Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №570/1518/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/1518/25

провадження № 2/570/130/2026

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

його представника адвоката Лук`янчук В.С.,

представника в/ч Бобровського С.Є.,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ в порядку загального позовного провадження в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Острозької міської ради, Військова частина НОМЕР_1 Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей,

у с т а н о в и в:

покликаючись на одноосібне виховання батьком спільних дітей представник позивача адвокат Вікторія Лук`янчук у поданій до суду 03 квітня 2025 року позовній заяві просить встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 неповнолітніх дітей сторін - синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідач відзив на позов не подала.

У поданих до суду 14 квітня 2025 року письмових поясненнях представник третьої особи - начальник Служби у справах дітей виконавчого комітету Острозької міської ради Тетяна Бойко зазначила, що на даний час діти проживають з бабусею ОСОБА_5 , вони залишилися без батьківського піклування, так як їх батька ОСОБА_1 мобілізували. Згідно акту обстеження умов проживання від 05 березня 2025 року № 61, складеним старостою сіл Сіянці, Кураж, Садки Рівненського району Рівненської області, умови в будинку, де проживають діти, хороші, діти мають власну кімнату, батько дітей мобілізований. Оскільки їх мати не проживає з ними, то діти проживають з бабусею, яка і займається їх вихованням. Вказує, що у письмових поясненнях сусіди сім`ї ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зазначили, що з 2020 року ні разу не бачили, щоб мати дітей ОСОБА_9 приїжджала до них. Крім цього, стверджує, що у телефонному режимі відповідач повідомила службу, що знає про той факт, що діти залишилися без батьківського піклування. Вона не заперечує, щоб діти переїхали проживати до неї, але і усвідомлює той факт, що сини не хочуть з нею проживати. У письмових поясненнях ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зазначили, що вони не хочуть проживати зі своєю матір`ю, так як вона взагалі не бере участі у їх житті, не цікавиться навчанням, не приїжджає, не телефонує, нічого не купує, не дарує подарунків, хлопці хочуть і надалі проживати в с. Садки зі своїм батьком та бабусею.

Згідно з письмовими поясненнями представника третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 на момент розгляду справи ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, який користується правом на відстрочку від призову на військову службу (бронювання). У разі реалізації позовних вимог позивач набуде право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за статею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, як чоловік, який має дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті.

Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася.

Представники третіх осіб: Служби у справах дітей виконавчого комітету Острозької міської ради та ІНФОРМАЦІЯ_3 у поданих до суду заявах просять розглянути справу у їх відсутність.

Враховуючи, що їх з`явлення не визнане обов`язковим, достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, вважає, що можливо розглянути справу у їх відсутність.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити з викладених в позові підстав. Кожен з батьків утримував дітей, які залишилися з ними проживати, аліменти ніхто не платив.

Його представник, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, стверджує, що даний факт, який відповідає дійсності, необхідний позивачу на майбутнє.

Представник третьої особи Військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України ОСОБА_13 стверджує, що позивач на даний час є демобілізованим з грудня 2025 року.

Суд встановив такі обставини.

Батьками ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_9 /свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 /.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 18 листопада 2019 року розірваний шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 (справа №567/1057/19).

03 березня 2020 року рішенням Острозького районного суду Рівненської області визначене місце проживання малолітніх ОСОБА_11 , 2008 р.н. та ОСОБА_10 , 2010 р.н., з батьком ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

Відповідно до характеристик на учнів 9 та 10 класів Сіянцівського ліцею ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , вихованням дітей займається батько, він цікавиться шкільним життям синів, систематично відвідує батьківські збори, постійно тримає зв`язок з класним керівником, адміністрацією закладу. Мати дітей за останні 5 років не цікавилася їх життям, не зв`язувалася з класним керівником та адміністрацією закладу.

Згідно з наказами служби у справах дітей Острозької міської ради №22, 23 від 06 березня 2025 року малолітні ОСОБА_10 та ОСОБА_11 взяті на первинний облік дітей, які залишилися без батьківського піклування.

Також, наказом служби у справах дітей Острозької міської ради №24 від 06.03.2025 малолітні ОСОБА_10 та ОСОБА_11 влаштовані на тимчасове проживання до рідної баби ОСОБА_5 АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 №211 від 30 травня2025 року солдат ОСОБА_1 з 27.02.2025 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Допитані як свідки односельчани позивача ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_7 у судовому засіданні ствердили, що хлопці проживають з батьком та бабусею, мами дітей вони не бачили більше 5 років, де вона знаходиться, їм не відомо, але донька сторін проживає з матір"ю.

Діти ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтвердили, що проживають з татом та його мамою. Коли тато служив в ЗСУ, вони залишилися жити з бабою. До війни вони з татом їздили до сестри ОСОБА_17 , яка залишилася проживати з мамою. Де зараз знаходиться мама та сестра, вони не знают, оскільки не спілкуються.

Суд дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивач скористався правовою допомогою.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання та утримання дітей, пов`язуючи ці вимоги із доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу батька, який самостійно виховує дітей або ж батька-одинака., і можливістю у зв`язку з цим звільнитися з військової служби.

Відповідно до ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Згідно з ч.1 ст.121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Згідно з положеннями ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до ч.1-4 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст.15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін /ч.4 ст.15 СК України/.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (постанови Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 482/2163/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 569/18407/22, від 11 грудня 2024 року у справі № 569/2642/23).

Відповідно до ч.1 ст.152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до ч.3,4 ст.155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У цій справі позивач просить встановити факт самостійного виховання і утримання ним неповнолітніх синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дітей в ході вирішення питання про визначення способу участі матері у вихованні дитини або ж питання про позбавлення батьківських прав.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Разом з тим, позивачем ОСОБА_1 заявлена самостійна вимога у позовному провадженні без вимоги про спосіб участі батька у вихованні дітей або ж позбавлення матері батьківських прав. З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дітей обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 неповнолітніх синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Натомість найвищим інтересам неповнолітніх дітей відповідає спільна опіка (виховання та утримання) обома батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Обставин невідповідності моральним засадам суспільства також не встановлено.

У судовому засіданні як позивач, так і його представник обмежились лише висловленням загальних фраз щодо необхідності встановлення даного факту в інтересах дітей. Проте, які саме інтереси дітей порушуються без встановлення такого факту, сторона позивача обґрунтовано не пояснила. Крім цього, позивач у судовому засіданні на запитання суду пояснив, що не звертався із позовом до матері щодо стягнення аліментів на утримання їх неповнолітніх дітей, а також не має наміру позбавляти матір дітей батьківських прав. Враховуючи відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Констатації заявником обставини, що він самостійно виховує та утримує дитину, та відсутність заперечень з боку іншого з батьків, не є достатньо для доведення дійсного перебування дитини тільки на вихованні та утриманні одного з батьків, оскільки до такої категорії відносяться особи, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості виховання іншим з батьків внаслідок об`єктивних обставин. Це стосується випадків коли інший з батьків дитини помер, безвісно відсутній, позбавлений батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатен їх виконувати в силу об`єктивних обставин, а не з метою штучного створення підстави (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня2024 року у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23)).

Як зазначив ВС України у п.51 своєї постанови від 25.03.2026 у справі №161/1337/25, враховуючи, що виховання дитини є обов`язком батьків, у розглядуваній справі питання про невиконання матір`ю батьківських обов`язків не вирішувалось, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в позові понесені судові витрати залишаються на стороні, яка їх понесла.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

відмовити у задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Острозької міської ради, Військова частина НОМЕР_1 Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому випадку строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Острозької міської ради, ЄДРПОУ: 34070793, місцезнаходження: пр-т.Незалежності,142, м.Острог Рівненської області.

Третя особа: Військова частина НОМЕР_1 Збройних Сил України, ЄДРПОУ: НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 .

Повне судове рішення виготовлене 07 жовтня 2026 року.

Суддя Кушнір Н.В.