Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №907/136/26 — Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/136/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі», м. Ужгород

до відповідача ОСОБА_1 , м. Ужгород

про стягнення 2 258 900,96 грн безпідставно отриманих коштів

За участю представників:

позивача – Пазина Р.О., адвокат, ордер серії АО №1125218 від 17.03.2026;

Сочка В.І., адвокат, ордер серії АО №1201495 від 23.12.2025.

відповідача – не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі» звернулося до Господарського суду Закарпатської з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича 3 134 582,90 грн збитків.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/136/26 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 лютого 2026 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11 лютого 2026 року суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.

16 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Закарпатської області від позивача надійшла заява від 16.02.2026 про усунення недоліків позовної заяви до якої долучено квитанцію до платіжної інструкції №2.530356521.1 від 13.02.2026 на суму 37 614,99 грн у підтвердження слати судового збору.

Ухвалою від 20 лютого 2026 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №907/136/26 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 17 березня 2026 р.

09 березня 2026 року через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову та продовжити відповідачу строк для подання доказів.

Крім того, разом із відзивом на позовну заяву відповідачем подано клопотання про витребування доказів від 09.03.2026. У вказаному клопотанні заявник просить суд витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» відомості щодо переліку працівників ТОВ «МОЕКОТАКСІ», які мали право доступу до системи «Приват24 для бізнесу» (зокрема у березні 2022 року), а також осіб, якими від імені позивача 07.03.2022 формувалися заявки на перереєстрацію терміналів.

19 березня 2026 року від позивача через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява про зміну предмета позову від 19.03.2026, за змістом якої просить суд змінити заявлену у п. 3 позовної заяви позовну вимогу, виклавши її у наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі» (ідентифікаційний код юридичної особи 42424267; 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 158, корпус Б) 3 134 582 грн. 90 коп. (три мільйони сто тридцять чотири тисячі п`ятсот вісімдесят дві гривні)».

Ухвалою від 20 березня 2026 року суд клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі» від 05.02.2026 та ОСОБА_1 від 09.03.2026 про витребування доказів задовольнив частково та зобов`язав АТ КБ «Приватбанк» в строк до 15 квітня 2026 року надати суду:

- відомості про зміст операції (заявки) про перереєстрацію ТТ, подана 07.03.2022 13:56:15 у системі «Приват24 для бізнесу» ТОВ «МОЕКОТАКСІ» (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 158, корп. Б, код ЄДРПОУ 42424267), Магазин МОЕКОТАКСI Ужгород, Собранецька, 158б, Перереєстрація ТТ, Заявку опрацьовано – Виконано;

- відомості про зміст операції (заявки) про перереєстрацію ТТ, подана 07.03.2022 13:56:05 у системі «Приват24 для бізнесу» ТОВ «МОЕКОТАКСІ» (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 158, корп. Б, код ЄДРПОУ 42424267), Автосалон МОЕКОТАКСI Ужгород, Собранецька, 158б – Виконано;

- виписку про рух коштів фізичної особи-підприємця Дутко Євгенія Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), що відкриті чи були відкриті у АТ КБ «ПриватБанк», за період з 07.03.2022 року по 07.02.2024 року, відфільтровану за еквайринговими надходженнями грошових коштів за призначенням платежу в якому міститься слова «МОЕСОТАХІ», «MOEKOTAKSI», «MOEKOTAXI», «MOECOTAKSI», «МОЄЕКОТАКСІ», «МОЕЄКОТАКСИ»;

- відомості щодо переліку працівників ТОВ «МОЕКОТАКСІ» (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 158, корп. Б, код ЄДРПОУ 42424267), які мали електронні ключі доступу до системи «Приват24 для бізнесу» станом на 07.03.2022 (із зазначенням обсягу прав доступу кожного з них), а також посадової особи ТОВ «МОЕКОТАКСІ», електронним ключем доступу якої 07.03.2022 формувалися заявки на перереєстрацію терміналів.

Крім того, ухвалою від 20.03.2026 суд залишив без розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі» від 05.02.2026 про витребування в АТ КБ «Приватбанк» інформації (з випискою руху коштів) АТ КБ «ПриватБанк» в довільній формі про еквайрингові надходження грошових коштів за призначенням платежу в якому міститься слова «МОЕСОТАХІ», «MOEKOTAKSI», «MOEKOTAXI», «MOECOTAKSI», «МОЄЕКОТАКСІ», «МОЕЄКОТАКСИ» на будь-які рахунки фізичної особи-підприємця Дутко Андреї Володимирівни, що відкриті чи були відкриті у АТ КБ «ПриватБанк», за період з 07.03.2022 року по 12.12.2023 року.

Також, ухвалою від 20 березня 2026 року суд прийняв до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі» від 19.03.2026 про зміну предмету та постановив здійснювати в подальшому розгляд справи з урахуванням зміненого предмету позову, а також відклав підготовче засідання у справі на 21.04.2026 року.

Ухвалою від 21 квітня 2026 року суд продовжив строк підготовчого провадження у справі № 907/136/26 на тридцять календарних днів та відклав підготовче засідання у справі на 19 травня 2026 р.

19 травня 2026 року від представника позивача до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява про зменшення позовних вимог від 19.05.2026. У вказаній заяві представник позивача просить суд стягнути з Дутка Євгенія Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі» 2 258 900,96 грн безпідставно отриманих коштів замість первісно заявленої суми у розмірі 3 134 582,90 грн.

Призначене на 19 травня 2026 року підготовче засідання не відбулося через сповіщення системою цивільного захисту міста Ужгорода сигналу «Повітряна тривога!», у зв`язку з чим ухвалою від 19 травня 2026 року суд повідомив учасників справи, що наступне підготовче засідання відбудеться 02 червня 2026 р. о 10:30 год.

Ухвалою від 02 червня 2026 року суд постановив прийняти до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі» від 19.05.2026 про зменшення позовних вимог та здійснювати в подальшому розгляд справи з урахуванням зменшених позовних вимог.

Крім того, означеною ухвалою суд повторно витребував у АТ КБ «Приватбанк» відомості щодо переліку працівників ТОВ «МОЕКОТАКСІ», які мали електронні ключі доступу до системи «Приват24 для бізнесу» станом на 07.03.2022 (із зазначенням обсягу прав доступу кожного з них), а також посадової особи ТОВ «МОЕКОТАКСІ», електронним ключем доступу якої 07.03.2022 формувалися заявки на перереєстрацію терміналів та постановив відкласти підготовче засідання у справі на 30 червня 2026 р.

26 червня 2026 року на адресу Господарського суду Закарпатської області від АТ КБ «Приватбанк» на виконання вимог ухвали суду від 32.06.2026 надійшли витребувані судом відомості.

У підготовчому засіданні 30 червня 2026 року суд встановив сторонам строки для подання письмових пояснень та оголосив перерву до 21 липня 2026 року.

08 липня 2026 року до суду від позивача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення від 07.07.2026.

20 липня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява від 20.07.2026 про проведення підготовчого засідання у справі №907/136/26 без участі відповідача та його представника.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою від 21 липня 2026 року суд постановив підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 22 вересня 2026 року.

В судовому засіданні 22.09.2026 судом заслухано вступне слово представників позивача, досліджено наявні у матеріалах справи докази та за клопотанням позивача з метою надання можливості підготуватися до судових дебатів оголошено перерву до 06.10.2026 року.

Представники позивача у судових засіданнях зменшені позовні вимоги підтримують з визначених у позовній заяві, заяві від 19.03.2026 про зміну предмету та заяві від 19.05.2026 про зменшення позовних вимог підстав.

Представник відповідача в судові засідання під час розгляду справи по суті не з`явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час

В порядку ст. 240 ГПК України скорочене рішення (вступна та резолютивна частини) проголошена судом в судовому засіданні 25.05.2026 року.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Правова позиція позивача.

Позов мотивовано тим, що відповідач, як керівник (директор) Товариства з обмеженою відповідальністю «Моекотаксі» (надалі – ТОВ «Моекотаксі») з перевищенням повноважень здійснив перереєстрацію двох платіжних терміналів Товариства на свій розрахунковий рахунок, внаслідок чого ним у період з 07.03.2022 по 07.02.2024 безпідставно отримано грошові кошти в сумі 2 258 900,96 грн за послуги таксі, які надавалися Товариством-позивачем (з урахуванням заяви від 19.05.2026 про зменшення позовних вимог).

Доводить, що кошти за послуги перевезення, які здійснювались безпосередньо ТОВ «Моекотаксі» несанкціоновано надходили на банківські рахунки колишнього директора позивача – ФОП Дутко Є.В. з призначенням платежу саме як послуги таксі ТОВ «Моекотаксі», які забезпечувались саме позивачем, а відтак є безпідставно отриманими відповідачем та підлягають поверненню ним за правилами ст. 1212 ЦК України.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач згідно з відзивом на позов від 09.03.2026 заперечує проти задоволення позовних вимог.

Повідомляє, що з 04.09.2018 він був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, одним з видів господарської діяльності є надання послуг таксі та у його власності перебували чотири транспортні засоби, за допомогою яких останній здійснював свою діяльність з надання послуг таксі.

Зауважує, що за час перебування його на посаді керівника позивача доступ до системи «Приват 24 для бізнесу» мав керівник департаменту ТОВ «Моекотаксі» Міхалина Андрій Іванович та хто саме подавав анкети-заявки в 2019 році на підключення товариства до послуг Еквайринг відповідач не пам`ятає, а означеною послугою очолюване ним товариство користувалося до призначення його на посаду. При цьому, всього протягом 2018-2019 за заявками товариства зареєстровано 35 платіжних терміналів – міні постів мерчант.

Доводить, що він як директор позивача отримав від кінцевого бенефіціарного власника товариства Ябрика В.В. завдання на перереєстрацію платіжних терміналів з ТОВ «Моекотаксі» на ФОП Дутко Є.В. з метою оптимізації податкових платежів, що також випливає з переписки між відповідачем та ФОП Глусь І.І. в месенджері Телеграм 10.03.2022 року.

Звертає увагу, що не встановлено у спірних правовідносинах хто саме подавав заявки 07.03.2022 в 13 год. 56 хв. для перереєстрації терміналів, оскільки лист банку, доданий до позову вказує, що перереєстрацію терміналів здійснило товариство, разом з тим, хто діяв від імені товариства невідомо, з врахуванням того, що доступ до системи «Приват 24 для бізнесу» мав не тільки відповідач.

Стверджує, що відповідач як ФОП також здійснював діяльність у сфері надання послуг таксі та використовував означені платіжні термінали для здійснення розрахунків за послуги таксі, які надавалися водіями на власних транспортних засобах ФОП Дутко Є.В.

Відповідь на відзив.

Позивач у відповіді на відзив від 16.03.2026 спростовує аргументи відповідача щодо самостійного надання послуг таксі тією обставиною, що відомості про транспортні засоби Renault Zoe р.н. НОМЕР_2 , Renault Zoe р.н. НОМЕР_3 Nissan Leaf р.н. НОМЕР_4 відсутні у Ліцензійному реєстрі перевізників (https://shlyah.dsbt.gov.ua/lc.html), а транспортний засіб Nissan Leaf р.н. НОМЕР_5 значиться як такий, що на підставі ліцензії використовується ТОВ «Моекотаксі». Крім того вказує на суперечність таких доводів позивача приписам ч. 5 ст. 40 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо обмежень у здійсненні господарської діяльності виконавчим органом товариства у сфері діяльності самого товариства.

Акцентує увагу на недоведенні відповідачем наявності у нього в спірний період матеріально-технічної бази (службового приміщення; умов щодо зберігання транспортних засобів; умов щодо перевірки технічного стану транспортних засобів; проведення перевірки медичного стану водіїв), кваліфікованого персоналу (медичного та технічного персоналу, диспетчерської служби), штату водіїв необхідних згідно вимог ліцензійним умов для надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі, а також здійснення необхідних для цього витрат.

Зауважує, що за наданими відповідачем доказами середній розмір витрат на заряджання автомобілів за 173 дні активного користування додатком складає 6,37 грн./день та такий розмір витрат на заряджання автомобілів явно не свідчить про господарську діяльність з надання послуг таксі, а також не є співмірним з сумою коштів, заявленою Позивачем до стягнення, а відтак ОСОБА_1 не доведено власних витрат на здійснення забезпечення перевезення пасажирів ні по формі, ні по суті, ні по розміру ні належними доказами.

Стверджує, що згідно з доданою до позовної заяви карткою із зразками підписів у АТ «КБ «Приватбанк» від 29.11.2018 року саме директору Товариства ОСОБА_1 належав перший підпис, другого підпису передбачено не було, а відтак саме ОСОБА_1 був єдиною особою, уповноваженою на підписання будь-яких документів ТОВ «Моекотаксі» у відносинах з АТ «КБ «Приватбанк», а також мав повний доступ до системи інтернет-банкінгу «Приват24 для бізнесу», включаючи підписання документів за допомогою КЕП.

Звертає увагу, що кондикційне зобов`язання особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно не перебуває у залежності від способу набуття такого майна (дії набувача чи третіх осіб).

Доводить, що надана відповідачем переписка в месенджері Telegram здійснена між невідомими особами вже після перереєстрації терміналів та не може бути джерелом доказування у спірних правовідносинах.

Резюмуючи викладене, стверджує, що відзив ОСОБА_1 не містить правових підстав отримання коштів, що є предметом спору; не спростовує обставин, покладених в основу позовних вимог; не доводить самостійного надання ОСОБА_1 нелегальних послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі; фактично містить визнання направлення коштів ТОВ «Моекотаксі» на рахунки ОСОБА_1 .

Заперечення.

Відповідачем не подано суду заперечень на відповідь на відзив відповідно до ст. 167 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ «Моекотаксі», оформлених протоколом №3 від 27.11.2018 обрано директором Товариства ОСОБА_1 (відповідача у справі), уповноважено останнього на здійснення комплексу реєстраційних дій щодо внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з наказом №4-К від 27.11.2018 «Про початок виконання службових обов`язків» ОСОБА_1 з 28.11.2018 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ «Моекотаксі» на умовах неповного робочого дня з оплатою згідно штатного розпису.

Положеннями пунктів 14.1., 14.2. Статуту ТОВ «Моекотаксі» визначено, що вищим керівним органом Товариства є Загальні Збори Учасників. Виконавчим органом Товариства є Директор.

За змістом п.п. 16.2., 16.3. Статуту ТОВ «Моекотаксі» директор здійснює управління поточною діяльністю товариства в межах своїх повноважень, визначених Статутом та законодавством.

Директор підзвітний загальним зборам і несе перед ними відповідальність за здійснення діяльності Товариства та виконання доручених йому завдань та функцій. Директор повинен діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства.

Згідно з п. 16.4. Статуту ТОВ «Моекотаксі» директор несе відповідальність за забезпечення виконання всіх планів Товариства, затверджених Зборами, а також за виконання всіх інших рішень останніх; виконання всіх завдань та функцій, покладених на нього Статутом; прийом та звільнення працівників Товариства; подання на розгляд Зборів фінансових та інших документів; збитки, заподіяні товариству його винними діями або бездіяльністю. Директор звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Відповідно до п. 16.5. Статуту ТОВ «Моекотаксі» директор уповноважений діяти без довіреності від імені Товариства; визначати умови оплати праці посадових осіб Товариства, за винятком тих осіб, умови оплати праці яких, згідно з Статутом, визначаються Зборами Учасників; укладати від імені Товариства контракти, договори, угоди та забезпечувати їх виконання; приймати рішення про створення фондів, визначення їх цільового призначення, порядок формування та використання коштів фондів, за винятком тих фондів, умови утворення, визначення цільового призначення, порядок формування та використання коштів яких визначаються Загальними Зборами Учасників; затверджувати внутрішні документи Товариства, не віднесені установчими документами до компетенції Загальних Зборів; представляти Товариство у взаєминах з українськими, іноземними юридичними та фізичними особами, в державних юрисдикційних органах; створювати консультативні та інші допоміжні органи для підвищення ефективності діяльності виконавчого апарату Товариства; вирішувати інші питання діяльності Товариства, за винятком питань, вирішення яких віднесено до компетенції інших органів Товариства.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Моекотаксі» від 07.02.2024, оформлене протоколом №6 було, зокрема, тимчасово відсторонено ОСОБА_1 від виконання повноважень директора ТОВ «Моекотаксі» та постановлено провести внутрішнє розслідування на предмет можливого зловживання ОСОБА_1 посадовим становищем, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Моекотаксі» та перевищення повноважень, наданих йому Статутом Товариства.

Відповідно до Акту службового розслідування від 26.11.2024 за №5 комісією позивача було виявлено, що 07.03.2022 з кабінету онлайн-банкінг Приват24 ТОВ «Моекотаксі» було подано дві заявки на перереєстрацію терміналів директором ОСОБА_1 , який мав доступ до кабінету онлайн-банкінгу та мав електронний підпис для здійснення платежів, розрахунків, інших дій, які можуть вчинятися в інтернет банкінгу від імені Товариства.

За висновком комісії за період з 2022 року по 2023 рік в результаті перереєстрації терміналів Товариства на реквізити інших суб`єктів господарювання (ФОП Дутко Є.В., РНОКПП НОМЕР_1 та ФОП Дутко А.В., РНОКПП НОМЕР_6 ) Товариству було завдано збитків у вигляді неотримання еквайрингових надходжень.

Згідно з листом АТ КБ «Приватбанк» від 15.04.2026 за №20.1.0.0.0/7-260402/54724-БТ на виконання ухвали суду про витребування доказів від 20.03.2026 повідомлено, що заявки про перереєстрацію ТТ ID ретейлера: 2732222 рет. MOEKOTAKSI83911 (термінали S1MK0DHR, S1MK0DHS, S1MK0DNE, S1MK0DNI, S1MK0DNH, S1MK0DHT, S1MK0DNG) та ID ретейлера: 2670323 рет. MOEKOTAKSI80845 (термінали S1ZK04FZ, S1ZK04G0, S1ZK04G1, S1ZK04G2, S1ZK04G3, S1ZK04G4, S1ZK04G5, S1ZK04G6, S1ZK04G7, S1ZK04G8, S1ZK04G9, S1MK0D6Z, S1MK0D70, S1MK0D71) подані на перереєстрацію 07.03.2022 о 13:56:15 год та о 13:56:05 год відповідно з коду ЄДРПОУ позивача 42424267 на новий код ЄДРПОУ – НОМЕР_1 , що відповідає РНОКПП відповідача у справі.

При цьому, відповідно до листа АТ КБ «Приватбанк» від 19.06.2026 за №20.1.0.0.0/7-260604/109575-БТ (на виконання ухвали суду про витребування доказів від 02.06.2026) повідомлено, що по ТОВ «Моекотаксі» станом на 07.03.2022 була одна уповноважена особа, яка мала електронні ключі доступу до системи «Приват24 для бізнесу» - директор ТОВ «Моекотаксі» Дутко Євгеній Володимирович, РНОКПП НОМЕР_1 .

З долученої до листа АТ КБ «Приватбанк» від 15.04.2026 за №20.1.0.0.0/7-260402/54724-БТ банківської виписки по рахунку Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича НОМЕР_7 за період з 07.03.2022 по 07.02.2024 вбачається наявність в цей період еквайрингових надходжень грошових коштів за призначенням платежу в якому міститься слова «MOECOTAXI», «MOEKOTAKSI», «MOEKOTAXI», «MOECOTAKSI», «МОЄЕКОТАКСІ», «МОЕЄКОТАКСИ» в загальній сумі 2 259 051,96 грн.

З наданих банківських виписок також вбачається, що означені грошові кошти надійшли за еквайринговими надходженнями по 52 терміналах із зазначенням ритейлера по кожному з них, що відрізняються від найменування ритейлера, його ID та номерів терміналів, що були перереєстровані відповідачем директором ТОВ «Моекотаксі» ОСОБА_1 на себе 07.03.2022 відповідно до наданої АТ КБ «Приватбанк» листом від 15.04.2026 за №20.1.0.0.0/7-260402/54724-БТ інформації.

Позивач з посиланням на неправомірну перереєстрацію відповідачем 07.03.2022 торгових точок ID ретейлера: 2732222 рет. НОМЕР_8 (термінали S1MK0DHR, S1MK0DHS, S1MK0DNE, S1MK0DNI, S1MK0DNH, S1MK0DHT, S1MK0DNG) та ID ретейлера: 2670323 рет. MOEKOTAKSI80845 (термінали S1ZK04FZ, S1ZK04G0, S1ZK04G1, S1ZK04G2, S1ZK04G3, S1ZK04G4, S1ZK04G5, S1ZK04G6, S1ZK04G7, S1ZK04G8, S1ZK04G9, S1MK0D6Z, S1MK0D70, S1MK0D71) стверджує про безпідставне отримання Дутком Є.В., як підприємцем, грошових коштів за надані Товариством у період з 07.03.2022 по 07.02.2024 послуги таксі в сумі 2 258 900,96 грн (з розрахунку 2 259 051,96 грн – 151,00 грн (сума періодичних одногривневих перерахувань працівниками Товариства під час тестування платіжних каналів мережі POS-терміналів)), з позовом про стягнення яких за правилами ст. 1212 ЦК України заявлено позовні вимоги у цій справі (з урахуванням заяви від 19.03.2026 про зміну предмета позову та заяви від 19.05.2026 про зменшення позовних вимог).

На підтвердження наведених обставин суду надано витяг з рішення Укртрансбезпеки від 06.11.2018 за №864 про видачу ТОВ «Моекотаксі» ліцензії на внутрішні перевезення пасажирів на таксі, роздруківку свідоцтва на торговельну марку MOECO за №277461 та МОЕСОТАХІ за №277457, копію ліцензійного договору від 30.08.2020 за №03-20/л, довідок Товариства від 09.12.2025 за №09122025, від 10.12.2025 за №10122025, від 11.12.2025 за №11122025, копії договорів приєднання до мережі зарядних станцій «ТОКА» від 18.09.2023, від 06.05.2019, копії актів надання послуг користування зарядними станціями за календарні місяці 2022-2023 років, банківську виписку по власному рахунку за період з 07.02.2022 по 07.02.2024 (на підтвердження оплати вартості послуг користування зарядними станціями), копію договору про надання телекомунікаційних послуг від 27.02.2023 (з додатками), копії актів приймання-передачі наданих послуг та рахунків за цим договором, банківську виписку по власному рахунку за період з 07.02.2022 по 07.02.2024 (на підтвердження оплати вартості телекомунікаційних послуг), копію договору на отримання прав використання програмного комплексу від 09.01.2023 за №1991-23/UA з додатком №1 та актами прийому-передачі виконаних робіт за ним та банківської випискою по власному рахунку за період з 07.02.2022 по 07.02.2024 (на підтвердження оплати вартості послуг у сфері інформатизації), копії договорів фінансового лізингу від 25.05.2020, 02.06.2020, 16.09.2020, 05.10.2020, 23.10.2020, 27.10.2020, 19.11.2020, 22.12.2020, 12.02.2021, 23.03.2021, табелі обліку використання робочого часу за 2022-2023 роки, витяги зі штатного розпису від 30.09.2022, 04.01.2023, 01.07.2023, Положення про облік використання робочого часу, накази по особовому складу по Товариству.

Надіслані на адресу відповідача вимоги щодо повернення безпідставно отриманих коштів в розмірі 3 134 582,90 грн від 14.05.2025 за №14-05/25-1 та від 26.06.2025 за №26062025/2 (фіскальні чеки від 15.05.2025, 26.06.2025, описи вкладення в цінний лист, поштові накладні №8800401979633 та №8800401999146) залишені ОСОБА_1 без відповіді та задоволення.

У той же час, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилається на узгодженість дій з перереєстрації торгових точок з кінцевим бенефіціарним власником Товариства-позивача в цілях оптимізації податкового обліку, на підтвердження чого суду надано роздруківку переписки відповідача в месенджері Telegram з контактом Ігор Глусь, заяву свідка ОСОБА_1 від 09.03.2026 та отримання ним спірних грошових коштів як оплата за послуги таксі, які надавалися в межах господарської діяльності безпосередньо самим ФОП Дутком Є.В., на підтвердження чого суду надано копії технічних паспортів на належні відповідачу транспортні засоби – 2 автомобілі Renault Zoe, д.н.з. НОМЕР_9 , АО0616YA та 2 автомобілі Nissan Leaf д.н.з. НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , роздруківки оплати за зарядку автомобілів.

Встановлення наявності правових підстав для стягнення з відповідача 2 258 900,96 грн безпідставно отриманих коштів є предметом судового розгляду у цій справі.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначено, що за ч. 2 ст. 5 ГПК України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Конструкція статті 1212 ЦК України як і загалом норм глави 83 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Тобто кондиція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) та від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24) викладено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (зобов`язання із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Водночас, предметом доведення у кондикційних правовідносинах є, окрім безпосереднього отримання майна (грошових коштів) відповідачем, також і обставина належності такого майна (грошових коштів) саме позивачу за рахунок якого за відсутності правової підстави і має місце безпідставне збагачення.

Таким чином, за диспозицією ст. 1212 ЦК України у спірних правовідносинах з боку позивача доведенню підлягають не тільки обставини отримання відповідачем еквайрингових платежів у заявленій до стягнення сумі, а також і той факт, що такі грошові кошти повинен був отримати саме позивач, що з урахуванням доводів позовної заяви свідчить про необхідність надання суду доказів надання ТОВ «Моекотаксі» послуг таксі по кожному зі спірних надходжень грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача окремо.

Критично у даному аспекті суд оцінює покликання позивача на стандарт оцінки доказів на предмет їх вірогідності.

Так, частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі «Дія-97» проти України» зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.

Надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам за стандартом вірогідності, суд враховує, що долучені до позовної заяви докази (ліцензія, свідоцтва на торгову марку, копії договорів, банківських виписок, табелі обліку використання робочого часу, штатні розписи) не можуть доводити надання послуг таксі позивачем в кожному випадку отримання оплати за такі послуги відповідачем, позаяк стосуються доведення спроможності Товариством здійснювати діяльність таксі у спірний період, а не фактичне надання послуги в кожному окремому випадку, коли відповідач отримував спірні у цій справі еквайрингові надходження.

Аналогічно судом оцінюються і долучені до відзиву на позов відповідачем докази (технічні паспорти на транспортні засоби, роздруківки про оплату за послуги зарядки), як такі, що не стосуються доведення тих обставин у справі, які належить встановлювати в межах ініційованого позивачем позову.

Таким чином, ні позивачем, ні відповідачем не надано суду доказів на підтвердження реального надання послуги таксі за наслідками якої отримувачами такої послуги було здійснено оплату, приналежність якої виходячи з позиції сторін є спірною у цій справі.

У даному випадку суд також приймає до уваги підтверджену сторонами можливість використання платіжних терміналів у будь-якій господарській діяльності, в тому числі й не пов`язаною з наданням послуг таксі, що додатково підтверджує необхідність доведення належними і допустимими доказами саме факт надання ТОВ «Моекотаксі» послуги таксі в кожному окремому випадку, оплата за яку була спрямована на розрахунковий рахунок ФОП Дутко Є.В.

В той же час, за встановленими судом обставинами спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним, за позицією позивача, виконанням відповідачем повноважень керівника (директора) ТОВ «Моекотаксі», що пов`язується з перереєстрацією на власну користь 07.03.2022 двох торгових точок позивача (ID ретейлера: 2732222 рет. MOEKOTAKSI83911 та ID ретейлера: 2670323 рет. MOEKOTAKSI80845), внаслідок чого, як свідчать надані АТ КБ «Приватбанк» банківські виписки по рахунку Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича НОМЕР_7 за період з 07.03.2022 по 07.02.2024 ним отримано еквайрингових надходжень в загальній сумі 2 259 051,96 грн.

Таким чином, як встановлено судом і це вбачається як зі змісту поданих позивачем заяв по суті, так і наявних у матеріалах справи доказів позовні вимоги фактично стосуються дій відповідача як керівника (директора) позивача, позаяк у спірному випадку правова підстава набуття відповідачем, як підприємцем грошових коштів, пов`язується з волевиявленням (розпорядчою дією) виконавчого органу ТОВ «Моекотаксі», який у межах власної компетенції відповідно до п. 16.5. Статуту 07 березня 2022 року перереєстрував дві торгові точки Товариства, внаслідок чого останнє позбавилося можливості отримати грошові кошти за послуги, що пов`язані з їх (торгових точок) використанням.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом ч. 1 ст. 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» посадовими особами товариства є члени виконавчого органу, наглядової ради, а також інші особи, передбачені статутом товариства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 12 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.

До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).

З одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі (ч. 4 ст. 92 ЦК України).

Посадові особи несуть цивільно-правову, адміністративну, фінансову та кримінальну відповідальність за шкоду та збитки, завдані ними господарському товариству, у порядку та у випадках, передбачених законом (ч.2 ст. 89 ГК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини 1, 2 ст. 1166 ЦК України).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 99-1 ЦК України керівник (одноосібний виконавчий орган), голова та члени колегіального виконавчого органу, голова та члени наглядової ради або ради директорів, ліквідатор, голова та члени комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), головний бухгалтер, корпоративний секретар, а також голова та члени іншого органу товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або установчими документами товариства, є посадовими особами такого товариства. Установчими документами товариства посадовими особами товариства можуть бути визнані й інші особи.

Посадові особи товариства мають обов`язки перед товариством, передбачені законом, зокрема щодо належного, добросовісного та ефективного управління товариством (фідуціарні обов`язки).

Відповідно до ч. 3 ст. 99-1 ЦК України посадові особи товариства зобов`язані діяти: в інтересах товариства; добросовісно та розумно; у такий спосіб, який, на їхнє добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності товариства; у межах повноважень, наданих їм установчими документами товариства та законодавством.

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 99-1 ЦК України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

1) діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

2) діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

3) діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої установчими документами товариства, якщо для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

4) бездіяльністю посадової особи у випадку, якщо вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;

5) іншими винними діями посадової особи.

Повноваження директора ТОВ «Моекотаксі» визначені у п. 16.5. Статуту, а згідно з п. 16.4. Статуту ТОВ «Моекотаксі» директор несе відповідальність за забезпечення виконання всіх планів Товариства, затверджених Зборами, а також за виконання всіх інших рішень останніх; виконання всіх завдань та функцій, покладених на нього Статутом; прийом та звільнення працівників Товариства; подання на розгляд Зборів фінансових та інших документів; збитки, заподіяні товариству його винними діями або бездіяльністю.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 зробив висновок, що згідно з вимогами ст.92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.

Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

Таким чином, на переконання суду у спірних правовідносинах та виходячи з підстав заявлених ТОВ «Моекотаксі» позовних вимог належним способом захисту слід вважати стягнення збитків, завданих відповідачем як директором позивача при виконанні посадових обов`язків, позаяк відсутність правової підстави отримання грошових коштів Фізичною особою-підприємцем Дутком Є.В. спростовується його діями як керівника Товариства, що не дає правових підстав для застосування у спірних правовідносинах приписів ст. 1212 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення та спричиненим такими діями наслідкам. Спосіб захисту має забезпечувати поновлення порушеного права та не створювати необхідності повторного звернення до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним для захисту порушеного права у спірних правовідносинах, позов не підлягає задоволенню. Обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).

В даному випадку також слід закцентувати увагу сторін на відмінний предмет доведення у справах, які виникають з кондикційних та деліктних правовідносин, позаяк для перших предметом доведення є обставини безпідставного збагачення однієї сторони за рахунок іншої, тоді як у других необхідним є встановлення повного складу цивільного правопорушення, що виключає можливість застосування судом у цій справі принципу jura novit curia («суд знає закони») у зв`язку з різним обсягом доказуванням при обранні того чи іншого способу захисту.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на обрання позивачем неналежного способу судового захисту, в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на самого позивача у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано 12 жовтня 2026 року.

Суддя Лучко Р.М.