Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №906/660/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Справа №906/660/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Левчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Субботіна Вячеслава Володимировича на рішення Господарського суду Житомирської області від 24.08.2026 (суддя Кравець С.Г., повне рішення складено 27.08.2026)

за позовом Фізичної особи-підприємця Субботіна Вячеслава Володимировича

до Фізичної особи-підприємця Лінкевича Володимира Леонідовича

про стягнення 580 985,00 грн

за участю представників:

позивача - Карпюка А.В.,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 24.08.2026 у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що рахунок-фактура №30 від 16.12.2024, наданий позивачем на підтвердження виникнення між сторонами договірних правовідносин, не містить підпису особи, яка його виставила, відтиску печатки, у тому числі електронно-цифрових, а також у ньому відсутнє посилання на договір, на виконання якого виставлено цей рахунок та не визначено строк поставки товару.

Крім того, оцінюючи переписку у месенджерах про вимогу виконати обов`язок з поставки товару, господарський суд зауважив, що подана переписка викладена іноземною мовою (російською), та відсутній її переклад українською мовою.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що долучені позивачем до позовної заяви скриншоти переписки, які складені іноземною мовою і не перекладені на українську мову та не засвідчені в установленому законом порядку, не є належними доказами у даній справі. Окреме, узагальнююче трактування позивачем переписки (викладене українською мовою поряд із скриншотами) не може вважатися перекладом на українську мову в розумінні ст.79 Закону України "Про нотаріат", п.2 гл.8 р.ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Саме зміст документів повинен бути зрозумілим суду, що дозволить встановити дійсне волевиявлення осіб, їх наміри, виключить суперечливості, забезпечить узгодженість дій усіх учасників процесу та дотримання верховенства права, а не трактування стороною змісту переписки.

Також суд першої інстанції зазначив про неможливість достовірно встановити факт того, що переписка велася саме між сторонами у даній справі - між ФОП Субботіним В.В. та ФОП Лінкевичем В.Л., оскільки додані до матеріалів справи скриншоти переписки не містять телефонних номерів абонентів.

Разом з тим, суд вказав, що доказів встановлення сторонами строку поставки товару або пред`явлення позивачем вимоги щодо його поставки в порядку ч.2 ст.530 ЦК України, а у випадку непоставки - повернення суми передоплати, позивачем до суду не надано, що свідчить про відсутність факту порушення відповідачем зобов`язання з поставки товару станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом, а відтак і про відсутність підстав застосування наслідків, встановлених ч.2 ст.693 ЦК України щодо повернення суми попередньої оплати.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апелянт, зокрема, вважає, що господарський суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 530 у поєднанні з ч. 2 ст. 693 ЦК України. Оскільки строк виконання боржником свого обов`язку не встановлено, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, у тому числі шляхом безпосереднього звернення до суду з позовом про стягнення коштів, отриманих як передоплата. За таких обставин відмова в задоволенні позову з мотивів недоведення попереднього звернення до боржника в інший спосіб (зокрема, шляхом направлення претензії чи повідомлення через месенджер) є незаконною та суперечить принципам верховенства права й доступності судового захисту.

Також апелянт зазначає, що суд, дійшовши висновку про необхідність подання доказів на підтвердження настання строку виконання зобов`язання, витребуваних ухвалами від 03.06.2026 та 01.07.2026, неправомірно відмовив у задоволенні позову через їх неподання замість залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, чим позбавив позивача можливості захистити свої права та інтереси.

Позивач зазначає, що недослідження витребуваних судом документів та невстановлення відповідних обставин не є визначальними для вирішення спору по суті. Наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 530 та ч. 2 ст. 693 ЦК України закон не встановлює спеціальної форми пред`явлення вимоги покупця, а тому ФОП Субботін В.В. вправі реалізувати своє право як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення позову в установленій законом процесуальній формі. Саме останній спосіб обрав позивач, оскільки відповідач із моменту отримання коштів і до звернення до суду не вчинив жодних дій щодо їх повернення.

Відповідач своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористався.

Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 06.10.2026 року, відповідач не забезпечив явку свого уповноваженого представника, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:

- Субботін Вячеслав Володимирович є фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності якого є: інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (а.с.29);

- Лінкевич Володимир Леонідович є фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності якого є: роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет (на звороті а.с.29).

17.12.2024 року ФОП Субботін В.В. перерахував на рахунок ФОП Лінкевича В.Л. грошові кошти у загальному розмірі 580985,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: №КМ0С-ВТСМ-795Н-Т8Е1 від 17.12.2024 на суму 300000,00 грн (призначення платежу: передоплата за тренажери, рахунок-фактура №30 від 16.12.2024) та №660М-А54М-9Н39-КХСК від 17.12.2024 на суму 280985,00 грн (призначення платежу: розрахунок, рахунок-фактура №30 від 16.12.2024) (а.с.12-14).

Враховуючи перерахування ФОП Лінкевичу В.Л. грошових коштів у загальному розмірі 580985,00 грн та стверджуючи, що останній не здійснив поставку товару й не повернув сплачені кошти, ФОП Субботін В.В. звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За положеннями ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.184 Господарського кодексу України (далі - ГК України в редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого ст.181 цього Кодексу. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася

У відповідності до ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно зі ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено п.2 ч.1 ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, господарський договір, зокрема договір поставки, може бути укладений як шляхом оформлення єдиного документа, підписаного сторонами, так і в спрощений спосіб за умови, що поведінка сторін та наявні докази підтверджують їхнє волевиявлення на встановлення відповідних договірних прав та обов`язків.

На підтвердження обставин укладення між сторонами договору поставки та погодження його умов позивач посилається, зокрема, на рахунок-фактуру №30 від 16.12.2024.

Як вбачається із вказаного рахунку-фактури, у ньому зазначено спортивне обладнання торговельної марки Technogym (тренажери та кардіотренажери) загальною вартістю 580985,00 грн. Постачальником у рахунку-фактурі вказано ФОП Лінкевича В.Л. із зазначенням його реквізитів, а одержувачем - ФОП Субботіна В.В.

Оцінюючи зазначений рахунок-фактуру як доказ на підтвердження виникнення між сторонами договірних правовідносин, колегія суддів зауважує, що він не містить підпису особи, яка його склала, відбитка печатки (за наявності такої), а також будь-яких інших відомостей, які б давали змогу встановити факт його складення саме відповідачем. Крім того, у рахунку-фактурі не визначено строк поставки товару.

При цьому, як вірно зауважив суд першої інстанції, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер (постанова Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №915/641/19).

Водночас, судами встановлено, що ФОП Субботін В.В. перерахував на рахунок ФОП Лінкевича В.Л. грошові кошти в загальному розмірі 580 985,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, у призначенні платежу яких зазначено про передоплату за тренажери та розрахунок згідно з рахунком-фактурою № 30 від 16.12.2024.

Правові наслідки здійснення покупцем попередньої оплати товару та невиконання продавцем обов`язку щодо його передання врегульовано ст. 693 ЦК України, зокрема, у відповідності до ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати.

Отже, умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем зобов`язання щодо передання товару покупцеві у встановлений строк.

Звертаючись із позовом до суду, позивач зазначав, що направляв відповідачу письмову претензію, а також неодноразово надсилав йому через месенджери повідомлення з вимогами щодо поставки товару або повернення сплачених коштів.

Колегія суддів, надаючи оцінку долученим позивачем скриншотам листування, викладених російською мовою, до яких не додано перекладу українською мовою, враховує наступне.

Згідно зі ст.10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.

За положеннями ч.1 ст.12 Закону України "Про судоустрій та статус судів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Статтею 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" передбачено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з ч.6 ст.13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

У відповідності до ч.1, 2, 4, 5 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

До письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст.79 Закону України "Про нотаріат".

Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Таким чином, докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку ст.79 Закону України "Про нотаріат" не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку. Аналогічна правова позиція, викладена Верховим Судом у постанові від 20.06.2019 у справі №910/4473/17.

Відтак, встановивши, що надані позивачем скриншоти листування викладені іноземною мовою, а їх переклад українською мовою, засвідчений у встановленому законом порядку, не надано, колегія суддів дійшла висновку про неналежність та недопустимість зазначених доказів, що унеможливлює їх дослідження під час вирішення спору по суті у порядку ст.86 ГПК України.

Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції, наведений позивачем узагальнений виклад листування не замінює перекладу, оформленого відповідно до вимог законодавства, та не дає змоги перевірити точність наданої інформації. Також скриншоти не містять номерів телефонів чи інших відомостей, які б дозволяли достовірно ідентифікувати учасників листування та підтвердити, що воно велося саме між ФОП Субботіним В. В. і ФОП Лінкевичем В.Л.

Оцінюючи доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ч.2 ст.530 у поєднанні з ч. 2 ст. 693 ЦК України, зокрема, в частині права покупця вимагати повернення попередньої оплати без попереднього звернення до боржника в позасудовому порядку, колегія суддів зазначає таке.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За частиною 2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду від 18.02.2026 у справі №911/969/24 вказала, що умовою застосування ч.2 ст.693 ЦК є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування положень ст. 693 ЦК України наведено у постановах Верховного Суду від 05.08.2018 у справі №904/8972/17, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 28.02.2019 у справі №912/2275/17, від 27.08.2019 у справі №911/1958/18, від 09.03.2023 у справі №910/5041/22.

Отже, сама по собі відсутність доказів попереднього звернення покупця до продавця з вимогою про повернення коштів не може бути безумовною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки покупець має право реалізувати відповідну вимогу шляхом звернення до суду.

Водночас, колегія суддів зауважує, що можливість судового захисту порушеного права не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Для застосування ч.2 ст.693 ЦК України необхідно встановити наявність між сторонами відповідного договірного зобов`язання, здійснення покупцем попередньої оплати та невиконання продавцем обов`язку щодо передання товару у встановлений строк.

При цьому, якщо строк виконання зобов`язання не визначений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, підлягають урахуванню положення ч.2 ст.530 ЦК України щодо обов`язку боржника виконати відповідну вимогу протягом семи днів від дня її пред`явлення, якщо інше не випливає з договору або актів цивільного законодавства.

ФОП Субботін В.В. посилається на те, що він звертався до ФОП Лінкевича В.Л. з листом №24/03-26 від 24.03.2026 про повернення коштів, у якому просив повернути 580985,00 грн за непоставлений товар (а.с.15).

Разом із тим колегія суддів установила, що матеріали справи не містять доказів направлення зазначеного листа відповідачу на його адресу або вручення його особисто. На виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 01.07.2026 позивач відповідних доказів також не надав.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність погодження сторонами строку поставки товару, оскільки наданий позивачем рахунок-фактура не містить відомостей про такий строк, а факт його складення саме відповідачем не підтверджено. Крім того, позивач не надав доказів направлення відповідачу листа від 24.03.2026 з вимогою про повернення суми попередньої оплати або вручення його останньому.

Враховуючи викладене та оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що сам по собі факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів у сумі 580985,00 грн не є достатнім для висновку про наявність підстав для їх повернення в порядку ч.2 ст.693 ЦК України. Інші надані позивачем докази не підтверджують належним чином погодження сторонами умов поставки товару та настання строку виконання відповідачем відповідного зобов`язання, що є необхідним для застосування зазначеної норми.

Доводи апелянта про неправомірність відмови в задоволенні позову замість залишення його без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.226 ГПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції розглянув спір по суті, надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшов висновку про недоведеність обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не відмовив у позові виключно з мотивів неподання позивачем витребуваних доказів. За таких обставин вирішення спору шляхом ухвалення рішення по суті, а не залишення позову без розгляду, відповідає характеру встановлених обставин, тоді як незгода позивача з оцінкою доказів та результатом розгляду справи сама по собі не свідчить про неправомірність обраної судом процесуальної форми вирішення спору.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Житомирської області від 24.08.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Субботіна Вячеслава Володимировича задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Рішення Господарського суду Житомирської області від 24.08.2026 у справі №906/660/26 залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Субботіна Вячеслава Володимировича - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "12" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.