Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №917/263/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Харків Справа № 917/263/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Лакіза В.В.

за участю секретаря Андерс О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача-Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМТЕХНАЛАДКА" (вх.№1479П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2026 у справі №917/263/26 (повний текст рішення складено та підписано 18.06.2026 суддею Ківшик О.В. у приміщенні Господарського суду Полтавської області)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІАЛ ТРЕЙД", с. Теклине, Черкаського району Черкаської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМТЕХНАЛАДКА", м. Полтава

про стягнення 438 436,50 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІАЛ ТРЕЙД" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМТЕХНАЛАДКА" про стягнення 438 436,50 грн з яких: 400 000 грн безпідставно отримані грошові кошти, 20 831,03 грн інфляційні втрати, 11 605, 47 грн 3% річних.

В обґрунтування позову позивач послався на виникнення у відповідача відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України кондикційного зобов`язання з повернення набутих без достатньої правової підстави грошових коштів в сумі 400 000 грн, які йому було перераховано позивачем за платіжними інструкціями від 28.02.2025 № 57 на суму 300 000 грн та від 04.03.2025 № 58 на суму 100 000 грн, оскільки згідно з призначенням платежу у вказаних платіжних документах, підставою їх перерахування зазначено надання поворотної безпроцентної фінансової допомоги за договором від 28.02.2025 № 3, який сторонами не укладався та відсутні інші підстави для перерахування позивачем відповідачу зазначеної суми грошових коштів.

При цьому позивач стверджує, що вказані грошові кошти перебувають незаконно у розпорядженні відповідача з моменту їх перерахування, у зв`язку з чим за прострочення грошового зобов`язання з їх повернення на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував на суму неповернутих коштів інфляційні втрати та 3% річні.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.06.2026 у справі №917/263/26 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМТЕХНАЛАДКА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІАЛ ТРЕЙД" 400 000 грн безпідставно отриманих грошових коштів, 20 831,03 грн інфляційних втрат, 11 605, 47 грн 3% річних та 5 261,21 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення обґрунтовано доведеністю наявними у матеріалах справи доказами виникнення у відповідача відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України кондикційного зобов`язання з повернення спірної суми грошових коштів, враховуючи, що матеріали справи не містять договору, який зазначено підставою їх перерахування у призначенні платежу у платіжних інструкціях від 28.02.2025 № 57 та від 04.03.2025 № 58, у той час як відповідачем не доведено наявності будь-якої іншої правової підстави утримання спірних грошових коштів.

При цьому суд відхилив посилання відповідача на те, що шляхом перерахування позивачем відповідачу спірної суми грошових коштів за платіжними інструкціями від 28.02.2025 № 57 та від 04.03.2025 № 58 із призначенням платежу:"Надання поворотної фінансової допомоги зг. Договору №3 від 28.02.2025" між сторонами у спрощений спосіб було укладено договір надання поворотної фінансової допомоги, пославшись на те, що по своїй юридичній суті договір надання поворотної фінансової допомоги як договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленості між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передачі (сплати) коштів позикодавцем позичальнику, у той час як вказівка призначення платежу при перерахунку коштів, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти, а матеріали справи не містять договору поворотної фінансової допомоги №3 від 28.02.2025.

Разом з цим суд зазначив про правомірність нарахування позивачем на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання з повернення спірної суми безпідставно отриманих грошових коштів та правильність розрахунку їх розміру позивачем.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка” подало на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю; витребувати у ТОВ “ВІАЛ ТРЕЙД” первинні бухгалтерські документи щодо обліку спірних операцій від 28.02.2025 та від 04.03.2025 (виписки, картки, рахунки, оборотно-сальдові відомості).

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, зокрема, про неправильне застосування судом першої інстанції статті 1212 Цивільного кодексу України та пряме ігнорування імперативних правових позицій Верховного Суду щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах.

Зокрема відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірні грошові кошти є такими, що отримані відповідачем від позивача за відсутності правових підстав, оскільки матеріалами справи беззаперечно доведено, що позивач здійснив два послідовні платежі, а саме: за платіжною інструкцією від 28.02.2025 № 57 на суму 300 000 грн та за платіжною інструкцією від 04.03.2025 № 58 на суму 100 000 грн, чітко та однозначно зазначивши призначенням платежу у цих платіжних документах надання поворотної фінансової допомоги за договором від 28.02.2025 № 3, що відповідно до положень статей 205, 207 Цивільного кодексу України, статті 181 Господарського кодексу України відповідає укладенню господарського договору у спрощений спосіб, оскільки свідчить про волевиявлення позивача на звернення з пропозицією (офертою) на укладення договору та її прийняття відповідачем (акцепту) шляхом вчинення конклюдентних дій.

Крім цього відповідач посилається на незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норми матеріального права, яка підлягала застосуванню - ч. 1 статті 1215 Цивільного кодексу України, відповідно до якої не підлягає поверненню безпідставно набуте майно, якщо воно було передано особою на виконання неіснуючого зобов`язання, і ця особа знала про відсутність зобов`язання, з чого слідує, що в разі відсутності укладеного у паперовому вигляді договору від 28.02.2025№ 3, який зазначений підставою перерахування спірних грошових коштів у платіжних інструкціях 28.02.2025 № 57 та від 04.03.2025 № 58, позивач на момент здійснення такого перерахування достовірно знав про відсутність у нього жодного юридичного обов`язку вчиняти відповідні дії, чим в силу наведеної норми автоматично позбавив себе права вимагати їх повернення.

Також відповідач посилається на допущення судом першої інстанції помилки у визначенні моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення спірної суми грошових коштів, оскільки зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, з урахуванням ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України виникає через сім днів з дня пред`явлення вимоги відповідачу про їх повернення, яку позивач надіслав лише 24.12.2025, а відповідач отримав 30.12.2025.

Крім цього відповідач зазначає про порушення норм процесуального права внаслідок безпідставного залишення без розгляду його клопотання від 30.03.2026 (вх. № 4063) про витребування первинних бухгалтерських та внутрішніх документів (внутрішні розпорядженнія, бухгалтерські довідки, оборотно-сальдові відомості), оскільки пославшись в якості підстав для відповідної процесуальної дії лише на пропуск відповідачем встановленого статтею 81 ГПК України строку на подання відповідного клопотання, без зазначення причин неможливості його своєчасного подання та без клопотання про поновлення пропущеного строку, суд не врахував, що справа розглядалась в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, у зв`язку з чим документи, письмові докази, які просив витребувати відповідач, мали ключове значення, тоді як клопотання подано в межах строку, встановленого ч. 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім цього відповідач зазначає, що статтями 110-112 ГПК України суду надано право самостійно витребовувати у сторін необхідні докази, у той час як суд першої інстанції, розуміючи суть спору, самостійно цього не зробив, й відповідно – діяв упереджено та необ`єктивно, формально залишивши клопотання відповідача про витребування доказів без розгляду через нібито пропуск встановленого для його подання строку, повністю проігнорувавши принципи змагальності, рівності сторін та всебічності розгляду справи (ст.ст. 7, 13 ГПК України).

Посилаючись на зазначені обставини щодо безпідставного залишення судом першої інстанції його клопотання про витребування у позивача первинних бухгалтерських та внутрішніх документів щодо спірних операцій з перерахування грошових коштів, відповідач в апеляційній скарзі заявив клопотання про витребування у позивача первинних бухгалтерських документів щодо таких операцій.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 для розгляду справи №917/263/26 сформовано склад суду: головуючий суддя-доповідач Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2026, у зв`язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О. для розгляду справи № 917/263/26 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю “Ремтехналадка” (вх.№1479П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2026 у справі №917/263/26 та призначено її до розгляду у судове засідання з повідомленням сторін на 30.09.2026 о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.

Встановлено позивачу строк до 04.09.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання копії відзиву скаржнику та запропоновано позивачу у цей строк надати суду пояснення, заперечення, навести доводи та міркування щодо клопотання відповідача про витребування первинних бухгалтерських документів щодо обліку спірних операцій від 28.02.2025 та 04.03.2025 (виписки, картки, рахунки, оборотно-сальдові відомості).

04.09.2026 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 9704), в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач послався, зокрема, на безпідставність тверджень відповідача про наявність між стронами договірних правовідносин на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поворотної безпроцентної фінансової допомоги, шляхом перерахування спірної суми грошових коштів за платіжними інструкціями від 28.03.2025 № 57 та від 04.03.2025 № 58 та конклюдентних дій відповідача з їх прийняття, з огляду на те, що вказівка у призначенні платежу платіжних документів на договір поворотної фінансової допомоги від 28.02.2025 №3, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти, а відповідач не надав суду договору поворотної фінансової допомоги від 28.02.2025 №3.

Крім цього позивач зазначає про безпідставність посилання відповідача на незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ч. 1 статті 1215 Цивільного кодексу України, оскільки положеннями цієї норми, передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, у той час як спірні правовідносини не стосуються грошових сум, що згадані у статті 1215 Цивільного кодексу України, й, відповідно, дана норма не може бути до них застосована.

Також позивач зазначає що він вважав, що здійснює таке перерахування на виконання існуючих зобов`язань сторін і лише після того, як ним було з`ясовано відсутність таких зобов`язань, він 26.12.2025 направив відповідачу вимогу про їх повернення як безпідставно набутих, а оскільки представники відповідача не виявляли бажання врегулювати дане питання у позасудовому порядку, позивач для захисту своїх прав був вимушений звернутися до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення зазначених коштів з відповідача як набутих за відсутності правових підстав.

Також позивач зазначає про необгрунтованість твердження відповідача про безпідставне залишення без розгяду судом першої інстанції його клопотання про витребування доказів, оскільки подання відповідачем клопотання про витребування доказів, яке було подано з пропуском встановленого строку, не звільняло його від обов`язку належним чином обґрунтувати обставини, які він мав намір довести такими доказами, а також дотриматися встановленого процесуальним законом порядку та строків заявлення такого клопотання, обґрунтувати неможливість подання його у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, а тому суд правомірно залишив це клопотання без розгляду.

Щодо заявленого відповідачем аналогічного клопотання про витребування доказів суду апеляційної інстанції позивач зазначив про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на те, що всупереч вимог статті 269 ГПК України скаржник не довів об`єктивної неможливості заявити та обґрунтувати відповідне клопотання під час розгляду справи судом першої інстанції у строк та спосіб, що передбачені законодавством. Оскільки суд першої інстанції правомірно залишив аналогічне клопотання про витребування доказів без розгляду, звернення з відповідним клопотанням до суду апеляційної інстанції не є наслідком об`єктивної неможливості отримати зазначені у клопотанні докази під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому позивач звертає увагу на те, що відповідач у вказаному копотанні не обґрунтовує необхідність витребування у позивача документів бухгалтерського обліку, у той час як бухгалтерський облік сам по собі не може замінити досягнення сторонами домовленості щодо укладення договору стосовно спірних грошових коштів, й відповідно не має визначального значення для встановлення правових підстав отримання цих коштів відповідачем.

06.09.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав додаткові пояснення до апеляційної скарги (вх. № 9721), в яких зазначив про суперечність висновку суду першої інстанції щодо правильності розрахунку позивача розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки з наведеного в позовній заяві розрахунку інфляційних нарахувань вбачається, що за січень 2026 року позивач нарахував інфляційні втрати в п. 1.1. на суму боргу 100 000 грн, одночасно здійснивши нарахування інфляційних втрат за цей період в п. 1.2. розрахунку на суму 400 000 грн, яка є повною сумою основного боргу,що включає два транші -100 000 грн та 300 000 грн, таким чином допустивши при розрахунку інфляційних втрат подвоєння бази нарахування, що є прямим порушенням ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим просив суд апеляційної інстанції врахувати це при ухваленні постанови.

07.09.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх. № 9722), в якій заперечив доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

08.09.2026 позивач через підсистему «Електронний суд» подав додаткові пояснення у справі(вх. № 9873), в яких звернув увагу суду на посилання відповідача в апеляційній скарзі, відповіді на відзив на апеляційну скаргу та у додаткових письмових поясненях на неіснуючи постанови Верховного Суду та правові висновки Верховного Суду.

Розглянувши заявлене відповідачем в апеляційній скарзі клопотання про витребування у позивача первинних бухгалтерських документів щодо обліку спірних операцій від 28.02.2025 та 04.03.2025 (виписки, картки, рахунки, оборотно-сальдові відомості), колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина перша). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга).

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності. Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.04.2024 у справі № 903/877/20.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

З матеріалів справи вбачається, що аналогічне клопотання про витребування доказів за вх. №4063 від 30.03.2026 було заявлено відповідачем суду першої інстанції.

Суд першої інстанції залишив вказане клопотання без розгляду, у зв`язку з тим, що його подано з порушенням встановлених порядку та сроків, а саме з пропуском встановленого ч. 3 статті 80 та ч. 1 статті 81 ГПК України строку його подання-разом із відзивом на позов, без зазначення причин неможливості його своєчасного подання та без клопотання про поновлення строку, а також у зв`язку із його невідповідністю вимогам абз 4 ч. 2 ст. 81 ГПК України щодо змісту -не зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу та причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час залишення його клопотання про витребування доказів без розгляду, чим обґрунтовує необхідність подання суду апеляційної інстанції аналогічного клопотання.

Колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем причини подання клопотання про витребування доказів суду апеляційної інстанції не свідчать про те, що його заявлено у зв`язку з необхідністю отримання доказів в суді апеляційної інстанції, які відповідач не міг отримати під час розгляду справи в суді першої інстанції шляхом заявлення аналогічного клопотання, з причин, що об`єктивно від нього не залежали, оскільки відповідне клопотання, яке було подано суду першої інстанції, обгрунтовано не було задоволено цим судом через порушення встановлених строку та порядку його подання, про що буде зазначено нижче в мотивувальній частині цієї постанови щодо спростування доводів апеляційної скарги стосовно невідповідності відповідної процесуальної дії суду першої інстанції нормам процесуального права.

Таким чином заявлення суду апеляційної інстанції клопотання про витребування доказів не зумовлено неможливістю отримання відповідних доказів в суді першої інстанції з об`єктивних, незалежних від волі заявника обставин, а пов`язано з його суб`єктивною поведінкою як учасника справи, яка полягала у порушенні вимог Господарського процесуального кодексу України щодо порядку та строки заявлення аналогічного клопотання суду першої інстанції.

За змістом вищенаведених норм, неналежне користування відповідачем процесуальними правами, що спричинило порушення передбаченого процесуальним законодавством порядку подання доказу не може бути підставою для витребування та прийняття доказу судом апеляційної інстанції.

Крім цього колегія суддів зазначає, що статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом наведеної норми, враховуючи її назву «належність доказів», нею встановлено вимогу щодо належності доказів, як їх спроможності містити відомості про факти, які входять у предмет доказування.

Натомість обставини, на підтвердження яких відповідач просить витребувати докази- здійснення перерахування позивачем спірної суми грошових коштів за платіжними інструкціями від 28.02.2025 № 57 та від 04.03.2025 № 58 з усвідомленням відсутності факту укладення між сторонами письмового договору поворотної безпроцентної фінансової допомоги від 28.02.2025 № 3, який у призначенні платежу цих платіжних документів зазначений підставою переказу коштів, не мають значення для справи, про що буде наведено в мотивувальній частині цієї постанови, і що є самостійною підставою для відмови в задоволенні клопотання.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, а представник позивача проти її доводів заперечив.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого.

З матеріалів справи вбачається, що платіжною інструкцією №57 від 28.02.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІАЛ ТРЕЙД" перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" 300 000 грн із призначенням платежу "Надання поворотної фінансової допомоги зг. Договору №3 від 28.02.2025" (т 1 а.с. 12).

Платіжною інструкцією №58 від 04.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІАЛ ТРЕЙД" перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Ремтехналадка" 100 000 грн із призначенням платежу "Надання поворотної фінансової допомоги зг. Договору №3 від 28.02.2025" ( т. 1 а.с. 13).

24 грудня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІАЛ ТРЕЙД" звернулося з вимогою №25-12-24 до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМТЕХНАЛАДКА" в якій зазначив, що 28.02.2025 та 04.03.2025 з його рахунку було помилково перераховано грошові кошти без належної правової підстави, платжними інстукціями №57 від 28.02.2025 в сумі 300000,00 грн та №58 від 04.03.2025 в сумі 100000,00 грн. ТОВ "ВІАЛ ТРЕЙД" просило ТОВ "РЕМТЕХНАЛАДКА" повернути грошові кошти загальною сумою 400000,00 грн, помилково перераховані на рахунок ТОВ "РЕМТЕХНАЛАДКА" за вищевказаними платіжними інструкціями. Також у вказаній вимозі ТОВ"ВІАЛ ТРЕЙД" задля уникнення судових спорів між суб`єктами господарювання та нарахування процентів за користування грошовими коштами, які були безпідставно набуті ТОВ "РЕМТЕХНАЛАДКА", просило якнайшвидше надати відповідь на вказану вимогу та здіснити повернення грошових коштів. (т.1 а.с. 11)

Відповідач отримав вказану вимогу засобами поштового зв`язку 30.12.2025, про що свідчить трекінг Укрпошти (т. 1 а.с. 16), але відповіді на неї не надав.

Враховуючи відсутність реагування з боку відповідача на зазначену вище вимогу та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 438 436,50 грн, з яких: 400 00,00 грн- безпідставно отримані грошові кошти, 20 831,03 грн -інфляційні втрати, 11 605, 47 грн -3% річних.

Надаючи власну оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Основна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: 1) збільшення або збереження майна однією особою –набувачем (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння) 2) зменшення або незбільшення майна у іншої особи - потерпілого; 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача зменшенням або вiдсутністю збільшення майна на стороні потерпілого 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану осіб на час такої зміни, або правова підстава для цього повинна згодом відпасти.

При цьому, не має правового значення, наслідком поведінки набувача чи потерпілого стала зазначена зміна майнового стану цих осіб.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19).

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, тобто є такою, що згодом відпала, або була відсутня взагалі.

Як зазначено вище, спірна сума грошових коштів була перерахована позивачем відповідачу двома траншами: за платіжними інструкціями від 28.02.2025 № 57 та від 04.03.2025 № 58, в яких призначенням платежу зазначено надання поворотної безпроцентної допомоги згідно з договором від 28.02.2025 № 3, і при цьому у матеріалах справи відсутній підписаний у паперовому вигляді текст такого договору та обидві сторони підтверджують відсутність факту підписання такого договору у вигляді єдиного документу з відповідним номером та датою, при цьому позивач стверджує, що перерахування коштів відбулося помилкове, а відповідач стверджує, що факт перерахування вказаних грошових коштів свідчить про укладення договору позики у спрощеній формі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність такої позиції відповідача, з огляду на наступні мотиви.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Цивільно-правовий договір - є основною підставою виникнення зобов`язально-правових відносин (зобов`язань), що встановлює певні суб`єктивні права i суб`єктивні обов`язки для сторін, які його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, змiну або припинення цивiльних правовiдносин. Предметом договору завжди є певна дiя, але ця дiя може бути тiльки правомiрною.

Основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників; домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір; спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, а тому під час вирішення спору потрібно керуватися положеннями Цивільного кодексу України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

Відповідна правова позиція щодо кваліфікації договору поворотної фінансової допомоги викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.03.2023 № 357/1771/21.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 Цивільного кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Зміст договору, відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, становлять, по-перше, умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та по-друге, умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До змісту договору належать також і умови (пункти), які містяться в складових частинах договору, якщо їх наявність обумовлено в основному тексті договору (додатки, плани, схеми, кошторис, малюнки тощо).

Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі статті 638 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними. Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору.

За змістом параграфу 1 глави 71 Цивільного кодексу України (Позика) єдиною істотною умовою, яка має бути попередньо погоджена сторонами за договором позики є його предмет –грошові кошти, які позикодавець передає у власність позичальнику.

Частина 1 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Натомість згідно з частиною 2 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами.

За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено такої форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом. Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 208 Цивільного кодексу України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Згідно зі ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, законодавець імперативно в частині першій статті 1047 Цивільного кодексу України визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа. ( постанова Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 09.08.2023 у справі № 755/16831/19).

Відповідач посилається на редакцію ч. 1 статті 181 Господарського кодексу України, якою було передбачено загальне правило укладення господарського договору у формі єдиного документа, підписаного сторонами та можливість його укладення у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проте, на час перерахування позивачем відповідачу спірної суми грошових коштів вказана редакція ч. 1 статті 181 Господарського кодексу України втратила чинність, а чинна на той час редакція зазначеної норми передбачала, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним Кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом наведеної норми, письмова форма правочину як спосіб фіксації волі сторін має різновиди.

Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін щодо змісту.

Інший варіант письмової форми правочину передбачає відсутність єдиного його тексту, умови якого фіксуються в листах, телеграмах, тощо, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. При такому обміні одна сторона вчиняє оферту-пропозицію укласти договір, а інша –акцепт, що є прийняттям відповідної пропозиції.

Разом з цим домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі № 393/126/20).

Оскільки у реквізиті призначення платежу платіжних документів, за якими позивачем відповідачу було перераховано спірну суму грошових коштів, підставою переказу зазначено договір із датою та номером, що є реквізитами письмової форми правочину у вигляді єдиного документа, з огляду на наведені норми, підтвердженням укладення такого реального договору має бути не тільки перерахування грошових коштів, але й попереднє узгодження сторонами істотних умов такого договору у вигляді підписаного сторонами тексту єдиного документу з відповідною датою та номером.

Як зазначалось вище, у матеріалах справи такий документ відсутній та обидві сторони стверджують про відсутність факту підписання ними такого документу.

Разом з цим вказівка у призначенні платежу платіжних документів при перерахунку спірних коштів на договір поворотної фінансової допомоги від 28.02.2025 № 3, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.

Зазначена правова позиція щодо відсутності підтвердження договірних відносин сторін та наявності між ними кондикційних правовідносин в разі перерахування позивачем відповідачу грошових коштів за платіжними документами, в яких у призначенні платежу зазначено договір поворотної фінансової допомоги із номером та датою, який в письмовому вигляді між сторонами не укладався, наведена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.02.2024 у справі № 922/3289/21, яка була врахована судом першої інстанції.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника щодо ненадання судом першої інстанції належної оцінки його доводам про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо спірної суми на підставі договору поворотної фінансової допомоги від 28.02.2025 № 3, який укладено у спрощений спосіб.

Також колегія суддів відхиляє посилання відповідача на незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ч. 1 статті 1215 Цивільного кодексу України, оскільки вказаною нормою передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, у той час як спірні правовідносини не стосуються грошових сум, що надані фізичній особі як засіб до існування, що згадані у статті 1215 Цивільного кодексу України, й, відповідно, дана норма не може бути до них застосована.

Крім цього колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо безпідставного залишення без розгляду його клопотання від 30.03.2026 (вх. № 4063) про витребування первинних бухгалтерських та внутрішніх документів (внутрішні розпорядженнія, бухгалтерські довідки, оборотно-сальдові відомості).

Як зазначалось вище, з матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням за вх. №4063 від 30.03.2026, відповідно до якого просив суд витребувати від позивача наступні докази:

- первинні бухгалтерські документи, що стали підставою для здійснення платежів від 28.02.2025 року та 04.03.2025 року (платіжні доручення, бухгалтерські довідки, внутрішні розпорядження тощо);

- документи, що підтверджують підстави зазначення у платіжних дорученнях призначення платежу "поворотна безпроцентна фінансова допомога";

- внутрішні документи позивача (службові записки, накази, пояснення посадових осіб), які підтверджують: обставини виникнення так званої "помилки"; час її виявлення; причини її виникнення;

- документи, що підтверджують проведення службового розслідування (у разі його проведення) щодо помилкового перерахування коштів;

- будь-яке листування (у тому числі електронне) між сторонами щодо: надання фінансової допомоги; підстав перерахування коштів; вимог про їх повернення;

- документи бухгалтерського обліку позивача, які відображають спірні операції (виписки з рахунків, оборотно-сальдові відомості тощо).

В обґрунтування клопотання відповідач послався на те, що витребувані документи мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки позивач обґрунтовує позовні вимоги виключно посиланням на нібито помилковість при здійсненні перерахування спірних грошових коштів відповідачу, однак не надає жодного доказу на підтвердження цієї обставини, натомість зазначення у платіжних документах конкретного призначення платежу свідчить про усвідомлений характер його дій, а тому, відсутність документального підтвердження помилки, а також тривалий час між здійсненням переказу спірних грошових коштів та зверненням з вимогою про їх повернення, ставлять під сумнів доводи позивача про допущення помилки, у той час як витребувані документи дозволять встановити:

- чи існувала правова підстава для перерахування коштів;

- чи дійсно мало місце помилка позивача при їх перерахуванні;

-характер волевиявлення позивача на момент здійснення переказу.

Позивач надав суду першої інстанції за вх. №4440 від 06.04.2026 заперечення на клопотання про витребування доказів, вказуючи, зокрема, про пропущення відповідачем строку на подання клопотання, недотримання вимог ч. 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Вимоги до ч. 2 цієї статті у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:

1)який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Отже клопотання про витребування доказів відповідач мав подати разом з відзивом на позов.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно зі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Полтавської області про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 09.03.2026 був встановлений строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст.165 ГПК України - до 15 днів з дня отримання ухвали (вказана ухвала доставлена до Електронного Кабінету ТОВ "РЕМТЕХНАЛАДКА - 09.03.2026). Відзив на позов подано відповідачем 19.03.2026, а клопотання про витребування доказів подано 30.03.2026, тобто с пропуском встановленого строку, за відсутності зазначення причин неможливості його своєчасного подання та без клопотання про поновлення строку.

Також всупереч вимог ч. 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у клопотанні не зазначено заходи, яких відповідач вжив для отримання цього доказу самостійно та докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу та причини неможливості отримати цей доказ самостійно.

Оскільки клопотання подано за межами встановленого ч. 3 статті 80 та ч. 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України строку його подання-після подання відзиву на позов, без зазначення причин неможливості його своєчасного подання та без клопотання про поновлення пропущеного строку, а також у зв`язку із невідповідністю приписам ч. 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо змісту (не зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу та причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання), зазначене клопотання не підлягало задоволенню.

При цьому скаржник безпідставно посилається на подання клопотання про витребування доказів в межах строку, встановленого ч. 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма встановлює строк для процесуальних дій, який відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, для справ,що розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, якщо для їх розгляду відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, у той час як строк для подання відповідачем клопотання про витребування доказів – разом із поданням відзиву, чітко встановлений ч. 3 статті 80 та ч. 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Також безпідставними є посилання скаржника на те, що статтями 110-112 Господарського процесуального кодексу України суду надано право самостійно витребовувати у сторін необхідні докази, оскільки ці норми стосуються провадження з розгляду заяви про забезпечення доказів, за результатами якого постановляється ухвала, яка відповідно до п. 2 ч. 1 сатті 1 статті 255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, у той час як при розгляді даної справи відповідні заяви не подавались та не розглядались.

Крім цього, як зазначалось судом апеляційної інстанції під час розгляду заявленого відповідачем в апеляційній скарзі клопотання про витребування документів щодо бухгалтерського обліку спірних операцій, статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимогу щодо належності доказів, як їх спроможності містити відомості про факти, які входять у предмет доказування.

Натомість факт перерахування позивачем спірної суми грошових коштів за платіжними інструкціями від 28.02.2025 № 57 та від 04.03.2025 № 58 сторономи не оспорюються, а з урахуванням відсутності факту укладення між сторонами письмового договору поворотної безпроцентної фінансової допомоги від 28.02.2025 № 3, який у призначенні платежу цих платіжних документів зазначений підставою переказу коштів, докази відображення цих операцій в бухгалтерському обліку позивача не мають значення для справи, оскільки за змістом ч. 2 статті 1212 Цивільного кодексу України для застосування положень про кондикцію не має правового значення обставини щодо того, результатом чиїх дій було вибуття майна з майнової сфери потерпілого, у тому числі його ставлення до передання ним самим майна набувачу, а ключовим у вирішенні цього питання є саме відсутність правових підстав для збільшення майнової сфери набувача за рахунок зменшення у майновій сфері потерпілого.

Отже відповідач в обґрунтування вказаного клопотання безпідставно зазначив, що витребувані ним докази дозволять встановити обставини щодо того, чи існувала правова підстава для перерахування спірних коштів, оскільки обставини щодо бухгалтерського обліку позивачем операцій з перерахування цих коштів відповідачу самі по собі не утворюють правову підставу його набуття відповідачем, а тому не мають значення для справи.

Отже, з наведених обставин вбачається, що внаслідок перерахування позивачем відповідачеві грошових коштів за платіжними інструкціями від 28.02.2025 № 57 та від 04.03.2025 № 58 в сумі 400 000 грн відбувся перехід майнових благ (грошових коштів) з майнової сфери позивача (потерпілого-кредитора) у власність відповідача (набувача-боржника).

Такий перехід відбувся за відсутності правових підстав, оскільки правочин, який зазначено у призначенні платежу вказаних платіжних документів сторонами не укладався і такі підстави відсутні з початку існування спірних позадоговірних правовідносин (з моменту перерахування коштів).

Зважаючи на це, господарський суд першої інстанції правильно застосував до спірних позадоговірних правовідносин щодо повернення безпідставно перерахованої позивачем відповідачу спірної суми грошових коштів за платіжними інструкціями від 28.02.2025 № 57 та від 04.03.2025 № 58 норми глави 83 Цивільного кодексу України, які регулюють зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, а доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження.

Щодо нарахованих на основний борг з повернення безпідставно набутих грошових коштів 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже цією нормою передбачено нарахування інфляційних втрат лише на грошове зобов`язання.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Таким чином зобов`язання з повернення безпідставно отриманих грошових коштів є грошовим, а тому до правовідносин щодо прострочення його виконання підлягають застосуванню положення ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо відповідальності за відповідне порушення.

Щодо моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна колегія суддів враховує наступне.

Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України.

Згідно із частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зі змісту норм статей 509, 1212 Цивільного кодексу України убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому, і означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на наведені норми, прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає у набувача наступного дня після дати його набуття.

Відповідна правова позиція щодо початку прострочення кондикційного зобов`язання викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

З вищенаведених підстав, колегія суддів відхиляє як такі, що суперечать чинному законодавству, доводи апеляційної скарги щодо того, що момент прострочення позадоговірного кондикційного зобов`язання, слід обчислювати відповідно до правил ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, встановлених для виконання зобов`язань без встановленого строку, тобто через сім днів з дня пред`явлення кредитором вимоги про повернення безпідставно набутих грошових коштів.

Разом з цим колегія суддів зазначає про обгрунтованість доводів відповідача щодо того, що з наведеного в позовній заяві розрахунку інфляційних нарахувань вбачається, що за січень 2026 року позивач нарахував інфляційні втрати в п. 1.2. на суму боргу 100 000 грн, одночасно здійснивши нарахування інфляційних втрат за цей період в п. 1.2. розрахунку на суму 400 000 грн, яка є повною сумою основного боргу,який включає два транши -100 000 грн та 300 000 грн, таким чином допустивши при розрахунку інфляційних втрат подвоєння бази нарахування (100 000 грн), що є порушенням ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім цього, з наведеного в тексті позовної заяви розрахунку 3% річних вбачається, що всупереч положенням статті 253 Цивільного кодексу України щодо обчислення строків, позивач початком періоду прострочення з повернення грошових коштів визначив дату їх перерахування, відповідно, 300 000 грн, перерахованих за платіжною інструкцією від 28.02.2025 № 57 -28.02.2025 та 100 000 грн, перерахованих за платіжною інструкцією від 04.03.2025 -04.03.2025.

Здійснивши відповідний перерахунок, суд встановив, що обґрунтованим є нарахування інфляційних втрат в розмірі 26131,03 грн та 3% в розмірі 11 572,60 грн.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги щодо неправильного обчислення сум інфляційних втрат та 3% річних частково знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення - відповідній зміні.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги підлягають покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 статті 275, п. 4 ч. 1 статті 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМТЕХНАЛАДКА" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 18.06.2026 у справі №917/263/26 в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних змінити, виклавши пункти 1 і 2 його резолютивної частини в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМТЕХНАЛАДКА" (вул.Кириченко Раїси, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 25155206) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІАЛ ТРЕЙД" (вул.Лисака, 9, с.Теклине, Черкаський район, Черкаська область, 20723, код ЄДРПОУ 36746351) 400 000 грн безпідставно отриманих грошових коштів, 26 131,03 грн інфляційних втрат, 11 572, 60 грн 3% річних та 5252,26 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині позову відмовити»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІАЛ ТРЕЙД" (вул.Лисака, 9, с.Теклине, Черкаський район, Черкаська область, 20723, код ЄДРПОУ 36746351) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ""РЕМТЕХНАЛАДКА" (вул.Кириченко Раїси, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 25155206) 78,79 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.10.2026.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.В. Лакіза