Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №947/10283/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2962/26

Справа № 947/10283/24

Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів колегії Громіка Р. Д., Комлевої О. С.,

при секретарі Узун Н. Д.,

за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 ,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельниченко Вікторія Володимирівна, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

25 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів, в якому просила звільнити її, починаючи з 01 жовтня 2020 року, від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття, присуджених на підставі судового наказу Київського районного суду м. Одеси №947/27715/20 від 09 жовтня 2020 року. Судовий наказ Київського районного суду м. Одеси №947/27715/20 від 09 жовтня 2020 року з дня набрання рішення законної сили, визнати таким, що не підлягає виконанню.

Також просила стягнути з відповідача на її користь судовий збір та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі, зареєстрованому 24 квітня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №224. В період шлюбу у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 липня 2013 року шлюб між ними був розірваний. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати разом з нею.

Позивачка зазначила, що 21 вересня 2021 року вона випадково дізналась про те, що 09 жовтня 2020 року Київським районним судом м. Одеси за заявою ОСОБА_2 був виданий судовий наказ про стягнення з неї аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходів), але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття.

При цьому, жодних та достатніх доказів на обґрунтування того, що дитина проживає з відповідачем до заяви про видачу судового наказу додано не було, а лише акт від 15 вересня 2020 року.

Стверджувала, що факт того, що син проживавав разом з нею та знаходився на її утриманні підтверджується документами, які приєднані до позовної заяви, а також можуть підтвердити сусіди та її мати ОСОБА_5 ..

На даний час, син відносно дорослий та проживає як йому зручно, а саме (в середньому): на тиждень декілька днів у неї, декілька днів у відповідача та декілька днів у її матері.

Відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі, у відзиві на позов зазначив, що після розірвання шлюбу з позивачкою, їх син залишився проживати разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом від 15.09.2020.

Зазначив, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається у студії грузинського танця при Одеському грузинсько-національному культурному товаристві «САКАРТВЕЛО» та постійно приймає участь в заходах, що підтверджується довідкою №245 від 15.09.2020. Приводить та забирає ОСОБА_4 з тренувань його батько ОСОБА_2 .. Витрати на одяг, костюми та інші потреби, а також добровільні внески несе батько.

Вказував, що факт того, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з ним, підтверджується їх спільними фотографіями, чеками та квитанціями з магазинів, а також квитанціями, щодо оплати ним підготовчих занять сина та забезпечення його всім необхідним.

Крім того, неповнолітній ОСОБА_4 , разом з ним неодноразово перетинав державний кордон для виїзду в Єгипет та Грузію.

Стверджував, що 17 вересня 2022 року він звертався до відділення поліції №3 (м. Одеса) ОРУП №1 ГУНП в Одеській області із повідомленням про те, що позивачка вивезла їх сина до Румунії в м. Бухарест та залишає його неодноразово без нагляду.

Наполягав, що син проживав та проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на вищевказані обставини, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів – залишено без задоволення.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельниченко В. В. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини 2 статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в шлюбі, зареєстрованому 24 квітня 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №224.

В період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 липня 2013 року шлюб між сторонами був розірваний.

За твердженням сторін, після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати разом з кожним з них.

Встановлено, що 09 жовтня 2020 року Київським районним судом м. Одеси за заявою ОСОБА_2 був виданий судовий наказ про стягнення з позивачки на користь останнього аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходів), але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття.

З письмових пояснень позивачки вбачається, що відповідач після отримання судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини у виконавчу службу для примусового його виконання не звертався.

Таким чином, ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не сплачувала та не сплачує.

Вказаний факт також підтвердив відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні.

Судом також встановлено, що позивачка зверталась до Київського районного суду м. Одеси із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2022 року заява ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини була повернута ОСОБА_1 за її заявою.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади від 19.12.2023, а також довідкою Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про реєстрацію місця проживання/перебування фізичної особи на території м. Одеси від 12.05.2016.

Встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається в приватному закладі «Одеська приватна спеціалізована школа I-III ступенів «Гармонія», що підтверджується довідками директора ПЗ ОПД «Гармонія» від 01.12.2021, від 12.10.2023.

01 вересня 2023 року між Приватним закладом «Одеська приватна спеціалізована школа I-III ступенів «Гармонія» в особі директора, що діє на підставі Статуту ліцензії Одеської обласної державної адміністрації від 18.07.2017 №603/А-2017 та ОСОБА_2 було укладено договір на освітні послуги.

Встановлено, що відповідач ніс витрати на навчання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

22 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАЛА КОМП`ЮТОРНА АКАДЕМІЯ ШАГ ОДЕСА» та ОСОБА_1 було укладено договір №131013745 від 22 січня 2019 року та додаток №1 до Договору від 22 січня 2019 року.

Між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_6 було укладено договір на відвідування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 персональних тренувань з плавання в ФЦ «Форма» з 2018 року по вересень 2021 року на суму 26 582,14 грн.

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №522955 від 02 квітня 2024 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 29 грудня 2019 року по жовтень 2022 року неодноразово перетинав державний кордон України для виїзду в Єгипет, Турцію та Грузію, що підтверджується інформацією Державної прикордонної служби України від 09 травня 2024 року.

З матеріалів справи також судом було встановлено, що 21 липня 2016 року ОСОБА_1 надавала нотаріально посвідчену згоду на тимчасовий виїзд ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до Грузії у супроводі батька ОСОБА_2 ..

Згідно акту від 21 серпня 2024 року неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено, що позивачка з 16 жовтня 2019 року по червень 2024 року неодноразово перетинала державний кордон України для виїзду в Турцію та Грузію, що підтверджується інформацією Державної прикордонної служби України від 23.08.2024.

Неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у судовому засідання у присутності вчителя пояснив суду, що в 2020 році він став активно їздити до батька. З 2022 року проживає періодично то з батьком, то з матір`ю. Взагалі проживає в місті. Речі йому купує батько та бабуся, мати купила йому кросівки. Гроші дають батько та бабуся.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Суд також зазначив, що як на підставу визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, позивачка посилається на те, що їх син фактично проживає з нею та перебуває на її утриманні. Проте, надані позивачкою докази не підтверджують факт проживання їх сина разом з нею та перебування на її утриманні, так як наявність реєстрації не свідчить про проживання дитини за її адресою.

Дані твердження підтверджуються поясненнями неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який в судовому засіданні пояснив суду, що він проживає періодично і з батьком і з матір`ю.

Безпідставними є посилання позивачки на те, що дитина на час видачі судового наказу не проживала разом з відповідачем, а тому відсутні підстави для стягнення аліментів на користь останнього, оскільки спростовується наявними у матеріалах справи доказами. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачка, коли дізналась про видачу судового наказу про стягнення з неї аліментів не зверталась до суду в установлений законом строк з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Окрім того, суд вказав, що оскільки заборгованість по аліментам у позивачки відсутня, то підстави для її звільнення відсутні. Так, позивачка аліменти на утримання сина ні добровільно, ні примусово не сплачує, оскільки відповідач не звертався з примусового виконання судового наказу до виконавчої служби, тому заборгованість у позивачки по сплаті аліментів відсутня.

Однак, колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі – СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У статті 180 СК України регламентовано, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частинами 1-3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.04.2022 у справі №381/1553/19-ц.

Отже, суд може, за передбачених статтею 197 СК України умов, повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості.

Можливість звільнення особи від сплати аліментів у випадку зміни її матеріального або сімейного стану, або за наявності інших обставин, що мають істотне значення, передбачена статтею 273 СК України.

Згідно частини 4 статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Отже, за змістом вказаної норми права особа, з якої за рішенням суду стягнуто періодичні платежі, у випадку зміни будь-яких обставин, що впливають на її обов`язок щодо сплати таких платежів, у тому числі щодо припинення такого обов`язку, може звернутися із відповідним позовом.

Як було встановлено матеріалами справи, судом наказом Київського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2020 року за заявою ОСОБА_2 був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь останнього аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходів), але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття.

За обставинами цієї справи істотною обставиною, яка передбачена положеннями ч. 2 ст. 197 СК України та дає підстави позивачці вимагати звільнення її від сплати заборгованості за аліментами є фактичне проживання сина разом із матір`ю, в тому числі на момент видачі вищезазначеного судового наказу.

Згідно ч. 2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02.10.2019 у справі №522/16724/16-ц.

Так, колегія суддів приймає до уваги, що неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається в приватному закладі «Одеська приватна спеціалізована школа I-III ступенів «Гармонія», що підтверджується довідками директора ПЗ ОПД «Гармонія» від 01.12.2021, від 12.10.2023.

22 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАЛА КОМП`ЮТОРНА АКАДЕМІЯ ШАГ ОДЕСА» та ОСОБА_1 було укладено договір №131013745 від 22.01.2019 та додаток №1 до Договору від 22.01.2019.

Між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_6 було укладено договір на відвідування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 персональних тренувань з плавання в ФЦ «Форма» з 2018 року по вересень 2021 року на суму 26 582,14 грн

Крім того, на підтвердження спільного проживання із сином, позивачкою надано відомості про неодноразове спільне перетинання кордону для відпочинку з 2017 року, останній раз в червня 2024 року.

Апеляційним судом також враховується, що наданні позивачкою тимчасові дозволи на проживання в Румунії на її ім`я та ім`я ОСОБА_4 від 16.05.2022, зазначаючи, що після повномасштабного вторгнення, позивачка ОСОБА_1 разом з дітьми виїхала до Румунії, де отримала вказані дозволи і мешкала на протязі трьох місяців.

Так, колегія суддів також приймає до уваги надані позивачкою ОСОБА_1 : акт №87 від 14.05.2024, довідку №1375/08-05 від 15.05.2025, довідку №131 від 02.05.2025, заяву ОСОБА_7 , про те, що вона з вересня 2018 року по 2021 рік, додатково займалась з ОСОБА_4 , заняття оплачувала матір ОСОБА_1 ..

На підставі вищевстановлених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстнації дійшов помилкового висновку про те, що позивачка не надала достатніх доказів, підтверджуючих проживання з сином

Тож, встановивши фактичні обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів з 01 жовтня 2020 року.

Припинення стягнення аліментів можливе, зокрема, тоді, коли дитина проживає з іншим з батьків, який її повністю утримує. У такому разі відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача. (постанова Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №686/18140/21).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України у судовому наказі зазначається про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 431 ЦПК України визначено, що виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Підстави для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, визначені у ч. 2 ст. 432 ЦПК України, відповідно до якої суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Таким чином, виконавчий документ може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

При цьому, словосполучення "або з інших причин" стосується саме відсутності (припинення) обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України.

Отже, оскільки апеляційним судом встановлені обставини які є підставою для припинення обов`язку позивачки ОСОБА_1 по сплаті аліментів, стягнутих судовим наказом, виданим Київським районним судом м. Одеси від 09 жовтня 2020 року в справі №947/27715/20, апеляційним суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення відповідних позовних вимог та визнання вказаного судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини 2 статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю, суперечить цільовому призначенню аліментів за рахунок яких утримується дитина. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №186/126/21 (провадження №61-1949св23).

На зазначене суд першої інстанції не звернув уваги та прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (ст. 374 ЦПК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельниченко Вікторія Володимирівна задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 , починаючи з 01 жовтня 2020 року від сплати на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 01 жовтня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття, присуджених на підставі судового наказу Київського районного суду м. Одеси №947/27715/20 від 09 жовтня 2020 року.

Судовий наказ Київського районного суду м. Одеси №947/27715/20 від 09 жовтня 2020 року з дня набрання рішення законної сили, визнати таким, що не підлягає виконанню.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 08 жовтня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

О. С. Комлева