Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №910/14343/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2026 р. Справа№ 910/14343/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Чапляна С.Є.

Пономаренка Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 16.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026

(повний текст рішення складено 01.04.2026)

у справі № 910/14343/25 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІТЕЛ"

2) Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації

про припинення трудових відносин та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІТЕЛ", 2) Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації з вимогами:

- припинити трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛІТЕЛ" ;

- зобов`язати Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІТЕЛ";

- зобов`язати Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 , як кінцевого бенефіціарного власника (контролера) Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІТЕЛ".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 продав свою частку в статутному капіталі ТОВ «Алітел» ОСОБА_2 , а також 23.09.2025 подав заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Оскільки питання звільнення директора належить до виключної компетенції загальних зборів учасників, тому 07.10.2025 позивач як виконавчий орган склав повідомлення про скликання позачергових загальних зборів на 07.11.2025, при цьому включив до порядку денного вирішення питання своє звільнення, обрання нового директора, передачу документів і печатки, зміну відомостей про кінцевих бенефіціарних власників та проведення відповідних реєстраційних дій. Заяву й повідомлення позивач 08.10.2025 надіслав учасникам цінними листами з описом вкладення, при цьому дотримавшись строків ст. 32 Закону «Про Товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю». Учасники на збори 07.11.2025 не з`явились, що зафіксовано актом неявки, у зв`язку з чим рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора не ухвалили. Так, на думку позивача, така бездіяльність порушує його конституційне право вільно обирати місце роботи та на заборону примусової праці, а також право на звільнення за власним бажанням. З посиланням на практику Верховного Суду позивач зазначив, що за відсутності рішення загальних зборів керівник може захистити свої права лише в судовому порядку.

Виключення запису про нього як директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань позивач вважає необхідним завершенням процедури припинення його повноважень при цьому посилаючись на ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Щодо відомостей про кінцевого бенефіціарного власника позивач наголошує, що оскільки він уже не є учасником товариства, тому ознак прямого чи непрямого вирішального впливу на його діяльність у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у нього немає.

У той же час, самостійно подати заяву про зміну відомостей про кінцевого бенефіціарного власника він не має можливості тому, що учасники не надали йому необхідних документів для здійснення такого звернення, а збереження такого запису в реєстрі покладає на нього обов`язки кінцевого бенефіціарного власника без правових підстав.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі № 910/14343/25 позов задоволено частково. Припинено трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛІТЕЛ".

Зобов`язано Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІТЕЛ".

Суд першої інстанції дійшов висновків про те, що директор ТОВ «АЛІТЕЛ» ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України та в подальшому скликав позачергові загальні збори учасників, дотримавшись статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статуту товариства. Учасники на збори не з`явились, тому рішення про звільнення, яке належить до їхньої виключної компетенції, не ухвалили. Місцевий господарський суд визнав таку бездіяльність порушенням конституційного права позивача на вільний вибір праці, гарантованого статтею 43 Конституції України. Також суд першої інстанції послався на правову позицію Верховного Суду у справах № 520/11437/16-ц та № 758/1861/18 при цьому вказавши: якщо загальні збори не ухвалюють рішення, керівник може захистити свої права в суді, вимагаючи визнати трудові відносини припиненими. Вимогу про виключення відомостей про позивача як керівника з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань суд першої інстанції визнав похідною від основної відповідно до статті 173 ГПК України, у зв`язку з чим позовну заяву в цій частині також було задоволено з посиланням на приписи ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Щодо вимоги про виключення відомостей про позивача як кінцевого бенефіціарного власника то місцевий господарський суд відмовив у її задоволенні, оскільки позивач не звертався до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації з відповідною заявою, отже, суб`єкт державної реєстрації не порушив його прав, а суд у свою чергу не може підміняти собою суб`єкта державної реєстрації, при цьому зазначивши, що позивач може звернутися до державного реєстратора самостійно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 через підсистему "Електронний суд" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі № 910/14343/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що з 23.09.2025 (дата коли позивач відчужив свою частку ОСОБА_2 ) ОСОБА_1 не є учасником товариства і не має ні прямого, ні непрямого вирішального впливу на нього. Отже, за Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» позивач не відповідає ознакам кінцевого бенефіціарного власника. Проте, товариство не внесло змін до реєстру протягом 30 робочих днів. Скаржник вжив усіх можливих заходів, а саме 08.10.2025 надіслав учасникам письмові запити про документи для реєстрації змін, а також включив вказане питання до порядку денного позачергових загальних зборів, проте учасники не відповіли на запити й не з`явилися на збори.

Згідно з п.п. 14 - 16 частини 4 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, крім змін до відомостей, передбачених частиною п`ятою цієї статті, подаються такі документи: у разі державної реєстрації змін до відомостей про кінцевих бенефіціарних власників юридичної особи - структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства; у разі державної реєстрації змін до відомостей про кінцевих бенефіціарних власників юридичної особи - витяг, виписка чи інший документ з торговельного, банківського, судового реєстру тощо, що підтверджує реєстрацію юридичної особи - нерезидента в країні її місцезнаходження, якщо засновником юридичної особи є юридична особа - нерезидент; у разі державної реєстрації змін до відомостей про кінцевих бенефіціарних власників юридичної особи - копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство (підданство) особи, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи (нотаріально засвідчена або засвідчена кваліфікованим електронним підписом особи, уповноваженої на подання документів для державної реєстрації, крім випадків, якщо такий документ оформлений із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, - для громадян України). Таким чином, без документів від учасників скаржник не може подати повний пакет, а за пунктом 4 частини 1 статті 28 того самого Закону неповний пакет є підставою для відмови в реєстрації. Тому висновок суду першої інстанції, що позивач може сам звернутися до державного реєстратора, скаржник вважає формальним, оскільки таке звернення неминуче закінчилося б відмовою і не відновило його прав.

Крім того, скаржник зазначає, що збереження в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про нього як кінцевого бенефіціарного власника безпідставно покладає на нього відповідні обов`язки та створює юридичні ризики, а відмова в задоволенні позовної вимоги в цій частині позбавляє його ефективного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною другою статті 5 ГПК України та практикою Верховного Суду щодо ефективного способу захисту порушеного права.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач 2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.

В обґрунтування відзиву відповідач 2 зазначає, що Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація не вчиняла жодних дій, які б порушували права ОСОБА_1 : позивач не звертався до неї із заявою про державну реєстрацію змін до відомостей про кінцевого бенефіціарного власника Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛІТЕЛ» та не отримував відмови у проведенні реєстраційної дії. Державна реєстрація базується на заявницькому принципі та принципах об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), а перелік документів, що подаються для державної реєстрації змін до відомостей про кінцевих бенефіціарних власників юридичної особи, визначено частиною четвертою статті 17 цього Закону.

Обов`язок підтримувати відомості про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності юридичної особи в актуальному стані покладено законом на юридичну особу та її учасників (стаття 5-1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»), у зв`язку з чим відповідач 2 вважає, що він є неналежним відповідачем за цією позовною вимогою, а відповідні вимоги мають пред`являтися до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛІТЕЛ». Крім того, відповідач 2 звертає увагу, що реєстраційні дії на підставі судових рішень уповноважені проводити й інші суб`єкти державної реєстрації незалежно від місцезнаходження юридичної особи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2026 матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 у судовій справі № 910/14343/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 було відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі № 910/14343/25, призначено судове засідання на 27.05.2026.

01.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" від Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н від 01.05.2026 (вх. № 10462/26 від 04.05.2026), за змістом якого заявник просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги.

У зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 07.05.2026 про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя судді Кропивної Л.В. , відповідно до підпунктів 2.3.43, 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ № 09.1-07/320/26 від 08.06.2026, проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14343/25.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2026 справу № 910/14343/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі № 910/14343/25 прийнято до провадження колегією суддів та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 16.09.2026.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, дана справа розглядалась протягом розумного строку.

Явка представників у судове засідання

У судове засідання 16.09.2026 з`явився представник позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

15.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності її представника.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, про поважність причин неявки не повідомив суд належним чином.

Оскільки явка представника відповідача 1 у судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі учасники справи про дату, час та місце судового засідання 16.09.2026 повідомлені належним чином (копію ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 про відкладення розгляду справи доставлено до електронних кабінетів учасників справи у підсистемі «Електронний суд», що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 19.08.2026 та повідомленнями про повернення поштового відправлення АТ «Укрпошта» у зв`язку з закінченням терміну зберігання). З огляду на вищевикладені обставини колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті у даному судовому засіданні за наявними матеріалами справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Згідно наявного у матеріалах справи протоколу № 3 загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІТЕЛ" ОСОБА_1 призначено директором відповідача 1 з 01.11.2014.

Відповідно до інформації з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником відповідача 1 є ОСОБА_1 , а засновниками (учасниками) відповідача 1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

До матеріалів справи долучено заяву позивача від 23.09.2025 про його звільнення з посади директора відповідача 1.

07.10.2025 позивачем складено повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників відповідача 1 (місце проведення загальних зборів: АДРЕСА_1 ; час початку зборів: 11:00 год., 07.11.2025. Порядок денний: про 1. звільнення з посади директора Товариства ОСОБА_1 . 2. Призначення/обрання нового директора Товариства. 3. Про передачу всіх документів, печатки Товариства новому директору Товариства. 4. Про внесення змін до відомостей про кінцевих бенефіціарних власників та структури Товариства у зв`язку із продажем ОСОБА_1 частки в статутному капіталі ОСОБА_2 . 5. Про проведення реєстраційних дій згідно чинного законодавства України.

Вищезазначені заява та повідомлення були направлені учасникам відповідача 1 08.10.2025, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів вкладення у цінний лист та фіскальними чеками.

Однак, 07.11.2025 загальні збори учасників відповідача 1 не відбулись та станом на час розгляду справи відповідного рішення про звільнення позивача з посади директора відповідача 1 не було прийнято, що і стало підставою для звернення до суду із позовом.

Згідно зі ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ч. 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Пунктом 8.6.3. Статуту відповідача 1, затвердженого загальними зборами учасників товариства (протокол №1 від 03.09.2013) (далі - Статут) визначено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників належить, призначення та звільнення директора.

Згідно з ч. 1, 2 та 4 статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів.

Відповідно до ч. 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів учасників, тому позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.

Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Процедура звільнення за ініціативою працівника визначена ст. 38 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до яких праву директора на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.

Суд першої інстанції встановив, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем дотримано порядку скликання загальних зборів учасників товариства, що передбачено статтею 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та Статутом, а також порядку звільнення з посади за власним бажанням, що передбачений статтею 38 КЗпП України.

Однак, заява позивача про звільнення загальними зборами учасників відповідача 1 у встановленому порядку не розглянута, рішення про звільнення не прийнято.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення.

Отже, неявка учасників відповідача 1 на загальні збори учасників (підтверджено долученим до матеріалів справи актом неявки учасників від 07.11.2025) для розгляду питання щодо звільнення позивача є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц, у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року, у справі № 758/1861/18).

Уповноважений на звільнення директора орган відповідача 1 проігнорував повідомлення позивача про його звільнення і не розглянув по суті заяву про звільнення протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладених на нього Статутом обов`язків. З огляду на викладене, своєю бездіяльністю, яка виразилася в не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача в межах статутної діяльності товариства відповідачем 1 були порушені трудові права позивача, зокрема, його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації.

Всупереч ст. 74 ГПК України доказів звільнення позивача з посади директора відповідача 1 та рішення загальних зборів учасників товариства, та внесення змін до відомостей про юридичну особу про зміну керівника суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

На підставі вище викладеного, місцевий господарський суд виснував, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права в частині припинення трудових відносин з відповідачем 1 є цілком правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин з товариством, а позов в цій частині вимог підлягає задоволенню.

Також позивачем було заявлено вимогу про зобов`язання Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІТЕЛ".

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру.

Отже, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її переконання, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19).

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (стаття 173 ГПК України).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись внесенням відповідного запису (виключення директора) в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на прийняття місцевим господарським судом рішення щодо припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем 1, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога щодо зобов`язання Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІТЕЛ" також підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про зобов`язання Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 , як кінцевого бенефіціарного власника (контролера) Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІТЕЛ".

Частиною 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, або судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Тому відповідно до зазначених норм на підставі рішення суду, що набрало законної сили, можливо внести зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивач не звертався до відповідача 2 із заявою про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 , як кінцевого бенефіціарного власника (контролера) Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛІТЕЛ", відтак, відповідачем 2 не порушені права та інтереси позивача.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що він не вправі втручатися у діяльність органу - суб`єкта державної реєстрації, зобов`язуючи його вносити відомості до Єдиного державного реєстру, водночас, місцевий господарський суд звернув увагу позивача, що він не позбавлений права звернутися до органу - суб`єкта державної реєстрації з відповідною заявою.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині вимог.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови

Імперативними приписами статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представника позивача, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Предметом апеляційного перегляду є рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі № 910/14343/25 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника (контролера) Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛІТЕЛ». В іншій частині рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 269 ГПК України в цій частині колегією суддів не переглядається.

Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; юридичні особи та фізичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність в особи порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, а судовому захисту підлягає лише те право, яке порушене саме відповідачем. Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес, чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем, і чи буде захист ефективним у спосіб, визначений у позовній вимозі; у разі відсутності порушення права позивача відповідачем у позові слід відмовити, аналогічна правова позиція викладена у пункті 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Відповідно до частини 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація базується, зокрема, на принципах державної реєстрації за заявницьким принципом, об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі, внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 25 цього Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, або судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

Частиною четвертою статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено перелік документів, які подаються для державної реєстрації змін до відомостей про кінцевих бенефіціарних власників юридичної особи, зокрема структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства, та копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство (підданство) особи, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи.

Відповідно до ст. 5-1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», на яку посилаються сторони, юридичні особи зобов`язані мати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника або його відсутність та структуру власності, підтримувати ці відомості в актуальному стані, повідомляти державного реєстратора про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують зазначені зміни. Фізичні особи, які є засновниками (учасниками) юридичних осіб, зобов`язані надавати на запит юридичної особи інформацію, необхідну для внесення або актуалізації в Єдиному державному реєстрі відомостей про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності, а також самостійно повідомляти юридичну особу про зміну кінцевого бенефіціарного власника та/або структури власності протягом 5 робочих днів з дати виникнення такої зміни.

Аналіз наведених норм свідчить, що обов`язок забезпечувати актуальність відомостей про кінцевого бенефіціарного власника та ініціювати внесення змін до них покладено законом на саму юридичну особу, яка діє через свій виконавчий орган, а обов`язок надати необхідну для цього інформацію на її учасників. Суб`єкт державної реєстрації не встановлює кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи самостійно, а проводить реєстраційні дії на підставі поданих заявником документів або судового рішення, що набрало законної сили.

Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (зокрема, пункти 8.10, 8.11, 8.17, 8.18): належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом спірного матеріального правовідношення, а дії державного реєстратора щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру є похідними та спрямованими на фіксацію відповідного правового стану. Суб`єкт реєстраційної діяльності не є учасником правовідносин з управління юридичною особою, а звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові. У пункті 8.23 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від аналогічних висновків, викладених, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц та від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19. Визначення належного відповідача є обов`язком суду під час розгляду справи (пункт 8.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 із посиланням на постанову від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, ОСОБА_1 не звертався до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації із заявою та документами для державної реєстрації змін до відомостей про кінцевого бенефіціарного власника Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛІТЕЛ», а відповідач 2 не приймав рішення про відмову у проведенні такої реєстраційної дії та не допускав бездіяльності щодо розгляду відповідних документів. Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем 2 будь-яких дій чи допущення бездіяльності, які б порушували права або законні інтереси позивача.

Натомість обставини, на які посилається апелянт в обґрунтування порушення своїх прав, а саме неотримання відповідей учасників товариства на запити від 08.10.2025 та неявка учасників на позачергові загальні збори 07.11.2025, свідчать про невиконання обов`язків саме Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛІТЕЛ» та його учасниками, а не суб`єктом державної реєстрації. Отже, збереження в Єдиному державному реєстрі відомостей про позивача як кінцевого бенефіціарного власника не є наслідком порушення його прав відповідачем 2, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги, заявленої до цього відповідача.

Щодо доводів апелянта про те, що з 23.09.2025 він не відповідає ознакам кінцевого бенефіціарного власника, визначеним пунктом 30 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», колегія суддів зазначає наступне.

Факт відчуження позивачем 23.09.2025 належної йому частки у статутному капіталі товариства за нотаріально посвідченим актом приймання-передачі учасниками справи не спростований, а доказів збереження за позивачем прямого чи непрямого вирішального впливу на діяльність товариства матеріали справи не містять. Разом з тим сама по собі невідповідність відомостей Єдиного державного реєстру фактичним обставинам, що виникла внаслідок невиконання товариством та його учасниками обов`язків з актуалізації таких відомостей, не свідчить про порушення прав позивача саме суб`єктом державної реєстрації та не робить останнього належним відповідачем за вимогою, спрямованою на усунення наслідків бездіяльності інших осіб. Тому зазначені доводи не впливають на правильність висновку суду першої інстанції щодо позовної вимоги, заявленої до відповідача 2.

Щодо доводів апелянта про неможливість подати державному реєстратору повний пакет документів колегія суддів зазначає, що за пунктом 4 частини першої статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» подання документів не в повному обсязі у передбачених законом випадках може бути підставою для відмови у державній реєстрації. Тому аргумент апелянта про практичну неефективність звернення з неповним пакетом документів не може бути відхилений лише як припущення про майбутнє рішення реєстратора. Водночас цей довід не спростовує вирішального для цієї справи висновку - позивач не оскаржує рішення, дію чи бездіяльність відповідача 2, вчинені під час розгляду поданих ним документів, а обставини, які, за твердженням апелянта, перешкодили актуалізації відомостей, пов`язані з невиконанням обов`язків Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛІТЕЛ» та його учасниками.

Отже, відсутність звернення до державного реєстратора з повним пакетом документів у цій справі не розглядається колегією суддів як обов`язкова передумова доступу до суду, вона має значення лише в сукупності з установленою відсутністю рішення, дії чи бездіяльності відповідача 2, які б перебували у причинному зв`язку зі стверджуваним порушенням права позивача.

Колегія суддів також відмежовує вимогу щодо виключення відомостей про позивача як керівника товариства від спірної вимоги щодо відомостей про кінцевого бенефіціарного власника. Вимогу щодо керівника суд першої інстанції задовольнив як похідну від вимоги про припинення трудових відносин; судове рішення в цій частині безпосередньо встановлює юридичну обставину, яка тягне зміну відомостей про керівника і може бути підставою для проведення реєстраційної дії згідно з пунктом 2 частини першої статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Натомість спір щодо актуальності відомостей про кінцевого бенефіціарного власника виник у зв`язку з відчуженням позивачем частки та невиконанням товариством і його учасниками обов`язків щодо актуалізації відповідних відомостей. Сам по собі факт того, що судове рішення може бути підставою для внесення запису до Єдиного державного реєстру, не робить суб`єкта державної реєстрації належним відповідачем у матеріально-правовому спорі, в якому він не порушував права позивача.

Водночас колегія суддів вважає надмірно категоричним мотив місцевого господарського суду, за яким саме незвернення позивача до суб`єкта державної реєстрації з відповідною заявою виключає наявність підстав для судового захисту. Обов`язкового досудового порядку врегулювання такого спору законом не встановлено, а право на звернення до господарського суду не може ставитися в залежність від попереднього звернення до державного реєстратора. Вирішальним у цій справі є інше - відповідач 2 не є суб`єктом тих матеріальних правовідносин, у яких, за твердженням позивача, виникла невідповідність відомостей Єдиного державного реєстру фактичним обставинам, і матеріали справи не підтверджують вчинення ним дії або бездіяльності, що спричинила стверджуване порушення. Тому уточнення мотивів суду першої інстанції не змінює правильного по суті результату вирішення спору, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 277 ГПК України).

Щодо доводів апелянта про юридичні ризики, пов`язані зі збереженням у Єдиному державному реєстрі відомостей про нього як кінцевого бенефіціарного власника, колегія суддів зазначає, що невідповідність реєстрових відомостей фактичним обставинам об`єктивно може зачіпати права та законні інтереси особи, якої такі відомості стосуються. Водночас сама наявність такого інтересу не доводить порушення права саме відповідачем 2 і не усуває необхідності пред`явлення матеріально-правової вимоги до належного відповідача. Обов`язок підтримувати відомості про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності в актуальному стані закон покладає насамперед на юридичну особу, а на її учасників та осіб, які фактично здійснюють вирішальний вплив, обов`язок надавати необхідну інформацію.

Додатково колегія суддів ураховує, що стаття 5-1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» передбачає звільнення юридичної особи від відповідальності за порушення вимог щодо актуалізації відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, якщо таке порушення зумовлене неотриманням відповіді на запит необхідної інформації. Ця норма стосується відповідальності юридичної особи і не є самостійною підставою для відхилення доводу фізичної особи про можливе порушення її інтересів, однак підтверджує, що закон розмежовує обов`язки юридичної особи, її учасників та суб`єкта державної реєстрації.

Посилання апелянта на статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частину другу статті 5 ГПК України та практику Верховного Суду щодо ефективного способу захисту колегією суддів також не приймаються. Ефективність способу захисту передбачає його відповідність змісту порушеного права, характеру порушення та спрямованість на особу, яка це право порушила. Позовна вимога, заявлена до відповідача 2, який прав позивача не порушував, не може бути визнана ефективним способом захисту незалежно від того, чи досягла б вона бажаного для позивача правового результату. При цьому апелянт не позбавлений можливості захистити свої права у належний спосіб щодо осіб, невиконання обов`язків якими, на його думку, перешкоджає актуалізації відомостей про кінцевого бенефіціарного власника товариства.

Крім того, частиною шостою статті 5-1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» передбачено спеціальний механізм реагування на розбіжності між відомостями Єдиного державного реєстру про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи та фактичними обставинами: повідомлення про виявлені розбіжності направляється держателю Єдиного державного реєстру, у тому числі іншою особою, якщо відповідна інформація стосується такої особи; у разі неотримання від юридичної особи відповіді на вимогу про надання пояснень протягом 30 робочих днів з дня її направлення або встановлення неактуальності інформації про кінцевого бенефіціарного власника держатель Єдиного державного реєстру надає державному реєстратору вказівку виключити таку інформацію з реєстру. Порядок надання юридичною особою пояснень та/або документів для підтвердження зазначених відомостей затверджено наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2023 № 2211/5. Отже, доводи апелянта про відсутність у нього іншого, ніж обраний ним, засобу юридичного захисту не відповідають змісту чинного правового регулювання.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника (контролера) Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛІТЕЛ». Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків місцевого господарського суду та не містять передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, апеляційний господарський суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що результат вирішення спору в оскаржуваній частині є правильним. Уточнення апеляційним судом мотивів щодо значення попереднього звернення до державного реєстратора не спростовує висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги саме до відповідача 2 та не є підставою для скасування рішення, правильного по суті. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі № 910/14343/25 в оскаржуваній частині слід залишити без змін.

Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі № 910/14343/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі №910/14343/25 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення судом апеляційної інстанції покласти на скаржника.

Матеріали справи № 910/14343/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09.10.2026.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді С.Є. Чаплян

Є.Ю. Пономаренко