Вирок від 27 вересня 2026 р. у справі №569/19999/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/19999/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

з участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши під час відкритого судового засідання в залі суду обвинувальний акт по кримінальному провадженні №42026181110000069 від 03.07.2026 року відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Рівне, мешканки АДРЕСА_1 , не судимої, із повною вищою освітою, працюючої викладачем КЗВО «Рівненська медична академія», обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України,-

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до Наказу №143-к від 01.09.2026 ОСОБА_6 переведена на посаду викладача з предмету «Сестринська справа», «Догляд за хворими» з посади лаборанта у КЗВО «Рівненська медична академія».

24.06.2026 року, приблизно о 14 год 30 хв., ОСОБА_6 , працюючи викладачем КЗВО «Рівненська медична академія», будучи обізнаною про бажання абітурієнта ОСОБА_7 вступити до цього навчального закладу на очну форму навчання, запросила до себе в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , спільну для них обох знайому - ОСОБА_8 та в ході розмови висловила пропозицію здійснити вплив на посадових осіб навчального закладу за місцем своєї роботи, оскільки такі особи згідно пп. «а» п.2 ч.1 ст.3 ЗУ «Про запобігання корупції» є уповноважені на виконання функцій держави, задля прийняття ними позитивного рішення про зарахування на навчання ОСОБА_7 , взамін за надання їй неправомірної вигоди у виді грошових коштів.

В подальшому, 10.07.2026 року, приблизно о 14 год. 30 хв., ОСОБА_6 , діючи умисно, реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, заздалегідь домовившись по телефону про зустріч у себе за місцем проживання із ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які попередньо повідомили правоохоронні органи про вчинення даного злочину, переконала останніх про можливість здійснення нею впливу на працівників КЗВО «Рівненська медична академія» та інших закладів вищої освіти, що уповноважені приймати рішення про зарахування на навчання, та висловила обіцянку здійснити такий вплив взамін за передачу їй грошових коштів в сумі 1000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на вказану дату становить 44 515, 50 гривень, після чого відразу ж одержала від ОСОБА_7 зазначені кошти, тобто неправомірну вигоду в сумі 1000 доларів США.

Таким чином, ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.369-2 КК України, а саме, одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України суд за клопотанням учасників судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих його даних.

Судом з`ясовано, що обвинувачена та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин та наслідки їх не оспорювання. Сумнівів у добровільності та істинності їх позиції у суду немає. Крім того суд роз`яснив, що учасники судового розгляду будуть позбавлені права оспорювати у апеляційному порядку ті фактичні обставини справи, які в судовому засіданні не досліджувались, і які ніким не оспорюються.

Так, допитаний в судовому засіданні ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення визнала повністю, щиро покаялась та повідомила суд, що як викладач КЗВО «Рівненська медична академія» отримала від ОСОБА_7 неправомірну вигоду для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Що стосується особи винної, то ОСОБА_6 є раніше не судимою, згідно інформації КЗ «Рівненського обласного центру психічного здоров`я населення» Рівненської обласної ради, на диспансерному обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце проживання де характеризується позитивно, офіційно працевлаштована.

Витрати на залучення експертів відсутні.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої є щире каяття та активне сприяння досудовому розслідуванню.

Обтяжуючих покарання обставин, судом не встановлено.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст.17 ч.1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Таким чином, дослідивши в судовому засіданні докази, з точки зору належності, допустимості, та взаємозв`язку поза всяким розумним сумнівом, суд прийшов до переконання, що діяння у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 мало місце та містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, винуватість якої підтверджено належними та допустимими доказами.

Що стосується щирого каяття, то суд приходить до переконання,про дійсне, відверте визнання своєї провини обвинуваченим та щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, оскільки обвинувачений як протягом досудового розслідування так і під час судового розгляду щиро покаявся у вчиненому, висловлював жаль з приводу вчиненого.

Щире каяття, це відповідне ставлення винної особи до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Згідно п.1 ППВС України № 7 від 24.10.2013 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як слідує з п.3 даної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину його обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчиненого групою осіб і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Статтею 17 Закону України від 23.02.2016 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику суду, як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, так і в справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» п. 38 рішення від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального проступку, обставини його вчинення, ненастання тяжких наслідків, особу винного та обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, то суд прийшов до переконання, що обвинуваченій ОСОБА_6 має бути призначене покарання без ізоляції від суспільства в межах санкції інкримінуємої статті Кримінального Кодексу України у виді штрафу, оскільки саме такий вид покарання є адекватний характеру вчинення обвинуваченим кримінально-караних дій, і буде необхідний й достатній для його виправлення та попередження нових правопорушень.

Суд також вважає, що таке покарання відповідатиме тяжкості правопорушення, та не буде становити «особистий надмірний тягар для обвинуваченого та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства вимогам захисту основоположних прав особи". Крім того, призначене покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, і воно випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 370,374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

ОСОБА_6 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 2700 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 45 900 (сорок п`ять тисяч дев`ятсот) гривень.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 20 липня 2026 року по справі 569/16649/26 (1-кс/569/5802/26) що полягає у забороні будь якій особі користуватись та розпоряджатись предметами, що зовні схожі на банкноти номіналом 100 доларів США в кількості 10 шт. із серійними номерами КВ14859854М (імітаційні грошові кошти); блокнот чорного кольору з візерунками квітів рожевого кольору, що містить чорнові рукописні записи розміру А5; картка навчального навантаження на якій наявні рукописні надписи на 1 арк.; подвійний аркуш паперу формату А5 із рукописними чорновими записами; копія паспорту громадянина України, копія РНОКПП та копія довідки про місце проживання ОСОБА_7 на 3 арк; брошура КЗВО «Рівненська медична академія»; візитка з чорновими рукописними надписами, які виявлено 10.07.2026 в ході обшуку квартири за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати.

Вирок може бути оскаржений обвинуваченою, прокурором шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили, якщо інше не передбачене цим Кодексом після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних чи юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.

Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_9