Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №927/253/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. Справа№ 927/253/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Чапляна С.Є.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Північний лісовий офіс"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.05.2026

у справі № 927/253/26 (суддя Белов С.В.)

за позовом Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі

1) Державної екологічної інспекції у Чернігівській області;

2) Сухополов`янської сільської ради

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Північний лісовий офіс"

про відшкодування шкоди у розмірі 203 643,13 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Прилуцькою окружною прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Сухополов`янської сільської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про відшкодування шкоди у розмірі 203 643,13 грн завданої навколишньому природному середовищу.

Прилуцька окружна прокуратура, діючи в порядку ст. 53 ГПК України в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Сухополов`янської сільської ради, просить стягнути з ДСГП «Ліси України» 203 643,13 грн шкоди, завданої незаконною порубкою 34 дерев породи береза та 1 дерева породи клен на земельній ділянці лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7424183200:07:000:0467, квартал 167 відділ 1 Прилуцького лісництва, право постійного користування якою зареєстроване 21.07.2014 і наразі належить відповідачу. Факт рубки зафіксовано під час огляду місця події 13.04.2023 у межах кримінального провадження № 12022270330001100 за ч. 1 ст. 246 КК України, а розмір шкоди визначено висновком судової інженерно-екологічної експертизи від 17.12.2024 № 894/23-23 за таксами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665. Прокурор обґрунтовує позов тим, що відповідач за своїм правовим статусом є постійним лісокористувачем, на якого згідно зі ст. 19, 64, 86, 89, 90, 105, 107 Лісового кодексу України, ст. 68, 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» та власний Статут покладають обов`язок забезпечувати охорону, захист і відтворення лісових насаджень, зокрема від незаконних рубок, тому невиконання цього обов`язку саме на території, наданій відповідачу в постійне користування, свідчить про його протиправну бездіяльність і вину, яка полягає в неналежному виконанні працівниками своїх службових обов`язків, незалежно від того, чи встановлено конкретну особу-порубника, вказана позиція обґрунтовується усталеною практикою Верховного Суду викладеною у постановах у справах № 920/1106/17 від 20 лютого 2020 року та 909/976/17 від 09 серпня 2018 року. Оскільки кримінальне провадження не встановлює винну особу і саме по собі не спростовує бездіяльності відповідача, а всі елементи цивільного правопорушення, як протиправна поведінка, шкода, причинний зв`язок і вина, підтверджені матеріалами справи, прокурор вважає доведеною повну майнову відповідальність ДСГП «Ліси України» за ст. 1166 ЦК України. Підставою представництва інтересів держави прокурором є бездіяльність позивачів - Держекоінспекції та сільської ради, уповноважених на захист відповідних державних і суспільних інтересів, як власника лісів в особі Українського народу та як органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади, які, незважаючи на повідомлення прокурора, не звернулися до суду самостійно, що відповідає ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.05.2026 позов Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Державної екологічної інспекції у Чернігівській області; 2) Сухополов`янської сільської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Північний лісовий офіс" про відшкодування шкоди у розмірі 203 643,13 грн задоволено повністю, ухвалено:

- стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Сухополов`янської сільської ради 203 643,13 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, шляхом їх перерахування отримувачу: ГУК у Черніг.обл/тг с. Сухопол/24062100, р/р UA688999980333199331000025725; код ЄДРПОУ 37972475; призначення платежу: 24062100; найменування коду класифікації доходів бюджету: грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності,

- стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Чернігівської обласної прокуратури (отримувач: Чернігівська обласна прокуратура; код ЄДРПОУ - 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача - UA248201720343140001000006008) 2 662,40 грн судового збору.

Під час прийняття оскаржуваного рішення місцевий господарський суд визнав обґрунтованим представництво прокурором інтересів держави, оскільки обидва позивачі, попри повідомлення прокурора, не вжили заходів для стягнення шкоди, тобто мала місце їх бездіяльність, що відповідає приписам ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Ділянка лісогосподарського призначення, на якій відбулась незаконна порубка дерев, перебуває у постійному користуванні відповідача, а відповідно до Лісового кодексу України та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» організацію охорони й захисту лісу від незаконних рубок покладено на постійного лісокористувача. Оскільки порубка стала можливою через бездіяльність працівників відповідача, які не забезпечили належної охорони лісу, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення (з урахуванням презумпції вини заподіювача шкоди, встановленої ст. 614, 1166 ЦК України, та відповідальності юридичної особи за шкоду, завдану її працівниками, згідно зі ст. 1172 ЦК України), а розмір шкоди підтвердженим висновком судової інженерно-екологічної експертизи № 894/23-23 від 17.12.2024. Доводи відповідача про те, що винних осіб у кримінальному провадженні не встановлено, суд першої інстанції відхилив, при цьому зазначивши, що дана обставина не звільняє його від відповідальності, і після відшкодування шкоди відповідач має право зворотної вимоги до винних осіб в порядку ст. 1191 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Північний лісовий офіс" (відповідач у справі; далі - апелянт, скаржник) не погодилося з рішенням суду першої інстанції та звернулося з апеляційною скаргою б/н від 12.06.2026 (вх. № 3976/26 від 12.06.2026) до Північного апеляційного господарського суду, за змістом якої скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.05.2026 у справі № 927/253/26 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також суд не дослідив належним чином подані докази. Крім того, прокурор не довів обов`язкового для цивільної відповідальності елемента складу правопорушення: протиправної поведінки у формі бездіяльності відповідача та причинного зв`язку між такою поведінкою і завданою шкодою, обмежившись загальним посиланням на факт незаконної рубки без конкретизації, які саме обов`язки з охорони лісу відповідач порушив і яких конкретних дій не вчинив. В той же час на спростування доводів прокурора відповідач наводить докази належної організації охорони лісу та вказує на належне виконання обов`язків з охорони лісу, оскільки ним залучено до вказаної діяльності 174 працівників лісової охорони, 13 автомобілів підвищеної прохідності, оперативну групу реагування, відеоспостереження, фотопастки, GPS-трекери, інженерні загородження, було здійснено 508 рейдів за 2022 рік та складено 9 протоколів про адміністративні правопорушення в сфері охорони навколишнього природного середовища. Також вказує на форс-мажорні обставини, які склались внаслідок введення режиму воєнного стану, замінування лісових ділянок, що об`єктивно ускладнювало патрулювання. З посиланням на практику Верховного Суду та апеляційних господарських судів апелянт стверджує, що сам факт заподіяння шкоди не є автоматичним доказом протиправної бездіяльності лісокористувача, а вчинення злочину третіми особами не завжди є наслідком бездіяльності відповідача.

Апелянт наголошує, що на момент правопорушення у постійному користуванні філії «Ніжинське лісове господарство» перебувало 97 967,9 га заліснених земель, розташованих окремими ділянками (площа Прилуцького лісництва - 9 395,1 га, кварталу 167 - 113 га, виділу 1 - 14,5 га); у Прилуцькому лісництві охорону здійснювали 10 працівників лісової охорони; лісові ділянки не огороджені, а громадяни мають право вільно перебувати в лісах, тому повністю унеможливити незаконні рубки фізично неможливо. Суд першої інстанції, на думку апелянта, не дослідив перелік та ефективність вжитих лісокористувачем заходів і наявність у нього реальної можливості запобігти правопорушенню.

Крім того, апелянт посилається на те, що в період воєнного стану постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 позбавила його можливості здійснювати заходи державного контролю у сфері охорони лісів, діяла комендантська година, заборона використання літальних апаратів, мораторій на відвідування лісів, а частина лісів була забруднена вибухонебезпечними предметами; на те, що він є заявником і потерпілим у кримінальному провадженні, а шкоди завдано його майну; на неналежне здійснення досудового розслідування та на те, що оскаржуване рішення ухвалено на підставі неналежних доказів. Апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 912/2836/21 та від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, на постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 927/499/16 і Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі № 908/58/24, а також на рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2025 у справі № 907/278/25.

Дії суду апеляційної інстанції з розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2026 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Північний лісовий офіс" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків протягом 10 (десяти) днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 993,60 грн.

06.07.2026 скаржником до Північного апеляційного господарського суду подано заяву про усунення недоліків б/н від 06.07.2026 (вх. № 16504/26 від 06.07.2026), до якої додано докази сплати судового збору у встановленому розмірі та порядку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Північний лісовий офіс" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.05.2026 у справі №927/253/26, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

10.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від Прилуцької окружної прокуратури до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги посилаючись на те, що обов`язок із забезпечення охорони, захисту та відтворення лісів відповідно до ст. ст. 19, 63, 64, 86, 89, 90, 93, 107 Лісового кодексу України покладено саме на постійного лісокористувача, яким є саме відповідач, а не на державу, тому саме встановлення факту незаконної вирубки на закріпленій за відповідачем території вже свідчить про неналежне виконання ним обов`язків з охорони лісу. У поданому відзиві прокуратура наголошує, що не має значення, хто конкретно здійснив незаконну рубку, оскільки визначальним є сам факт порушення лісокористувачем правил лісокористування, що спричинило шкоду. Так, вина відповідача полягає саме в протиправній бездіяльності, яка виразилась у невжитті достатніх та ефективних, а не лише формальних заходів охорони. На підтвердження вказаної позиції прокурор посилається на практику, викладену у постанові Верховного Суду у справах №9901/93/19 від 13.05.2020, №908/65/23 від 27.03.2024, №925/1598/20 від 16.08.2022 та №922/618/22 від 11.01.2024, яка послідовно покладає цивільно-правову відповідальність за шкоду від незаконних рубок на постійних лісокористувачів незалежно від того, встановлено безпосереднього порушника чи ні. Відповідно до ст. 1166 ЦК України доведенню підлягають наявність шкоди, протиправність поведінки, вина та причинний зв`язок, а за ст.ст. 614, 1166 ЦК України діє презумпція вини правопорушника, тобто саме відповідач мав довести відсутність своєї вини, чого він не зробив.

25.08.2026 через підсистему «Електронний суд» від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Північний лісовий офіс» до Північного апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив, в якій відповідач заперечив проти відзиву на апеляційну скаргу з підстав, аналогічних викладеним в апеляційній скарзі. Додатково відповідач зазначив, що прокурор не назвав жодного конкретного передбаченого законодавством заходу з охорони лісу, який відповідач мав, але не вчинив (ч. 1 ст. 74 ГПК України); що протиправні дії третіх осіб (злочин) відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» є обставиною непереборної сили; що підхід, за яким сам факт вчинення порубки третіми особами свідчить про протиправну бездіяльність лісокористувача, є хибним (відповідач проводить аналогії з відповідальністю правоохоронних органів, аварійних і прикордонних служб). Також відповідач висловив сумнів щодо процесуального статусу поданого прокурором відзиву і просив долучити відповідь на відзив до матеріалів справи.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, дана справа розглядалась протягом розумного строку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до п.1.1. Статуту ДСГП "Ліси України" (код ЄДРПОУ 44768034) (затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів від 04.03.2024 №53) Підприємство засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 №804 "Про створення Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Пунктом 3.1., підпунктами 3.2.2. та 3.2.3. статті 3 Статуту ДСГП "Ліси України", визначено, що Підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Одними з основних напрямків діяльності Підприємства є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства.

Підприємство є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства "Ніжинське лісове господарство" на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 862 "Про припинення державного підприємства "Ніжинське лісове господарство" та затвердження складу комісії з припинення" (підпункт 1.4.5. п. 1.4. статті 1 Статуту).

Згідно з наказом Державного підприємства "Ліси України" від 18.10.2024 № 1933 "Про припинення філії "Ніжинське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", філія припинена шляхом її закриття.

16.11.2022 до Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області надійшло повідомлення про незаконну вирубку 34 дерев породи береза та 1 дерева породи клен поблизу с. Маціївка Прилуцького району Чернігівської області.

За вказаним фактом слідчим відділом Прилуцького РВП ГУНП у Чернігівській області 16.11.2022 внесено відомості до ЄРДР за №12022270330001100 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.

Під час проведення 13.04.2023 додаткового огляду місця події, за участю представника Державної екологічної інспекції у Чернігівській області, встановлено, що за координатами 50.6487342, 32.4385222 на земельній ділянці з кадастровим номером 7424183200:07:000:0467 виявлено 34 пні породи береза з діаметрами у шийці кореня: 20.5 см., 22,5 см, 27 см (4 пні), 25.0 см (2 пні), 29.0 см (2 пні), 35.0 см, 36.0 см, 28.5 см, 37.0 см, 29.5 см (2 пні), 33.1 см, 34.5 см, 25.2 см, 24.0 см, 37.5 см, 41.2 см, 36.5 см (2 пні), 30.5 см (2 пні), 31.5 см., 42.0 см, 25.0 см, 17.5 см, 32.2 см, 34.0 см, 35.5 см, 24.5 см та 1 пень породи клен - 13.5 см.

Порубку 34 дерев породи береза та 1 дерева породи клен здійснили особи, які станом на сьогодні досудовим розслідуванням не встановлені.

Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Черкаське відділення №894/23-23 від 17.12.2024 за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи (яка проводилась в рамках кримінального провадження №12022270330001100) розмір шкоди, завданої внаслідок незаконної, як встановлено слідством, порубки дерев неподалік с. Маціївка в адміністративних межах Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, становить 203 643,13 грн.

У ході досудового розслідування установлено, що незаконну порубку дерев вчинено на земельній ділянці з кадастровим номером 7424183200:07:000:0467, що згідно відомостей Державного земельного кадастру віднесена до категорії земель лісогосподарського призначення, цільове призначення " 09.01 Для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг".

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7424183200:07:000:0467 зареєстроване 21.07.2014 і на час розгляду справи належить Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" як правонаступнику ДП "Ніжинське лісове господарство".

У відповідності до листа філії "Північний лісовий офіс" №11558/35.3.4-2025 від 01.09.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 7424183200:07:000:0467 знаходиться у кварталі 167 відділ 1 Прилуцького лісництва Ніжинського надлісництва ДП "Ліси України", що підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства та планом лісонасаджень.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором у даній справі в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Сухополов`янської сільської ради.

Підстави представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Сухополов`янської сільської ради прокурор мотивує невиконанням позивачами обов`язків щодо захисту інтересів держави в суді за фактом заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Положення частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" якою обґрунтоване звернення прокурора з цим позовом до суду, як на момент подачі цього позову до суду так і на момент ухвалення судового рішення в справі, чинні.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України (затвердженого постановою КМУ від 19.04.2017 № 275), Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області (затвердженого наказом Державної екологічної інспекції від 04.12.2025 № 190), екологічна інспекція є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

На підставі п. 5 частини 2 розділу ІІ Положення Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами, вимог законодавства про охорону земель, про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Отже, Державна екологічна інспекція у Чернігівській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України на території Чернігівської області, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону земель, про охорону та захист лісів, відтак є компетентним органом у спірних правовідносинах.

Прокурор звернувся до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області листом від 12.12.2025 №54-77-8199ВИХ-25 з повідомленням про факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної рубки дерев та просив повідомити про вжиті заходи щодо стягнення коштів.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області у листі від 05.01.2026 №09/23, на запит прокуратури, повідомила, що Інспекція не зверталась до суду по визначеному факту.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування (стаття 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (частина 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" до повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування в галузі охорони навколишнього природного середовища належить контроль за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

12.12.2025 прокурор звернувся до Сухополов`янської сільської ради листом № 54-77-8198ВИХ-25, у якому повідомив про факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, внаслідок незаконної рубки дерев, просив повідомити про вжиті заходи щодо стягнення коштів.

Сухополов`янська сільська рада у листі від 21.01.2026 №04-14/204 на запит прокурора повідомила, що сільською радою заходи щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконної порубки дерев, не вживалися.

За висновком місцевого господарського суду, матеріалами справи підтверджено, що позивачі не вживали жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомлено прокурором, та не мали наміру на звернення до суду з відповідним позовом.

Виходячи з установлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор правильно визначив суб`єктний склад сторін у справі, підставою реалізації ним представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивачів щодо захисту порушених інтересів держави, які полягають у завданні державі шкоди внаслідок незаконної порубки дерев.

У порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор повідомив позивачів про намір подати позов в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Сухополов`янської сільської ради до ДСГП "Ліси України" про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.

За таких обставин у їх сукупності, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведення прокурором бездіяльності Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Сухополов`янської сільської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави з вимогою про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу за фактом незаконної порубки дерев.

Наявність у прокурора підстав захисту інтересів держави в межах цієї справи сторонами під сумнів не ставиться.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, місцевий господарський суд виходив з наступного.

Суд першої інстанції установив, що у постійному користуванні ДСГП "Ліси України" перебуває земельна ділянка для ведення лісового господарства, на території якої, а саме у лісових кварталах 167 відділ 1 Прилуцького лісництва Ніжинського надлісництва ДП "Ліси України", виявлено незаконну порубку дерев.

За приписами статті 13 Конституції України, зокрема, земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Згідно зі статтями 1 - 3 Лісового кодексу України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об`єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб`єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.

Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Лісовим кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також, зокрема, лісовим законодавством, та іншим спеціальним законодавством.

Приписами статей 16, 17 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Положеннями статті 63 та п. 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (стаття 90 Лісового кодексу України).

За пунктами 5, 12 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; порушення порядку лісозаготівлі та вивезенні деревини.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (стаття 107 Лісового кодексу України).

Враховуючи викладені норми чинного законодавства, забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, зокрема, на відповідача.

Згідно з п. е) частини 1 статті 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Частиною 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, установлених законодавством України (частина 4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою, є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вину завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).

Винне діяння це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Бездіяльність - пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.

Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов`язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов`язків, покладених на особу, її суб`єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.

У спірних деліктних правовідносинах саме на прокурора / позивачів покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

При цьому, за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство, зокрема статті 614 та 1166 ЦК України, передбачає презумпцію вини правопорушника.

Матеріалами справи підтверджується, що в кварталі 167 відділ 1 Прилуцького лісництва Ніжинського надлісництва ДП "Ліси України" (правонаступником ДП "Ніжинське лісове господарство" є ДСГП "Ліси України"; відомості про ділянку надано філією "Північний лісовий офіс"), виявлений факт незаконної порубки дерев у кількості 35 одиниць. Як наслідок, завдано шкоди навколишньому природному середовищу у розмірі 203643,13 грн за висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Черкаське відділення №894/23-23 від 17.12.2024 у межах кримінального провадження №12022270330001100.

Відповідно до п. 3.1., підпунктів 3.2.2. та 3.2.3. статті 3 Статуту ДСГП "Ліси України", Підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Одними з основних напрямків діяльності Підприємства є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства.

На думку суду першої інстанції, відповідач як постійний лісокористувач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу, недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу на підзвітній йому території.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені ним обставини є підставою для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності за порушення його працівниками умов ведення лісового господарства, зокрема, незабезпечення належної охорони лісового фонду в кварталі 167 відділ 1 Прилуцького лісництва Ніжинського надлісництва ДП "Ліси України".

Розмір шкоди завданої навколишньому природному середовищу встановлений висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Черкаське відділення №894/23-23 від 17.12.2024 у межах кримінального провадження №12022270330001100.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Внаслідок бездіяльності працівників відповідача у вигляді незабезпечення ними належної охорони та захисту лісового фонду на підзвітній відповідачу території, зафіксований факт порубки невстановленими особами дерев, у кількості 35 одиниць у кварталі 167 відділ 1 Прилуцького лісництва Ніжинського надлісництва ДП "Ліси України", чим навколишньому природному середовищу завдано шкоди у розмірі 203 643,13 грн.

За приписами частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Місцевий господарський суд звернув увагу, що нормами чинного законодавств, зокрема Лісовим кодексом України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень покладається саме на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності, і визначальним є факт порушення ним установлених правил лісокористування на підконтрольній ділянці лісу, що спричинило завдання шкоди державі.

Щодо доводів відповідача про невстановлення у межах кримінального провадження винних осіб у незаконній порубці дерев та бездіяльності правоохоронних органів, суд першої інстанції зазначив наступне.

За частинами 4 та 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, у разі відшкодування відповідачем шкоди, завданої навколишньому природному середовищу за фактом незаконної вирубки дерев на підзвітній йому території, він не позбавлений права звернутися з відповідною вимогою до винних у незаконній вирубці осіб або до органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, якщо вважає, що внаслідок бездіяльності цього органу йому заподіяні збитки.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен довести факти, на підставі яких пред`явлений позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він заперечує проти позову.

За приписами частин 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

За змістом статей 13, 74 ГПК України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Виходячи з установлених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, наявними у матеріалах справи, відтак підлягають задоволенню.

Судовий збір відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України місцевий господарський суд поклав на відповідача.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

За змістом частини десятої ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, справа розглядалась без виклику сторін.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Апеляційна оцінка ключових доводів учасників справи

Щодо процесуального статусу відзиву прокурора та відповіді на відзив

Колегія суддів відхиляє заперечення відповідача щодо процесуального статусу поданого прокурором відзиву. Відповідно до частини першої статті 55 ГПК України прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, має процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої він діє (з обмеженнями, передбаченими частиною другою цієї статті, які не стосуються права на подання відзиву), а отже, має право подати відзив на апеляційну скаргу (частина перша статті 263 ГПК України). Відзив подано 10.08.2026, тобто у строк, встановлений ухвалою від 21.07.2026 (отримана прокурором 28.07.2026), тому колегія суддів приймає його до розгляду. Відповідь на відзив, подання якої на стадії апеляційного перегляду ГПК України не передбачає, колегія суддів врахувала як письмові пояснення учасника справи.

Щодо доводів апелянта про недоведеність прокурором елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки відповідача та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою).

Обов`язок із забезпечення охорони, захисту та відтворення лісів відповідно до частини другої статті 19, статей 63, 64, 86, 89, 90, 107 Лісового кодексу України покладається саме на постійного лісокористувача, яким є відповідач, а не на державні органи чи органи місцевого самоврядування. Встановлення факту незаконної рубки дерев на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні відповідача, у сукупності з недоведенням відповідачем вжиття ним усіх залежних від нього заходів для збереження саме цієї лісової ділянки свідчить про неналежне виконання ним обов`язків з охорони лісу, тому в даному випадку не має вирішального значення, чи встановлено особу безпосереднього порушника.

Колегія суддів не погоджується з доводом апелянта про те, що прокурор не конкретизував порушених відповідачем обов`язків. Протиправність поведінки постійного лісокористувача в цій категорії спорів полягає у невиконанні (неналежному виконанні) прямо встановленого законом обов`язку забезпечити охорону і захист наданих йому в користування лісів, зокрема від незаконних рубок (частина друга статті 19, стаття 64, частини перша, друга статті 86 Лісового кодексу України). Внаслідок цього на конкретній ділянці, у кварталі 167 виділі 1 Прилуцького лісництва, сталася незаконна рубка. Прокурор довів належними та допустимими доказами: перебування земельної ділянки з кадастровим номером 7424183200:07:000:0467 у постійному користуванні відповідача; факт незаконної рубки 34 дерев породи береза та 1 дерева породи клен саме на цій ділянці (протокол додаткового огляду місця події від 13.04.2023 з координатами та діаметрами кожного пня); розмір заподіяної шкоди (висновок судової інженерно-екологічної експертизи № 894/23-23).

При цьому на прокурора / позивачів покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки відповідача і причинний зв`язок між такою поведінкою та заподіяною шкодою; натомість відповідач відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України повинен довести відсутність своєї вини. Разом з тим виконання прокурором обов`язку щодо доведення протиправної бездіяльності не означає необхідності встановити й довести вичерпний перелік кожного організаційного чи технічного заходу, який міг бути вжитий лісокористувачем. Оцінці підлягає вся сукупність обставин, що характеризує фактичне виконання ним установленого законом обов`язку з охорони конкретної лісової ділянки. Відомості про організацію охорони (плани заходів, графіки і маршрути патрулювання, журнали обходів, розміщення технічних засобів) перебувають у сфері контролю відповідача та можуть бути підтверджені доказами, які він має можливість подати суду.

Причинний зв`язок між бездіяльністю відповідача та шкодою полягає в тому, що неналежна охорона ділянки уможливила вчинення третіми особами рубки такого обсягу (35 дерев діаметром у шийці кореня до 42 см), яку лісова охорона відповідача не виявила. Протиправні дії невстановлених осіб у цьому разі не розривають причинного зв`язку, оскільки саме запобігання таким діям і становить зміст покладеного на лісокористувача обов`язку.

Зазначений підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 16.08.2022 у справі № 925/1598/20, від 11.01.2024 у справі № 922/618/22, від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, від 27.03.2024 у справі № 908/65/23, від 11.02.2026 у справі № 907/278/25 та від 13.08.2026 у справі № 918/1274/25. У цих постановах сформульовано правові висновки щодо обов`язку постійного лісокористувача забезпечувати охорону та захист лісів і можливості покладення на нього цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану незаконною рубкою третіми (невстановленими) особами, якщо встановлено неналежне виконання цього обов`язку, незалежно від встановлення безпосереднього порушника.

Щодо розподілу тягаря доказування

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 912/2836/21 висновків суду першої інстанції не спростовує. Наведений у ній загальний підхід до розподілу тягаря доказування у деліктних правовідносинах - на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок, а відповідач повинен довести відсутність своєї вини - підлягає врахуванню і в цій справі. Водночас Верховний Суд у постанові від 13.08.2026 у справі № 918/1274/25, розглядаючи спір про відшкодування шкоди, завданої незаконною рубкою лісу, окремо відмежував правовідносини у справі № 912/2836/21: у ній позов стосувався забруднення земельної ділянки та ґрунтувався, зокрема, на акті й приписі органу екологічного контролю, недоліки яких мали значення для результату спору, тоді як у спорі щодо постійного лісокористувача предметом оцінки є виконання встановленого законом обов`язку з охорони та захисту лісових насаджень. У цій справі прокурор довів обставини, які належать до його тягаря доказування, тоді як відповідач відсутності своєї вини належними та допустимими доказами не довів.

Щодо доводів про належну організацію охорони лісу та відсутність реальної можливості запобігти правопорушенню

Колегія суддів дослідила подані відповідачем докази (відомості про кількість працівників лісової охорони, транспортних і технічних засобів, про влаштування мінералізованих смуг, про складені протоколи та результати рейдів) і погоджується, що відповідач загалом здійснював заходи з організації охорони лісу. Водночас ці докази характеризують діяльність лісової охорони на всій території філії «Ніжинське лісове господарство» (97 967,9 га) і не містять відомостей про заходи, вжиті щодо кварталу 167 виділу 1 Прилуцького лісництва, де сталася рубка. Відповідач не надав планів охорони чи маршрутів патрулювання цієї ділянки, журналів обходів майстра лісу, відомостей про розміщення фотопасток або вишок відеоспостереження поблизу неї, актів рейдів, проведених на цій ділянці. Загальні показники (508 рейдів за 2022 рік, 13 рейдів у жовтні - листопаді 2022 року на всю територію філії, 9 протоколів про адміністративні правопорушення за рік) не підтверджують належної охорони конкретної ділянки.

Незаконна рубка 35 дерев, у тому числі діаметром понад 40 см, потребує часу, інструментів і транспорту для вивезення деревини, проте відповідач не довів, що його лісова охорона виявила цю рубку. Як зазначає прокурор у відзиві з посиланням на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відомості до ЄРДР за № 12022270330001100 внесено за заявою громадянина, а не працівника лісової охорони відповідача; у відповіді на відзив відповідач цього не спростував. Навіть за умови, що відповідач має статус заявника чи потерпілого у кримінальному провадженні, сам факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує неналежного виконання обов`язку постійного лісокористувача забезпечити охорону і збереження лісу (пункт 5.25 постанови Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 907/278/25).

Посилання апелянта на значну площу лісів, обмежену чисельність лісової охорони (10 працівників на 9 395,1 га у Прилуцькому лісництві), відсутність огорож та право громадян вільно перебувати в лісах не свідчать про відсутність його вини. Чисельність персоналу, розподіл обов`язків і вибір засобів охорони належать до внутрішньої організації діяльності відповідача, за яку відповідає сам лісокористувач. Закон не ставить обов`язок охорони лісу в залежність від того, чи вважає лісокористувач достатньою наявну кількість персоналу. Отже, відповідач не довів відсутності в нього реальної можливості запобігти правопорушенню на конкретній ділянці.

Щодо доводів про воєнний стан та обставини непереборної сили

Запровадження воєнного стану є загальновідомою обставиною (частина третя статті 75 ГПК України). Матеріалами справи не встановлено точної дати вчинення незаконної рубки: 16.11.2022 до поліції надійшло повідомлення про її виявлення, а 13.04.2023 проведено додатковий огляд місця події. Тому сама дата виявлення рубки не дає підстав визначати точний час її вчинення. Водночас сам по собі факт запровадження воєнного стану та наявності пов`язаних із ним обмежень не свідчить про об`єктивну неможливість виконання відповідачем обов`язків з охорони саме кварталу 167 виділу 1 Прилуцького лісництва. Доказів замінування цієї конкретної ділянки, встановлення щодо неї заборони доступу або інших обставин, які об`єктивно унеможливлювали її охорону, матеріали справи не містять. При цьому наведені самим відповідачем відомості про здійснення рейдових заходів у 2022 році, зокрема у жовтні - листопаді, свідчать, що діяльність лісової охорони в цей період не була припинена повністю. Отже, причинного зв`язку між загальними обмеженнями воєнного стану та неможливістю виконання обов`язку з охорони конкретної лісової ділянки відповідач не довів.

Як зазначає прокурор у відзиві, розпорядженням Чернігівської обласної військової адміністрації від 20.04.2022 № 147 заборону відвідування лісів і в`їзду до них транспортних засобів не поширено на спеціалізовані лісогосподарські підприємства, які здійснюють лісогосподарські заходи. Відповідач цього не спростував.

Постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану» стосується проведення планових і позапланових заходів державного нагляду (контролю) щодо суб`єктів господарювання. Вона не звільняє постійного лісокористувача від власного обов`язку охороняти надані йому в користування ліси. Комендантська година і заборона використання літальних апаратів не виключали охорони лісу іншими засобами і в інший час доби; причинного зв`язку між цими обмеженнями та рубкою відповідач не довів.

Безпідставним є і довід відповідача про те, що протиправні дії третіх осіб є обставиною непереборної сили в розумінні частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Форс-мажорними є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язку, а сама належність обставини до переліку, наведеного в цій нормі, не звільняє від відповідальності без доведення її впливу на виконання конкретного обов`язку (стаття 617 ЦК України). Незаконна рубка лісу третіми особами становить саме той ризик, запобігання якому є змістом обов`язку постійного лісокористувача з охорони лісу (стаття 86 Лісового кодексу України). Визнання такої рубки форс-мажором позбавило б цей обов`язок будь-якого змісту. Доказів засвідчення форс-мажорних обставин відповідач також не надав. Наведені відповідачем аналогії з відповідальністю правоохоронних органів, аварійних і прикордонних служб колегія суддів відхиляє: обов`язок постійного лісокористувача охороняти ліси встановлено спеціальним законом, і він нерозривно пов`язаний з правом користування лісами, наданими для ведення лісового господарства.

За змістом статей 614, 1166 ЦК України цивільне законодавство передбачає презумпцію вини правопорушника, а тому саме відповідач мав довести відсутність своєї вини у заподіянні шкоди, чого в межах розгляду справи зроблено не було.

Щодо доводів про заподіяння шкоди майну відповідача та невстановлення винних осіб

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що шкоди завдано майну самого відповідача. Відповідно до статті 13 Конституції України та статей 7, 8 Лісового кодексу України ліси є об`єктом права власності Українського народу, а відповідач є лише постійним лісокористувачем. Потерпілою від незаконної рубки є держава, а лісокористувач, який не забезпечив охорону лісу, є відповідальною перед нею особою.

Невстановлення в кримінальному провадженні осіб, які безпосередньо здійснили рубку, та стан досудового розслідування не впливають на вирішення цього спору. Предметом позову є цивільно-правова відповідальність самого постійного лісокористувача за невиконання власного обов`язку з охорони лісу, а не відповідальність безпосередніх порубників; для її настання притягнення будь-кого до кримінальної відповідальності не вимагається. Відповідач не позбавлений права на зворотну вимогу (регрес) до винних осіб (стаття 1191 ЦК України).

Щодо судової практики, на яку посилається апелянт

Постанова Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 907/449/22 позиції апелянта не підтверджує. У ній Верховний Суд виходив з того, що постійний лісокористувач несе цивільно-правову відповідальність за незаконну рубку третіми (невстановленими) особами на підконтрольній йому ділянці. У задоволенні позову в тій справі відмовлено з інших підстав: через недоведеність розміру шкоди, оскільки матеріали справи не містили достовірних даних про кількість, діаметри та стан зрубаних дерев, необхідних для застосування такс. У цій справі розмір шкоди визначено висновком судової інженерно-екологічної експертизи на підставі протоколу огляду з діаметрами кожного пня, а в апеляційній скарзі розмір шкоди відповідач не оспорює (частина перша статті 269 ГПК України).

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.05.2025 у справі № 907/278/25, на яке посилається апелянт, скасоване постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2025, яку Верховний Суд постановою від 11.02.2026 залишив без змін; позов прокурора про стягнення шкоди з постійного лісокористувача задоволено. Цитований у зазначеному рішенні висновок Верховного Суду з постанови від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 також не на користь апелянта: відповідно до нього саме відсутність у лісокористувача інформації про незаконну рубку та її несвоєчасне виявлення свідчать про його вину.

Постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 927/499/16 та Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі № 908/58/24 не є обов`язковими для колегії суддів. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а сталу практику Верховного Суду в подібних правовідносинах наведено вище. Посилання апелянта на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» має загальний характер і не свідчить про порушення судом першої інстанції конкретних норм процесуального права.

Щодо доводу про ухвалення рішення на підставі неналежних доказів

Цей довід має загальний характер: апелянт не зазначив, який саме доказ і з яких підстав є неналежним чи недопустимим. Колегія суддів такої невідповідності не встановила. Протокол огляду місця події, висновок експерта, складений у кримінальному провадженні, відомості Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є письмовими доказами, які стосуються предмета доказування (статті 76, 77, 91 ГПК України), а відповідач їх достовірності не спростував.

Отже, доводи відповідача (апелянта), викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду першої інстанції, яким вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи з урахуванням наведеної вище оцінки не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Доводи та міркування скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, оцінені в мотивувальній частині цієї постанови, висновків суду першої інстанції не спростовують, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги відповідача належить відмовити.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків місцевого суду про задоволення позову.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за її подання, в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Північний лісовий офіс" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.05.2026 у справі № 927/253/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.05.2026 у справі № 927/253/26 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".

4. Матеріали справи № 927/253/26 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Справа є малозначною в силу пункту 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України, тому постанова касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді Є.Ю. Пономаренко

С.Є. Чаплян