Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №607/4920/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/4920/26Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я.

Провадження № 22-ц/817/1173/26Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства "Акцент-Банк" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2026 року, ухвалене суддею Стельмащуком П.Я. у цивільній справі за позовом акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 03.05.2024 року.

Позов обґрунтовано тим, що 03.05.2024 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. Відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку.

Однак, ОСОБА_1 не здійснював платежів в рахунок погашення суми кредиту та відсотків, тому станом на 05.03.2026 року утворилась заборгованість у розмірі 39961,94 грн, яка складається з: 19011,24 грн - заборгованість за кредитом, 19600,70 грн - заборгованість за відсотками, 1350,00 грн — пеня.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 28 липня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором від 03.05.2024 року у розмірі 19600,70 грн (заборгованість за відсотками станом на 05.03.2026). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» 1305,91 грн судового збору.

В апеляційній скарзі АТ"Акцент-Банк" просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, постановивши у відповідній частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у частині позовних вимог, помилково виходячи з того, що відповідач не погодив умови кредитування та розмір процентної ставки. Скаржник зазначає, що ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, чим підтвердив ознайомлення з ними та згоду на їх застосування, а також підписав електронним підписом заяву про встановлення кредитного ліміту, у якій були визначені умови кредитування, строки та процентна ставка. Крім того, відповідач фактично отримав кредитну картку, користувався кредитними коштами та здійснював операції за рахунком, що, на думку Банку, свідчить про прийняття ним умов договору та виникнення обов`язку зі сплати процентів. Також скаржник вважає необґрунтованими сумніви суду щодо правильності розрахунку заборгованості, посилаючись на надану банківську виписку як на підтвердження руху коштів, користування кредитом та розміру заборгованості.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмовлених позовних вимог, тому в частині задоволених позовних вимог не переглядається.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

03.05.2024 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк».

У заяві зазначено, що відповідач підтверджує, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», становлять між ним і банком договір про надання банківських послуг, умови якого йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.

Відповідно до заяви щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком від 03.05.2024 року, яка підписана ОСОБА_1 , останній просив відкрити йому поточний рахунок № НОМЕР_1 та встановити кредитний ліміт на наступних умовах: Вид кредиту - Кредитний ліміт на поточний рахунок. Тип кредиту - Кредитування рахунку. Мета отримання кредиту - споживчі цілі. Пільговий період користування кредитним лімітом становить до 62 днів за ставкою 0,000001%. У разі виходу з пільгового періоду на кредит буде нараховуватися процентна ставка 3,4% на місяць.

Строк кредитування (строк дії кредитної лінії) 240 місяців.

Згідно із довідкою за картами АТ «А-Банк», відповідачу відкрито рахунок № НОМЕР_2 та видано картку № НОМЕР_3 строком дії до грудня 2031 року; картку № НОМЕР_4 строком дії до грудня 2031 року; № НОМЕР_5 строком дії до грудня 2031 року; № НОМЕР_6 строком дії до грудня 2031 року; № НОМЕР_7 строком дії до грудня 2031 року; № НОМЕР_8 строком дії до грудня 2031 року.

Згідно із довідкою за лімітами АТ «А-Банк» ОСОБА_1 03.05.2024 року за ініціативою банку збільшено кредитний ліміт до розміру 15000,00 грн, 03.05.2024 за ініціативою клієнта встановлено кредитний ліміт 15000,00 грн, 27.05.2024 за ініціативою банку збільшено кредитний ліміт до розміру 20000,00 грн, 28.11.2025 за ініціативою банку зменшено кредитний ліміт до розміру 19011,24 грн, 04.03.2026 за ініціативою банку збільшено кредитний ліміт до розміру 19100,00 грн

Факт отримання кредитних коштів, користування коштами та кредитною карткою підтверджується випискою по картці рахунок № НОМЕР_1 за період з 03.05.2024 року по 05.03.2026 року, яка є первинним бухгалтерським документом відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік» та належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором.

Згідно із наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 станом на 05.03.2026 року становить 39961,94 грн, яка складається з: 19011,24 грн - заборгованість за кредитом, 19600,70 грн - заборгованість за процентами, 1350,00 грн штраф.

Відповідно до п.2.1.1.12.10 витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або в певній Банком частки у разі невиконання клієнтом та/або довіреною особою клієнта своїх боргових та інших зобов`язань за цим Договором.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII, який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII).

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої зазначеної статті, який був чинний до 10 червня 2017 року).

У чинній до 10 червня 2017 року редакції частини десятої статті 11 Закону №1023-XII було закріплено, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII, споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно із частиною четвертою статті 16 Закону № 1734-VIII, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У справі №638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.

Відмовляючи у стягненні тіла кредиту, суд виходив із того, що строк кредитування, погоджений сторонами на 240 місяців, не закінчився, а Банк не довів направлення та отримання відповідачем письмової вимоги про дострокове повернення кредиту, у зв`язку з чим обов`язок відповідача достроково повернути всю суму кредиту не настав, а відповідні позовні вимоги є передчасними. Відмовляючи у стягненні пені в розмірі 1350 грн, суд виходив із того, що відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання кредитного зобов`язання, а нарахована з 24 лютого 2022 року неустойка підлягає списанню кредитодавцем.

Колегія суддів в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із заявою щодо встановлення кредитного ліміту за карткою та паспортом споживчого кредиту мета отриманого ОСОБА_1 кредиту - споживчі цілі.

Звертаючись до суду з позовом АТ «А-Банк» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором споживчого кредиту станом на 05.03.2026 року утворилась заборгованість у розмірі 39961,94 грн, яка складається з: 19011,24 грн - заборгованість за кредитом, 19600,70 грн - заборгованість за відсотками, 1350,00 грн — пеня.

У даній справі регулювання правовідносин АТ «А-Банк» зі споживачем ОСОБА_1 щодо кредитування для споживчих потреб відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1734-VIII.

З матеріалів справи вбачається, що АТ «Акцент банк» просить достроково стягнути з ОСОБА_1 всю суму кредиту.

Сторонами погоджено строк кредитування - 240 місяців (20 років), який ще не сплинув.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що АТ «Акцент Банк» не надав доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу та отримання ним вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої банк мав намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.

Вказане свідчить про порушення позивачем передбаченого законодавством обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідач не отримував досудову вимогу банку, та відповідно останній не мав об`єктивної можливості виконати передбачений частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» обов`язок щодо повернення простроченої суми заборгованості за договором про споживчий кредит протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що умовами даного кредитного договору (анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, заяви щодо встановлення кредитного ліміту) не передбачено право кредитора на дострокове стягнення кредитних коштів, а витяг з Умов та Правил надання банківських послуг АТ «А-Банк», пунктом 2.1.1.12.10. яким визначено право кредитора на дострокове стягнення боргових зобов`язань, не є складовою кредитного договору, так як відсутній підпис позичальника про його ознайомлення, що узгоджується з правовими висновки, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентах за кредитним договором від 03.05.2024 року у розмірі 19600,70 грн.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог АТ «А-Банк» про стягнення з відповідача пені у розмірі 1350 грн, оскільки така пеня нарахована за прострочення виконання кредитного зобов`язання у період дії воєнного стану. Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у цей період позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, а нарахована з 24 лютого 2022 року неустойка підлягає списанню кредитодавцем.

Оскільки кредитний договір між сторонами укладено 03.05.2024 року, тобто вже під час дії воєнного стану, підстав для стягнення з відповідача заявленої Банком пені не було, а тому висновок суду першої інстанції у цій частині є законним та обґрунтованим.

Апеляційний суд зауважує, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 03.05.2024 року, у разі встановлення прострочення позичальником сплати відповідних платежів та виконання всіх передбачених кредитним договором та чинним законодавством вимог щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Доводи апеляційної скарги не містять будь-яких належних та обґрунтованих мотивів щодо безпідставності відмови суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та пенею, не спростовують встановлених судом обставин справи та не стосуються суті підстав такої відмови, зокрема недотримання позивачем передбаченого законом порядку дострокового стягнення кредиту.

За таких обставин наведені доводи є формальними, необґрунтованими та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підлягають відхиленню.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, надав доказам правильну правову оцінку, відтак рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Акцент-Банк" — залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 липня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Постанову суду апеляційної інстанції складено 12 жовтня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.