Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №910/16444/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2026 р. Справа№ 910/16444/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чапляна С.Є.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Іванова В.П.

без виклику представників учасників справи;

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026

у справі №910/16444/25 (суддя Котков О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 26210,43 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову

Приватне акціонерне товариство «Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування» (далі - позивач, ПрАТ «КЦКБА») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач, АТ «НАЕК «Енергоатом») про стягнення штрафних санкцій та матеріальних втрат у сумі 26210,43 грн. за договором №53-129-01-24-03058 від 13.06.2024.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №53-129-01-24-03058 від 13.06.2024 (далі - договір) в частині своєчасної оплати поставленої продукції.

Позивач зазначав, що 13.03.2025 сторонами підписано акт приймання-передачі ТМЦ №1036, яким підтверджено прийняття відповідачем продукції загальною вартістю 316152,00 грн, тоді як відповідно до пункту 4.2 договору оплата мала бути здійснена протягом 180 календарних днів з дати підписання акта, тобто не пізніше 10.09.2025. Фактично вартість продукції відповідач сплатив 02.12.2025.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 22 018,04 грн пені, 4 121,36 грн інфляційних втрат та 71,03 грн 0,1% річних.

2. Узагальнена позиція відповідача

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на пункт 4.4 договору, відповідно до якого покупець має право затримати оплату продукції у випадку наявності спорів між сторонами щодо сплати заборгованості, штрафних санкцій, відшкодування збитків та інших платежів, які підлягають сплаті згідно з цим та іншими укладеними між сторонами правочинами, до моменту остаточного вирішення таких спорів або за наявності обставин, пов`язаних із дією в Україні правового режиму воєнного стану.

Відповідач зазначав про існування між сторонами спорів у справах №910/7257/25 та №910/8346/25, а тому вважав, що скористався передбаченим пунктом 4.4 договору правом затримати оплату продукції і прострочення виконання грошового зобов`язання не допустив.

Також відповідач заперечував проти стягнення пені та посилався на складне фінансове становище, кризовий стан ринку електричної енергії та значне фінансове навантаження на товариство.

3. Стислий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/16444/25 позов задоволено повністю та стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ПрАТ «КЦКБА» 22018,04 грн пені, 4121,36 грн інфляційних втрат, 71,03 грн 0,1% річних, 2422,40 грн судового збору.

Рішення мотивовано тим, що позивач належним чином виконав свій обов`язок з поставки товару, тоді як відповідач оплатив отриману продукцію з порушенням встановленого договором строку.

Місцевий господарський суд відхилив посилання відповідача на пункт 4.4 договору, зазначивши, що вказана умова не звільняє покупця від відповідальності, передбаченої законом, у разі затримання оплати за поставлений товар.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 22018,04 грн пені, 4121,36 грн інфляційних втрат та 71,03 грн 0,1% річних.

4. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2026, АТ «НАЕК «Енергоатом» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/16444/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПрАТ «КЦКБА» відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та неналежним чином оцінив умови договору поставки.

Скаржник зазначає, що відповідно до пункту 4.4 договору покупець мав право затримати оплату продукції у разі наявності між сторонами спорів до моменту їх остаточного вирішення, а тому прострочення виконання грошового зобов`язання, на його думку, не виникло. У зв`язку з цим відповідач вважає безпідставним нарахування пені, інфляційних втрат та 0,1% річних.

Також скаржник посилається на неправильне застосування судом частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вказуючи, що відповідна редакція цієї норми набрала чинності після укладення договору, яким сплата пені за порушення строків оплати не була передбачена, а тому її застосування, на думку скаржника, суперечить принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі.

Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача та обставинам, встановленим у інших судових справах між сторонами, чим порушив вимоги статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що пункт 4.4 договору не може тлумачитися як право відповідача безстроково не виконувати грошові зобов`язання за наявності будь-якого спору між сторонами.

Позивач також звертає увагу на те, що спори, на які посилається відповідач, виникли з інших договорів поставки, а буквальне застосування запропонованого відповідачем тлумачення пункту 4.4 договору фактично ставило б можливість одержання оплати за належно поставлену продукцію у залежність від існування будь-яких інших спорів між сторонами.

Позивач зазначає, що свобода договору не є абсолютною та повинна реалізовуватися з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності.

З огляду на викладені доводи позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

6. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 апеляційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» у справі №910/16444/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Пономаренка Є.Ю., Іванова В.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 за апеляційною скаргою АТ «НАЕК «Енергоатом» відкрито апеляційне провадження та постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7. Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

7.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Між Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі директора філії «Централізовані закупівлі» відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та Приватним акціонерним товариством «Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування» 13.06.2024 укладено договір поставки №53-129-01-24-03058.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити відключаючі пристрої власного виробництва (далі - продукція) для потреб ВП «Хмельницька АЕС» АТ НАЕК «Енергоатом», а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в специфікації (далі - специфікація), яка є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2 договору).

Покупець сплачує вартість продукції за цінами, зазначеними в специфікації, в національній валюті (пункт 4.1 договору). Покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 180 календарних днів з дати підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції (пункт 4.2 договору).

Пунктом 4.4 договору передбачено право покупця затримати оплату продукції у випадку наявності спорів між сторонами щодо сплати заборгованості, штрафних санкцій, відшкодування збитків та інших платежів, які підлягають сплаті згідно з цим та іншими укладеними між сторонами правочинами, до моменту остаточного вирішення таких спорів або за наявності обставин, пов`язаних із дією в Україні правового режиму воєнного стану.

У пункті 5.1 договору сторони погодили, що строк поставки продукції зазначений в специфікації. За погодженням з покупцем, допускається поставка продукції партіями.

Поставка продукції згідно зі специфікацією здійснюється автомобільним транспортом на умовах DDP вантажоодержувачу згідно з правилами Інкотермс 2010 (пункт 5.4 договору). Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача для подальшого приймання продукції згідно з пунктом 5.10 договору (пункт 5.6 договору).

Покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції (пункт 6.1 договору).

Договір є чинним з дати підписання сторонами і діє до 28.02.2025, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку (пункт 10.1).

Сторонами затверджена специфікація, якою узгоджено найменування продукції, технічні характеристики, кількість, загальну вартість продукції у сумі 316152,00 грн та строк поставки.

Сторонами 13.03.2025 підписано акт приймання-передачі ТМЦ №1036 на загальну суму 316152,00 грн.

З огляду на передбачений пунктом 4.2 договору 180-денний строк останнім днем належного виконання відповідачем грошового зобов`язання було 09.09.2025.

Вартість отриманої продукції у сумі 316152,00 грн відповідач сплатив 02.12.2025.

Пунктом 7.11 договору передбачено, що у випадку прострочення покупцем виконання грошового зобов`язання в частині оплати поставленої продукції на вимогу постачальника покупець зобов`язаний сплатити 0,1% річних від простроченої суми.

7.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення

Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Щодо правового регулювання спірних правовідносин

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом статей 509, 525, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, необхідною передумовою застосування передбачених статтею 625 ЦК України наслідків є встановлення факту прострочення виконання грошового зобов`язання та періоду такого прострочення.

Щодо строку оплати продукції та правової природи права, установленого пунктом 4.4 договору

Як установлено судом першої інстанції, 13.06.2024 між ПрАТ «КЦКБА» як постачальником та АТ «НАЕК «Енергоатом» як покупцем укладено договір поставки №53-129-01-24-03058.

Основним доводом апеляційної скарги є твердження відповідача про те, що пункт 4.4 договору передбачає право покупця відстрочити виконання грошового зобов`язання до остаточного вирішення інших спорів між сторонами, а тому затримання оплати за наявності таких спорів не становить прострочення.

Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на пункт 4.4 договору, зазначивши, що ця умова не звільняє покупця від передбаченої законом відповідальності за несвоєчасну оплату поставленого товару, а лише надає право затримати оплату у визначених нею випадках.

Колегія суддів вважає, що наведений висновок суду першої інстанції не повною мірою враховує зміст договірного регулювання відносин сторін.

Зокрема, якщо сторони передбачили право покупця затримати оплату за наявності певних обставин, суд повинен установити правову природу такого права, умови його виникнення та припинення, а також наслідки його реалізації для визначення моменту прострочення.

Загальні положення законодавства щодо обов`язковості виконання грошового зобов`язання не усувають необхідності з`ясування змісту та правових наслідків передбаченого договором права покупця на затримання оплати.

При цьому колегія суддів зазначає, що передбачений пунктом 4.4 договору механізм не є притриманням у розумінні статей 594-597 ЦК України.

Відповідно до статті 594 ЦК України право притримання виникає у кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або визначеній ним особі, за наявності передбачених законом умов.

Натомість у спірних правовідносинах покупець не притримує річ, яка підлягає передачі постачальникові, а утримується від виконання власного грошового зобов`язання щодо оплати вже отриманої продукції.

Тому положення статей 594-597 ЦК України безпосередньо не регулюють правовідносини сторін щодо застосування пункту 4.4 договору.

Не є зазначений механізм і передбаченим статтею 538 ЦК України зупиненням зустрічного виконання зобов`язання, оскільки право затримати оплату пов`язане не з невиконанням постачальником зустрічного обов`язку передати відповідну продукцію, а з існуванням між сторонами спорів щодо інших майнових вимог, у тому числі за іншими правочинами.

Разом із тим відсутність ознак притримання чи зупинення зустрічного виконання сама по собі не виключає можливості погодження сторонами іншого договірного механізму тимчасового затримання виконання грошового зобов`язання.

Щодо свободи договору, визначеності його умов та добросовісності здійснення договірних прав

Відповідно до частин другої та третьої статті 6, статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору, однак, не є абсолютною.

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 зазначила, що свобода договору як одна із засад цивільного законодавства дає сторонам можливість урегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ суперечить імперативним нормам або суті відповідних правовідносин.

Аналогічний підхід щодо меж свободи договору викладено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.02.2026 у справі №904/2953/24. Зокрема, у пункті 8.5 цієї постанови наголошено на неможливості договірного врегулювання прав та обов`язків усупереч загальним засадам цивільного законодавства, зокрема справедливості, добросовісності та розумності.

Застосовуючи наведені правові висновки, колегія суддів виходить із того, що право покупця затримати оплату поставленої продукції за наявності інших майнових спорів між сторонами саме по собі не суперечить принципу свободи договору.

Така домовленість може бути спрямована на врегулювання ризиків, пов`язаних із наявністю взаємних майнових вимог сторін, та забезпечення балансу їхніх інтересів.

Однак відповідне право не може тлумачитися як необмежена можливість покупця на власний розсуд відстрочувати оплату належно поставленої та прийнятої продукції незалежно від характеру спорів, їхнього фактичного існування та моменту остаточного вирішення.

Інше тлумачення дозволяло б покупцеві фактично одноосібно визначати момент виконання власного грошового зобов`язання шляхом посилання на будь-які майнові розбіжності з постачальником, що не узгоджувалося б із засадами добросовісності та обов`язковості договору.

Щодо тлумачення змісту пункту 4.4 договору

Відповідно до статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

За змістом частин третьої та четвертої статті 213 ЦК України під час тлумачення правочину враховуються однакове для всього його змісту значення слів і понять, загальноприйняте значення відповідних термінів, співвідношення окремих частин правочину з його змістом загалом, наміри сторін, мета правочину та інші обставини, що мають істотне значення.

У цій справі зміст пункту 4.4 договору насамперед підлягає встановленню шляхом його системного тлумачення у взаємозв`язку з пунктами 4.2, 6.1 та іншими умовами договору.

Пункт 4.2 договору визначає загальний строк оплати продукції - 180 календарних днів із дати підписання акта приймання-передачі.

Натомість пункт 4.4 передбачає спеціальну можливість тимчасового затримання оплати за наявності визначених ним обставин.

При цьому зазначена умова не передбачає початку нового 180-денного строку після остаточного вирішення спорів, не встановлює порядку обчислення такого нового строку та не містить положення про поновлення перебігу строку, визначеного пунктом 4.2 договору.

Використане сторонами формулювання «до моменту остаточного вирішення таких спорів» визначає часову межу існування спеціального права покупця на затримання оплати, а не початок нового строку виконання грошового зобов`язання.

Отже, системне тлумачення пунктів 4.2 та 4.4 договору дає підстави для висновку, що за наявності передбачених пунктом 4.4 обставин покупець може тимчасово затримати оплату, однак після припинення цих обставин не набуває права на додаткові 180 календарних днів для виконання грошового зобов`язання.

Колегія суддів також зазначає, що остаточне вирішення спору та фактичне виконання судового рішення, ухваленого за результатами його розгляду, є різними за своїм правовим змістом обставинами.

Пункт 4.4 договору пов`язує припинення права на затримання оплати саме з остаточним вирішенням спорів, а не з фактичним отриманням покупцем присуджених йому коштів.

Щодо спорів, на які посилається відповідач

Обґрунтовуючи правомірність затримання оплати, відповідач посилається на існування між сторонами судових спорів у справах №910/7257/25 та №910/8346/25.

Як убачається з матеріалів справи, у справі №910/7257/25 АТ «НАЕК «Енергоатом» заявило вимогу до ПрАТ «КЦКБА» про стягнення 573 729,60 грн штрафу за несвоєчасну заміну неякісної продукції за договором, який є предметом дослідження в цій справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.08.2025 зазначений позов задоволено повністю. За результатами апеляційного перегляду рішення набрало законної сили 05.11.2025.

У справі №910/8346/25 АТ «НАЕК «Енергоатом» заявило вимоги до ПрАТ «КЦКБА» про стягнення 142 500,24 грн пені та 53 058,60 грн штрафу за порушення строків поставки продукції за іншими договірними відносинами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 позов задоволено повністю. Рішення набрало законної сили 07.10.2025.

Таким чином, на момент закінчення встановленого пунктом 4.2 договору строку оплати між сторонами існували судові спори щодо майнових вимог покупця до постачальника, які за своїм предметом належали до категорії спорів, передбачених пунктом 4.4 договору.

При цьому спір у справі №910/7257/25 виник безпосередньо з того самого договору, за яким здійснювалася спірна оплата, а розмір заявленої в цій справі вимоги перевищував вартість продукції, оплату якої було затримано.

Наведені обставини не дають підстав вважати, що посилання покупця на існування інших спорів мало суто формальний або очевидно штучний характер.

Отже, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для висновку про недобросовісність відповідача лише з огляду на сам факт використання ним передбаченого пунктом 4.4 договору права затримати оплату.

Водночас зазначене право не могло існувати необмежено в часі.

Оскільки рішення у справі №910/8346/25 набрало законної сили 07.10.2025, а у справі №910/7257/25 - 05.11.2025, після ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови за результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2025, станом на 05.11.2025 обидва судові спори, на які посилається відповідач, було вирішено.

Подальше звернення ПрАТ «КЦКБА» з касаційною скаргою у справі №910/7257/25 та постановлення Верховним Судом 17.12.2025 ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження не змінюють установленої законом дати набрання законної сили рішенням суду.

Колегія суддів не погоджується з доводом відповідача про виникнення у нього права на додатковий 180-денний строк оплати продукції після остаточного вирішення відповідних спорів.

Такий висновок не випливає ані з буквального змісту пункту 4.4 договору, ані з його системного тлумачення у взаємозв`язку з пунктом 4.2.

Отже, за встановлених обставин право покупця затримати оплату у зв`язку з існуванням зазначених судових спорів припинилося після остаточного вирішення останнього з них, тобто після набрання 05.11.2025 законної сили судовим рішенням у справі №910/7257/25.

Щодо впливу правового режиму воєнного стану на строки виконання грошового зобов`язання

Окремої оцінки потребує передбачена пунктом 4.4 договору можливість затримання оплати за наявності обставин, пов`язаних із дією в Україні правового режиму воєнного стану, яка є самостійною підставою для реалізації покупцем відповідного права, незалежною від існування між сторонами майнових спорів.

Сам по собі факт дії в Україні правового режиму воєнного стану не свідчить про наявність у покупця безумовного права затримувати оплату продукції протягом усього періоду його дії. Застосування відповідної умови договору потребує встановлення конкретних обставин, пов`язаних із воєнним станом, які об`єктивно впливали на виконання спірного грошового зобов`язання.

Загальні посилання на складне фінансове становище та фінансове навантаження без належного підтвердження такого зв`язку не є достатніми для застосування зазначеної підстави затримки розрахунку за поставлену продукцію.

Щодо наявності прострочення та наслідків застосування пункту 4.4 договору

Матеріалами справи підтверджено, що продукцію вартістю 316 152,00 грн прийнято покупцем 13.03.2025, а оплату здійснено 02.12.2025.

За загальним правилом пункту 4.2 договору строк оплати продукції сплив 09.09.2025.

Разом із тим на момент закінчення цього строку існували передбачені пунктом 4.4 договору обставини, які надавали покупцеві право тимчасово затримати оплату.

З огляду на це колегія суддів доходить висновку, що затримання оплати протягом періоду дії зазначених обставин не може оцінюватися без урахування спеціального договірного регулювання, погодженого сторонами.

Інше тлумачення фактично позбавляло б пункт 4.4 договору самостійного правового значення.

Водночас після остаточного вирішення спорів, з якими сторони пов`язали можливість затримання оплати, покупець був зобов`язаний виконати грошове зобов`язання без додаткового відстрочення на 180 календарних днів.

Оскільки останнє із судових рішень, на які посилається відповідач, набрало законної сили 05.11.2025, а оплата продукції здійснена лише 02.12.2025, колегія суддів вважає, що підстави для застосування пункту 4.4 договору у період після 05.11.2025 були відсутні.

Відповідно, грошове зобов`язання відповідача залишалося невиконаним після припинення передбаченого договором права на затримання оплати, що є підставою для застосування правових наслідків прострочення за відповідний період.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування статті 549 ЦК України

Окремим доводом апеляційної скарги відповідач зазначає про неправомірність стягнення 22018,04 грн пені на підставі абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України.

В обґрунтування своєї позиції скаржник зазначає, що на момент укладення договору (13.06.2024) відповідна норма законодавства ще не набрала чинності, а умовами договору не було передбачено відповідальності у вигляді пені за прострочення оплати продукції.

Відповідач також вважає, що застосування відповідної норми до спірних правовідносин суперечить статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України.

Колегія суддів із такими доводами не погоджується з огляду на таке.

Законом України від 09.01.2025 №4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» частину третю статті 549 ЦК України доповнено абзацом другим, відповідно до якого боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на його користь пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Зазначені зміни введено в дію з 28.08.2025.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, та не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Водночас застосування нової норми до наслідків порушення зобов`язання, яке виникло після введення її в дію, не є наданням їй зворотної дії лише з тієї підстави, що договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, укладено раніше.

Визначальним для вирішення питання про застосування абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України є момент виникнення прострочення грошового зобов`язання та період, за який здійснюється нарахування пені, а не дата укладення договору.

У цій справі встановлений пунктом 4.2 договору строк оплати продукції сплив 09.09.2025, тобто після введення в дію зазначених законодавчих змін.

Отже, застосування абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України до прострочення, яке виникло після 28.08.2025, не суперечить принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі.

Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що відсутність у договорі умови про пеню свідчить про домовленість сторін щодо незастосування такого виду відповідальності.

Непогодження сторонами договірної пені не є тотожним погодженню її нульового розміру або прямому виключенню відповідальності у вигляді пені.

Наведений абзац частини третьої статті 549 ЦК України встановлює законну підставу для нарахування пені, яка не залежить від наявності в договорі окремої умови про її сплату.

Водночас зазначена норма дозволяє сторонам погодити менший розмір пені.

Відсутність у договорі умови про сплату пені за прострочення виконання грошового зобов`язання сама собою не виключає застосування відповідальності, прямо передбаченої законом, якщо сторони не погодили іншого.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18 не спростовує цього висновку, оскільки наведена правова позиція сформульована за іншого нормативного регулювання, до запровадження абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України.

Щодо доводів про порушення порядку внесення змін до ЦК України

В апеляційній скарзі відповідач також стверджує, що зміни до статті 549 ЦК України внесено з порушенням частини другої статті 4 цього Кодексу, оскільки Закон №4196-IX не є окремим законом про внесення змін до ЦК України.

З цих підстав скаржник вважає, що суд першої інстанції повинен був відмовитися від застосування відповідної норми на підставі частини шостої статті 11 ГПК України.

Колегія суддів зазначає, що частина шоста статті 11 ГПК України передбачає незастосування судом закону чи іншого правового акта в разі встановлення його суперечності Конституції України.

Водночас твердження про порушення законодавчої техніки внесення змін до кодексу саме по собі не є достатнім для висновку про неконституційність відповідної норми.

Абзац другий частини третьої статті 549 ЦК України є складовою чинного законодавчого регулювання, а доводи апеляційної скарги не містять належного обґрунтування того, яким саме положенням Конституції України суперечить зміст зазначеної норми або процедура її прийняття.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для незастосування абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України в порядку, передбаченому частиною шостою статті 11 ГПК України.

Щодо визначення розміру належних до стягнення сум

Звертаючись із позовом, ПрАТ «КЦКБА» просило стягнути з відповідача 22 018,04 грн пені, 4 121,36 грн інфляційних втрат та 71,03 грн 0,1 % річних.

Суд першої інстанції задовольнив зазначені вимоги повністю, виходячи з наявності прострочення виконання грошового зобов`язання після закінчення встановленого пунктом 4.2 договору строку оплати.

Однак такий висновок не враховує спеціальної умови пункту 4.4 договору та встановлених обставин існування між сторонами судових спорів, які надавали покупцеві право тимчасово затримати оплату.

Оскільки відповідне право припинилося після остаточного вирішення останнього із зазначених спорів, правові наслідки прострочення підлягають визначенню з урахуванням цього моменту.

Відповідно, нарахування пені та процентів річних за період, протягом якого покупець правомірно користувався погодженим сторонами правом затримати оплату, не відповідає встановленому судом змісту договірного регулювання.

Водночас нарахування за період після припинення такого права до фактичного виконання грошового зобов`язання мають здійснюватися відповідно до статей 549, 625 ЦК України та умов договору.

Щодо інфляційних втрат колегія суддів зазначає, що їх розмір визначається з урахуванням установленого індексу інфляції за належний період прострочення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, розрахунки заявлених до стягнення сум підлягають перевірці з урахуванням установленого апеляційним судом періоду прострочення.

Встановивши, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання за договором поставки №53-129-01-24-03058 від 13.06.2024 у період з 06.11.2025 до 01.12.2025 включно, тобто протягом 26 календарних днів, колегія суддів здійснила власний перерахунок заявлених позивачем до стягнення пені, інфляційних втрат та 0,1 % річних.

При цьому суд виходить із того, що сума несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання становила 316 152,00 грн, а його фактичне виконання відбулося 02.12.2025.

Протягом установленого судом періоду прострочення облікова ставка Національного банку України становила 15,5 % річних, відповідно подвійна облікова ставка складала 31 % річних.

Отже, розмір пені за 26 календарних днів прострочення становить 6 981,33 грн (316 152,00 грн х 31 % х 26 : 365).

Таким чином, вимога позивача про стягнення 22 018,04 грн пені підлягає задоволенню частково - у розмірі 6 981,33 грн.

Пунктом 7.11 договору передбачено, що в разі прострочення покупцем виконання грошового зобов`язання з оплати поставленої продукції на вимогу постачальника покупець зобов`язаний сплатити 0,1 % річних від простроченої суми.

Зазначений розмір процентів погоджено сторонами відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

За встановлений судом період прострочення розмір процентів річних становить 22,52 грн (316152,00 грн х 0,1 % х 26 : 365).

Отже, вимога позивача про стягнення 71,03 грн процентів річних підлягає задоволенню частково - у розмірі 22,52 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 сформулювала правовий висновок щодо порядку обчислення інфляційних втрат, відповідно до якого при визначенні періоду нарахування враховується кількість днів прострочення у відповідному місяці. Якщо прострочення становить більше половини місяця, індекс інфляції за такий місяць застосовується; якщо менше або дорівнює половині місяця - не застосовується.

У цій справі прострочення виконання грошового зобов`язання розпочалося 06.11.2025 та тривало до 01.12.2025 включно.

Оскільки протягом листопада 2025 року прострочення становило 25 календарних днів, індекс інфляції за цей місяць підлягає врахуванню в повному обсязі.

Індекс споживчих цін за листопад 2025 року становив 100,4 %, тобто коефіцієнт інфляції - 1,004.

Водночас грудень 2025 року не включається до розрахункового періоду, оскільки грошове зобов`язання виконано 02.12.2025.

Відтак розмір інфляційних втрат становить 1 264,61 грн (316 152,00 грн х (1,004 ? 1)).

Отже, вимога позивача про стягнення 4 121,36 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню частково - у розмірі 1 264,61 грн.

Узагальнюючи результати здійсненого перерахунку, колегія суддів установила, що за період прострочення з 06.11.2025 до 01.12.2025 включно з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 6 981,33 грн пені, 1 264,61 грн інфляційних втрат та 22,52 грн 0,1 % річних, що загалом становить 8 268,46 грн.

У задоволенні решти позовних вимог у розмірі 17 941,97 грн належить відмовити.

8. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини поставки продукції, її прийняття покупцем, погоджений сторонами строк оплати та дату фактичного виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Водночас суд першої інстанції, відхиляючи посилання відповідача на пункт 4.4 договору, не врахував правового значення погодженого сторонами права покупця тимчасово затримати оплату продукції за наявності визначених цим пунктом обставин.

Як установлено судом апеляційної інстанції, на момент закінчення передбаченого пунктом 4.2 договору строку оплати між сторонами існували судові спори щодо майнових вимог покупця до постачальника, які за своїм предметом відповідали умовам пункту 4.4 договору. Останній із цих спорів було остаточно вирішено 05.11.2025, коли набрало законної сили судове рішення у справі №910/7257/25.

Отже, до зазначеної дати відповідач мав передбачені договором підстави для тимчасового затримання оплати продукції.

Разом із тим пункт 4.4 договору не встановлює нового 180-денного строку виконання грошового зобов`язання після остаточного вирішення відповідних спорів та не пов`язує припинення права на затримання оплати з фактичним стягненням коштів за ухваленими судовими рішеннями.

Оскільки відповідач здійснив оплату продукції лише 02.12.2025, тобто після припинення обставин, які надавали йому право на її затримання, підстави для повного звільнення відповідача від наслідків прострочення грошового зобов`язання відсутні.

Водночас нарахування пені та процентів річних за період правомірного затримання оплати не узгоджується з установленим апеляційним судом змістом договірного регулювання відносин сторін.

Колегія суддів також дійшла висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо неможливості застосування до спірних правовідносин абзацу другого частини третьої статті 549 ЦК України, оскільки відповідні законодавчі зміни введено в дію до настання передбаченого договором строку оплати продукції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив правові підстави для застосування наслідків прострочення грошового зобов`язання, однак помилково встановив період, за який такі наслідки підлягають застосуванню, що призвело до неправильного визначення розміру належних до стягнення сум.

Наведені порушення норм матеріального права є підставою для зміни оскаржуваного рішення в частині розміру стягнутих із відповідача пені, інфляційних втрат та процентів річних відповідно до пункту 2 частини першої статті 275, статті 277 ГПК України.

За таких обставин апеляційна скарга АТ «НАЕК «Енергоатом» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/16444/25 - зміні в частині розміру задоволених позовних вимог із відповідним перерозподілом судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України.

9. Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як убачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви ПрАТ «КЦКБА» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3391 від 29.12.2025.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 позов задоволено повністю та стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь позивача 2 422,40 грн судового збору.

За подання апеляційної скарги на зазначене рішення АТ «НАЕК «Енергоатом» сплатило судовий збір у розмірі 3 633,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1037 від 25.05.2026.

З огляду на те, що за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру задоволених позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог їх задоволена частина становить 31,5464 % від заявленої суми (8 268,46 грн : 26 210,43 грн х 100 %).

За подання позовної заяви позивач сплатив 2 422,40 грн судового збору. З огляду на частку задоволених позовних вимог відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягає 764,18 грн (2 422,40 грн х 8 268,46 грн : 26 210,43 грн).

Оскільки апеляційну скаргу задоволено в частині відмови у стягненні 17 941,97 грн, відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача підлягає 2 487,33 грн (3 633,60 грн х 17941,97 грн : 26 210,43 грн).

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 764,18 грн судового збору за подання позовної заяви, а з позивача на користь відповідача - 2 487,33 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 86, 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/16444/25 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/16444/25 змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:

« 1. Позов Приватного акціонерного товариства «Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 26 210,43 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства «Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування» (03113, м. Київ, вул.Грушецька, будинок 9; ідентифікаційний код юридичної особи 33096208) 6 981 (шість тисяч дев`ятсот вісімдесят одну) гривню 33 копійок пені, 1 264 (одну тисячу двісті шістдесят чотири) гривні 61 копійку інфляційних втрат, 22 (двадцять дві) гривні 52 копійки 0,1 % річних та 764 (сімсот шістдесят чотири) гривні 18 копійок судового збору за подання позовної заяви.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити».

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування» (03113, м. Київ, вул.Грушецька, будинок 9; ідентифікаційний код юридичної особи 33096208) на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) 2 487 (дві тисячі чотириста вісімдесят сім) гривень 33 копійки судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази на виконання цієї постанови.

5. Матеріали справи №910/16444/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України, з урахуванням обмежень, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.Є. Чаплян

Судді Є.Ю. Пономаренко

В.П. Іванов