Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №712/13457/26 — Соснівський районний суд м. Черкаси

Справа № 712/13457/26

Провадження №2/712/6429/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді - Троян Т.Є.

за участі секретаря –Чумак Д.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням з роботи.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що працював у відповідача на посаді екстреного медичного техніка І класу Калинопільської підстанції Звенигородської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги та виїзних консультативних бригад.

Наказом директора підприємства від 07 травня 2026 року № 14-кл його звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 серпня 2026 року у справі № 712/7939/26 зазначений наказ визнано незаконним та скасовано, позивача поновлено на роботі з 08 травня 2026 року та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначає, що незаконне звільнення завдало йому моральних страждань, спричинило психологічний стрес, порушило звичайний спосіб життя, позбавило впевненості у подальшому матеріальному забезпеченні та змусило докладати додаткових зусиль для відновлення порушених трудових прав.

Наголошує, що звільнення відбулося наступного дня після завершення тривалого періоду тимчасової непрацездатності, пов`язаної з травмою правого плечового суглоба, оперативним лікуванням та реабілітацією. На момент звільнення він мав медичні обмеження щодо виконання важкої фізичної праці та потребував подальшого відновлення здоров`я.

Крім того, позивач має статус учасника бойових дій, що, на його думку, посилило психологічні переживання, викликані незаконним припиненням трудових відносин.

Посилаючись на статтю 237-1 КЗпП України, статті 23, 1167 ЦК України та практику Верховного Суду, просив стягнути з відповідача 65 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 34 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

06 жовтня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечував проти задоволення позову, вважаючи заявлені вимоги необґрунтованими та недоведеними.

Відповідач не заперечував факту ухвалення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 серпня 2026 року у справі № 712/7939/26, яким скасовано наказ про звільнення позивача та поновлено його на роботі.

Водночас зазначив, що встановлення незаконності звільнення не означає автоматичного доведення всіх обставин, на які позивач посилається в обґрунтування моральної шкоди, зокрема характеру та тривалості моральних страждань, їх причинного зв`язку з діями роботодавця та заявленого розміру компенсації.

Крім того, відповідач повідомив, що на виконання рішення суду наказом від 06 серпня 2026 року № 27-кл ОСОБА_1 поновлено на посаді екстреного медичного техніка І класу.

07 серпня 2026 року позивача ознайомлено з персональним повідомленням про наявність вакантної посади, яка, за твердженням відповідача, відповідала його освіті та кваліфікації. Від запропонованої посади позивач відмовився, про що зробив відповідний власноручний запис.

Наказом від 07 серпня 2026 року № 28-кл позивача повторно звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Відповідач зазначив, що цей наказ позивачем не оскаржувався.

Заперечуючи проти заявленого розміру моральної шкоди, відповідач звернув увагу на те, що травма правого плеча, оперативне втручання, реабілітаційне лікування, а також скарги на головний біль, підвищення артеріального тиску та інші порушення самопочуття мали місце до звільнення позивача 07 травня 2026 року.

На думку відповідача, надані медичні документи підтверджують стан здоров`я позивача, однак не доводять виникнення нових захворювань або погіршення здоров`я саме внаслідок незаконного звільнення. Окремих медичних висновків, які б підтверджували такий причинний зв`язок, позивач не надав.

Також відповідач зазначив, що сам по собі статус учасника бойових дій не встановлює презумпції більшої інтенсивності моральних страждань та не є самостійною підставою для визначення підвищеного розміру компенсації.

Окремо відповідач заперечував проти стягнення 34 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що наведена сума є лише попереднім розрахунком. Із неї 24 000 грн визначено за участь адвоката у шести майбутніх судових засіданнях, а 3 000 грн - за підготовку відповіді на відзив, які на момент подання позову фактично не були надані.

Відповідач просив врахувати фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, належність доказів їх вартості, співмірність витрат зі складністю справи та результати її розгляду. Посилаючись на наведене, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та доводи, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, інших обставин, які мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи за участю тих самих осіб, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 серпня 2026 року у справі № 712/7939/26 встановлено порушення відповідачем вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 , зокрема невиконання обов`язку запропонувати працівникові іншу наявну роботу.

Отже, за умови набрання цим рішенням законної сили факт незаконності звільнення позивача 07 травня 2026 року не підлягає повторному доказуванню.

Разом із тим, суд погоджується з доводами відповідача в тій частині, що преюдиційне встановлення незаконності звільнення не звільняє суд від оцінки наявності моральних втрат, їх характеру, причинного зв`язку з порушенням трудових прав та обґрунтованості заявленого розміру відшкодування.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 348/229/20 наголошено, що для застосування статті 237-1 КЗпП України необхідно встановити не лише факт порушення трудових прав, але й відповідні негативні наслідки для працівника.

Водночас у постановах Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 405/3799/22 та від 05 травня 2025 року у справі № 202/3885/23 підтверджено, що компенсація моральної шкоди не поглинається поновленням на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Таким чином, відновлення трудових прав працівника не виключає можливості відшкодування моральної шкоди, проте її наявність та розмір підлягають оцінці з урахуванням конкретних обставин справи.

Із наданих відповідачем документів убачається, що після ухвалення рішення суду від 05 серпня 2026 року ОСОБА_1 наказом від 06 серпня 2026 року поновлено на роботі, а 07 серпня 2026 року йому запропоновано іншу вакантну посаду, від якої він відмовився.

Того ж дня відповідач видав новий наказ № 28-кл про звільнення позивача.

Однак, наведені обставини не спростовують установленого попереднім судовим рішенням факту незаконності звільнення від 07 травня 2026 року.

Повторне звільнення є окремим юридичним фактом, який виник після порушення трудових прав, що становить підставу цього позову.

Законність наказу від 07 серпня 2026 року № 28-кл, наявність передбачених законом підстав для його видання та дотримання роботодавцем відповідної процедури не є предметом розгляду цієї справи.

Тому, суд не надає оцінки правомірності повторного звільнення, а також не враховує можливі наслідки цього звільнення при визначенні розміру моральної шкоди, завданої попереднім незаконним припиненням трудових відносин.

Водночас сам факт поновлення позивача на роботі після ухвалення рішення суду та подальший розвиток трудових відносин враховуються судом виключно в межах оцінки тривалості порушення та обставин відновлення трудових прав позивача.

Оцінюючи доводи сторін, суд виходить із того, що незаконне звільнення працівника може спричиняти не лише втрату заробітку, а й негативні наслідки немайнового характеру, пов`язані з порушенням звичного способу життя, відчуттям невизначеності щодо подальшого працевлаштування, необхідністю докладання додаткових зусиль для відновлення порушених прав.

При цьому суд враховує конкретні обставини, за яких відбулося звільнення ОСОБА_1 .

Так, позивача звільнено наступного дня після завершення тривалого періоду тимчасової непрацездатності, пов`язаної з травмою правого плечового суглоба, оперативним лікуванням та реабілітацією.

На момент звільнення, він мав установлені лікарями обмеження щодо виконання важкої фізичної праці та перебував у процесі відновлення здоров`я.

За таких обставин незаконне припинення трудових відносин об`єктивно створювало для позивача додаткову невизначеність щодо подальшого матеріального забезпечення та можливості продовження трудової діяльності.

Крім того, відповідач добровільно не усунув допущеного порушення, у зв`язку із чим позивач був змушений звернутися до суду, обґрунтовувати незаконність звільнення та вживати заходів для поновлення своїх трудових прав.

Зазначені обставини свідчать про необхідність докладання позивачем додаткових організаційних, часових та емоційних зусиль, які виходили за межі звичайного перебігу його життя.

Водночас, суд частково погоджується із запереченнями відповідача щодо недоведеності всіх заявлених позивачем негативних наслідків.

Зокрема, медична документація, на яку посилається позивач, підтверджує отримання ним травми у липні 2025 року, проведення оперативного втручання у жовтні 2025 року, проходження реабілітаційного лікування у січні 2026 року, а також наявність скарг на головний біль, підвищення артеріального тиску та інші порушення самопочуття до звільнення 07 травня 2026 року.

Отже, зазначені медичні документи характеризують стан здоров`я позивача на момент незаконного звільнення, проте не доводять, що саме дії відповідача спричинили виникнення відповідних захворювань або погіршення його фізичного стану.

Доказів, які б дозволяли встановити причинний зв`язок між незаконним звільненням та виникненням нових захворювань, загостренням раніше наявних патологічних станів або необхідністю додаткового лікування, матеріали справи не містять.

Разом із тим, відсутність медичного підтвердження погіршення здоров`я внаслідок незаконного звільнення не є тотожною відсутності моральних страждань.

Моральна шкода не обмежується наслідками у вигляді діагностованих захворювань та може полягати у негативних переживаннях, порушенні звичного способу життя й необхідності докладання додаткових зусиль для його організації.

У цій справі суд вважає доведеним, що незаконне звільнення, яке відбулося за несприятливих для позивача життєвих обставин, спричинило йому моральні переживання та вимагало додаткових зусиль для відновлення порушеного права.

Суд також бере до уваги статус позивача як учасника бойових дій, проте погоджується з доводами відповідача, що сам по собі такий статус не встановлює презумпції підвищеної інтенсивності моральних страждань і не визначає конкретного розміру компенсації.

Наведена обставина враховується в сукупності з іншими індивідуальними обставинами справи, без автоматичного збільшення розміру відшкодування.

Визначаючи належний розмір грошової компенсації, суд виходить із необхідності забезпечення справедливого співвідношення між характером допущеного порушення, встановленими немайновими втратами позивача та обсягом відповідальності відповідача.

Суд враховує, що порушення стосувалося гарантованого Конституцією України права на працю, відбулося після тривалого лікування позивача, призвело до вимушеної перерви у трудовій діяльності та необхідності судового захисту.

Разом із тим, період від незаконного звільнення 07 травня 2026 року до ухвалення рішення про поновлення на роботі 05 серпня 2026 року становив близько трьох місяців. Трудове право позивача було відновлено судовим рішенням, а на його користь присуджено середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Суд також враховує відсутність достатніх доказів істотного чи тривалого погіршення стану здоров`я позивача саме внаслідок незаконного звільнення, а також недоведеність заявленої інтенсивності моральних страждань у тому обсязі, яким позивач обґрунтовує компенсацію в сумі 65 000 гривень.

При цьому, присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу не розглядається судом як компенсація моральної шкоди, а враховується лише як обставина, що характеризує відновлення майнової складової порушених трудових прав.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер порушеного права, обставини незаконного звільнення позивача безпосередньо після завершення тривалого лікування, його стан здоров`я на той час, вимушену перерву у трудовій діяльності та необхідність судового захисту.

Оцінивши наведені обставини у сукупності, з урахуванням характеру та тривалості моральних страждань, ступеня вимушених змін у житті позивача, необхідності докладання додаткових зусиль для відновлення порушеного права, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, суд вважає належним і достатнім визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 25 000 гривень.

На переконання суду, зазначена сума відповідає встановленим негативним наслідкам незаконного звільнення, забезпечує реальну компенсацію немайнових втрат позивача та водночас не покладає на відповідача відповідальність за ті негативні наслідки для здоров`я,

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Оскільки із заявлених 65 000 грн. судом задоволено 25 000 грн, що становить 38,5 % позовних вимог, із відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 512,50 грн., виходячи із визначеної для цього розрахунку ставки 1 331, 20 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, статтею 23 ЦК України, статтею 237-1 КЗпП України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» (ЄДРПОУ 38553482, 18029, м.Черкаси, вул.Академіка Корольова, 15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради» в дохід держави судовий збір у розмірі 512,50 гривень.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 12.10.2026.

Головуючий Т.Є.Троян