Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №606/303/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/303/25Головуючий у 1-й інстанції Малярчук В.В.

Провадження № 22-ц/817/813/26Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючої - Храпак Н.М.

Суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

за участі секретаря - Ліщак І.С.

та сторін: позивача ОСОБА_1 , її представника — адвоката Сампари Н.М., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Маркушевського Б.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу № 606/303/25 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Маркушевський Богдан Франкович та ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сампара Надія Миронівна, на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2026 року, ухваленого суддею Малярчуком В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

у лютому 2025 року представниця позивачки ОСОБА_1 – адвокатка Сампара Н.М. звернулася в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації вартості частки автомобіля марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 в розмірі 214 799,78 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 02.10.2010 виконавчим комітетом Довгенської сільської ради, Теребовлянського району Тернопільської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , актовий запис № 2.

22.01.2021 договором купівлі-продажу № 6144/2021/2397885, укладеного у ТСЦ № 6144 РСЦ ГСЦ МВС в Тернопільській області (філія ГСЦ MBC) придбаний транспортний засіб Ford Mondeo, 2010 року випуску, об`єм двигуна 1997 см. куб.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру МВС України, станом на 16.01.2025 року, за ОСОБА_2 зареєстрований транспортний засіб FORD MONDEO, 2010 року випуску, об`єм двигуна (см. куб.): 1997, на підставі договору купівлі-продажу № 6144/2021/2397885 від 22.01.2021, укладеного у ТСЦ № 6144 РСЦ ГСЦ МВС в Тернопільській області (філія ГСЦ MBC), копія відповіді на адвокатський запит, додається.

25.07.2024 рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області у справі №606/1424/24, яке набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Таким чином, під час перебування в шлюбі набуте наступне майно: Ford Mondeo, 2010 року випуску, об`єм двигуна 1997 см. куб.;

Вказують, що згідно висновку про вартість майна від 27 лютого 2025 року, виконаного ТОВ «Захід-Експерт», ринкова вартість автомобіля марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , станом на 27 лютого 2025 року становить 328560,00 грн.

Проте вважає, що частка позивачки ОСОБА_1 у спільному сумісному майні повинна бути збільшена на суму 52000 грн, які позивачка отримала від батька позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у особисту власність після продажу його автомобіля ВАЗ 21103.

Відповідач фактично користується спільним майном подружжя одноособово.

Означена ситуація породжує невизначеність у майнових відносинах подружжя, а тому позивачка змушена звернутися до суду з позовною заявою про розділ спільного сумісного майна подружжя.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2026 року позов представниці позивачки ОСОБА_1 – адвокатки Сампари Надії Миронівни до відповідача ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділено у власність ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на транспортний засіб марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 164 280 грн. 00 коп. компенсаційної вартості 1/2 частини транспортного засобу марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

У задоволені решти позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 1314 грн. 11 коп. судового збору. сплаченого позивачкою при зверненні до суду, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Маркушевський Богдан Франкович, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області у справі № 606/303/25 від 20.04.2026 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, представник заявника зазначає, що предметом позову в даній цивільній справі є стягнення грошової компенсації вартості частки транспортного засобу марки «FORD MONDEO» реєстраційний державний номер НОМЕР_3 , який сторони придбали в шлюбі та який відповідач використовує по даний час.

Вказує, що позиція позивачки, яка викладена нею в позовній заяві про те, що їй не було відоме місцезнаходження даного транспортного засобу, через що оцінити його є неможливим, є надуманою, оскільки відповідач відкрито використовував даний автомобіль та позивачу було відоме місце проживання відповідача, так як позивачка проживала в його житловому будинку в період шлюбу, її також були відомі засоби для зв`язку з відповідачем, але вона не зверталась до нього по питанню оцінки автомобіля, як і оцінювач.

До позовної заяви представником позивача додано копію висновку про вартість майна - автомобіля марки «FORD MONDEO» станом на 27 лютого 2025, який виданий ТОВ « Захід-експерт » та підписаний оцінювачем ОСОБА_5 . Оцінка даного транспортного засобу проведена по замовленню позивача ОСОБА_1 . Однак, копія даного висновку не засвідчена у встановленому порядку, на ній відсутні дані щодо її реєстрації. Окрім цього, особа, яка здійснювала оцінку, не попереджалася про кримінальну відповідальність за подання завідомо неправдивого висновку.

Зазначають, що ціна автомобіля оцінювачем визначена, виходячи з ринкової вартості автомобіля марки «FORD MONDEO». Про те, ним не вжито заходів для особистого огляду об`єкта оцінки, а використано лише дані отримані виключно від позивача ОСОБА_1 , що суперечить чинному законодавству.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Згідно з вимогами пункту 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» передбачено, що звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

Разом з тим, у вказаному звіті оцінювачем не наведено пояснень та обґрунтування неможливості проведення ним особистого огляду об`єкта дослідження - автомобіля марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що є порушенням вимог пункту 56 Національного стандарту та пунктів один, шість статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

А тому висновок оцінювача про вартість майна є неналежним доказом, та не може бути взятий до уваги при вирішенні справи по суті, оскільки він містить інформацію, яка не відповідає дійсним обставинам справи.

Вказують, що відповідач з проведеною оцінкою автомобіля був не згідний, про що свідчать матеріали цивільної справи, а сторона позивача в поданій позовній заяві не просила суд про призначення судово-товарознавчої експертизи і заперечувала про її призначення за клопотанням представника відповідача в ході судового розгляду, оскільки відповідачем було надано суду висновок експерта, де вартість автомобіля експертом визначене в розмірі 249000 грн. Даний висновок суд не прийняв до уваги мотивуючи тим, що він поданий після підготовчого засідання у даній справі. Саме з даного розміру або розміру, який би встановила експертиза, відповідач би провів компенсаційну виплату позивачу. При цьому, відповідач був згідний провести компенсацію позивачу з розміру 249 303,24 грн протягом судового розгляду справи, згідний він це зробити і на даний час, але позивач заперечує проти цього.

Представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Сампара Н.М. подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , у якому зазначила, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 фактично втратила доступ до майна, яке перебувало у володінні апелянта. Саме він користувався автомобілем та мав можливість визначати місце його зберігання, що їй не було відомо. Проживання ОСОБА_1 у будинку апелянта в період шлюбу не може свідчити про її обізнаність щодо подальшого місця знаходження автомобіля, оскільки після припинення сімейних відносин вона не мала доступу до господарства.

Також зазначають, що під час судових засідань адвокатка Сампара Н.М. неодноразово зверталась до представника відповідача із питаннями про надання доступу до автомобіля, який знаходиться у одноособовому користуванні ОСОБА_2 , ніякої відповіді від відповідача не було, що підтверджується матеріалами справи, зокрема протоколами судових засідань.

Разом з тим, свідки, які були допитані в суді першої інстанції зазначили, що з моменту розірвання шлюбу ОСОБА_1 фактично втратила доступ до майна, яке перебувало у володінні.

Також, як вбачається з апеляційної скарги, відповідач вказує, що “до позовної заяви додано копію висновку про вартість майна, копія даного висновку не засвідчена у встановленому порядку”.

Однак, представник позивачки, зазначає, що кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис та має презумпцію його відповідності власноручному підпису (ч.6 ст. 18 Закону №2155).

Отже, якщо копія документів підписується електронним підписом, то не потрібно додатково зазначати «Згідно з оригіналом».

Звертають увагу суду на те, що у Висновку про вартість майна від 27.02.2025 зазначено, що оцінка транспортного засобу «Ford Mondeo», д.н.з. НОМЕР_2 , проведена із застосуванням порівняльного методичного підходу, який передбачає визначення ринкової вартості майна шляхом порівняння об`єкта оцінки з аналогічними транспортними засобами з урахуванням їх моделі, року випуску, пробігу, технічного стану, комплектації та інших характеристик.

При цьому, у висновку прямо зазначено, що оцінка виконана відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-ІІІ від 12.07.2001, Національного стандарту № 1 (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10.09.2003, а також Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.07.2009 № 1335/5/1159, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.08.2009 за № 724/16740.

Таким чином, твердження відповідача про те, що визначення вартості автомобіля здійснено виключно за бажанням позивача, є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки експерт при проведенні оцінки був зобов`язаний керуватися вимогами чинного законодавства, а не виключно побажаннями замовника оцінки.

Крім того, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сампара Н.М., також подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області у справі № 606/303/25 від 20.04.2026 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсацію вартості частки транспортного засобу Ford Mondeo, 2010 року випуску, номер кузова (VIN-код): НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 . об`єм двигуна 1997 см. куб., а саме в розмірі – 52 280,00 грн., як особисту приватну власність та постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки транспортного засобу Ford Mondeo, 2010 року випуску, номер кузова (VIN-код): НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 . об`єм двигуна 1997 см. куб., в розмірі – 52 280,00 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, представник заявника зазначає, що автомобіль Ford Mondeo 2010 року випуску є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки був придбаний у період шлюбу, незалежно від того, що зареєстрований на ім`я відповідача. При цьому, кошти у розмірі 52 000 грн., отримані від продажу автомобіля ВАЗ 21103, були надані батьком позивачки саме для придбання спірного транспортного засобу, що свідчить про більший особистий внесок позивачки у набуття цього майна.

Враховуючи, що ринкова вартість автомобіля становить – 325 599,55 грн, то частка позивачки складає 162 799,78 грн., а з урахуванням додаткового особистого внеску підлягає збільшенню до 214 799,78 грн. Таким чином, заявлені позовні вимоги щодо збільшення розміру компенсації є обґрунтованими, відповідають нормам сімейного законодавства України та підтверджуються фактичними обставинами справи.

Звертають увагу суду, що кошти, отримані від продажу автомобіля ВАЗ 21103, є власністю саме власника транспортного засобу – ОСОБА_4 , а не осіб, які лише користувалися вказаним автомобілем. Сам по собі факт користування транспортним засобом подружжям не породжує у них права власності на грошові кошти, отримані від його відчуження. Відтак, передача ОСОБА_4 коштів у сумі 52 000 грн своїй дочці – ОСОБА_1 – для придбання нового автомобіля за своєю правовою природою є даруванням грошових коштів, а тому відповідно до положень ст. 57 СК України такі кошти є особистою приватною власністю того з подружжя, кому вони були подаровані, та не входять до складу спільного сумісного майна подружжя.

Суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення фактично визнав зазначені обставини та прямо констатував, що відповідно до частини сьомої ст. 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, також кошти, що належали одному з подружжя, то частка у такому майні відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю. Однак, незважаючи на встановлення вказаних обставин та правильне застосування норм матеріального права у мотивувальній частині рішення, суд першої інстанції безпідставно не врахував цього при ухваленні оскаржуваного рішення та фактично не надав правового значення особистому внеску заявниці у придбання спірного майна.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Маркушевський Б.Ф. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначив, що позиція позивача щодо особистих коштів позивачки в розмірі 52 00 грн суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки грошові кошти в сумі 52000 грн позивачка отримала від свого батька ОСОБА_4 на придбання автомобіля «Ford Mondeo», в інтересах сім`ї (позивача та відповідача), а не в інтересах лише однієї ОСОБА_1 . Окрім того, на придбання зазначеного транспортного засобу відповідач також використав належні йому грошові кошти. Щодо зазначених в апеляційній скарзі свідків та їх показань, то вони є зацікавленими особами зі сторони позивача, але навіть аналіз їх свідчень підтверджує викладену відповідачем позицію, а саме, що автомобіль було придбано в інтересах сім`ї. Крім того, вказують, що суд безпідставно врахував надані позивачем докази на підтвердження вартості спірного майна, так як вони не встановлюють дійсну вартість майна, їх складено з порушенням вимог законодавства. Тобто, вони не є належними та допустимими доказами у справі.

Представник відповідача – адвокат Маркушевський Б.Ф. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, зіславшись на мотиви викладені у ній.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник – адвокат Сампара Н.М. апеляційної скарги ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Маркушевський Богдан Франкович, не визнали, вважаючи її безпідставною та подану ними апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи викладені в ній.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 шлюб між відповідачем ОСОБА_2 та позивачкою ОСОБА_6 було зареєстровано 02.10.2010 виконавчим комітетом Довгенської сільської ради, Теребовлянського району Тернопільської області, актовий запис № 2.

Під час спільного подружнього проживання в них народився син: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після реєстрації шлюбу, батько позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 передав у користування сторонам транспортний засіб марки «ВАЗ 21103», 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 .

Згідно договору купівлі–продажу № 6144/2021/2474391 від 13.03.2021, укладеного у ТСЦ № 6144 РСЦ ГСЦ МВС в Тернопільській області (філія ГСЦ МВС), продавець ОСОБА_4 продав через уповноважену особу ОСОБА_8 покупцю ОСОБА_9 транспортний засіб марки «ВАЗ 21103», 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , за ціною 52000 грн.

Згідно договору купівлі–продажу № 6144/2021/2397885 від 22.01.2021 року, укладеного у ТСЦ № 6144 РСЦ ГСЦ МВС в Тернопільській області (філія ГЦ МВС), придбаний транспортний засіб марки «Ford Mondeo», 2010 року випуску, об?єм двигуна 1997 см. куб.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру МВС України станом на 16.01.2025 року, за відповідачем ОСОБА_2 зареєстрований транспортний засіб «FORD MONDEO», 2010 року випуску, об`єм двигуна (см. куб.): НОМЕР_6 , на підставі договору купівлі-продажу № 6144/2021/2397885 від 22.01.2021, укладеного у ТСЦ № 6144 РСЦ ГСЦ МВС в Тернопільській області (філія ГСЦ МВС).

Транспортний засіб марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , придбаний сторонами під час шлюбу є спільним сумісним майном позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що транспортний засіб марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 належить сторонам по справі на праві спільної сумісної власності, оскільки був набутий ними за час шлюбу та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнав за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , і стягнув з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 164 280 грн 00 коп. компенсаційної вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу. Також, суд виснував, позивачкою не надано суду належні, допустимі та достатні докази, того, що частка у спільному сумісному майні повинна бути збільшена на суму 52000 грн., які позивачка отримала від батька позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у особисту власність після продажу його автомобіля ВАЗ 21103.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на таке.

У відповідності до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Положеннями частини першої статті 69 СК України визначено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Конструкція норми частини третьої статті 368 ЦК України і норми статті 60 СК України вказує на презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу.

Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя.

Заінтересована особа може довести, що хоча майно і було придбано у шлюбі, проте за його (її) особисті кошти. У цьому разі презумпцію права спільної сумісної власності на це майно буде спростовано. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Такі висновки узгоджуються зі змістом постанови Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21).

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 виснувала, що частини четверта та п`ята статті 71 СК України не передбачають обов`язкову згоду відповідача на присудження позивачеві грошової компенсації замість частки останнього у праві спільної сумісної власності на майно, а також не передбачають обов`язкове внесення відповідачем на депозитний рахунок суду грошової компенсації у спорах, у яких про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності й отримання компенсації на свою користь просить позивач. Якщо за позовом одного із подружжя (який відмовляється від його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ на користь відповідача - іншого із подружжя - та просить стягнути відповідну грошову компенсацію за таку частку) суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у цьому майні, бо відповідач не погодився на присудження грошової компенсації позивачеві та не вніс відповідну суму на депозитний рахунок, таке судове рішення не буде ефективним для захисту прав та інтересів позивача як співвласника. Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що спірне нерухоме майно, а саме: транспортний засіб, марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 придбаний ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі, тому зазначене майно, виходячи з приписів статті 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно висновку про вартість майна від 27 лютого 2025 року, виконаного ТОВ «Захід-Експерт» ринкова вартість автомобіля марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 станом на 27 лютого 2025 року становить 328560, 00 грн.

Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а саме набуття спірного транспортного засобу у період перебування сторін у шлюбі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності, то частки подружжя у такому майні вважаються рівними і воно підлягає поділу між ними, що складає частину ринкової вартості автомобіля і становить 164 280, 00 грн.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, позивачка ОСОБА_1 покликається на те, що її частка у спільному сумісному майні повинна бути збільшена на суму 52000 грн, які позивачка отримала від батька позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у особисту власність після продажу його автомобіля ВАЗ 21103.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України)

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що кошти в розмірі 52 000 грн, які ОСОБА_1 отримала від батька ОСОБА_4 були витрачені позивачем саме на придбання спірного нерухомого майна, а не витрачені в інтересах сім`ї під час перебування сторін у шлюбі.

Крім того у матеріалах відсутні будь - які докази (в тому числі, нотаріально посвідчений договір дарування) того, що спірне майно було придбане і за рахунок особистих грошових коштів ОСОБА_1 , які могли б відповідно до закону вважатися її особистою приватною власністю.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно в порядку поділу спільного майна подружжя стягнув з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 164 280, 00 грн компенсаційної вартості 1/2 частини транспортного засобу марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 з приводу того, що у матеріалах справи відсутні відомості про дійсну вартість спірного транспортного засобу, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що на підтвердження вартості транспортного засобу марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , позивачкою надано суду висновок про вартість майна від 27.02.2025, складений суб`єктом оціночної діяльності І. Гайдамахою, який має відповідну кваліфікацію оцінювача у напрямку оцінки майна, зокрема в оцінці дорожніх транспортних засобів, що стверджується кваліфікаційним свідоцтвом оцінювача за № 232-3 від 04 травня 2014 року, яке свідчить про фаховий рівень знань виконавця оцінки.

У висновку зазначено, що оцінка транспортного засобу «FORD MONDEO», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , проведена із застосуванням порівняльного методичного підходу, який передбачає визначення ринкової вартості майна шляхом порівняння об`єкта оцінки з аналогічними транспортними засобами з урахуванням їх моделі, року випуску, пробігу, технічного стану, комплектації та інших характеристик.

При цьому у висновку вказано, що оцінка виконана відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-ІІІ від 12.07.2001, Національного стандарту № 1 (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10.09.2003, а також Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.07.2009 № 1335/5/1159, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.08.2009 за № 724/16740.

Таким чином, дійсний розмір вартості спірного транспортного засобу визначений судом на підставі поданих позивачем доказів, які не спростовані відповідачем.

При цьому, заперечуючи щодо наданого позивачкою висновку про вартість майна від 27.02.2025, відповідач не подав клопотання про призначення судової — товарознавчої експертизи, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, а клопотання про долучення в суді першої інстанції в якості доказу висновку експертного дослідження від 22.03.2025 судом залишено без розгляду, оскільки не заявлено клопотання про поновлення строку подання доказів, тому не заслуговують на увагу доводи представника заявника, що наявний в матеріалах справи висновок про вартість майна від 27.02.2025 не є належним та допустимим доказом.

За таких обставин суд першої інстанції, належним чином дослідивши подані сторонами докази, встановивши обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи та беручи до уваги те, що сторони не досягли згоди щодо поділу спільного майна, виходячи з презумпції рівності часток подружжя, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність частково задовольнити позов та в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 та стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 164 280 грн. 00 коп. компенсаційної вартості 1/2 частини транспортного засобу марки «FORD MONDEO», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

Таким чином доводи апеляційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивачки з висновками суду.

При цьому, докази та обставини, на які посилається позивачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Маркушевський Богдан Франкович та ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сампара Надія Миронівна, слід залишити без задоволення, рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2026 року, залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Маркушевський Богдан Франкович та ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сампара Надія Миронівна — залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2026 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 02 жовтня 2026 року.

Головуюча Н. М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома