Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №468/869/26 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 468/869/26

Провадження № 2/177/1730/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 жовтня 2026 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Лященко В.В.

за участю: секретаря судового засідання Дятел К.Ю.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Кривому Розі цивільну справу №468/869/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру відшкодування шкоди,

встановив:

У квітні 2026 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про збільшення розміру відшкодування шкоди. В обґрунтування позову посилався на те, що рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області по справі № 1-123/2010 від 02.06.2010 задоволено цивільний позов та стягнуто з ОСОБА_3 на його користь 6 754,02 грн. матеріальної шкоди та 7 000,00 грн. моральної шкоди. Загальна сума заборгованості, стягнута судом становить 13 754,02 грн. На виконання вище вказаного рішення 06.10.2017 видано дублікат виконавчого листа. 16.02.2022 державним виконавцем Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Щербаковою Л.А. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа 1-23/2020 виданого Криворізьким районним судом Дніпропетровської області 06.10.2017. Станом на день подання цього позову рішення суду відповідачем не виконано. В зв`язку чим, посилаючись на ст. 625 ЦК України позивач просить збільшити розмір матеріальної та моральної шкоди стягнення, визначений рішенням суду від 02.06.2010 року з 13 754,02 грн. до 95 259,70 грн, яку стягувати з відповідача на його користь.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 21.05.2026 справу передано за підсудністю до Криворізького районного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 25.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

29.06.2026 надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 02.07.2026 було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 14.09.2026 витребувано від Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином засвідчені копії виконавчого провадження № 68682325, відкритого на підставі виконавчого листа (дублікат) №1-23/2010 виданого 06.10.2017.

28.09.2026 до суду надійшли належним чином засвідчені копії виконавчого провадження № 68682325, відкритого на підставі виконавчого листа (дублікат) №1-23/2010 виданого 06.10.2017.

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні участі не брав, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, не згоден із розміром, не має можливості сплатити заборгованість. Вказав, що був обізнаний, що з нього судом стягнуто в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 13 754,02 грн на користь ОСОБА_2 та про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду. Нічого не сплачував, так як не працював, перебував у установі з виконання покарань.

Вислухавши відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи, викладені в позовній заяві, з`ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суд, дослідивши докази, встановив фактичні обставини та відповідні правовідносини, які виникли у справі.

Криворізьким районним судом Дніпропетровської області за результатами розгляду справи № 1-23/2010 від 02.06.2010 прийнято рішення стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 754,02 грн матеріальної шкоди та 7 000,00 грн моральної шкоди.

06.10.2017 Криворізьким районним судом Дніпропетровської області видано дублікат виконавчого листа по справі № 1-23/2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 754,02 грн матеріальної шкоди та 7 000,00 грн моральної шкоди.

16.02.2022 державним виконавцем Криворізького відділу державної виконавчої служби у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Щербаковою Л.А. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа (дублікат) 1-23/2020 виданого Криворізьким районним судом Дніпропетровської області 06.10.2017.

Зі змісту наданих суду копій матеріалів виконавчого провадження № 68682325, відкритого на підставі виконавчого листа (дублікат) №1-23/2010 виданого 06.10.2017 слідує, що станом на день подання цього позову рішення суду відповідачем не виконано. Що також підтверджено відповідачем в судовому засіданні.

З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 760/15679/15 (провадження № 61-504св19)).

Аналіз конструкції вказаної статті, дозволяє дійти висновку, що право кредитора на отримання боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми не виникає автоматично в силу закону, а вимагає активних дій зі сторони кредитора, а саме пред`явлення відповідної вимоги.

Частиною другою статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки приписами статті 625 ЦК України не встановлений строк з настанням якого пов`язується обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням сум, визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України, то такий строк слід обраховувати саме з моменту пред`явлення відповідної вимоги та враховувати положення ч. 2 ст. 530 ЦК України при його визначені.

Щодо розміру нарахованих позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на суму непогашеної заборгованості 13 754,02 грн за період із 01.06.2010 до 01.09.2025 нараховано 58 514,46 грн інфляційних втрат та 22 991,22 грн трьох процентів річних.

Розрахунок містить визначення періоду нарахування, застосованих індексів інфляції, кількості днів прострочення та формули обчислення відповідних сум. Судом перевірний розрахунок наданий позивачем. Суд погоджується з пред`явленою сумою інфляційних збитків в розмірі 58 514,46 грн., так як вони розраховані арифметично правильно (з врахуванням періодів дефляції), відповідно до позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 16.04.2026 по справі 751/4086/24.

Так, зокрема, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду наголошує, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати розраховуються не за окремі інтервали часу, а за весь період прострочення. З огляду на це, якщо індекс інфляції в окремі періоди (місяці) є меншим одиниці (меншим, ніж 100%), що характеризує їх як періоди дефляції, то це не впливає на необхідність урахувати відповідний індекс під час розрахунку інфляційних втрат кредитора. Кредитор не має отримати додаткову перевагу (можливість стягнення більшого розміру інфляційних втрат) унаслідок помилкових математичних операцій (виключення із розрахунків індексів інфляції, які менші одиниці), а боржник повинен бути впевненим у тому, що періоди часу, коли мала місце дефляція, не зумовили знецінення коштів кредитора, яке може вплинути на обсяг відповідальності боржника.

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Вказана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

Так як позивач по тексту позовної заяви посилається на норми ст. 625 ЦК України, однак у позовних вимогах позначає їх як «штрафні санкції», застосовуючи засаду розумності, яка властива приватному праву, суд дійшов висновку, що фактично дана вимога позивача зводиться до стягнення з відповідача саме 3% річних.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних здійснений позивачем, суд встановив, що він арифметично здійснений не правильно. Проводячи свій розрахунок суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути в рахунок сплати 3 % річних – 6 294,43 грн. з розрахунку 13 754,2х0,03х5572/365 (Сума 3% річних=Сума боргу х 3%х Кількість днів прострочення/365).

Відповідачем іншого розрахунку суду не надано та арифметичної правильності розрахунку позивача належними доказами не спростовано.

Слід зазначити, що законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, у розумінні наведеного позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року по справі №913/70/18.

Оскільки внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов`язання у позивача виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних виникає у позивача за кожен місяць (день) з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Наведена позиція суду відповідає правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки судом встановлено, що з відповідача рішенням суду стягнуто на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди загальну суму в розмірі 13 754,02 грн, але свій обов`язок ОСОБА_1 належним чином не виконував, внаслідок чого має заборгованість перед ОСОБА_2 .

З огляду на вищесказане, відповідач, повинен сплатити загальну суму у розмірі 64 808,89 грн., яка складається з: 58 514,46 грн – інфляційні втрати та 6 294,43 грн – 3 % річних.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а тому судовий збір розмірі 1 331,20 грн. необхідно стягнути з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 про збільшення розміру відшкодування шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 1-23/2010 у розмірі 64 808,89 (шістдесят чотири тисячі вісімсот вісім грн вісімдесят дев`ять коп.) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 1 331,20 (одна тисяча триста тридцять одна грн двадцять коп.) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя В.В. Лященко