Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №201/5225/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Київ

справа 201/5225/24

провадження № 61-6854 св 26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: державний реєстратор Павлоградської районної державної адміністрації Рижкова Вікторія Василівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шатковська Ірина Юріївна,

треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, територіальна громада м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради, акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бардаченка Дмитра Володимировича, на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 01 грудня 2025 рокуу складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У травні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до державного реєстратора Павлоградської районної державної адміністрації Рижкової В. В. (далі - державний реєстратор), приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шатковської І. Ю. (далі - приватний нотаріус), треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька О. О. (далі - приватний виконавець), територіальна громада м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради (далі - Дніпровська МР), акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі - АТ «Банк Кредит Дніпро»), про скасування державної реєстрації та припинення права власності .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є співзасновниками Дніпропетровської обласної громадської організації «Клуб ветеранів веслування на байдарках та каное» (далі - громадська організація).

У 2002 році на підставі договору, укладеного з комунальним підприємством «Водно-спортивний комбінат» Дніпровської міської ради (далі - КП «ВСК»), їхня громадська організація зобов`язалася поставити тимчасові будівлі і споруди для проведення навчально-тренувальних і оздоровчих заходів для дітей та працівників КП «ВСК» на їх території, яка перебувала в оперативному віддані комунального підприємства (АДРЕСА_1).

Після виконання всіх умов договору громадська організація утримувала територію у належному стані та завжди пролонгувала договори з КП «ВСК», останній з яких укладено 02 січня 2023 року та пролонговано 01 січня 2024 року. Відповідно до цього договору громадській організації надавалося в користування спортивні споруди та приміщення КП «ВСК», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Будівлі та споруди, розташовані за вищевказаною адресою, належать на праві власності територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської МР.

24 квітня 2024 року на територію будівель та споруд, розташованих за указаною вище адресою, прибула приватний виконавець та повідомила, що 1/2 частина будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, виданого 11 жовтня 1997 року приватним нотаріусом (серія та номер 1237), а в неї відкрито виконавче провадження з приводу стягнення грошових коштів із ОСОБА_2 , тому вона здійснить опис цього майна та надалі воно буде реалізовано з торгів.

Позивачі зазначали, що їм не було відомо про існування такого майна. Крім того, адреси, повідомленої приватним виконавцем, не існує.

У державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_2 , по 1/2 частині за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11 жовтня 1997 року приватним нотаріусом (серія та номер 1237).

Позивачі вказували, що вони не укладали жодних договорів, про зазначену вище реєстрацію не знали.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:

- скасувати державну реєстрацію права власності, проведену за ними державним реєстратором на будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (номери відомостей про речове право: 45608721 та 45608790), проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 62226626 від 13 грудня 2021 року.

- припинити право власності на 1/2 частину будівель та споруд, розташованих за вищевказаною адресою, за кожним із них.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 01 грудня 2025 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами не доведено факт порушення відповідачами їх прав та інтересів, за захистом яких вони звернувся до суду, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Позивачі не зазначили у позові обставини, які б підтверджували порушення їхніх прав та інтересів, а також не довели факт не підписання відповідного договору купівлі-продажу майна. При цьому позивачами у 2021 році було виготовлено технічний паспорт на спірне нерухоме майно, тобто їм було відомо про зареєстроване за ними право власності на майно, яке вони просять припинити.

Із урахуванням правової підстави відмови у позові районний не вирішував питання позовної давності.

Районний суд застосував відповідні норми ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», положення Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» (далі - Порядок № 868), урахував судову практику Верховного Суду, зокрема щодо доведеності позовних вимог та належного способу судового захисту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 01 грудня 2025 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив правильні висновки про відсутність правових підстав для задоволення позову, так як позивачі не довели порушення своїх прав і законних інтересів відповідачами, зокрема фактом реєстрації за ними права власності на нерухоме майно.

При цьому позивачами не було доведено факт не підписання договору купівлі-продажу майна, не заявлено клопотання про проведення відповідної судової почеркознавчої експертизи, не надано доказів звернення до правоохоронних органів стосовно вчинення кримінального правопорушення. Крім того, право власності позивачів не було оспорено третіми особами.

У 2021 році позивачами було виготовлено технічні паспорти на вказане нерухоме майно, копії яких надано третьою особою, що спростовує їхні твердження про те, що вони не знали про існування зареєстрованого за ними права власності на будівлі та споруди, на які вони просять припинити право власності.

Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, урахував судову практику Верховного Суду щодо доведення позовних вимог і належного способу судового захисту.

ОСОБА_2 в апеляційному порядку рішення районного суду не оскаржив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У травні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бардаченко Д. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 01 грудня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_2 в касаційному порядку судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржив.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бардаченко Д. В., мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки про відсутність правових підстав для задоволення позову, не надали належну правову оцінку поданим сторонами доказам, не встановили фактичні обставини у справі, невірно застосували норми матеріального права й не врахували релевантну судову практику Верховного Суду.

Спірне майно не належало позивачам, вони не були обізнані про факт реєстрації за ними права власності на нерухоме майно. Вказане є підставою для задоволення їхнього позову про скасування державної реєстрації права власності та припинення право власності на 1/2 частину відповідних будівель та споруд.

Приватним нотаріусом не вчинялися нотаріальні дії щодо посвідчення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, відповідний договір є підробленим. Суди не надали правову оцінку доказам щодо набуття позивачами у власність спірного майна, а також обставинам нотаріального посвідчення відповідного договору.

Позивачі обрали належний спосіб судового захисту порушених прав, який, з урахуванням усіх обставин справи, є ефективним.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У червні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Дніпровської МР, в якому вказано, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права й встановили усі фактичні обставини у справі.

У червні 2026 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ «Банк Кредит Дніпро», в якому зазначається, що суди попередніх інстанцій ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення про відмову у задоволенні позову, доводи касаційної скарги вказаних висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу будівель та споруд від 11 жовтня 1997 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали по 1/2 частині будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Шатковською І. Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 1237 (бланк НВО124022) (а. с. 7, т. 1).

Згідно з договором купівлі-продажу будівель та споруд від 12 грудня 1997 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали по 1/2 частині будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Гуніним В. В. та зареєстровано в реєстрі за № 348 (бланк НВО13402524022) (а. с. 8, т. 1).

25 січня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися із заявою до державного реєстратора з проханням виправити помилку в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у розділі № 2531393612020 та в праві власності № 45608721, № 45608790, у вкладці супровідні документи замінити договір купівлі-продажу від 12 грудня 1997 року № 348, виданий приватним нотаріусом Гуніним В. В., на договір купівлі-продажу від 11 жовтня 1997 року № 1237, виданий приватним нотаріусом Шатковською І. Ю., у зв`язку з неправомірністю попереднього (а. с. 9, т. 1).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилалися на те, що вони не підписували дані договори та заяви, про зареєстроване за ними право власності на будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , не знали та дізналися лише у квітні 2024 року, коли приватним виконавцем було здійснено опис цього майна у виконавчому провадженні про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за виконавчим листом № 2-3416/2010.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано громадську організацію, засновниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а. с. 15, т. 1).

15 травня 2002 року громадська організація уклала договір з КП «ВСК», відповідно до якого громадська організація зобов`язалася поставити (побудувати) тимчасові будівлі і споруди для проведення навчально-тренувальних і оздоровчих заходів для дітей та працівників комунального підприємства на їх території, а саме: АДРЕСА_1 (а. с. 19-20, т. 1).

02 січня 2023 року між КП «ВСК» та громадською організацією було укладено договір № 7 про надання послуг, пов`язаних зі спортом, за яким громадська організація зобов`язалася надати послуги, пов`язання зі спортом, та послуги з тимчасового розміщення (а. с. 16-18, т. 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 06 травня 2024 року будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . 07 грудня 2021 року державним реєстратором зареєстровано право власності, по 1/2 спільної часткової власності, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2531393612020, на підставі: договору купівлі-продажу, серія та номер 1237, виданий 11 жовтня 1997 року, видавник - приватний нотаріус Шатковська Т. Ю.; договору купівлі-продажу , серія та номер 348, виданий 12 грудня 1997 року, видавник - приватний нотаріус Гунін В. В. (а. с. 11-12, т. 1).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 06 травня 2024 року право власності на громадські будинки, будівлі, споруди та гідротехнічні споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпровської МР (а. с. 13-14, т. 1).

23 листопада 2021 року на запит ОСОБА_2 від 22 листопада 2021 року комунальним підприємством «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської МР надано відповідь про те, що станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі відсутні відомості щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10, т. 1).

Представником АТ «Банк Кредит Дніпро» надано технічний паспорт від 22 листопада 2021 року, зроблений на замовлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 113- 116, т. 1), та технічний паспорт від 09 грудня 2021 року, зроблений на замовлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 119-122, т. 1).

Згідно з інформаційною довідкою з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, сформованою приватним нотаріусом Шатковською І. Ю., встановлено: серія та номер бланку НВО 124022, дата отримання бланку 30 листопада 2016 року, бланк отримав приватний нотаріус Хіоніна Н. М., м. Київ; дата витрачання бланка 15 березня 2017 року, код витрачання свідоцтво про право на спадщину (а. с. 216, т. 1).

01 лютого 2025 року на ухвалу суду першої інстанції про витребування доказів завідувачем Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області надано відповідь про те, що згідно з інформацією з Реєстру для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Гуніна В. В. за 1997 рік, том 2, що знаходиться на зберіганні в Державному нотаріальному архіві в Дніпропетровській області, за 12 грудня 1997 року відсутній запис про посвідчення договору купівлі-продажу будівель і споруд, за участю продавця - ОСОБА_4 , та покупців: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . У Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса ОСОБА_5 за 12 грудня 1997 року зареєстровані нотаріальні дії з № 2330 по № 2339. Згідно з інформацією з Реєстру для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Гуніна В. В. за 1997 рік, том 1, що знаходиться на зберіганні в Державному нотаріальному архіві в Дніпропетровській області, за реєстровим № 348 від 07 березня 1997 року, зареєстрована інша нотаріальна дія від іншої особи (а. с. 61, т. 2).

09 квітня 2024 року постановою приватного виконавця відкрито виконавче провадження № 74696723 на виконання виконавчого листа № 2-3416/2010, виданого 26 березня 2024 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, про солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Майпак», ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованості по кредитному договору у розмірі 2 689 352,76 грн (а. с. 49-50, т. 1).

24 квітня 2024 року приватним виконавцем у виконавчому провадженні № 74696723 винесено постанову про опис та арешт майна боржника - ОСОБА_2 , а саме 1/2 частини будівлі та споруди, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 51-53, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бардаченко Д. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення районного суду та постанова апеляційної суду відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

З урахуванням цього правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Верховний Суд також ураховує, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах: від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 924/1146/21, від 06 жовтня 2022 року у справі № 922/2013/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 904/7841/21.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачі звернулися з позовом до відповідачів, в якому просили суд скасувати державну реєстрацію права власності, проведену за ними державним реєстратором на будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також припинити право власності за кожним із них на 1/2 частину будівель та споруд, розташованих за вищевказаною адресою.

Позивачі посилалися на те, що вони не підписували відповідний договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна та не знали, що їм належить на праві власності нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою та другої статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши правову оцінку доводам ОСОБА_1 та наданим ним доказам, указав про те, що в позовній заяві не зазначено обставин, які підтверджували б наявність порушення прав та/або законного інтересу ОСОБА_1 .

Позивач не зазначив у позові та не довів у ході судового розгляду справи, які саме його права були порушені відповідачами. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності порушення, невизнання або оспорювання прав позивача зазначеними у позові відповідачами.

З урахуванням указаних обставин, оцінки способу судового захисту, обраного позивачем, та відсутності порушених його прав, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позову.

Верховний Суд повторно наголошує, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

ОСОБА_1 не довів факт не підписання відповідного договору купівлі-продажу нерухомого майна, він не заявляв клопотань про проведення відповідної судової почеркознавчої експертизи, до матеріалів справи не надано доказів звернення до правоохоронних органів стосовно вчинення кримінального правопорушення тощо.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що саме позивачем у 2021 році було виготовлено технічні паспорти на спірне нерухоме майно, копії яких було надано суду третьою особою. Вказане спростовує доводи позивача про те, що він не знав про існування зареєстрованого за ним права власності на будівлі та споруди, на які він просить припинити право власності.

Верховний Суд погоджується із указаними висновками судів попередніх інстанцій, так як у силу вищенаведених норм процесуального права та сталої судової практики Верховного Суду у разі, якщо позивачем не доведено порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Отже, висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову є правильним та обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, а вказане не може бути правовою підставою для скасування рішення районного суду та постанови суду апеляційної інстанції.

Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, висновки районного суду та апеляційного суду у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що позов пред`явлено двома позивачами: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Однак із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій до Верховного Суду звернувся лише ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Бардаченко А. В. Разом із цим, ні заявник касаційної скарги, який діє в своїх інтересах, ні його представник не надали доказів щодо можливості представництва інтересів іншого позивача. У свою чергу ОСОБА_2 судові рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржив.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (стаття 401 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість рішення районного суду та постанови суду апеляційної інстанції не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бардаченка Дмитра Володимировича, залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 01 грудня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк