Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №914/174/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/174/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

розглянув без повідомлення (виклику) сторін апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»

на рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2026 (повне рішення складено 13.07.2026, суддя Стороженко О.Ф.)

та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2026 (повне рішення складено 13.07.2026, суддя Стороженко О.Ф.)

у справі № 914/174/25

за позовом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68» м.Львів

до відповідача Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м.Львів,

про визнання боргу в сумі 169 059,70 грн безпідставним та зобов`язання списати борг

Господарський суд Львівської області в рішенні від 01.07.2026 у справі № 914/174/25 ухвалив: - задоволити частково позов Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68»; - визнати безпідставним донарахування Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68» вартості послуги з теплопостачання за жовтень місяць 2023 року квітень місяць 2024 року (за рахунком № 3610Ф-7 від 08.08.2024) у сумі 124 334,15 грн та зобов`язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» списати з особового рахунку (№ 3610Ф) Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68» борг в сумі 124 334,15 грн (визначений за рахунком № 3610Ф-7 від 08.08.2024).

В додатковому рішенні від 13.07.2026 у справі № 914/174/25 Господарський суд Львівської області ухвалив: - задоволити частково заяву позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу; - стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн, а також витрати зі сплати судового збору у сумі 2 226, 96 грн; - відмовити у покладенні на відповідача інших судових витрат позивача.

При ухваленні рішення місцевий суд виходив з того, що після припинення дії договору від 05.10.2002 відносини сторін регулювалися індивідуальними договорами про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, умовами яких перерозподіл обсягів спожитих послуг і відповідний перерахунок допускався лише у визначених ними випадках, пов`язаних із відсутністю або уточненням показань вузлів обліку. Оскільки відповідач здійснив за період жовтень 2023 року – квітень 2024 року донарахування в сумі 124 334,15 грн у зв`язку з уточненням площі нежитлових приміщень, а не з підстав, передбачених договорами та Методикою розподілу, суд визнав таке донарахування безпідставним та дійшов висновку про необхідність його списання. Водночас, в частині вимог щодо списання 44 725,50 грн нарахувань за жовтень–грудень 2024 року суд відмовив, оскільки позивач не надав належно оформлених актів про відключення окремих нежитлових приміщень від мережі теплопостачання, у зв`язку з чим, відповідач правомірно здійснив розподіл теплової енергії на всі наявні у будинку приміщення.

При ухваленні додаткового рішення місцевий суд врахував, що позов задоволено частково, при цьому спір щодо донарахування 124 334,15 грн виник з вини відповідача та завершився задоволенням відповідної вимоги, тоді як додатково заявлена позивачем вимога про списання 44 725,55 грн була відхилена, а збільшення обсягу правничої допомоги та тривалості розгляду справи значною мірою було зумовлене процесуальними діями самого позивача, зокрема необхідністю належного доведення обставин спору, доопрацюванням заяв про збільшення позовних вимог та вчиненням додаткових процесуальних дій. З огляду на це, суд дійшов висновку про покладення на відповідача 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із задоволеною частиною позову, а 13 650,00 грн додатково заявлених витрат — на позивача; витрати зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн розподілено між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, відповідач оскаржив їх в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить: - скасувати рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/174/25 в частині задоволення позовних вимог Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68» про визнання безпідставним донарахування вартості послуги з теплопостачання в сумі 124 334,15 грн та зобов`язання списати вказаний борг, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68» на суму 124 334,15 грн – відмовити повністю; - в частині відмови у задоволенні позову (щодо списання 44 725,50 грн) – рішення суду першої інстанції залишити без змін; - скасувати додаткове рішення про задоволення вимог Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68» про стягнення витрат на професійну правову допомогу та відмовити у задоволенні таких.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 31.07.2026, склад колегії з розгляду справи № 914/174/25 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», поданою на рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2026 у цій справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» зазначено, що:

- висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для перерозподілу теплової енергії є помилковим, оскільки після встановлення фактичної площі нежитлових приміщень у розмірі 734,6 кв. м відповідач був зобов`язаний скоригувати вихідні дані та здійснити перерозподіл обсягів спожитої теплової енергії. При цьому, встановлене Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг № 315 обмеження у 12 розрахункових періодів стосується випадків уточнення показань приладів обліку, тоді як спеціальне законодавство не визначає строку для виправлення недостовірних даних щодо площі приміщень та категорії споживача. У зв`язку з цим, посилаючись на аналогію закону та положення статей ЦК України, апелянт вважає, що відповідне коригування могло бути здійснене в межах загальної трирічної позовної давності з моменту виявлення таких обставин;

- суд першої інстанції безпідставно врахував обставини відключення окремих приміщень за актами попередніх років, оскільки, такі відключення здійснені без дотримання встановленого порядку, а з 01.12.2021 договірні відносини сторін змінилися у зв`язку з переходом на нові індивідуальні договори. Оскільки позивач не надав належно оформлених актів відключення, врахування всієї площі нежитлових приміщень при розподілі теплової енергії, у тому числі витрат на опалення місць загального користування та функціонування внутрішньобудинкових систем є правомірним;

- спірне донарахування не є довільним коригуванням плати, а є наслідком виправлення недостовірних вихідних даних щодо площі нежитлових приміщень і категорії споживача. Оскільки весь обсяг теплової енергії, зафіксований комерційним вузлом обліку будинку, підлягає розподілу між споживачами, застосування заниженого показника площі призвело до покладення частини відповідного обсягу теплової енергії на інших співвласників та збереження позивачем коштів, які підлягали сплаті за належним тарифом. У зв`язку з цим, з врахуванням положень ст. 1212 ЦК України, списання спірної суми фактично звільняє позивача від оплати частини вартості спожитої послуги і покладає відповідні фінансові втрати на ЛМКП «Львівтеплоенерго»;

- заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та ринковою вартістю відповідних послуг. При вирішенні питання про їх розподіл суд має виходити з критеріїв реальності, необхідності, розумності та співмірності таких витрат із предметом спору, а не лише з розміру гонорару, погодженого між позивачем та адвокатом. Відтак, покладення на нього заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим.

Скориставшись своїм правом, наданим ст.263 ГПК України, позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому висловлено заперечення проти доводів апелянта, зокрема, з огляду на таке:

- висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача правових підстав для здійснення перерозподілу теплової енергії за жовтень 2023 року – квітень 2024 року є правильним, оскільки ні положення Методики № 358, ні умови індивідуальних договорів не передбачають можливості такого перерахунку у зв`язку з уточненням площі приміщень або зміною категорії споживача. Передбачені цими актами підстави для перерозподілу пов`язані з уточненням показань вузлів обліку, відсутністю відповідної інформації або недопуском до приладів обліку, тоді як таких обставин у спірних правовідносинах відповідачем не доведено. Посилання апелянта на ст. 1212 ЦК України та трирічний строк позовної давності є нерелевантними, оскільки вони не надають виконавцю права на одностороннє донарахування плати за попередній період і не стосуються предмета цього спору;

- акти про відключення окремих нежитлових приміщень хоча й були оформлені з порушенням встановленої процедури, фактично підтверджують відсутність теплопостачання у відповідних приміщеннях, а тому твердження апелянта про додаткове фактичне споживання теплової енергії та можливі збитки не підтверджені;

- стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн є обґрунтованим та співмірним зі складністю і тривалістю справи, а доводи апелянта про їх завищеність — безпідставними.

З огляду на приписи ч.10 ст.270 ГПК України, з врахуванням ціни позову, розгляд апеляційної скарги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» здійснюється Західним апеляційним господарським судом без виклику представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази в сукупності, судова колегія встановила такі обставини:

05.10.2002 між Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив № 68» та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» укладено договір № 3610/Ф про постачання теплової енергії в гарячій воді.

Згідно з додатком № 1 до цього договору, загальна площа житлового будинку становила 7 633,30 кв. м, опалювальна площа — 6 894,80 кв. м, а площа нежитлових приміщень, переданих в оренду суб`єктам господарювання, — 738,5 кв. м.

У матеріалах справи наявні акти від 18.03.2004, 22.02.2005, 06.01.2012 та від 08.08.2016, складені за участю представників ЛМКП «Львівтеплоенерго», щодо від`єднання окремих нежитлових приміщень будинку від системи опалення.

27.09.2021 на замовлення Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68» проектною організацією складено опитувальний лист, в якому зазначено відомості щодо параметрів будинку, опалювальних та неопалювальних площ і нормативів споживання.

З 01.12.2021 відносини сторін щодо надання комунальних послуг регулювалися індивідуальними договорами про надання послуги з постачання теплової енергії та про надання послуги з постачання гарячої води, до яких ЖБК № 68 приєднався як до публічних договорів.

У зв`язку з укладенням зазначених договорів, дія договору № 3610/Ф від 05.10.2002 припинилася.

Починаючи з 01.12.2021 ЛМКП «Львівтеплоенерго» виставляло Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68» рахунки за надані послуги відповідно до умов індивідуальних договорів.

08.12.2021 ЛМКП «Львівтеплоенерго» складено акт обстеження, у якому зафіксовано відрізання системи опалення до чотирьох нежитлових приміщень з фасадної сторони будинку.

27.02.2024 ЛМКП «Львівтеплоенерго» проведено обстеження нежитлових приміщень будинку, за результатами якого встановлено, що їх площа становить 734,6 кв. м, тоді як до цього розподіл обсягів теплової енергії на послуги з постачання теплової енергії та гарячої води здійснювався з врахуванням площі 283,1 кв. м.

До червня 2024 року оплату рахунків, виставлених ЛМКП «Львівтеплоенерго», здійснював Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив № 68», а орендарі відшкодовували кооперативу вартість відповідних послуг пропорційно займаним площам.

У рахунку за червень 2024 року прострочена заборгованість Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68», не зазначалася; станом на 09.07.2024 за даними цього рахунку така заборгованість була відсутня.

08.08.2024 ЛМКП «Львівтеплоенерго» сформувало та виставило Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68», рахунок № 3610Ф-7 за липень 2024 року, в якому, крім поточних нарахувань, відображено донарахування за теплову енергію в сумі 124 334,15 грн. Період та підстави здійснення такого донарахування безпосередньо у рахунку не зазначені.

09.10.2024 ЛМКП «Львівтеплоенерго» у відповідь на звернення кооперативу повідомило про врахування нежитлової площі будинку в розмірі 734,6 кв. м та необхідність надання дозвільних документів щодо від`єднання приміщень від системи теплопостачання і відповідних актів про від`єднання.

Впродовж жовтня–грудня 2024 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» здійснювало поточні нарахування за послуги теплопостачання з врахуванням загальної площі житлових та нежитлових приміщень будинку. Сума нарахувань за цей період, становила 44 725,55 грн.

16.01.2025 ЛМКП «Львівтеплоенерго», надаючи відповідь на адвокатський запит представника Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 68», повідомило, що за результатами обстеження від 27.02.2024 встановлено площу нежитлових приміщень у розмірі 734,6 кв. м, тоді як раніше при розподілі теплової енергії враховувалася площа 283,1 кв. м. У цьому ж листі зазначено, що за період з жовтня 2023 року по квітень 2024 року підприємством проведено перерозподіл обсягів теплової енергії з врахуванням площі 734,6 кв. м, наслідком чого стало донарахування 124 334,15 грн. Як підставу проведення такого перерозподілу підприємство зазначило пункт 26 індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії та пункт 23 індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води.

Матеріали справи також містять відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо площі нежитлових приміщень будинку, а також документи щодо їх відключення від системи централізованого теплопостачання. Належно оформлених відповідно до встановленого порядку актів про відключення окремих спірних нежитлових приміщень від мережі теплопостачання кооперативом відповідачу не надано.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків:

Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст.509 ЦК України).

За змістом ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ст.714 ЦК України).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

З 01.12.2021 правовідносини сторін щодо постачання теплової енергії та гарячої води регулювалися відповідними індивідуальними договорами — публічними договорами приєднання, а порядок визначення та розподілу між споживачами обсягів спожитої у будівлі теплової енергії визначався, зокрема, Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку, розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів-розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої – четвертої цієї статті. Розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Отже, сам по собі обов`язок розподілити між споживачами весь обсяг теплової енергії, зафіксований вузлом комерційного обліку, не означає можливості здійснення такого розподілу або його коригування у будь-який спосіб, оскільки порядок визначення частки кожного споживача має відповідати встановленому нормативному механізму.

Розділом XII Методики № 315 врегульовано питання перерозподілу обсягів теплової енергії, гарячої, холодної води, спожитої та розподіленої між споживачами у будівлі/будинку. Перерозподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку комунальної послуги проводиться у тому розрахунковому періоді, у якому отримано у встановленому порядку інформацію про невідповідність обсягів розподіленої комунальної послуги окремим споживачам обсягу, необхідному для розподілу, але не більше ніж за 12 розрахункових періодів.

Інші положення цього розділу визначають механізм такого перерозподілу, зокрема, у разі уточнення показань вузлів комерційного чи розподільного обліку.

Аналогічний за змістом механізм закріплений і в умовах індивідуальних договорів сторін, якими передбачено проведення перерозподілу та перерахунку у випадках, пов`язаних із відсутністю інформації про показання вузлів обліку, недопуском до них для зняття показань та подальшим відновленням надання таких показань.

Водночас, матеріали справи не свідчать про те, що спірне донарахування у розмірі 124 334,15 грн було зумовлене уточненням показань вузла комерційного чи розподільного обліку, їх несправністю, ненаданням позивачем відповідних показань або недопуском представників відповідача до засобів обліку.

Підставою для здійсненого у 2024 році перерахунку стало встановлення за результатами обстеження іншого показника площі нежитлових приміщень — 734,6 кв. м замість 283,1 кв. м, який до цього використовувався відповідачем при розподілі обсягів теплової енергії.

Таким чином, спір у цій справі виник не щодо самого права відповідача використовувати достовірні відомості про площу приміщень при здійсненні розрахунків, а щодо наявності правових підстав для застосування таких уточнених відомостей ретроспективно до вже завершених розрахункових періодів та донарахування позивачу 124 334,15 грн за жовтень 2023 року — квітень 2024 року.

Посилання апелянта на пункт 10 розділу І Методики № 315 не спростовує висновку місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для здійснення перерозподілу обсягів теплової енергії за жовтень 2023 року – квітень 2024 року та донарахування позивачу 124 334,15 грн у зв`язку з подальшим уточненням площі нежитлових приміщень. Зазначеним пунктом визначено базу для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі за відсутності приладів розподільного обліку: опалювану площу приміщень, зазначену у договорі, а у разі ненадання споживачем відомостей про таку площу – загальну площу приміщення, визначену за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або правовстановлюючих документів. Водночас, це положення не встановлює самостійної підстави чи порядку здійснення перерозподілу та перерахунку за попередні розрахункові періоди у зв`язку з подальшим уточненням площі приміщень.

Верховний Суд у постанові від 29.07.2026 у справі № 920/1061/23 (920/1064/25), розглядаючи спір щодо оплати послуг з постачання теплової енергії та застосування Методики № 315, наголосив, що на виконавця послуги покладається обов`язок обґрунтувати порядок та підстави здійснених нарахувань, а також відповідність використаних у розрахунку величин вимогам законодавства, Правил № 830 та Методики № 315. При цьому, посилання виконавця на відсутність обов`язку доводити технічні характеристики багатоквартирного будинку не звільняє його від обов`язку підтвердити належними доказами вихідні дані, покладені в основу розрахунку, та обґрунтувати правильність здійснених нарахувань.

У цій справі відповідач обґрунтовує спірне донарахування фактом виявлення у лютому 2024 року іншої площі нежитлових приміщень, однак не навів положення закону, Методики № 315 чи умов індивідуальних договорів, яке передбачало б можливість саме з цієї підстави здійснити перерозподіл та донарахування за вже завершені розрахункові періоди.

Не приймаються колегією суддів і доводи апелянта про те, що за відсутності спеціального строку для виправлення відомостей про площу приміщень відповідне коригування могло здійснюватися в межах загальної трирічної позовної давності, визначеної ст.257, 261 ЦК України.

За змістом ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, інститут позовної давності визначає часові межі судового захисту порушеного права, однак не встановлює матеріально-правових підстав для виникнення грошового зобов`язання, зміни його розміру чи здійснення стороною договору одностороннього перерахунку раніше нарахованої плати.

Також суд апеляційної інстанції критично оцінює посилання скаржника на ч.1 ст.8 ЦК України щодо застосування аналогії закону. Аналогія закону допускається в разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором. Натомість, спірні правовідносини щодо порядку визначення, розподілу та перерозподілу обсягів теплової енергії врегульовані спеціальним законодавством – Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 та укладеними між сторонами індивідуальними договорами. Застосування інституту позовної давності за аналогією не може підміняти відсутню у цих актах матеріально-правову підставу для відповідного донарахування.

Доводи апеляційної скарги про те, що весь обсяг теплової енергії, зафіксований комерційним вузлом обліку будинку, має бути розподілений між споживачами, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків місцевого господарського суду. Суд апеляційної інстанції не заперечує встановленого законом принципу розподілу всього обсягу спожитої будівлею теплової енергії, однак такий розподіл має здійснюватися відповідно до Методики № 315 з врахуванням визначених нею складових теплової енергії та особливостей її розподілу між споживачами. При цьому, сам по собі факт обліку загального обсягу теплової енергії на вводі в будинок не підтверджує правильності визначення частки конкретного споживача та не є достатньою підставою для її зміни за попередні розрахункові періоди.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.08.2026 у справі № 908/438/25, у якій зазначено, що правове регулювання відносин у сфері теплопостачання передбачає розмежування обсягів теплової енергії, спожитої на опалення окремих приміщень, на загальнобудинкові потреби та на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення. Верховний Суд також наголосив на обов`язку виконавця послуги здійснити та довести правильність відповідного розрахунку, зазначивши, що його здійснення лише на підставі даних загальнобудинкового приладу обліку не є достатнім для підтвердження обґрунтованості заявлених вимог.

Щодо доводів апелянта про неналежне оформлення відключення окремих нежитлових приміщень від мережі централізованого теплопостачання колегія суддів зазначає таке:

Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 № 169 та передбачає дотримання встановленої процедури відключення.

Разом з тим, у межах апеляційного перегляду оскаржується висновок суду щодо донарахування 124 334,15 грн за жовтень 2023 року – квітень 2024 року, здійсненого саме внаслідок ретроспективного застосування іншої площі приміщень. Питання належності оформлення відключення окремих приміщень не усуває необхідності встановлення самостійної правової підстави для такого перерахунку за минулий період.

Більше того, суд першої інстанції врахував відсутність належно оформлених актів про відключення при вирішенні вимог щодо поточних нарахувань за жовтень–грудень 2024 року та саме з цієї підстави відмовив у їх списанні. Отже, твердження апелянта про те, що місцевий господарський суд залишив поза увагою неналежність оформлення відключення нежитлових приміщень, не відповідає змісту оскаржуваного рішення.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 20.08.2026 у справі № 908/438/25 звернув увагу, що навіть у випадку відключення нежитлового приміщення від централізованої системи теплопостачання його власник не вибуває повністю з правовідносин щодо розподілу теплової енергії, спожитої багатоквартирним будинком, зокрема щодо відшкодування витрат на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи теплопостачання. Водночас, сама по собі участь власника такого приміщення у зазначених правовідносинах не свідчить про безпосереднє отримання теплової енергії для опалення приміщення та не звільняє виконавця послуги від обов`язку здійснити і довести правильність розрахунку відповідно до Методики № 315.

Отже, довід апелянта про обов`язок власників нежитлових приміщень брати участь у витратах на опалення місць загального користування та забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем сам по собі є правильним, однак не стосується безпосередньо правової підстави спірного донарахування та не підтверджує правильності визначення саме суми 124 334,15 грн.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на ст.1212 ЦК України та твердження про безпідставне збереження позивачем коштів внаслідок застосування раніше іншої площі та тарифу.

Спірні правовідносини сторін у відповідний період були врегульовані чинними індивідуальними договорами про надання комунальних послуг. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 зазначила, що положення статті 1212 ЦК України мають субсидіарний характер: якщо набуття чи збереження майна відбулося в межах чинного договірного зобов`язання, такі відносини передусім регулюються відповідним договором та спеціальними нормами права.

Тому посилання на ст.1212 ЦК України не може саме по собі створювати для відповідача право на здійснення спірного одностороннього перерахунку поза передбаченим договором і спеціальним законодавством порядком. При цьому, вимога про стягнення з позивача безпідставно збережених коштів предметом розгляду цієї справи не є.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

За змістом ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 29.07.2026 у справі № 920/1061/23 (920/1064/25) зазначив, що виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен обґрунтувати порядок і підстави нарахування, а також підтвердити належними доказами вихідні величини, використані у відповідному розрахунку; саме лише посилання на відсутність у виконавця обов`язку щодо встановлення технічних характеристик будинку такого процесуального обов`язку не усуває.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем не доведено наявності передбаченої законом, Методикою № 315 або умовами індивідуальних договорів підстави для здійснення за результатами встановлення іншої площі нежитлових приміщень перерозподілу обсягів теплової енергії за жовтень 2023 року — квітень 2024 року та донарахування позивачу 124 334,15 грн.

При цьому, встановлення у лютому 2024 року відмінного від раніше застосованого показника площі нежитлових приміщень може враховуватися виконавцем при подальшому здійсненні розподілу відповідно до вимог законодавства та умов договорів, однак не є самостійною правовою підставою для зміни вже проведених нарахувань за минулі розрахункові періоди.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про безпідставність донарахування ЛМКП «Львівтеплоенерго» вартості послуги з теплопостачання за жовтень 2023 року – квітень 2024 року у сумі 124 334,15 грн та наявність підстав для списання зазначеної суми з особового рахунку позивача.

З огляду на вказане, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом належно оцінено наявні у справі докази та доводи сторін. Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, а тому не є підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідач також оскаржив і додаткове рішення у цій справі. Розглянувши вимоги апеляційної скарги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про скасування додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2026 у справі № 914/174/25, судова колегія зазначає таке:

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем заявлено до відшкодування 28 650,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких надано укладений 18.12.2024 між Обслуговуючим ооперативом «Житлово-будівельний кооператив № 68» та Адвокатським об`єднанням «Говда, Федейко та партнери» договір про надання правової допомоги, яким передбачено фіксований розмір гонорару 15 000,00 грн; додаткову угоду № 1 від 22.08.2025 до зазначеного договору, якою розмір гонорару збільшено до 18 000,00 грн; додаткову угоду № 2 від 22.06.2026, якою розмір гонорару збільшено до 28 650,00 грн; акт приймання наданих послуг від 03.07.2026 на суму 28 650,00 грн, а також платіжні інструкції, що підтверджують сплату позивачем зазначеної суми.

Вирішуючи питання про розподіл зазначених витрат, місцевий господарський суд обґрунтовано врахував результати розгляду спору, обсяг наданої правничої допомоги та процесуальну поведінку сторін. Зокрема, суд встановив, що збільшення розміру витрат та тривалості розгляду справи значною мірою було зумовлене процесуальними діями самого позивача, пов`язаними з додатково заявленими вимогами, у задоволенні яких відмовлено.

За таких обставин, покладення на відповідача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із задоволеною частиною позову, та залишення решти витрат за позивачем відповідає положенням ст. 129 ГПК України.

Доводи апелянта про завищеність та неспівмірність присуджених витрат не містять належного обґрунтування їх невідповідності складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, а тому не спростовують висновків місцевого господарського суду та не є підставою для скасування додаткового рішення.

Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні вимог апеляційної скарги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» відмовити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 01.07.2026 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 13.07.2026 у справі № 914/174/25 залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік