Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №598/1953/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 598/1953/25Головуючий у 1-й інстанції Гудима І.В.

Провадження № 22-ц/817/1038/26Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участі секретаря: Ліщак І.С.

та позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 598/1953/25 за апеляційною скаргою Державного підприємства “Зарубинський спиртовий завод” на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року, повний текст якого складено 01 червня 2026 року, ухваленого суддею Гудимою І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства “Зарубинський спиртовий завод” про стягнення розрахункових коштів при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

у вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ДП “Зарубинський спиртовий завод” про стягнення розрахункових коштів при звільненні у розмірі 69677,95 грн, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог вказує, на те що вона перебувала у трудових відносинах із ДП «Зарубинський спиртовий завод» та працювала на посаді начальника зміни. Наказом в.о. директора ДП «Зарубинський спиртовий завод» ОСОБА_2 від 22.07.2025 року № 136 її було звільнено із займаної посади за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. При цьому, як зазначає позивач, у день звільнення відповідач не провів з нею повний розрахунок, зокрема не виплатив нараховану заробітну плату за період з лютого 2025 року по день звільнення 22 липня 2025 року у загальній сумі 69 677,95 грн. У зв`язку з непроведенням розрахунку при звільненні позивач також зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Зарубинський спиртовий завод» про стягнення розрахункових коштів при звільненні задоволено частково.

Стягнуто з ДП “Зарубинський спиртовий завод” на користь ОСОБА_1 34187 гривень 57 копійок розрахункових коштів при звільненні.

Стягнуто з ДП «Зарубинський спиртовий завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50000 гривень з урахуванням обов`язкових податкових відрахувань та інших платежів, які підлягають утриманню роботодавцем під час виконання судового рішення.

Стягнуто з ДП «Зарубинський спиртовий завод» судовий збір на користь держави в розмірі 1211 гривень 20 копійок.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ДП “Зарубинський спиртовий завод” подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року в частині стягнення середнього заробітку у розмірі 50000 грн скасувати та у цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що суд першої інстанції не встановив конкретних обставин, які свідчили б про вину підприємства у невиплаті коштів, обмежившись лише констатацією факту затримки.

При цьому, судом не враховано: складне фінансове становище підприємства; об`єктивні причини затримки виплат; часткове добровільне погашення заборгованості.

Також розмір стягнутої компенсації 50000 грн перевищує розмір основної заборгованості 34187,57 грн, що суперечить принципам розумності та співмірності.

Відповідач визнав факт заборгованості, частково її погасив (15000 грн) та не ухилявся від виконання зобов`язань. Підприємство не працювало, і не могло працювати, тобто здійснювати повноцінну господарську діяльність, оскільки Державна податкова служба України не поновила ліцензію на виробництво біоетанолу.

Зазначені обставини свідчать про добросовісну поведінку та повинні були бути враховані судом при вирішенні справи.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу ДП “Зарубинський спиртовий завод”, у якому зазначила, що неприпустимою є поведінка відповідача оскільки, під час розгляду справи у суді першої інстанції ДП “Зарубинський спиртовий завод” погасив заборгованість із виплати заробітної плати перед іншими працівниками повністю або у значному її розмірі. У той час їй було сплачено найменшу суму, очевидно через те, що ОСОБА_1 звернулася для врегулювання спору до суду.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно та відповідно до законодавства стягнув середній заробіток за час затримки проведення розрахунку з ОСОБА_1 по заборгованості із заробітної плати, а тому рішення суду є законним та обґрунтованим.

25 серпня 2026 року ДП “Зарубинський спиртовий завод” подало до суду заяву про розгляд справи без участі їх представника у порядку письмового провадження. Вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримують у повному обсязі.

Представник ДП “Зарубинський спиртовий завод” - Лакомий О.Б. подав заяву про розгляд справи без їх участі. Викладені вимоги в апеляційній скарзі підтримують у повному обсязі.

У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційної скарги представника ДП “Зарубинський спиртовий завод” - Лакомого О.Б. не визнала, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву, заслухавши доповідь судді-доповідача, Яріш І.З., пояснення позивачки ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ДП «Зарубинський спиртовий завод» та займала посаду начальника зміни. Вказані обставини підтверджуються копією сторінок трудової книжки серії НОМЕР_1 , відповідно до записів якої містяться відомості про прийняття позивача на роботу, її переведення на відповідні посади, а також запис про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника зміни 22 липня 2025 року за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (а.с.11-13).

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що у день звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку, у тому числі не виплатив усі належні їй суми заробітної плати. На підтвердження зазначених обставин позивачем подано скріншоти з електронних сервісів, які містять відомості про нарахування та фактичну виплату заробітної плати. При цьому, сторона відповідача не заперечила факту непроведення з позивачем остаточного розрахунку у день її звільнення та, зі свого боку, також подала докази на підтвердження наявності заборгованості із виплати заробітної плати.

Так, позивачем подано скріншоти з електронного сервісу банківської установи, які містять відомості про зарахування грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 у лютому, березні та квітні 2025 року, а саме: у лютому 2025 року здійснено зарахування коштів у сумі 8902,85 грн, у березні 2025 року - зарахування у сумі 5430,00 грн, у квітні 2025 року - зарахування у сумі 5424,92 грн, із відображенням дат і часу здійснення відповідних операцій (а.с.14-16).

Крім того, позивачем подано скріншот з електронного сервісу Пенсійного фонду України, який містить відомості про нарахування заробітної плати, що враховується для визначення пенсії, ДП «Зарубинський спиртовий завод» за 2025 рік із розбивкою по місяцях. Зазначені відомості містять дані про нарахування заробітної плати за січень 2025 року у сумі 14 097,30 грн, лютий 2025 року - 17 050,00 грн, березень 2025 року - 11 367,00 грн, квітень 2025 року - 15 774,02 грн, травень 2025 року - 4 133,45 грн, червень 2025 року - 9104,40 грн, а також за липень 2025 року - 12 249,08 грн. (а.с.17).

Разом з тим, стороною відповідача подано відомість № 44 від 23 квітня 2026 року про виплату заробітної плати та авансу працівникам ДП «Зарубинський спиртовий завод», відповідно до якої ОСОБА_1 23 квітня 2026 року було виплачено 15000 грн (а.с.87).

Також відповідачем подано розрахункові листки ОСОБА_1 за лютий-липень 2025 року, які містять відомості про нарахування заробітної плати, здійснені утримання, фактично виплачені суми та наявну заборгованість підприємства перед позивачем станом на відповідні періоди. Згідно вказаних розрахункових листків, борг підприємства перед ОСОБА_1 станом на липень 2025 року становив 49187,57 грн (а.с.88).

Крім того, сторона відповідача зазначає, що при визначенні розміру заборгованості із заробітної плати враховано загальну суму нарахованої заробітної плати без урахування передбачених законом податкових відрахувань та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню роботодавцем при виплаті заробітної плати працівнику.

23 квітня 2026 року ДП “Зарубинський спиртовий завод” частково було погашено заборгованість із виплати заробітної плати на користь ОСОБА_1 у сумі 15000 грн, що підтверджується відомістю № 44 від 23 квітня 2026 року про виплату заробітної плати та авансу працівникам ДП «Зарубинський спиртовий завод». Вказані обставини позивачем також не заперечувались.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за фактично відпрацьований час, суд при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні враховує розрахункові листки позивача за останні два місяці, у яких нею фактично відпрацьовувався робочий час.

Так, із розрахункового листка за квітень 2025 року вбачається, що позивачем фактично відпрацьовано 13 днів (132 години), за які їй нараховано: оклад по годинах у розмірі 8525,25 грн, доплату за нічні години у розмірі 620,06 грн та доплату за вечірні години у розмірі 77,51 грн, що разом становить 9222,82 грн.

При цьому суд не взяв до уваги суму відпускних у розмірі 6551,20 грн, нараховану позивачу у квітні 2025 року за період щорічної відпустки з 17 по 26 квітня 2025 року, оскільки вказані виплати не є оплатою за фактично відпрацьований час.

З розрахункового листка за травень 2025 року вбачається, що позивачем фактично відпрацьовано 8 днів (64 години), за які їй нараховано заробітну плату у розмірі 4133,45 грн.

Разом з тим, суд не взяв до уваги розрахунковий листок за червень 2025 року, оскільки із його змісту вбачається, що нараховані у вказаному місяці суми є оплатою щорічної відпустки за періоди з 16 по 30 червня 2025 року та з 1 по 9 липня 2025 року, а відомості про фактично відпрацьований позивачем час у червні 2025 року відсутні.

Таким чином, загальний розмір заробітної плати позивача за фактично відпрацьований час за останні два місяці роботи становить 13356,27 грн (9222,82 грн + 4133,45 грн = 13356,27 грн).

Згідно поданих розрахункових листків, загальна кількість фактично відпрацьованих позивачем днів у квітні та травні 2025 року становить 21 робочий день (13 + 8 = 21).

Тому, суд взяв до уваги кількість фактично відпрацьованих позивачем робочих днів, а не годин, оскільки матеріали справи не містять доказів запровадження щодо позивача підсумованого обліку робочого часу, у зв`язку з чим відсутні підстави для визначення середньої заробітної плати виходячи із середньогодинного заробітку.

Відтак середньоденний заробіток позивача відповідно до Порядку № 100 становить 636,01 грн (13356,27 грн : 21 робочий день = 636,01 грн).

Період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України визначається з наступного дня після звільнення, тобто з 23 липня 2025 року, по день ухвалення даного судового рішення 01 червня 2026 року.

Водночас, враховуючи положення частини першої статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню не більш як за шість місяців, тобто за період з 23 липня 2025 року по 23 січня 2026 року включно.

За вказаний період кількість робочих днів становить 132 робочі дні, зокрема: липень 2025 року - 7 робочих днів, серпень 2025 року - 21 робочий день, вересень 2025 року - 22 робочі дні, жовтень 2025 року - 23 робочі дні, листопад 2025 року - 20 робочих днів, грудень 2025 року - 23 робочі дні, січень 2026 року - 17 робочих днів, усього 133 робочі дні.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 83953,32 грн, що визначається шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів затримки (636,01 грн х 133 робочі дні = 84589,33 грн).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не було виконано обов`язку щодо проведення з позивачем повного та остаточного розрахунку у день її звільнення, як це передбачено вимогами статей 47, 116 КЗпП України. Факт наявності заборгованості із виплати заробітної плати підтверджується як доказами, поданими позивачем, так і доказами, наданими стороною відповідача, зокрема розрахунковими листками та відомістю про часткове погашення заборгованості.

Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та те, що право працівника на оплату праці гарантується державою першочергово й законом передбачена відповідальність за невиплату заробітної плати у визначені строки, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи співвідношення суми середнього заробітку до розміру фактичної заборгованості із заробітної плати, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50000 грн з урахуванням обов`язкових податкових відрахувань та інших платежів, які підлягають утриманню роботодавцем під час виконання судового рішення.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно із ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Положеннями частини 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Не проведення остаточного розрахунку з позивачем є підставою для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Твердження заявника на те, що підприємство не ухилялося від виконання зобов`язання, оскільки не працювало та не мало коштів для виплати, не може братись судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки відсутність коштів у роботодавця не є підставою для звільнення його від відповідальності у формі виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року в справі № 184/689/16-ц.

У п. 106 постанови від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Таким чином, беручи до уваги правові висновки Верховного Суду, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, та те, що право працівника на оплату праці гарантується державою першочергово й закон передбачає відповідальність за невиплату заробітної плати у визначені строки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України та стягнув із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні саме в розмірі 50 000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Державного підприємства “Зарубинський спиртовий завод” слід залишити без задоволення, а рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року — залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства “Зарубинський спиртовий завод” залишити без задоволення.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 01 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст судового рішення виготовлено 07 жовтня 2026 року.

Головуюча: Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома