Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №910/9216/24 (910/275/26) — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2026Справа № 910/9216/24 (910/275/26)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" (04053, м. Київ, пл. Львівська, буд. 4А, оф. 2) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ципляка Павла Сергійовича (02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, 11б, а/с 22)

до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про спростування майнових дій боржника

В межах справи № 910/9216/24

За заявою Акціонерного товариства "Банк Альянс" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 50; ідентифікаційний код 14360506)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" (04053, м. Київ, пл. Львівська, буд. 4А, оф. 2; ідентифікаційний код 44101068)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін: згідно із протоколом судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/9216/24 за заявою Акціонерного товариства "Банк Альянс" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" на стадії процедури ліквідації, відкритої постановою Господарського суду м. Києва від 07.04.2025.

13.01.2026 до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ципляка Павла Сергійовича з позовом до ОСОБА_1 про спростування майнових дій боржника та стягнення 110 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.01.2026 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ципляка Павла Сергійовича до ОСОБА_1 про спростування майнових дій до розгляду в межах справи № 910/9216/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" та відкрито провадження у справі, позовна заява розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 06.04.2026.

06.02.2026 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

10.02.2026 до Господарського суду м. Києва надійшла відповідь позивача на відзив відповідача.

16.02.2026 до Господарського суду м. Києва надійшло заперечення відповідача на відповідь позивача на відзив.

25.02.2026 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про зміну предмета позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.04.2026 розгляд відкладено на 25.05.2026.

Протокольною ухвалою від 06.04.2026 заяву позивача про зміну предмета позову прийнято до розгляду.

25.05.2026 до Господарського суду м. Києва надійшло заперечення відповідача а заяву позивача про зміну предмета позову.

25.05.2026 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.05.2026 задоволено клопотання відповідача про витребування доказів та відкладено розгляд справи на 15.07.2026.

01.07.2026 до Господарського суду м. Києва надійшли додаткові пояснення позивача.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.07.2026 відкладено розгляд справи на 05.10.2026.

У судовому засіданні 05.10.2026 позивач надав пояснення по суті позову та підтримав його в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Під час здійснення повноважень ліквідатора банкрута у справі № 910/9216/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія", арбітражним керуючим Ципляком П.С. (позивач) встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" 04.05.2022 було перераховано ОСОБА_1 (відповідач) 110 000,00 грн. з призначенням платежу «Надання безповоротної фінансової допомоги згідно договору №16/05-2022 ЕНГ від 04.05.2022».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що спірну майнову дію (перерахування коштів) було здійснено з порушенням норм ст. ст. 6, 13, 203, 215 Цивільного кодексу України за наявності підстав, передбачених ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Обраний спосіб захисту (спростування майнових дій та стягнення коштів) було обґрунтовано відсутністю у позивача договору №16/05-2022 ЕНГ від 04.05.2022, що унеможливило його подання до суду, дослідження під час розгляду справи та надання юридичної оцінки судом.

Однак, 05.02.2026 від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив із додатками, серед яких містилась у тому числі копія договору №16/05-2022 ЕНГ від 04.05.2022.

З огляду на викладене, позивачем було подано заяву, яка була прийнята судом, про зміну предмету позову, а саме визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності у вигляді стягнення коштів.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Наведений висновок сформований Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Як вбачається з матеріалів справи, 04.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" (позикодавець) в особі директора Чепурної Олени Сергіївни, яка діє на підставі статуту та Чепурною Оленою Сергіївною (позичальник) було укладено договір про надання безповоротної фінансової допомоги № 16/05-2022ЕНГ згідно умов якого позикодавець надає позичальнику у власність грошові кошти у вигляді безповоротної фінансової допомоги у розмірі 110 000,00 грн.

У п. 2.3 договору сторони погодили, що безповоротна фінансова допомога надається з метою повернення грошових коштів згідно договору про надання поворотної фінансової допомоги від 21.12.2020 № 1, компенсації позичальнику витрачених особистих коштів під час відряджень, а також інші потреби позикодавця , які виникли під час здійснення його господарської діяльності.

Як вбачається з платіжної інструкції №819 від 04.05.2022 грошові кошти було перераховано Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" на користь ОСОБА_1 в якості безповоротної фінансової допомоги.

В подальшому, ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.12.2024 відкрито провадження у справі № 910/9216/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" та введено процедуру розпорядження майном боржника.

Матеріалами справи про банкрутство підтверджується, що 30.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія", як покупцем, укладено Рамковий договір купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ЕНГ. 30.09.2021 між сторонами укладено Індивідуальний договір № БГр-21/22-ЕНГ до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ЕНГ.

З рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2023 у справі № 910/5648/23 вбачається, що ТОВ «Енергогарантія» в порушення умов вказаних договорів належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати переданого позивачем природного газу, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 17 885 982 грн 52 коп., в тому числі 3 786 053 грн 32 коп. за період поставки "січень 2022".

З рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2023 у справі №910/5805/23 вбачається, що ТОВ «ГК "Нафтогаз Трейдинг"» передало у власність ТзОВ «Енергогарантія» природний газ в обсязі 701,060 тис. куб.м, загальною вартістю 5 201 865,20 грн, про що складено та підписано обома сторонами комерційний акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 №1_02-БГр-ЕНГ, проте ТОВ «Енергогарантія» в установлені індивідуальним договором строки оплату поставленого природного газу на суму 5 201 865,20 грн не здійснило.

З рішення Господарського суду м. Києва від 04.07.2023 у справі №910/5652/23 вбачається, що на виконання умов вказаних договорів ТОВ «ГК "Нафтогаз Трейдинг"» передав у власність ТОВ «Енергогарантія» природний газ в обсязі 781,100 тис.куб.м, загальною вартістю 5795762 грн., про що складено та підписано обома сторонами комерційний акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022 №1_03-БГр-ЕНГ, проте ТОВ «Енергогарантія» в установлені строки оплату поставленого природного газу на суму 5 795 762 грн. не здійснила.

Наведена заборгованість в подальшому була погашена гарантом АТ «Банк Альянс», а відсутність погашення регресних вимог стало підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Тобто, станом на дату укладення оспорюваного правочину у боржника був наявний значний розмір заборгованості перед постачальником ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдінг» за три попередні місяці.

Окрім того, оспорюваний правочин було укладено на користь ОСОБА_1 , яка до 24.06.2022 обіймала посаду керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія", що підтверджується відповідними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до балансу ТОВ «Енергогарантія» станом на 31.12.2021 непокритий збиток виріс на 5 700,4 тис грн (на початок року становив 16,3 тис грн, а на кінець - 5716,7 тис грн).

Відповідно до балансу ТОВ «Енергогарантія» станом на 31.03.2022 (за місяць до спірної майнової дії) непокритий збиток виріс на 768,7 тис грн. (на початок року становив 5 716,7 тис грн, а на кінець кварталу - 6 485,4 тис грн).

Згідно висновків аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Енергогарантія»: протягом всього періоду значення поточної платоспроможності від`ємне (підприємство не має в достатній кількості грошових коштів та їх еквівалентів для виконання обов`язків за поточною кредиторською заборгованістю); значення всіх показників фінансової стійкості має значення нижче нормативних і протягом періоду їх значення погіршується; коефіцієнт Бівера має відємне значення (відсутність обігових коштів для погашення зобов`язань підприємства та відображає відсутність прибутку); показники рентабельності мають від`ємне значення; станом на 31.03.2022 підприємство мало від`ємне значення поточної платоспроможності при наявності простроченої кредиторської заборгованості.

В свою чергу, попри наведену збитковість та значення коефіцієнтів нижче нормативних, ТОВ «Енергогарантія» добровільно взяло на себе додаткову витрату зі сплати безпороворотної допомоги на користь керівника, в той час як мало реальну можливість спрямувати вказані грошові кошти на погашення заборгованості перед кредиторами або на господарську діяльність для отримання прибутку.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, на думку відповідача, позивачем не доведено жодної з трьох обов`язкових умов для визнання правочину недійсним.

Так, за приписами ч.1 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним і бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.

Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Зважаючи на наявність значного розміру непогашеної кредиторської заборгованості станом на момент укладення оспорюваного правочину, суд дійшов висновку, що боржник уклав спірний договір згідно умов якого безоплатно здійснив відчуження свого майна вартістю 110 000,00 грн. на користь відповідача, який згідно ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства є заінтересованою особою стосовно боржника, в супереч інтересам кредиторів.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що укладення спірного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам, тобто має ознаки фраудаторності.

Суд відзначає, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною третьою статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, враховуючи встановлення обставин щодо наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсним договору про надання безповоротної фінансової допомоги №16/05-2022 ЕНГ від 04.05.2022.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частина 3 вказаної статті зазначає, що правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Враховуючи темпоральний (часовий) критерій відкриття провадження у справі про банкрутство боржника до даних правовідносин необхідно застосовувати норми Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до ч. 3 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Отже, враховуючи, що за змістом статті 42 КУзПБ кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, ефективність застосування лише цього наслідку недійсності правочину, без реальної можливості повернення майна боржнику, не буде ефективним.

З огляду на викладені обставини та наведені норми, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 110 000,00 грн.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про надання безповоротної фінансової допомоги №16/05-2022 ЕНГ від 04.05.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" (ідентифікаційний код 44101068) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

3. Застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" (04053, м. Київ, пл. Львівська, буд. 4А, оф. 2; ідентифікаційний код 44101068) грошових коштів в розмірі 110 000 (сто десять тисяч) грн. 00 коп.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогарантія" (04053, м. Київ, пл. Львівська, буд. 4А, оф. 2; ідентифікаційний код 44101068) судовий збір в розмірі 5 325 (п`ять тисяч триста двадцять п`ять) грн. 00 коп.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення направити сторонам.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07.10.2026.

Суддя П.П. Чеберяк