Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №922/1063/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Харків Справа № 922/1063/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Тарасова І.В.

за участі секретаря судового засідання Діденко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (вх.№ 1790 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Жиляєвим Є.М., повне рішення складено 06.08.2026) у справі №922/1063/26

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту", м. Харків,

про стягнення 823082,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - ДП "Агенція оборонних закупівель", позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту" (далі - ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту", відповідач), у якому просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 823082,40 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9876,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як постачальник порушив строки поставки товару за державним контрактом про закупівлю № 255/06-24-РМ від 11.06.2024, укладеним з Державним підприємством Міністерства оборони України "Державний оператор тилу", правонаступником якого є позивач.

Рішенням Господарського суду Харківської області 28.07.2026 у справі №922/1063/26 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" - 411541,20 грн пені та 9876,99 грн судового збору. У решті позову відмовлено.

Вказане рішення місцевого господарського суду з посиланням на приписи ст. ст. 11, 509, 526, 530, 610, 611, 628, 629, 663, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 218, 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), мотивоване тим, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а одним із наслідків порушення є сплата неустойки; враховуючи приписи пунктів 8.1, 8.2 договору, перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок є арифметично вірним, загальна сума пені за прострочення поставки товару складає 823082,40 грн, у зв`язку з чим відхилені заперечення позивача щодо невірного нарахування пені. Щодо доводів відповідача про дію обставин непереборної сили суд вказав, що сертифікат Торгово-промислової палати надано поза межами строків, погоджених сторонами у договорі, тому обставини, на які посилається відповідач, не можуть братися до уваги.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд застосував ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, зазначивши, що чинне законодавство не містить переліку виняткових випадків, за наявності яких може бути зменшено неустойку, тому це питання вирішується судом з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Суд послався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц, від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18, а також на рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013, відповідно до якого неустойка не може бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Суд взяв до уваги, що відповідач виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі, станом на час ухвалення рішення заборгованість відсутня, а порушення зобов`язання не завдало збитків позивачу. З огляду на господарську діяльність відповідача, причини неналежного виконання зобов`язання і ступінь його вини, відсутність доказів понесення позивачем збитків та настання інших негативних наслідків через прострочення поставки на незначний строк, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив заявлену до стягнення неустойку на 50 %, стягнувши пеню в розмірі 411541,20 грн.

Також, судовий збір покладено на відповідача в повному обсязі, оскільки у випадку зменшення розміру штрафних санкцій витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються з відповідача у повному обсязі.

Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 у справі №922/1063/26 задовольнити повністю; скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 у справі №922/1063/26 в частині відмови у задоволенні суми пені у розмірі 411 541,20 грн і ухвалити нове, яким позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту", задовольнити в повному обсязі та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" пеню у розмірі 823082,40 грн; судові витрати у справі №922/1063/26 покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту".

До апеляційної скарги апелянт додає гарантійний лист вих. № 05-10-008/01-04 від 10.05.2024, довідку вих. № 05-10-001/01-04 від 10.05.2024.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на таке:

- суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 551 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин без урахування предмету спору, характеру договірних зобов`язань, статусу сторін, фактичних обставин справи та письмових доказів, що призвело до безпідставного зменшення розміру належної до стягнення неустойки на 50 відсотків. На переконання апелянта, ч. 3 ст. 551 ЦК України не встановлює безумовного права суду на зменшення розміру неустойки, а передбачає можливість застосування такого заходу виключно за наявності доведених виняткових обставин, що повинні бути належним чином встановлені судом та підтверджені допустимими доказами;

- наголошує, що факт порушення відповідачем строків виконання зобов`язання встановлений судом першої інстанції та не заперечується сторонами, а розрахунок пені визнано судом арифметично вірним. Водночас, на думку скаржника, суд дійшов необґрунтованого висновку про виконання відповідачем зобов`язань у повному обсязі, відсутність збитків позивача та наявність підстав для зменшення неустойки на 50 % з огляду на господарську діяльність відповідача, причини прострочення та ступінь його вини;

- зазначає, що суд не надав оцінки його доводам, які ґрунтувалися на доказах, поданих самим відповідачем, а саме: для виконання Договору відповідач уклав договір з ТОВ "Суперформ", а товар виготовлявся на замовлення ТОВ "Суперформ" китайським виробником Shanghai Inchoi Safety Products CO LTD згідно з контрактом № 1 від 19.02.2024, при цьому специфікацією № 3 від 12.07.2024 до цього контракту строк відвантаження визначено 24 липня 2024 року; кожен з учасників ланцюга постачання несе відповідальність в межах своїх правочинів: відповідач - перед позивачем, а його контрагент - перед відповідачем, у чому відображається суть ризику підприємницької діяльності, пов`язаної з поставкою та закупівлею товару; позивач реалізує мету закупівлі товару на потреби оборонного сектору в період збройної агресії проти України, тому важливо враховувати не тільки можливі матеріальні втрати (збитки), а й вплив невиконаного зобов`язання на інші аспекти, оскільки невиконання зобов`язання призводить до невиправданого очікування поставки товару, негативного впливу на організацію забезпечення сектору оборони та порушення планів з формування політики закупівель; відсутні докази вжиття відповідачем усіх можливих заходів для виконання зобов`язання у встановлені договором терміни;

- звертає увагу, що відповідач як переможець процедури спрощеної закупівлі UA-2024-05-01-011802-a надав гарантійний лист щодо строків постачання; у додатку 1 до договору виробником товару зазначено саме ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту", а додатковою угодою № 2 від 31.07.2024 додано виробника ТОВ "Суперформ"; з ТОВ "Суперформ" відповідач заздалегідь, 12.06.2024, уклав договір № 1206-1 на постачання 28000 пар рукавичок; щодо китайського виробника будь-які відомості в рамках державного контракту відсутні. Згідно з листом вих. № 05-10-001/01-04 від 10.05.2024 відповідач повідомив, що є виробником товару;

- на думку скаржника, відповідач не розрахував свої виробничі потужності та матеріальні ресурси, що виявилась у простроченні поставки товару до 24 днів, такі дії під час воєнного стану при виконанні державного контракту на поставку товару оборонного призначення є неприпустимими;

- посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 03.12.2024 у справі № 909/321/24, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20, від 18.12.2024 у справі № 921/320/24, від 05.09.2023 у справі № 907/583/22, від 28.11.2023 у справі № 916/1504/22, від 03.12.2024 у справі № 904/872/24, від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 28.09.2022 у справі № 916/2302/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, апелянт зазначає, що суд при вирішенні питання про зменшення неустойки повинен оцінити, чи є випадок винятковим, а кредитор не повинен доводити розмір своїх втрат; суди мають забезпечити баланс інтересів сторін та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав;

- вказує, що листом від 02.09.2024 № 09-02-03/2024ю відповідач повідомив про оформлення сертифіката ТПП, однак Сертифікат Київської обласної торгово-промислової палати № 3200-24-2211 видано 02.12.2024 на вх. № 700/03.23 від 25.11.2024, тобто станом на 02.09.2024 відповідач до торгово-промислової палати не звертався, а тому підстав для продовження термінів поставки відповідно до розділу 10 договору не існувало;

- зазначає, що загальна ціна договору становить 19597200,00 грн, а штрафні санкції в сумі 823082,40 грн складають 4,2 % та не є надмірним розміром.

Водночас, укладаючи контракт, сторони погодили всі його істотні умови, у тому числі розмір штрафних санкцій, а в п. 10.1 договору прямо зазначено, що воєнний стан не вважатиметься сторонами форс-мажорною обставиною. З урахуванням невжиття відповідачем усіх можливих заходів, відсутності доказів його збитковості чи скрутного економічного становища, пропорційності санкцій та важливості виконання державних контрактів у сфері оборони, на думку скаржника, підстави для зменшення неустойки відсутні;

- посилається на статус відповідача як підприємства оборонного комплексу, критично важливого для ЗСУ, на яке держава розраховує як на надійного виробника товарів оборонного призначення; а також на постанову Кабінету Міністрів України від 03.11.2023 № 1142, відповідно до якої ДП "Агенція оборонних закупівель" уповноважене на виконання функцій служби державного замовника у сфері оборони, здійснює контроль за своєчасним укладенням та виконанням державних контрактів, а договір стосувався поставки товарів стратегічного значення, спрямованих на забезпечення обороноздатності України; тому позивач не має обов`язку доведення погіршення фінансового стану, ускладнення господарської діяльності чи завдання йому збитків, оскільки презюмується, що несвоєчасна поставка товарів оборонного та стратегічного значення призводить до неможливості виконання силами оборони покладених на них завдань;

- вважає, що суд першої інстанції в повному обсязі не з`ясував наявності виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій та невірно застосував ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку при встановленні виняткових обставин, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставою для його часткового скасування;

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (вх.№ 1790 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 у справі №922/1063/26; призначено справу до розгляду на 30 вересня 2026 року о 16:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, про що повідомлено учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 16.09.2026, з доказами його надсилання позивачу, для подання заяв, клопотань, тощо - до 16.09.2026; запропоновано відповідачу в строк до 16.09.2026 надати письмове ставлення до доказів, доданих Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель", до апеляційної скарги.

15.09.2026 до апеляційного господарського суду від ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №10079), в яких відповідач просить апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1063/26 від 28.07.2026 - без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що відповідно до пп. 10.4, 10.5, 10.7 договору при настанні форс-мажорних обставин строк виконання зобов`язань може бути відкладений, а сторони не несуть відповідальності за невиконання, що стало їх наслідком. Враховуючи наведені положення та пп. 12.1, 12.2 договору відповідач 09.08.2024 направив на електронні адреси позивача повідомлення (лист № 08-09-01/2024ю) щодо настання обставин непереборної сили, 02.09.2024 - повідомлення про затримку в наданні сертифіката ТПП, а 05.12.2024 - супровідний лист вих. № 12-05-01/2024ю з копією Сертифіката про форс-мажорні обставини № 3200-24-2211 від 02.12.2024 та пропозицією укласти додаткову угоду з продовженням терміну постачання на 25 днів, відповіді на які не отримав.

За доводами відповідача, обставини непереборної сили мають причинно-наслідковий зв`язок із простроченням: товар не виготовляється в Україні; з метою своєчасного виконання договору відповідач уклав договір № 1206-1 від 12.06.2024 з виробником ТОВ "Суперформ", рукавиці для якого виготовляються китайським виробником Shanghai Inchoi Safety Products CO LTD; у зв`язку з тайфуном Гемі, що мав місце 28 липня 2024 року у Китаї, виготовлена продукція у кількості 44350 пар була зіпсована, а строк постачання перенесено до 30.09.2024; незважаючи на всі обставини, відповідач доклав максимум зусиль для виконання державного контракту, який було виконано в повному обсязі, а прострочення склало від 3 до 23 днів.

Відповідач наголошує, що постачання здійснювалося не позивачу, а Об`єднаним центрам забезпечення Міністерства оборони України (п. 1.2 договору) для розподілу протягом року, тому прострочення не могло завдати позивачу збитків і не мало для нього негативних наслідків.

Як стверджує відповідач пунктом 8.1 договору сторони визначили, що загальна відповідальність кожної сторони обмежується прямими документально підтвердженими витратами (збитками), а позивачем не надано суду жодного документального підтвердження збитків. На думку відповідача, навіть з урахуванням зменшення пені рішення не відповідає обмеженню відповідальності, передбаченому п. 8.1 договору.

Відповідач вказує, що судом першої інстанції достеменно досліджено та встановлено вплив на відповідача виняткових обставин, підтверджених належними доказами. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 26.02.2026 у справі № 910/5101/25, від 26.03.2026 у справі № 910/6807/25 та від 26.05.2026 у справі № 922/3800/25, ухвалені за участю позивача, відповідач зазначає, що зменшення штрафних санкцій на 70 %, 85 % та 90 % за відсутності збитків визнавалися виправданими з урахуванням п. 8.1 договору.

Щодо доводів про несвоєчасне звернення до ТПП відповідач зазначає, що не просив суд звільнити його від відповідальності на підставі розділу 10 договору, а посилається на сертифікат ТПП, як на підтвердження наявності виняткових обставин, тому дотримання строків розділу 10 договору не впливає на вирішення спору. Суд, за твердженням відповідача, оцінив вжиття ним усіх можливих заходів, а також поведінку позивача, який встановив максимально стислі терміни постачання, не врахував надані документи та протягом 2024 року відмовляв виробникам в укладенні додаткових угод.

Відповідач посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 911/969/24 (пп. 96, 99), згідно з якою збройна агресія є об`єктивною обставиною для обох сторін, а за відсутності доказів понесення позивачем збитків погодилася із зменшенням пені до 10 %, зазначивши, що критичність постачальника є додатковим аргументом для зменшення неустойки;

На думку відповідача, позивач намагається покласти на відповідача всі ризики воєнного стану, а розділ 8 договору прописаний таким чином, щоб відповідальність відповідача була максимальною за відсутності відповідальності позивача, при цьому санкції майже 5 % від суми договору за прострочення 3 дні є надмірними;

Відповідач також стверджує, що штрафні санкції є для позивача джерелом додаткового доходу, посилаючись на постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21 та рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Стягнуті штрафні санкції, за його доводами, не перераховуються ні Міністерству оборони України, ні до бюджету, а залишаються у розпорядженні позивача.

Крім того, відповідач вважає, що суд першої інстанції не врахував п. 8.1 договору, а з урахуванням відсутності у позивача збитків штрафні санкції підлягають зменшенню до розміру прямих документально підтверджених збитків, тобто до нуля. Посилаючись на ч. 4 ст. 269 ГПК України, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги та повинен скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені у позові відмовити повністю, з урахуванням п. 8.1 договору та ч. 2 ст. 623 ЦК України.

У судовому засіданні 30.09.2026 представник апелянта просив долучити до матеріалів справи додаткові докази, додані до апеляційної скарги. Обґрунтовуючи долучення до матеріалів справи додаткових доказів, позивач зазначив, що не визнавав наданий відповідачем сертифікат про форс-мажорні обставини належною правовою підставою для звільнення відповідача від відповідальності або зменшення розміру неустойки, тому відповідні докази не надавались. Також позивач зазначив, що подані докази стосуються публічної інформації, яка розміщена у відкритому доступі, зокрема на вебсайті щодо проведення спрощеної закупівлі.

Представник відповідача заперечував проти прийняття апеляційним судом додаткових доказів, зазначивши, що позивач не подав належного клопотання про їх долучення із зазначенням причин пропуску строку на їх подання, обґрунтуванням необхідності прийняття таких доказів та поважності причин їх неподання до суду першої інстанції. Вказав, що зазначені докази існували на момент розгляду справи судом першої інстанції, а відтак позивач не довів об`єктивної неможливості їх своєчасного подання. Крім того, позивач не посилався на обставини, на підтвердження яких подає зазначені докази, під час розгляду справи судом першої інстанції,

Щодо доказів, доданих Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" до апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Частиною першою статті 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Водночас, згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина перша). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга).

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності. Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.04.2024 у справі № 903/877/20.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що заявником не доведено об`єктивної неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції у встановлений строк та не наведено жодної об`єктивної причини, яка б перешкоджала вчиняти такі дії, що виключає процесуальні підстави для прийняття судом апеляційної інстанції таких документів та дослідження їх у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про відмову в прийнятті до розгляду доказів в суді апеляційної інстанції.

У судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги позивача, просив залишити в силі оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як було встановлено місцевим господарським судом, з урахуванням наказів Міністерства оборони України про реорганізацію, затвердженого передавального акта та положень чинного законодавства, Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (далі - ДП "Агенція оборонних закупівель", позивач) є належним правонаступником усіх прав та обов`язків Державного підприємства Міністерства оборони України "Державний оператор тилу", у тому числі прав та обов`язків за договорами, укладеними останнім.

З матеріалів справи вбачається, що 11.06.2024 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Державний оператор тилу" (далі - замовник, ДП "ДОТ") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод засобів індивідуального захисту" (далі - постачальник, відповідач) укладений державний контракт про закупівлю № 255/06-24-РМ (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити замовнику рукавички тактичні, вид 1 (18420000-9: Аксесуари для одягу) (товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в специфікації (додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель - ID: UА-2024-05-01-011802-а), а замовник - прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що отримувачами товару за договором є Об`єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання товару (далі - отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.

Валютою цього договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна договору та ціна за одиницю товару за цим договором визначається у Специфікації (додаток № 1) (п. 2.1 договору).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору розрахунок за товар здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування замовником коштів на поточний банківський рахунок постачальника, вказаний у розділі 16 цього договору, а у випадку здійснення замовником передоплати - на небюджетний рахунок, відкритий постачальником в органах Державної казначейської служби України відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року № 1070 "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти".

Розрахунок за товар здійснюється у строк, передбачений в специфікації (додаток №1), після його фактичного приймання отримувачем на підставі належним чином оформлених актів приймання товару за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника та/або отримувача та наявності документів до всіх партій товару, переданих отримувачу, згідно переліку у пункті 6.7.

Датою оплати є дата списання грошових коштів з рахунку замовника.

Згідно з умовами пунктів 4.1. та 4.1.1 договору, постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару за цим договором не пізніше строку, визначеного у специфікації (додаток №1), але у будь-якому випадку в строк, визначений замовником у заявці на поставку, складеній замовником за формою, визначеною у додатку №2 до цього договору (далі - заявка на поставку товару). Вказані у специфікації (додаток №1) або заявках на поставку товару строки поставки товару можуть бути змінені за зверненням замовника.

Поставка товару здійснюється постачальником однією або окремими партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку товару та ростовки, визначеної у специфікації (додаток №1) (п.4.2).

Відповідно до пункту 4.3 договору заявка на поставку товару подається замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту укладення договору.

Строк між подачею заявки на поставку товару та датою поставки може бути зменшено за погодженням сторін (пп. 4.3.1).

Протягом 2 (двох) робочих днів після отримання заявки на поставку товару постачальник зобов`язаний підтвердити замовнику свою готовність поставити товар або, у разі, якщо строк поставки у заявці на поставку товару є коротшим ніж строк поставки, визначений у специфікації (додаток №1), надати мотивоване звернення щодо зміни дати поставки товару, вказаної замовником у заявці на поставку товару. Таке підтвердження або мотивоване звернення направляються замовнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором. У разі ненадання постачальником підтвердження готовності поставити товар або мотивованого звернення щодо зміни дати поставки товару протягом 2 (двох) робочих днів після отримання від замовника заявки на поставку товару така заявка вважається підтвердженою постачальником. У разі неможливості своєчасної поставки товару з урахуванням наявності об`єктивних обставин, які фактично унеможливлюють дотримання строків поставки товару (затримки проходження контролю за якістю у випробувальній лабораторії, перебої в електропостачанні, тривалі повітряні тривоги, затримки у постачанні сировини/матеріалів, неможливі у виконанні строки між подачею заявки та безпосередньою поставкою товару тощо), постачальник має право звернутись до замовника та надати мотивоване звернення щодо продовження строку поставки з наданням відповідних підтверджуючих документів у строк не пізніше ніж 15 (п`ятнадцять) календарних днів до кінцевої дати поставки товару. Замовник розглядає подане постачальником мотивоване звернення протягом 5 (п`яти) робочих днів. За результатами розгляду зазначеного звернення замовник має право продовжити строк поставки товару. У разі відсутності належного обґрунтування необхідності перенесення строків поставки товару, замовник залишає за собою право відмовити у продовженні строку поставки товару з подальшою можливістю застосування штрафних санкцій (пп. 4.3.2).

У разі неподання замовником постачальнику заявки на поставку товару, постачальник має й надалі виконувати свої зобов`язання за договором та інформувати замовника про відправку товару у строк, визначений у пункті 5.1 цього договору, та здійснити поставку товару в строк, визначений у специфікації (додаток №1) (пп. 4.3.3).

Відповідно до пунктів 4.4-4.6 договору поставка товару здійснюється відповідно до умов Incoterms 2020. Поставка товару здійснюється на умовах DDP - склад отримувача (на території України, крім тимчасово окупованих територій, визначених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309). Адреса пункту призначення (складу отримувача) визначається замовником в заявці на поставку товару.

Право власності на товар переходить від постачальника до отримувача після прийняття отримувачем товару та підписання всіх документів згідно з розділом 6 цього договору (п.4.7).

Розділом 8 цього договору передбачено відповідальність сторін.

Згідно з пунктом 8.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України. Загальна відповідальність кожної сторони за цим договором буде обмежуватись прямими документально підтвердженими витратами (збитками). Сторони не несуть відповідальність за упущену вигоду, моральну шкоду, шкоду репутації, втрату бізнес-можливостей тощо.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,3 (нуль цілих три десятих) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання. За порушення строку поставки товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).

У пункті 8.2.1 договору зазначено, що замовник залишає за собою право не нараховувати штрафні санкції, передбачені п.8.2. договору протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня кінцевої дати поставки товару, передбаченої у заявці на поставку товару складеній замовником за формою, визначеною у додатку №2 до цього договору та специфікації (додаток №1) до договору. У разі прострочення поставки товару, понад 5 (п`ять) робочих днів від дати поставки вказаної в заявці на поставку товару, штрафні санкції, передбачені п.8.2. договору нараховуються замовником з першого дня прострочення виконання зобов`язань.

У разі порушення строків поставки товару понад 30 (тридцять) календарних днів замовник має право відмовитися від його подальшого прийняття. При цьому постачальник не звільняється від зобов`язань щодо сплати пені та штрафу, передбачених цим договором, відшкодування замовнику витрат (збитків), повернення на рахунок замовника суми попередньої оплати за недопоставлений товар, перерахованої замовником постачальнику, протягом 3 (трьох) календарних днів від дати направлення замовником повідомлення постачальнику про відмову від подальшого прийняття товару, у тому числі шляхом стягнення згідно з вимогою замовника платежу за Банківською гарантією забезпечення попередньої оплати на суму попередньої оплати (п. 8.3).

У разі надходження письмового звернення від постачальника щодо розірвання договору у зв`язку з неможливістю його виконання договір в установленому порядку розривається, а з постачальника крім пені та/або штрафу, зазначених у пункті 8.2 цього договору, стягується штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості непоставленого (неприйнятого) товару (пп. 8.3.1).

У разі надходження письмового звернення від постачальника щодо неможливості виконання/відмови від поставки товару, у строки вказані в заявці замовника, постачальник сплачує штраф у розмірі 20 % від вартості товару, від поставки якого відмовився постачальник (пп. 8.3.2).

Згідно з пунктом 8.4 договору у разі застосування пені/штрафу постачальник зобов`язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 7 ( семи) банківських днів від дати направлення замовником письмового повідомлення постачальнику. Сплата пені/штрафів не звільняє постачальника від виконання умов цього договору, за виключенням випадків дострокового розірвання договору з урахуванням п.8.3.1. та п.8.7.1. договору. Штраф, пеня за несвоєчасне/неякісне постачання Товару нараховується постачальнику за весь період прострочення до моменту належного виконання зобов`язання.

Замовник має право притримати оплату за договором до моменту оплати постачальником штрафних санкцій (пені/штрафу) в добровільному порядку (пп. 8.4.1).

У випадках, передбачених пп. 8.2, 8.3 (у т.ч. 8.3.1 та 8.3.2) цього договору з урахуванням п.8.4.1., замовник має право зменшити суму оплати, яка підлягає сплаті постачальнику на суму пені та/або штрафу, яка залишилась несплаченою (пп. 8.4.2).

Відповідно до пункту 8.5 договору замовник не сплачує постачальнику штрафних санкцій (штраф, пеню, неустойку). Сторони визначили інший розмір процентів річних за порушення грошового зобов`язання замовником відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 0 (нуль) процентів річних.

Сплата пені та/або штрафу не звільняє винну сторону від виконання зобов`язань за договором (п.8.6 договору).

Розділом 10 договору визначено обставини непереборної сили.

Згідно з пунктом 10.1 договору, укладаючи цей договір сторони розуміють та усвідомлюють, що на момент його підписання: і) відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та Закону України "Про затвердження Указу Президента України 11 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введений воєнний стан із 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та відповідно до Указу Президента України від 6 травня 2024 року № 271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" та Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 8 травня 2024 року № 3564-IX, в Україні продовжений строк дії воєнного стану з 08 травня 2024 року строком на 90 діб (до 11 серпня 2024 року включно);

іі) відповідно до загального офіційного листа Торгово-промислової палати України (надалі - ТПП України) від 28.02.2022р. № 2024/02.0-7.1 військова агресія Російської Федерації проти України, що стала підставою для введення воєнного стану засвідчена ТПП України як форс-мажорна обставина (обставина непереборної сили); цим листом ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили);

ііі) строк дії воєнного стану може бути змінений та/або подовжений в будь-який час після укладання цього договору.

Таким чином, сторони свідомо укладають договір, який буде виконуватися протягом строку дії офіційно встановленого і визнаного воєнного стану, який не буде вважатися сторонами форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) у розумінні цього розділу договору.

Відповідно до пункту 10.2 договору, враховуючи той факт, що під час погодження та підписання цього Договору сторони максимально врахували наявність в Україні специфічних обставин, перерахованих у п. 10.1. цього договору, сторони не будуть у майбутньому посилатися на ці обставини як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) в розумінні цього розділу договору. Винятки можуть становити лише істотні зміни об`єктивних обставин під час дії воєнного стану, які можуть вплинути на виконання цього договору, зокрема: збої в роботі платіжних систем, що унеможливлює вчасне перерахування коштів; прийняття нормативно-правових актів органами державної влади або місцевого самоврядування, які впливають на строки та умови виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору; критичне пошкодження об`єктів інфраструктури (доріг, складів), критичне пошкодження/знищення баз/складів постачальника, де виготовляється/зберігається товар для замовника, знищення виробничих потужностей, товару, сировини та матеріалів, аварія, пожежа, заборона (обмеження) експорту/імпорту сировини та матеріалів, що впливає на строки та умови виконання зобов`язань, передбачених умовами цього договору, тощо. У разі настання таких обставин, сторони діють відповідно до положень п. 10.6. цього договору та без застосування положень п. 10.7. цього договору.

Відповідно до пунктом 10.6 договору у разі настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) сторона, яка підпала під їх дію, має негайно упродовж 3 (трьох) робочих днів повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (на електронну пошту, що зазначена в розділі 12 цього договору; одночасно з цим відповідне повідомлення дублюється та направляється в паперовій формі на фактичну адресу, що зазначена в договорі), вказавши характер цих обставин та очікуваний строк їхньої тривалості.

Згідно з пунктом 10.7 договору якщо сторона, яка підпала під дію форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту їх настання не знайшла інших можливостей виконувати свої зобов`язання за цим договором, вона повинна підтвердити факт виникнення/існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідним документом, виданим торгово-промисловою палатою або іншим уповноваженим органом (особою) країни (місцевості), де виникли/існували форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили). Такий документ надається іншій стороні протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дня виникнення таких обставин у порядку зазначеному у п. 10.6. вище. У випадку не надання стороною для якої виникли форс-мажорні обставини, повідомлень та доказів виникнення таких обставин, у строк вказаний у п.п. 10.6 та 10.7 договору, сторона втрачає право, у майбутньому, посилатись на такі форс-мажорні обставини, як на підставу звільнення від відповідальності.

Згідно з пунктами 12.1, 12.2 договору обмін повідомленнями у межах виконання умов цього договору здійснюється сторонами у письмовій формі власноручно або шляхом надсилання поштовим зв`язком (рекомендованим листом) на адреси, вказані в у розділі 16 цього договору, та/або шляхом надсилання електронного повідомлення засобами електронної пошти, на адреси, вказані в у п. 12.2 цього договору, із застосуванням автентифікації, передбаченої Законом України "Про електронні довірчі послуги". Всі інші повідомлення в межах цього договору здійснюються в письмовій формі шляхом передачі поштовим зв`язком (рекомендованим листом).

Обмін повідомленнями засобами електронної пошти можуть здійснюватись із застосуванням електронної ідентифікації (автентифікації), передбаченої Законом України "Про електронні довірчі послуги". У межах виконання цього договору сторони обмінюються повідомленнями за наступними електронними адресами (у разі, якщо письмово не будуть повідомлені інші адреси): від замовника: logistics@dotua.org, logistics_ekip@dotua.org; від постачальника: tender@rarog.ua.

Електронна взаємодія між сторонами здійснюється з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Електронні повідомлення, надіслані сторонами за допомогою належних кваліфікованих електронних довірчих послуг (підписів та/або печаток) мають таку саму силу, як письмові повідомлення, якщо договором або законом не передбачено зворотнє (п.12.3).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами та дії протягом строку, вказаного в специфікації (додаток № 1) (п.13.1).

Дія цього договору може бути подовжена за взаємною згодою сторін, шляхом підписання додаткової угоди до цього договору, у випадках передбачених чинним законодавством (п.13.2).

Всі зміни та доповнення до цього договору викладаються у письмовій формі і після їх підписання сторонами стають невід`ємними частинами цього договору. Істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених Особливостями здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 р. № 1275 (п.13.3).

Пунктами 1, 5 специфікації (додаток № 1 до договору) визначено обсяг закупівлі товару: рукавички тактичні, вид 1, виробник: ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту", Україна, не раніше 2023 року, кількість: 28000, ціна за одиницю без ПДВ 583,50 грн, загальна вартість без ПДВ 16332400,00 грн, разом з ПДВ 19598880,00 грн; відповідно до пункту 4.1 договору строк поставки товару: кількість товару - 14000 шт, кінцева дата, до якої здійснюється поставка (включно) - 11.07.2024, кількість товару - 14000 шт, кінцева дата, до якої здійснюється поставка (включно) - 31.08.2024.

Відповідно до п. 13.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, у тому числі в частині нарахування та сплати штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання (п. 6 специфікації).

За твердженням позивача, відповідно до пункту 4.3 договору, 12.06.2024 замовником на адресу постачальника було направлено заявку на поставку № R000350 товару за державним контрактом (договором) про закупівлю, де зазначено отримувачів товару, кількість товару та строки, що відповідають пунктам 1 та 5 специфікації (додаток № 1 до договору), а саме 28000 штук (двома партіями по 14000 шт) до кінцевої дати поставки 11.07.2024 та 31.08.2024 відповідно.

Додатковою угодою № 1 до договору від 28.06.2024 до державного контракту (договору) про закупівлю № 255/06-24-РМ від 11.06.2024 сторони дійшли згоди внести зміни до договору та викласти пункт 5 додатка 1 до договору в новій редакції, згідно якої визначено строк поставки товару у кількості 14000 шт до 11.08.2024 (включно), у кількості 14000 шт до 31.08.2024 (включно).

28.06.2024 на адресу постачальника замовником направлено уточнену заявку на поставку № R000350, де зазначено отримувачів товару, кількість товару та строки, згідно з додатковою угодою №1 від 28.06.2024 до договору, а саме 28 000 штук (двома партіями по 14000 шт) до кінцевої дати поставки 11.08.2024 та 31.08.2024 відповідно.

Додатковою угодою № 2 до договору від 31.07.2024 до державного контракту (договору) про закупівлю № 255/06-24-РМ від 11.06.2024 сторони дійшли згоди внести зміни до договору та викласти пункт 1 додатка 1 до договору в новій редакції, в якій визначено обсяг закупівлі товару: рукавички тактичні, вид 1, виробник: ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту", ТОВ "Суперформ", Україна, не раніше 2023 року, кількість: 28000, ціна за одиницю без ПДВ 583,25 грн, загальна вартість без ПДВ 16331000,00 грн, разом з ПДВ 19597200,00 грн.

Також пункт 3 додатка №1 до договору викласти в такій редакції: "3. Відповідно до п. 2.1 загальна ціна Договору становить 19597200,00 грн (Дев`ятнадцять мільйонів п`ятсот дев`яносто сім тисяч двісті гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ 20% - 3266200,00 грн".

Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначив про те, що, Постачальник не виконав взяті на себе зобов`язання належним чином, а порушив строки виконання поставки, що підтверджується актами приймання товару, а саме товар у кількості 14000 штук до військової частини НОМЕР_1 поставлено 04.09.2024, що підтверджується актом приймання товару № 480 на суму 9798600,00 грн (строк поставки згідно заявки 31.08.2024) та товар у кількості 14000 штук до військової частини НОМЕР_1 поставлено 04.09.2024, що підтверджується актом приймання товару № 487 на суму 9798600,00 грн (строк поставки згідно заявки 11.08.2024);

У зв`язку з неналежним виконанням постачальником покладених на нього зобов`язань, замовником нараховано штрафні санкції відповідно до умов пункту 8.2 договору та 17.12.2024 направлено претензію щодо сплати пені в сумі 823082,40 грн за вих. № 2165/06/2240-2024.

Відповідач в добровільному порядку штрафні санкції не сплатив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, зокрема про неподання позивачем суду документів, про дію обставин непереборної сили та зазначив про наявності у даному разі підстав для зменшення розміру неустойки. Також, відповідачем у відзиві зазначено, що відповідачем 09.08.2024 було відправлено на електронні адреси позивача, зазначені у п. 12.2. договору, повідомлення (лист №08-09-01/2024ю від 09.08.2024), щодо настання для відповідача обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). 02.09.2024 відповідачем на адресу позивача було направлено повідомлення про затримку в наданні сертифіката ТПП. 05.12.2024 на адресу позивача відповідачем було направлено супроводжувальний лист (вих. №12-05- 01/2024ю від 05.12.2024) із копією сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №3200-24-2211 від 02.12.2024 та пропозицією укласти додаткову угоду до договору із продовженням терміну постачання на 25 днів. Отже, на переконання відповідача, порушення термінів постачання товару відбулося через вплив на відповідача обставин непереборної сили (форс-мажорів), про що позивача було повідомлено належним чином, прострочення відповідача має короткостроковий характер і склало 3 дні для партії товару 14 000 пар та 23 дні для партії товару 14000 пар. Прострочення відповідача мало місце виключно через виникнення обставин непереборної сили, які вплинули на строки виконання відповідачем зобов`язань, щодо поставки товару. Вказане підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України №3200-24-2211 від 02.12.2024. Обставини непереборної сили, на які посилався відповідач у своїх листах мають причинно-наслідковий зв`язок із простроченням, а саме:

- товар, що поставлявся за договором позивачу не виготовляється в Україні,

- з урахуванням стислих термінів виконання та з метою своєчасного виконання договору з ДП "ДОТ", ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" було укладено договір на постачання товару №1206-1 від 12.06.2024 із виробником ТОВ "Суперформ" на постачання рукавичок тактичних, вид 1 (18420000-9: Аксесуари для одягу) у кількості 28 000 пар, зі строком постачання: 14000 пар до 11.08.2024 та 14000 пар до 31.08.2024. Дані рукавиці виготовляються на замовлення ТОВ "Суперформ" за контрактом з китайським виробником Shanghai Inchoi Safety Products CO LTD,

- своїм листом ТОВ "Суперформ" повідомило ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" про перенесення термінів виготовлення та постачання рукавичок тактичних у кількості 44350 пар, у зв`язку із тайфуном Гемі, що мав місце 28 липня 2024 року у Китаї, через що виникла повінь в наслідок якої виготовлена та готова до перевезення продукція - робоча рукавичка Т-01, колір койот у кількості 44350 пар була зіпсована та не може бути відвантажена в строки, а для усунення наслідків дій форс-мажорних обставин потрібний додатковий час, у зв`язку із чим Shanghai Inchoi Safety Products CO LTD. повідомило ТОВ "Суперформ" про можливий строк постачання рукавичок до 30.09.2024, що в свою чергу відтермінує строк поставки товару ТОВ "Суперформ" до 30.09.2024. Незважаючи на всі обставини, відповідач доклав максимум зусиль для виконання державного контракту, який було виконано в повному обсязі та прострочення відповідача склало від 3 до 23 днів.

Відповідачем у відзиві також наголошено про те, що позивач не зазнав жодних збитків або шкоди у зв`язку із незначним простроченням поставки товару по договору, відтак незначні порушення договірних зобов`язань не мали ніяких негативних наслідків для позивача та не порушили його майнові інтереси. При цьому розмір штрафних санкцій (штрафу та пені) заявлені позивачем за незначне порушення складають близько 5% суми всього договору, при тому, що 20% вартості товару є податковим зобов`язанням відповідача, а ціна має мінімальну прибутковість за результатами аукціону у спрощеній закупівлі. Такий розмір штрафних санкцій робить для позивача несвоєчасне виконання зобов`язань відповідачем більш вигідним ніж його виконання. Наведене стало підставою ігнорування позивачем наданих відповідачем документів про настання форс-мажорних обставин. Відповідно до наданого позивачем розрахунку, ним було помилково нараховано пеню за 04.09.2024 (за актом №480 та 487). Дані дати є датами постачання товару та не можуть враховуватися, як день прострочення виконання зобов`язання (не є повним днем прострочення). Партія товару поставлена відповідачем за актом №487 від 04.09.2024 із простроченням в 3 дні, таким чином нарахування пені позивачем за даним актом суперечить п. 8.2.1 договору та погодженій сторонами толерантності. Відповідач вважає справедливим нарахування штрафних санкцій на рівні 0,1% на день і надає свій розрахунок. У відзиві відповідачем також зазначено, що відповідач є підприємством оборонного комплексу, критично важливим для ЗСУ, які наразі здійснюють свою діяльність (забезпечують робочі місця, сплачують податки) у вкрай несприятливих умовах (повітряні тривоги, відключення світла, прильоти тощо). Тому стягнення з відповідача надмірного розміру штрафних санкцій (пені) призведе до істотного погіршення загального фінансового стану підприємства та матиме прямий негативний вплив на функціонування економіки та забезпечення ЗСУ у період дії воєнного стану на території України. Прострочення постачання відповідача мало місце щодо військових частин МОУ, а не самого позивача (для позивача відсутні будь які негативні наслідки), при цьому штрафні санкції, які стягуються позивачем не перераховуються ним ані МОУ, ані до державного бюджету, а залишаються у розпорядженні позивача, що свідчить про те, що прострочення відповідача є більш вигідним для позивача та фактично призводить до його збагачення за рахунок іншої сторони договору. Таким чином, відповідачем зазначено, що затримка у строках виконання зобов`язань була пов`язана із незалежними від відповідача обставинами, що є підставою для застосування судом ч. 3 ст. 551 ЦК України, у зв`язку з чим, у відзиві заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 70 % до суми 254761,00 грн.

В свою чергу, позивач у відповіді на відзив від 06.05.2026 зазначив про те, що надання сертифікату Торгово-промислової палати від 02.12.2024 (який повинен був бути наданий протягом 10 (десяти) робочих днів - до 07.08.2024) було здійснено поза межами строків, погоджених сторонами у договорі, тому у відповідності до п. 10.7 договору обставини, на які посилається відповідач, не можуть братися до уваги; арифметичне нарахування штрафних санкцій здійснено правильно, відповідно до умов п. 8.2 договору; укладаючи контракт сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції, тобто відповідач погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені контрактом строки поставки товару; заперечує проти тверджень відповідача про непонесення позивачем збитків з огляду на те, що постачання товару за договором здійснювалось для забезпечення потреб для оборони України під час воєнного стану.

Водночас у запереченнях (на відповідь на відзив) відповідач зазначає зокрема таке: у відзиві відповідач посилається на форс-мажорні обставини не як на підставу звільнення від відповідальності за розділом 10 договору, а саме як на об`єктивну обставину для зменшення надмірного розміру заявлених позивачем штрафних санкцій, тому у розрізі ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК своєчасність надання сертифікату ТПП та дотримання відповідачем процедури, передбаченої розділом 10 договору, не може вплинути на застосування вказаних норма, що регулюють саме зменшення штрафних санкцій, а не звільнення від відповідальності. Також зазначає, що сторони наділені правом у договорі визначити розмір штрафних санкцій на власний розсуд, проте наведене не позбавляє відповідача права подати суду клопотання про зменшення штрафних санкцій, а суд - зменшити їх за наявності об`єктивних обставин та надмірності розміру заявлених штрафних санкцій порівняно із збитками; позивач жодним чином не наводить суду підтвердження розміру понесених ним збитків. Вважає, що віднесення відповідача до критично важливих для ЗСУ підприємств підлягає врахуванню під час розгляду питання про зменшення штрафних санкцій, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2026 року по справі №911/969/24.

28.07.2026 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про часткове задоволення позову з підстав зазначених вище у цій постанові.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ "Харківський завод засобів індивідуального захисту" 411541,20 грн пені не оскаржується, тому з урахуванням норм ч.1 ст.269 ГПК України, не переглядається судом апеляційної інстанції в цій частині.

Доводи апеляційної скарги також не стосуються правильності розрахунків позивача та висновків місцевого господарського суду щодо їх обґрунтованості, а тому у відповідності до вимог статті 269 ГПК України позовні вимоги в цій частині судом апеляційної інстанції також не переглядається.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині зменшення належної до стягнення суми пені на 50 % від заявленої суми.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (статті 509 ЦК України).

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

Укладений між сторонами державний контракт (договір) про закупівлю № 255/06-24-РМ від 11.06.2024 за своєю правовою природою є договором поставки, який у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, а тому спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Обставини щодо порушення постачальником строків виконання своїх зобов`язань за договором в частині поставки товару ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час її апеляційного перегляду не заперечується відповідачем.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Також, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Суд також враховує, що з огляду на дату виникнення спірних правовідносин також підлягають застосуванню норми ГК України, оскільки на час виникнення спірних правовідносин його положення були чинними.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статі 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Питання застосування положень частини четвертої статті 231 ГК України було предметом розгляду Верховним Судом у постанові від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18 (правовідносини між сторонами спору також з договору купівлі-продажу та внаслідок порушення відповідачем строків поставки спричинили наслідки звернення позивача з позовом про стягнення штрафу).

Зокрема, у наведеній постанові Верховний Суд зазначив, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань, встановлення договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Подібний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19.

Також у постанові від 11.06.2024 у справі № 910/4263/22 Верховний Суд виснував, що в силу наведених вище положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Окрім наведеного, подібні за змістом висновки щодо застосування норми частини четвертої статті 231 ГПК України у подібних правовідносинах стосовно означеного питання, сформовані також Верховним Судом у постановах від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 25.06.2018 у справі № 912/2483/17, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21, від 26.06.2024 у справі № 908/818/22, у яких розглядалися, серед іншого, вимоги про стягнення пені та штрафу за порушення виконання негрошового зобов`язання, розмір яких був встановлений умовами договору.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,3 (нуль цілих три десятих) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання.

Додатковою угодою № 1 від 28.06.2024 сторони погодили строки поставки: 14000 штук до 11.08.2024; 14000 штук до 31.08.2024; 28.06.2024 замовник направив постачальнику уточнену заявку на поставку № R000350 з відповідними строками.

Відповідач виконав зобов`язання з поставки товару за договором в повному обсязі.

Водночас, товар у кількості 14000 штук поставлено до військової частини НОМЕР_1 04.09.2024 за актом приймання товару № 480 на суму 9798600,00 грн (строк поставки згідно заявки - 31.08.2024); товар у кількості 14000 штук поставлено до військової частини НОМЕР_1 04.09.2024 за актом приймання товару № 487 на суму 9798600,00 грн (строк поставки згідно заявки - 11.08.2024).

Отже, позивач нарахував відповідачу пеню в загальній сумі 823082,40 грн (117583,20 грн за актом № 480 та 705499,20 грн за актом № 487), розрахунок якої визнано судом першої інстанції арифметично правильним та не спростовується сторонами під час апеляційного перегляду.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі приписів статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України до 50%, з чим не погоджується в своїй апеляційній скарзі позивач.

Надаючи оцінку правильності застосування місцевим господарським судом вищевказаних норм права, якими передбачено можливість такого зменшення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; станом на дату ухвалення рішення ГК України втратив чинність на підставі Закону від 09.01.2025 № 4196-IX) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (зокрема, постанова Велика Палата Верховного Суду від 18.02.2026 у справі №911/969/24, постанови Верховного Суду від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 10.06.2025 у справі № 925/585/24, від 17.04.2025 у справі № 910/7827/2, від 26.02.2025 у справі № 911/168/24).

Таким чином, зменшення розміру пред`явленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 та постановах Верховного Суду від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 29.04.2025 у справі № 922/2249/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23.

Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Суд наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі №916/1504/22, від 03.12.2024 у справі №904/872/24, від 03.12.2024 у справі №909/321/24, тощо.

Колегія суддів також зауважує, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 по справі №911/2269/22 виклала, зокрема, такі висновки:

"… - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- з огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду;

- у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України;

- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Наведені висновки узгоджуються з приписами законодавства, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій з метою недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить із конкретних обставин. Такий підхід є усталеним у судовій практиці Верховного Суду (постанови від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені (Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/17).

Передбачене статтею 551 ЦК України право суду на зменшення неустойки не залежить від правової природи укладеного договору, яким передбачена сплата штрафних санкцій, а, як уже зазначалося вище, пов`язане з наявністю у конкретних спірних правовідносинах виняткових обставин, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій (див. постанову Верховного Суду від 22.07.2026 у справі № 910/11507/25).

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічні правові висновки наведено в постановах Верховного Суду, від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

Всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК та статті 233 ГК є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак, результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, здійснений Верховним Судом правовий аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду, в межах його дискреційних повноважень. Водночас, чинним процесуальним законом на суд покладається безумовний обов`язок мотивувати висновки щодо застосування відповідних норм права щодо зменшення розміру неустойки (пені, штрафу).

Судова колегія зазначає, що правові висновки Верховного Суду, сформовані до втрати чинності ГК України (з 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX) із одночасним застосуванням статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, можуть бути враховані в тій частині, в якій вони розкривають критерії судового розсуду, принципи справедливості, пропорційності та необхідність оцінки конкретних фактичних обставин, оскільки відповідне правило частини третьої статті 551 ЦК України залишається чинним.

В обґрунтування наявності підстав для зменшення штрафних санкцій відповідач посилався на таке.

Відповідачем було порушено терміни постачання товару через вплив на відповідача обставин непереборної сили (форс-мажорів), про що позивача було повідомлено належним чином. Зазначає, що відповідач 09.08.2024 направив на електронні адреси позивача повідомлення (лист № 08-09-01/2024ю від 09.08.2024) щодо настання обставин непереборної сили, 02.09.2024 - повідомлення про затримку в наданні сертифіката ТПП, а 05.12.2024 - супровідний лист вих. № 12-05-01/2024ю з копією сертифіката № 3200-24-2211 від 02.12.2024.

За твердженням відповідача, виникнення форс-мажорних обставин мало безпосередній причинно-наслідковий зв`язок із порушенням строків поставки, оскільки товар не виготовляється в Україні та відповідач уклав договір № 1206-1 від 12.06.2024 з ТОВ "Суперформ" на постачання 28000 пар зі строками до 11.08.2024 та до 31.08.2024; рукавиці виготовляються на замовлення ТОВ "Суперформ" китайським виробником Shanghai Inchoi Safety Products CO LTD; внаслідок тайфуну Гемі, що мав місце 28 липня 2024 року у Китаї, продукція у кількості 44350 пар була зіпсована, а строк постачання перенесено до 30.09.2024.

Відповідач зазначав, що, незважаючи на такі обставини, ним було вжито всіх можливих заходів для виконання договірних зобов`язань за державним контрактом у повному обсязі, а прострочення поставки становило від 3 до 23 днів.

Крім того, відповідач наголошував на незначному та короткостроковому характері порушення, відсутності у позивача збитків чи інших негативних наслідків унаслідок прострочення, а також на неспівмірності заявлених до стягнення штрафних санкцій із характером допущеного порушення. Зазначивши, що сукупний розмір пені становить близько 5 % вартості договору, тоді як договір має мінімальну прибутковість, а 20 % його вартості становить податкове зобов`язання відповідача.

Окремо відповідач посилався на соціальну значущість підприємства як підприємства оборонного комплексу, критично важливого для Збройних Сил України (лист Міністерства оборони України № 220/1984 від 05.02.2025), складні умови його діяльності в умовах воєнного стану та можливий негативний вплив стягнення штрафних санкцій у заявленому розмірі на його фінансовий стан і забезпечення Збройних Сил України.

Таким чином, посилаючись на те, що затримка у строках виконання зобов`язань була пов`язана із незалежними від відповідача обставинами, на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України у відзиві заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) на 70 % до суми 254761,00 грн.

Як встановлено судом, відповідач допустив порушення строків поставки товару, прострочення поставки першої партії товару склало 24 дні, другої - 4 дні, після чого товар був поставлений у повному обсязі та прийнятий позивачем.

Місцевий господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, взяв до уваги, що відповідач виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі, причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної поставки продукції і його ступінь вини, а також відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків та настання інших негативних наслідків для позивача через простроченням відповідачем поставки позивачу товару за договором на незначний строк, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, дійшов висновку зменшити заявлену до стягнення неустойку на 50%.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про відсутність підстав для зменшення розміру пені та вважає, що судом першої інстанції належним чином оцінено сукупність обставин, що мають значення для такого зменшення.

Водночас, посилання апелянта на те, що ризик невиконання зобов`язань контрагентами відповідача покладається на самого відповідача, саме по собі не спростовує встановлених обставин щодо причин виникнення прострочення та поведінки відповідача після їх виникнення. З матеріалів справи вбачається, що відповідач повідомив позивача про виникнення обставин, які вплинули на можливість своєчасної поставки товару. Тобто прострочення не було наслідком бездіяльності відповідача або невжиття ним будь-яких заходів для організації поставки.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що ще до настання встановлених договором строків поставки відповідач вжив заходів для забезпечення виконання своїх зобов`язань, уклавши договір на постачання необхідної кількості товару з ТОВ "Суперформ", що також стало підставою для внесення змін до договору в частині виробника шляхом укладення додаткової угоди №2.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що несвоєчасне звернення відповідача до Торгово-промислової палати України виключає можливість врахування підтверджених сертифікатом обставин.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач посилався на сертифікат Торгово-промислової палати України не як на підставу для звільнення від відповідальності за порушення строків поставки, а для підтвердження обставин, які фактично вплинули на можливість своєчасного виконання зобов`язання.

Отже, недотримання відповідачем передбачених договором порядку та строків повідомлення про обставини непереборної сили саме по собі не спростовує факту їх існування та не виключає можливості врахування таких обставин при оцінці причин допущеного прострочення.

Колегія суддів зазначає, що положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Приписами частин 2 та 3 статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Таким чином, цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 23.02.2022 у справі № 927/436/21, від 05.09.2023 у справі № 907/583/22, де, між іншим, вказано на те, що підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір штрафних санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Таким чином, укладаючи договір та погоджуючись з його умовами щодо правових наслідків за порушення обумовлених цим договором зобов`язань, сторона не може беззаперечно розраховувати, що в подальшому такі умови не будуть застосовані до неї судом під час розгляду спору про відповідальність сторони за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором.

Колегія суддів зазначає, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо поставки товару, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили істотні умови договору, в тому числі строк виконання зобов`язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання, у тому числі штрафні санкції.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що сторони завідомо перебували у нерівних умовах, оскільки відповідач, укладаючи договір, був обізнаний із його умовами, у тому числі щодо розподілу прав та обов`язків сторін і передбачених наслідків порушення зобов`язань; погоджені сторонами умови договору є чинними, не змінювалися та недійсними у встановленому законом порядку не визнавалися. До того ж, питання щодо наявності/відсутності підстав для покладення відповідальності на позивача не є предметом даного судового розгляду.

Поряд з тим, Верховний Суд у постанові від 29 липня 2021 року у справі №904/3526/20 зауважив, що закріплений у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України законодавцем принцип фактично є можливістю обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності та може бути застосований і як норма прямої дії як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Отже, саме по собі погодження сторонами в договорі відповідальності за порушення строків поставки не виключає можливості зменшення розміру пені з урахуванням конкретних обставин порушення зобов`язання.

Твердження скаржника, що відповідач як учасник процедури закупівлі мав усвідомлювати значення товару для забезпечення потреб оборони та забезпечити його поставку у встановлені строки, колегія суддів враховує, однак вони не спростовують інших встановлених у справі обставин, зокрема факту повного виконання відповідачем договору, нетривалого періоду прострочення та причин, які вплинули на строки поставки.

Отже, у цій справі зменшення пені на 50 % зумовлене сукупністю встановлених обставин та спрямоване на забезпечення справедливого балансу інтересів сторін, що узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та пропорційності.

При цьому, щодо доводів відповідача у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні суду апеляційної інстанції про відсутність доказів понесення позивачем збитків колегія суддів зазначає, що відсутність доведених майнових збитків кредитора не є підставою для зменшення: право на неустойку виникає незалежно від наявності збитків (ч.1 ст.550 ЦК), а шкода, завдана кредитору порушенням, при стягненні неустойки презюмується; умова ч.3 ст.551 ЦК про значне перевищення неустойкою розміру збитків оцінюється шляхом зіставлення неустойки із сумою, на яку її нараховано, тобто з вартістю невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (пункти 31, 34, 35 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Крім того, відповідач наголошує, що пунктом 8.1 договору сторони визначили, що загальна відповідальність кожної сторони обмежується прямими документально підтвердженими витратами (збитками), а позивачем не надано суду жодного документального підтвердження збитків. Тому, на думку відповідача, навіть з урахуванням зменшення пені рішення не відповідає обмеженню відповідальності, передбаченому п. 8.1 договору.

За твердженням відповідача, суд першої інстанції не врахував п. 8.1 договору, а з урахуванням відсутності у позивача збитків штрафні санкції підлягають зменшенню до розміру прямих документально підтверджених збитків, тобто до нуля. Посилаючись на ч. 4 ст. 269 ГПК України, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги та повинен скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені у позові відмовити повністю, з урахуванням п. 8.1 договору та ч. 2 ст. 623 ЦК України.

Надаючи оцінку наведеним твердженням відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені статтею 269 ГПК України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому згідно з частиною 4 статті 269 цього Кодексу суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Правовий аналіз положень частини 1 статті 269 ГПК України, свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд зазначає, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.

При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21.08.2025 у справі № 913/266/20(913/119/21), від 14.02.2024 у справі № 906/1379/15, від 26.11.2024 у справі №911/3072/23, від 28.10.2021 у справі № 910/13604/20.

Тому апеляційний суд має дотримуватися вимог статті 269 ГПК України щодо доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак, оскільки апеляційна скарга не містить відповідних доводів, а відповідачем рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржувалось, відповідно, суд апеляційної інстанції не переглядає оскаржуване рішення суду в цій частині.

Також, за змістом частин першої та третьої статті 165 ГПК України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Частиною четвертою статті 165 ГПК України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.

Згідно з статтею 42 ГПК України учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Щодо доводів відповідача про обмеження розміру відповідальність кожної сторони прямими документально підтвердженими витратами (збитками) у відповідності до пункту 8.1 договору, колегія суддів зазначає, що вказані обставини не зазначалися відповідачем у відзиві на позов як підстава для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно, відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами щодо своєчасного викладення заперечень проти позову та подання доказів на їх підтвердження, а посилання на такі обставини лише на стадії апеляційного перегляду фактично спрямоване на зміну та доповнення підстав заперечень проти позову після розгляду справи по суті судом першої інстанції, що є недопустимим.

Таким чином, аналізуючи обставини справи та оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, враховуючи визначені процесуальним законом стандарти доказування, зважаючи на специфіку господарської діяльності відповідача та обставини щодо порушення зобов`язання (повне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару за договором, поважність причин невиконання у встановлений строк відповідачем своїх зобов`язань за договором, недовготривалий строк такого прострочення та значний розмір нарахованої позивачем пені, а також добросовісність та послідовність поведінки відповідача в процесі виконання договору, тощо), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50 відсотків.

При цьому, визначений судом першої інстанції розмір пені у сумі 411541,20 грн є співмірним із характером допущеного порушення та забезпечує баланс інтересів сторін, не звільняючи відповідача від відповідальності за порушення строків поставки.

Таким чином, аналіз змісту оскаржуваного судового рішення у справі свідчить, що суд реалізував надане йому законом право на зменшення розміру штрафних санкцій на 50% за наслідками аналізу й оцінки доказів, дослідження конкретних обставин справи, а також з урахуванням фактичної та доказової бази, що визначає зміст і умови відповідних правовідносин, та дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені.

Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду в оскаржуваній частині.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, суд апеляційної інстанції враховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Щодо інших аргументів учасників справи, то вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), суд апеляційної інстанції зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду в оскаржуваній частині - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 у справі №922/1063/26 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені у розмірі 411541,20 грн залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.10.2026.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.В. Лакіза

Суддя І.В. Тарасова