Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №911/2847/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2026 р. Справа№ 911/2847/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чапляна С.Є.

суддів: Іванова В.П.

Пономаренка Є.Ю.

без виклику представників учасників справи;

за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1

на рішення Господарського суду Київської області від 05.05.2026 (повний текст рішення суду складено 22.05.2026)

у справі №911/2847/25 (суддя Ярема В.А.)

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара»

про стягнення 13459,21 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову

Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач, В/Ч НОМЕР_1 ) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» (далі - відповідач, ТОВ «Асанара») про стягнення 13 459,21 грн штрафних санкцій за порушення строку поставки товару за договором від 25.06.2024 №184-24, з яких 6 636,02 грн пені, нарахованої за період з 11.07.2024 до 16.09.2024 включно (68 календарних днів), та 6 823,19 грн штрафу в розмірі 7% вартості непоставленого товару.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у встановлений договором про закупівлю товарів №184-24 від 25.06.2024 строк не поставив чотири ноутбуки Acer Aspire 3 A317-54 загальною вартістю 97474,08 грн. Позивач нарахував санкції за період з 11.07.2024 по 16.09.2024 включно, тобто до дня, що передував укладенню сторонами додаткової угоди від 17.09.2024 про дострокове розірвання договору.

В обґрунтування позову Військова частина НОМЕР_1 послалася, зокрема, на статті 179, 222, частину другу статті 231 ГК України, статті 509, 549, 610- 612, 655, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункт 9.4 договору.

2. Узагальнена позиція відповідача

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що додатковою угодою від 17.09.2024 сторони припинили зобов`язання за договором та погодили, що не вважають себе пов`язаними будь-якими правами й обов`язками, які виникли з договору, а тому підстав для стягнення санкцій немає.

Також відповідач послався на відсутність товару на ринку, вжиття ним усіх можливих заходів для виконання договору, відсутність попередньої оплати й доведених збитків позивача.

Як альтернативу відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій на підставі статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України.

3. Стислий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.05.2026 у справі №911/2847/25 у задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 відмовлено в повному обсязі.

Рішення мотивовано тим, що пункт 2 додаткової угоди від 17.09.2024, за висновком суду, свідчить про погоджене сторонами припинення не лише основних договірних зобов`язань, а й вимог, пов`язаних із відповідальністю за порушення договору, допущені під час його дії.

Суд також урахував відсутність попередньої оплати, доказів понесення позивачем збитків та його звернення після повідомлення відповідача про неможливість поставки товару з вимогами про примусове виконання договору або збереження дії положень щодо відповідальності після його розірвання.

4. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Господарського суду Київської області від 05.05.2026, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 05.05.2026 у справі №911/2847/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та неврахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.02.2025 у справі №904/3385/24.

Скаржник наголошує, що прострочення поставки розпочалося 11.07.2024, а неустойку нараховано лише до 16.09.2024 включно, тобто за період, коли договір був чинним. Додаткова угода набрала чинності 17.09.2024, тому припинила основне зобов`язання з поставки та подальше нарахування санкцій, однак не припинила вже виниклу відповідальність за попереднє порушення.

На думку апелянта, формулювання пункту 2 додаткової угоди не містить відмови позивача від нарахованої неустойки та не передбачає прощення боргу. Відсутність товару на ринку не є випадком або непереборною силою та не доводить відсутності вини відповідача.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

6. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 матеріали апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 у справі №911/2847/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Іванова В.П., Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 відкрито апеляційне провадження та постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7. Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

7.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та ТОВ «Асанара» (постачальник) 25.06.2024 укладено договір про закупівлю товарів №184-24, за пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язався передати замовнику чотири ноутбуки Acer Aspire 3 A317-54 (NX.K9YEU.00D), а замовник - прийняти й оплатити товар.

Відповідно до специфікації вартість чотирьох ноутбуків склала 97474,08 грн, у тому числі податок на додану вартість - 16245,68 грн.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що постачальник зобов`язаний поставити замовнику товар разом з усіма визначеними договором документами протягом 15 днів з моменту реєстрації договору.

Згідно з пунктом 6.1 договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 01.12.2024, але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами зобов`язань.

Пунктом 9.2 договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов`язань з винної сторони стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, щодо яких допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків зазначеної вартості.

Пункт 9.3 договору встановлює, що сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання та відшкодування збитків не звільняють сторону від виконання прийнятих зобов`язань.

За пунктом 10.2 договору однією з умов його припинення є взаємна домовленість сторін. Договором також передбачено можливість його одностороннього розірвання у зв`язку з невиконанням постачальником умов пунктів 3.3 та 5.4.

Товар у встановлений договором строк відповідач не поставив.

Листом від 12.09.2024 №27 відповідач повідомив позивача про неможливість поставити товар через його відсутність на ринку та запропонував розірвати договір.

17.09.2024 сторони уклали додаткову угоду №1-24. Відповідно до пункту 1 цієї угоди сторони дійшли взаємної згоди достроково розірвати договір від 25.06.2024 №184-24.

Пунктом 2 додаткової угоди передбачено, що з моменту набрання нею чинності зобов`язання сторін, які виникли з договору, припиняються і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами й обов`язками, що виникли з договору. За пунктом 4 додаткова угода набрала чинності з дня її підписання.

Позивач заявив до стягнення 6 636,02 грн пені за 68 днів прострочення та 6 823,19 грн штрафу. За результатами перевірки розрахунку колегія суддів встановила, що арифметично правильний розмір пені за заявлений період становить 6 628,24 грн.

7.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення

Колегія суддів, перевіривши встановлені судом першої інстанції обставини та надавши оцінку доводам апеляційної скарги, дійшла висновку про її часткове задоволення з огляду на таке.

Щодо порушення відповідачем зобов`язання з поставки

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За частинами першою і третьою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 525, 526 та 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати товар у встановлений строк у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Це передбачено статтею 712 ЦК України.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

За статтею 610 та частиною першою статті 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник є таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено та відповідач не заперечує, що товар у погоджений строк не поставлено.

Щодо моменту виникнення прострочення зобов`язання із поставки товару

Оцінюючи умову пункту 5.4 договору щодо поставки товару протягом 15 днів із моменту його реєстрації, колегія суддів враховує, що договір не визначає окремого порядку реєстрації, суб`єкта її здійснення та юридичного значення відповідної процедури. Водночас пунктом 6.1 договору передбачено набрання ним чинності з моменту підписання сторонами.

За таких обставин, з огляду на системний зв`язок наведених положень договору, його мету та відсутність у матеріалах справи відомостей про здійснення окремої реєстраційної процедури, колегія суддів доходить висновку, що для цілей визначення строку поставки передбачений пунктом 5.4 договору момент його реєстрації слід розуміти як момент завершення оформлення договору шляхом його підписання сторонами.

Відтак перебіг погодженого сторонами 15-денного строку поставки розпочався 26.06.2024 та закінчився 10.07.2024, а прострочення виконання зобов`язання виникло з 11.07.2024.

Щодо наслідків розірвання договору

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 546 та частини першої статті 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою - грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. У спірних правовідносинах сторони пунктом 9.2 договору погодили неустойку за порушення строку поставки товару, яка обчислюється за кожний день прострочення, та додатковий штраф за прострочення понад тридцять днів.

Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір розривається за домовленістю сторін, зобов`язання припиняється з моменту досягнення такої домовленості, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється за правилами статті 213 цього Кодексу. Отже, пункт 2 додаткової угоди підлягає оцінці у взаємозв`язку з іншими її умовами, з урахуванням мети укладення угоди та обставин припинення договірних відносин.

Розірвання договору припиняє відповідне зобов`язання на майбутнє, але не скасовує факту його попереднього порушення та відповідних наслідків, якщо сторони прямо не домовилися про звільнення боржника від відповідальності, прощення боргу або відмову кредитора від вимог.

У пунктах 46-49 постанови Верховного Суду від 24.02.2025 у справі №904/3385/24 сформульовано висновок, що договірні санкції підлягають нарахуванню за період прострочення до дати розірвання договору. Розірвання договору за згодою сторін або за рішенням суду не звільняє сторону від відповідальності за порушення, що мало місце під час дії договору. Після розірвання санкції надалі не нараховуються.

Такий висновок підтверджено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в пунктах 73-75 постанови від 02.12.2025 у справі №910/14773/24. За позицією Верховного Суду розірвання договору за згодою сторін або за рішенням суду не звільняє сторону від відповідальності за порушення, допущене під час дії договору, а договірні санкції нараховуються за весь період прострочення, але лише до дати розірвання договору.

Суд першої інстанції не врахував наведених правових висновків, хоча відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при виборі та застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Пункт 2 додаткової угоди пов`язує припинення зобов`язань із моментом набрання цією угодою чинності. Відповідно до пункту 4 додаткової угоди таким моментом є 17.09.2024. Отже, зміст угоди не надає їй зворотної дії та не усуває правових наслідків прострочення, яке тривало до її укладення.

У додатковій угоді немає положень про відсутність взаємних претензій, прощення боргу, відмову замовника від права на стягнення вже нарахованої неустойки чи звільнення постачальника від відповідальності за допущене порушення. Саме лише формулювання про припинення зобов`язань і відсутність пов`язаності правами та обов`язками з моменту набрання угодою чинності не може тлумачитися як ретроспективне анулювання відповідальності.

Крім того, пункт 8.5 договору прямо передбачає окремий випадок, коли внаслідок тривалої дії обставин непереборної сили договір припиняється, а штрафні санкції не сплачуються. Натомість додаткова угода від 17.09.2024 не містить аналогічної умови. Це додатково свідчить, що сторони не погодили звільнення відповідача від уже виниклої відповідальності.

Тому висновок місцевого господарського суду про припинення вимоги щодо неустойки суперечить змісту додаткової угоди, частині третій статті 653 ЦК України та правовим висновкам Верховного Суду.

Щодо доводів про відсутність вини та неможливість поставки товару

Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, відповідає за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За статтею 617 ЦК України особа звільняється від відповідальності, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважаються випадком, зокрема, недодержання обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, та відсутність у боржника необхідних коштів.

Посилання відповідача на відсутність відповідної моделі ноутбука на ринку прямо охоплюється обставинами, які закон не визнає випадком. Таке посилання саме по собі не доводить ані непереборної сили, ані вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів для своєчасного виконання договору.

Відповідач не надав доказів своєчасного замовлення товару, звернення до виробника або постачальників, пошуку альтернативних каналів постачання чи завчасного повідомлення замовника про об`єктивні перешкоди. Лист від 12.09.2024 направлений більш ніж через два місяці після спливу строку поставки та не підтверджує відсутності вини у попередньому простроченні.

Доказів існування обставин непереборної сили та їх підтвердження уповноваженим органом відповідно до пункту 8.3 договору матеріали справи не містять.

Отже, підстав для звільнення відповідача від відповідальності відповідно до статей 614 і 617 ЦК України немає.

Щодо наявності збитків та клопотання про зменшення неустойки

Неустойка є самостійним способом забезпечення виконання зобов`язання та формою відповідальності за його порушення. Право на її стягнення не залежить від доведення кредитором збитків, якщо інше не передбачено договором або законом.

Тому обставини, що позивач не здійснював попередньої оплати товару та не довів збитків, не усувають факту порушення і не є підставою для відмови у стягненні погодженої сторонами неустойки.

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 звернула увагу, що зменшення неустойки є правом суду, яке реалізується з урахуванням конкретних обставин справи, принципів розумності, справедливості та пропорційності, балансу інтересів сторін, ступеня виконання зобов`язання, причин і тривалості прострочення, поведінки боржника та наслідків порушення. Особа, яка просить про зменшення неустойки, повинна довести обставини, що обґрунтовують таке зменшення.

У цій справі відповідач не виконав зобов`язання з поставки в жодній частині, допустив прострочення тривалістю 68 днів і повідомив замовника про неможливість виконання лише 12.09.2024. Заявлена пеня становить 6,8% вартості непоставленого товару, а штраф - 7%. Сукупний розмір санкцій не є очевидно надмірним порівняно з вартістю повністю невиконаного зобов`язання та тривалістю прострочення.

Відповідач не надав доказів свого майнового стану, виняткових обставин, невідповідності заявленої суми наслідкам порушення чи вжиття дієвих і своєчасних заходів для мінімізації таких наслідків. Відсутність доведених збитків позивача не є достатньою та безумовною підставою для зменшення неустойки.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для застосування частини третьої статті 551 ЦК України та зменшення розміру неустойки.

Щодо нарахування та стягнення пені за невиконання негрошового зобов`язання

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом частини третьої цієї статті, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас, відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГП України), чинного на час виникнення спірних правовідносин, штрафними санкціями визнавалися господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Абзацом третім частини другої статті 231 ГК України передбачалося стягнення пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), щодо яких допущено прострочення виконання зобов`язання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково штрафу в розмірі семи відсотків зазначеної вартості, за наявності визначених цією нормою умов.

Крім того, частина четверта статті 231 ГК України передбачала можливість визначення розміру штрафних санкцій договором, зокрема у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання.

У постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що застосування санкцій, передбачених абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, пов`язане, зокрема, з простроченням виконання негрошового зобов`язання щодо поставки товарів, виконання робіт або надання послуг.

У постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на особливості правового регулювання пені та її поденного нарахування, зокрема за правилами статті 231 ГК України.

Отже, передбачене частиною третьою статті 549 ЦК України визначення пені як неустойки за прострочення грошового зобов`язання не виключало застосування у господарських правовідносинах штрафних санкцій, що нараховувалися за кожний день прострочення виконання негрошового зобов`язання, якщо такі санкції були передбачені законом або договором.

У цій справі пунктом 9.2 договору сторони прямо передбачили відповідальність за порушення строків виконання зобов`язань у вигляді пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, щодо яких допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково штрафу в розмірі семи відсотків зазначеної вартості.

Оскільки предметом зобов`язання відповідача була поставка товару, а не сплата грошових коштів, передбачена пунктом 9.2 договору пеня за своєю правовою природою є договірною штрафною санкцією за порушення строку виконання негрошового господарського зобов`язання.

Таким чином, негрошовий характер зобов`язання з поставки товару сам собою не виключає можливості застосування погодженої сторонами щоденної штрафної санкції. Правовою підставою її стягнення є пункт 9.2 договору у взаємозв`язку з положеннями статей 230, 231 ГК України, чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Щодо перевірки розрахунку

За пунктом 9.2 договору пеня становить 0,1% вартості товару за кожний день прострочення, а штраф за прострочення понад тридцять днів - 7% цієї вартості.

Період з 11.07.2024 до 16.09.2024 включно становить 68 календарних днів.

Розмір пені за формулою 97474,08 грн х 0,1 відсотка х 68 днів становить 6628,24 грн.

Розмір штрафу за формулою 97474,08 грн х 7 відсотків становить 6823,19 грн.

Загальний арифметично правильний розмір неустойки становить 13451,43 грн.

Оскільки в позовній заяві заявлено 13459,21 грн, тобто на 7,78 грн більше від результату наведеного розрахунку, позов підлягає задоволенню частково - у сумі 13451,43 грн, а в решті 7,78 грн належить відмовити.

Інші доводи сторін

Інші аргументи сторін досліджені апеляційним господарським судом і не наводяться у тексті цієї постанови, оскільки не покладаються в її основу і не впливають на висновки апеляційного господарського суду.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, та яку апеляційний господарський суд в силу ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує як джерело права, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2011). Аналогічна позиція викладена в п. 54 рішення у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03) від 28.10.2010, п. 89 рішення у справі «Салов проти України» (заява №65518/01) від 06.09.2005.

8. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини укладення та невиконання договору, однак неправильно застосував наслідки його розірвання, безпідставно ототожнив припинення зобов`язання на майбутнє з припиненням відповідальності за вже допущене порушення та не врахував правового висновку Верховного Суду у справі №904/3385/24.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 277 ГПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Ураховуючи викладене, апеляційну скаргу належить задовольнити частково, рішення Господарського суду Київської області від 05.05.2026 скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

9. Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

За пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 282 ГПК України суд апеляційної інстанції у резолютивній частині постанови зазначає новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, у разі скасування або зміни рішення, а також розподіл витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Оскільки обґрунтованими є 99,9422 відсотка заявлених вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2421,00 грн судового збору за подання позовної заяви зі сплачених 2422,40 грн та 3631,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги зі сплачених 3633,60 грн.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 86, 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.05.2026 у справі №911/2847/25 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким позов Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» про стягнення 13459,21 грн задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» (09701, Київська обл., м.Богуслав, вул. Острів, буд. 1; ідентифікаційний код юридичної особи 44319152) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) 6628 (шість тисяч шістсот двадцять вісім) гривень 24 копійок пені, 6823 (шість тисяч вісімсот двадцять три) гривні 19 копійок штрафу та 2421 (дві тисячі чотириста двадцять одну) гривню 00 копійок судового збору за подання позовної заяви.

5. У решті позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асанара» (09701, Київська обл., м.Богуслав, вул. Острів, буд. 1; ідентифікаційний код юридичної особи 44319152) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) 3631 (три тисячі шістсот тридцять одну) гривню 50 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області.

8. Матеріали справи №911/2847/25 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України, з урахуванням обмежень, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.Є. Чаплян

Судді В.П. Іванов

Є.Ю. Пономаренко