Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/11858/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа № 910/11858/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: позивача - не з`явилися;

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026

у справі №910/11858/25 (суддя - Мандриченко О.В.)

за позовом Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_3»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1»

про стягнення пені.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_3» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» про стягнення пені в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_4

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» неналежно виконало умови державного контракту на поставку (закупівлю) товарів для потреб ІНФОРМАЦІЯ_5 НОМЕР_1 а саме здійснило поставку товару з порушенням строків, за що передбачена відповідальність, встановлена підп. 1 п. 7.2 контракту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 відкрито провадження у справі №910/11858/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі №910/11858/25 позов Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_3» задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. У разі, якщо суд апеляційної інстанції не вбачатиме підстав для відмови у позові повністю, скаржник просить рішення змінити, виклавши його резолютивну частину в новій редакції, якою позов задовольнити частково та зменшити розмір пені на 90% - до ІНФОРМАЦІЯ_6

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи.

Аргументи скаржника узагальнено зводяться до наступного:

- суд першої інстанції не навів мотивів відхилення аргументу про висновки Верховного Суду у спорах між тими самими сторонами;

- помилкова кваліфікація державного контракту як зовнішньоторговельної угоди призвела до того, що причини неналежного виконання зобов`язання залишилися без оцінки;

- відмова у зменшенні розміру штрафних санкцій є немотивованою, а ст. 617 Цивільного кодексу України застосована судом до питання, якого вона не регулює;

- суд першої інстанції не оцінив поведінки кредитора, яка є самостійною підставою для зменшення неустойки за ст. 616 Цивільного кодексу України;

- мотивування стягнення пені побудоване судом на нормах, які до спірних правовідносин не застосовуються, що є неправильним застосуванням норм матеріального права та підтверджує відсутність правових підстав для стягнення пені.

Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про долучення до матеріалів справи доказів у порядку ч. 3 ст. 269 ГПК України, а саме:

- копій постанов Верховного Суду від 10.02.2026 у справі №910/7336/25, 26.02.2026 у справі №910/5101/25 та 26.02.2026 у справі №910/5130/25;

- документів на підтвердження експортних і санкційних обмежень щодо продукції виробника ІНФОРМАЦІЯ_7 (роздруківки з мережі Інтернет);

- копії державного контракту НОМЕР_2;

- фінансової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» за перше півріччя 2026 року та за 2025 рік.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2026 апеляційну скаргу у справі №910/11858/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/11858/25, призначено її до розгляду на 29.09.2026, а також встановлено Державному підприємству ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_3» строк на подання відзиву та заперечень на клопотання про долучення доказів.

10.09.2026 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_3» просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Також позивач заперечує проти долучення до матеріалів справи доказів і просить не приймати їх до розгляду з огляду на те, що відповідачем не доведено неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від апелянта.

21.09.2026 відповідачем подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» просить долучити до матеріалів справи докази, подані разом з апеляційною скаргою, апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 29.09.2026 з`явилася представниця відповідача. Натомість, представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_3» належним чином повідомлене про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа до електронного кабінету від 26.08.2026.

Судом вирішено розпочати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Так, згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Разом з цим, позивач належним чином повідомлений про розгляд справи та не повідомив суд про причини неявки у судове засідання уповноваженого представника. Отже, неявка у судове засідання представника Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_3» не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Надалі судом поставлено на обговорення клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи доказів. Присутня в судовому засіданні представниця відповідача підтримала подане клопотання та просила його задовольнити.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 29.09.2026, судом задоволено клопотання про долучення до матеріалів справи доказів. При цьому, суд керується наступним:

- постанови Верховного Суду не є доказами у розумінні ст. 73 ГПК України, а є джерелом правових висновків, які суд зобов`язаний враховувати згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України, тому обмеження ч. 3 ст. 269 ГПК України на них не поширюється;

- щодо копії державного контракту НОМЕР_2, то цей доказ вже міститься в матеріалах справи, оскільки був поданий до суду першої інстанції разом з відзивом на позовну заяву;

- з приводу документів на підтвердження експортних і санкційних обмежень щодо продукції виробника ІНФОРМАЦІЯ_7 (роздруківки з мережі Інтернет), а також фінансової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1», суд зазначає, що такі докази подані в якості в обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені. Водночас, з аналізу наявної судової практики слід зробити висновок, що зменшення неустойки можливе у тому числі за ініціативою суду, при цьому не лише судом першої інстанції, а і судом апеляційної інстанції.

Надалі представниця відповідача надала пояснення по суті апеляційної скарги, після чого судом досліджено докази та заслухано виступ в судових дебатах.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представниці відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених судом першої інстанції матеріалів справи вбачається, що 30.05.2025 між Державним підприємством ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_3» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» (виконавець) укладений державний контракт НОМЕР_3 на поставку (закупівлю) товарів для потреб ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі також - контракт), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари для потреб ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та у специфікації товарів (додаток 1 до контракту) (далі - специфікація), для подальшого використання ІНФОРМАЦІЯ_8, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим контрактом. Комплектність товару наведено в додатку 2 до контракту.

Загальна вартість (ціна) товару за цим контрактом становить ІНФОРМАЦІЯ_9 не передбачено (п. 2.2 контракту).

У п. 2.5 контракту сторони погодили, що оплата за поставлений виконавцем товар здійснюється замовником виключно з дати виникнення бюджетних зобов`язань у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань та фактичного надходження коштів Державного бюджету на рахунок замовника. Сторони визнають та підтверджують, що відповідальність за формування комерційної пропозиції на постачання товару несе виконавець.

Згідно з п. 2.6 контракту оплата замовником поставленого товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця по факту поставки товару впродовж 15 (п`ятнадцяти) банківських днів шляхом подання платіжної інструкції до ДКСУ, а у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування - протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати його надходження. Оплата здійснюється на підставі належним чином оформленого виконавцем рахунку на оплату, до якого додаються підписаний сторонами акт приймання-передачі товару, видаткова накладна (за умови наявності (надходження) бюджетних асигнувань (коштів) на рахунку замовника).

Датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами видаткової накладної та акта приймання-передачі товару за контрактом (п. 3.4 контракту).

За умовами п. 4.1 контракту виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації.

Відповідно до підп. 1 п. 7.2 контакту у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Пунктом 11.1 контракту передбачено, що останній набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.08.2025, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, у тому числі гарантійних.

На підставі специфікації товарів, що є додатком 1 до контракту, сторони погодили найменування, кількість, вартість (ціну) та строки поставки товару за контрактом. Зокрема, відповідно до специфікації товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_10 повинен бути поставлений у строк Т0 + 14 календарних днів, де Т0 - дата укладення контракту.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був поставити позивачу товар за контрактом у строк до ІНФОРМАЦІЯ_11 включно.

Водночас, товар у встановлений строк поставлений не був.

20.06.2025 позивач звертався до відповідача з претензією №11/2-10956, у якій просив належним чином виконати умови контракту, а також сплатити пеню на підставі підп. 1 п. 7.2 контакту.

23.06.2025 відповідач надіслав позивачу відповідь на претензію вих. №23.06/3, у якій повідомив, що затримка в доставці товару сталася з причин, які не залежали від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме внаслідок невиконання зобов`язань іноземним постачальником за зовнішньоекономічним контрактом.

Як встановлено судом, не заперечується сторонами та вбачається з матеріалів справи, а саме акта приймання-передачі товарів ІНФОРМАЦІЯ_13, виконавцем поставлено товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_14 з порушенням строку його поставки на 25 днів.

Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним позовом, в обґрунтування якого Державне підприємство ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_3» зазначило, що оскільки виконавець в порушення умов державного контракту допустив порушення термінів поставки товару, наявні підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» ІНФОРМАЦІЯ_15 пені відповідно до підп. 1 п. 7.2 контакту.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказував на наступне:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» не є виробником товару, тому закупівля товару на виконання державного контракту НОМЕР_4 відбувалася відповідно до умов укладеного з компанією ІНФОРМАЦІЯ_16;

- 08.06.2025 відповідач отримав від компанії ІНФОРМАЦІЯ_17, в якому остання повідомила, що партія товару затримується у зв`язку з тим, що у Південному Китаї в період, коли планувалося відвантаження, йде тропічний шторм «Wutip», внаслідок чого низка портів була тимчасово закрита, вантажні перевезення призупинені. Також, 14.06.2025 відповідач отримав від компанії ІНФОРМАЦІЯ_18. лист №AS/14/06/2025, в якому зазначалося про настання форс-мажорних обставин через зупинку логістичних маршрутів та зміщення графіку відвантажень, спричинених тропічним штормом «Wutip» у Південному Китаї, що призвело до припинення морського сполучення та портових операцій у регіоні. З огляду на викладене, постачальник фактично був позбавлений можливості виконати свої зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1»;

- всі зазначені обставини були документально підтверджені Торгово-промисловою палатою, яка у сертифікаті №6500-25-1874 визнала їх такими, що мають характер форс-мажорних (непереборної сили) відповідно до чинного законодавства України. Тому, в силу п. 7.6 контракту, відповідач звільняється від відповідальності за порушення строків поставки товару;

- відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання державного контракту, а затримка в доставці товару сталася з причин, які не залежали від нього.

Окремо відповідачем також подано клопотання про зменшення розміру пені на 95% від заявленої суми, в обґрунтування якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» вказувало на наступне:

- незначний строк порушення поставки товару;

- несвоєчасна поставка товару сталась не з вини відповідача, а з незалежних від нього обставин, зокрема, обставин непереборної сили;

- відповідач не лише своєчасно повідомляв позивача про ускладнення виконання зобов`язань за державним контрактом, але й вжив усіх можливих заходів для їх належного виконання попри об`єктивні перешкоди, що не залежали від його волі;

- заявлена сума неустойки є для відповідача надмірною та становить значне фінансове навантаження;

- стягнення штрафних санкцій призведе до скрутного матеріального становища відповідача, що унеможливить виконання інших державних контрактів про закупівлю товарів ІНФОРМАЦІЯ_12;

- в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків.

Суд першої інстанції в обґрунтування свого висновку про повне задоволення позову дійшов таких висновків:

- з урахуванням встановленого факту порушення строку передачі товару, дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_15 на підставі підп. 1 п. 7.2 контакту підлягають задоволенню;

- відповідно до сертифікату Херсонської торгово-промислової палати №6500-25-1874 від 25.09.2025 період дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) визначено з 14.06.2025 по 09.07.2025. Проте, своє зобов`язання з поставки товару відповідач мав виконати у строк до ІНФОРМАЦІЯ_11 включно. Тобто, період дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), визначений сертифікатом Херсонської торгово-промислової палати №6500-25-1874 від 25.09.2025, не включає в себе строк, у який відповідач мав виконати своє зобов`язання, та розпочався на наступний день після настання такого строку, тобто коли відповідач уже прострочив виконання свого зобов`язання;

- згідно з п. 4.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в редакції, чинній на момент складення сертифікату Херсонської торгово-промислової палати №6500-25-1874 від 25.09.2025, Торгово-промислова палата України уповноважує регіональні торгово-промислові палати засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції Торгово-промислової палати України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за: умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України; умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції Торгово-промислової палати України; умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції Торгово-промислової палати України. Тобто, станом на 25.09.2025 Херсонська торгово-промислова палата не була наділена повноваженнями щодо засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) щодо виконання зовнішньоторговельних угод;

- як наслідок, суд дійшов висновку про відсутність обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) у спірних правовідносинах щодо виконання договору та відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків поставки товару;

- щодо клопотання відповідача про зменшення пені, то суд першої інстанції не враховував надані відповідачем звіти за 2023 та 2024 роки, оскільки такі звіти вказують про фінансовий стан відповідача за відповідні роки, а не станом на момент розгляду справи, та в будь-якому разі, згідно приписів ст. 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Тому, суд виснував, що відповідачем належним чином не обґрунтовано та не доведено наявності обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

З наведеними висновками Господарського суду міста Києва в їх сукупності погоджується і колегія суддів та додатково, з урахуванням доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити наступне.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11 та 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як встановлено судом вище, відповідно до специфікації товар у кількості ІНФОРМАЦІЯ_10 відповідач повинен був поставити у строк Т0 + 14 календарних днів, де Т0 - дата укладення контракту.

Оскільки контракт укладений сторонами 30.05.2025, то відповідач зобов`язаний був поставити позивачу товар у строк до ІНФОРМАЦІЯ_11 включно.

Проте, як убачається з матеріалів справи, а саме акта приймання-передачі товарів ІНФОРМАЦІЯ_13, відповідачем поставлено товар з порушенням строку на 25 днів.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. ч. 1 та 2 ст. 551 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин сторін, одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до підп. 1 п. 7.2 контакту у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З урахуванням викладених положень, оскільки відповідачем порушено термін поставки товару, позивачем здійснено обґрунтований розрахунок пені, розмір якої становить ІНФОРМАЦІЯ_4

Одним з аргументів апеляційної скарги відповідача є те, що обґрунтовуючи розмір пені, суд першої інстанції послався на ч. 2 ст. 343 ГК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а також на ст. ст. 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Зазначені норми регулюють відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання. Водночас, у цій справі предметом спору є пеня за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, тобто негрошового зобов`язання. Так само помилковим є відтворення судом визначення пені як неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання, стосовно санкції, нарахованої за прострочення поставки. Як наслідок, мотивування стягнення пені побудоване судом на нормах, які до спірних правовідносин не застосовуються, що є неправильним застосуванням норм матеріального права та підтверджує відсутність правових підстав для стягнення пені.

В даному контексті апеляційний суд зазначає, що правовою підставою позову позивач вірно визначив саме положення ч. 2 ст. 231 ГК України, які регулюють відповідальність за порушення негрошового зобов`язання.

У постановах Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №910/9915/24, 15.06.2021 у справі №904/5726/19, 22.01.2026 у справі №200/15455/17 та 25.09.2025 у справі №910/17943/23 наведено висновки, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору («da mihi factum, dabo tibi jus»). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Але застосування судом цього принципу не є безмежним.

Обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, не означає, що суд може самостійно визначати предмет та підстави позову або приймати рішення щодо позовних вимог, які заявлені позивачем не були.

Застосовуючи названий принцип до правовідносин сторін у цій справі, апеляційний суд звертає увагу, що посилання суду першої інстанції у своєму рішенні на положення ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», які визначають відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, не свідчить про помилковість висновку щодо наявності підстав для стягнення пені.

Правовою підставою відповідальності Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» є, насамперед, погоджена сторонами умова п. 7.2 контракту у сукупності з положеннями цивільного законодавства про обов`язковість договору та правові наслідки порушення зобов`язання.

Факт прострочення, база нарахування, ставка пені та кількість днів прострочення вірно встановлені судом першої інстанції та відповідачем по суті не оспорюються.

Тому, саме по собі наведення судом першої інстанції поряд із належними нормами також положень, що регулюють відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, не усуває існування самостійної та достатньої договірної підстави для стягнення заявленої суми.

Як наслідок, суд відхиляє доводи скаржника в частині неправильного мотивування судом першої інстанції правових підстав для стягнення пені, оскільки вказане не призвело до ухвалення неправильного рішення.

Також, відповідач в суді першої інстанції посилався на наявність обставин непереборної сили (форс-мажору), що спричинили несвоєчасне виконання зобов`язання з поставки товару та, як наслідок, є підставою для звільнення відповідальності у вигляді сплати пені.

Ще до моменту укладення державного контракту відповідач вже мав діючі договірні зобов`язання з компанією ІНФОРМАЦІЯ_18. (ІНФОРМАЦІЯ_19), а саме контракт НОМЕР_5, що свідчить про заздалегідь сформовані плани щодо забезпечення постачання відповідної продукції. 08.06.2025 відповідач отримав від компанії ІНФОРМАЦІЯ_17, в якому остання повідомила, що партія товару затримується у зв`язку з тим, що у Південному Китаї в період, коли планувалося відвантаження, йде тропічний шторм «Wutip», внаслідок чого низка портів була тимчасово закрита, вантажні перевезення призупинені. Також, 14.06.2025 відповідач отримав від компанії ІНФОРМАЦІЯ_18. лист №AS/14/06/2025, в якому зазначалося про настання форс-мажорних обставин через зупинку логістичних маршрутів та зміщення графіку відвантажень, спричинених тропічним штормом «Wutip» у Південному Китаї, що призвело до припинення морського сполучення та портових операцій у регіоні. З огляду на викладене, постачальник фактично був позбавлений можливості виконати свої зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідач звертає увагу на те, що листом вих. №23.06/3 від 23.06.2025 він повідомив позивача про настання надзвичайних та невідворотних обставин, які об`єктивно унеможливили виконання зобов`язань у визначений строк. Цим самим відповідач виконав передбачений умовами контракту обов`язок щодо інформування про форс-мажор та підтвердив свою добросовісну поведінку у спірних правовідносинах.

Зазначені обставини були документально підтверджені Херсонською торгово-промисловою палатою, яка у сертифікаті №6500-25-1874 від 26.09.2025 визнала їх такими, що мають характер форс-мажорних (непереборної сили) відповідно до чинного законодавства України. Тому, в силу п. 7.6 контракту відповідач звільняється від відповідальності за порушення строків поставки товару.

Водночас, суд першої інстанції визнав вказаний сертифікат неналежним доказом з двох підстав:

- відповідно до сертифікату період дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) визначено з 14.06.2025 по 09.07.2025. Проте, своє зобов`язання з поставки товару відповідач мав виконати у строк до ІНФОРМАЦІЯ_11 включно. Тобто, період дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) не включає в себе строк, у який відповідач мав виконати своє зобов`язання;

- згідно з п. 4.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) станом на 25.09.2025 Херсонська торгово-промислова палата не була наділена повноваженнями щодо засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) щодо виконання зовнішньоторговельних угод.

Так, відповідно до п. 7.6 контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за контрактом, якщо це невиконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Порядок повідомлення про форс-мажорні та їх засвідчення регламентовано розділом 13 контракту та узагальнено такий порядок полягає в наступному:

- оскільки сторони свідомо укладають контракт, який буде виконуватися протягом строку дії воєнного стану, такий не буде вважатися форс-мажорними обставинами (п. 13.1);

- у разі настання форс-мажорних обставин сторона, яка підпала під їх дію, має негайно впродовж трьох робочих днів повідомити про це іншу сторону (п. 13.6);

- якщо сторона, яка підпала під дію форс-мажорних обставин, протягом чотирнадцяти календарних днів з дня їх настання не знайшла інших можливостей виконувати свої зобов`язання, вона повинна підтвердити факт їх виникнення відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України. Такий документ надається іншій стороні протягом чотирнадцяти робочих днів з дня виникнення таких обставин. У випадку ненадання доказів виникнення форс-мажорних обставин у встановлений строк сторона втрачає право у майбутньому посилатися на них, як на підставу звільнення від відповідальності (п. 13.7).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Частинами 1 та 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Вказані норми містяться і у Регламенті засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії Торгово-промислової палати України №44 від 18.12.2014 (далі - регламент). Даний регламент встановлює єдиний порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) в системі торгово-промислових палат України.

Так, п. 3.1 регламенту (тут і надалі у редакції станом на день видачі сертифікату) визначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим регламентом (п. 3.3 регламенту).

Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами (п. 6.1 регламенту).

Відповідно до п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Пунктом 6.9 регламенту встановлено, що надані заявником документи для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) мають свідчити про:

- надзвичайність таких обставин (носять винятковий характер і знаходяться за межами впливу сторін);

- непередбачуваність обставин (їх настання або наслідки неможливо було передбачити, зокрема на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов`язання або до настання відповідного обов`язку);

- невідворотність (непереборність) обставин (неминучість події/подій та/або її/їх наслідків);

- причинно-наслідковий зв`язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов`язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Проте, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 218 ГК України унормовано, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Аналізуючи та підсумовуючи викладене, колегія суддів вказує на те, що для звільнення від відповідальності за договором відповідачу необхідно довести:

- факт неможливості поставки позивачу товару у встановлений договором строк;

- тривалість такої неможливості;

- причинно-наслідковий зв`язок між такою неможливістю та форс-мажорними обставинами.

Поряд з цим, зі змісту сертифікату Херсонської торгово-промислової палати №6500-25-1874 від 25.09.2025 вбачається, що відповідач звернувся для його отримання лише 24.09.2025, тобто вже після поставки позивачу товару з простроченням термінів такої поставки.

Водночас, умова п. 13.7 контракту передбачає, що відповідний сертифікат надається іншій стороні протягом чотирнадцяти робочих днів з дня виникнення форс-мажорних обставин і у випадку його ненадання у встановлений строк сторона втрачає право у майбутньому посилатися на них, як на підставу звільнення від відповідальності.

Окрім цього, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до змісту сертифікату період дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) визначено з 14.06.2025 по 09.07.2025. Проте, своє зобов`язання з поставки товару відповідач мав виконати у строк до ІНФОРМАЦІЯ_11 включно. Тобто, період дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) не включає в себе строк, у який відповідач мав виконати своє зобов`язання.

До того ж, саме повідомлення позивача про виникнення форс-мажорних обставин відповідач здійснив лише 23.06.2026, тобто вже після закінчення строку на поставку товару.

Згідно з п. п. 4.1 та 4.2 регламенту Торгово-промислова палата України відповідно до ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за:

- умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України;

- умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України;

- умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

Як було зазначено вище, відповідно до п. 13.7 контракту якщо сторона, яка підпала під дію форс-мажорних обставин, протягом чотирнадцяти календарних днів з дня їх настання не знайшла інших можливостей виконувати свої зобов`язання, вона повинна підтвердити факт їх виникнення відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України.

Тобто, умовами укладеного контракту передбачено засвідчення форс-мажорних обставин виключно Торгово-промисловою палатою України, а не регіональними торгово-промисловими палатами.

Тому, у спірній ситуації, Херсонська торгово-промислова палата не мала права засвідчувати форс-мажорні обставини за державним контрактом НОМЕР_3 від 30.05.2025.

Водночас, в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції зазначено, що станом на 25.09.2025 Херсонська торгово-промислова палата не була наділена повноваженнями щодо засвідчення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) щодо виконання зовнішньоторговельних угод.

Дійсно, скаржник вірно зауважує на тому, що місцевим господарським судом помилково кваліфіковано спірний контракт як зовнішньоторговельну угоду. Однак цей факт, враховуючи встановлене судом першої інстанції інше порушення п. 4.2 регламенту, не свідчить про відсутність повноважень у Херсонської торгово-промислової палати засвідчувати форс-мажорні обставини.

Тому, на переконання апеляційного суду, сертифікат про форс-мажорні обставини Херсонської торгово-промислової палати №6500-25-1874 від 25.09.2025 не є належним доказом звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання своїх зобов`язань за контрактом, оскільки:

- виданий Херсонською торгово-промисловою палати за відсутності компетенції;

- період дії форс-мажорних обставин, зазначений у сертифікаті, не включає в себе строк, у який відповідач мав виконати своє зобов`язання з поставки товару.

При цьому, судом враховано, що саме по собі існування надзвичайної події не звільняє сторону договору від відповідальності.

За змістом ст. 617 ЦК України та сталої судової практики сторона, яка посилається на форс-мажор, повинна довести не лише існування відповідних обставин як таких, але й їх надзвичайність, невідворотність та, головне, безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між такими обставинами і неможливістю виконати конкретне зобов`язання у встановлений строк.

Сертифікат торгово-промислової палати не має наперед встановленої сили та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

У даному випадку строк виконання зобов`язання за контрактом закінчився ІНФОРМАЦІЯ_11. Водночас, у сертифікаті Херсонської торгово-промислової палати період форс-мажорних обставин визначено з 14.06.2025 по 09.07.2025, тобто їх початок визначено вже після закінчення погодженого сторонами строку поставки.

Твердження скаржника про те, що фактичні перешкоди існували раніше, а саме з 08.06.2025, не змінює зазначеного.

Навпаки, сам відповідач стверджує, що він ще 08.06.2025 отримав інформацію від свого постачальника про можливу затримку товару, однак передбачений контрактом строк поставки не був змінений, відповідної додаткової угоди щодо перенесення строку сторонами не укладено.

Крім того, обставини, що виникли у правовідносинах скаржника з його власним постачальником, не можуть автоматично визнаватися форс-мажорними обставинами у відносинах між Державним підприємством ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_3» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідно до ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника та відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання.

Саме виконавець при укладенні контракту прийняв на себе зобов`язання забезпечити поставку визначеного товару у погоджений строк, а отже організація відносин із виробниками, дистриб`юторами, перевізниками та іншими особами, залученими ним до виконання контракту, належить до сфери господарського ризику виконавця.

Той факт, що після виникнення проблем із первісним постачальником відповідач розпочав пошук альтернативного джерела поставки та зрештою виконав контракт, може характеризувати подальшу поведінку боржника, однак сам по собі не усуває факту прострочення та не доводить неможливості належного виконання зобов`язання у передбачений контрактом строк.

Отже, причинно-наслідковий зв`язок між обставинами, на які посилається скаржник, та об`єктивною неможливістю виконати саме зобов`язання перед позивачем у строк до ІНФОРМАЦІЯ_11 належними та достатніми доказами не доведений.

Відтак, підстави для застосування п. 7.6 контракту та звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» від відповідальності відсутні.

З урахуванням викладеного, висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач не звільняється від відповідальності за порушення зобов`язань, є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи.

Водночас, як було зазначено вище, в суді першої інстанції відповідачем подано клопотання про зменшення розміру пені на 95% від заявленої суми на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України. Серед обставин, якими Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» обґрунтовувало заявлене клопотання про зменшення пені, є наступні:

- незначний строк порушення поставки товару;

- несвоєчасна поставка товару сталась не з вини відповідача, а з незалежних від нього обставин, зокрема, обставин непереборної сили;

- відповідач не лише своєчасно повідомляв позивача про ускладнення виконання зобов`язань за державним контрактом листом вих. №23.06/3 від 23.06.2025, але й вжив усіх можливих заходів для їх належного виконання попри об`єктивні перешкоди, що не залежали від його волі;

- заявлена сума неустойки є для відповідача надмірною та становить значне фінансове навантаження;

- стягнення штрафних санкцій призведе до скрутного матеріального становища відповідача, що унеможливить виконання інших державних контрактів про закупівлю товарів ІНФОРМАЦІЯ_12;

- в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що відповідачем належним чином не обґрунтовано та не доведено наявності обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» в поданій апеляційній скарзі окрім вимоги про скасування рішення та відмову у позові повністю, просить альтернативно рішення змінити та зменшити розмір пені на 90% - до ІНФОРМАЦІЯ_6

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції не навів мотивів відхилення аргументу про висновки Верховного Суду у спорах між тими самими сторонами. 05.03.2026 апелянт подав до суду першої інстанції додаткові пояснення, до яких долучив три постанови Верховного Суду, ухвалені у спорах між Державним підприємством ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_3» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» за державними контрактами ІНФОРМАЦІЯ_12: постанову Верховного Суду від 10.02.2026 у справі №910/7336/25, якою залишено без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2025 про зменшення штрафних санкцій на 90% (заявлені до стягнення 22640930,00 грн пені та ІНФОРМАЦІЯ_20 штрафу. Скаржник стверджує, що оскаржуване рішення не містить жодної згадки про наведені постанови Верховного Суду, суд першої інстанції не навів мотивів, з яких він вважає їх нерелевантними, і не зазначив підстав для відступу від викладених у них підходів. Зазначене прямо суперечить п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України та є неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Окрім цього, відповідач вказує на те, що відмова суду у зменшенні розміру штрафних санкцій є немотивованою, оскільки в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції відтворив повний перелік критеріїв, які підлягають оцінці при вирішенні питання про зменшення неустойки, проте жодного з цих критеріїв до встановлених обставин справи не застосував.

Також скаржник стверджує, що суд першої інстанції не оцінив поведінки кредитора, яка є самостійною підставою для зменшення неустойки за ст. 616 ЦК України.

Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованими наведені аргументи скаржника з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549-552 ЦК України.

Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, який був чинним станом на час укладення державного контракту, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі №910/3015/23, при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

При цьому, колегія суддів наголошує, що зменшення судом неустойки є дискреційним правом суду, яке ґрунтується на оцінці доказів та обставин справи, та не означає автоматичної легітимізації поведінки боржника, а спрямоване на дотримання принципів верховенства права та справедливості.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для зменшення заявленої до стягнення пені.

Так, особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна довести існування конкретних обставин, які свідчать про винятковість випадку та явну неспівмірність встановленої відповідальності наслідкам порушення.

У даному випадку розмір пені становить лише 2,5% від загальної вартості контракту - 16892000,00 грн. Такий розмір не може вважатися очевидно надмірним або таким, що перетворює неустойку на каральну санкцію.

Більше того, ставка 0,1% за кожний день прострочення була прямо погоджена самим відповідачем при укладенні державного контракту. Контракт укладався суб`єктами господарювання вільно, його умови не визнавалися недійсними, а тому після порушення зобов`язання боржник не може лише з огляду на факт настання для нього майнової відповідальності фактично нівелювати погоджений сторонами механізм забезпечення своєчасної поставки.

При цьому, предметом контракту є не звичайна комерційна поставка, а товар для потреб ІНФОРМАЦІЯ_5, призначений для подальшого використання ІНФОРМАЦІЯ_8. Тому своєчасність виконання таких зобов`язань має самостійне та істотне значення.

Відсутність документально підтверджених збитків позивача не означає відсутності негативних наслідків порушення та не є самостійною безумовною підставою для зменшення неустойки.

Неустойка за своєю правовою природою виконує не лише компенсаційну, а й забезпечувальну та стимулюючу функцію, і право кредитора на її стягнення не поставлено договором у залежність від обов`язку довести збитки.

Щодо посилання скаржника на постанови Верховного Суду у справах №№910/7336/25, 910/5101/25 та 910/5130/25, у яких судові рішення про зменшення штрафних санкцій були залишені без змін, то варто зауважити на тому, що наведені постанови не містять правового висновку про обов`язковість зменшення штрафних санкцій у всіх спорах між цими сторонами чи про необхідність їх зменшення саме на 90%.

Зменшення неустойки залежить від конкретних фактичних обставин відповідної справи: тривалості прострочення, розміру санкцій, характеру зобов`язання, причин порушення, поведінки сторін, ступеня виконання тощо.

Той факт, що в інших спорах суд скористався своїм дискреційним правом та зменшив санкції, не означає виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» права вимагати аналогічного результату за кожним наступним контрактом.

Крім того, залишення Верховним Судом відповідного рішення суду апеляційної інстанції без змін свідчить про допустимість реалізованої судами дискреції у конкретній справі, але не встановлює універсального відсотка зменшення неустойки.

Таким чином, відсутність у рішенні суду першої інстанції детального аналізу кожної з наведених скаржником постанов сама по собі не свідчить про неправильне вирішення спору та не є підставою для зміни рішення шляхом зменшенням пені на 90%.

При цьому, у справі №910/7336/25 заявлено до стягнення ІНФОРМАЦІЯ_21. Водночас, у справі, що переглядається, заявлена до стягнення пеня становить лише ІНФОРМАЦІЯ_4

Тому, суд вважає, що у спірній ситуації з огляду на незначний розмір пені відповідач не довів наявність підстав для її зменшення.

За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» не спростовують правомірність застосування судом першої інстанції своїх дискреційних повноважень.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі №910/11858/25 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 у справі №910/11858/25 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1».

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 09.10.2026.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко