Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №759/1639/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 759/1639/22

провадження № 61-7622св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Луспеника Д. Д., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2023 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у складі колегії суддів Поліщук Н. В., Мережко М. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) (далі - ДП «Украерорух») про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Украерорух» про відсторонення його від роботи від 08 грудня 2021 року № 1691/о;

- поновити його на роботі на посаді інженера з радіонавігації та радіолокації групи оперативного обслуговування комплексу систем навігації комплексу «Радіоелектронних засобів аеродромної диспетчерської вишки Київ/Жуляни» «Київцентраеро» ДП «Украерорух»;

- стягнути з ДП «Украерорух» на його користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу (відсторонення від роботи).

Позов мотивовано тим, що на підставі наказу від 25 липня 2013 року № 373/о

з 29 липня 2013 року позивач працює в ДП «Украерорух» на посаді електромонтера з ремонту та монтажу кабельних ліній 6 розряду Київської служби ОПР РСП «Київцентраеро» ДП «Украерорух». 24 грудня 2013 року його переведено на посаду техніка з ЕТЗ 1 категорії Київської служби ОПР РСП «Київцентраеро» ДП «Украерорух». 01 листопада 2015 року переведений на посаду техніка 1 категорії групи електропостачання об`єктів ЗНС Київської служби ОПР РСП «Київцентраеро» ДП «Украерорух». 01 липня 2020 року позивача переведено на посаду інженера з радіонавігації та радіолокації групи оперативного обслуговування комплексу систем навігації комплексу «Радіоелектронних засобів аеродромної диспетчерської вишки Київ/Жуляни РСП «Київцентраеро» ДП «Украерорух».

У грудні 2021 в усному порядку позивача повідомлено роботодавцем про можливість його відсторонення від роботи, у зв`язку з відсутністю щеплення (вакцинації) проти СОVID-19 та зазначено про необхідність обов`язкового проведення вакцинації. Ним було подано заяву до відповідача про неприпустимість примусу до участі в експериментальному медичному втручанні від 06 грудня 2021 року, де чітко заявлено про протиправність вимог щодо обов`язкової вакцинації та відмову від проведення вакцинації проти СОVID-19.

Наказом від 08 грудня 2021 року № 1691/о на підставі акта про відмову або ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 від 08 грудня 2021 року № 19-13/4726/21 позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року.

Позивач вважав наказ 08 грудня 2021 року № 1691/о протиправним та таким, що підлягає скасуванню, при цьому посилаючись на те, що наказ виданий з порушенням вимог чинного законодавства. Звертає увагу, що ним не були порушені норми матеріального права, в тому числі й положення трудового законодавства, а тому його відсторонення від роботи є незаконним. Вказує, що Конституція України є законом найвищої юридичної сили, а закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції. При цьому правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України). Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

Також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення та запровадження обмежувальних протиепідемологічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2», з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом на території України встановлений карантин до 31 березня 2022 року.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України. Проте Кабінет Міністрів України не є абсолютно вільним в цьому питанні - це повноваження Кабміну обмежене законом. Це обмеження полягає у встановленні жорсткої і безальтернативної процедури. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Посилаючись на положення статтю 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», зазначає, що головний державний санітарний лікар, у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину.

Позивач вказував, що чинним законодавством визначена процедура введення карантину: Президент видає Указ про введення надзвичайного стану, Верховна Рада затверджує цей Указ, який набуває чинності, головний санітарний лікар подає до Міністерства охорони здоров`я України подання щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину, Міністерство охорони здоров`я України порушує перед Кабінетом Міністрів України питання про встановлення карантину, Кабінет Міністрів України встановлює карантин, карантин набуває чинності.

Звертав увагу, що надзвичайний стан в Україні не було введено. Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи від 27 січня 2021 року за № 2361 (2021) «Вакцини проти СОVID-19: етичні, юридичні та практичні міркування» та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов`язковими.

З урахуванням викладеного позивач стверджував, що оскаржуваний наказ виданий на підставі протиправних (незаконних) рішень органів влади та порушує його права, положення Конституції України та норми міжнародного права, в тому числі й права на працю, отже, є незаконним та підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 21 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 01 лютого 2024 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те,

що відсторонення позивача від роботи було законним, обґрунтованими

та правомірним, відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я,

а також, що відсутнє порушення права позивача на працю, визначене статтею

43 Конституції України, оскільки відсторонення позивача від роботи було прямим наслідком його вибору - ухилитися від законного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Суди зазначили, що позивачем не заперечувалося, що до медичного закладу з метою проведення щеплення або обстеження на предмет наявності абсолютних протипоказань для такого щеплення він не звертався, хоча був обізнаний про необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення від коронавірусної хвороби у строк до 09 грудня 2021 року, а також попереджений про наслідки ненадання документів (довідки, сертифіката), які підтверджують виконання його обов`язку робити щеплення, або документа (медичного висновку) щодо встановлення абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щепленні проти COVID-19, чи довідки про одужання від зазначеної хвороби.

Суди взяли до уваги, що ДП «Украерорух» включено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, працівники якого відповідно до yаказу МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року підлягали обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а посадові обов`язки позивача передбачали контакт з іншими працівниками підприємства.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

24 травня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2., через систему «Електронний Суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргу

на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року

у цій справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю

46 КЗпП України та статтю 7 Закону України «Про забезпечення санітарного

та епідемічного благополуччя населення», статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 613/1947/21, від 01 березня 2023 року у справі № 565/1559/21, від 01 березня 2023 року у справі

№ 607/20853/21, від 17 листопада 2023 року у справі № 133/3966/21, від 25 травня 2023 року у справі № 127/35436/21, від 08 листопада 2023 року у справі

№ 621/31/22 щодо відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності профілактичних щеплень проти СОVID-19;

- пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 46 КЗпП України, статті

12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту

41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» № 1236 стосовно втручання у право на повагу приватного життя, пропорційності такого втручання та підстав для відсторонення від роботи у випадку непоінформованості працівника щодо наслідків щеплення, впливу таких наслідків на роботу, за відсутності подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби та з урахуванням виконання роботи на закритій території з обмеженим доступом, що не передбачає великої кількості соціальних контактів.

Заявник зазначає, що суди не з`ясували, чи було необхідним відсторонення позивача від роботи та чи таке відсторонення сприяли досягненню зазначеної легітимної мети. Вказує, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку, без індивідуальної оцінки поведінки особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві може бути виправданим за наявності дуже переконливих обставин.

Звертає увагу, що при вирішенні питання щодо обов`язкового щеплення працівника потрібно врахувати такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих / непрямих); форма організації праці (дистанційна / надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потреба відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Суди залишили поза увагою той факт, що позивач працює з обладнанням, а не з людьми та виконує свої трудові обов`язки на закритій території. Отже, застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків та не мало легітимної мети.

Провадження у суді касаційної інстанції

01 серпня 2024 року Верховний Суд ухвалою у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Верховний Суд ухвалою від 25 травня 2026 року справу призначив до судового розгляду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: головуючий - Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ДП «Украерорух» вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом від 01 серпня 2020 року № 325/о позивача переведено на посаду інженера з радіонавігації та радіолокації групи оперативного обслуговування комплексу систем навігації комплексу «Радіолелектронних засобів аеродромної диспетчерської вишки Київ/Жуляни» ДП «Київцентраеро» Украероруху, що підтверджується даними трудової книжки, виданої на ім`я позивача (а. с. 17).

18 листопада 2021 року в.о. генерального директора ДП «Украерорух» на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1 096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, надано окреме доручення «Про надання інформації щодо вакцинації працівників проти СОVID-19», а саме: заступникам директора, адміністративному директору, керівникам структурних підрозділів, безпосередньо підпорядкованих директору, директорам РСП, директора Дніпровського РСП, керівнику структурних підрозділів Східного регіону) - надати інформацію про наявність/відсутність документів у підпорядкованих працівників, які підтверджують проходження профілактичного щеплення проти СОVID-19 (пункт 1).

Забезпечити вручення підпорядкованим працівникам інформативного повідомлення про обов`язкове щеплення проти СОVID-19 (пункт 2). У разі відсутності підтверджувального документа про щеплення (однією чи двома дозами) проти СОVID-19 або довідки чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19 , або сертифіката про одужання від СОVID-19, дійсного 90 діб, забезпечити вручення працівникам попередження про відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року (пункт 3). Забезпечити видання наказу про відсторонення від роботи працівників, які не надали підтверджувальний документ про щеплення (однією чи двома дозами) проти СОVID-19 або довідку чи медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, або сертифікат про одужання від СОVID-19, дійсний 90 діб, та надання цього наказу (з поіменним списком та посадами) заступнику директора з питань авіаційної безпеки Украероруху (пункт 4) (а. с.109-110).

06 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до в.о. директора ДП «Украерорух» із заявою про неприпустимість примусу до участі в експериментальному медичному втручанні. Зазначив, що стан його здоров`я і питання про його вакцинальний статус становить лікарську таємницю і не підлягає розголошенню без його згоди, заперечує та звертає увагу про кримінальну відповідальність за примушування до вакцинації, а також звільнення, відсторонення від роботи чи порушення інших трудових прав працівників з особистих мотивів (а. с. 20-22, 111-113).

08 грудня 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року у разі відмови або ухилення від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19 (однією чи двома дозами) за відсутності медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, або довідки про одужання від СОVID-19, яка дозволятиме упродовж 90 діб без обмежень працювати (а. с. 116-117).

08 грудня 2021 року наказом ДП «Украерорух» ОСОБА_1 , інженера з радіонавігації та радіолокації групи оперативного обслуговування комплексу систем навігації комплексу «Радіоелектронні засоби аеродромної диспетчерської вишки АДВ Київ/Жуляни» РСП «Київцентраеро» ДП «Украерорух» відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09 грудня 2021 року. Установлено строк відсторонення працівника, зазначеному у пункті 1 цього наказу, на період дії карантину, або до усунення причин відсторонення, що його зумовили (а. с. 23-24, 118-119). Відповідно до акта від 09 грудня 2021 року ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватися із наказом про його відсторонення від роботи та ставити власноручний підпис про таке ознайомлення (а. с.120)

Наказом «Про допуск до роботи працівників РСП «Київцентраеро» відсторонених від роботи» від 28 лютого 2022 року № 287/о з 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи до раніше займаної посади у зв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим щепленням» (а. с. 121-122, 145-146).

Наказом від 01 березня 2022 року № 126 з 01 березня 2022 року на підприємстві запроваджено режим простою до прийняття відповідного рішення для всіх працівників, окрім тих, що вказані у переліках, зазначених у пунктах 2.1-2.3 цього наказу (а. с. 149).

ДП «Украерорух» включено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, працівники якого відповідно до наказу МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року підлягали обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

На позивача відповідно до посадової інструкції , серед іншого, покладені обов`язки: виконувати роботи з технічного обслуговування та ремонту обладнання комплексу СН, брати участь у роботах з випробування та введення в дію нового обладнання, контроль виконання робіт з його монтажу та налагодження персоналом сторонніх організацій; виконання робіт по виведенню з експлуатації обладнання комплексу СН; розробляти та надавати провідному інженеру з р/н та р/л проект графіка ТО і Р по закріпленню за ним обладнання, проект плану роботи комплексу СН на місяць, складати за встановленою формою та у встановлені строки звітність; брати участь у технічному навчанні з метою підвищення кваліфікації та перепідготовки для обслуговування нової техніки; в установленому порядку проходити періодичні медичні огляди, інструктажі з питань охорони праці, авіаційної безпеки, пожежної безпеки, періодичні перевірки знань вимог ПТЕ РТЗ ЦА-2007, ПТЕЕС, ПБЕЕС та нормативних документів з охорони праці, авіаційної безпеки, пожежної безпеки, цивільного захисту, періодичні протиаварійні та протипожежні тренування. А також інші обов`язки, зокрема, щодо приймання та закінчення чергування, які вимагали від позивача щоденного контактування з іншими працівниками, у тому числі інших підрозділів підприємства (а. с. 207-314).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Конституційний Суд України зазначив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я України» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»(далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Статтею 1 Закону № 1645-ІІІ визнано, що протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті

12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста статті

12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом,

є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади,

їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності

08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2024 року у справі

№ 191/4364/21 (провадження № 14-172цс23) не вбачала підстав для відступу від вказаного висновку та зазначила, що приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за умови дотримання визначеної

в них процедури дозволяють працівникові передбачати наслідки його відмови

або ухилення від щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених

за результатами медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення,

а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо цього працівника.

Щодо пропорційності втручання у право позивача на повагу до приватного життя, легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини

і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом від 19 липня 1995 року

№ 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39,

де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення коронавірусом

SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року

№ 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392,

від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого

2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611,

від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня

2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ України видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках». Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, з втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, провадження № 14-82цс22).

Критерії оцінки пропорційності втручання у право на приватне життя при відстороненні працівника від роботи Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, підлягають врахуванню такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форма організації праці (дистанційна/ надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Суди встановили, що наказом від 01 серпня 2020 року № 325/о позивача переведено на посаду інженера з радіонавігації та радіолокації групи оперативного обслуговування комплексу систем навігації комплексу «Радіолелектронних засобів аеродромної диспетчерської вишки Київ/Жуляни» ДП «Київцентраеро» Украероруху.

На позивача відповідно до посадової інструкції, серед іншого, покладені обов`язки: виконувати роботи з технічного обслуговування та ремонту обладнання комплексу СН, брати участь у роботах з випробування та введення в дію нового обладнання, контроль виконання робіт з його монтажу та налагодження персоналом сторонніх організацій; виконання робіт по виведенню з експлуатації обладнання комплексу СН; розробляти та надавати провідному інженеру з р/н та р/л проект графіка ТО і Р по закріпленню за ним обладнання, проект плану роботи комплексу СН на місяць, складати за встановленою формою та у встановлені строки звітність; брати участь у технічному навчанні з метою підвищення кваліфікації та перепідготовки для обслуговування нової техніки; в установленому порядку проходити періодичні медичні огляди, інструктажі з питань охорони праці, авіаційної безпеки, пожежної безпеки, періодичні перевірки знань вимог ПТЕ РТЗ ЦА-2007, ПТЕЕС, ПБЕЕС та нормативних документів з охорони праці, авіаційної безпеки, пожежної безпеки, цивільного захисту, періодичні протиаварійні та протипожежні тренування. А також інші обов`язки, зокрема, щодо приймання та закінчення чергування, які вимагали від позивача щоденного контактування з іншими працівниками, у тому числі інших підрозділів підприємства.

ДП «Украерорух» включено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, працівники якого відповідно до наказу МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року підлягали обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

18 листопада 2021 року в.о. генерального директора ДП «Украерорух» на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1 096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, надано окреме доручення «Про надання інформації щодо вакцинації працівників проти СОVID-19», а саме: заступникам директора, адміністративному директору, керівникам структурних підрозділів, безпосередньо підпорядкованих директору, директорам РСП, директора Дніпровського РСП, керівнику структурних підрозділів Східного регіону) - надати інформацію про наявність/відсутність документів у підпорядкованих працівників, які підтверджують проходження профілактичного щеплення проти СОVID-19 (пункт 1).

Забезпечити вручення підпорядкованим працівникам інформативного повідомлення про обов`язкове щеплення проти СОVID-19 (пункт 2). У разі відсутності підтверджувального документа про щеплення (однією чи двома дозами) проти СОVID-19 або довідки чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, або сертифіката про одужання від СОVID-19, дійсного 90 діб, забезпечити вручення працівникам попередження про відсторонення від роботи з 09 грудня 2021 року (пункт 3). Забезпечити видання наказу про відсторонення від роботи працівників, які не надали підтверджувальний документ про щеплення (однією чи двома дозами) проти СОVID-19 або довідку чи медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, або сертифікат про одужання від СОVID-19, дійсний 90 діб, та надання цього наказу (з поіменним списком та посадами) заступнику директора з питань авіаційної безпеки Украероруху (пункт 4) (а. с.109-110).

06 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до в.о. директора ДП «Украерорух» із заявою про неприпустимість примусу до участі в експериментальному медичному втручанні. За змістом заяви, зокрема, зазначив, що стан його здоров`я і питання про його вакцинальний статус становить лікарську таємницю і не підлягає розголошенню без його згоди, заперечує та звертає увагу про кримінальну відповідальність за примушування до вакцинації, а також звільнення, відсторонення від роботи чи порушення інших трудових прав працівників з особистих мотивів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач підлягав обов`язковій вакцинації проти гострої коронавірусної хвороби COVID-19 з огляду на те, що працював на посаді інженера з радіонавігації та радіолокації групи оперативного обслуговування комплексу систем навігації комплексу «Радіолелектронних засобів аеродромної диспетчерської вишки Київ/Жуляни» ДП «Київцентраеро» Украероруху, яке включено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, виконував трудову функцію, пов`язану з необхідністю перебування на робочому місці й контактом з іншими працівниками підприємства в силу своїх трудових обов`язків, не довів наявності протипоказань та застережень щодо проведення профілактичного щеплення.

Встановлено, що роботодавець повідомив позивача про необхідність щеплення від COVID-19. Водночас позивач не погодився на проведення щеплення від COVID-19, у зв`язку з чим роботодавцем було прийнято рішення про її відсторонення від виконання нею посадових обов`язків до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

У свою чергу позивач не надав роботодавцю медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації, не доведено, що вакцинація становила шкоду для його здоров`я. Водночас саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження вакцинації проти COVID-19, або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Подібні висновки висловлено, зокрема, у постановах Верховного Суду

від 14 червня 2023 року у справі № 943/2356/21 (провадження № 61-1531св23),

від 28 листопада 2024 року у справі № 494/1679/21 (провадження № 61-2112св24).

За характером виконуваних обов`язків інженера з радіонавігації та радіолокації групи оперативного обслуговування комплексу систем навігації комплексу «Радіолелектронних засобів аеродромної диспетчерської вишки Київ/Жуляни» ДП «Київцентраеро» Украероруху позивач підлягав обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої коронавірусної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовився від проходження вакцинації та не надав довідку медичного закладу про медичні протипоказання до проведення цього профілактичного щеплення, отже відповідач (роботодавець) обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства з метою забезпечення безпечного середовища на підприємстві відсторонив його від роботи до проведення щеплення.

Необхідно зазначити, що право ОСОБА_1 на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач ухилився від обов`язкового щеплення.

У справі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників підприємства, які провели щеплення з метою забезпечення загального блага у вигляді права на охорону здоров`я.

З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що за встановлених у цій справі обставин роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 грудня 2021 року.

Враховуючи, що за позивачем на період відсторонення зберіглося робоче місце, трудовий договір не припинений, позивача поновлено на роботі Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України.

У цій справі позивач не довів обставин, які б давали підстави для висновку, що його тимчасове відсторонення від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя відповідно до положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки заявлені позивачем підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час відсторонення від роботи.

Викладені вище висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 жовтня 2023 року у справі № 565/25/22 (провадження № 61-9880св23), від 25 жовтня 2023 року у справі № 211/8418/21 (провадження № 61-6267св23), від 08 листопада 2023 року у справі № 565/279/22 (провадження № 61-13514св23), від 22 грудня 2023 року у справі № 348/149/22 (провадження № 61-16254св23), від 03 квітня 2024 року у справі № 164/1605/21 (провадження № 61-2576св24).

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) та від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21 (провадження № 14-172цс23), Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відсторонення позивача передбачало легітимну мету, відбулося правомірно, у порядку, встановленому законом, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає соціальні контакти на робочому місці, а відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих небезпечною для життя і здоров`я хворобою.

Доводи заявника про те, що позивач працює з обладнанням, а не з людьми,

та виконує свої трудові обов`язки на закритій території, а тому застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів

не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваної ним трудових обов`язків та не мало легітимної мети, спростовуються тим, що позивач працював на посаді інженера з радіонавігації та радіолокації групи оперативного обслуговування комплексу систем навігації комплексу «Радіолелектронних засобів аеродромної диспетчерської вишки Київ/Жуляни» ДП «Київцентраеро» Украероруху, та виконував трудову функцію, пов`язану з необхідністю перебування на робочому місці й контактом з іншими працівниками підприємства та не міг виконувати роботу за іншими формами організації праці (надомна, дистанційна) в силу специфіки своїх трудових обов`язків.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті із неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції з урахуванням встановлених у цій справі обставин не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 613/1947/21, від 01 березня 2023 року у справі № 565/1559/21, від 01 березня 2023 року у справі

№ 607/20853/21, від 17 листопада 2023 року у справі № 133/3966/21, від 25 травня 2023 року у справі № 127/35436/21, від 08 листопада 2023 року у справі

№ 621/31/22, на які заявник посилається в касаційній скарзі (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, не знайшли підтвердження посилання заявника на пункт 3 частини другої статті другої статті 389 ЦПК України про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» № 1236 стосовно втручання у право на повагу приватного життя, пропорційності такого втручання та підстав для відсторонення від роботи у випадку непоінформованості працівника щодо наслідків щеплення, впливу таких наслідків на роботу, за відсутності подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби та з урахуванням виконання роботи на закритій території з обмеженим доступом, що не передбачає великої кількості соціальних контактів, оскільки Верховний Суд неодноразово викладав висновки у цій категорії справ, зокрема, щодо застосування положень закону, які наведені позивачем та застосовані Верховним Судом як приклад.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.

Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції.

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або з порушенням норм процесуального права. Отже, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 40 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Сердюк

Судді Д. Д. Луспеник

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович