Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №902/957/25(127/18433/26) — Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" жовтня 2026 р. Cправа № 902/957/25(127/18433/26)

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал", м.Львів

до: ОСОБА_1 , м. Вінниця

про стягнення 16720,00 грн заборгованості за кредитним договором

в межах справи

за заявою: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

представники сторін не з`явились

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа про неплатоспроможність ОСОБА_1 ..

Ухвалою суду від 24.09.2025 року відкрито провадження у справі № 902/957/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .. Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі № 902/957/25 арбітражного керуючого Белінську Н.О.

Ухвалою від 02.03.2026 року затверджено план реструктуризації боргів у справі № 902/957/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , станом на 18.02.2026 року, який погоджений боржником та схвалений кредиторами згідно протоколу зборів кредиторів у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (шляхом опитування, протокол № 1 від 25.02.2026 року), на умовах визначених у ньому. Припинено повноваження арбітражного керуючого Белінської Н.О. як керуючого реструктуризацією боржника - фізичної особи ОСОБА_1 у справі № 902/957/25.

07.07.2026 року до Господарського суду Вінницької області Вінницьким міським судом Вінницької області надіслано цивільну справу № 127/18433/26 за позовом ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12.06.2026 відкрито провадження в цивільній справі №127/18433/26, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

29.06.2026 Вінницьким міським судом Вінницької області прийнята ухвала про передачу матеріалів цивільної справи №127/18433/26 на розгляд до Господарського суду Вінницької області, в провадженні якого перебуває справа №902/957/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи №902/957/25(127/18433/26) від 07.07.2026, вказану справу передано на розгляд судді Тісецькому С.С., в провадженні якої перебуває справа №902/957/25.

В зв`язку з перебуванням судді Тісецького С.С. у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу було розподілено судді Нешик О.С.

Ухвалою від 13.07.2026 року постановлено розгляд справи №902/957/25(127/18433/26) здійснити за правилами спрощеного позовного провадження. Повідомити сторонам, що судове засідання в справі №902/957/25(127/18433/26) відбудеться 06.08.2026 року. Після виходу судді Тісецького С.С. на роботу, матеріали справи №902/957/25(127/18433/26) передати судді, в провадженні якого перебуває справа №902/957/25.

03.08.2026 року суддя Тісецький С.С. приступив до роботи.

03.08.2026 року на підставі заяви судді Нешик О.С., згідно розпорядження керівника апарату суду та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, зазначену вище справу передано на розгляд судді Тісецькому С.С.

Ухвалою від 04.08.2026 року прийнято до свого провадження справу №902/957/25(127/18433/26) за позовом ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в межах справи № 902/957/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 . Призначено справу №902/957/25(127/18433/26) за позовом ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в межах справи № 902/957/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 - до розгляду на 07.10.2026 року.

В судове засідання на визначену дату позивач та відповідач повноважних представників не направили. Також, судом встановлено, що відповідачем до суду не подано відзив на позовну заяву.

Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, ухвалою суду від 04.08.2026 року, копії якої були надіслані до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси.

Згідно із ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від учасників справи до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що сторони належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка сторін є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи дійшов наступного висновку з огляду на таке.

Так, за змістом позовної заяви та наявних матеріалів справи вбачається, що 14.02.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАР ФАИНЕНС ГРУП" (Товариство) та ОСОБА_1 (Відповідач) укладено Договір про надання, фінансового кредиту №31397-02/2025 (кредитний договір), відповідно до умов якого Товариство надало Відповідачу фінансовий кредит в розмірі 4000 грн на умовах строковості, зворотності, платності а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1 договору).

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.

Однак, Відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору.

У порушення вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач не виконав свої зобов`язання - не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку із відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у Відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором.

Станом на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 16720 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 4000 грн; заборгованість за процентами - 4320 грн; заборгованість за штрафом - 8000 грн; заборгованість за комісією - 400 грн.

19.06.2025 року ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП" та ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал уклали Договір факторингу № 19062025.

Згідно вищевказаного Договору та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП", включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №31397-02/2025 від 14.02.2025 року.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №31397-02/2025 від 14.02.2025 року в загальній сумі 16 720,00 грн; а також судові витрати: 2 422,40 грн - витрат на сплату судового збору та 8 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 910/17743/18, Суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).

Як вбачається із матеріалів справи № 902/957/25, Позивач - ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" станом на дату розгляду справи № 902/957/25(127/18433/26), не звертався до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/957/25 про неплатоспроможність Відповідача - ОСОБА_1 .

Водночас, як зауважив Верховний суд у своїй постанові від 23.09.2021 року у справі №904/4455/19, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, незаявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ (п. 117).

У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів статті 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство (п. 118).

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Стаття 643 ЦК України визначає, якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Приписами ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема : доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до п. 10, п. 11 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування", у договорі про споживчий кредит зазначаються : порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1077 ЦК України (в редакції, станом на день укладення договору), за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов`язанні. Так, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок правонаступництва.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, 14.02.2025р. між ТОВ "Стар Файненс Груп" (Товариство) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено кредитний договір № 31397-02/2025, який підписано електронним підписом Позичальника Y352, про що свідчить п. 8 Кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін.

Відповідно до п.п. 2.3. п. 2 Кредитного договору, для отримання кредиту Клієнт відвідує сайт Товариства та ознайомлюється з відповідною інформацією, а саме - Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; кредитними продуктами Товариства, документами щодо взаємодії з споживачами, Примірним договором про надання кредиту, інформацією про істотні характеристики послуги з надання мікрокредиту/споживчого кредиту та іншою інформацією про фінансову послугу, яка розміщується Товариством на сайті Товариства, відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного Банку України (Інформація на сайті Товариства).

Приймаючи умови Кредитного Договору, Клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися (п.п. 7.6 п.7 Кредитного договору).

За умовами договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 4000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов`язується повернути кредит, комісію за видачу кредиту (в разі застосування) (надалі - комісія, комісія за видачу кредиту) та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби Клієнта, не пов`язані з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 14.02.2025. Наданий кредит Клієнт зобов`язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування, відповідно до графіку платежів. Кінцева дата погашення кредиту 13.06.2025.

За користування кредитом Товариством нараховуються проценти в розмірі 0.90% в день на залишок заборгованості, що є платою за користування кредитом та комісія за видачу кредиту в сумі 400.00 грн (що складає 10.00% від суми кредиту). Тип процентної ставки: фіксована. Тип комісії - одноразова комісія (нараховується одноразово при видачі Кредиту в дату видачі Кредиту, якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу Кредиту)

Розмір процентів та Комісії, встановлений цим пунктом Договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір Комісії не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку.

Сутність комісії - плата за надання кредиту, комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні, зазначена комісія включається до складу загальної вартості кредиту.

Денна процентна ставка складає (4720.00/4000.00)/120*100%= 0,98% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 Договору.

Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № 4149 - 49хх - хххх - 7057 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

У випадку прострочення Клієнтом сплати платежів відповідно до термінів, встановлених в Графіку платежів, Товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу:

в розмірі 100% від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановленого в Графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період, та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України.

У випадку, коли сума кредиту не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру подвійної суми кредиту.

У випадку, коли сума кредиту перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру половини суми кредиту.

У випадку встановлених законодавством України мораторіїв (заборон) на нарахування штрафних санкцій штраф протягом періоду мораторію чи заборони не нараховується та відновлюється після їх скасувань.

ТОВ "Стар Файненс Груп" свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачу грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн. шляхом перерахування на карту відповідача № НОМЕР_2 , що визначено п.1.6 Кредитного договору: 14.02.2025 року - 4 000,00 грн., що підтверджується відповідною довідкою про зарахування кредитних коштів № 3426_260217121329 від 17.02.2026 року.

Крім цього, суд зауважує, що матеріали цієї справи не містять заперечень відповідача щодо укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів від ТОВ "Стар Файненс Груп" за договором № 31397-02/2025 від 14.02.2025 року.

Відповідач свої договірні зобов`язання належним чином не виконав, в зв`язку з чим відповідно до позовної заяви та наданого розрахунку заборгованості, загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 16 720 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000 грн; заборгованість за процентами - 4320 грн; заборгованість за штрафом - 8000 грн; заборгованість за комісією - 400 грн.

19.06.2025 між ТОВ "Стар Файненс Груп" (Клієнт) та ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" (Фактор) укладено договір факторингу № 19062025, на виконання умов якого, відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 19062025, ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 16 720 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000 грн; заборгованість за процентами - 4320 грн; заборгованість за штрафом - 8000 грн; заборгованість за комісією - 400 грн.

Відтак, позивачем пред`явлено до стягнення з відповідача заборгованість по вказаному договору в загальному розмірі 16 720,00 грн.

Отже, суд перевіривши згаданий вище розрахунок заборгованості за кредитним договором, дійшов висновку, що визначена у цьому розрахунках сума заборгованості в частині нарахувань 4 000,00 грн. - за тілом кредиту, 4 320,00 грн. - по відсоткам та 400,00 грн. - за комісією за видачу кредиту, всього в розмірі - 8 720,00, відповідає умовам договору, чинному законодавству та є правомірною.

Водночас, судом встановлено, що станом на момент розгляду справи, не надано доказів щодо погашення або ж спростування відповідачем заборгованості перед ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" в загальній сумі 8 720,00 грн. (4 000,00 грн. - за тілом кредиту, 4 320,00 грн. - по відсоткам та 400,00 грн. - за комісією за видачу кредиту).

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 8 720,00 грн. підтверджується наявними у справі доказами та не погашена і не спростована відповідачем (доказів протилежного матеріали справи не містять), а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 8 000,00 грн. - заборгованості за штрафом, суд зазначає таке.

Так, у згаданому кредитному договорі сторони обумовили, що у випадку прострочення Клієнтом сплати платежів відповідно до термінів, встановлених в Графіку платежів, Товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу:

в розмірі 100% від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановленого в Графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період, та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України.

У випадку, коли сума кредиту не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру подвійної суми кредиту.

У випадку, коли сума кредиту перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру половини суми кредиту.

У випадку встановлених законодавством України мораторіїв (заборон) на нарахування штрафних санкцій штраф протягом періоду мораторію чи заборони не нараховується та відновлюється після їх скасувань.

Судом встановлено, що відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, позивачем нараховано 8 000,00 грн. заборгованості за штрафом в період дії воєнного стану в Україні.

Водночас, суд, зважає на те, що згідно приписів ч. 1 ст. 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про споживче кредитування" передбачено, що законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Отже, Цивільний кодекс має вищу юридичну силу та є базовим законом, який регулює кредитні правовідносини загалом, тоді як Закон України "Про споживче кредитування" є спеціальним нормативно-правовим актом, що уточнює деталі для окремих видів кредитів. Перевага ЦК України полягає в тому, що він визначає фундаментальні принципи (зобов`язання, договори, наслідки прострочення), а спеціальні закони застосовуються в частині, що не суперечить ЦК України.

Тобто, основним регулятором договірних відносин є саме ЦК України, що також вбачається згідно аналізу висновків постанови Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №362/2159/15-ц.

Згідно ч. 4 ст. 14 ЦК України, особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Водночас, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли після 24 лютого 2022 року у зв`язку із невиконанням боржником грошових зобов`язань, що випливають із кредитних договорів, підлягають застосуванню норми п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі №758/5318/23), які превалюють над однопредметними нормами інших нормативно-правових актів, які мають юридичну силу закону України, оскільки, ЦК України є основним актом цивільного законодавства (рішення Конституційного Суду України від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012).

Також, згідно постанови Верховного Суду від 21.01.2025 року у справі № 751/3052/23, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

Крім того, відповідач - ОСОБА_1 , який отримав кредит за згаданим вище кредитним договором, є позичальником у правовідносинах з ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП" (право вимоги якого перейшло до позивача), а тому до правовідносин сторін за цим договором підлягають застосуванню норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК щодо звільнення ОСОБА_1 як позичальника (вказана норма не містить обмеження кола осіб, на яких вона розповсюджується) від відповідальності за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) зобов`язань за вказаним договором, згідно якого Позичальнику було надано кредит ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП".

За викладених обставин, з аналізу положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК та ст. 1054 ЦК України, суд дійшов висновку, що на укладений між відповідачем та ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП" (право вимоги якого перейшло до позивача) кредитний договір, розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, а відтак Позичальник - ОСОБА_1 , звільняється від обов`язку сплати нарахованих штрафних санкцій у сумі 8 000,00 грн.

Відтак, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що нарахована та заявлена до стягнення позивачем заборгованість за штрафом у сумі 8 000,00 грн., задоволенню не підлягає, з огляду на що, позов у цій частині підлягає відхиленню.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 388,52 грн, підлягають віднесенню на відповідача згідно вимог ст. 129 ГПК України, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Стосовно стягнення з відповідача 8 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 2, 3, 4 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до додаткової постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2024 року у справі № 911/1041/19(910/4281/23), визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зазначила, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Виходячи із системного аналізу законодавства, надання адвокатом правової допомоги та факт оплати таких послуг може підтверджуватися різними доказами, зокрема, наступними: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг; детальний опис виконаних доручень клієнта; акт прийому-передачі виконаних робіт; платіжні доручення, квитанції або касові чеки на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом; інші документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що позивач в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, зазначає, що вартість послуг обумовлена сторонами та визначена договором про надання правової допомоги.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано копії:

договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, укладеного між ТОВ "Кредит-Капітал" та АО "Апологет" в особі адвоката Усенка М.І.;

акту наданих послуг № 32 від 11.05.2026 на суму вартістю 8000,00 грн., щодо боржника ОСОБА_1 ;

детального опису наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 11.05.2026 щодо боржника ОСОБА_1 , у якому наведено перелік наданих послуг та кількість витраченого часу на указані послуги;

ордеру на надання правничої допомоги серії ВС № 1381377 від 02.07.2025.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

Так, за приписами ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи зміст норм статей 2, 11, 15 ГПК України питання про співмірність заявлених до визнання витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Також суд звертає увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Крім того, суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй додатковій постанові від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19.

Суд зазначає, що заявлений позивачем розмір судових витрат на правничу допомогу доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, враховуючи характер спору у даній справі, ступінь її складності, обсяг матеріалів у справі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд вважає розмір таких витрат співмірним до заявлених вимог, а тому визнається судом обґрунтованим на суму 8 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 7 КУ з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у справі №902/957/25(127/18433/26), в межах справи № 902/957/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, м. Львів, 79029, код ЄДРПОУ 35234236) 8 720,00 грн - заборгованість за договором № 31397-02/2025 від 14.02.2025 року; а також 1 388,52 грн - витрат на сплату судового збору та 8 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 8 000,00 грн штрафу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси: ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" - info@kredyt-kapital.com.ua; ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 12 жовтня 2026 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.:

1 - до справи.