Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №903/825/26 — Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 жовтня 2026 рокуСправа № 903/825/26

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/825/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Національна Товарно- Сировинна Компанія» до Державного підприємства «Волиньвугілля» про стягнення 1003324,54 грн,

ВСТАНОВИВ:

01.09.2026 представниця Товариства з обмеженою відповідальністю «Національна Товарно- Сировинна Компанія» сформувала в системі "Електронний суд" позовну заяву про стягнення з Державного підприємства «Волиньвугілля» 1003324,54 грн, в т.ч.: 925209,00 грн основного боргу, 20 406,24 грн 3% річних та 57709,31 грн інфляційних втрат, а також просить суд стягнути з відповідача 15049,87 грн витрат по сплаті судового збору та 15000грн витрат на професійну правничу допомогу.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями № UA-2025-06-19-014117-а від 09.07.2025, в частині оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою суду від 04.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ухвалу суду від 04.09.2026 отримав 04.09.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, строк для подачі відзиву до 21.09.2026.

16.09.2026 представник відповідача сформував в системі “Електронний суд” відзив на позовну заяву, в якому просить суд:

1.Відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 25 380,00 грн основного боргу за видатковою накладною №1003 від 23.10.2025 як заборгованості за договором №UA-2025-06-19-014117-а від 09.07.2025.

2. Відмовити у задоволенні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі як таких, що розраховані без урахування встановленого договором порядку та строків оплати і частково на суму, належність якої до спірного договору не доведена.

3. Щодо основного боргу в сумі 899 829,00 грн за видатковими накладними №1006 від 24.10.2025, №1010 від 27.10.2025 та №1109 від 26.11.2025 ДП «Волиньвугілля» не заперечує.

4. Відмовити у стягненні 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за відсутності належних доказів їх розміру та фактичного понесення; у разі подання позивачем відповідних доказів — вирішити питання про їх зменшення та розподіл з урахуванням обґрунтованості, співмірності та результатів розгляду справи.

5. Судові витрати розподілити відповідно до результатів розгляду справи.

21.09.2026 зареєстровано відповідь на відзив, в якій просить суд:

1.Позовну заяву ТОВ «Національна товарно-сировинна компанія» задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ВОЛИНЬВУГІЛЛЯ» (45400, Волинська обл., місто Нововолинськ, вул. Луцька, будинок 1, код за ЄДРПОУ 32365965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЦІОНАЛЬНА ТОВАРНО-СИРОВИННА КОМПАНІЯ» (03186, м.Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 15-а, код за ЄДРПОУ 38740435):

- заборгованість за Договір про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями № UA-2025-06-19-014117-а від 09.07.2025 року у розмірі 925209,00 гривень (Дев`ятсот двадцять п`ять тисяч двісті дев`ять гривень 00 копійок);

- 3% річних у розмірі 20 406,24 гривень (Двадцять тисяч чотириста шість гривень 24 копійки),

- Інфляційні нарахування у розмірі 57 709,31 гривень (П`ятдесят сім тисяч сімсот дев`ять гривень 31 копійка).

3. Стягнути з ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ВОЛИНЬВУГІЛЛЯ» (45400, Волинська обл., місто Нововолинськ, вул. Луцька, будинок 1, код за ЄДРПОУ 32365965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАЦІОНАЛЬНА ТОВАРНО-СИРОВИННА КОМПАНІЯ» (03186, м.Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 15-а, код за ЄДРПОУ 38740435) судові витрати: судовий збір у розмірі 15049,87 гривень та витрати на правничу допомогу 15000,00 грн.

22.09.2026 представник відповідача сформував в системі “Електронний суд” заперечення на відповідь на відзив та заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в яких просить суд відмовити у стягненні 25380,00 грн як заборгованості саме за договором №UA-2025-06-19-014117-а від 09.07.2025, у зв`язку з недоведеністю відповідної правової підстави. Не приймати розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі як такий, що здійснений із неправильним визначенням строків прострочення. Врахувати, що збільшення у відповіді на відзив суми інфляційних втрат з 55877,25 грн до 57709,31 грн змінює розмір заявленої майнової вимоги та повинно здійснюватися з дотриманням установленого ГПК України процесуального порядку. Зменшити заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу до розумного та співмірного фактичному обсягу наданих послуг розміру, а у разі часткового задоволення позову — розподілити такі витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, 09.07.2026 між ТОВ «Національна товарно-сировинна компанія» (надалі – Позивач/ Постачальник) та ДП «Волиньвугілля» (надалі – відповідач/Покупець) укладено Договір про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями № UA-2025-06-19-014117-а (далі-Договір).

Відповідно умов п.2.1. вищезазначеного Договору ТОВ «Національна товарно сировинна компанія», як Постачальник зобов`язувалося у 2025-2026 році поставити та передати у власність Покупця продукцію, а саме: код ДК 021:2015:35110000-8 Протипожежне, рятувальне та захисне обладнання в асортименті (далі- Товар та/або Продукція), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього певну грошову суму в порядку та на умовах даного Договору.

Сума договору становить 899829,00 грн з ПДВ (п.3.1 договору).

Умовами п.3.2. Договору передбачено, що «Ціна за кожну одиницю Товару встановлена в національній валюті України і зазначена в Специфікації № 1 до Договору.

Відповідно до пункту 5.1. Договору, оплата за товар здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника у наступному порядку:

Перша частина 50% - у формі попередньої оплати, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту виставлення рахунку;

Друга частина 50% від загальної суми платежу протягом 40 календарних днів з моменту отримання товару та підписання видаткових накладних уповноваженими особами сторін.

Відповідно до п.6.1. Договору, Товар постачається партіями згідно до потреб Покупця відповідно до його заявки. Місце поставки: склад (виробничі потужності) покупця – відокремлений підрозділ ДП «Волиньвугілля» ВП «Шахта «Бужанська» вул. Інтернаціональна, 62, с. Бортнів, Володимир-Волинський район, Волинська область, 45310.

Згідно до п.6.6. Договору, уповноважений представник підрозділу Покупця, вантажоодержувача Товару, при прийнятті Товару зобов`язаний звірити відповідність кількості і асортименту Товару, вказаному в рахунку фактурі і накладній, розписатися за отримання Товару.

Згідно до п.6.7., 6.8. Договору, приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю», затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 15.06.1965 р. № П-6 (зі змінами та доповненнями) та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1965 р. № П-7 (зі змінами та доповненнями).

Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за фактично поставлений товар по кожній партії поставки (п.8.1.2 договору).

Додатком 1 до Договору є Специфікація № 1 на поставку товару від 09.07.2025 року, в якій сторони визначили асортимент, кількість, ціну та вартість Товару:

1. Установка автоматичного пожежогасіння УВПК-Б1 - 6шт.

2. Ствол пожежний – 13 шт.

3. Кран пожежний діам 66мм – 21 шт.

4. Гайка пожежна ГР-70 – 34 шт. 5. Гайка пожежна ГМ – 70 – 13 шт.

6. Рукав пожежний в комплекті O 66 – 57 шт.

Позивач -ТОВ «Національна товарно-сировинна компанія» здійснив поставку Товару на адресу Відповідача на загальну суму 925209,00 гривень з ПДВ:

1. Згідно до Видаткової накладної № 1003 від 23.10.2025 здійснено поставку Товару (фільтр УF 92-24-P2) у кількості 900 шт на суму 25380,00 грн. з ПДВ

2. Згідно до видаткової накладної № 1006 від 24.10.2025 здійснено поставку Товару на загальну суму 113049,00 гривень з ПДВ, а саме: ствол пожежний РС-70 у кількості 13 шт., кран пожежний ДУ 65 чавун.кут(вн.зов) 21 шт., Голівка муфтова ГМ-70 – 13 шт., рукав пожежний Д-66 (т) ГРН-70 – 57 шт.

3. Згідно до Видаткової накладної № 1010 від 27.10.2025 здійснено поставку Товару (установка водяного пожежогасіння УВПК) у кількості 6 шт. на суму 777600,00 грн. з ПДВ

4. Згідно до Видаткової накладної № 1109 від 26.11.2025 здійснено поставку Товару (голівка рукавна /гайка пожежна/ ГР -70) у кількості 34 шт на суму 9180,00 грн. з ПДВ

При цьому, судом враховано, що у межах зазначеного договору позивачем оформлено:

-видаткову накладну №1006 від 24.10.2025 на суму 113 049,00 грн;

- видаткову накладну №1010 від 27.10.2025 на суму 777 600,00 грн;

-видаткову накладну №1109 від 26.11.2025 на суму 9180,00 грн.

Загальна сума зазначених поставок становить 899 829,00 грн, тобто повністю відповідає ціні договору. ДП «Волиньвугілля» у відзиві зазначило, що не заперечує проти наявності основної заборгованості за вказаним договором у сумі 899829,00 грн.

Отже вказана заборгованість в розмірі 899829,00 грн підтверджена матеріалами справи та визнана відповідачем підлягає до стягнення з відповідача

Щодо заборгованості суму 25380,00 грн за видатковою накладною №1003 від 23.10.2025, предметом якої є фільтр EF 92-24-P2 у кількості 900 шт., судом враховано наступне.

Зазначений товар відсутній у специфікації до договору №UA-2025 06-19-014117-а та не входить до передбачених договором товарних позицій.

У видатковій накладній №1003 від 23.10.2025, як підставу зазначено рахунок №39 від 23.10.2025, тоді як посилання на договір №UA-2025-06-19 014117-а, на відміну від інших видаткових накладних, відсутнє.

Разом з цим, вказаний Товар прийнятий Відповідачем, про що міститься відповідна відмітка на видатковій накладній.

Жодних зауважень з приводу кількості чи якості товару від відповідача до позивача не надходило. Видаткові накладні підписані та скріплені печаткою Відповідача без жодних застережень, що свідчить про належне прийняття останнім товару.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За визначенням статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта.

Відтиск печатки є свідченням участі особи в здійсненні господарської операції (ВС в постанові №916/922/19 від 29.01.2020).

Таким чином, товар був належним чином поставлений відповідачеві, у якого виникло право власності на товар і ризик випадкової загибелі чи пошкодження товару, а також зобов`язання провести повну оплату вартості поставленого товару згідно видаткової накладної №1003 від 23.10.2025.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Аналогічну позицію підтримує Верховний Суд у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі 922/1467/19 від 15.2020.

Судом встановлено, у зв`язку з тим, що матеріалами справи не підтверджено досягнення домовленості між сторонами щодо строку оплати поставленого товару, а факт поставки товару належним чином підтверджено видатковою накладною, крім того наявність такого факту не заперечується відповідачем, в даному випадку застосовуються положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно чого відповідач був зобов`язаний оплатити поставлений товар одразу після його прийняття.

Враховуючи викладене та оскільки сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб (щодо видаткової накладної №1003 від 23.10.2025) і з урахуванням ст. 692 ЦК України відповідач як покупець був зобов`язаний оплатити вартість товару після отримання його від позивача, судом встановлено, що строк оплати товару за видатковою накладною є таким, що настав.

Відтак, суд дійшов висновку, що дії сторін щодо підписання видаткової накладної та прийняття відповідачем поставленого позивачем товару засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Також згідно з ст. 76, 77 ГПК України не є належним та допустимим доказом факту передачі товарів надана позивачем податкова накладна, оскільки предметом доказування у даному спорі є господарське зобов`язання між сторонами, і немає підстав досліджувати податкові зобов`язання відповідача. Суд звертає увагу, що податкова накладна оформляється в односторонньому порядку, і за відсутності належним чином складених первинних документів, не може слугувати доказом виникнення господарських зобов`язань з огляду на вищезазначене.

Судом встановлено, що позивачем зареєстровані податкові накладні.

При цьому відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах, зокрема, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 04.07.2024 у справі № 910/9627/23, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може бути єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару та його прийняття. Такий правовий висновок Верховного Суду враховується колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.

Отже, станом на день подачі позову до суду не здійснено розрахунки за поставлену продукцію в розмірі 925209,00 грн за договором про закупівлю товару за результатами відкритих торгів з особливостями № UA-2025-06-19-014117-а від 09.07.2025 та видатковою накладною №1003 від 23.10.2025.

Щодо акта звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2025 по 27.05.2026, судом враховано наступне.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою боржника є доказом, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед кредитором грошового зобов`язання щодо повернення грошових коштів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).

Разом з цим, доданий до позовної заяви акт звірки (а.с.22) підписаний з сторони боржника невідомою особою (зазначення посади осіб, які підписали акт), а також відсутній відтиск печатки.

Отже, сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості, проте за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Оскільки, у акті звірки відсутні обов`язкові реквізити– посада, прізвище та особистий підпис працівників/представників відповідача, а також – відсутні відбитки печатки, то останній не може бути належним доказом у справі.

Відповідно до ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 20406,23 грн. – 3% річних та 57709,31 грн інфляційних втрат.

Отже, судом враховано, що згідно ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший термін оплати товару.

Відповідно до пункту 5.1. Договору № UA-2025-06-19-014117-а від 09.07.2025 року «Оплата за товар здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника у наступному порядку:

Перша частина 50% - у формі попередньої оплати, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту виставлення рахунку;

Друга частина 50% від загальної суми платежу протягом 40 календарних днів з моменту отримання товару та підписання видаткових накладних уповноваженими особами сторін».

Аналізуючи природу рахунку на оплату як підстави для виникнення обов`язку з оплати, суд наголошує на сталій правовій позиції Верховного Суду, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України є обов`язковою для застосування судами всіх інстанцій.

Так, у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 22.01.2025 у справі № 916/3889/23 та від 17.12.2025 у справі № 922/272/25 викладено єдиний висновок:

“За своєю правовою природою рахунок на оплату товару/послуг не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти, тобто носить виключно інформаційний характер. Ненадання або невиставлення рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє боржника від обов`язку оплатити отримане благо”.

В матеріалах справи містяться рахунки на оплату №40 від 24.10.2025, №41 від 27.10.2025, №48 твід 26.11.2026, однак відсутні докази їх надіслання відповідачу і їх отримання відповідачем.

Суд вважає, що неотримання рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату та не зупиняє перебіг прострочення.

Отже, з врахуванням викладеного, а саме положень ст. 692 ЦК України та умов пункту 5.1. Договору, граничною датою оплати поставленого Продукції з урахуванням дат поставки, зазначених у видаткових накладних, є:

1.Товару поставленого за Видатковою накладною №1003 від 23.10.2025 року гранична дата оплати 24.10.2026.

Як встановлено ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець має оплатити товар після його прийняття. Після означає, що у покупця є один день після поставки товару на правомірне виконання обов`язку оплати поставленого товару.

Оскільки видаткова накладна підписана і скріплена печатками у спрощений спосіб, то нарахування 3% річних та інфляційних втрат слід нараховувати з 25.10.2026.

Однак, позивач зазначає період нарахування з 01.12.2025, тобто менший, то суд приходить до висновку про неможливість вийти за межі заявлених позовних вимог.

2. Товару поставленого за Видатковою накладною № 1006 від 24.10.2025 року гранична дата оплати 03 грудня 2025 року, а відповідач є таким, що прострочив виконання обов`язку з оплати поставленого товару з 04.12.2025.

3. Товару поставленого за Видатковою накладною № 1010 від 27.10.2025 року гранична дата оплати 06 грудня 2025 року, а відповідач є таким, що прострочив виконання обов`язку з оплати поставленого товару з 09.12.2026 (40 день припадає на 06.12.2025 – субота).

4. Товару поставленого за Видатковою накладною № 1109 від 26.11.2025 року гранична дата оплати 05 січня 2026 року, а відповідач є таким, що прострочив виконання обов`язку з оплати поставленого товару з 06.12.2026.

Згідно з представленими господарському суду розрахунком, позивачем нараховано:

- 20092,95 грн 3% річних за період з 02.12.2025 по 29.08.2026;

-58690,39 грн інфляційні втрати за період з грудень 2025 по серпень 2026.

В нарахуванні 313,29 грн 3% річних слід відмовити за безпідставністю.

Згідно з розрахунком та інфляційні втрати за період з грудень 2025 по серпень 2026– 58690,39 грн, разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача 57709,31 грн інфляційних втрат, однак суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.

Судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН”.

Контррозрахунку нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відповідачем не подано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 1003011,25 грн, в т.ч: 925209,00 грн основний борг, 20092,95 грн 3% річних та 57709,31 грн інфляційні втрати. В решті позову відмовити (313,29).

Суд звертає звагу, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 12039,13 грн відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

У відповідності до ч.3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року встановлено на рівні 3328,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 зазначила, що Верховний Суд застосовує коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору в разі подання до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір", в електронній формі.

Особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір".

Відповідний позов подано з використанням системи "Електронний суд", тобто в електронній формі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір в сумі 15049,87 грн, однак, позовна заява сформована с системі «Електронний суд», отже застосовуючи коефіцієнт 0,8 судовий збір становить 12039,89 грн.

З врахуванням викладеного, судовий збір в розмірі 3009,98 грн підлягає поверненню позивачу на підставі ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» у зв`язку внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву в частині зазначення ціни інфляційних втрати, судом враховано наступне.

Відповідач доводить, що у позовній заяві позивач просив стягнути 55 877,25 грн інфляційних втрат, а у відповіді на відзив позивач просить стягнути 57 709,31 грн, пояснюючи первісно зазначену суму «опискою». Різниця становить 1 832,06 грн.

Судом враховано, що ціна позову становить 1003 324,54 грн та включає: 925 209,00 (сума боргу) + 57 709,31 (інфляційне збільшення) + 20 406,23 (3% річних). Саме з ціни позову 1003 324,54 грн. Позивачем сплачено судовий збір.

З розрахунку позивача вбачається, що інфляційне збільшення становить 57709,31 гривні (а.с.5), отже, суд погоджується з позивачем, що зазначення в прохальний частині позовної заяви 55877,25 грн. є опискою.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи, судом враховано наступне.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наступними документами:

- договір про надання правничої (правової) допомоги №2/08-26 від 27.08.2026;

- додаток до договору про надання правничої (правової) допомоги №2/08-26 від 27.08.2026 (погодження вартості послуг) від 27.08.2026;

- платіжна інструкція №587 від 28.08.2026;

-ордер серія АІ №2095098 від 29.08.2026.

Між позивачем та адвокатом Леоновою Ю.О. укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №2/08-26 від 27.08.2026.

Вартість послуг за представництво інтересів Клієнта - складання позовної заяви та судовий супровід справи в суді її інстанції (Господарському суді Волинської області) становить 15000,00 (П`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) гривень.

В вартість послуг входить: надання консультацій по справі, ознайомлення з документами Клієнта, судовою практикою в цій категорії справ, складання та подання позовної заяви; відповіді на відзив; складання та надсилання адвокатських запитів, збирання доказів по справі; складання та подання пояснень, інших заяв/клопотань по справі, участь в судових засіданнях, в тому числі шляхом участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; отримання рішення суду та судового наказу тощо.

У вартість послуг адвоката не входить вартість сплати судового збору та інших обов`язкових платежів, вартість послуг нотаріуса (у разі необхідності нотаріального засвідчення копій документів та /або витрат на складання довіреностей, посвідчення підписів, договорів тощо), вартість послуг, що надаються іншими фізичними та юридичними особами, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, інше.

ТОВ «Національна товарно-сировинна компанія» сплатило за правничі послуги, що підтверджується платіжною інструкцією № 587 від 28.08.2026 року.

Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 №925/1137/19).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.11.2019 у справі №902/347/18 зауважила, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 правова позиція, що за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, які належно підтверджені, має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

В наступному ці висновки послідовно було підтверджено і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (№ в ЄДРСР 87951334) Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто, критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Разом з тим, акт надання послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17 вказує, що види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” і процесуального закону. Витрати на оплату робіт та послуг адвоката, про відшкодування яких заявлено вимогу, мають бути виконані саме тим адвокатом, з яким укладено договір про надання правової допомоги, інакше суд не матиме підстав для вирішення питання про їх відшкодування.

Судом враховано, що справа слухається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, а отже участь в судових засіданнях в суді першої інстанції представником позивача не здійснювалася.

Отримання копії судового рішення, наказу чи виконавчого листа, а також технічні поїздки до суду чи на пошту не вважаються професійною правничою допомогою. Згідно зі сталою судовою практикою Верховного Суду України такі дії мають суто організаційний (технічний) характер і не потребують спеціальних знань у сфері права або кваліфікації адвоката.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка в кожному конкретному випадку (в кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, наданих на підтвердження понесення таких витрат, обсягу наданих послуг з професійної правничої допомоги, їх вартості, з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Отже, з урахуванням обставин справи, суд може обмежити заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на розумну необхідність таких витрат для конкретної справи.

Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, а також позов задоволено частково, суд вважає підставним та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. В решті слід відмовити відмовити.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 231, 233, 236- 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Волиньвугілля» (45400, Волинська обл., місто Нововолинськ, вул. Луцька, будинок 1, код за ЄДРПОУ 32365965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Національна Товарно-Сировинна Компанія» (03186, м.Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 15-а, код за ЄДРПОУ 38740435) 1003011,25 грн заборгованості, в т.ч: 925209,00 грн основний борг, 20092,95 грн 3% річних, 57709,31 грн інфляційні втрати, а також 12039,13 грн (дванадцять тисяч тридцять дев`ять гривень 13 коп.) витрат по сплаті судового збору та 8000,00 грн (вісім тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті позову відмовити (313,29 грн).

4. Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути із Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Національна Товарно-Сировинна Компанія» (03186, м.Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, буд. 15-а, код за ЄДРПОУ 38740435) судовий збір в сумі 3009,98 грн, що сплачений згідно платіжної інструкції №593 від 31.09.2026 на суму 15049,87 грн (копія міститься в матеріалах справи).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 12.10.2026.

Суддя І. О. Гарбар