Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №594/431/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 594/431/26Головуючий у 1-й інстанції Чир П.В.

Провадження № 22-ц/817/1159/26Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Громика Івана Миколайовича на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 03 липня 2026 року, ухвалене суддею Чир П.В. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за двома кредитними договорами у загальному розмірі 24 940 грн, а також понесених судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10.08.2025 року між ТОВ «ФК «Незалежні Фінанси» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1675495, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 5 000 грн.

Крім того, 17.09.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 71194772, відповідно до якого відповідачу було надано кредит у розмірі 2 500 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконав взятих на себе зобов`язань, отримані кредитні кошти у встановлені договорами строки не повернув, унаслідок чого утворилася заборгованість за основним боргом, процентами, комісією та пенею, позивач просив стягнути з відповідача загалом 24 940 грн.

ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» зазначало, що право грошової вимоги до ОСОБА_1 за вказаними кредитними договорами набуло на підставі договорів факторингу, укладених з первісними кредиторами.

Рішенням Борщівського районного суду від 03.07.2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 1675495 від 10.08.2025, кредитним договором №71194772 від 17.09.2025 в загальній сумі 7500,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 1 000,80 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням суду в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору, його представник — адвокат Громик І. М. подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення Борщівського районного суду від 03.07.2026 року в цій частині змінити та компенсувати ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 000,80 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, а тому відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у справах, пов`язаних із порушенням його прав. У зв`язку з цим представник скаржника вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача 1000,80 грн судового збору, оскільки ця сума мала бути компенсована позивачу за рахунок держави.

На підтвердження своєї позиції представник відповідача посилається на висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 22 червня 2026 року у справі № 752/3051/25, відповідно до яких пільга, передбачена пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», поширюється на учасника бойових дій незалежно від його процесуального статусу у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 03.07.2026 року — без змін.

Зазначає, що сама наявність у відповідача статусу учасника бойових дій не є безумовною підставою для звільнення його від сплати судового збору. Для застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» спір має бути пов`язаний із порушенням прав та соціальних гарантій, що випливають саме зі статусу учасника бойових дій.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, позивач вказує, що суд повинен враховувати предмет і підстави позову та перевіряти, чи стосується справа захисту прав, передбачених статтями 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Оскільки предметом цієї справи є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_1 договірних зобов`язань за кредитними договорами, а не питання його соціального захисту як учасника бойових дій, позивач вважає, що підстав для звільнення відповідача від сплати судового збору немає.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Борщівського районного суду від 03.07.2026 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь позивача судовий збір в розмірі 1000,80 грн.

Відповідно до копії посвідчення № НОМЕР_1 , що приєднане до апеляційної скарги, ОСОБА_1 , 15.06.2026 року надано статус учасника бойових дій

Вказана обставина ніким по справі не оспорюється.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) зазначено, що «відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.

Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону №3551-XII.

Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/311/19 (провадження №11-795заі19), постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 240/934/20 та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №490/8128/17 (провадження №К/9901/166/18, К/9901/30220/18)».

Аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону «Про судовий збір» в сукупності з частиною другою статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій, закріплених законодавством, саме через набуття такого статусу. Але статус учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати судового збору з усіх спорів.

ОСОБА_1 є відповідачем у цій справі, предметом позову є стягнення заборгованості, тобто позов у цій справі не стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій.

Крім того, на розгляд Великої Палати Верховного Суду була передана справа № 567/79/23 для відступлення зокрема і від вищенаведених висновків щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», однак ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року справа № 567/79/23 була повернута на розгляд колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Повертаючи справу № 567/79/23 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, зокрема, на таке:

«79. Згідно з відкритими та загальнодоступними даними Офіційного вебпорталу парламенту України, у березні 2020 року у Верховній Раді України зареєстрований проєкт Закону про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).

80. До проєкту цього Закону було надано пояснювальну записку та висновки комітетів Верховної Ради України з яких вбачається, що метою цього законопроєкту було усунення суперечності, що буде сприяти приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до вимог принципів верховенства права та правової визначеності. А саме запропоновано внести зміни до Закону України «Про судовий збір» в частині викладення пункту 13 частини першої статті 5 зазначеного Закону в такій редакції: «учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у всіх справах незалежно від характеру порушених прав».

81. Проте Верховна Рада України не прийняла Закон про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).

82. Тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо спірного питання.

83. Отже, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що із часу прийняття нею 09 жовтня 2019 року постанови у справі № 9901/311/19, як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону № 3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості».

Таким чином, наразі позиція Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» залишається усталеною та незмінною.

Предметом спору у справі, що розглядається апеляційним судом, є стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

Оскільки спір про стягнення заборгованості за кредитними договорами №1675495 від 10 серпня 2025 року та № 71194772 від 17 вересня 2025 року не пов`язаний із захистом порушених прав ОСОБА_1 як учасника бойових дій, підстав для застосування до нього пільги, передбаченої пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», немає.

Такий висновок узгоджується із практикою Верховного Суду щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у спорах, які виникають із кредитних правовідносин.

Так, в ухвалі Верховного Суду від 09 березня 2026 року у справі № 753/26173/21 (провадження № 61-2878ск26), предметом якої були вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також зустрічні вимоги про визнання виконаними зобов`язань за кредитним договором, припинення іпотеки та поруки, Верховний Суд зазначив, що звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» стосується випадків захисту прав, пов`язаних саме зі статусом учасника бойових дій. Оскільки вимоги, що виникли з кредитних правовідносин, не зачіпали порядку надання чи обсягу соціальних гарантій та іншим чином не стосувалися соціального і правового захисту особи як учасника бойових дій, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення такої особи від сплати судового збору.

Аналогічний та ще більш наближений до обставин цієї справи висновок викладений в ухвалі Верховного Суду від 22 вересня 2026 року у справі № 6/2515/1306/2012 (провадження № 61-11268ск26). Вирішуючи питання щодо звільнення учасника бойових дій від сплати судового збору у справі, предмет якої був пов`язаний зі стягненням заборгованості за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що такий спір не зачіпає порядку та обсягу соціальних гарантій і будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту особи саме як учасника бойових дій, у зв`язку з чим дія пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» на таку особу у цій справі не поширюється.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що сам по собі факт наявності у ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій не звільняє його від судових витрат у будь-якому спорі. У цій справі предметом позову є виконання договірних кредитних зобов`язань, а застосована судом першої інстанції пільга щодо ненарахування процентів та штрафних санкцій пов`язана з проходженням відповідачем військової служби, а не з реалізацією прав, наданих йому саме як учаснику бойових дій.

Доводи апеляційної скарги про те, що наявність у ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій сама по собі є підставою для звільнення його від судового збору, є безпідставними, оскільки пункт 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» застосовується лише у справах, пов`язаних із захистом прав особи саме як учасника бойових дій.

Доводи апеляційної скарги про те, що спір у цій справі пов`язаний із порушенням прав ОСОБА_1 як учасника бойових дій, не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості за кредитними договорами, а не реалізація чи захист пільг і соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Доводи апеляційної скарги про застосування до спірних правовідносин висновків Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 22 червня 2026 року у справі № 752/3051/25, є необґрунтованими, оскільки у тій справі предметом спору було стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, при цьому відповідач як учасник бойових дій мав прямо передбачену пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» пільгу у вигляді 75-відсоткової знижки плати за користування комунальними послугами, тобто визначення самого розміру заборгованості було безпосередньо пов`язане з реалізацією права, наданого особі саме у зв`язку зі статусом учасника бойових дій; натомість у справі ОСОБА_1 предметом спору є виконання договірних зобов`язань за кредитними договорами, а передбачена частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» гарантія щодо ненарахування процентів і штрафних санкцій пов`язана з його статусом військовослужбовця, а не учасника бойових дій, тому висновок у справі № 752/3051/25 є релевантним лише щодо недопустимості обмеження пільги залежно від процесуального статусу позивача чи відповідача, але не підтверджує звільнення учасника бойових дій від судового збору у кредитному спорі, який не стосується реалізації чи захисту прав, передбачених статтями 12, 22 Закону № 3551-XII.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення з ОСОБА_1 1 000,80 грн судового збору спростовуються також практикою Верховного Суду, відповідно до якої спори, що виникають із кредитних правовідносин, самі по собі не стосуються соціального і правового захисту особи як учасника бойових дій.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, надав доказам правильну правову оцінку, відтак рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає, відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Громика Івана Миколайовича — залишити без задоволення.

Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 03 липня 2026 року в оскаржуваній частині — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Постанову суду апеляційної інстанції складено 12 жовтня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.