Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №347/999/26 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/999/26

Провадження № 2/347/1155/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

Головуючої-судді: Крилюк М.І.

секретаря : Лазорик Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СОЛВЕНТІС" до ОСОБА_1 про стягнення боргу , -

В с т а н о в и в:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, що 28.11.2020 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4232292.

Позивач зазначив, що кредитний договір укладено в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора, направленого відповідачу засобами SMS-повідомлення. Після введення отриманого одноразового коду відповідач підтвердила прийняття умов кредитного договору, який також був розміщений в особистому кабінеті позичальника на офіційному веб-сайті ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ».

У позовній заяві зазначено, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором прирівнюється до власноручного підпису та є належним способом підтвердження волевиявлення сторони при укладенні електронного договору.

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» надало відповідачу кредитні кошти у сумі 9 000 грн на споживчі цілі шляхом безготівкового перерахування на банківський рахунок позичальника. Відповідач, у свою чергу, зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі відповідно до умов договору.

Позивач зазначив, що інформація про умови кредитування, правила надання кредиту та паспорт споживчого кредиту були розміщені на офіційному сайті ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», а відповідач до укладення договору мала можливість ознайомитися з усіма умовами кредитування, що відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість.

29.10.2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 29/10-2025, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 4232292 від 28.11.2020 року.

У подальшому, 31.10.2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» було укладено договір факторингу № ДФ-31102025, на підставі якого право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС».

Відповідно до договорів факторингу та положень статей 512-516 ЦК України до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 4232292 від 28.11.2020 року.

Станом на дату звернення до суду заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» становить 61 056 грн, з яких: 9 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 52 056 грн - заборгованість за відсотками; заборгованість за комісіями та пенею відсутня.

Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 61 056 грн, судовий збір у сумі 2 662,40 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак у позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності та не заперечував проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася.

Представник відповідачки, адвокат Копитова Е.Р. в судове засідання не з`явилась, подала суду заяву із клопотанням про розгляд справи без її участі. Просить врахувати, що сторона відповідача не визнає позовні вимоги з підстав викладених у заяві про скасування заочного рішення в цій справі. Надала суду письмові пояснення які просить взяти до уваги при розгляді справи по суті.

Дослідивши подані сторонами письмові докази, наявні в матеріалах справи, та надавши їм оцінку в їх сукупності, суд вважає вимоги позову підставними і такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи із наступного:

Судом встановлено, що 28.11.2020 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 4232292, що підтверджується копією договору про надання кредиту № 4232292 ( а.с.14- 18), паспортом споживчого кредиту № 4232292 (а.с.20,21), а також доказами видачі коштів за договором про надання кредиту № 4232292 (а.с.22).

Як убачається зі змісту кредитного договору та позовної заяви, укладення договору відбулося в електронній формі шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора PS4232292, надісланого на номер мобільного телефону НОМЕР_1 засобами SMS-повідомлення. Після введення одноразового коду відповідач підтвердила прийняття умов кредитного договору, який був доступний у її особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», що узгоджується з положеннями Закону України «Про електронну комерцію» та підтверджується копією договору про надання кредиту № 4232292 (додаток № 10).

Із наданих суду доказів убачається, що відповідно до умов кредитного договору ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» надало відповідачу кредитні кошти у розмірі 9 000 грн на споживчі цілі шляхом безготівкового перерахування на банківський рахунок позичальника, а відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у порядку й строки, визначені договором. Зазначені обставини підтверджуються копією договору про надання кредиту № 4232292 (додаток № 10), паспортом споживчого кредиту № 4232292 (додаток № 20) та доказами видачі коштів за договором (додаток № 16).

Судом також установлено, що інформація про умови кредитування, правила надання кредиту та паспорт споживчого кредиту були розміщені на офіційному веб-сайті кредитодавця, а відповідач до укладення договору мала можливість ознайомитися з усіма істотними умовами кредитування, що відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Вказане підтверджується паспортом споживчого кредиту № 4232292 (додаток № 20) та копією кредитного договору (додаток № 10).

Як убачається з деталізованого розрахунку заборгованості (додаток № 8), відповідач належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Судом встановлено, що 29.10.2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 29/10-2025, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 4232292 від 28.11.2020 року, що підтверджується копією договору факторингу № 29/10-2025 (додаток № 11), витягом з додатку до договору факторингу № АК 29_10-2025 (додаток № 6), актом приймання-передачі документів за договором факторингу № ДФ 29_10-2025 (додаток № 2) та платіжною інструкцією до вказаного договору факторингу (додаток № 21).

Крім того, 31.10.2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» було укладено договір факторингу № ДФ-31102025, на підставі якого право вимоги за кредитним договором № 4232292 перейшло до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», що підтверджується копією договору факторингу № ДФ-31102025 (додаток № 12), витягом з додатку до договору факторингу № ДФ-31102025 (додаток № 7), актом приймання-передачі документів за договором факторингу № ДФ-31102025 (додаток № 3) та платіжною інструкцією до зазначеного договору (додаток № 22).

Таким чином, відповідно до положень статей 512-516 ЦК України до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 4232292 від 28.11.2020 року.

Згідно з деталізованим розрахунком заборгованості (додаток № 8), станом на дату звернення до суду заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» становить 61 056 грн, з яких: 9 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 52 056 грн - заборгованість за відсотками; заборгованість за комісіями та пенею відсутня.

Отже, досліджені судом письмові докази у своїй сукупності є належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, неналежного виконання нею умов договору, наявності заборгованості та переходу права вимоги до позивача - ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису, у тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин першої та третьої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити грошові кошти, а кредитор має право вимагати від боржника належного виконання такого обов`язку. При цьому зобов`язання повинні ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а сторони зобов`язані діяти відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк. Невиконання або неналежне виконання зобов`язання у визначений договором строк є порушенням зобов`язання.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірах та на умовах, визначених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Частина перша статті 1048 ЦК України передбачає право кредитодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 1049 ЦК України визначено обов`язок позичальника повернути позику у строки та в порядку, встановлені договором.

Крім того, відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно із частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата боргу та процентів. Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, визначений договором або законом.

Як убачається з матеріалів справи, ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» виконало свої зобов`язання за договором та надало ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 9 000 грн, що підтверджується доказами видачі коштів за договором про надання кредиту № 4232292 (додаток № 16). Водночас відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконала, унаслідок чого виникла прострочена заборгованість.

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно зі статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, визначений договором або законом.

Судом також встановлено, що 29.10.2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 29/10-2025, а 31.10.2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» - договір факторингу № ДФ-31102025, відповідно до яких до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 4232292 від 28.11.2020 року, що підтверджується копіями договорів факторингу, витягами з додатків до них, актами приймання-передачі документів (додатки № 2, № 3) та платіжними інструкціями.

Згідно з деталізованим розрахунком заборгованості станом на дату звернення до суду заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 4232292 від 28.11.2020 року становить 61 056 грн, з яких: 9 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 52 056 грн - заборгованість за процентами; заборгованість за комісіями та пенею відсутня.

У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, за наданими позивачем до матеріалів справи документами вбачається, що відповідачці за кредитним договором №4232292 від 28.11.2020 надано суму кредиту в розмірі 9 000,0 грн. (п. 1.3 кредитного договору). Сторони в договорі узгодили проценти за користування кредитом та графік платежів (додаток №1 до договору) за умовами якого: базова процентна ставка за один день користування кредитом 1,7 % (з 28.11.2020 по 28.12.2020), спеціальна процентна ставка за один день користування кредитом після узгодженого строку повернення кредиту 3,0% (з 29.12.2020 по 26.06.2021) (п. 1.7.3 кредитного договору). Орієнтована вартість кредиту при використанні загальних умов кредитування складає 13 595,40 грн.

Сторони встановили строк дії договору з 28.11.2020 до кінцевої дати виконання длоговору 26.06.2021 року (п.3.1 кредитного договору) . Відповідно до п.2.1.4 кредитного договору кредитодавець має право надавати згоду на продовження узгодженого строку повернення кредиту за заявою позичальника шляхом укладення між сторонами Додаткової угоди. Відповідно до п.2.2.2 кредитного договору позичальник має право звертатись до кредитодавця із заявою про продовження Узгодженого строку погашення кредиту. Згідно з п. 4.7 договору кредит уважається простроченим при наявності заборгованості після закінчення кінцевої дати виконання договору, зазначеної в п.3.1 цього договору, якщо вона не була змінена шляхом укладення додаткової угоди.

Таким чином, правомірним є нарахування відсотків відповідно до умов договору до 26.06.2021 року. Згідно розрахунку в період з 28.11.2020 року до 28.12.2020 року (включно), тобто в Базовий період нараховано 4590,00 грн відсотків за ставкою 1,70%, що відповідає умовам договору. В період з 29.12.2020 року до 26.06.2021 року (включно) нараховано відсотки за ставкою 3% в день, що сукупно з базовим періодом склало 48 600,00 грн.

Вказане не відповідає умовам договору. Так в Спеціальний період з 29.12.2020 року до 26.06.2021 року (включно) мало бути нараховано лише 6,40 грн., з яких 5,40 грн. відсотки (додаток №1 до кредитного договору). Нарахування відсотків у більшому розмірі виходячи з 3% в день не відповідає умовам договору, зокрема п.1.7.3 п.1.7, якими погоджено сплату відсотків за користування кредитними коштами.

Частина 4 ст. 263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Таким чином суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню лише 22595,40 грн. з яких: - 9 000,00 грн.- заборгованості за тілом кредиту; - 13 595,40 грн.- заборгованості по процентам за користування кредитом.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 06.12.2019 у справі № 664/1261/16-ц (провадження № 61-25248св18), від 27.01.2020 у справі № 754/6091/18 (провадження № 61-11473св19), від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 07.04.2021 у справі № 623/2936/19 (провадження № 61-1416св20).

Позивач просить суд стягнути відсотки у розмірі, що мають значно більший розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов`язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції участь у договорі споживача як слабшої сторони, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту (рішення КСУ від 11.07.2013 р.№ 7-рп/2013). З огляду на наведене, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов`язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважаю, що суд повинен у разі задоволення позовних вимог, зменшити розмір відсотків від суми заборгованості по кредиту. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання.

Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Конституційний Суд України зауважував, що держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011р. №15-рп/2011).

За таких обставин, покладання на відповідачку додаткової відповідальності за порушення ним свого грошового зобов`язання в розмірі, що перевищує розмір суми позики у кілька разів, суперечать принципам розумності та добросовісності і матиме наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,).

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги №43657029/03 від 02 січня 2026 року, додаткову угоду до нього (додаток № 14), акт про надання правничої допомоги (додаток № 4), детальний опис виконаних адвокатом робіт та наданих послуг (додаток № 9), а також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (додаток № 23).

Відповідно до статті 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, співмірність заявлених витрат зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, ціною позову, значенням справи для сторін, а також принципи розумності та справедливості.

Оцінюючи заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд бере до уваги, що дана справа є малозначною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не потребувала проведення судових експертиз, допиту свідків чи дослідження значного обсягу доказів. Правова позиція позивача є типовою для спорів про стягнення заборгованості за кредитними договорами та ґрунтується переважно на письмових доказах стандартного характеру.

Крім того, підготовлені представником позивача процесуальні документи мають шаблонний зміст, а обсяг фактично виконаної правничої допомоги не свідчить про значну складність чи тривалість виконаних адвокатом робіт.

Враховуючи характер та складність спору, обсяг наданих адвокатом послуг, принцип співмірності судових витрат, а також вимоги розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000 грн є завищеним, у зв`язку з чим вважає за необхідне зменшити його до 2 000 грн, що буде відповідати критеріям реальності, необхідності та співмірності таких витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальна сума задоволених вимог позивача складає 22595,40грн. (22595,40 *100:61056=37,00 % та з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в сумі грн (2662,40*37.00 :100=985,08 грн.)

Відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягнення судовий збір на користь позивача у розмірі 985,08 грн грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 207, 512-516, 525, 526, 530, 610-612, 625, 629, 638, 1048-1050, 1054, 1077, 1078, 1080, 1082, 1084 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», а також статтями 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (ЄДРПОУ 43657029, адреса для листування: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_3 в АТ «СЕНС БАНК», МФО 300346) заборгованість за Кредитним договором № 4232292 від 28.11.2020 року у розмірі 22595,40 грн (двадцять дві тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять гривень 40 копійок), а також судовий збір у розмірі 985,08 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: М.І. Крилюк