Томина С. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим

є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Зазначена норма права визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20), від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16 (провадження № 61-47768св18) вказано, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Отже, у разі якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не були залучені до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

З огляду на викладене, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 759/11754/23 (провадження № 61-14589св25).

Верховний Суд неодноразово вказував про те, що на відміну від законодавства, яке діє erga omnes (щодо всіх, тобто з дією на невизначене коло суб`єктів), судове рішення у приватноправовому спорі, як правило, діє inter partes (тобто з правовими наслідками тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб.

Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (підпункт 10.28) та від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (пункт 70), у постановах Верховного Суду: від 07 лютого 2024 року у cправі № 5023/3214/11 (підпункт 5.24), від 07 листопада 2024 року у cправі № 910/5925/15-г (підпункт 6.28), від 08 жовтня 2025 року у справі № 2-1478/11.

При цьому задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у підпункті 9.18 постанови від 03 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25), зокрема у пункті 10.19 вказаної постанови зазначено, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що згідно з копії заповіту від 16 грудня 1992 року, посвідченого нотаріусом Галицької державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 заповіла все своє майно на випадок своєї смерті ОСОБА_1 . ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після її смерті заведена спадкова справа.

ОСОБА_1 надав суду технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 , за яким житловий будинок 1970 року побудови, має бетонний фундамент та цегляні стіни, загальна площа 95,0 кв. м, інвентаризаційна вартість - 75 577,00 грн, відсоток зносу - 47.

Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 та визнав за ним право власності на спадкове майно (рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 квітня 2013 року).

Однак, у листопаді 2025 року ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення районного суду.

ОСОБА_3 , тобто особа, яка подала апеляційну скаргу, надав суду витяг із Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03 лютого 2009 року № 21758177, зроблений за заявою ОСОБА_5 , з якого вбачається, що ОСОБА_6 за життя набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Цей будинок є дерев`яним, його загальна площа складає 55,5 кв. м, вартість - 29 627,00 грн, відсоток зносу - 56.

З листа заступника завідувача Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори від 11 жовтня 2024 року № 1799/02-14 встановлено, що на момент смерті ОСОБА_5 належав житловий будинок, загальною площею 55,5 кв. м, і житловою площею 35,0 кв. м, який розташований на земельній ділянці, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 2621286601:01:001:0236. Цей будинок розташований на території АДРЕСА_1 . Одночасно при роботі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено, що за цією самою адресою зареєстрований інший житловий будинок, загальною площею 95,0 кв. м, житловою площею 61,9 кв. м, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2621286601:01:001:0306, власником яких є ОСОБА_2 .

Апеляційний суд надав оцінку інформації, розміщеній на вебсайті https://kadastrova-karta.com (Публічна кадастрова карта України), і встановив, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 2621286601:01:001:0236 та 2621286601:01:001:0306, мають одну й ту саму адресу, але вони не є суміжними та мають різну площу та конфігурацію.

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що житловий будинок, який належав ОСОБА_5 , спадкоємцем якого є ОСОБА_3 , та житловий будинок, який належав ОСОБА_1 , власником якого є ОСОБА_2 , є різними об`єктами нерухомого майна, які не пов`язані один із одним ні технічно, ні територіально.

Вказану інформацію підтвердили в судовому засіданні апеляційного суду староста села Старий Мартинів Галицького району Івано-Франківської області та представники Бурштинської МР.

Тобто вищевказані житлові будинки розташовані на різних земельних ділянках, у них різні власники, а спір між учасниками справи виник через помилкове встановлення однакової адреси для двох окремих об`єктів нерухомості.

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що у випадку виявлення дублювання адрес існуючих об`єктів упорядкування нумерації об`єктів нерухомого майна провадиться на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2021 року № 690 «Про затвердження Порядку присвоєння адрес об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна» та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Таким чином, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі (стаття 362 ЦПК України), виконав указівки процесуального закону, а також указівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, надав оцінку доводам особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції і подала апеляційну скаргу, щодо наявності у неї правового зв`язку зі сторонами спору й безпосередньо з судовим рішенням.

Апеляційним судом належним чином з`ясовано, чи вирішено районним судом питання про право, інтерес, обов`язок заявника, і чи такий зв`язок є очевидним та безумовним, а не ймовірним, а тому висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Оскільки оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалися питання про права свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 , апеляційний суд вірно закрив провадження у справі за апеляційною скаргою останнього (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України), а тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив, чи порушуються права та обов`яки ОСОБА_3 рішенням районного суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з указаними висновками суду апеляційної інстанції, а вказане не може бути правовою підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 922/5241/21 (провадження № 12-34гс25) зазначила, що будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у мотивувальній частині рішення суду, яким вирішується приватноправовий спір не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Зроблені апеляційним судом висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.

Таким чином, висновки апеляційного суду у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми права, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (стаття 401 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судові рішення - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Томина Сергія Володимировича, залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк