Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/16543/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 910/16543/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Крижного О.М.

Чапляна С.Є.

за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.

без участі представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український струм"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 у справі № 910/16543/25 (суддя Джарти В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина ЛТД Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український струм"

про стягнення грошових коштів у розмірі 960 329,38 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Калина ЛТД Плюс" (далі - позивач, ТОВ "Калина ЛТД Плюс") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український струм" про стягнення надмірно сплачених коштів у розмірі 960 329,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між сторонами було укладено договір постачання електричної енергії № 2204/1170 від 19.11.2024 та договір постачання природного газу № 2204/1161 від 01.11.2024. Позивач за обома договорами здійснював оплату в рахунок майбутніх поставок, з 01.10.2025 постачання за договорами припинилось, у зв`язку з чим ТОВ «Калина ЛТД Плюс» змінило постачальника електроенергії та природного газу, що зафіксовано в DataHub та на Інформаційній платформі ГТС України. У подальшому сторони підписали акти звірки за період з 01.01.2025 по 21.10.2025, скріплені печаткою відповідача, згідно з якими сальдо на користь позивача становить 717 900,00 грн за непоставлену електроенергію та 242 429,38 грн за непоставлений об`єм природного газу, що разом складає 960 329,38 грн. Так, на думку позивача, внаслідок підписання актів звірки, відповідач фактично визнав існування переплати. Крім того, НКРЕКП листом № 14991/20.4/7-25 від 12.12.2025 підтвердила існування переплати та обов`язок постачальника її повернути. З огляду на вищевикладене позивач надіслав на адресу відповідача листи-вимоги про повернення коштів. Зазначені листи були залишені без відповіді та задоволення.

В якості правової підстави для стягнення заборгованості ТОВ «Калина ЛТД Плюс» посилається на ст. 509, 526, 629 ЦК України, а також на ч. 1 ст. 1212 ЦК України, оскільки після припинення постачання відповідач утримує кошти без достатньої правової підстави і має їх повернути. У той же час позивач зазначав, що обов`язок повернути переплату також передбачено в п. 6.1.21 Правил роздрібного ринку електричної енергії та п. 12 розд. II Правил постачання природного газу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина ЛТД Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український струм" про стягнення грошових коштів у розмірі 960 329,38 грн задоволено повністю, ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Український струм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Калина ЛТД Плюс" грошові кошти у розмірі 960 329,38 грн та 14 404,94 грн судового збору.

Суд першої інстанції дійшов висновків про те, що постачання електроенергії та газу за договорами № 2204/1170 і № 2204/1161 припинилося з 01.10.2025, що не спростовувалось відповідачем. Переплату у сумі 717 900,00 грн за непоставлену електроенергію та 242 429,38 грн за непоставлений природній газ сторони зафіксували в актах звірки станом на 21.10.2025, які були підписані уповноваженими особами та скріплені печатками сторін, тому суд, посилаючись на практику Верховного Суду, визнав їх доказом визнання відповідачем заборгованості

При цьому місцевий господарський суд відхилив довід відповідача про утримання з оплат пені та 3% річних за прострочення платежів, оскільки згідно з п. 5.8, 9.2 договору та п. 10 комерційних умов обов`язок споживача сплатити нараховані санкції виникає лише після виставлення постачальником відповідного рахунку, а таких рахунків, як і доказів їх надсилання позивачу відповідач не надав. Крім того, в актах звірки жодної заборгованості за санкціями не значилося, тож відповідач не довів своїх заперечень за стандартом вірогідності доказів передбаченого ст. 79 ГПК України. Заяву відповідача про зарахування зустрічних вимог від 03.02.2026 суд першої інстанції не врахував, оскільки вона була надіслана 05.02.2026, після звернення позивача до суду, і стосувалася вимог, яких не було відображено в актах звірки, тому місцевий господарський суд оцінив такі дії як недобросовісні та як суперечливу поведінку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український струм", відповідач у справі, не погодилось з рішенням суду першої інстанції та звернулось з апеляційною скаргою б/н від 19.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду, за змістом якої скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 по справі № 910/16543/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що договори укладено, а постачання відбулося: електроенергії на суму 9 291 291,03 грн, газу на суму 1 339 310,52 грн, а позивачем сплачено відповідно 9 719 507,69 грн та 1 113 971,37 грн, при цьому визнає, що передплата з урахуванням початкового сальдо становила 960 329,38 грн, що відповідає сумі, зафіксованій в актах звірки. У той же час апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував п. 5.8 і 9.2 договору № 2204/1170 (далі - договір) та п. 10 комерційних умов (далі - умови), оскільки за договором позивач мав до 25 числа попереднього місяця вносити 100% вартості заявленого обсягу (200 000 кВт·год на місяць).

Відповідач зазначає, що позивач систематично порушував встановлені договором та умовами строки, у зв`язку з чим ТОВ «Український струм» нарахувало 826 936,29 грн пені та 82 149,66 грн 3% річних. Право постачальника в односторонньому порядку зарахувати ці санкції з уже отриманих коштів прямо передбачене договором. З огляду на вищевикладене, скаржник вважає, що заявою від 03.02.2026, яка була надіслана 05.02.2026, зобов`язання сторін на підставі ст. 601 ЦК України припинено зарахуванням, а саме за договором поставки електричної енергії припинені на суму 717 900,00 грн, тобто повністю. За договором на поставку природнього газу на суму 191 185,95 грн, тому залишок заборгованості складає 51 243,43 грн.

Крім того, скаржник посилається на те, що позивач не надав актів приймання-передачі, а акти звірки згідно позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, не є первинними документами, тож позов вважає недоведеним.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.

В обгрунтування поданого відзиву на апеляційну скаргу, позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що скаржник у поданій скарзі визнає укладення договорів, обсяги постачання й оплат, а також існування переплати у розмірі 960 329,38 грн. Отже, згідно з ч. 1 ст. 75 ГПК України вказані обставини не потребують доказування, а спір зводиться лише до правомірності нарахування пені та 3% річних, а також підстав їх зарахування в односторонньому порядку.

Крім того, позивач вважає хибним наданий розрахунок штрафних санкцій та 3% річних, оскільки перше зобов`язання щодо передоплати в ньому датоване 25.10.2024, а договір на електроенергію укладено лише 19.11.2024. До того ж скаржник протягом усього строку постачання не надсилав попереджень про прострочену заборгованість і не складав актів про прострочення, хоча за п. 2.2(6) договору, постачання можливе лише за відсутності заборгованості. Таким чином, на думку позивача, доводи про систематичні порушення строків оплати сформовано заднім числом.

Також у справі відсутні рахунки про сплату пені та докази їх надсилання, а без рахунку обов`язку про сплату пені не виникає, а також відомості про нарахування штрафної санкції та 3% відсутні в актах звірки за відповідний період. Позивач зазначає, що штрафів за відхилення фактичного споживання від заявлених 200 000 кВт·год договір не передбачає, тому заявлений обсяг не може бути базою для нарахування штрафних санкцій.

Зарахування за ст. 601 ЦК України позивач вважає неправомірним тому, що зараховувати можна лише безспірні вимоги з настанням строку їх сплати, а нараховані відповідачем штрафні санкції та 3% річних спірні за підставою і розміром, не підтверджені рахунками, відсутні в актах звірки, а заяву про їх нарахування на адресу позивача надіслано вже після подання позову. Акти звірки, за позицією позивача, суд першої інстанції оцінив разом із платіжними інструкціями, договорами, вимогами про повернення та визнанням суми самим скаржником, тому відсутність актів приймання-передачі значення не має. Позивач також просить не приймати нові докази скаржника (рахунки, розрахунки тощо), оскільки за ст. 269 ГПК України відсутні виняткові підстави для їх подання на стадії апеляційного розгляду справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Крижного О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український струм" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 у справі № 910/16543/25 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків шляхом сплати судового збору за подання даної апеляційної скарги у встановленому порядку та розмірі.

29.05.2026 скаржником до Північного апеляційного господарського суду подано заяву б/н від 29.05.2026 (вх. № 13202/26 від 29.05.2026) про усунення недоліків, до якої додано докази сплати судового збору в розмірі 17285,93 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Український струм" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 у справі № 910/16543/25 та призначено її до розгляду.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, дана справа розглядалась протягом розумного строку.

Явка представників у судове засідання

29.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника ТОВ «Калина ЛТД Плюс» надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача, в якій представник просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання 29.09.2026 з`явилася представниця позивача в режимі відеоконференції, проте, з огляду на відсутність стійкого з`єднання, представниця позивача залишила конференцію, а розгляд справи продовжився без участі представників сторін.

Представник апелянта в судове засідання 29.09.2026 не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного документа.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне правило встановлено частиною дванадцятою статті 270 ГПК України для апеляційного розгляду справи.

При цьому сама по собі неможливість участі у судовому засіданні конкретного представника юридичної особи не свідчить про неможливість участі у справі відповідної юридичної особи. Як зазначила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19, кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена, а тому, на переконання колегії суддів, у разі неможливості участі одного представника юридична особа так само не позбавлена можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника.

Матеріали справи містять достатній обсяг доказів для встановлення фактичних обставин спору та його вирішення по суті. Судом не встановлено необхідності витребування додаткових доказів, особистої участі представників позивача та відповідача для з`ясування обставин справи або вчинення інших процесуальних дій, які неможливо здійснити без участі такого представника.

Таким чином, відсутність представників позивача та відповідача не перешкоджає апеляційному розгляду справи, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

19.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС", як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український струм", як постачальником, був укладений індивідуальний договір на постачання електричної енергії споживачу №2204/1170 (далі - договір), за умовами якого Постачальник зобов`язався продавати електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачувати Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно з пунктом 2.2 договору Постачання електричної енергії Споживачу здійснюється, якщо:

1) об`єкт Споживача підключений до мереж оператора системи у встановленому законодавством порядку;

2) електропостачальник за договором з оператором системи отримав доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності оператора системи розподілу (передачі);

3) Споживач є стороною діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії;

4) за усіма точками комерційного обліку на об`єкті (об`єктах) Споживача, за якими здійснюється (планується) постачання електричної енергії, укладено договір про надання послуг комерційного обліку електричної енергії, крім випадків, коли роль постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи розподілу, до мереж якого приєднаний цей Споживач, або точки комерційного обліку Споживача не обладнанні засобами вимірювальної техніки з можливістю реалізації функції погодинного обліку та/або дистанційного зчитування даних;

5) відсутній факт припинення/призупинення постачання електричної енергії або надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у випадках, передбачених законодавством у сфері енергетики;

6) відсутня прострочена заборгованість за договорами про постачання електричної енергії.

У розділі 3 договору №2204/1170 сторони передбачили умови постачання електричної енергії Споживачу.

Дата початку постачання електричної енергії Споживачу зазначається у Додатку №1 до цього договору - 28.11.2024.

Разом із підписанням договору, Споживач надає Постачальнику на погодження відомості про розмір очікуваного помісячного споживання електричної енергії на відповідні розрахункові періоди наступного року (Додаток №3).

Споживач має право на коригування договірних (заявлених) обсягів електричної енергії:

один раз до початку розрахункового періоду за наступних умов: звернення до Постачальника з письмовою заявою щодо коригування договірних величин та рахунку на оплату електричної енергії до 24 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, та здійснення оплати купованої електричної енергії згідно з плановими платежами розрахованими відповідно до відкоригованого обсягу електричної енергії.

один раз впродовж розрахункового періоду у бік збільшення або у бік зменшення (за погодженням Постачальника) за наступних умов: звернення до Постачальника з письмовою заявою щодо коригування договірних величин та рахунку на оплату електричної енергії до 15 числа розрахункового періоду та здійснення оплати купованої електричної енергії згідно з плановими платежами розрахованими відповідно до відкоригованого обсягу електричної енергії.

Щомісячні Заявки та повідомлення зі скоригованим обсягом надсилаються Споживачем на електронну пошту Постачальника у довільній формі.

У випадку коригування Споживачем обсягів споживання електричної енергії в порядку передбаченому цим пунктом, Постачальник направляє відповідне повідомлення про коригування обсягів оператору системи в порядку, передбаченому Договором Постачальника з оператором системи про надання послуг з розподілу (передачі).

У разі, якщо за Договором з оператором системи, строки коригування пропущені Споживачем, таке повідомлення Постачальником не направляється.

Постачання електроенергії у розрахунковому періоді Постачальником здійснюється у відповідності до щомісячних обсягів споживання електричної енергії, які зазначені Споживачем в Додатку №3 та скориговані відповідно до цього договору.

Постачальник за цим договором не має права вимагати від Споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у цьому договорі чи Додатках до нього.

Як свідчать матеріали справи, у період з листопада 2024 року по вересень 2025 року Постачальник поставив, а Споживач прийняв електричну енергію загальною вартістю 9 291 291,03 грн.

У Додатку № 2 до індивідуального договору на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 сторонами погоджено Комерційні умови.

Пунктом 5 Комерційної пропозиції (Додаток № 2) визначено спосіб та порядок оплати. Зокрема, у разі надходження коштів від Споживача понад повну вартість електричної енергії, поставленої в розрахунковому періоді, сума таких надходжень зараховується як оплата заборгованостей за минулі періоди, а за відсутності такої, в рахунок оплати наступного розрахункового періоду або за письмовою заявою Споживача повертається йому на рахунок.

Договір згідно пункту 14.1 складений у формі єдиного документа у двох примірниках, набирає чинності з дати його підписання обома Сторонами та скріплення печатками Сторін, якщо інше не зазначено у самому Договорі, і діє до 31.12.2025 включно в частині поставки електроенергії, а в іншій частині зобов`язань - до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна із Сторін не повідомить іншу Сторону про бажання припинити дію цього Договору, строк дії Договору вважається продовженим до кінця наступного календарного року (кількість таких пролонгацій не обмежена).

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" на виконання договору на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 у період з 01.01.2025 по 21.10.2025 сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "Український струм" грошові кошти в загальному розмірі 9 719 507,69 грн.

01.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС", як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український струм", як постачальником, був укладений договір № 2204/1161 постачання природного газу, за умовами якого Постачальник зобов`язався продавати у власність споживача, а споживач прийняти, спожити і оплатити на умовах договору газ природний.

Пунктом 2.3 договору № 2204/1161 постачання природного газу обсяг газу, період в який постачальник зобов`язується передати, а споживач прийняти, спожити та оплатити, зазначається в додаткових угодах до даного договору на кожен розрахунковий період - газовий місяць (місяць постачання, місяць передачі, звітній місяць). Без визначення обсягів, періоду постачання газу, ціни за 1000 м3 газу та вартості газу додатковою угодою, постачання за договором у відповідному періоді не розпочинається.

Додатковою угодою № 2 від 26.11.2024 сторонами було погоджено постачання природного газу в грудні 2024 року, додатковою угодою № 3 від 30.12.2024 сторонами було погоджено постачання природного газу в січні 2025 року, додатковою угодою № 4 від 24.01.2025 сторонами було погоджено постачання природного газу в лютому 2025 року.

Місцевим господарським судом встановлено, що ТОВ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" на виконання договору № 2204/1161 постачання природного газу у період з 01.01.2025 по 28.02.2025 сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю "Український струм" грошові кошти в загальному розмірі 1 339 310,52 грн.

Водночас колегія суддів уточнює, що, як вбачається з апеляційної скарги та відзиву на неї і визнається обома сторонами, сума 1 339 310,52 грн є вартістю природного газу, поставленого за договором № 2204/1161 у період з 01.01.2025 по 28.02.2025, тоді як позивачем за цим договором сплачено 1 113 971,37 грн, а переплата в розмірі 242 429,38 грн визначена з урахуванням початкового сальдо розрахунків. Зазначена неточність у викладі обставин судом першої інстанції не вплинула на правильність визначення розміру переплати, зафіксованого сторонами в акті звірки взаєморозрахунків за цим договором, та на результат вирішення спору.

Як вказує позивач, що не спростовано відповідачем, постачання електричної енергії за індивідуальним договором постачання електричної енергії № 2204/1170 від 19.11.2024 та постачання природного газу за договором постачання природного газу № 2204/1161 від 01.11.2024 припинено з 01.10.2025.

Станом на 21.10.2025 розмір переплати за договором на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 становить 717 900,00 грн, що сторони зафіксували у Акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025-21.10.2025, розмір переплати за договором постачання природного газу № 2204/1161 становить 242 429,38 грн, що сторони зафіксували у Акті звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025-21.10.2025.

У зв`язку зі зміною електропостачальника та припиненням договорів позивач 03.11.2025 звернувся до відповідача з листами № 0311202501 та № 0311202502 щодо повернення грошових коштів у загальному розмірі 960 329,38 грн, які є передплатою за укладеними договорами.

Оскільки вказані вимоги відповідачем не виконані, ТОВ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" звернулось із даним позовом до суду, в межах якого просить суд стягнути з відповідача 960 329,38 грн, які є передплатою за укладеними договорами.

У свою чергу відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ТОВ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" припускалось порушення строків виконання договірного обов`язку з внесення оплати, у зв`язку із чим до нього були застосовані штрафні санкції, передбачені пунктом 10 комерційних умов до договору на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 та отримано їх за рахунок оплат на підставі пункту 5.8 договору на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170. Посилаючись на наведене, ТОВ "Український струм" стверджував, що 05.02.2026 скерував на адресу позивача заяву про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог вих. № 04/02/26-1 від 03.02.2026.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

За статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Відтак, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11.

Як вказано місцевим господарським судом вище, позивач 03.11.2025 звернувся до відповідача з листами № 0311202501 та № 0311202502 щодо повернення грошових коштів у загальному розмірі 960 329,38 грн, які є передплатою за укладеними договорами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілої) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого інших осіб чи наслідком події.

Частиною 3 вищезазначеної статті встановлено, що положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

На момент розгляду справи сума, що підлягає стягненню з відповідача, становила 960 329,38 грн.

Приписами частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки вищезазначена сума боргу підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, ТОВ "Український струм" на момент прийняття рішення судом першої інстанції не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, тому місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" про стягнення з відповідача даної суми є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Місцевий господарський суд відхилив доводи відповідача, покладені в основу заперечень проти позову та зазначив наступне.

Пунктом 5.8 договору на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 передбачено, якщо Споживач не здійснив оплату за цим договором у строки, передбачені в комерційних умовах (додаток №2), постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ. У разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі встановленому пунктом 9.2 цього договору за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням вимог статті 625 Цивільного кодексу України, споживач сплачує пеню на підставі виставленого рахунка постачальника у розмірі, що визначається цим договором протягом 3 робочих днів з дня отримання рахунку про оплату пені. За порушення споживачем строків оплати за цим договором постачальник в односторонньому порядку має право нарахувати штрафні санкції, передбачені договором за таке порушення, та здійснити зарахування вже отриманих від споживача коштів по договору в рахунок стягнення суми зазначених санкцій.

Згідно з пунктом 9.2 договору за порушення грошових зобов`язань (умов та строків розрахунків) згідно з договором споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу.

Крім того, пунктом 10 комерційних умов до договору на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 передбачено, що за внесення платежів, передбачених умовами ДОГОВОРУ, з порушенням термінів, визначених цією комерційною умовою, споживач сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням 3% річних та індексу інфляції, а також сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, протягом п`яти робочих днів з дня отримання рахунку.

Отже умовами договору сторони передбачили, що у разі порушення ТОВ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" строків внесення платежів у відповідача виникає право застосувати інститут відповідальності у вигляді стягнення пені та трьох процентів річних. Водночас, обов`язок сплатити нараховані штрафні санкції у позивача виникає саме з моменту виставлення відповідного рахунку ТОВ "Український струм". Натомість відповідачем місцевому господарському суду таких рахунків не представлено, як не надано відповідних доказів у підтвердження факту скерування їх на адресу позивача.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Дотримуючись наведених приписів процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку про недоведеність ТОВ "Український струм" обставин застосування до позивача такого виду відповідальності, як нарахування пені та компенсаційних платежів.

Крім того, як вказано місцевим господарським судом вище, сторонами 21.10.2025 були складені, підписані та скріплені печатками обох сторін Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025-21.10.2025 за договором на постачання електричної енергії споживачу № 2204/1170 та Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025-21.10.2025 договором постачання природного газу № 2204/1161.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Оскільки в представлених суду Актах звірки взаєморозрахунків станом на 21.10.2025 у позивача не обліковувалось будь-якої заборгованості зі сплати пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку про помилковість тверджень відповідача.

При цьому суд першої інстанції вважав хибними доводи відповідача про припинення зобов`язань ТОВ "Український струм" на підставі статті 601 Цивільного кодексу України внаслідок скерування позивачу заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог вих. № 04/02/26-1 від 03.02.2026.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Тобто, згадана доктрина застосовується виключно щодо цивільних прав та обов`язків, які виникли між сторонами відповідного правовідношення.

Беручи до уваги, що заява про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог вих. № 04/02/26-1 від 03.02.2026 спрямована на зарахування вимог щодо пені, трьох процентів річних, які станом на 21.10.2025 у позивача не обліковували, а сама заява була скерована відповідачем на адресу позивача 05.02.2026, тобто після звернення позивача із позовом до суду, на переконання місцевого господарського суду такі дії ТОВ "Український струм" не відповідають ознакам добросовісності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу місцевим господарським судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду першої інстанції належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позову ТОВ "КАЛИНА ЛТД ПЛЮС" про стягнення грошових коштів у розмірі 960 329,38 грн. За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору поклав на відповідача.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Предметом спору у справі є вимога позивача про стягнення з відповідача коштів, сплачених як попередня оплата за договором постачання електричної енергії № 2204/1170 від 19.11.2024 та договором постачання природного газу № 2204/1161 від 01.11.2024, які залишились невикористаними після припинення постачання з 01.10.2025.

Відповідно до статті 714 ЦК України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною другою статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно, у тому числі тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала; положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Крім того, пунктом 5 Комерційних умов (Додаток № 2) до договору № 2204/1170 сторони погодили, що у разі надходження коштів від споживача понад повну вартість електричної енергії, поставленої в розрахунковому періоді, сума таких надходжень зараховується в рахунок оплати заборгованості за минулі періоди, а за її відсутності - в рахунок оплати наступного розрахункового періоду або за письмовою заявою споживача повертається йому на рахунок.

Щодо договору постачання природного газу № 2204/1161 аналогічне правило встановлено пунктом 12 розділу II Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, згідно з яким у разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується скаржником, постачання електричної енергії та природного газу за спірними договорами припинено з 01.10.2025, отже, підстава для подальшого утримання відповідачем коштів попередньої оплати відпала. Позивач 03.11.2025 звернувся до відповідача з письмовими вимогами № 0311202501 та № 0311202502 про повернення коштів у загальному розмірі 960 329,38 грн, які відповідачем у семиденний строк, передбачений частиною другою статті 530 ЦК України, виконані не були.

Колегія суддів при цьому зазначає, що обов`язок відповідача повернути залишок попередньої оплати у цій справі випливає насамперед із наведених умов договору № 2204/1170 та приписів Правил постачання природного газу у поєднанні з частиною другою статті 530 ЦК України, оскільки постачання припинилося у зв`язку зі зміною позивачем постачальника і зустрічного виконання, в рахунок якого сплачені кошти могли би бути зараховані, надалі не відбуватиметься.

Щодо доводів скаржника про недоведеність розміру переплати

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що розмір переплати не може бути встановлений через відсутність у матеріалах справи актів приймання-передачі електричної енергії та природного газу, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

В апеляційній скарзі відповідач прямо визнає, що за договором № 2204/1170 у період з листопада 2024 року по вересень 2025 року поставлено електричну енергію вартістю 9 291 291,03 грн, а за договором № 2204/1161 у період з 01.01.2025 по 28.02.2025 поставлено природний газ вартістю 1 339 310,52 грн, що позивачем за цими договорами сплачено відповідно 9 719 507,69 грн та 1 113 971,37 грн, а також те, що загальна сума передплати за обома договорами з урахуванням початкового сальдо становила 960 329,38 грн, що підтверджується актами звірки взаємних розрахунків станом на 21.10.2025. Підстав для сумніву в достовірності чи добровільності такого визнання колегія суддів не вбачає.

Крім того, акти звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025 по 21.10.2025 за обома договорами підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а відображені в них дані узгоджуються з наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17 не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки у цій же постанові зазначено, що акт звірки, підписаний уповноваженою особою боржника, у якому зазначено розмір заборгованості, підтвердженої первинними документами, свідчить про визнання боржником такої заборгованості. Суд першої інстанції оцінив акти звірки не ізольовано, а в сукупності з договорами, платіжними інструкціями, листами-вимогами позивача та поясненнями сторін, що відповідає вимогам статті 86 ГПК України.

Посилання скаржника на статтю 77 ГПК України є безпідставним, оскільки законодавство не містить припису, за яким розмір надмірно сплачених споживачем коштів може підтверджуватися виключно актами приймання-передачі. Предметом доказування у цій справі є не сам факт поставки, який сторонами не оспорюється, а різниця між сплаченими позивачем коштами та вартістю поставлених йому електричної енергії і природного газу; вартість поставленого прямо визнана скаржником в апеляційній скарзі, а суми оплат підтверджені платіжними інструкціями.

Колегія суддів також зауважує, що скаржник займає взаємовиключну позицію: він одночасно визнає обсяги поставки, суми оплат і розмір передплати та заперечує можливість їх встановлення. Посилаючись на відсутність у нього актів приймання-передачі, скаржник водночас не навів власного розрахунку вартості поставленого, який відрізнявся б від визнаного ним самим і зафіксованого в підписаних ним актах звірки.

Отже, наявність у відповідача переплати в розмірі 960 329,38 грн (717 900,00 грн за договором № 2204/1170 та 242 429,38 грн за договором № 2204/1161) є встановленою.

Щодо доводів скаржника про нарахування пені та 3 % річних

Основним доводом апеляційної скарги є твердження відповідача про те, що позивач порушував строки внесення попередньої оплати за договором № 2204/1170, у зв`язку з чим відповідач нарахував 826 936,29 грн пені та 82 149,66 грн 3 % річних і на підставі пункту 5.8 договору мав право зарахувати ці суми за рахунок отриманих від позивача коштів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність відповідачем наявності у позивача грошового зобов`язання зі сплати зазначених сум.

Відповідно до пункту 5.8 договору № 2204/1170 пеня сплачується споживачем на підставі виставленого постачальником рахунка протягом трьох робочих днів з дня його отримання, тоді як пункт 10 Комерційних умов (Додаток № 2) передбачає п`ять робочих днів. Питання про те, який із цих строків має перевагу, не впливає на результат розгляду: за обома умовами строк сплати пені обчислюється від дня отримання рахунка.

Відповідач ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не подав рахунка на оплату пені та доказів його направлення й отримання позивачем. Отже, незалежно від застосування триденного чи п`ятиденного строку, відповідач не довів настання строку сплати пені. Апеляційна скарга цього висновку суду першої інстанції не спростовує.

Інший підхід застосовується до трьох процентів річних: вони виникають як установлений частиною другою статті 625 ЦК України наслідок прострочення грошового зобов`язання, тому відсутність окремого рахунка сама собою не виключає їх нарахування. Проте скаржник має довести існування та розмір простроченого грошового зобов`язання, дату початку і тривалість прострочення та правильність розрахунку. Навіть якщо слідом за судом першої інстанції виходити з того, що пункт 10 Комерційних умов пов`язує з отриманням рахунка також строк сплати 3 % річних, результат не змінюється, оскільки рахунка відповідач не виставляв.

Згідно з частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Незалежно від викладеного, скаржник не довів самого факту прострочення, необхідного як для нарахування пені, так і для застосування частини другої статті 625 ЦК України. В апеляційній скарзі не зазначено, який саме платіж, за який розрахунковий період, у якій сумі та на скільки днів було прострочено; доводи скаржника обмежуються загальним твердженням про те, що позивач своєчасно попередню оплату не здійснював, та посиланням на підсумкові суми нарахувань. Натомість розмір попередньої оплати за пунктом 2 Комерційних умов визначається за формулою, складовими якої є середньозважена ціна ринку «на добу наперед» за попередній місяць, тариф на послуги з передачі електричної енергії та заявлений обсяг, тобто щомісяця є різним і потребує окремого обґрунтування.

Слушними є й заперечення позивача щодо розрахунку, на який посилається скаржник: першим у ньому зазначено зобов`язання з попередньої оплати зі строком виконання 25.10.2024, тоді як договір № 2204/1170 укладено 19.11.2024, а постачання за ним розпочато 28.11.2024. До укладення договору обов`язку вносити попередню оплату на його умовах у позивача не існувало (статті 11, 626, 629 ЦК України), а отже, не могло бути й прострочення такого обов`язку. Скаржник цих заперечень не спростував.

Колегія суддів також враховує, що останній абзац пункту 5.8 договору надає постачальнику право зарахувати отримані від споживача кошти лише в рахунок штрафних санкцій, передбачених договором. Три проценти річних за частиною другою статті 625 ЦК України не є неустойкою (штрафом або пенею) у розумінні статті 549 ЦК України, а становлять установлений законом мінімальний розмір процентів, на які кредитор може розраховувати в разі неналежного виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24). Тому заявлені скаржником 82 149,66 грн 3 % річних не охоплюються договірним механізмом пункту 5.8. Це не виключає можливості їх зарахування за загальними правилами статті 601 ЦК України, але лише за умови доведення існування, розміру та настання строку відповідної вимоги.

Передбачене пунктом 5.8 договору право постачальника в односторонньому порядку нарахувати санкції та зарахувати в рахунок їх погашення отримані кошти не звільняє його від обов`язку довести підставу і розмір таких санкцій у разі спору (частина перша статті 74 ГПК України). При цьому протягом усього періоду постачання відповідач цим правом не скористався: отримані від позивача кошти він обліковував як оплату електричної енергії та природного газу, що й відображено в підписаних ним актах звірки станом на 21.10.2025, а про зарахування заявив лише 03.02.2026.

Колегія суддів також враховує, що в підписаних обома сторонами актах звірки станом на 21.10.2025, тобто вже після припинення постачання, будь-якої заборгованості позивача зі сплати пені, 3 % річних чи інфляційних втрат не відображено. Доказів того, що протягом періоду постачання відповідач вживав передбачених пунктом 5.8 договору та Правилами роздрібного ринку електричної енергії заходів у зв`язку з простроченням оплати, зокрема ініціював припинення постачання чи повідомляв позивача про наявність простроченої заборгованості, матеріали справи не містять, тоді як відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 договору постачання електричної енергії здійснюється лише за відсутності простроченої заборгованості.

Загальні посилання скаржника на положення Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії щодо обов`язку споживача своєчасно оплачувати електричну енергію і права постачальника нараховувати пеню висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки наявність такого обов`язку і такого права у цій справі не заперечується. Спірним є те, чи довів скаржник конкретне порушення, розмір нарахувань і настання строку їх сплати, чого ним зроблено не було.

Розрахунок, на який посилається скаржник, сам по собі не доводить факту та розміру прострочення, оскільки не усуває наведених вище недоліків щодо вихідних даних, строків і періодів нарахування. Довід відзиву про достатність сформованої передоплати сам по собі не виключає прострочення конкретного авансового платежу; вирішальним є те, що скаржник такого прострочення не довів. Посилання позивача на відсутність санкцій за відхилення фактичного обсягу споживання від заявленого також не є визначальним, адже скаржник обґрунтовує нарахування несвоєчасністю попередньої оплати, а не відхиленням обсягу споживання.

Щодо доводів скаржника про припинення зобов`язання зарахуванням

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Отже, для припинення зобов`язання зарахуванням необхідно, щоб вимоги були зустрічними, однорідними, строк їх виконання настав, а самі вимоги були безспірними щодо їх підстав та розміру. Зарахування є способом припинення зобов`язання, а не способом примусового стягнення спірної вимоги в односторонньому порядку.

Такі умови зарахування наведені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 виснувала, що безспірність вимог, які зараховуються, тобто відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою зарахування. Водночас умова безспірності стосується саме вимог, а не заяви про зарахування; заперечення іншої сторони саме по собі не перешкоджає зарахуванню, а заява про спірність вимог має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом.

Щодо пені відповідач не довів настання строку її сплати, оскільки не підтвердив виставлення та отримання передбаченого договором рахунка. Щодо 3 % річних відсутність рахунка не є визначальною, однак відповідач не довів існування простроченого грошового зобов`язання, бази, періоду та правильності нарахування. Отже, на час заяви про зарахування жодна із заявлених зустрічних вимог не була належно підтверджена як така, строк виконання якої настав і розмір якої визначений. Крім того, договірний механізм пункту 5.8 договору № 2204/1170 дозволяє зараховувати в рахунок санкцій лише кошти, отримані за цим договором, тоді як відповідач використав і переплату за договором постачання природного газу в сумі 191 185,95 грн. Це обмеження стосується саме механізму пункту 5.8 і не заперечує загальної можливості зарахування вимог із різних договорів за статтею 601 ЦК України за наявності всіх передбачених законом умов.

До того ж у заяві від 03.02.2026 відповідач указав на припинення зобов`язань позивача за договором № 2204/1161 постачання природного газу на суму 191 185,95 грн, хоча про наявність у позивача будь-яких зобов`язань перед ним за цим договором не стверджував, а пеню та 3 % річних нараховував виключно за договором № 2204/1170.

Колегія суддів уточнює мотиви оцінки заяви від 03.02.2026. Сам по собі факт її направлення після відкриття провадження у справі не виключає припинення зобов`язання зарахуванням: зарахування можливе на будь-якій стадії існування зобов`язання (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.09.2021 у справі № 761/33621/18), а наявність на цей момент судового спору сама собою не свідчить про недотримання умов зарахування (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19). Тому час подання заяви та посилання на доктрину venire contra factum proprium не можуть бути самостійною підставою для відмови у визнанні зарахування. Акти звірки без застережень щодо санкцій і подальша поведінка відповідача враховуються лише в сукупності з іншими доказами. Вирішальним є те, що відповідач не довів настання строку сплати пені та існування і розміру вимоги про 3 % річних.

За таких обставин заява відповідача від 03.02.2026 вих. № 04/02/26-1 не припинила його зобов`язання з повернення позивачу переплати за спірними договорами.

Колегія суддів окремо звертає увагу на те, що навіть за власними розрахунками скаржника сума заявлених ним до зарахування вимог (826 936,29 грн пені та 82 149,66 грн 3 % річних, разом 909 085,95 грн) є меншою за розмір переплати, і після зарахування, на яке він посилається, його борг перед позивачем за договором № 2204/1161 становить 51 243,43 грн. Отже, вимога апеляційної скарги про відмову в задоволенні позову в повному обсязі не узгоджується навіть із власною позицією скаржника.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив юридично значущі обставини в обсязі, достатньому для правильного вирішення спору, а наведена вище неточність щодо суми оплати за договором № 2204/1161 на результат розгляду не вплинула. Суд правильно по суті вирішив спір на підставі норм ЦК України та умов договорів № 2204/1170 і № 2204/1161 і обґрунтовано виснував, що відповідач безпідставно утримує кошти попередньої оплати в розмірі 960 329,38 грн, які підлягають поверненню позивачу.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів перевірила і відхилила з наведених вище мотивів. Доводи про недоведеність розміру переплати спростовуються визнанням цієї обставини самим скаржником та сукупністю наявних у справі доказів. Доводи про правомірність нарахування пені та 3 % річних і припинення зобов`язання зарахуванням не підтверджені належними доказами та ґрунтуються на помилковому тлумаченні умов договору і статті 601 ЦК України.

Наведені в цій постанові додаткові мотиви щодо значення рахунка для сплати 3 % річних і часу подання заяви про зарахування уточнюють окремі мотиви суду першої інстанції, але не змінюють його правильного по суті висновку про задоволення позову, тому підстав для зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (п.29 рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах; доводи скаржника не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не містять передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. За таких обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Український струм" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 у справі № 910/16543/25 слід залишити без змін.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український струм" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 у справі № 910/16543/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2026 у справі № 910/16543/25 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

Матеріали справи № 910/16543/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.10.2026.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді О.М. Крижний

С.Є. Чаплян