Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №335/3289/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 335/3289/25

провадження № 61-4475св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Воробйової І. А., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Торецька міська військова адміністраціяБахмутського району Донецької області, ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Зайцева Анна Сергіївна,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 05 серпня 2025 року у складі судді Гаркуші В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2026 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Никифоряка Л. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Торецької міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Зайцева А. С., про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Торецьку, м. Залізне Донецької області у віці 88 років померла її бабуся ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м.Торецька, смт Північне Донецької області.

Після смерті бабусі відкрилась спадщина на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).

ОСОБА_1 пояснила, що її мати ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Водночас її тітка ОСОБА_3 на початку бойових дій у м.Торецьку виїхала до російської федерації, її місце проживання наразі невідомо.

У березні 2025 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса Зайцевої А. С. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті бабусі ОСОБА_4

04 березня 2025 року приватним нотаріусом Зайцевою А. С. була заведена спадкова справа № 50/2025, однак з причин пропуску строку для подачі заяви для прийняття спадщини зазначений приватний нотаріус винесла постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Позивачка вказує, що з 2014 року м. Торецьк Донецької області знаходився в зоні активних бойових дій, а у 2022 році був окупованим військами російської федерації, тому виникли складнощі щодо прийняття спадщини.

Крім того, з 09 березня 2021 року до 27 серпня 2021 року вона проходила інтенсивне лікування, маючи діагноз - правосторонній гонартроз 2 ступеню, дегенеративне пошкодження заднього рогу медіального меніску правого колінного суглобу з формуванням параменіскіальної кістки, виражений больовий синдром, ПФХ 2.

З урахуванням викладених обставин ОСОБА_1 просила суд визнати поважними причини пропуску строку подачі заяви про прийняття спадщини та визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її бабусі ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , протягом двох місяців з дня набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпра від 05 серпня 2025 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка є дочкою ОСОБА_5 та онукою ОСОБА_4 . Враховуючи, що мати позивачки померла до відкриття спадщини, ОСОБА_1 має право на спадщину після смерті баби відповідно до статті 1266 Цивільного кодексу України за правом представлення.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою не доведено, що пропуск строку для подання заяви про прийняття спадщини відбувся з поважних причин.

Оцінюючи доводи позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт введення воєнного стану в Україні не є достатньою підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану, що унеможливили спадкоємця подати заяву про прийняття спадщини протягом установленого законом строку.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , тоді ж і відкрилась спадщина, тобто шестимісячний термін для прийняття спадщини минув після 12 липня 2021 року, тобто до 24 лютого 2022 року (моменту повномасштабного вторгнення російських військ в Україну), тому позивачка мала можливість подати заяву з дотриманням строку встановленого законом.

Щодо інтенсивного лікування, суд першої інстанції зазначив, що позивачка припинила його приймати 27 серпня 2021 року і весь цей час знаходилася на території України, але із заявою про прийняття спадщини звернулася лише 04 березня 2025 року, тобто через більше ніж три з половиною роки, після того як пройшла інтенсивне лікування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 05 серпня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

01 квітня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 05 серпня 2025 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2026 рокута ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

05 жовтня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 22 липня 1977 року Оріхівським відділом ЗАГС Запорізької області, батьками позивачки ОСОБА_1 записані ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 16 жовтня 1973 року Оріхівським відділом ЗАГС Запорізької мати позивачки - ОСОБА_5 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 мала прізвище « ОСОБА_7 ».

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження батьками ОСОБА_8 вказані ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , яка після розірвання шлюбу взяла своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_11 ».

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 12 березня 2014 року, виданим Оріхівським відділом ДРАЦС у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у м.Торецьку, м. Залізне Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 04 лютого 2025 року, виданим Оріхівським відділом ДРАЦС у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

04 березня 2025 року із заявою на видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Зайцевої А. С. звернулась ОСОБА_1 , однак 04 березня 2025 року отримала відмову в зв`язку з тим, що пропустила шестимісячний термін для подання заяви на прийняття спадщини.

Інші особи заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , не подавали.

В період часу з 21 червня 2021 року до 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 приймала інтенсивне лікування, маючи діагноз - правосторонній гонартроз 2 ступеню, дегенеративне пошкодження заднього рогу медіального меніску правого колінного суглобу з формуванням параменіскіальної кістки, виражений больовий синдром, ПФХ 2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216, 1218 Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (частина перша статті 1266 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частини перша, друга статті 1272 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21, від 30 грудня 2024 року усправі № 527/1229/24 та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

Практика суду касаційної інстанції у цій категорії справ є сталою та незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 рокуу справі № 686/5757/23(провадження № 14-50цс24).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди встановили, що позивачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 та онукою ОСОБА_4 . Враховуючи, що мати позивачки померла до відкриття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 має право на спадщину після смерті баби відповідно до статті 1266 ЦК України за правом представлення.

Разом із тим, прийнявши до уваги, що спадкодавець ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом за правом представлення, звернулась до нотаріуса з метою прийняття спадщини після її смерті лише 04 березня 2025 року, тобто із значним пропуском встановленого статтею 1270 ЦК України строку, надавши належну правову оцінку зазначеним позивачкою у позовній заяві причинам пропуску строку для прийняття спадщини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що наведені позивачкою обставини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Щодо інтенсивного лікування позивачки, яке тривало з 21 червня 2021 року,то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вірно зазначив, що ОСОБА_1 припинила лікування 27 серпня 2021 року і весь цей час знаходилася на території України, але із заявою про прийняття спадщини звернулася лише 04 березня 2025 року, тобто через більше ніж три з половиною роки, після того як пройшла інтенсивне лікування

Разом із тим, необхідно приймати до уваги, що для подання заяви про прийняття спадщини не є обов`язковим особисте подання документів безпосередньо в приміщенні нотаріальної контори, адже закон не позбавляє спадкоємця права направити цю заяву за допомогою засобів поштового зв`язку (див. постанову Верховного Суду від 27березня 2025 року у справі №953/4429/23 (провадження № 61-2090св24)).

Крім того, аналізуючи доводи позивачки щодо окупації м. Торецька Донецької області у 2022 році військами російської федерації, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що сам по собі факт введення воєнного стану в Україні не є достатньою підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану, що унеможливили спадкоємця подати заяву про прийняття спадщини протягом установленого законом строку. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто шестимісячний термін для прийняття спадщини закінчився до 24 лютого 2022 року (моменту повномасштабного вторгнення російських військ в Україну), тому позивачка мала можливість подати заяву з дотриманням строку встановленого законом.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 05 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев