Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №922/1920/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Харків Справа № 922/1920/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Демідова П.В., суддя Лакіза В.В.

за участі секретаря судового засідання Діденко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" (вх.№ 1770 Х/2) та апеляційну скаргу Міністерства енергетики України (вх.№ 1796 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Присяжнюком О.О., повне рішення складено 03.08.2026) у справі №922/1920/26

за позовом ОСОБА_1 , м. Балаклія, Харківська область,

до Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі", м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

- Акціонерне товариство "Харківобленерго", м. Харків,

- Міністерство енергетики України, м. Київ,

про визнання недійсними рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" (далі – відповідач, ТОВ "УРМ"), у якій просила суд визнати недійсними з моменту прийняття: рішення Дирекції Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 28.04.2026, оформлене протоколом № 7-КУ; рішення Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 28.04.2026 про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 12.06.2026; рішення Дирекції Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 11.05.2026, оформлене протоколом № 12-КУ; рішення Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 11.05.2026 про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 23.06.2026, а також стягнути з відповідача судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є акціонером АТ "Харківобленерго" (власником трьох простих іменних акцій номінальною вартістю 0,23 грн, що становить 0,000001 % статутного капіталу), а оспорювані рішення прийняті Дирекцією АТ "УРМ" з перевищенням статутної компетенції цього органу, оскільки пункт 21.1 Статуту АТ "УРМ", затвердженого наказом Міністерства енергетики України № 521 від 14.12.2025, відносить прийняття рішень з питань діяльності юридичних осіб, у яких Товариство бере участь, до компетенції Наглядової ради, а делегування відповідного повноваження Дирекції не здійснювалося. Позивачка посилалася на порушення такими рішеннями охоронюваного законом інтересу у дотриманні встановленого порядку припинення повноважень і обрання членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго", оскільки оспорюваними рішеннями до порядку денного скликаних зборів було включено питання про припинення повноважень членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго" та обрання членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго", тому такі рішення породжують правові наслідки у вигляді зміни персонального складу Наглядової ради АТ "Харківобленерго".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 у справі №922/1920/26 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним з моменту прийняття рішення Дирекції Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 28.04.2026, оформлене протоколом № 7-КУ.

Визнано недійсним з моменту прийняття рішення Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 28.04.2026 про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 12.06.2026.

Визнано недійсним з моменту прийняття рішення Дирекції Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 11.05.2026, оформлене протоколом № 12-КУ.

Визнано недійсним з моменту прийняття рішення Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 11.05.2026 про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 23.06.2026.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12313,60 грн.

Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване, зокрема, тим, що:

- спір є таким, що виник з корпоративних відносин, оскільки скликання загальних зборів та участь у них є здійсненням корпоративних прав акціонера і стосується управління активами - акціями; оскаржувані рішення Дирекції АТ "УРМ", оформлені протоколами № 7-КУ та № 12-КУ, є підставою рішень про скликання зборів АТ "Харківобленерго" і не можуть розглядатися відокремлено від спору щодо корпоративного управління останнім, а тому з урахуванням частини 6 статті 30 ГПК України справа підсудна Господарському суду Харківської області за місцезнаходженням АТ "Харківобленерго";

- АТ "УРМ" є особою, уповноваженою на управління частками (акціями) держави у статутному капіталі АТ "Харківобленерго", володіє 166754183 голосуючими простими іменними акціями, що становить 65,0010 % від загальної кількості голосуючих акцій, та, реалізуючи право, передбачене пунктом 1 Рішення НКЦПФР від 26.04.2023 № 466, прийняло рішення від 28.04.2026 та від 11.05.2026 про скликання позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 12.06.2026 та на 23.06.2026 відповідно, із затвердженням порядку денного, до якого включені питання про припинення повноважень членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго", обрання членів Наглядової ради, затвердження умов цивільно-правових договорів з ними, встановлення розміру винагороди та компенсацію витрат АТ "УРМ" на організацію зборів, отже, вказані рішення породжують правові наслідки у вигляді зміни персонального складу Наглядової ради АТ "Харківобленерго", яка, з огляду на функції наглядової ради, визначені Закону України "Про акціонері товариства", здійснює захист прав акціонерів товариства;

- щодо наявності порушеного права та законного інтересу позивача місцевий суд, пославшись на правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 916/379/23, у постанові Верховного Суду від 02.09.2022 у справі № 916/144/17, у постанові Верховного Суду від 27.01.2025 у справі № 910/14503/23, у постановах Верховного Суду від 06.03.2025 у справі № 916/596/23, від 20.02.2025 у справі № 910/6681/23, від 20.05.2025 у справі № 917/2019/23, а також на рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 та постанову Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, зазначив, що з огляду на функції наглядової ради (захист прав акціонерів товариства, управління акціонерним товариством, контроль і регулювання діяльності виконавчого органу) акціонер має безсумнівний законний інтерес в обранні членів наглядової ради, а оскільки ОСОБА_1 була акціонером АТ "Харківобленерго" на час прийняття оспорюваних рішень, вона має законний інтерес у дотриманні встановленого законом порядку припинення повноважень та обрання членів Наглядової ради цього товариства;

- здійснюючи системне тлумачення положень Статуту АТ "УРМ", суд першої інстанції виходив з того, що Розділ 21 Статуту присвячений питанню управління корпоративними правами АТ "УРМ" в інших суб`єктах господарювання, тобто саме тій категорії відносин, до якої належить реалізація права голосу АТ "УРМ» як акціонера АТ "Харківобленерго"; пункт 21.1 Статуту містить два самостійні елементи повноважень Наглядової ради – прийняття рішення про створення та/або участь у будь-яких юридичних особах, їх реорганізацію, ліквідацію, та окремо прийняття рішень з питань діяльності таких юридичних осіб; поняття "рішення з питань діяльності" за своїм змістом охоплює скликання Дирекцією АТ "УРМ" позачергових зборів АТ "Харківобленерго", включно з визначенням порядку денного щодо зміни складу Наглядової ради. Суд підкреслив, що пункт 21.1 Статуту імперативно визначає, що прийняття таких рішень здійснюється Наглядовою радою, а з урахуванням пунктів 17.1, 17.4 Статуту, за відсутності делегування Наглядовою радою цього повноваження Дирекції, остання не мала правових підстав самостійно приймати рішення про скликання зборів АТ "Харківобленерго";

- місцевий господарський суд відхилив посилання відповідача на підпункт 18 пункту 18.19 Статуту, зазначивши, що ця ж норма прямо передбачає умову вчинення відповідних дій Дирекцією за погодженням з Наглядовою радою, а також посилання на підпункт 12 пункту 17.4 Статуту, вказавши, що окреме врегулювання Наглядовою радою процедури погодження завдання на голосування лише підтверджує, що саме Наглядова рада є органом, уповноваженим визначати межі й порядок реалізації корпоративних прав АТ "УРМ" у товариствах, де воно є акціонером. Суд також зауважив, що стаття 11-2 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачає перехід повноважень наглядової ради до вищого органу управління лише у разі, якщо наглядова рада не утворена, тоді як Наглядова рада АТ "УРМ" була сформована і діяла на момент прийняття оспорюваних рішень. Погодження завдань на голосування Наглядовою радою АТ "УРМ" 03.06.2026 (протокол № 10/2026) суд не розцінив як прийняття рішення про скликання зборів або як делегування вирішення таких питань Дирекції, оскільки це різні корпоративні дії, а відповідне засідання відбулося після прийняття оспорюваних рішень, розміщення повідомлень про збори та після спливу строку на повідомлення акціонерів про збори, скликані на 12.06.2026;

- з огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що Дирекція АТ "УРМ", приймаючи рішення, оформлені протоколами № 7-КУ та № 12-КУ, діяла поза межами своїх повноважень, а тому ці рішення підлягають визнанню недійсними з моменту прийняття; оскільки підставою для підписання виконуючим обов`язки Генерального директора рішень від 28.04.2026 та 11.05.2026 про скликання позачергових зборів АТ "Харківобленерго" стали вказані протоколи засідань Дирекції, зазначені рішення також визнано недійсними.

Акціонерне товариство "Українські розподільні мережі" з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№ 1770 Х/2), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 у справі № 922/1920/26 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю; розгляд апеляційної скарги здійснювати за участю представника Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі"; стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" судовий збір у розмірі 19968 гривень.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається, зокрема, на таке:

- АТ "УРМ" є акціонером АТ "Харківобленерго" та володіє 166754183 голосуючими простими іменними акціями, що становить 65,0010 % від загальної кількості голосуючих акцій, і цю обставину встановлено судом першої інстанції; 28.04.2026 Дирекцією АТ "УРМ" прийнято рішення, оформлене протоколом № 7-КУ, яким схвалено вчинення Товариством як акціонером дій щодо скликання позачергових загальних зборів та уповноважено виконуючого обов`язки Генерального директора здійснити необхідні дії, а 11.05.2026 прийнято аналогічне рішення, оформлене протоколом № 12-КУ. При цьому позивачка ОСОБА_1 є акціонером АТ "Харківобленерго", однак не є акціонером АТ "УРМ" та не має жодних корпоративних прав у цьому товаристві, і саме ця обставина, на думку апелянта, має принципове значення для вирішення спору;

- вважає, що суд першої інстанції допустив принципову помилку вже на етапі визначення характеру спірних правовідносин та належного способу захисту, розглянувши внутрішні рішення АТ "УРМ" фактично як такі, що безпосередньо визначали корпоративні права ОСОБА_1 у АТ "Харківобленерго", тоді як такого юридичного зв`язку між спірними рішеннями та правами позивачки не існує. Позивачка не є акціонером АТ "УРМ", не володіє його акціями, не бере участі у формуванні його органів, не має права брати участь у прийнятті рішень органами АТ "УРМ" та не довела порушення конкретного її права саме рішеннями Дирекції АТ "УРМ"; відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду пов`язується із захистом порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, а сама по собі зацікавленість особи у певному результаті корпоративного управління не означає наявності права оскаржувати будь-які рішення будь-якої юридичної особи, які потенційно можуть впливати на такий результат. Інше тлумачення, за твердженням скаржника, створює юридично неприйнятну ситуацію, за якої акціонер одного товариства отримує право контролювати діяльність органів іншої юридичної особи лише через те, що ця інша юридична особа є акціонером першого товариства;

- вказує, що суд першої інстанції фактично ототожнив внутрішні рішення Дирекції АТ "УРМ" з рішеннями органів управління АТ "Харківобленерго", що є помилковим як з точки зору правової природи таких рішень, так і з огляду на розмежування компетенції органів акціонерного товариства, визначене Законом України "Про акціонерні товариства". Дирекція АТ "УРМ" не є органом АТ "Харківобленерго"; оскаржуваними рішеннями не обиралися та не припинялися повноваження членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго", не визначалися результати голосування загальних зборів, не встановлювалися права чи обов`язки ОСОБА_1 та не змінювався склад органів управління АТ "Харківобленерго". За змістом статті 36 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства, а тому волевиявлення АТ "УРМ" як акціонера не може бути ототожнене з рішенням загальних зборів АТ "Харківобленерго";

- посилаючись на приписи частини першої статті 61 Закону України "Про акціонерні товариства", зазначає, що законодавець прямо визначає рішення загальних зборів акціонерів як належний предмет судового оскарження у випадку, коли саме таким рішенням порушено права та охоронювані законом інтереси акціонера; при цьому право на таке оскарження належить саме акціонеру, права та охоронювані законом інтереси якого порушені відповідним рішенням. Таким чином, якщо позивачка вважає, що її права були порушені рішеннями загальних зборів АТ "Харківобленерго", належним предметом оскарження відповідно до частини першої статті 61 Закону України "Про акціонерні товариства" мають бути саме рішення загальних зборів, а не рішення виконавчого органу іншого акціонера - АТ "УРМ", яке лише визначало позицію такого акціонера та порядок реалізації ним своїх корпоративних прав. Наголошує, що задоволення вимог про скасування рішення Дирекції АТ "УРМ" саме по собі не призведе до автоматичного припинення або зміни наслідків рішень загальних зборів АТ "Харківобленерго", оскільки рішення загальних зборів є самостійним юридичним фактом;

- зазначає, що позивачка фактично здійснює підміну предмета оскарження, що дозволяє обійти встановлений законом порядок оскарження корпоративних рішень; посилається на статті 13, 15, 16 Цивільного кодексу України та статтю 5 ГПК України, зазначаючи, що обраний спосіб захисту має відповідати характеру порушеного права та бути здатним реально відновити порушене право, тоді як скасування рішення Дирекції АТ "УРМ" не призведе автоматично до скасування рішень загальних зборів АТ "Харківобленерго", не припинить повноважень обраних ними осіб та не відновить попередній склад Наглядової ради. На думку заявника, обраний позивачкою спосіб захисту є неналежним;

- відповідач обґрунтовує правомірність реалізації ним статусу мажоритарного акціонера: сам по собі факт володіння контрольним пакетом акцій не може розглядатися як порушення прав інших акціонерів; відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про акціонерні товариства" кожною простою акцією її власнику надається однакова сукупність прав, включаючи право на участь в управлінні товариством, а згідно з частинами першою та третьою статті 53 цього Закону одна голосуюча акція надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання порядку денного; законодавство прямо передбачає можливість скликання загальних зборів акціонерами у випадках, установлених законом та статутом, а тому ініціювання АТ "УРМ" проведення загальних зборів не є втручанням у компетенцію органів товариства і не може кваліфікуватися як неправомірна поведінка;

- щодо внутрішньої компетенції органів АТ "УРМ" стверджує, що висновок суду про відсутність у Дирекції повноважень приймати оскаржувані рішення без попереднього рішення Наглядової ради зроблено без належного розмежування виключної компетенції Наглядової ради та повноважень виконавчого органу і без встановлення конкретної норми закону чи Статуту, яка б прямо забороняла Дирекції приймати відповідні рішення. Оскаржуваними рішеннями не змінювався склад органів АТ "УРМ", не відчужувалися активи, не затверджувалися правочини, віднесені до виключної компетенції Наглядової ради; Дирекція лише визначала позицію АТ "УРМ" як акціонера та порядок реалізації вже належного йому корпоративного права голосу. Посилаючись на статті 89, 92 та 97 Цивільного кодексу України зазначає, що компетенція органу юридичної особи має визначатися законом і установчими документами, а не припущенням суду, і що пункт 21.1 Статуту АТ "УРМ" не містить прямого положення про віднесення до виключної компетенції Наглядової ради всіх питань щодо реалізації Товариством корпоративних прав в інших юридичних особах, натомість пункти 18.18, 18.19 Статуту визначають компетенцію Дирекції щодо вирішення питань діяльності Товариства, які прямо не віднесені до виключної компетенції інших органів;

- крім того, вказує, що на момент розгляду справи судом першої інстанції загальні збори акціонерів АТ "Харківобленерго", проведенню яких передували оспорювані рішення, вже відбулися (12.06.2026 та 23.06.2026), а отже ці рішення вже були реалізовані та вичерпали своє безпосереднє організаційне призначення, що виключає ефективність обраного позивачкою способу захисту, оскільки метою судового захисту є реальне відновлення порушеного права або усунення перешкод у його здійсненні, а не встановлення порушення як самоцілі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" (вх.№ 1770 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 у справі №922/1920/26 та призначено справу до розгляду на 01 жовтня 2026 року о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу – до 15.09.2026, з доказами їх надсилання учасникам справи, для подання заяв, клопотань, тощо – до 15.09.2026.

Міністерство енергетики України з рішенням суду першої інстанції також не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№ 1796 Х/2), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 у справі №922/1920/26 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю; розгляд апеляційної скарги здійснювати за участю представника Міністерства енергетики України; стягнути з ОСОБА_1 на користь Міністерства енергетики України судовий збір у розмірі 19968 гривень.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник (третя особа) посилається, зокрема, на таке:

- рішеннями Дирекції АТ "УРМ", оформленими протоколами № 7-КУ від 28.04.2026 та № 12-КУ від 11.05.2026, не було здійснено управління АТ "Харківобленерго", а схвалено вчинення АТ "УРМ" як акціонером відповідних дій та уповноважено виконуючого обов`язки Генерального директора на їх реалізацію; АТ "УРМ" не приймало рішень замість загальних зборів АТ "Харківобленерго", а лише реалізувало право акціонера, прямо передбачене законодавством;

- щодо неправильного визначення правової природи спірних рішень зазначає, що суд фактично ототожнив дві різні за своєю правовою природою категорії – управління корпоративними правами товариства в іншій юридичній особі та реалізацію акціонером власного, безпосередньо передбаченого законом права на скликання позачергових загальних зборів. Право АТ "УРМ" на скликання позачергових загальних зборів виникло не зі Статуту АТ "УРМ", а безпосередньо із законодавства, що регулює статус акціонера АТ "Харківобленерго"; Закон України "Про акціонерні товариства" прямо передбачає особливості скликання позачергових загальних зборів акціонерами, а стаття 44 визначає, що акціонери, які скликають такі збори, забезпечують відповідні організаційні дії щодо їх проведення; на момент спірних дій спеціальним регулюванням також було передбачено право акціонера, який володіє понад 50 % голосуючих акцій, скликати та провести позачергові загальні збори за умови повідомлення наглядової ради товариства. Суд встановив, що АТ "УРМ" володіло 65,0010 % голосуючих акцій, тобто відповідало встановленому критерію, однак правового значення цій обставині не надав;

- скликання загальних зборів акціонером не є управлінням господарською діяльністю іншої юридичної особи, не є прийняттям рішення замість органу управління іншої юридичної особи, не змінює склад органів іншої юридичної особи, не припиняє і не створює корпоративних прав, не змінює структуру власності та не визначає результат голосування на загальних зборах; АТ "УРМ" не припиняло повноважень членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго", не обирало нових членів та не затверджувало умов договорів з ними – відповідні питання лише були включені до порядку денного, остаточне рішення щодо яких мало прийматися акціонерами АТ "Харківобленерго";

- суд неправильно застосував пункт 21.1 Статуту, фактично розширивши його зміст: тлумачення, за яким поняття "рішення з питань діяльності" охоплює і скликання загальних зборів, означає, що будь-яка реалізація будь-якого корпоративного права АТ "УРМ" в іншому товаристві автоматично стає виключною компетенцією Наглядової ради, чого зі Статуту не випливає. Натомість пункт 18.18 Статуту прямо відносить до компетенції Дирекції вирішення всіх питань, пов`язаних із керівництвом поточною діяльністю АТ "УРМ", крім питань, прямо віднесених до компетенції Загальних зборів або Наглядової ради, а підпункт 28 пункту 18.19 Статуту – вирішення інших питань діяльності Товариства, які не віднесені до виключної компетенції інших органів. Для висновку про відсутність компетенції Дирекції суд повинен був установити конкретну норму закону або Статуту, яка прямо та безпосередньо відносить саме прийняття рішення про реалізацію права акціонера на скликання загальних зборів до виключної компетенції Наглядової ради, однак такої норми суд не навів; обмеження законного корпоративного права акціонера не може ґрунтуватися на припущенні про наявність такого обмеження;

- аналіз змісту протоколів № 7-КУ та № 12-КУ свідчить, що Дирекція схвалила вчинення Товариством дій щодо скликання загальних зборів, уповноважила виконуючого обов`язки генерального директора підписати рішення акціонера, доручила здійснити взаємодію з Національним депозитарієм України, забезпечити направлення повідомлень, оформити необхідні документи та виконати інші дії, необхідні для проведення зборів; за своєю правовою природою такі рішення є організаційними рішеннями виконавчого органу, спрямованими на забезпечення реалізації корпоративного права акціонера;

- щодо законного інтересу позивача Міненерго, не заперечуючи, що акціонер може мати законний інтерес у забезпеченні належного формування та функціонування органів управління товариства, наголошує на тому, що сам факт наявності такого інтересу не свідчить про його порушення оспорюваними рішеннями; суд фактично ототожнив наявність інтересу з фактом його порушення, тоді як це різні юридичні категорії. Оспорювані рішення не припинили право власності позивачки на акції, не змінили їх кількість, не позбавили права участі у загальних зборах та права голосу, права вносити пропозиції до порядку денного, не визначили результатів голосування та не припинили і не змінили повноважень членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго". Рішення про скликання загальних зборів не є рішенням загальних зборів, включення питання до порядку денного не є його вирішенням, а ініціювання голосування не є визначенням його результату; фактично суд здійснив судовий захист не від уже існуючого порушення, а від потенційної можливості настання небажаного для позивачки результату голосування у майбутньому, що не відповідає завданню господарського судочинства;

- посилається на відсутність факту порушення корпоративних прав позивачки, зазначаючи, що судом не встановлено, яке саме корпоративне право або законний інтерес позивачки було безпосередньо порушено кожним із оспорюваних рішень, що не відповідає правовим висновкам Верховного Суду, згідно з якими при вирішенні корпоративного спору суд має встановити наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або законного інтересу та з`ясувати наявність або відсутність факту їх порушення чи оспорювання; при цьому згідно зі статтею 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях;

- окремо Міненерго посилається на неналежність та неефективність обраного способу захисту з покликанням на статті 15, 16 Цивільного кодексу України, зазначаючи, що визнання недійсними рішень Дирекції АТ "УРМ" не поновлює склад Наглядової ради АТ "Харківобленерго", не скасовує рішення загальних зборів, не поновлює конкретне право позивачки, не визначає результат голосування, не встановлює, яким має бути склад Наглядової ради, та не усуває наслідків, які позивачка пов`язує з можливим майбутнім рішенням загальних зборів; задоволення позову означало б судове втручання на стадії, що передує безпосередньому волевиявленню акціонерів;

- апелянт також зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права та неврахування правових висновків Верховного Суду, зокрема посилається на постанову Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 910/956/22, у якій зазначено, що якщо за результатами розгляду справи суд не встановить факту порушення прав та законних інтересів позивача оскаржуваним рішенням органу управління акціонерного товариства або встановить неефективність обраного позивачем способу захисту, це є достатньою та самостійною підставою для відмови у позові про визнання такого рішення недійсним. Гіпотетичне порушення внутрішнього порядку прийняття рішення юридичної особи та порушення корпоративного права конкретного акціонера не є тотожними поняттями; суд не встановив причинно-наслідковий зв`язок, яким чином визнання недійсними рішень АТ "УРМ" призведе до поновлення відповідного права чи законного інтересу позивачки, а також чи має право позивачка, яка не є акціонером АТ "УРМ", оскаржувати та втручатись у внутрішні процедурні питання діяльності підприємства.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства енергетики України (вх.№ 1796 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 у справі №922/1920/26; об`єднано розгляд апеляційних скарг Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" (вх.№1770 Х/2) та Міністерства енергетики України (вх.№1796 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 у справі №922/1920/26 в одному апеляційному провадженні; призначено справу до розгляду на 01 жовтня 2026 року о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу – до 22.09.2026, з доказами їх надсилання учасникам справи, для подання заяв, клопотань, тощо – до 22.09.2026.

У відзивах на апеляційні скарги (вх. № 10125, документ сформований в системі "Електронний суд" 15.09.2026, вх. № 10405, документ сформований в системі "Електронний суд" 22.09.2026) позивачка просить залишити без змін рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 по справі №922/1920/26, а апеляційні скарги без задоволення.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник посилається, зокрема, на таке:

- позивачка не заперечує існування в АТ "УРМ" права приймати рішення про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго", яке передбачене Законом України "Про акціонерні товариства" та пунктом 1 Рішення НКЦПФР від 26.04.2023 № 466, однак акцентує увагу на порушенні процедури такого скликання, яка передбачена не лише вказаним Рішенням та Порядком скликання та проведення дистанційних загальних зборів акціонерів, затвердженим рішенням НКЦПФР від 06.03.2023 № 236, але й Статутом АТ "УРМ", який визначає, який орган товариства уповноважений приймати рішення про скликання загальних зборів товариств, учасником яких є АТ "УРМ". Права та охоронювані законом інтереси позивача може порушувати не тільки рішення загальних зборів товариства, акціонером якого він є, але й інші суперечні закону ненормативні акти, реалізація яких призводить до порушення його корпоративних прав; законом не встановлено імперативних заборон на оскарження таких актів, навіть якщо вони прийняті органами управління іншого акціонера;

- з посиланням на положення частини 1 статті 42 та статті 44 Закону України "Про акціонерні товариства", пунктів 1 і 3 Рішення НКЦПФР № 466, зазначає, що оскаржуваними рішеннями до порядку денного зборів, скликаних на 12.06.2026 та на 23.06.2026, були включені питання про припинення повноважень членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго", обрання членів Наглядової ради, затвердження умов цивільно-правових договорів з ними, встановлення розміру винагороди та обрання особи, уповноваженої на підписання таких договорів, а тому включення цих питань до порядку денного незаконними рішеннями Дирекції АТ "УРМ" безумовно порушує права та охоронювані законом інтереси позивачки як акціонера, оскільки такі рішення породжують правові наслідки у вигляді зміни персонального складу Наглядової ради АТ "Харківобленерго", яка здійснює захист прав акціонерів товариства;

- наголошує, що з огляду на функції наглядової ради акціонер має безсумнівний законний інтерес в обранні її членів, а позивачка була акціонером АТ "Харківобленерго" на час прийняття оскаржуваних рішень;

- вважає, що твердження про неналежність способу захисту є безпідставним, оскільки на момент звернення до суду рішення загальних зборів АТ "Харківобленерго", скликаних на 12.06.2026 та 23.06.2026, не були прийняті, адже протягом усього часу розгляду справи у суді першої інстанції не були складені протоколи про підсумки голосування, тоді як відповідно до частини 5 статті 56 Закону України "Про акціонерні товариства" рішення загальних зборів вважається прийнятим з моменту складення протоколу про підсумки голосування; отже, оскаржувані рішення не були реалізовані та не вичерпали свого організаційного призначення. Позивачка обґрунтовує порушення її права на участь в управлінні юридичною особою, що полягає в ініціюванні відповідачем дефектної процедури призначення членів наглядової ради, внаслідок чого обрана в ході такої процедури Наглядова рада АТ "Харківобленерго" не може вважатись легітимно призначеною, а також порушення охоронюваного законом інтересу в обранні членів наглядової ради, що полягає в легітимному прагненні акціонера дотримання нормативно врегульованої процедури;

- заперечуючи проти доводів щодо компетенції органів АТ "УРМ", позивачка наводить зміст пунктів 17.1, 17.4, 18.18, підпункту 28 пункту 18.19 та пункту 21.1 Статуту АТ "УРМ", затвердженого наказом Міністерства енергетики України № 521 від 14.12.2025, та підтримує висновок суду про те, що за відсутності делегування Наглядовою радою відповідних повноважень Дирекція АТ "УРМ" не мала правових підстав самостійно приймати рішення про ініціювання та скликання зборів АТ "Харківобленерго", а тому вони правомірно визнані недійсними разом із прийнятими на їх підставі рішеннями АТ "УРМ". При цьому зазначає, що ні позивачка, ні суд не ототожнювали поняття "прийняття рішень з питань діяльності юридичної особи" та "реалізація права акціонера на скликання загальних зборів", оскільки перше охоплює (включає в себе) друге;

- заперечуючи проти доводів про відсутність порушення прав позивача, зазначає, що оскаржувані рішення слід розглядати не як внутрішню дію іншого акціонера (формалізацію його волі), а як суперечний нормам права акт, що породжує негативні для позивачки правові наслідки; крім того, на момент звернення до суду позачергові загальні збори АТ "Харківобленерго", скликані на 12.06.2026 та 23.06.2026, не відбулися, тому їх рішення не могли бути оскаржені до суду, проте порушення процедури скликання уже відбулося.

Також, 03.09.2026 до суду апеляційної інстанції від представника АТ "УРМ" адвоката Семененко Андрія Олеговича надійшла заява про вступ в справу та про вжиття заходів процесуального примусу (вх. № 9615, документ сформований в системі "Електронний суд" 02.09.2026), в якій заявник просить залучити його в якості представника відповідача; визнати дії представника ОСОБА_1 – адвоката Козак Олени Ігорівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо систематичного подання та подальшого відкликання/повернення тотожних заяв про забезпечення позову до подання позовної заяви у справах № 922/1798/26, № 922/1852/26, № 922/2514/26, № 922/2546/26 та № 922/2578/26 – зловживанням процесуальними правами; застосувати до адвоката Козак Олени Ігорівни захід процесуального примусу та постановити ухвалу про стягнення з адвоката Козак Олени Ігорівни в дохід Державного бюджету України штрафу у граничному розмірі, передбаченому ст. 135 ГПК України; постановити окрему ухвалу відносно адвоката Козак Олени Ігорівни та направити її до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (КДКА) Харківської області (61002, м. Харків, вул. Красіна, 12) для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за порушення Правил адвокатської етики та зловживання процесуальними правами в суді.

Вказана заява обґрунтована тим, що адвокат Козак Олена Ігорівна подала заяву про вжиття заходів забезпечення позову до подання позову, якими фактично паралізувалася управлінська діяльність державного суб`єкта АТ "УРМ" та стратегічного об`єкта енергетики АТ "Харківобленерго", яку ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі № 922/1798/26 повернуто без розгляду на підставі письмової заяви представника; наступного дня після відкликання першої заяви, 26.05.2026, було подано тотожну за змістом та вимогами заяву про забезпечення позову до того ж суду (справа № 922/1852/26), яку ухвалою суду від 27.05.2026 повернуто заявнику через недотримання вимог статті 139 ГПК України; надалі представник позивачки продовжила застосовувати аналогічну маніпуляцію авторозподілом, послідовно подаючи тотожні заяви про забезпечення позову, зафіксовані справами № 922/2514/26, № 922/2546/26, № 922/2578/26, № 922/2608/26 та № 922/1920/26, які містили аналогічний предмет, ідентичні вимоги та ідентичне обґрунтування, але подавалися, на думку заявника, з метою обрання бажаного складу суду.

За твердженням відповідача, інститут забезпечення позову до подання позовної заяви, передбачений статтею 136 ГПК України, має на меті виключно недопущення ситуації, за якої невжиття термінових заходів унеможливить чи істотно ускладнить виконання майбутнього судового рішення, а його використання для «тестування» суддівського корпусу спотворює цільове призначення норми та суперечить принципу добросовісності, закріпленому статтею 3 Цивільного кодексу України;

Вважає, що наведена модель поведінки - подання заяви про забезпечення позову, автоматизоване визначення складу суду, негайне відкликання або технічно зумовлене повернення заяви після того, як стає відомим прізвище судді, та повторне подання тотожної заяви - виключає версію про добросовісну процесуальну помилку та свідчить про свідоме використання інституту забезпечення позову до подання позовної заяви як інструменту "тестування" складу суду (forum shopping).

Зазначає, що автоматизована система розподілу судових справ, передбачена статтею 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, є гарантією об`єктивного та неупередженого визначення суду і однією з фундаментальних гарантій права на законний суд, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а свідоме маніпулювання цим механізмом є посяганням на інституційну гарантію безсторонності правосуддя;

У зв`язку з цим заявник просить визнати відповідні дії представника позивачки зловживанням процесуальними правами, стягнути з адвоката штраф у граничному розмірі та постановити окрему ухвалу з направленням її до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Харківської області.

В свою чергу, від представника ОСОБА_1 адвоката Козак Олени Ігорівни надійшли заперечення на заяву представника АТ "УРМ" про вжиття заходів процесуального примусу (вх. № 10126), у яких заявник, посилаючись на пункт 3 частини 1 статті 42 та статтю 43 ГПК України, просить відмовити повністю у задоволенні цієї заяви.

Так, згідно з викладеними в цих запереченнях доводами, твердження про паралізування управлінської діяльності державного суб`єкта АТ "УРМ" та стратегічного об`єкта енергетики АТ "Харківобленерго" лише внаслідок самого факту звернення представника ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову є нічим не обґрунтованим припущенням; висновок про те, що запропоновані заходи забезпечення фактично блокують реалізацію корпоративних прав акціонерів та функціонування органів управління товариства, може бути зроблений судом лише за результатами розгляду заяви при вирішенні питання про їх застосування чи апеляційної скарги на відповідну ухвалу, але не за самим фактом звернення заявника без розгляду заяви по суті.

Також за твердженням представника позивачки, підставою для повернення заяви у справі № 922/1798/26 стала необхідність її доопрацювання в частині конкретизації заходів забезпечення, які необхідно вжити, а також належного оформлення повноважень адвоката.

Щодо доводів відповідача про подання тотожної за змістом та вимогами заяви у справі № 922/1852/26 зазначає, що у новій редакції було виключено як неефективний захід забезпечення у вигляді заборони АТ "УРМ" затверджувати бюлетені для кумулятивного голосування на загальних зборах акціонерів АТ "Харківобленерго", скликаних на 12.06.2026 та на 23.06.2026.

Заперечуючи твердження про маніпуляцію авторозподілом вказує, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.06.2026 у справі № 922/1920/26 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви (вх. № 1920/26 від 01.06.2026) задоволено частково, а мотивувальна частина цієї заяви є абсолютно іншою за обґрунтуваннями, текстовим та змістовим наповненням, ніж заяви у справах № 922/1852/26 та № 922/1798/26.

До того ж, вказує про безпідставність твердження про тотожність заяв про забезпечення позову у справах № 922/2514/26, № 922/2546/26, № 922/2578/26, № 922/2608/26 та у справі № 922/1920/26, оскільки у перших заявник просила вжити заходів забезпечення щодо позачергових загальних зборів АТ "Харківобленерго", скликаних на 28.07.2026, а предметом майбутнього позову зазначала визнання недійсним рішення АТ "Українські розподільні мережі" від 16.06.2026 про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 28.07.2026, тоді спір у справі № 922/1920/26 про визнання недійсними рішень Дирекції АТ "УРМ", оформлених протоколами № 7-КУ від 28.04.2026 та № 12-КУ від 11.05.2026, а також прийнятих на їх підставі рішень АТ "УРМ" від 28.04.2026 та від 11.05.2026. Відтак, зазначені спори є абсолютно різними за своїм предметом, вимогами та обґрунтуванням.

01.10.2026 до суду апеляційної інстанції від представника позивачки адвоката Козак Олени Ігорівни надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника Панченко К.А. в іншому судовому засіданні (вх. № 10702).

Судове засідання суду апеляційної інстанції 01.10.2026 розпочалось в режимі відеоконференції за участю представників заявників апеляційних скарг, які залишили вирішення питання щодо заявленого клопотання про відкладення розгляду справи на розсуд суду. Представники позивачки та третьої особи – АТ "Харківобленерго" у судове засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином ухвалами суду від 31.08.2026 та 07.09.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.

Судова колегія зазначає, що в ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку; позивачка була завчасно та належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, а отже мала достатньо часу для того, щоб раніше вирішити питання забезпечення участі представника в судовому засіданні, у тому числі в режимі відеоконференції; доказів поважності неприбуття в судове засідання представника позивачки адвоката до суду не надано.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах 19.03.2024 у справі № 910/3016/23, від 08.11.2023 у справі № 922/854/23, від 01.12.2022 у справі № 910/14025/20 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів враховує, що правову позицію позивачки викладено, зокрема, у відзивах на апеляційні скарги та інших заявах, явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі доводи і вимоги учасники справи можуть викласти і подати суду письмово, а тому апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що унеможливлюють розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивачки.

Крім того, відповідно до пункту 7 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

За таких обставин, оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивачки та третьої особи (АТ "Харківобленерго").

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що клопотання представника позивачки про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню з огляду на його необґрунтованість і що справу може бути розглянуто в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 01.10.2026 представник відповідача підтримав подану заяву про вжиття заходів процесуального примусу відносно представника позивачки адвоката Козак Олени Ігорівни. Представник третьої особи (Міністерства енергетики України) також підтримав вказану заяву та вважає, що позивачка зловживає процесуальними правами шляхом неодноразового подання заяв про забезпечення позову. Представники заявників апеляційних скарги надали пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційних скарг, просили апеляційні скарги задовольнити в повному обсязі та скасувати оскаржуване судове рішення з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Стосовно заяви відповідача (вх. № 9615 від 03.09.2026) про визнання дій представника ОСОБА_1 – адвоката Козак Олени Ігорівни (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо систематичного подання та подальшого відкликання/повернення тотожних заяв про забезпечення позову до подання позовної заяви у справах №922/1798/26, №922/1852/26, №922/2514/26, №922/2546/26 та №922/2578/26 – зловживанням процесуальними правами, застосування до адвоката заходу процесуального примусу та постановлення відносно неї окремої ухвали.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Згідно з частиною 3 статті 43 ГПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Колегія суддів зазначає, що зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом). Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 922/4278/21, від 27.07.2023 у справі № 910/12713/22.

Верховний Суд зазначив, що під зловживанням процесуальними правами слід розуміти особливу форму господарського процесуального правопорушення, тобто умисні, недобросовісні дії учасників господарського процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав учасників судового процесу та їх представників, та перешкоджанням діяльності суду по справедливому та своєчасному розгляду і вирішенню господарської справи, що також впливає на права інших учасників судового процесу стосовно безперешкодного і своєчасного вирішення спору. Правова конструкція «зловживання правом» передбачає, насамперед, активні дії учасників процесу та їх представників, що знаходять свій прояв у здійсненні процесуальних дій чи поданні процесуальних документів (аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 905/945/18).

Для потреб кваліфікації дій осіб як зловживань процесуальними правами необхідно встановлювати такий елемент у складі правопорушення, як систематичність, коли судом чітко відслідковується певний алгоритм дій учасника справи (як правило, спрямований на затягування розгляду справи, створення перешкод для розгляду) (постанова Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 910/1406/23).

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 у справі №905/945/18, від 16.10.2019 у справі №906/936/18 та від 06.05.2021 у справі №910/6116/20, в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2021 у справі №910/5211/18).

Як зазначає Верховний Суд, зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 ГПК України (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави) (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №910/12713/22).

Верховний Суд зазначає, що доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Отже, притягнення особи до відповідальності за процесуальні зловживання повинно ґрунтуватися на доказах її вини. З огляду на викладене, факти процесуальних зловживань можна віднести до фактів, що доказуються в режимі процесуальних фактів, які включаються у загальний або локальний предмет доказування у справі (аналогічні висновки в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.11.2022 у справі №759/2532/22, від 17.12.2025 у справі № 641/5471/20 ).

При цьому, у вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 58/505 та від 28.04.2020 у справі № 910/6245/19, від 05.04.2023 у справі № 922/4278/21.

Водночас, ГПК України не містять імперативної заборони стороні подавати клопотання (заяви, позовні заяви) для вирішення питання, за відсутності інших підстав або нових обставин, а лише надає можливість суду визнати такі дії зловживанням процесуальними правами залежно від конкретних обставин, і, що важливо для конкретної даної ситуації, - за умови якщо таке питання вже вирішено судом. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/16497/19, від 17.12.2021 у справі № 910/12501/21.

Відповідач зазначає, що крім заяви про забезпечення позову, яка подана в межах розгляду цієї справи, позивачка подавала декілька заяв про забезпечення позову до подання позовної заяви, а саме у справах № 922/1798/26, № 922/1852/26, №922/1890/26, № 922/2514/26, № 922/2546/26, № 922/2578/26, №922/2608/26.

Як убачається зі змісту заяви, поданої представником відповідача до суду апеляційної інстанції, необхідність застосування до представника позивачки заходів процесуального примусу заявник обґрунтовує обставинами подання та подальшого відкликання або повернення заяв про забезпечення позову до подання позовної заяви в інших судових справах, які, на його думку, свідчать про систематичне зловживання процесуальними правами та маніпулювання автоматизованим розподілом судових справ між суддями.

Отже, наведені заявником обставини стосуються процесуальної поведінки представника позивачки, яка мала місце переважно під час розгляду відповідних заяв судом першої інстанції. При цьому, як підтвердив представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, клопотання про застосування заходів процесуального примусу з наведених підстав під час розгляду справи судом першої інстанції не заявлялося та предметом розгляду цього суду не було.

За таких обставин колегія суддів звертає увагу, що заявник, посилаючись на обставини, які виникли та могли бути предметом відповідної процесуальної оцінки суду першої інстанції, не порушував перед цим судом питання про надання оцінки таким діям як можливому зловживанню процесуальними правами та застосування передбачених законом заходів процесуального примусу. Натомість відповідне клопотання вперше подано до суду апеляційної інстанції, при цьому його доводи не стосуються неналежної процесуальної поведінки представника позивачки безпосередньо під час апеляційного перегляду справи № 922/1920/26.

Отже, доводів про неналежну процесуальну поведінку представника ОСОБА_1 – адвоката Козак Олени Ігорівни при апеляційному перегляді справи №922/1920/26 у поданому АТ "УРМ" клопотанні не міститься, та апеляційним господарським судом таких обставин не встановлено.

При цьому, матеріалами справи не підтверджено, що подані раніше позивачкою заяви є повністю ідентичними поданій заяві у цій справі та що подання відповідних заяв було вчинено позивачкою саме з метою маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями. Водночас, як убачається із заперечень представника позивачки, останньою наведено пояснення щодо причин подання та повернення окремих заяв, зокрема, з метою їх доопрацювання; до того ж, обґрунтовано зазначено, у справах № 922/2514/26, № 922/2546/26, № 922/2578/26, №922/2608/26 спори є іншими за своїм предметом, вимогами та обґрунтуванням.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про застосування заходів процесуального примусу.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційних скаргах доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, ОСОБА_1 є акціонером Акціонерного товариства "Харківобленерго" та є власником простих іменних акцій у кількості 3 шт. номінальною вартістю 0,23 грн, що становить 0,000001% у статутному капіталі Товариства.

Постановою Кабінету міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1336, із змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 31.01.2023 № 89, утворено акціонерне товариство "Українські розподільні мережі" (далі також – АТ "УРМ"), 100% акцій якого належить державі, повноваження з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі якого здійснює Міністерство енергетики України.

Відповідно до пункту 6 цієї постанови постановлено, що Міністерство енергетики України забезпечить збільшення статутного капіталу та здійснення додаткових емісій акцій товариства за рахунок цінних паперів акціонерних товариств, які провадять діяльність у сфері розподілу електричної енергії, які перебувають у державній власності та повноваження з корпоративного управління якими здійснює Міністерство енергетики України.

Наказом Міністерства енергетики України від 28.07.2023 № 229 прийнято рішення про збільшення статутного капіталу та здійснення додаткової емісії акцій АТ "Українські розподільні мережі", у тому числі за рахунок пакета акцій АТ "Харківобленерго", що належить державі.

Таким чином, АТ "УРМ" є особою, уповноваженою на управління частками (акціями) держави у статутному капіталі АТ "Харківобленерго".

28 квітня 2026 року Акціонерним товариством "Українські розподільні мережі", як акціонером, що володіє голосуючими простими іменними акціями АТ "Харківобленерго" у кількості 166754183 шт., що становить 65,0010% від загальної кількості голосуючих акцій Товариства, відповідно до п. 1 Рішення НКЦПФР від 26.04.2023 року №466 "Щодо особливостей скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерних товариств власниками 50 відсотків голосуючих акцій на період дії воєнного стану у 2023 році", прийнято рішення про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 12.06.2026, визначено спосіб проведення Загальних зборів Товариства – опитування (дистанційні загальні збори акціонерів) (далі – Рішення від 28.04.2026) та затверджено порядок денний Загальних зборів Товариства з проектами рішень по зазначеному порядку денного:

1. Прийняття рішення про припинення повноважень членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго";

2. Обрання членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго";

3. Затвердження умов цивільно-правових Договорів, що укладаються з членами Наглядової ради, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, уповноваженої на підписання договорів з членами Наглядової ради.

4. Компенсація АТ "Українські розподільні мережі" витрат на організацію, підготовку та проведення позачергових загальних зборів.

Окрім цього, цим же рішенням:

- визначено дату складення переліку акціонерів, які мають бути повідомлені про проведення Загальних зборів Товариства – 28.04.2026;

- визначено 09.06.2026 року (станом на 23 годину 00 хвилин) дату складення переліку акціонерів, які мають право на участь у Загальних зборах Товариства;

- визначено персональний склад реєстраційної комісії (Кухарук Тарас Сергійович – голова комісії, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – члени комісії);

- визначено персональний склад лічильної комісії ( ОСОБА_4 - голова комісії, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – члени комісії);

- визначено Головою (головуючим) Загальних зборів Товариства – ОСОБА_5 ;

- визначено секретаря зборів – ОСОБА_6 ;

- вирішено укласти з ПАТ "Національний депозитарій України" договір про надання послуг із проведення дистанційних загальних зборів;

- призначено ОСОБА_7 та ОСОБА_3 уповноваженими особами на взаємодію з ПАТ "Національний депозитарій України" при дистанційному проведенні 12.06.2026 позачергових загальних зборів та встановлено термін дії їх повноважень;

- затверджено повідомлення про скликання (проведення) Загальних зборів Товариства;

- визначено спосіб повідомлення акціонерів про проведення Загальних зборів Товариства – через депозитарну систему України;

- вирішено повідомити Наглядову раду Товариства про рішення скликати (провести) позачергові загальні збори Товариства.

07 травня 2026 року на офіційному сайті АТ "Українські розподільні мережі" посиланням: https://www.udg-energy.com.ua/wpcontent/uploads/2026/05/povidomlennya-pro-provedennya-pzza-at-harkivoblenergo-12.06.2026.pdf було розміщено повідомлення про проведення 12.06.2026 позачергових загальних зборів АТ "Харківобленерго" з проектом порядку денного та проектами рішень з питань порядку денного.

Крім того, 11 травня 2026 року Акціонерним товариством "Українські розподільні мережі", як акціонером, що володіє голосуючими простими іменними акціями АТ "Харківобленерго" у кількості 166754183 шт., що становить 65,0010% від загальної кількості голосуючих акцій Товариства, відповідно до п. 1 Рішення НКЦПФР від 26.04.2023 року №466 "Щодо особливостей скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерних товариств власниками 50 відсотків голосуючих акцій на період дії воєнного стану у 2023 році", прийнято рішення про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 23.06.2026, визначено спосіб проведення Загальних зборів Товариства – опитування (дистанційні загальні збори акціонерів) (далі – Рішення від 11.05.2026) та затверджено порядок денний Загальних зборів Товариства з проектами рішень по зазначеному порядку денного:

1. Прийняття рішення про припинення повноважень членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго";

2. Обрання членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго";

3. Затвердження умов цивільно-правових Договорів, що укладаються з членами Наглядової ради, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, уповноваженої на підписання договорів з членами Наглядової ради.

4. Компенсація АТ "Українські розподільні мережі" витрат на організацію, підготовку та проведення позачергових загальних зборів.

Окрім цього, цим же рішенням:

- визначено наявність взаємозв`язку між наступними питаннями порядку денного загальних зборів:

1) питання 1 та 2. Підрахунок голосів та прийняття рішення з питання порядку денного 2 неможливі (лічильна комісія не здійснює підрахунок голосів із зазначених питань) у разі не прийняття рішення з попереднього 1 питання порядку денного).

2) питання 2 та 3. Підрахунок голосів та прийняття рішення з питання порядку денного 3 неможливі (лічильна комісія не здійснює підрахунок голосів із зазначеного питання) у разі неприйняття рішення з попереднього питання порядку денного 2;

- визначено дату складення переліку акціонерів, які мають бути повідомлені про проведення Загальних зборів Товариства – 11.05.2026;

- визначено 18.06.2026 року (станом на 23 годину 00 хвилин) датою складення переліку акціонерів, які мають право на участь у Загальних зборах Товариства;

- визначено персональний склад реєстраційної комісії (Кухарук Тарас Сергійович – голова комісії, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – члени комісії);

- визначено персональний склад лічильної комісії ( ОСОБА_4 голова комісії, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – члени комісії);

- визначено Головою (головуючим) Загальних зборів Товариства – ОСОБА_5 ;

- визначено секретаря зборів – ОСОБА_8 ;

- вирішено укласти з ПАТ "Національний депозитарій України" договір про надання послуг із проведення дистанційних загальних зборів;

- призначено ОСОБА_7 та ОСОБА_3 уповноваженими особами на взаємодію з ПАТ "Національний депозитарій України" при дистанційному проведенні 23.06.2026 позачергових загальних зборів АТ "Харківобленерго" та встановлено термін дії їх повноважень;

- затверджено повідомлення про скликання (проведення) Загальних зборів Товариства;

- визначено спосіб повідомлення акціонерів про проведення Загальних зборів Товариства – через депозитарну систему України;

- вирішено повідомити Наглядову раду Товариства про рішення скликати (провести) позачергові загальні збори Товариства.

Вказані Рішення підписані в.о. генерального директора ОСОБА_5 одноосібно та прийняті на підставі рішень Дирекції АТ "УРМ", а саме:

Рішення від 28.04.2026 - на підставі рішення дирекції Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 28.04.2026, оформленого протоколом №7-КУ;

Рішення від 11.05.2026 - на підставі рішення дирекції Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 11.05.2026, оформленого протоколом №12-КУ.

Рішенням дирекції Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 28.04.2026, яке оформлене протоколом №7-КУ, схвалено вчинення АТ "УРМ" як акціонером АТ "Харківобленерго" дій щодо скликання 12.06.2026 позачергових загальних зборів акціонерів, відповідно до пункту 1 Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2023 №466 та уповноважено в.о. Генерального директора АТ "УРМ" від імені Товариства:

- підписати рішення акціонера про скликання (проведення) позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства "Харківобленерго";

- здійснити всі необхідні дії, пов`язані зі скликанням та проведенням таких позачергових загальних зборів акціонерів, у тому числі підписання та направлення повідомлення Наглядовій раді АТ "Харківобленерго", взаємодію з ПАТ "Національний депозитарій України", підписання договорів, листів, заяв та інших документів.

Контроль за виконанням цього рішення покладено на в.о. Генерального директора АТ "УРМ" ОСОБА_9 .

Рішенням дирекції Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 11.05.2026, яке оформлене протоколом №12-КУ, схвалено вчинення АТ "УРМ" як акціонером АТ "Харківобленерго" дій щодо скликання 23.06.2026 позачергових загальних зборів акціонерів, відповідно до пункту 1 Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2023 №466 та уповноважено в.о. Генерального директора АТ "УРМ" від імені Товариства:

- підписати рішення акціонера про скликання (проведення) позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства "Харківобленерго";

- здійснити всі необхідні дії, пов`язані зі скликанням та проведенням таких позачергових загальних зборів акціонерів, у тому числі підписання та направлення повідомлення Наглядовій раді АТ "Харківобленерго", взаємодію з ПАТ "Національний депозитарій України", підписання договорів, листів, заяв та інших документів.

Контроль за виконанням цього рішення також покладено на в.о. Генерального директора АТ "УРМ" Олександра Похилка.

Позивачка вважає, що рішення АТ "Українські розподільні мережі" від 28.04.2026 та від 11.05.2026 про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 12.06.2026 та на 23.06.2026 відповідно, є такими, що прийняті дирекцією Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" з перевищенням повноважень та компетенції дирекції, встановленої статутом АТ "УРМ", тобто є протиправними та підлягають визнанню недійсними з моменту їх прийняття.

Відповідно до Розділу 1 Статуту АТ "УРМ", який затверджено Наказом Міністерства енергетики України" №521 від 14.12.2025 (далі – Статут), Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКІ РОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ" (надалі – Товариство) є юридичною особою, яка утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1336 "Про утворення акціонерного товариства "Українські розподільні мережі". Засновником Товариства є Держава в особі Кабінету Міністрів України. Товариство є юридичною особою приватного права. Тип Товариства – приватне акціонерне товариство.

Згідно з п. 15.1 - 15.3 Статуту управління діяльністю та контроль за фінансово-господарською діяльністю Товариства здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається цим Статутом та законодавством України. Органами Товариства є: Вищий орган Товариства – Загальні збори; Наглядова рада Виконавчий орган Товариства (колегіальний) – Дирекція. Органи Товариства діють в межах своїх повноважень та компетенції, що визначається цим Статутом та законодавством.

Пунктом 17.1 Статуту передбачено, що наглядова рада є колегіальним органом, що здійснює захист прав всіх акціонерів Товариства і в межах компетенції, визначеної Статутом та Законами України "Про акціонерні товариства" та "Про управління об`єктами державної власності", здійснює управління Товариством, а також контролює та регулює діяльність Дирекції.

Пунктом 17.3. Статуту визначено, що до компетенції Наглядової ради належить вирішення питань, передбачених Законами України "Про акціонерні товариства" та "Про управління об`єктами державної власності" та Статутом.

Пунктом 17.4 Статуту визначено невиключну компетенцію Наглядової ради. Крім того, згідно з п. 17.4 Статуту питання, що належать до компетенції Наглядової ради (крім питань, що належать до виключної компетенції Наглядової ради), можуть вирішуватися Загальними зборами та Дирекцією (у випадку, якщо Наглядова рада делегувала вирішення таких питань Дирекції і це прямо не заборонено законодавством України).

Керівництво поточною діяльністю Товариства здійснює колегіальний Виконавчий орган Товариства – Дирекція. Очолює та керує діяльністю Дирекції – Генеральний директор, який обирається та повноваження якого припиняються Наглядовою радою. Персональний склад Дирекції обирається Наглядовою радою за поданням Генерального директора. Повноваження членів Дирекції припиняються Наглядовою радою (пункти 18.1 - 18.3 Статуту).

За п. 18.5 Статуту Дирекція підзвітна Загальним зборам і Наглядовій раді, організовує виконання їх рішень.

Згідно з пунктом 18.18 Статуту до компетенції Дирекції належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю Товариства, що охоплює юридичні та фактичні дії, які здійснюються у внутрішній та зовнішній сфері діяльності Товариства, крім питань та дій, що належать до компетенції Загальних зборів та Наглядової ради, в тому числі і виключної компетенції цих органів.

До компетенції Дирекції відноситься вирішення інших питань діяльності товариства, які не віднесені до виключної компетенції Загальних зборів Товариства та/або Наглядової ради, або щодо вирішення яких не потрібно отримання відповідного рішення Наглядової ради та/або Загальних зборів (п.п. 28 п. 18.19 Статуту).

Відповідно до п. 21.1 Розділу 21 Статуту, який має назву "Управління корпоративними правами, що належать товариству в інших суб`єктах господарювання", прийняття рішення про створення та/або участь в будь-яких юридичних особах / їх об`єднаннях, їх реорганізацію, ліквідацію та прийняття рішень з питань діяльності таких юридичних осіб/ їх об`єднань здійснюється Наглядовою радою.

Позивачка стверджує, що рішення АТ "УРМ" від 28.04.2026 та від 11.05.2026 про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 12.06.2026 та на 23.06.2026 відповідно, прийняті дирекцією АТ "УРМ" з перевищенням повноважень Дирекції, встановлених Статутом, а також внаслідок не санкціонованого Наглядовою радою АТ "УРМ" втручання у її компетенцію. Крім того, оскільки утворення наглядової ради АТ "УРМ" є обов`язковим відповідно до закону, передбачено Статутом товариства і така Наглядова рада є утвореною, Міністерство енергетики України, як уповноважений орган управління АТ "УРМ" та єдиний акціонер, що одноосібно здійснює повноваження загальних зборів відповідно до ст. 60 Закону України "Про акціонерні товариства", без згоди Наглядової ради АТ "УРМ" також не може перебирати на себе повноваження з прийняття рішень щодо управління корпоративними правами, що належать товариству в інших суб`єктах господарювання, відтак рішення дирекції Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі", які оформлені протоколами: №7-КУ від 28.04.2026, №12-КУ від 11.05.2026, а також прийняті на їх підставі рішення АТ "УРМ" від 28.04.2026 та від 11.05.2026 про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 12.06.2026 та на 23.06.2026 відповідно, є протиправними, такими, що суперечать положенням п. 17.1., п. 18.18., п.п. 28 п. 18.19, п. 21.1 Статуту АТ "УРМ" та підлягають визнанню судом недійсними з моменту їх прийняття.

Такі обставини, на думку позивачки, свідчать про порушення її прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

За твердженням позивачки, включення вказаних питань до порядку денного загальних зборів, незаконними (прийнятими всупереч встановленої Статутом компетенції) рішеннями Дирекції АТ "УРМ", безумовно порушує її права та охоронювані законом інтереси як акціонера товариства, оскільки вказані протиправні рішення породжують правові наслідки у вигляді зміни персонального складу Наглядової ради АТ "Харківобленерго", яка з огляду на функції наглядової ради, визначені Законом України "Про акціонері товариства", здійснює захист прав акціонерів товариства.

З огляду на функції наглядової ради, визначені у Законі України "Про акціонері товариства", а саме: здійснення захисту прав акціонерів товариства, управління акціонерним товариством, а також контроль та регулювання діяльності виконавчого органу, акціонер має безсумнівно законний інтерес в обранні членів наглядової ради.

Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 є і була акціонером АТ "Харківобленерго" на час прийняття оскаржуваних рішень про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 12.06.2026 та на 23.06.2026, позивачка мала безсумнівний законний інтерес в дотриманні встановленого законом порядку припинення повноважень та обрання членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго".

28.07.2026 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог з підстав, зазначених вище.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг виходячи з наступного.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов ОСОБА_1 та визнано недійсними з моменту прийняття рішення Дирекції АТ "Українські розподільні мережі" від 28.04.2026, оформлене протоколом № 7-КУ, рішення АТ "Українські розподільні мережі" від 28.04.2026 про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 12.06.2026, рішення Дирекції АТ "Українські розподільні мережі" від 11.05.2026, оформлене протоколом № 12-КУ, та рішення АТ "Українські розподільні мережі" від 11.05.2026 про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 23.06.2026.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 14 ГПК України закріплено принцип диспозитивності господарського судочинства, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, за принципом диспозитивності визначення предмета, підстав поданого позову, а також відповідачів, до яких звернуті позовні вимоги, є правом позивача, яким він розпоряджається на власний розсуд.

Отже, позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов`язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" ("Kudla v. Poland", заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" ("Garnaga v. Ukraine", заява № 20390/07, § 29).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ("Chahal v. the United Kingdom", заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ("Afanasyev v. Ukraine" (заява № 38722/02, § 75)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен відповідати змісту порушеного права та забезпечити поновлення цього права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Водночас у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини 5 статті 13 ГПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21).

Отже, способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

При цьому відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність); відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (близькі за змістом висновки викладені, зокрема, у постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19).

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

До предмету доказування у даній справі входять, насамперед, обставини щодо наявності/відсутності порушення прав (інтересів) позивача.

Предметом спору є визнання недійсними з моменту прийняття рішення Дирекції Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 28.04.2026, оформленого протоколом № 7-КУ; рішення Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 28.04.2026 про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 12.06.2026; рішення Дирекції Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 11.05.2026, оформленого протоколом № 12-КУ; рішення Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 11.05.2026 про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 23.06.2026.

Як зазначає позивачка, скликання загальних зборів та участь у них є формами реалізації корпоративних прав акціонера, зокрема права на участь в управлінні товариством. На її переконання, оспорювані рішення Дирекції АТ "УРМ", оформлені протоколами № 7-КУ та № 12-КУ, є підставою для прийняття рішень про скликання позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" та не можуть розглядатися відокремлено від питань корпоративного управління останнім, оскільки породжують юридичні наслідки для зазначеного товариства.

Суд зазначає, що відповідно до статті 96-1 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та установчих документів товариства.

Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:

1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку;

3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;

6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).

Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом.

Законом можуть бути встановлені для певних осіб обмеження щодо володіння корпоративними правами. Законом можуть бути встановлені умови та/або обмеження щодо реалізації окремих корпоративних прав певними особами.

Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

Стаття 97 Цивільного кодексу України передбачає, що управління товариством здійснюють його органи або безпосередньо його єдиний учасник - фізична особа у разі прийняття таким учасником рішення про це та після внесення відповідних відомостей до єдиного державного реєстру. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом або установчими документами товариства.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про акціонерні товариства" (далі - Закон №2465-IX) акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерами товариства можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства (стаття 5 Закону №2465-IX).

Відповідно до положень статті 22 Закону України "Про акціонерні товариства" акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо відповідного акціонерного товариства.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" акція – це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Акція є неподільною. Порядок реалізації прав співвласників акції (акцій) визначається Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Права за цінними паперами - права, що виникають із зобов`язання емітента за розміщеними ним цінними паперами (право на участь у загальних зборах акціонерів, право на отримання доходу, інші права, визначені законом та/або рішенням емітента) або із обов`язків особи, яка видала неемісійний цінний папір, за виданим нею цінним папером (пункт 14 статті 1 Закону України "Про депозитарну систему України").

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про акціонерні товариства" кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність товариства. Одна проста голосуюча акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування. Акціонери - власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені законодавством та статутом акціонерного товариства.

За приписами частини першої статті 42 Закону №2465-IX загальні збори скликаються наглядовою радою або радою директорів, крім випадку скликання позачергових загальних зборів акціонерами відповідно до статті 44 цього Закону.

Особливості скликання позачергових загальних зборів акціонерами урегульовані статтею 44 Закону України "Про акціонерні товариства".

Стаття 44 Закону №2465-IX визначає особливості скликання позачергових загальних зборів акціонерами.

Так, акціонери, які скликають позачергові загальні збори, забезпечують здійснення дій щодо організації та проведення відповідних позачергових загальних зборів, передбачених цим Законом та внутрішніми документами акціонерного товариства, з урахуванням особливостей, встановлених цією статтею.

У разі проведення позачергових загальних зборів, що скликаються акціонерами, повідомлення про це надсилається всім акціонерам товариства через депозитарну систему України.

Акціонери, які скликають позачергові загальні збори, не пізніше ніж за 30 днів до дати проведення позачергових загальних зборів:

1) розміщують повідомлення про проведення позачергових загальних зборів у базі даних особи, яка провадить діяльність з оприлюднення регульованої інформації від імені учасників ринків капіталу та професійних учасників організованих товарних ринків;

2) надсилають повідомлення про проведення позачергових загальних зборів до акціонерного товариства;

3) надсилають повідомлення про проведення позачергових загальних зборів оператору організованого ринку капіталу, на якому акції такого товариства допущені до торгів.

Повідомлення про проведення позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів має містити дані, зазначені у частині другій статті 47 цього Закону, та порядок надання акціонерами пропозицій до проекту порядку денного позачергових загальних зборів.

Акціонери, які скликають позачергові загальні збори, укладають із Центральним депозитарієм цінних паперів договір, яким регулюються відносини щодо використання авторизованої електронної системи.

З метою реалізації прав акціонерів власників більше 50 відсотків голосуючих акцій акціонерного товариства відповідно до статті 42 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 6, пунктів 37-26 частини другої статті 7 Закону України "Про державне регулювання ринків капіталу та організованих товарних ринків", у зв`язку з введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, з урахуванням статті 19 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з метою мінімізації негативного впливу наслідків військової агресії російської федерації проти України та сприяння стабільності ринків капіталу НКЦПФР прийняла рішення "Щодо особливостей скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерних товариств власниками більше 50 відсотків голосуючих акцій на період дії воєнного стану у 2023 році" від 26.04.2023 №466.

Цим рішенням встановлено, що у період дії воєнного стану, акціонери (акціонер), які в сукупності володіють більше 50 % голосуючих акцій (надалі - особа, яка скликає збори), мають право скликати та провести позачергові загальні збори акціонерів за умови повідомлення про це наглядової ради акціонерного товариства шляхом направлення такого повідомлення за адресою місцезнаходження акціонерного товариства. Позачергові загальні збори, які скликаються відповідно до цього Рішення, мають бути проведені відповідно до Порядку скликання та проведення дистанційних загальних зборів акціонерів, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06 березня 2023 року № 236.

Судом встановлено, що 28 квітня 2026 року та 11 травня 2026 року АТ "УРМ", як акціонером, що володіє голосуючими простими іменними акціями АТ "Харківобленерго" у кількості 166754183 шт., що становить 65,0010% від загальної кількості голосуючих акцій Товариства, відповідно до п. 1 Рішення НКЦПФР від 26.04.2023 №466 "Щодо особливостей скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерних товариств власниками 50 відсотків голосуючих акцій на період дії воєнного стану у 2023 році", прийнято рішення про скликання (проведення) позачергових зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" на 12.06.2026 та на 23.06.2026 відповідно, визначено спосіб проведення Загальних зборів Товариства – опитування (дистанційні загальні збори акціонерів) та затверджено порядок денний Загальних зборів Товариства з проектами рішень по зазначеному порядку денного (прийняття рішення про припинення повноважень членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго"; обрання членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго"; затвердження умов цивільно-правових договорів, що укладаються з членами Наглядової ради, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, уповноваженої на підписання договорів з членами Наглядової ради; компенсація АТ "УРМ" витрат на організацію, підготовку та проведення позачергових загальних зборів).

Вказані рішення прийняті на підставі рішень Дирекції АТ "УРМ" від 28.04.2026, оформленого протоколом №7-КУ, та від 11.05.2026, оформленого протоколом №12-КУ.

Рішеннями дирекції Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" від 28.04.2026 та 11.05.2026, які оформлені протоколом №7-КУ та №12-КУ відповідно, схвалено вчинення АТ "УРМ" як акціонером АТ "Харківобленерго" дій щодо скликання 12.06.2026 та 23.06.2026 позачергових загальних зборів акціонерів, відповідно до пункту 1 Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.04.2023 №466 та уповноважено в.о. Генерального директора АТ "УРМ" від імені Товариства: підписати рішення акціонера про скликання (проведення) позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Харківобленерго"; здійснити всі необхідні дії, пов`язані зі скликанням та проведенням таких позачергових загальних зборів акціонерів, у тому числі підписання та направлення повідомлення Наглядовій раді АТ "Харківобленерго", взаємодію з ПАТ "Національний депозитарій України", підписання договорів, листів, заяв та інших документів.

Як вже було зазначено вище, у цій справі позивачка, реалізуючи надане їй процесуальним законом право на визначення предмета та підстав позову, наполягає на тому, що оспорювані рішення Дирекції АТ "УРМ", оформлені протоколами № 7-КУ та № 12-КУ, порушують її корпоративні права, оскільки є підставою для прийняття рішень про скликання позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" та безпосередньо пов`язані з питаннями корпоративного управління цим товариством. На обґрунтування своєї позиції позивачка зазначає, що вказані рішення породжують юридичні наслідки у вигляді зміни персонального складу Наглядової ради АТ "Харківобленерго", яка в свою чергу здійснює захист прав акціонерів товариства.

Отже позивачка обґрунтовує звернення до суду з цим позовом порушенням її прав та інтересів, які пов`язані із правом на акції АТ "Харківобленерго" та правами, які виникають з цих акцій. Тобто, зазначає про порушення саме її корпоративних прав та інтересів (про порушення будь-яких інших прав/інтересів позивачкою не заявляється).

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21, 29.08.2023 у справі № 910/5958/20.

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в постанові від 27.01.2025 у справі №910/14503/23 наголосив, що господарським судам під час вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід враховувати приписи ГПК України та з`ясувати наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного права або законного інтересу у правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на положення процесуального закону (зокрема, статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК України) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Так, у корпоративних відносинах об`єктом захисту є корпоративні права учасника товариства (пункт 111 постанови Верховного Суду від 06.03.2025 у справі №916/596/23, пункт 45 постанови Верховного Суду від 20.02.2025 у справі №910/6681/23).

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право на судовий захист шляхом оскарження рішень органів управління акціонерного товариства пов`язане із порушенням не лише суб`єктивних корпоративних прав, а й охоронюваних законом інтересів (законних інтересів), які у свою чергу можуть становити самостійний об`єкт судового захисту.

Водночас важливим є те, що особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, порушеного рішенням, що оскаржується.

Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" був визначений Конституційним Судом України у рішенні № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року, відповідно до якого це поняття треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, яке є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині зазначеного рішення вказав на те, що:

- поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним (абзац 3 підпункту 3.6 пункту 3);

- легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Індивідуальні інтереси останніх, як правило, відрізняються суперечливістю, а нерідко й конфліктністю, оскільки спрямовуються на пошук і використання або створення шляхів і засобів для задоволення різних за обсягом і змістом потреб та відрізняються різними мотивами у таких бажаннях і прагненнях. Не можуть бути завжди тотожними інтереси власника однієї акції та інтереси держателя контрольного пакету акцій, лабільні інтереси міноритарного (дрібного) акціонера, стратегічні інтереси акціонерного товариства у цілому тощо (абзац 1 підпункту 4.1. пункту 4);

- проблема правового захисту індивідуальних інтересів, особливо міноритарних акціонерів, як і виключення можливості зловживання такими інтересами, у сучасному законодавстві України ефективно не вирішена. В результаті акціонери, які мають незначний пакет акцій, взагалі не можуть впливати на діяльність товариства, їхні голоси фактично не враховуються на загальних зборах під час прийняття рішень, тобто законодавець свідомо допускає абсолютний пріоритет більшості голосуючих акцій, якими володіють кілька або навіть один акціонер, над меншістю голосуючих акцій, що належать переважній більшості учасників товариства - міноритарним акціонерам, і цим самим відбувається повне погашення законних індивідуальних інтересів останніх інтересами акціонерного товариства, формулювання яких залишається, як правило, прерогативою меншості учасників товариства (абзац 1 підпункту 4.3 пункту 4);

- акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом (абзац 1 підпункту 4.4 пункту 4).

Отже в акціонерному товаристві інтерес акціонера реалізується як безпосередньо через здійснення акціонером корпоративних прав, так і опосередковано - через діяльність самого товариства, учасником якого він є.

Будь-яке рішення, прийняте органами акціонерного товариства, так чи інакше стосується інтересу акціонера, який може бути прямим, опосередкованим чи потенційним. Кожний акціонер має (чи принаймні повинен мати, діючи добросовісно) інтерес у тому, щоб органи управління діяли відповідно до закону. Це так званий інтерес "всіх та кожного" у легітимності прийнятих рішень, який поряд з цим має абстрактний та загальний характер.

З огляду на функції наглядової ради, визначені у Законі України "Про акціонері товариства", а саме: здійснення захисту прав акціонерів товариства, управління акціонерним товариством, а також контроль та регулювання діяльності виконавчого органу, акціонер має безсумнівно законний інтерес в обранні членів наглядової ради.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2022 у справі №922/2013/21 від 06 жовтня 2022 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що ОСОБА_1 як акціонерка АТ "Харківобленерго" та власниця простих іменних акцій у такому товаристві, має безсумнівний законний інтерес в дотриманні встановленого законом порядку припинення повноважень та обрання членів Наглядової ради АТ "Харківобленерго", оскільки остання є органом, покликаним захищати права всіх акціонерів, включаючи позивачку.

Водночас, позивачка ОСОБА_1 є акціонером АТ "Харківобленерго", проте не є акціонером Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі", не володіє його акціями та не має корпоративних прав щодо АТ "УРМ".

АТ "УРМ", реалізовуючи права акціонера АТ "Харківобленерго", не виступало органом останнього, а діяло як самостійна юридична особа та власник пакета акцій. Дирекція АТ "УРМ" не є органом управління АТ "Харківобленерго" та не наділена законом або статутом останнього повноваженнями щодо формування чи зміни його органів управління.

Зі змісту оспорюваних рішень Дирекції АТ "УРМ", оформлених протоколами № 7-КУ від 28.04.2026 та № 12-КУ від 11.05.2026, убачається, що ними схвалено вчинення АТ "УРМ" як акціонером АТ "Харківобленерго" відповідних дій щодо скликання позачергових загальних зборів акціонерів товариства та уповноважено виконувача обов`язків генерального директора на реалізацію таких дій.

Отже, зазначені рішення стосувалися діяльності самого АТ "УРМ" та реалізації ним прав акціонера іншого товариства; вони не були рішеннями органів управління АТ "Харківобленерго", не приймалися замість загальних зборів цього товариства та самі по собі не визначали результатів голосування акціонерів, не припиняли повноважень членів наглядової ради та не змінювали склад органів управління АТ "Харківобленерго". При цьому включення відповідних питань до порядку денного загальних зборів не означало вирішення таких питань, оскільки прийняття рішень щодо них належало до компетенції загальних зборів акціонерів АТ "Харківобленерго".

Таким чином, необхідно розмежовувати рішення органу управління АТ "УРМ" щодо реалізації цим товариством власних прав акціонера (зокрема щодо скликання позачергових загальних зборів) та рішення органів управління АТ "Харківобленерго", прийняті в межах їхньої компетенції, у тому числі щодо обрання членів наглядової ради. Зазначені рішення відрізняються за суб`єктом прийняття, правовою природою та юридичними наслідками.

За таких обставин посилання позивачки на те, що оспорювані рішення є підставою для скликання позачергових загальних зборів АТ "Харківобленерго" та породжують юридичні наслідки для цього товариства, саме по собі не підтверджує порушення її корпоративних прав в такому товаристві.

Згідно правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №916/379/23, приймаючи рішення, органи товариства здійснюють свої повноваження (компетенцію), забезпечують управління діяльністю юридичної особи, створюючи для неї відповідні юридичні наслідки. Дія рішень органів управління товариства обмежена виключно самим товариством, його учасниками та посадовими особами. Такі рішення забезпечують здійснення корпоративного управління та діяльності товариства, можуть породжувати права та обов`язки в обмеженого кола осіб і вичерпують свою дію фактом виконання.

Водночас, корпоративні права - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

У постанові Верховного Суду від 05.11.2024 у справі № 910/1930/23 зазначено, що між акціонером та юридичною особою існує відповідний правовий зв`язок, що пов`язаний з належністю такому акціонеру права на акції юридичної особи, а також тих правомочностей, які виникають у зв`язку з володінням цими акціями.

При цьому, такий правовий зв`язок не виникає між акціонерним товариством та третіми особами, яким право на його акції не належать, оскільки це суперечить сутності корпоративних відносин як таких.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №916/2164/20: "Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин".

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №918/456/20:

"Порушення порядку скликання та проведення загальних зборів можуть бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними лише за позовами учасників товариства, а не третіх осіб, адже у таких випадках йдеться про порушення права на управління товариством, яким треті особи - не учасники товариства не наділені.

Недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю не може визнаватися порушенням прав тих осіб, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї юридичної особи. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №910/7847/17, від 16.10.2018 у справі №910/15792/14, від 22.05.2019 у справі №904/7274/17, від 09.12.2020 у справі №914/2259/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 зазначено, зокрема, таке:

"Встановивши, що позивач відчужив свою частку в статутному капіталі та передав її до моменту звернення до суду з позовом у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що в такому випадку позивач не довів порушення своїх корпоративних прав або інтересів на час звернення з позовом до суду, у зв`язку із чим у позові слід відмовити.

З огляду на таке Велика Палата Верховного Суду вважає, що відпала необхідність дослідження судами фактичних обставин, чи мали місце збори учасників 21 серпня 2017 року, оскільки такі висновки мотивувальної частини судових рішень можуть сприйматися як преюдиційні під час розгляду інших справ за участі сторін цього спору".

Викладені вище норми права та правові позиції Верховного Суду свідчать про те, що можливість реалізації корпоративних прав, у тому числі, права на управління юридичною особою шляхом участі у загальних зборах акціонерів, нерозривно пов`язане з правом власності на акції.

За висновками Верховного Суду, як Законом України "Про акціонерні товариства", так і наведеною вище судовою практикою прямо визначено, що охоронюваний законом інтерес щодо прийнятих вищим органом управління товариства рішень, як і право їх оскарження, мають саме учасники такого товариства.

При цьому недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів товариства не може визнаватися порушенням прав тих осіб, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї юридичної особи. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 906/461/19 та від 02.05.2018 у справі № 912/779/17, від 18.04.2018 у справі №910/7847/17, від 16.10.2018 у справі №910/15792/14, від 22.05.2019 у справі №904/7274/17, від 09.12.2020 у справі №914/2259/17.

Отже, у спорі про визнання недійсними рішень товариства вирішальним є встановлення факту порушення цим рішенням прав та законних інтересів позивача саме як учасника товариства (відповідача), тобто його корпоративних прав.

Крім того, оцінюючи обраний позивачкою спосіб захисту, колегія суддів виходить із того, що його ефективність визначається здатністю забезпечити реальне поновлення порушеного права або усунення перешкод у його здійсненні. Визнання недійсними рішень Дирекції АТ "УРМ" саме по собі не зумовлює недійсності рішень загальних зборів АТ "Харківобленерго", якщо такі рішення були б прийняті, оскільки останні є самостійними актами іншої юридичної особи, законність яких має оцінюватися з урахуванням обставин їх прийняття та відповідних підстав оскарження.

До того ж, як обґрунтовано зазначає відповідач, на момент розгляду справи судом першої інстанції загальні збори акціонерів АТ "Харківобленерго", проведенню яких передували оспорювані рішення, вже відбулися/мали відбутись (12.06.2026 та 23.06.2026), а отже ці рішення вже були реалізовані та вичерпали своє безпосереднє організаційне призначення, що також виключає ефективність обраного позивачкою способу захисту, оскільки метою судового захисту є реальне відновлення порушеного права або усунення перешкод у його здійсненні.

При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 910/956/22 зазначено, що якщо за результатами розгляду справи суд не встановить факту порушення прав та законних інтересів позивача оскаржуваним рішенням органу управління акціонерного товариства або встановить неефективність обраного позивачем способу захисту, це є достатньою та самостійною підставою для відмови у позові про визнання такого рішення недійсним.

Позивачка не наводить, в чому саме полягало порушення її прав та / або законних інтересів з урахуванням змісту ухваленого рішення та яким чином визнання недійсним вказаних рішень може захистити (відновити) її порушене право чи інтерес, а лише посилається на те, що оспорювані рішення АТ "УРМ" є підставою для скликання позачергових загальних зборів акціонерів АТ "Харківобленерго" та стосуються питань формування органів управління цього товариства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржників, що позивачка не довела порушення оскаржуваними рішеннями відповідача її прав або охоронюваних законом інтересів, які б підлягали захисту судом та не вказала, які саме негативні наслідки настали для неї (як акціонера третьої особи АТ "Харківобленерго") у зв`язку з прийняттям Дирекцією АТ "УРМ" оспорюваних в межах даної справи рішень.

При цьому доводи позивачки щодо порушень, допущених під час скликання загальних зборів акціонерів АТ "Харківобленерго", та можливих порушень порядку формування його органів управління можуть бути предметом судової оцінки в межах спору про оскарження відповідних рішень загальних зборів у встановленому законом порядку. Натомість такі обставини не можуть самі по собі бути підставою для визнання недійсними рішень Дирекції АТ "УРМ", якими лише ініційовано процедуру скликання зазначених зборів.

Таким чином, на час подання позову право позивачки не було порушеним, а заявлені вимоги є передчасними.

При вирішенні спору суд передусім надає об`єктивну оцінку наявності визначених, конкретних порушених прав чи інтересу особи на момент звернення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19 тощо).

Враховуючи, що наявність порушеного права є основоположною передумовою для звернення до суду та надання судового захисту, недоведеність цього факту з боку позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Так, у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18 та від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18 сформульовано висновки про те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту встановлюється судом під час розгляду справи по суті та є підставою для відмови у позові.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших установлених судом обставин. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, 22.03.2023 у справі № 509/5080/18.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачкою не доведено на час звернення до суду наявності суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, обставини правомірності прийняття Дирекцією АТ "УРМ" оспорюваних рішень у частині дотримання внутрішнього порядку розподілу повноважень між органами цього товариства, а також дотримання процедури скликання та проведення загальних зборів АТ "Харківобленерго" не підлягають самостійній оцінці в межах цього спору, оскільки відповідні обставини можуть бути предметом дослідження суду під час розгляду спору про оскарження рішень загальних зборів, у тому числі з підстав порушення порядку їх скликання.

Наведене свідчить, що доводи скаржників про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог з ухваленням нового судового рішення про відмову в їх задоволенні.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, суд апеляційної інстанції враховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Щодо інших аргументів учасників справи, то вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), суд апеляційної інстанції зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 277 ГПК України).

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, у зв`язку з чим апеляційні скарги підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).

Предметом позову у цій справі є чотири вимоги немайнового характеру, а отже, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, за подання апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір у розмірі 15974,40 грн (3328 грн х 4 х 150 %) х 0,8).

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 статті 275, п.п. 3, 4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" задовольнити.

Апеляційну скаргу Міністерства енергетики України задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2026 у справі №922/1920/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Панченко Катерини Андріївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства "Українські розподільні мережі" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85, код ЄДРПОУ 44992605) 15974,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Міністерства енергетики України (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 30, код ЄДРПОУ 37552996) 15974,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.10.2026.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя П.В. Демідова

Суддя В.В. Лакіза