Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №571/384/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 571/384/23

провадження № 61-12342св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Луспеника Д. Д., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Кредобанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Рокитнівської селищної ради

в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 30 січня 2024 року у складі судді Комзюк А. Ф. та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 серпня 2024 року у складі колегії суддів Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - АТ «Кредобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 30 жовтня 2019 року ОСОБА_3 уклав

з АТ «Кредобанк» кредитний договір № 27737/2019 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит у розмірі 786 431,74 грн, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту. Позичальник прийняв на себе обов`язок повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і строки, передбачені цим договором та додатковими договорами. У випадку прострочення погашення кредиту або іншого порушення графіку повернення кредиту та сплати відсотків позичальником, кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту. У свою чергу позичальник зобов`язаний достроково погасити кредит та інші нарахування.

Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 23 січня 2023 року заборгованість за кредитним договором становить 769 390,56 грн, що складається з тіла кредиту у розмірі 767 422,16 грн та пені в сумі 1 968,40 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 уклала з АТ «Кредобанк» договір поруки № 27737/2019/2 (далі - договір поруки), згідно з яким поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов`язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати процентів та комісій за користуванням кредитом, пень, штрафів, неустойки) за кредитним договором. У разі невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором кредитор письмово повідомляє поручителя про це із зазначенням суми заборгованості боржника, а поручитель зобов`язаний сплатити кредитору заборгованість. Поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Поручитель своїм підписом на цьому договорі підтверджує, що як поручитель він несе солідарну відповідальність за виконання зобов`язань боржника, а також за будь-якого іншого боржника, в разі переведення боргу, заміни особи боржника або смерті боржника.

11 лютого 2021 року на адресу реєстрації ОСОБА_3 направлено досудову вимогу з пропозицією усунути порушення зобов`язань. 02 грудня 2022 року на адресу реєстрації ОСОБА_1 направлено досудову вимогу з пропозицією усунути порушення зобов`язань. Обидві вимоги залишені без задоволення, порушення не усунуті.

Рокитнівський районний суд Рівненської області ухвалою від 30 березня 2023 року відмовив у відкритті провадження у справі за позовом АТ «Кредобанк» до

ОСОБА_3 у зв`язку зі смертю останнього.

На підставі викладеного АТ «Кредобанк», уточнивши позовні вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 769 390,56 грн.

Рокитнівський районний суд Рівненської області ухвалою від 04 грудня 2023 року залучив до участі у справі Орган опіки та піклування Рокитнівської селищної ради в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рокитнівський районний суд Рівненської області рішенням від 30 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 15 серпня

2024 року, відмовив у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд керувалися тим, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Апеляційний суд також вказав, що звертаючись до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості за договором кредиту, АТ «Кредобанк», уточнивши позовні вимоги, пред`явив позов лише до поручителя за договором поруки, клопотання про залучення спадкоємця основного боржника до участі в справі як співвідповідача не заявив, хоча потенційне рішення суду про задоволення позову прямо впливає на права та законні інтереси цієї особи, а тому місцевий суд правильного виснував про відмову в задоволенні позову з підстав неналежного складу співвідповідачів. Також апеляційний суд зазначив, що у цій справі залучення належного співвідповідача до участі у справі має принципове значення, оскільки це пов`язано також і з обранням належних та ефективних способів захисту прав, на захист яких заявлено позовні вимоги. Обраний спосіб захисту прав особи, яка наполягає на застосуванні судового захисту її цивільного права та інтересу, має відповідати характеру та природі спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

06 вересня 2024 року АТ «Кредобанк» через підсистему «Електронний суд» подало

до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 30 січня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 серпня 2024 року у цій справі, уточнивши вимоги якої, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог АТ «Кредобанк» у повному обсязі.

У касаційній скарзі АТ «Кредобанк» посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 585/2836/16 (провадження № 61-187св19), від 25 липня 2024 року

у справі № 500/6150/14 (провадження № 61-1530св23), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Заявник звертає увагу, що ОСОБА_1 у цій справі є поручителем і відповідно до пункту 2.6 договору поруки боржник та поручитель несуть солідарну відповідальність перед кредитором, тому ОСОБА_1 як поручитель несе солідарну відповідальність за виконання зобов`язань боржника, а також за будь-якого іншого боржника в разі переведення боргу/заміни особи боржника або смерті боржника. Вказує, що після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняв його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За таких обставин відбулася заміна боржника на його спадкоємця ОСОБА_2 , який станом на звернення з позовом до суду був неповнолітнім, тому його мати ОСОБА_1 , яка є одночасно поручителем за кредитним договором, несе відповідальність за зобов`язання неповнолітнього сина. Суди, встановивши, що ОСОБА_2 прийняв спадщину та не відмовився від неї, врахувавши, що ОСОБА_1 поручилася відповідати за зобов`язаннями і за спадкоємця позичальника, мали б задовольнити позов, оскільки на час звернення з позовом до суду ОСОБА_2 був неповнолітнім.

Крім того, судом першої інстанції норм процесуального права, що полягає у тому, що суд взяв до уваги відзив на позовну заяву поза межами строку, встановленого законом, а також безпідставно залучив третю особу після закінчення попереднього розгляду справи.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 листопада 2024 року колегією суддів у складі Олійник А. С. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 квітня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2026 року справу призначив до судового розгляду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: головуючий - Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Шипович В. В.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 жовтня 2019 року АТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір, згідно з пунктами 2.1, 2.2 якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 786 431,74 грн на строк до 29 жовтня 2026 року для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки SKODA моделі KODIAQ; для оплати страхового платежу по КАСКО та для оплати страхування від нещасних випадків (т. 1, а. с. 6-11).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 уклала з АТ «Кредобанк» договір поруки, за умовами якого вона зобов`язалася солідарно із позичальником відповідати за виконання зобов`язань за кредитним договором. Відповідно до пункту 1.1 договору поруки поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов`язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати процентів та комісій за користуванням кредитом, пені, штрафів, неустойки) за кредитним договором. Згідно з пунктом 2.6 договору поруки поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Поручитель своїм підписом на цьому договорі підтверджує, що як поручитель він несе солідарну відповідальність за виконання зобов`язань боржника, а також за будь-якого іншого боржника, в разі переведення боргу, заміни особи боржника або смерті боржника (т. 1, а. с. 21).

31 жовтня 2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 укладено договір застави з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором, укладеного між заставодавцем та заставодержателем, предметом якого є рухоме майно, а саме транспортний засіб марки SKODA моделі KODIAQ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Банк належним чином виконав свій обов`язок та надав позичальнику кредит у визначеному розмірі, що підтверджується відповідними меморіальними ордерами (т. 1, а. с. 26-28). Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 23 січня 2023 року утворилась заборгованість за кредитним договором розмір якої становить 769 390,56 грн, у тому числі: тіло кредиту - 767 422,16 грн, пеня - 1 968,40 грн за невиконання грошових зобов`язань.

11 лютого 2021 року АТ «Кредобанк» надіслало позичальнику ОСОБА_3 досудову вимогу з пропозицією усунути порушення зобов`язань. 02 грудня 2022 року АТ «Кредобанк» надіслало поручителю ОСОБА_1 вимогу

з пропозицією усунути порушення зобов`язань з пропозицією протягом

10 календарних днів достроково повернути кредитну заборгованість в сумі 767 422,16 грн. Вказані вимоги банку залишені без відповіді та задоволення.

ІНФОРМАЦІЯ_2 позичальник ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1, а. с. 78). Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 .

29 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Сарненського районного нотаріального округу Рівненської області Тарасюка О. Г. із заявою та повідомила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік -

ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина. Повідомила нотаріуса,

що вона відмовляється від прийняття спадщини, на видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частину спільного майна подружжя не претендує, оскільки це було особистою власністю чоловіка (т. 1, а. с. 199).

Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 09 листопада 2007 року перебували у шлюбі (т. 1, а. с. 205). Із копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що його батьками записані: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 206).

Відповідно до довідки від 27 квітня 2022 року № 10-03/182, виданої Рокитнівською селищною радою, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із ним на день смерті зареєстрований син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 204).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого 1 першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення не відповідають з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частинами другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частини перша статті 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Щодо припинення поруки

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу (частина третя статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Боржник може бути замінений у зобов`язанні у таких випадках, зокрема, переведення боргу (стаття 520 ЦК України), під час спадкування (статті 1216, 1218 ЦК України), реорганізації юридичної особи (статті 106-108 ЦК України), у зв`язку з виділом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи і переходом їх до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК України), який нормативно не віднесений до форм реорганізації (частина перша статті 104 ЦК України), під час переходу прав на підприємство як єдиний майновий комплекс (стаття 191 ЦК України), у результаті набуття правонаступником прав та обов`язків правопопередника за договорами (наприклад, за частиною першою статті 770, статтею 814 ЦК України).

Переведення боргу є лише однією з кількох можливих підстав заміни боржника у зобов`язанні, а тому необхідно відрізняти заміну боржника у зобов`язанні у зв`язку з переведенням боргу та у зв`язку із правонаступництвом, зокрема, у порядку спадкування.

Необхідність відмежування узагальненого поняття заміни боржника від видового поняття переведення боргу є важливим для судової практики, аналіз якої свідчить про наявність випадків їх ототожнення, що може призводити до невиправданого поширення правових норм про договірне переведення боргу на інші випадки переходу обов`язків боржника в порядку правонаступництва.

Частина третя статті 559 ЦК України, підкреслюючи ознаку фідуціарності договору поруки, регламентує, що переведення боргу призводить до припинення поруки, якщо тільки поручитель не поручився за нового боржника. Тобто існує презумпція припинення поруки у разі укладення договору про переведення боргу між попереднім боржником, зобов`язання якого забезпечене порукою, та новим боржником.

Для збереження поруки необхідно, щоб поручитель дав згоду забезпечувати зобов`язання за участю нового боржника у формі відповідного попереднього застереження у договорі поруки або в окремій заяві про це, зробленій пізніше - до, під час дії або після укладення договору про переведення боргу. Згода поручителя, надана на підставі частини третьої статті 559 ЦК України, стосується його погодження відповідати виключно за нового боржника при переведенні боргу і не поширюється на інші випадки заміни боржника у зобов`язанні.

Необхідно враховувати, що переведення боргу на нового боржника завжди є вольовим актом, у такому випадку має місце цілеспрямована заміна боржника у договірному зобов`язанні за згодою сторін.

Натомість смерть боржника у зобов`язанні є подією, що не залежить від волі сторін; у разі смерті боржника обов`язок з виконання зобов`язання (з врахуванням спеціального правила частини першої статті 1282 ЦК України) переходить до спадкоємців, причому це не тягне за собою зміну умов та обсягу відповідальності, оскільки до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцю.

За правилом статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (стаття 521 ЦК України).

Метою договору про переведення боргу є передання конкретного обов`язку попереднім боржником новому, тобто опосередкування відносин сингулярного (окремого) правонаступництва. При переведенні боргу до правонаступника переходить не уся сукупність майна або усіх обов`язків попереднього боржника,

а лише чітко визначений борг за окремим зобов`язанням.

Оскільки кредитору важливо знати про платоспроможність та ділові якості нового боржника, а закон здатен забезпечити його вплив на вибір останнього, правилом статті 520 ЦК України встановлено, що переведення боргу здійснюється лише за згодою кредитора (якщо інше не передбачено законом).

Спадкування, навпаки, має на меті забезпечення переходу до спадкоємця усіх прав та обов`язків померлого учасника цивільних правовідносин, крім нерозривно пов`язаних з його особою, тому розглядається як універсальне (загальне) правонаступництво. Перехід прав та обов`язків до спадкоємця відбувається

з метою заміни правопопередника правонаступником у максимально широкій сфері правовідносин, незалежно від складу спадщини та обізнаності з ним спадкоємця. З цього випливає, що позиція кредитора за зобов`язанням з приводу того, хто із спадкоємців має замінити померлого боржника, для закону є індиферентною. Таким чином, переведення боргу є лише однією з можливих підстав заміни боржника, що породжує сингулярне правонаступництво. Наведене не дозволяє ототожнювати родове поняття заміни боржника в зобов`язанні з видовим поняттям переведення боргу.

Зважаючи на наведене, правило частини третьої статті 559 ЦК України спрямоване на врегулювання лише сингулярного правонаступництва, яке виникає у зв`язку з договірним переведенням боргу, а тому заміна боржника у зобов`язанні його спадкоємцем не може бути підставою для припинення поруки у разі відсутності згоди поручителя на заміну боржника новим боржником за правилами частини третьої статті 559 ЦК України.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 585/2836/16-ц (провадження № 61-187св19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , укладаючи договір поруки, погодилася із застереженням, викладеним у пункті 2.6 договору поруки, відповідно до якого поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Поручитель своїм підписом на цьому договорі підтверджує, що як поручитель він несе солідарну відповідальність за виконання зобов`язань боржника, а також за будь-якого іншого боржника, в разі переведення боргу, заміни особи боржника або смерті боржника.

За наведених обставин ОСОБА_1 , підписавши відповідне застереження у договорі поруки, погодилася нести солідарну відповідальність за виконання зобов`язань у разі смерті позичальника, в тому числі за свого сина ОСОБА_2 , який прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 , тому суди першої та апеляційної інстанцій зробили передчасний висновок щодо неналежного складу відповідачів у цій справі.

У постанові Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 202/7691/17 (провадження № 61-5042св21) зазначено, що правовідносини, що виникли між позикодавцем і позичальником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем та спадкоємцями позичальника і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями статті 1282 ЦК України. При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2026 року у справі № 640/17320/18, провадження № 61-14875св25.

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2026 року у справі № 522/12004/15-ц (провадження № 61-2199св25) вказано, що до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Спадкоємець, який прийняв спадщину та набув у власність спадкове майно, зобов`язаний погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого ним у спадщину майна (постанова Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 201/8538/16-ц, провадження № 61-3117св24).

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, на наведене не звернув уваги, не встановив чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, дійсний розмір вимог кредитора та обсяг спадкового майна і його вартість, не з`ясував межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця, за які відповідачка поручилася відповідати в солідарному порядку перед кредитором.

Отже, апеляційний суд у порушення статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, належним чином не встановив усі фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не визначився з характером спірних правовідносин, не перевірив доводів апеляційної скарги позивача щодо законності позовних вимог, та враховуючи вимог статті 400 ЦПК України, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції у силу положень статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, а суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не надав належної правової оцінки доводам апеляційної скарги АТ «Кредобанк», тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

З огляду на результат перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції розподіл судових витрат має бути здійснено судом, який ухвалюватиме остаточне рішення у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 15 серпня 2024 року скасувати,

а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Сердюк

Судді Д. Д. Луспеник

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович