Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №571/1210/20 — Рокитнівський районний суд Рівненської області

Справа № 571/1210/20

Провадження № 2/571/2/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року селище Рокитне

Рокитнівський районний суд Рівненської області, в складі судді одноособово Комзюк А.Ф., за участі секретаря судового засідання Шупрудько І.М., представника позивача-адвоката Ціпана О.П., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача-адвоката Тележинського О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з даним позовом.

На обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що 18 червня 1996 року зареєстрували шлюб з відповідачем у відділі РАГС Рокитнівського району Рівненської області. В шлюбі народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В зв`язку з тим, що сімейне життя з відповідачем не склалося, рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 11 лютого 2016 року шлюб розірвано. Під час шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу від 20.01.2014, зареєстрованого за №65 та посвідченого приватним нотаріусом Рокитнівського районного нотаріального округу Рівненської області Тарасюком Г.Б., де покупцем зазначено відповідача.

Крім того, на земельній ділянці, яку свого часу отримав у власність відповідач, по АДРЕСА_2 з кадастровим номером 5625055100:01:001:0795, вони разом розпочали будівництво житлового будинку. На даний час будівництво не завершене. Вважає, що вказаний об`єкт незавершеного будівництва є спільною власністю, оскільки прийняття рішення про будівництво будинку, придбання будівельних матеріалів та будівництво будинку здійснювалось ними разом в період шлюбу.

На даний час в них виникли непорозуміння щодо поділу вищевказаного майна, а тому відсутність визначення частки у праві спільної власності ставить її в залежне становище від відповідача та позбавляє можливості реалізувати своє право на розпорядження часткою у майні, що є об`єктом спільної власності. Також відсутність у неї правовстановлюючого документа на нерухомість перешкоджає самостійному прийнятті участі в цивільно-правових відносинах. Вважає, що їхні з відповідачем частки в спільному майні є рівними, тобто кожному з них належить по 1/2 частині майна.

Посилаючись на норми статей 60, 69,70 Сімейного кодексу України, статтю 368 Цивільного кодексу України, просила:

-визнати за позивачем право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

-визнати за позивачем право власності на 1/2 частку незавершеного будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 ;

-визнати за позивачем право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_2 з кадастровим номером 5625055100:01:001:0795 та цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Понесені судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 06 жовтня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

12 листопада 2020 року відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву у якому вказав, що позовні вимоги не визнає, оскільки факти викладені позивачем в позовній заяві не відповідають фактичним обставинам.

Вказує, що 18 червня 1996 року він зареєстрував шлюб з позивачем, 11 лютого 2016 року рішенням суду шлюб розірвано.

Однак, земельна ділянка під забудову за адресою: АДРЕСА_2 , виділена рішенням №120 виконкому Рокитнівської селищної ради народних депутатів від 16 листопада 1993 року ОСОБА_1 , тобто дана земельна ділянка набута відповідачем до шлюбу.

Під час шлюбу ними, окрім майна на яке вказує позивач, було придбано і інше майно, але зареєстровано було на позивача, однак позивач у позовній заяві просить визнати за нею право власності тільки на майно яке зареєстровано на відповідача.

Звернувшись з позовом про визнання права власності на спільне майно подружжя, позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, та не надала жодних обґрунтованих обставин поважності його пропуску. Позивач, з часу розірвання шлюбу, знала, що вказана квартира зареєстрована на відповідача і це не є свідченням порушення її права власності, вони не підтримували жодних шлюбних стосунків, спільного господарства не вели. Виходячи з норм законодавства позивач будучи співвласником спірної квартири не скористалася своїм правом на захист у строки встановлені законодавством. Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Ухвалою суду від 16 серпня 2021 року за клопотанням позивача призначено будівельно-технічну експертизу у справі, проведення якої доручено ПП «Експерт-Рівне». На час проведення експертизи провадження у справі було зупинено.

Ухвалою суду від 03.12.2021 відновлено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 06.12.2021.

Судові засідання, які призначалися на 06.12.2021, 31.01.2022, 15.03.2022 відкладалися з різних причин.

29 квітня 2022 року представником відповідача-адвокатом Ярощуком Ю.А. подано клопотання про зупинення провадження у справі, у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 на військовій службі в ЗСУ.

В судовому засіданні представник відповідача-адвокат Ярощук Ю.А. підтримав подане клопотання, просив задовольнити.

Представник позивач-адвокат Ціпан О.П. не заперечив щодо зупинення провадження у справі до закінчення проходження відповідачем військової служби.

Ухвалою суду від 29.04.2022 провадження у справі зупинено до закінчення проходження відповідачем військової служби.

Ухвалою суду від 16.12.2025 поновлено провадження у справі. Судове засідання призначено на 11:30 27.01.2026. За клопотаннями сторін судові засідання відкладалися.

Під час судового розгляду справи представник позивача Ціпан О.П. позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві та доповнили, що позивачем понесені витрати за проведення судової будівельно-технічної експертизи. Просив позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав, вказуючи на те, що земельну ділянку він отримав у власність до шлюбу і будівництво будинку на цій земельній ділянці було здійснено ним ще до шлюбу з позивачем. Не заперечує того, що квартира по АДРЕСА_3 вони придбали за час шлюбу. Однак, під час шлюбу вони придбали й інше майно, яке позивач зареєструвала на себе. Просив відмовити у позові.

Представник відповідача-адвокат Тележинський О.С. зазначив, що діючи виключно в інтересах відповідача, його позицію щодо не визнання позовних вимог підтримує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши їх в сукупності, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.06.1996 (а.с.10), рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 11.02.2016 шлюб розірвано (а.с. 11).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності №220370678 від 14.08.2020, на ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності:

- 20.01.2014 на квартиру, загальною площею 45.2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер 270585256250;

- 26.02.2013 на земельну ділянку площею 0.1 га, кадастровий номер 5625055100:01:001:0795, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 15221256250 (а.с. 12-13, 14).

Згідно копії паспорту на забудову земельної ділянки, рішенням виконкому Рокитнівської селищної ради народних депутатів №120 від 16 листопада 1993 року ОСОБА_1 виділено земельну ділянку для будівництва індивідуального жилого будинку (а.с. 15-17).

Наявність об`єкта незавершеного будівництва підтверджується фототаблицею (а.с.82-92).

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №211005-1_ФМ від 25.11.2021 встановлено, що відсоток готовності незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_2 становить 67,0% (а.с.74-81).

Відповідно до частини 1 статті 36 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Частиною 1 статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону також свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Таким чином, вирішуючи питання про поділ майна подружжя, встановивши факт набуття цього майна подружжям у період перебування в шлюбі, застосуванню підлягають положення статей 60, 70 СК України з урахуванням презумпції спільності права власності подружжя на майно.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2024 року у справі № 522/3192/21 (провадження № 61-8094св23.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18), від 08 грудня 2021 року у справі №369/10153/16-ц (провадження №61-4121св21).

Частиною 1 ст.69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно частини 2 та 3 статті 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України, у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

Згідно пункту 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14), ч. 3 ст. 368 ЦК( 435-15), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зазначено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК (2768-14) окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК (435-15).

Оскільки в судовому засіданні не встановлено наявності шлюбного договору між позивачем та відповідачем або інших домовленостей щодо об`єктів права спільної сумісної власності, то частки майна подружжя щодо даного спору є рівними, а отже кожному з них належить по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , незавершеного будівництвом житлового будинку та по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 5625055100:01:001:0795, що по АДРЕСА_2 .

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи встановлені обставини у справі та правові норми, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать також витрати пов`язані із залученням експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору, оскільки є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 (а.с.8).

Також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 відповідно до п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» підлягає звільненню від сплати судового збору, оскільки є ветераном війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.130).

За вказаних обставин, відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, витрати на сплату судового збору слід віднести на рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, враховуючи що позов підлягає задоволенню в повністю, тому з відповідача, на користь позивача підлягає стягненню витрати за проведення судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 5600,00 гривень, що підтверджується документально (а.с.107-108).

Керуючись ст. ст. 264,265,268, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 (одну друг) частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 (одну другу) частину незавершеного будівництва житлового будинку з надвірними будівлями (ступінь готовності 67,0%), розташованого в АДРЕСА_2 на земельній ділянці кадастровий номер 5625055100:01:001:0795.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 (одну другу) частину земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 5625055100:01:001:0795, яка розташована в АДРЕСА_2 за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Звільнити ОСОБА_2 від сплати судового збору на підставі п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Витрати зі сплати судового збору віднести на рахунок держави.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати за проведення судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 5600,00 (п`ять тисяч шістсот гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ; місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП – НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП - НОМЕР_4 .

Повне рішення складено 12.10.2026.

Суддя А.Ф.Комзюк