Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/1783/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 910/1783/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Крижного О.М.

Чапляна С.Є.

за участю секретаря судового засідання: Ліщук М.Ю.

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 29.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Локотраст"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/1783/26 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Локотраст"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 1 519 427,25 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Локотраст" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1 519 427,25 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що укладений між сторонами договір поставки № ЦЗВ-01-05224-01 від 21.10.2024 виконано ним у повному обсязі, хоча й з порушенням строку поставки останньої партії товару, а тому відповідач на підставі частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" зобов`язаний повернути суму забезпечення виконання договору, отриману за банківською гарантією № ZAPG332441032 від 10.09.2024, виданою Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк".

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Локотраст" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1519427,25 грн відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що товар за рознарядкою від 05.12.2024, відповідно до якої кінцевий строк поставки було визначено до 31.12.2024, поставлено частково з простроченням, а саме партію на суму 2 784 000 грн поставлено за видатковою накладною № 6 від 30.01.2025. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що таке виконання є неналежним у розумінні ст. 610 ЦК України. Так, пункт 11.8 договору прямо передбачав стягнення забезпечення у разі непоставки в строк, а сама гарантія покривала не лише невиконання, а й неналежне виконання зобов`язань. Тому гарантійний випадок настав, і бенефіціар правомірно отримав кошти. Суд також наголосив, що гарантія незалежна від основного зобов`язання, що відповідає приписам ст. 562 ЦК України. Оскільки гарантія не є мірою відповідальності, вина боржника значення не має, достатньо самого факту порушення. Суд також навів приписи ст. 617 ЦК України щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання внаслідок випадку або непереборної сили. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що позивач як суб`єкт господарювання добровільно взяв на себе ризики, погоджені сторонами внаслідок укладення договору. При цьому суд першої інстанції виклав підстави позову як вимогу про стягнення безпідставно набутих коштів з тих мотивів, що порушення строків поставки не є підставою для стягнення забезпечення виконання договору; доводам позивача щодо застосування частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" оцінки в оскаржуваному рішенні не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Товариство з обмеженою відповідальністю "Локотраст", позивач у справі, не погодилось з рішенням суду першої інстанції та звернулось з апеляційною скаргою б/н від 22.05.2026 (вх. № 3450/26 від 25.05.2026) до Північного апеляційного господарського суду, за змістом якої скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/1783/26 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги ТОВ "Локотраст" посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Так, на переконання скаржника, враховуючи відсутність в договорі умов про повернення/не повернення забезпечення виконання договору та, враховуючи, що позивачем зобов`язання виконано в повному обсязі, відповідач має повернути кошти, отримані за банківською гарантією, на підставі пункту 1 частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі".

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив підстави позову: позивач не просив стягнути спірну суму як безпідставно набуті кошти та не оспорював правомірності звернення відповідача до гаранта, а обґрунтовував позов тим, що стягнуте забезпечення підлягає поверненню після виконання договору, хоча б і неналежного.

За доводами скаржника, порушення строку поставки є неналежним виконанням, а не невиконанням зобов`язання (статті 610, 612 ЦК України), тоді як відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 910/12114/23, № 910/11352/24, № 910/2024/24, № 910/279/25 та № 910/13039/24, підставою для утримання замовником забезпечення виконання договору про закупівлю є саме невиконання договору, а не порушення строків його виконання. Постанова Верховного Суду від 09.02.2026 у справі № 910/6757/25, на думку скаржника, ухвалена за інших обставин, оскільки договір у тій справі прямо передбачав повернення забезпечення лише за умови повного та належного виконання.

Скаржник також вказує, що відповідач мав повернути забезпечення не пізніше п`яти днів з дня його отримання (06.02.2025), тобто до 11.02.2025 включно, чого не зробив.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Крижного О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Локотраст" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/1783/26 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків шляхом сплати судового збору за подання даної апеляційної скарги у встановленому порядку та розмірі.

01.06.2026 скаржником до Північного апеляційного господарського суду подано заяву б/н від 29.05.2026 (вх. № 13268/26 від 01.06.2026) про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Локотраст" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/1783/26 та призначено її до розгляду на 21.07.2026.

21.07.2026 у судове засідання з`явились представники сторін та надали пояснення по суті спору. У засіданні було оголошено перерву до 19.08.2026.

У зв`язку з участю судді Крижного О.М. (входить до складу колегії) у заходах Національної школи суддів України з 18.08.2026 по 20.08.2026, судове засідання, призначене на 19.08.2026, не відбулося. Колегією визначено нову дату - 29.09.2026.

29.09.2026 у судове засідання з`явились представники сторін.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, дана справа розглядалась протягом розумного строку.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та додаткових пояснень позивача

19.06.2026, через підсистему "Електронний суд", відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому, останній просить суд апеляційну скаргу ТОВ "Локотраст" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/1783/26 - без змін.

В обґрунтування поданого відзиву АТ «Українська залізниця» посилається на те, що постачальник неналежно виконав договір, оскільки за рознарядкою № ЦЗВ-20/6273 від 05.12.2024 позивач вчасно поставив товар частково на суму 4 223 921,28 грн, а решту, на суму 2 784 000 грн, передав із простроченням згідно накладної № 6 від 30.01.2025 (підписаної відповідачем 31.01.2025), чим порушив п. 4.2 договору в частині строку поставки товару, що також встановлено рішеннями Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1604/25 та Господарського суду м. Києва у справі № 910/3985/25, які набрали законної сили.

За твердженням відповідача банківська гарантія покривала як невиконання, так і неналежне виконання зобов`язань. Згідно з п. 11.8 договору покупець стягує забезпечення, зокрема, за непоставку в строк, а повернення стягнутого забезпечення договором не передбачене. Тому з урахуванням ст. 526, 530, 546, 560, 562, 563, 610 ЦК України гарантійний випадок настав, і кошти отримано правомірно.

Посилання скаржника на ч. 2 ст. 27 Закону «Про публічні закупівлі» та на постанови Верховного Суду у справах № 910/12114/23, 910/11352/24, 910/2024/24 і 910/13039/24 відповідач вважає нерелевантними, оскільки у вказаних справах правовідносини не подібні: за твердженням відповідача, у них умови повернення забезпечення були визначені самими договорами про закупівлю відповідно до пункту 4 частини 2 статті 27 Закону, а у справі № 910/2024/24 договір було розірвано.

30.06.2026 позивач через підсистему «Електронний суд» подав додаткові пояснення у справі, у яких заперечив доводи відзиву та зазначив, що: він не оспорює ні факту прострочення поставки, ні правомірності стягнення гарантії; пункт 11.8 договору регулює лише стягнення забезпечення, а не його подальше утримання після виконання договору; забезпечення виконання договору має забезпечувальну функцію і після виконання договору її втрачає, тому підлягає поверненню; висновки Верховного Суду щодо застосування статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» відображають загальний підхід і не обмежуються формулюваннями конкретних договорів.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 29.09.2026 з`явились представники сторін, представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити, представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/1783/26 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

21.10.2024 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Локотраст" (постачальник, позивач) укладено Договір поставки № ЦЗВ-01-05224-01 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.5 Договору постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.

Згідно з п. 1.6 Договору постачальник гарантує, що товар є новим, таким, що не перебував у використанні. Терміни та умови його зберігання не порушені. Дата виробництва (виготовлення) товару не раніше 01.01.2024.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачено до…) пункт призначення - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки покупця) відповідно до Інкотермс у ред. 2020 р. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього договору та правилами Інкотермс у редакції 2020 р., умови цього договору матимуть перевагу.

За умовами п. 4.2 Договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки покупця). Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.

Згідно з п. 4.6 Договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі товару або видаткової накладної.

Відповідно до п. 6.3 Договору сума договору становить 37 985 681,16 грн з ПДВ.

За змістом п. 7.2 Договору оплата за кожну партію поставленого товару за цим договором проводиться покупцем на 45 календарний день з дати поставки за умови оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог законодавства України, відповідно до рахунку-фактури на поставлену партію товару, обумовлену згідно з п. 4.2 цього договору при наявності документів, зазначених у п. 5.4 цього договору.

У пункті 8.3.1 Договору сторонами узгоджено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором.

У відповідності з п.п. 10.1, 10.2, 10.3, 10.5 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладення цього договору та виникли поза волею сторін.

Сторона, що не може виконати зобов`язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.

Якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання договору, то умови договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що сторони укладають додаткову угоду.

Якщо сторона без поважних причин повідомила іншу сторону у строки, визначені п. 10.2 цього договору, про виникнення (наявність) обставини непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно з п. 11.1 Договору постачальник до підписання договору зобов`язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії у розмірі 4%, що становить 1 519 427,25 грн. від вартості цього договору. Строк дії забезпечення цього договору у вигляді банківської гарантії повинен бути дійсним з дня укладення договору і обов`язково повинен перевищувати строк дії договору не менше ніж на 1 календарний місяць.

Пунктом 11.3 Договору визначено, що надана постачальником у якості забезпечення виконання договору банківська гарантія повинна свідчити про безумовний та безвідкличний обов`язок банківської установи сплатити на користь покупця суму забезпечення у разі невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань за договором, при цьому в гарантії строк розгляду вимоги покупця (бенефіціара) повинен становити не більше 5 робочих днів з дати отримання такої вимоги.

Відповідно до п. 11.8 Договору у разі порушення постачальником умов цього договору, а саме невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов`язань за цим договором, у тому числі непоставки товару у термін, встановлений п. 4.2 цього Договору, покупець стягує забезпечення виконання договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, письмово повідомивши про це постачальника.

Строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2024 р. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов`язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов`язань на товар, в межах строків, визначених цим договором (п.п. 16.1, 16.2 Договору).

10.09.2024 Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" видано гарантію № ZAPG332441032, за якою гарант безвідклично та безумовно зобов`язується протягом п`яти робочих днів з дати отримання належним чином оформленої вимоги сплатити повну (гарантовану) суму у розмірі 1 519 427,25 грн у випадку невиконання або неналежного виконання принципалом своїх зобов`язань за договором. Строк дії цієї гарантії до 03.02.2025 (включно).

Відповідно до узгодженої сторонами специфікації № 1 на суму 37 985 681,16 грн, рік виготовлення товару: не раніше 01.01.2024; виробник: ТОВ "Машинобудівний завод "Квік".

На виконання умов договору відповідач направив позивачу, зокрема, але не виключно, рознарядку № ЦЗВ-20/6273 від 05.12.2024, якою надано дозвіл на поставку партії товару на суму 7 007 921,28 грн. Кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 31.12.2024 включно.

Позивачем частково поставлено товар за вказаною рознарядкою на суму 4 223 921,28 грн, що підтверджується видатковими накладними № 133 від 19.12.2024. та № 142 від 26.12.2024. Товар на суму 2 784 000,00 грн поставлено з порушенням строку, встановленого договором, що підтверджується видатковою накладною № 6 від 30.01.2025 (підписана відповідачем 31.01.2025).

Щодо кінцевої дати поставки за цією рознарядкою позиції сторін різняться: позивач та суд першої інстанції виходять з дати 31.12.2024, відповідач - з дати 06.01.2025. Ця розбіжність не впливає на вирішення спору, оскільки в обох випадках товар за видатковою накладною № 6 поставлено з простроченням, що сторонами визнається.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, товар за рознарядками від 01.11.2024 № ЦЗВ-20/5391 та від 26.11.2024 № ЦЗВ-20/5997 позивач поставив у строк за видатковими накладними № 66 від 05.11.2024 на суму 16 907 325,36 грн, № 67 від 07.11.2024 на суму 7 429 683,72 грн, № 83 від 20.11.2024 на суму 1 747 200,00 грн, № 92 від 30.11.2024 на суму 748 800,00 грн та № 118 від 13.12.2024 на суму 4 144 750,80 грн. Загальна вартість товару, поставленого позивачем та прийнятого відповідачем за всіма видатковими накладними, становить 37 985 681,16 грн, тобто дорівнює сумі Договору, визначеній пунктом 6.3.

31.01.2025 відповідач звернувся до банку-гаранта з вимогою № ЦЗВ-20/630 про сплату суми гарантії у розмірі 1 519 427,25 грн у зв`язку з неналежним виконанням позивачем зобов`язань за Договором, а саме порушенням строку поставки товару.

06.02.2025 банком-гарантом у повному обсязі задоволено вимогу філії "ЦЗВ" АТ "Укрзалізниця" шляхом списання з рахунку позивача суми гарантії у розмірі 1 519 427,25 грн, що підтверджується листом АТ "ПУМБ" № КНО-58.3/121 від 06.02.2025.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що рознарядка від 05.12.2024. виконана, однак з порушенням строків поставки, що не є підставою для утримання відповідачем забезпечення виконання договору після його виконання, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 1 519 427,25 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/3985/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Локотраст" до АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" про стягнення 1 519 427,25 грн безпідставно набутих коштів. Позов було обґрунтовано тим, що строк поставки порушено внаслідок форс-мажорних обставин, а тому гарантійний випадок не настав і кошти за банківською гарантією відповідач отримав безпідставно. Суди встановили, що позивач порушив строк поставки товару, настання форс-мажорних обставин не довів.

За твердженням відповідача, факт порушення позивачем строку поставки товару встановлено також рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.08.2025 у справі № 908/1604/25, яке набрало законної сили (стягнення штрафних санкцій).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Насамперед колегія суддів надає оцінку доводу скаржника про те, що суд першої інстанції неправильно визначив підстави позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовував позов тим, що договір ним виконано в повному обсязі, хоча й з порушенням строку поставки останньої партії товару, а тому відповідач відповідно до частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та висновків Верховного Суду щодо її застосування зобов`язаний повернути суму забезпечення виконання договору. Те, що позивач посилався на цю норму та на відповідні постанови Верховного Суду ще в позовній заяві, підтверджує і відповідач у відзиві на апеляційну скаргу. Отже, доводи апеляційної скарги не є новими підставами позову в розумінні частини 5 статті 269 ГПК України, і справа переглядається в межах підстав, заявлених у суді першої інстанції.

Натомість суд першої інстанції виклав підстави позову як вимогу про стягнення безпідставно набутих коштів, мотивовану неправомірністю стягнення забезпечення, і, відповідно, перевірив лише наявність гарантійного випадку. Такий виклад не відповідає підставам позову, заявленим позивачем, тому довід скаржника в цій частині є обґрунтованим.

Колегія суддів також перевірила, чи не є цей спір тотожним спору, вирішеному у справі № 910/3985/25 між тими самими сторонами, оскільки відповідно до пункту 2 частини 1 статті 175 та пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України наявність такого, що набрало законної сили, рішення суду у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є підставою для закриття провадження у справі. Позови є тотожними лише за одночасного збігу сторін, предмета та підстав. У справі № 910/3985/25 позивач просив стягнути ту саму суму, посилаючись на те, що гарантійний випадок не настав (прострочення поставки спричинене форс-мажорними обставинами), а тому кошти за гарантією відповідач отримав без достатньої правової підстави. У цій справі позивач, навпаки, визнає порушення строку поставки та правомірність звернення відповідача до гаранта і обґрунтовує позов іншими обставинами - повним виконанням договору та невиконанням відповідачем передбаченого статтею 27 Закону України "Про публічні закупівлі" обов`язку повернути забезпечення після такого виконання. Питання про наявність у відповідача цього обов`язку у справі № 910/3985/25 не розглядалося; більше того, у постанові від 21.01.2026 у зазначеній справі Північний апеляційний господарський суд прямо вказав, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з такими самими вимогами, зазначивши інші обставини та підстави. Отже, підстави позовів у цих справах є різними, і підстав для закриття провадження у справі колегія суддів не вбачає.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Статтею 560 Цивільного кодексу України встановлено, що за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно зі ст. 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Частинами 1 та 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, яка є загальною щодо спорів за гарантією, враховуючи приписи ст.ст. 560, 563 та 565 ЦК України, обов`язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення принципалом зобов`язання, забезпеченого гарантією, та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає (постанови Верховного Суду від 07.12.2021 р. у справі № 910/2831/20, 21.12.2021 р. у справі № 910/17772/20 тощо).

Як вбачається з матеріалів справи та визнається в тому числі позивачем, отримана позивачем рознарядка про надання дозволу на поставку партії товару на загальну суму 7 007 921,28 грн, виконана позивачем з порушенням встановленого п. 4.2 Договору строку.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, окрім наведеного, виходив з такого.

Статтею 617 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Укладаючи та добровільно підписуючи спірний договір, позивач у пункті 1.5 гарантував, що товар, який має бути поставлено відповідачу, належить йому на праві власності, тобто перебуває у позивача.

Підписуючи договір поставки № ЦЗВ-01-05224-01 від 21.10.2024 з визначеними строками, ціною та специфікацією (кількістю, виробником, строком виготовлення), позивач повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе.

Крім того, об`єктивно розуміючи та оцінюючи вигоди/втрати від укладення договору, позивач, зокрема мав можливість урахувати можливе настання негативних наслідків. Натомість позивач, прийнявши рішення про укладення договору на певних умовах, відповідно, несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.

Сторони є суб`єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (схожа правова позиція викладена у п. 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 р. у справі № 910/15484/17).

При цьому, гарантія є одностороннім правочином, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Статтею 562 ЦК України зафіксований принцип незалежності гарантії, згідно з яким зобов`язання гаранта перед кредитором не залежать від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Гарантія не є мірою цивільно-правової відповідальності, настання якої можливе лише за наявності вини боржника (неустойка, завдаток), а тому при реалізації гарантії вина боржника не має значення, достатньо лише факту порушення останнім (боржником) забезпеченого зобов`язання.

Грошове зобов`язання, що виникає за договором гарантії, є зобов`язанням між гарантом та бенефіціаром, а не між бенефіціаром і принципалом. Такий обов`язок, про що судом зазначено вище, настає у випадку порушення боржником зобов`язання, і однією з підстав припинення цього обов`язку є сплата гарантом кредиторові (бенефіціару) суми, на яку видана гарантія (ст. 568 ЦК України).

На переконання суду першої інстанції, враховуючи неналежне виконання умов договору з боку позивача у справі, і, як наслідок, настання в межах спірних правовідносин гарантійного випадку, на виконання якого і сплачено кошти у сумі 1 519 427,25 грн, а отже, отримання відповідачем грошових коштів за наданою гарантією відбулось у зв`язку з неналежним виконання позивачем умов укладеного з відповідачем договору, що відповідає суті наданої банком гарантії, якою передбачено обов`язок гаранта безумовно сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії не тільки у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором, а й у випадку неналежного виконання позивачем зобов`язань, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про настання гарантійного випадку, однак не може погодитися з висновком про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги та пояснень представника позивача, позивач не заперечує ні факту поставки останньої партії товару за рознарядкою № ЦЗВ-20/6273 від 05.12.2024 з порушенням строку, встановленого пунктом 4.2 договору, ні правомірності звернення відповідача до банку-гаранта з вимогою про сплату суми гарантії. Предметом спору є не правомірність отримання відповідачем коштів за банківською гарантією, а наявність у відповідача обов`язку повернути забезпечення виконання договору після того, як позивач виконав договір у повному обсязі.

Суд першої інстанції, обмежившись висновками про настання гарантійного випадку та про незалежність гарантії від основного зобов`язання, наведених доводів позивача по суті не оцінив та не застосував норму спеціального закону, яка регулює повернення замовником забезпечення виконання договору про закупівлю.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, договір поставки № ЦЗВ-01-05224-01 від 21.10.2024 укладено за результатами закупівлі, проведеної відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (оголошення № UA-2024-07-12-009602-a).

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" забезпечення виконання договору про закупівлю - надання забезпечення виконання зобов`язань учасником перед замовником за договором про закупівлю. Отже, банківська гарантія № ZAPG332441032, надана позивачем на виконання розділу 11 договору, та кошти, отримані відповідачем за цією гарантією, є забезпеченням виконання договору про закупівлю у розумінні зазначеного Закону.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю, зокрема, після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю (пункт 1), а також згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин (пункт 4).

Пунктом 17.11 договору сторони погодили, що у всьому іншому, не передбаченому умовами цього договору, відносини сторін регулюються нормами ЦК України, ГК України, законодавством, у тому числі з питань публічних закупівель.

Таким чином, до спірних правовідносин поряд із нормами ЦК України про гарантію підлягають застосуванню приписи статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" як спеціальної норми, що визначає підстави та момент повернення замовником забезпечення виконання договору про закупівлю.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, від 25.03.2025 у справі № 910/11352/24, від 23.07.2025 у справі № 910/2024/24, від 11.09.2025 у справі № 910/279/25, від 11.02.2026 у справі № 910/13039/24 та від 18.06.2026 у справі № 910/1761/25 виходив з того, що до правовідносин щодо забезпечення виконання договору про закупівлю підлягає застосуванню не лише ЦК України, а й Закон України "Про публічні закупівлі", частина 2 статті 27 якого чітко визначає момент повернення замовником забезпечення - після виконання договору учасником-переможцем, тоді як можливість неповернення замовником забезпечення існує лише у разі невиконання учасником умов договору. При цьому невиконання зобов`язання має місце у разі відсутності дій, які складають зміст зобов`язання, а виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених його змістом, є неналежним виконанням.

У постанові від 11.02.2026 у справі № 910/13039/24 Верховний Суд, відмовляючи у відступі від наведених висновків, додатково зазначив, що узагальнений висновок про те, що підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, а не порушення строків його виконання, відповідає змісту гарантії як забезпечувального заходу, статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та загальним засадам цивільного законодавства - справедливості, добросовісності і розумності; правова природа гарантії як одностороннього правочину не суперечить обов`язку замовника повернути забезпечення на підставі частини 2 статті 27 Закону; отримання бенефіціаром коштів за гарантією та повернення забезпечення виконання договору стосуються різних за нормативним регулюванням та змістом правовідносин (пункти 48, 50, 52 постанови).

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про неподібність правовідносин у наведених справах правовідносинам у цій справі. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, на яку посилається і сам відповідач, подібність правовідносин оцінюється насамперед за змістовим критерієм, тобто за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору, а суб`єктний та об`єктний критерії є додатковими.

У справах № 910/12114/23, № 910/11352/24, № 910/279/25 та № 910/13039/24, як і в цій справі, предметом оцінки були відносини щодо повернення замовником забезпечення виконання договору про закупівлю після повного, хоча й неналежного, виконання зобов`язання. У справі № 910/2024/24 фактичні обставини відрізнялися, зокрема договір було розірвано, а в постанові у справі № 910/1761/25 Верховний Суд повторно застосував сформований ним підхід. Тому ці постанови враховуються не як тотожні за всіма фактичними обставинами, а в частині правових висновків щодо співвідношення статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та норм ЦК України про гарантію. Натомість договір у цій справі не містить умов, які б прямо відступали від приписів частини 2 статті 27 Закону.

Не спростовують наведеного і посилання відповідача на пункт 11.8 договору. Цим пунктом передбачено право покупця стягнути забезпечення виконання договору у разі невиконання та/або неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань, у тому числі непоставки товару у строк, встановлений пунктом 4.2 договору. Тобто пункт 11.8 договору визначає підставу для звернення покупця до гаранта, однак не встановлює, що отримане забезпечення залишається у покупця незалежно від подальшого повного виконання договору, і не містить умов повернення забезпечення, відмінних від передбачених частиною 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі". Відсутність у договорі прямої умови про повернення забезпечення також не свідчить про відсутність у відповідача такого обов`язку, оскільки в цій частині, відповідно до пункту 17.11 договору, застосовується законодавство з питань публічних закупівель. Пункт 4 частини 2 статті 27 Закону дозволяє сторонам визначити в договорі умови повернення забезпечення, однак відступ від загального правила пункту 1 цієї частини має бути прямо виражений у договорі; сама лише відсутність у договорі положення про повернення стягнутого забезпечення, на яку посилається відповідач, такою умовою не є.

Колегія суддів також враховує, що забезпечення виконання договору має забезпечувальну функцію: воно гарантує замовнику отримання виконання за договором, а не є додатковою санкцією за допущене постачальником прострочення. Наслідки прострочення поставки регулюються нормами про відповідальність за порушення зобов`язання, і відповідач, як зазначив Верховний Суд у пункті 5.60 постанови від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, не позбавлений права вжити передбачених законом та договором заходів для захисту свого порушеного права.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, за рознарядкою № ЦЗВ-20/6273 від 05.12.2024 позивач поставив товар на суму 4 223 921,28 грн за видатковими накладними № 133 від 19.12.2024 та № 142 від 26.12.2024, а решту товару на суму 2 784 000,00 грн за видатковою накладною № 6 від 30.01.2025, тобто з порушенням строку. Товар за іншими рознарядками, як зазначає і сам відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, поставлено в строк. Загальна вартість поставленого за договором товару становить 37 985 681,16 грн, що відповідає ціні договору, визначеній пунктом 6.3 договору. Відповідач не стверджує про наявність непоставленого товару та прийняв увесь товар, у тому числі за видатковою накладною № 6.

Отже, позивач виконав договір у повному обсязі, хоча й з порушенням строку поставки останньої партії товару, що є неналежним виконанням, а не невиконанням договору. Згідно з пунктом 4.6 договору датою поставки є дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної, тобто договір був виконаний позивачем не пізніше 31.01.2025, коли накладну № 6 підписав відповідач.

Кошти за банківською гарантією в сумі 1 519 427,25 грн надійшли відповідачу 06.02.2025, тобто вже після повного виконання позивачем договору. Відтак з цього моменту на підставі пункту 1 частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" у відповідача виник обов`язок повернути позивачу суму забезпечення виконання договору, який відповідачем не виконано. Доказів повернення зазначених коштів позивачу матеріали справи не містять. Оскільки забезпечення виконання договору надано позивачем, а сплачену гарантом суму списано з рахунку позивача (лист АТ "ПУМБ" № КНО-58.3/121 від 06.02.2025), саме позивач є особою, якій замовник повертає забезпечення.

Окремо колегія суддів оцінює довід скаржника про те, що п`ятиденний строк для повернення забезпечення сплив 11.02.2025. Пункт 4 частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" визначає граничний строк повернення забезпечення у банківських, а не календарних днях, а перебіг строку, визначеного днями, відповідно до статті 253 ЦК України починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події. Тому зазначена скаржником дата 11.02.2025 не є коректною: п`ять банківських днів з дня отримання відповідачем коштів (06.02.2025) спливли 13.02.2025. Водночас це не впливає на висновок у справі, оскільки на момент звернення з позовом строк для повернення забезпечення у будь-якому разі сплив.

Колегія суддів також не погоджується з доводами відповідача про те, що рішеннями Господарського суду Запорізької області від 04.08.2025 у справі № 908/1604/25 та Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/3985/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026, встановлено обставини, які виключають задоволення позову. Встановлена цими рішеннями обставина порушення позивачем строку поставки товару відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України не потребує доказування, не заперечується позивачем і врахована судом у цій справі. Водночас преюдиційне значення мають саме обставини, встановлені судовим рішенням, а не їх правова оцінка. Сама по собі обставина неналежного виконання договору свідчить лише про наявність у відповідача підстав для звернення до гаранта та не спростовує обов`язку відповідача повернути забезпечення після повного виконання договору, який є предметом цього спору. Як зазначено вище, отримання бенефіціаром коштів за гарантією та повернення забезпечення після виконання договору стосуються різних за змістом і нормативним регулюванням правовідносин, а питання про обов`язок повернути забезпечення у справі № 910/3985/25 не вирішувалося.

Висновки суду першої інстанції про незалежність гарантії від основного зобов`язання (стаття 562 ЦК України), про те, що вина боржника при реалізації гарантії не має значення, а також про те, що позивач як суб`єкт господарювання несе ризик негативних наслідків укладення договору, стосуються правомірності вимоги до гаранта та здійснення ним платежу, яка позивачем не оспорюється. Ці висновки не впливають на вирішення питання про обов`язок замовника повернути забезпечення виконання договору про закупівлю у відносинах між принципалом і бенефіціаром, а тому не можуть бути підставою для відмови в позові.

Та обставина, що в оскаржуваному рішенні спірні кошти названо безпідставно набутими, не перешкоджає задоволенню позову, оскільки предмет позову про стягнення 1 519 427,25 грн та його фактичні підстави щодо неповернення відповідачем суми забезпечення після виконання позивачем договору, визначені позивачем, а надання належної правової кваліфікації спірним правовідносинам є обов`язком суду (принцип jura novit curia; пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Колегія суддів також враховує, що у справі № 910/12114/23 подібну вимогу було заявлено як вимогу про стягнення безпідставно набутих коштів (стаття 1212 ЦК України), і Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції про її задоволення. Отже, для вирішення цього спору не має вирішального значення, чи кваліфікувати вимогу як виконання обов`язку, передбаченого частиною 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", чи як кондикційну: в обох випадках встановлені обставини (повне виконання договору та неповернення забезпечення) є достатніми для стягнення спірної суми, а предмет і фактичні підстави позову не змінюються.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ТОВ "Локотраст" про стягнення з відповідача 1 519 427,25 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин частину 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", яка підлягала застосуванню, та помилково ототожнив правомірність отримання відповідачем коштів за банківською гарантією з правом відповідача утримувати їх після повного виконання позивачем договору, що призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ "Локотраст" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/1783/26 скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 18 233,13 грн та апеляційної скарги в сумі 27 349,70 грн (21 879,60 грн, сплачених при поданні апеляційної скарги, та 5 470,10 грн, доплачених на виконання ухвали від 27.05.2026) покладаються на АТ "Українська залізниця", відповідно до приписів статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Локотраст" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/1783/26 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/1783/26 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Локотраст" задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (03150 м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5 код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст», (69035, м. Запоріжжя, бул. Марії Примаченко, б10 код 45492680) 1 519 427 (один мільйон п`ятсот дев`ятнадцять тисяч чотириста двадцять сім) грн 25 коп., а також 18 233 (вісімнадцять тисяч двісті тридцять три) грн 13 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (03150 м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5 код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст», (69035, м. Запоріжжя, бул. Марії Примаченко, б10 код 45492680) судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги у сумі 27 349 (двадцять сім тисяч триста сорок дев`ять) грн 70 коп.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/1783/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.10.2026.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді О.М. Крижний

С.Є. Чаплян