Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №903/483/26 — Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 вересня 2026 рокуСправа № 903/483/26

Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Бідюк С.В., за участі секретаря судового засідання Франчук Н.Я., розглянувши матеріали по справі

за позовом Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України”, м. Київ,

Філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України”, м. Луцьк

до відповідача: Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області, с. Сереховичі, Ковельського району, Волинської області

про витребування земельної ділянки

В засіданні приймали участь:

від позивача: н/з,

від прокуратури: Присяжнюк І.Б.,

від третіх осіб: н/з,

від відповідача: н/з

В С Т А Н О В И В:

19.05.2026 через підсистему “Електронний суд” (сформована 18.05.2026) надійшла позовна заява Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації до Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області, в якій прокуратура просить суд витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Дубівської сільської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0725080500:04:000:9982, площею 6,7646 га.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725080500:04:000:9982, площею 6,7646 га належить до земель лісового фонду та перебуває в користуванні державного підприємства, однак Волинською обласною державною (військовою) адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались жодні рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, відтак прокурор доводить, що вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Ухвалою суду від 25.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 24.06.2026 о 10:00 год. Залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України” (01601, місто Київ, вулиця Руставелі Шота, будинок 9А, код ЄДРПОУ 44768034); Філію "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” (43010, місто Луцьк, проспект Волі, 30, код ЄДРПОУ ВП 45601597).

Відповідач ухвалу суду отримав 25.05.2026, строк для подання відзиву – до 09.06.2026.

23.06.2026 до суду надійшло клопотання Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області про відкладення підготовчого засідання для надання сторонам часу на добровільне врегулювання спору та виконання позовних вимог.

В судовому засіданні 24.06.2026 прокурор не заперечив щодо відкладення підготовчого засідання на іншу дату.

Враховуючи вищевикладене, строки підготовчого провадження, клопотання відповідача, з метою повного та всебічного розгляду справи, виконання мети підготовчого провадження, надання відповідачу можливості добровільно врегулювати спір, суд протокольною ухвалою від 24.06.2026 підготовче засідання відклав на 15.07.2026 о 12:30 год.

15.07.2026 від позивача – Волинської обласної державної (військової) адміністрації надійшла заява про розгляд справи без її участі. Позивач зазначив, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі, просить позов задовольнити, розгляд справи, призначеної на 15.07.2026 та всі наступні судові засідання у даній справі здійснювати за відсутності представника Волинської обласної державної (військової) адміністрації.

Також, 15.07.2026 відповідач надіслав суду клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання сторонам часу на добровільне врегулювання спору та виконання позовних вимог.

З огляду на зазначене, строки підготовчого провадження, клопотання відповідача, з метою забезпечення можливості реалізації сторонами своїх процесуальних прав, дотримання засад рівності всіх учасників процесу перед законом і судом, принципу змагальності в судочинстві, повного та всебічного розгляду справи, виконання мети підготовчого провадження, надання відповідачу можливості для добровільного врегулювання спору, суд протокольною ухвалою від 15.07.2026 підготовче засідання відклав на 23.07.2026 на 16:30 год.

23.07.2026 на адресу суду від Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в якому відповідач вказав, що сільська рада добровільно та в повному обсязі виконані позовні вимоги прокуратури, шляхом прийняття рішення “Про передачу земельної ділянки КН 0725080500:04:000:9982 з комунальної власності Дубівської сільської ради у власність держави” .

В судовому засіданні прокурор зазначив, що вказане клопотання про закриття провадження у справі є передчасним, оскільки на даний час державна реєстрація права державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0725080500:04:000:9982 за Волинською обласною державною адміністрацією не проведена, акт передачі-приймання даної земельної ділянки Волинською ОДА не підписаний.

Ураховуючи викладене, з метою дотримання принципу рівності сторін перед законом та судом та встановлення всіх обставин справи, надання можливості сторонам врегулювати спір у добровільному порядку, виникла необхідність проведення підготовчого провадження в більший строк, у зв`язку з чим ухвалою суд продовжив строк підготовчого провадження у справі, у відповідності до вимог ч.3 ст.177 ГПК України, на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 19.08.2026 на 10:30 год.

У судовому засіданні прокурор заявила усне клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою добровільного врегулювання спору.

Враховуючи вищевикладене, клопотання прокурора, надання учасникам справи можливості врегулювати спір в добровільному порядку, суд протокольною ухвалою від 19.08.2026 підготовче засідання відклав на 24.08.2026 о 14:30 год.

Ухвалою суду від 24.08.2026 закрито підготовчого провадження та призначено розгляд справи по суті на 24 вересня 2026 року о 12:00 год. Явку учасників справи у судове засідання визнано не обов`язковою.

Відповідач правом участі у судовому засіданні не скористався, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

24.09.2026 у період з 11:57 год до 12:54 год у Луцькому районі Волинської області була оголошена повітряна тривога.

Ухвалою суду від 24.09.2026 відкладено розгляд справи по суті на 30 вересня 2026 року о 16:20 год. Явку учасників справи у судове засідання визнано не обов`язковою.

У судовому засіданні 30.09.2026 прокурор позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися.

Згідно з ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1 та 2 ст.202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні у справі письмові докази та заслухавши пояснення прокурора, господарський суд

встановив:

Щодо представництва прокурором інтересів держави суді.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

Віднесення земельної ділянки до земель комунальної власності, яка у комунальній власності перебувати не може та є власністю держави і використовується в лісогосподарських цілях, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0725080500:04:000:9982, площею 6,7646 га має лісогосподарське призначення та перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства на підставі матеріалів лісовпорядкування.

В результаті винесення спірних наказів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та рішення Дубівської сільської ради відбулася незаконна зміна цільового призначення вищезазначеної земельної ділянки та вилучення її з постійного користування державного лісогосподарського підприємства.

Не вжиття заходів до усунення наявних порушень, могло привести до знищення лісової екосистеми, відтак бездіяльність позивача зумовлювала настання невідворотних негативних наслідків.

У цьому випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з категорією землі сільськогосподарського призначення, що в силу закону відносить їх до земель комунальної власності, які згідно наведених вище вимог законодавства не можуть перебувати у комунальній власності, держава протиправно позбавлена будь-якої можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

Крім того, віднесення частини спірної земельної ділянки до земель запасу створює реальну загрозу передачі вказаних земель у приватну власність, що ускладнить, або навіть унеможливить повернення їх до земель державної власності.

Згідно ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

У відповідності до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити на базі існуючих обласних державних адміністрацій відповідні обласні військові адміністрації.

Таким чином, Волинська обласна державна (військова) адміністрація є розпорядником земель державної форми власності, в тому числі і земель лісогосподарського призначення за межами населених пунктів на території її юрисдикції, відтак уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України Волинська обласна військова адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями лісогосподарського призначення за межами населених пунктів для всіх потреб, які перебувають виключно у державній власності.

Отже, держава як власник земель вищезазначеної категорії земель делегувала Волинській обласній військовій адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Волинською обласною прокуратурою листом від 14.04.2026 № 15-460 вих-26 повідомлено Волинську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства.

У відповідь на зазначений лист адміністрацією повідомлено, що остання не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах (лист від 22.04.2026 № 812/12/2-26). Також зі змісту вказаного листа вбачається, що обласна державна адміністрація не має наміру самостійно звернутись із позовом до суду про витребування земельної ділянки.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обласною прокуратурою повідомлено Волинську обласну військову адміністрацію про намір пред`явити позов (лист від 14.05.2026 № 15-607вих-26).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначила, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що вказаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у п. 33 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказані обставини відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчать про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді, шляхом подачі відповідного позову.

Щодо клопотання Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, то суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з наступних підстав.

В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач вказав, що сільська рада добровільно та в повному обсязі виконані позовні вимоги прокуратури, шляхом прийняття рішення “Про передачу земельної ділянки КН 0725080500:04:000:9982 з комунальної власності Дубівської сільської ради у власність держави”.

Судом встановлено, що рішенням Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 22.07.2026 № 67/9 передано з комунальної власності Дубівської сільської ради у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку КН 0725080500:04:000:9982, площею 6,7646 га.

Дубівською сільською радою складено відвідний акт передачі-приймання земельної ділянки, який підписаний лише сільським головою.

Відповідно до ч. 3 ст. 347 ЦК України у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Доказів державної реєстрації припинення права комунальної власності на спірну земельну ділянку та її прийняття у власність Волинської обласної державної (військової) адміністрації матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Ураховуючи те, що на час ухвалення рішення судом власником спірної земельної ділянки значиться відповідач, то підстав вважати, що предмет спору у даній справі припинив існування, у суду немає.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 23.04.2026 № 10-3-0.32-1910/2-26 земельна ділянка з кадастровим номером 0725080500:04:000:9982, площею 6,7646 га зареєстрована у Державному земельному кадастрі 04.11.2013 на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Буцинської сільської ради Старовижівського району.

Вказана документація виготовлена на підставі розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації від 21.08.2023 № 181 та наказу Головного управління Держземагентства у Волинській області від 19.11.2013 № 58. Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення затверджена розпорядженням Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 24-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Дубівській територіальній громаді Ковельського району земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 543,2725 га, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 0725080500:04:000:9982, площею 6,7646 га.

На підставі рішення Дубівської сільської ради Ковельського району від 21.12.2020 № 3/19 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубівської сільської ради об`єднаної територіальної громади» вищезазначені земельні ділянки прийнято у комунальну власність.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.05.2026 № 476841001 вбачається, що 08.06.2021 здійснено державну реєстрацію права комунальної власності на згадану земельну ділянку у цьому Реєстрі на підставі вищезазначеного наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та рішення Дубівської сільської ради.

Водночас, як вбачається з листа Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 04.05.2026 № 6660/34.6.3-2026 вказана земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, якими користувались колишні ДП «Старовижівське лісове господарство» та Старовижівський держлісгосп, а на даний час - Філія «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».

Старовижівський держлісгосп створений наказом Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 № 133-р та наказом об`єднання «Волиньліс» від 24.12.1991 № 1741 згідно пояснювальної записки до Проекту організації та розвитку лісового господарства від 2005 року.

У подальшому рішенням Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх КСП» передано об`єднанню «Волиньліс» 11915,7 га земель лісового фонду колишніх колгоспів Старовижівського району, в тому числі Буцинської сільської ради площею 2083 гектара.

У зв`язку із передачею вказаних земель ДП «Старовижівське лісове господарство» у 2003-2004 роках виготовлено Проект організації і розвитку лісового господарства ДП «Старовижівське лісове господарство» Волинського обласного управління лісового господарства.

Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням комплексною експедицією у 2003 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. Матеріали лісовпорядкування ДП «Старовижівське лісове господарство» затверджені протоколом технічної наради від 30.12.2003 за підсумками розширеного безперервного лісовпорядкування в лісових підприємствах об`єднання «Волиньліс».

Згідно Плану лісонасаджень Буцинського лісництва державного підприємства «Старовижівське лісове господарство» від 2004 року, який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Старовижівське лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0725080500:04:000:9982, площею 6,7646 га належить до земель лісогосподарського призначення та з користування державного підприємства не вилучалась (листи Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 04.05.2026 № 6660/34.6.3-2026, від 07.05.2026 № 6900/34.6.3-2026).

Зазначена інформація також підтверджена сертифікованим інженером- землевпорядником Бішальським П.В., яким виготовлено схему, що відображає інформацію про розташування спірної земельної ділянки у межах матеріалів лісовпорядкування 2004 року (лист Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 07.05.2026 № 6900/34.6.3-2026 з додатками).

З листа Філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» від 04.05.2026 № 6660/34.6.3-2026 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725080500:04:000:9982, площею 6,7646 га накладається на виділи 39,40,41,43,44 кварталу 52 Буцинського лісництва ДП «Старовижівське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2004 року.

У 2012-2013 роках Українським лісовпорядним проектним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект» було проведено базове лісовпорядкування ДП «Старовижівське лісове господарство», на підставі якого вказана земельна ділянка входила у межі земель, що охоплювались Проектом організації розвитку лісового господарства ДП «Старовижівське лісове господарство» та планово-картографічних матеріалах (планшетах), складених на підставі матеріалів попереднього базового лісовпорядкування 2004 року.

Як вбачається з листа ВО «Укрдержліспроект» від 24.04.2026 № 03/805-26 земельна ділянка з кадастровим номером 0725080500:04:000:9982, площею 6,7646 га повністю входила у межі виділів 17, 21, 23 кварталу 15 та виділів 1, 7 кварталу 20 Синівського лісництва матеріалів базового лісовпорядкування, виготовлених у 2012 році.

Наказом Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 31.03.2025 № 36 затверджено матеріали базового лісовпорядкування 2022 року по Ковельському надлісництві Філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України». Згідно матеріалів лісовпорядкування від 2022 року спірна земельна ділянка також розташована у межах земель, на яких веде лісове господарство державне підприємство.

Вказана земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення згідно матеріалів лісовпорядкування 2004, 2013 років та чинних на даний час матеріалів 2022 року.

Згідно акту обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 0725080500:04:000:9982, площею 6,7646 га від 01.05.2026 станом на вказану дату на земельній ділянці знаходяться дерева віком від 34 до 54 років.

Окрім цього, факт розташування спірної земельної ділянки у межах земель, якими державне лісогосподарське підприємство користується на підставі матеріалів лісовпорядкування підтверджується також викопіюванням з Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України (геопорталу «Ліси України» - gis.lisproekt.gov.ua) та викопіюванням з Державного земельного кадастру із застосуванням шару «Ліси».

З аналізу розпорядження Старовижівської районної державної адміністрації від 26.12.2013 № 318, наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 24-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», рішення Дубівської сільської ради Ковельського району від 21.12.2020 № 3/19 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубівської сільської ради об`єднаної територіальної громади» вбачається, що дії вказаних органів спрямовані на вилучення земельної ділянки лісового фонду та її зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище (ч.1 ст. 1 Лісового кодексу України).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно- гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина 2 статті 1 Лісового кодексу України).

Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо) (частина 5 статті 1 Лісового кодексу України).

Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства (частина 6 статті 1 Лісового кодексу України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України).

Земельний кодекс України за основним цільовим призначенням передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 Земельного кодексу України).

Згідно статті 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 55 Земельного кодексу України).

З аналізу вищезазначених норм лісового та земельного законодавства вбачається, що ліс як тип природного комплексу поєднує як лісову рослинність, так і чагарникову, трав`яну рослинність внаслідок неоднорідності природних комплексів. Аналогічне трактування поняття «землі лісогосподарського призначення», яке включає землі, які вкриті лісового рослинністю, а також не вкриті лісового рослинністю, в тому числі і болота.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Згідно з ст.. 7, 8 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України передбачено, що облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом на дату оспорюваних рішень органів влади та місцевого самоврядування) визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24.12.2014 № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 23.12.2015 № 6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Частиною 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України (в редакції станом на дату прийняття спірних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування) визначено, що вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею цього Кодексу.

Отже, станом на 2013-2020 роки вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Таким чином, щодо спірної земельної ділянки неправомірно прийнято наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 24-ОТГ«Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», рішення Дубівської сільської ради Ковельського району від 21.12.2020 № 3/19 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубівської сільської ради об`єднаної територіальної громади».

З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 16.04.2026 №10339/0/2-26 вбачається, що Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із земель лісогосподарського призначення спірної земельної ділянки не приймалось.

Станом на час прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 24-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», рішення Дубівської сільської ради Ковельського району від 21.12.2020 № 3/19 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубівської сільської ради об`єднаної територіальної громади» у відповідності до вимог ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірного наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, рішення Дубівської сільської ради) питання щодо вилучення земель лісогосподарського призначення та розпорядження такими ділянками належали до компетенції Кабінету Міністрів Україні та Волинській обласній державній адміністрації, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області та Дубівська сільська рада всупереч ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірного наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, рішення Дубівської сільської ради) розпорядилися спірною земельною ділянкою.

У листі від 04.05.2026 № 6660/34.6.3-2026 Філія «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» повідомила, що будь-які рішення щодо поділу, зміни цільового призначення, вилучення вказаних земельних ділянок з державного лісового фонду у Філії відсутні.

Крім того, згідно ст. 17, ст. 20, ст. 122 та ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірних розпорядчих актів Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Дубівської сільської ради) Головне управління Держгеокадастру у Волинській області та Дубівська сільська рада взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб у межах населених пунктів.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, оспорювані спірні розпорядчі акти Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Дубівської сільської ради прийняті в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування без їх вилучення у постійних користувачів.

Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

В порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області передано землі лісогосподарського призначення за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Також, у статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України).

Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс-18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Такими чином, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Права володіння, користування та розпорядження майном належить власнику майна (ч.1 ст. 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

У даному випадку незаконні накази органів державної влади, а також державна реєстрація земельної ділянки у відповідних реєстрах, фактично стали інструментом, які обумовили формальне набуття Дубівською сільською радою права власності на спірну земельну ділянку.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постановах від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, від 02.07.2025 у справі № 902/122/24.

Таким чином, вимога прокурора про витребування на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Дубівської сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 0725080500:04:000:9982, площею 6,7646 га є підставною та обґрунтованою.

Отже, заявлені позовні вимоги прокуратури підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 86, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Київський майдан, буд. 9, м. Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області (вул..Ковельська, буд.72, село Дубове, Ковельський р-н, Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333939) земельну ділянку з кадастровим номером 0725080500:04:000:9982, площею 6,7646 га.

3. Стягнути з Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області (вул..Ковельська, буд.72, село Дубове, Ковельський р-н, Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333939) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, буд. 15, м. Луцьк, Волинська обл., код ЄДРПОУ 02909915; р/р UA138201720343140001000004945, МФО 820172, ДКСУ м. Київ) 2662,40 грн витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 12.10.2026.

Суддя С. В. Бідюк