Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №202/4971/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/4971/26

Провадження № 2/202/4544/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі судді Михальченко А.О.,

секретар судового засідання Пономаренко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 202/4971/26

за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

та застосування наслідків недійсності правочину -

за участю:

позивача – ОСОБА_1

відповідача – ОСОБА_2

представника відповідача – адвоката Бірюкова С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

25.05.2026 року ОСОБА_1 через свого представника Кравченка В.В. засобами підсистеми «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки квартири від 09.12.2008 та застосування наслідків недійсності правочину.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю I групи (безстроково), страждає на кератоконус IV ступеня із загрозою перфорації рогівки, ускладнений катарактою, горизонтальним ністагмом, та практично втратив зір.

У 2004 році позивач разом зі своїм батьком ОСОБА_3 приватизували в рівних частках квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у якій проживали разом. Через незначний розмір пенсій у них з часом почала накопичуватися заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг.

Свою 1/2 частку квартири ОСОБА_3 заповів своїй дружині ОСОБА_2 , яка, за твердженням позивача, обіцяла подарувати успадковану частку йому, оскільки квартира є його єдиним місцем проживання, а також здійснювати догляд за ним як за особою з інвалідністю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

09.12.2008 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки зазначеної квартири, посвідчений Шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою та зареєстрований в реєстрі за № 2-2221. Позивач зазначив, що договір укладався начебто з метою здійснення догляду за ним як за особою з інвалідністю.

Грошових коштів за договором позивач не отримав. Невиконання обов`язку зі сплати за договором відповідачка пояснювала тим, що разом із часткою квартири до неї переходять і борги за комунальні послуги, а тому вона нічого не повинна сплачувати продавцю. Свого примірника договору позивач також не отримав, оскільки його забрала відповідачка, пояснивши, що позивач через вади зору може його загубити.

Крім того, позивач зазначив, що того ж дня за участі того самого нотаріуса були порушені його права як спадкоємця: відповідачка оформила спадкові права за заповітом

ОСОБА_3 на належну йому частку квартири без урахування обов`язкової частки у спадщині, яка мала належати позивачу як спадкоємцю першої черги за законом, що є особою з інвалідністю I групи по зору.

Обґрунтовуючи недійсність правочину, позивач послався на те, що на початку грудня 2008 року відповідачка, користуючись його скрутним матеріальним становищем (відсутність постійної зайнятості та утримання з пенсії за інвалідністю заборгованості з квартирної плати), примусила його до укладення договору купівлі-продажу його частки квартири, яка була і залишається його єдиним житлом.

Як на підстави недійсності договору позивач посилався на порушення принципу свободи волі та відсутність його справжньої волі на укладення договору з огляду на тяжкий стан здоров`я та скрутне матеріальне становище, а також на те, що з урахуванням тяжкого стану здоров`я на момент укладення правочину він не усвідомлював значення своїх дій (ст. 225 ЦК України). Правовими підставами позову визначив ст. 203, 215, 216, 225, 229-232 ЦК України.

Зазначив, що внаслідок укладення вказаних правочинів він позбавлений права власності на єдине житло, а відтак – права на відновлення житла чи отримання компенсації у разі його пошкодження або знищення внаслідок збройної агресії, права на субсидію на оплату житлово-комунальних послуг та інших прав, які законодавство пов`язує з наявністю права власності на житло. На цей час відповідачка вчиняє дії щодо його виселення з квартири, посилаючись на те, що він не є її власником.

Також позивач послався на те, що 05.03.2026 звертався до Дніпровського РУП № 2 ГУНП із заявою про кримінальне правопорушення, а ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 07.04.2026 (№ 1-к/202/2392/2026) бездіяльність слідчого визнано протиправною та зобов`язано внести відомості до ЄРДР, що, на думку позивача, підтверджує наявність підстав для перевірки обставин відчуження квартири.

Щодо строку звернення до суду позивач зазначив, що лише нещодавно отримав повний доступ до документів та реєстрів, що унеможливлювало його звернення до суду раніше.

Просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу частки квартири від 09.12.2008 та інші пов`язані правочини щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; застосувати наслідки недійсності правочину – повернути сторони у попереднє становище (визнати за ОСОБА_1 право власності на відповідну частку/квартиру).

25.05.2026 позивачем подана заява про забезпечення доказів до подання позовної заяви.

28.05.2026 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 02.07.2026 року, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.

29.05.2026 року у задоволенні заяви про забезпечення доказів судом відмовлено через добровільне надання відповідачем договору купівлі-продажу та свідоцтв про право на спадщину за заповітом.

Відповідач правом на відзив не скористалась, але 02.07.2026 року представником відповідачки подано заяву про застосування позовної давності.

22.07.2026 року підготовче судове засідання закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, просив їх задовольнити. Додатково пояснив, що договір купівлі-продажу укладено ним під тиском складних життєвих обставин: наявність боргу за комунальні послуги; відсутність доходів, окрім пенсії; стан здоров`я.

Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила, оскільки воля ОСОБА_1 була направлена саме на продаж їй частки квартири; договір укладено у державній нотаріальній конторі і під час його укладення нотаріусом їй та ОСОБА_1 роз`яснені законодавчі вимоги, а також наслідки укладення договору. Крім того зазначила, що ніякого тиску на ОСОБА_1 не вчиняла, до укладення договору не примущувала.

Представник позивача – адвокат Бірюков С.В. також просив відмовити у задоволенні позову через його безпідставність та недоведеність. Просив застосувати позовну давність.

Заслухавши учасників судового розгляду, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належала в рівних частках квартира АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 19.08.2004 Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради згідно з розпорядженням № 3/393-04, право власності на яку зареєстровано 24.09.2004 КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 7590163, що підтверджується змістом п. 4 договору купівлі-продажу частки квартири від 09.12.2008.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтвержено копією свідоцтва про смерть.

09.12.2008 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки квартири, посвідчений державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори Черненко І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2-2221, за яким ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила 1/2 частку квартири

АДРЕСА_2 загальною площею 65,6 кв.м, житловою площею 45,1 кв.м. (надалі - Договір)

У преамбулі договору зазначено, що сторони діють добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин, зокрема з вимогами щодо недійсності правочину.

Згідно з п. 8 Договору продаж вчинено за домовленістю сторін за 7 101,50 грн, які продавець одержав повністю до підписання цього договору від покупця. Відповідно до п. 9 Договору сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану частку квартири. Згідно з п. 10 Договору загальна вартість відчужуваної частки квартири згідно з витягом № 21020462 з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим КП «ДМБТІ» 24.11.2008, становить 7 101,50 грн. Відповідно до п. 12 Договору підписання цього договору продавцем є підтвердженням факту повного розрахунку за продану частку квартири та свідчить про відсутність у продавця по відношенню до покупця будь-яких претензій фінансового характеру.

Пунктом 13 Договору визначено, що вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину сторонам роз`яснено нотаріусом; сторони підтверджують, що цей договір укладається ними не під впливом тяжкої обставини та не носить характеру уявного та удаваного правочину. Згідно з п. 14 Договору сторони також стверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору. За п. 17 Договору зміст, зокрема, ст. 203, 215–220, 225, 228–236 ЦК України сторонам роз`яснено.

Пунктом 25 Договору передбачено, що його складено у двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні у справах нотаріальної контори, інший видається покупцеві.

Відповідно до посвідчувального напису договір підписано сторонами у присутності нотаріуса, особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_1 відчужуваної частки квартири перевірено.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.01.2009 № 21511150, виданим КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, право власності на 1/2 частку квартири за реєстраційним № 7590163 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09.12.2008, ВМВ № 284226, реєстр. № 2-2221.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю I групи по зору безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії МСЕ №052083 від 02.09.1994 року. Згідно з консультаційними висновками від 19.04.2018 та 13.02.2026 у позивача діагностовано кератоконус IV ступеня, ускладнену катаракту, горизонтальний ністагм; рух тіні біля обличчя.

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 07.04.2026 (№ 1-к/202/2392/2026) за скаргою ОСОБА_1 визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою про кримінальне правопорушення від 05.03.2026 та зобов`язано внести відповідні відомості.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, звернувшись до суду. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним на підставі ст. 233 ЦК України за умови доведеності сукупності таких обставин: наявності тяжкої для особи обставини на момент вчинення правочину; вчинення правочину на вкрай невигідних для неї умовах; причинного зв`язку між тяжкою обставиною та вчиненням правочину на вкрай невигідних умовах, тобто того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або його було б вчинено на інших умовах. Відсутність хоча б однієї з цих обставин виключає можливість визнання правочину недійсним з цієї підстави.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах, зобов`язана довести сторона, яка оспорює такий правочин. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. (постанова Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 372/4065/20).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст. 77–80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що оспорюваний договір укладено ним у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем (відсутністю постійної зайнятості та утриманням з пенсії заборгованості з квартирної плати) і тяжким станом здоров`я, під впливом відповідачки, яка цим становищем скористалася. Такі доводи за своєю правовою природою відповідають підставі недійсності правочину, передбаченій ст. 233 ЦК України.

Водночас позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що станом на момент укладення договору 09.12.2008 він перебував у тяжкому для нього становищі. До матеріалів справи не долучено доказів наявності у позивача станом на грудень 2008 року заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг та її розміру, здійснення утримань з його пенсії, відсутності у нього доходів чи інших обставин, які б свідчили про скрутне матеріальне становище, що спонукало його до продажу частки квартири.

Надані позивачем медичні документи - консультаційні висновки від 19.04.2018 та 13.02.2026 складені через дев`ять та сімнадцять років після укладення оспорюваного договору і не містять відомостей про стан здоров`я позивача на 09.12.2008. Сам по собі факт встановлення позивачу інвалідності I групи у зв`язку із захворюванням очей не свідчить про те, що договір вчинено під впливом тяжкої обставини, за відсутності доказів причинного зв`язку між станом здоров`я та укладенням договору саме на тих умовах, на яких його було укладено.

Позивачем також не доведено, що договір укладено на вкрай невигідних для нього умовах. Ціна продажу частки квартири, визначена в п. 8 договору, відповідає її вартості, зазначеній у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно КП «ДМБТІ» від 24.11.2008 № 21020462 (п. 10 договору). Доказів того, що ринкова вартість відчуженої частки квартири станом на грудень 2008 року істотно перевищувала погоджену сторонами ціну, позивач суду не надав, клопотань про призначення відповідної експертизи не заявляв.

Твердження позивача про те, що грошових коштів за договором він не отримав, спростовуються змістом п. 8, 9, 12 договору, яким сторони, у тому числі позивач, власним підписом засвідчили факт повного розрахунку до підписання договору та відсутність у продавця будь-яких фінансових претензій до покупця. Інших доказів на підтвердження цих тверджень позивач не надав. Крім того, невиконання покупцем обов`язку з оплати товару стосується виконання договору, а не дефекту волевиявлення в момент його вчинення, і не є підставою для визнання правочину недійсним, оскільки законом для таких випадків передбачено інші способи захисту.

Також позивачем не надано доказів того, що відповідачка знала про наявність у нього тяжкої обставини і скористалася нею, а так само доказів «примушення» його до укладення договору, на яке позивач посилається в позові.

Натомість зі змісту договору вбачається, що сторони діяли добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, підтвердили, що договір укладається не під впливом тяжкої обставини та що вони не страждають на захворювання, які перешкоджають усвідомленню суті договору. Договір підписано сторонами в присутності нотаріуса, який встановив їх особу та перевірив дієздатність.

Посилання позивача на ст. 225 ЦК України також є безпідставними. Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи. Для визнання правочину недійсним з цієї підстави має бути доведено, що саме в момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані. Позивачем не надано доказів, які б свідчили про такий його стан 09.12.2008, клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи не заявлялося. Наявні у матеріалах справи медичні документи стосуються захворювання органів зору і не містять відомостей про порушення здатності позивача усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Не наведено позивачем і конкретних обставин та не надано доказів вчинення правочину під впливом помилки, обману чи насильства (ст. 229-231 ЦК України). Стаття 232 ЦК України, яка регулює наслідки правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, до спірних правовідносин не застосовується, оскільки договір укладено сторонами особисто.

Посилання позивача на ухвалу слідчого судді від 07.04.2026 не підтверджують доводів позову, оскільки цією ухвалою вирішено лише питання про обов`язок уповноваженої особи органу досудового розслідування внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і не встановлено жодних фактичних обставин щодо укладення оспорюваного договору.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України обов`язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, є лише вирок у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, – з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Доводи позивача щодо порушення його права на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3 не стосуються предмета цього спору, оскільки відповідних позовних вимог позивачем не заявлено, а суд відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених вимог.

Позовна вимога про визнання недійсними «інших пов`язаних правочинів щодо квартири» також не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не визначено, які саме правочини він оспорює (їх сторони, дати, реквізити, зміст), та не наведено підстав їх недійсності, що унеможливлює їх оцінку судом.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину є похідною від вимоги про визнання договору недійсним, а тому з огляду на відмову в задоволенні основної вимоги задоволенню також не підлягає.

Щодо заяви представника відповідачки про застосування позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не порушене, суд відмовляє у позові через необґрунтованість позовних вимог. І лише якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску.

Оскільки судом не встановлено порушення прав позивача оспорюваним договором, у позові належить відмовити через його необґрунтованість, а підстави для застосування позовної давності відсутні.

Таким чином, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявності передбачених законом підстав для визнання договору купівлі-продажу частки квартири від 09.12.2008 недійсним, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Позивач звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю I групи відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому з урахуванням ст. 141 ЦПК України судовий збір розподілу не підлягає.

Відповідачкою заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу із доказами їх понесення не подано.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочину – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення суддя склала 12.10.2026 року.

Суддя Анастасія МИХАЛЬЧЕНКО