Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №907/812/26 — Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/812/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,

за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.,

За позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк», м. Дніпро Дніпропетровської області

до відповідача Фізичної особи-підприємця Андрели Юрія Івановича, м. Іршава Закарпатської області,

про стягнення 47 006,97 грн заборгованості,

Представники:

від позивача - без виклику

від відповідача - без виклику

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.

До Господарського суду Закарпатської області звернулось Акціонерне товариство «Акцент-Банк» із позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Андрели Юрія Івановича з вимогою про стягнення 47 006,97 грн заборгованості.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29.07.2026 позовна заява залишена без руху.

Відтак, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 05.08.2026 відкрито провадження у справі №907/812/26 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для надання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачу, а доказів надіслання – суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачам строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

Приписами ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справи, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом приписів ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи (виклику), є дата складення повного судового рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03.07.2024 між Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (скорочена назва АТ «А-Банк») та ФОП Андрела Юрієм Івановичем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у формі строкового кредиту з лімітом 200 000 грн, строком до 01.07.2026, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 19,90 % річних. Кредит підлягав погашенню щомісячними ануїтетними платежами відповідно до графіка платежів.

Позивач стверджує, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши відповідачу обумовлені кредитні кошти. Натомість відповідач, на думку банку, належним чином свої договірні зобов`язання не виконав, у встановлений договором строк кредит не погасив та допустив виникнення заборгованості. При цьому умовами договору передбачено обов`язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитом, винагороду за кредитне обслуговування та своєчасно повертати кредит.

За розрахунком позивача, станом на 17.07.2026 загальний розмір заборгованості відповідача становить 47 006,97 грн, у тому числі:

- 34 040,50 грн - заборгованість за тілом кредиту;

- 166,47 грн - заборгованість за процентами;

- 1800 грн - заборгованість за винагородою;

- 1000 грн - штраф (фіксована складова);

- 10 000 грн - штраф (змінна складова).

Позивач зазначає, що строк повернення кредиту настав 01.07.2026, однак відповідач свого обов`язку щодо погашення заборгованості не виконав.

З огляду на викладене позивач просить суд стягнути з ФОП Андрела Юрія Івановича на користь АТ «А-Банк» суму 47 006,97 грн заборгованості за кредитним договором №N20.45.0000000514 від 03.07.2024

Позиція відповідача.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.

Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.

Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Між тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Водночас суд у даному контексті також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2023 у справі №904/272/22, Держава Україна, витративши значні ресурси, створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує ЄДРСР. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Закарпатської області від 05.08.2026, була доставлена відповідачу – Фізичній особі-підприємцю Андрелі Юрію Івановичу, засобами поштового зв`язку за адресою його реєстрації зазначеної в ЄДРЮОФОПтаГФ 20.08.2026.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи в суді та мав достатньо часу і можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

03.03.2024 між Акціонерним товариством «Акцент-Банк» (далі також – банк) та фізичною особою – підприємцем Андрелою Юрієм Івановичем (далі також – позичальник) укладено кредитний договір №N20.45.0000000514 (далі також – договір), за умовами пункту 1.1 якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з пунктом А.1 цього договору (строковий кредит), з лімітом та на цілі, зазначені у пункті А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці пункту 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди в обумовлені цим договором терміни.

Термін повернення кредиту зазначений у пункті А.3 цього договору. Зазначений термін може бути змінений згідно з пунктами А.12, 2.3.2, 2.4.1 цього договору. Усі істотні умови кредитування наведені у розділі А цього договору – «Істотні умови кредитування» (пункти 1.2, 1.3 договору).

Істотними умовами кредитування за договором сторонами встановлено ліміт кредитування на загальну суму 200 000 грн та ціль кредитування – на фінансування поточної діяльності (пункт А.2 Істотних умов кредитування за договором), термін повернення кредиту – 01.07.2026 та узгоджено графік погашення кредиту – щомісячно ануїтетними платежами в розмірі та строки згідно з графіком платежів, який є Додатком №1 до договору, яким узгоджено також графік погашення сум процентів та винагороди за кредитне обслуговування (пункт А.3 Істотних умов кредитування за договором).

Згідно з пунктом А.6 Істотних умов кредитування за договором, за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 19,90% річних.

Крім того, позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,90% від суми зазначеного у пункті А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів (пункт А.10 Істотних умов кредитування за договором).

Відповідно до пункту А.8 Істотних умов кредитування за договором нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів «факт/360»). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день. Розподіл внесених коштів на погашення кредиту проводиться в відповідну дату згідно з графіком платежів.

Згідно з пунктами 2.2.2, 2.2.3, 2.2.5 договору позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.3 цього договору, повернути кредит у терміни, встановлені пунктами 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору та сплатити банку винагороду відповідно до пунктів 2.3.5, 4.4, 4.5, 4.6, 4.13 цього договору.

Відповідно до додатку №1 до договору сторонами погоджено графік погашення кредиту щомісяця 03 числа, а також розміри частин кредиту, що підлягають поверненню у відповідну дату, суми процентів та суми комісійних винагород.

На виконання умов договору банком надано позичальнику кредит на суму 200 000 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером №TR.37762379.50029.64999 від 03.07.2024.

Проте, як стверджує позивач та, як вбачається з виписки по особовому рахунку відповідача за період з 06.08.2024 по 16.06.2026, останнім неналежно виконувалися зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом та винагороди в строк, що зазначений в додатку №1 до договору, у зв`язку з чим станом на 17.07.2026 у відповідача утворилась заборгованість перед банком у розмірі 47 006,97 грн, з яких:

- 34 040,50 грн - заборгованість за тілом кредиту;

- 166,47 грн - заборгованість за процентами;

- 1800 грн - заборгованість за винагородою;

- 1000 грн - штраф (фіксована складова);

- 10 000 грн - штраф (змінна складова).

Оскільки строк дії договору закінчився, а відповідач знаючи про свій обов`язок щодо повернення коштів до зазначеної дати, такий не виконав, означене стало підставою для звернення позивача до суду.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 ЦК України).

Згідно із статтею 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтями 610 та 611 ЦК України, встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до абзацу 6 пункту А.3 договору зазначено, що у відповідності зі статтями 212, 651 ЦК України, у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов`язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому, банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, банком належним чином виконано взяті на себе зобов`язання щодо надання відповідачу кредиту, що підтверджується меморіальним ордером №TR.37762379.50029.64999 від 03.07.2024 на суму 200 000 грн. Відповідачем, в свою чергу, допущено прострочення повернення кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом та винагороди в строк, що зазначений в додатку №1 до договору, не виконано вимогу банку щодо дострокового повернення всієї суми заборгованості, належними та допустимими доказами зазначеного не спростовано та зворотнього не доведено.

Таким чином, сума заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) в розмірі 34 040,50 грн позивачем доведена, відповідачем не спростована, а тому позовна вимога в цій частині підлягає до задоволення як обґрунтовано та правомірно заявлена.

Щодо вимог про стягнення процентів та комісії.

Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

При цьому, приписи абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін, як і положення договору, які передбачають зобов`язання позичальника сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію за обслуговування кредиту (пункти 2.3.1, 2.3.2 договору) можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, як і обов`язок позичальника оплачувати комісію за управління кредитом припиняються після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Матеріали справи свідчать, що договір між позивачем та відповідачем укладено 03.07.2026, терміном кредитування до 01.07.2026, однак позивач, у зв`язку з порушенням відповідачем встановленого додатком 1 до договору графіку погашення кредиту скористався правом вимагати сплати процентів та винагороди.

Таким чином, на підставі наведеного, суд вважає нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом та винагороди за період з 03.07.2024 по 02.07.2026 (відповідно до розрахунку заборгованості станом на 17.07.2026) в розмірі 166,47 грн та 1800 грн відповідно, такими, що здійснені в межах дії договору, з урахуванням визначених у договорі ставок (пункти А6, А10 Істотних умов кредитування за договором), а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення судом.

Щодо вимог про стягнення штрафу.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 ГК України).

Згідно з частиною 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.8 договору передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 календарних днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000,00 грн + 5% від суми встановленого у пункті А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Відповідно до пункту 5.1 договору, у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов`язань зі сплати процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3 цього договору термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2 цього договору, винагороди, передбаченої пунктами 2.2.5, 4.4, 4.5, 4.6 цього договору, позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу. А у випадку реалізації банком права, передбаченого пунктом А.3 цього договору позичальник сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному у пункті А.7 цього договору від суми заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. Сторони узгодили, що розмір пені, зазначеної в цьому пункті, може бути на розсуд банку зменшений. В разі зменшення банком розміру пені, зазначеної в цьому пункті договору, банк на свій вибір телекомунікаційного способу доставки інформації, повідомляє позичальника узгодженими сторонами способами телекомунікацій протягом 5 днів з дати прийняття рішення про зменшення розміру пені. Узгодженими сторонами способами телекомунікацій є: Відповідне повідомлення, П3 «А 24», СМС-повідомлення. При цьому додаткові узгодження сторін не потрібні.

З огляду на порушення відповідачем грошового зобов`язання за договором, позивачем в порядку пунктів 5.8, 5.1 договору нараховано 1 1000 грн - штраф (фіксована складова) та 10 000 грн - штраф (змінна складова).

Разом з тим, відповідно до пункту 18 розділу Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 з 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 дів, який неодноразово продовжувався Указом від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-IX, Указом від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-IX, Указом від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-IX, Указом від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-IX, Указом від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-IX, Указом від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України №3057-ІХ від 02.05.2023, Указом №451/2023 від 26.07.2023, затвердженим Законом України №3275-ІХ від 27.07.2023, Указом №734/2023 від 06.11.2023, затвердженим Законом України №3429-ІХ від 08.11.2023, Указом №49/2024 від 05.02.2024, затвердженим Законом України №3564-IX від 06.02.2024, Указом №271/2024 від 06.05.2024, затвердженим Законом України №3684-IX від 08.05.2024, Указом №469/2024 від 23.07.2024, затвердженим Законом України №3891-IX від 23.07.2024, Указом №740/2024 від 28.10.2024, затвердженим Законом України №4024-IX від 29.10.2024, Указом №26/2025 від 14.01.2025, затвердженим Законом України №4220-ІХ від 15.01.2025, Указом №235/2025 від 15.04.2025, затвердженим Законом України №4356-ІХ від 16.04.2025, Указом №478/2025 від 14.07.2025, затвердженим Законом України №4525-ІХ від 15.07.2025, Указом №793/2025 від 20.10.2025, затвердженим Законом України №4643-ІХ від 21.10.2025, Указом №40/2026 від 12.01.2026, затвердженим Законом України №4757-ІХ від 14.01.2026, Указом №342/2026 від 27.04.2026, затвердженим Законом України №4857-ІХ від 28.04.2026, Указом №596/2026 від 13.07.2026, затвердженим Законом України №4925-ІХ від 14.07.2026, востаннє з 02.08.2026 строком на 90 діб.

Враховуючи наведені положення ЦК України, ГК України, беручи до уваги, що відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості прострочення позичальником за укладеним між сторонами договором сталося у період дії воєнного стану на всій території України, а відтак, фізична особа-підприємець Андрела Юрій Іванович звільняється від обов`язків сплати на користь банку штрафу за таке прострочення, а сам штраф підлягає до списання, у зв`язку з чим, в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1000 грн штрафу (фіксована складова) та 10 000 грн штрафу (змінна складова). належить відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам – учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

На підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 3328 грн., оскільки спір виник внаслідок неправильних дій останнього.

Керуючись ст. Ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Андрели Юрія Івановича, АДРЕСА_1 (код РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк», вул. Батумська, будинок 11, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49074 (код ЄДРПОУ 14360080) суму 36 006,97 грн (Тридцять шість тисяч шість гривень 97 коп) заборгованості, з яких сума заборгованості за тілом кредиту в розмірі 34 040,50 грн (Тридцять чотири тисячі сорок гривень 50 коп), заборгованість за процентами - 166,47 грн (Сто шістдесят шість гривень 47 коп) та сума 1800 грн (Одна тисяча вісімсот гривень) заборгованість за винагородою, а також суму 3328 грн (Три тисячі триста двадцять вісім гривень) на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, – http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

У зв`язку з проходженням суддею Худенком А.А. в період з 05.10.2026 по 09.10.2029 підготовки суддів місцевих господарських судів, повний текст рішення складено та підписано 12.10.2026

Суддя А.А. Худенко