Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №333/12159/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 12.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 333/12159/25 Головуючий у 1 інстанції Ковальова Ю. В.

Провадження № 22-ц/807/2047/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Бредуна Д.С., Сакояна Д.І.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Водоканал», в особі представника Поляка Богдана Валентиновича, на заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення,

ВСТАНОВИВ:

До Комунарського районного суду міста Запоріжжя звернулось Комунальне підприємство «Водоканал» з позовом до відповідачів про стягнення боргу по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення, вказавши, що відповідачі проживають за адресою: АДРЕСА_1 , користується послугами КП «Водоканал», але оплату не здійснюють у повному обсязі, у зв`язку з чим, за період з 01.01.2020 по 30.06.2025 утворилась заборгованість у сумі 46096,33 грн, яку позивач просив стягнути з відповідачів, а також стягнути понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2026 року позов Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення, задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь Комунального підприємства «Водоканал» заборгованість по оплаті послуг з водопостачання і водовідведення за період з 01.01.2020 по 30.06.2025 в розмірі 32050,44 грн, а також понесені позивачем судові витрати в сумі 2105,35 грн; в задоволенні інших позовних вимог –відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 07 серпня 2026 року Комунальне підприємство «Водоканал», подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо стягнення нарахувань на дві особи, не звернувши увагу, що рахунки на ім`я відповідачів були складені на три особи, відповідачами ніколи не заперечувалося нарахування саме на трьох осіб, про зміну кількості зареєстрованих осіб позивача вони не повідомляли, обов`язок зі сплати є солідарним, тому повинен бути покладений на відповідачів у повному обсязі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Бредун Д.С. та Сакоян Д.І.

Ухвалою від 10 серпня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

19 серпня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 21 серпня 2026 року відкрито провадження.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 21 серпня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Правом на надання відзиву відповідачі не скористалися, конверти, адресовані відповідачам, повернулися на адресу апеляційного суду у зв`язку з неотриманням, також були розміщені оголошення про призначення розгляду справи без проведення судового засідання на офіційному сайті Запорізького апеляційного суду.

Згідно із ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Позивач не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі. Однак, в силу вимог ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду заочного рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

В силу вимог ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга представника позивача у цій справі підлягає задоволенню з таких підстав.

В силу вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997, набула чинності для України 11.09.1997) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) – відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 з 11.10.1980 та з 04.02.1997 відповідно.

Позивач – КП «Водоканал» у період з 01.01.2020 по 30.06.2025 надав послуги з водопостачання і водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується розрахунком, наданим позивачем за особовим рахунком № НОМЕР_1 .

Суд першої інстанції вважав доведеним, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 споживали послуги, надані позивачем, оскільки доказів зворотного відповідачами суду надано не було.

Як вбачається з наданого розрахунку заборгованості, в період з 01.01.2020 по 30.11.2020 нарахування за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення КП «Водоканал» здійснювало на підстави показань приладу обліку, а з 01.12.2020 по 30.06.2025 здійснювало згідно із встановленою нормою водоспоживання та у відповідності до кількості зареєстрованих осіб, а саме з розрахунку на 3 особи (що зазначено в розрахунку заборгованості).

Суд першої інстанції обґрунтував свій висновок про часткове задоволення позовних вимог тим, що позивачем не було надано жодного доказу споживання такою третьою особою наданих послуг, докази про існування такої особи, на яку нараховано позивачем заборгованість і заявлено вимоги про стягнення такої заборгованості з відповідачів відсутні, тому вважав за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з відповідачів за період з 01.12.2020 по 30.06.2025 в сумі 28091,80 грн (42137,69: 3 х 2) та за період з 01.01.2020 по 30.11.2020 в розмірі 3958,64 грн, а всього – 32050,44 грн.

Апеляційний суд не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» N 2189-VIII від 09.11.2017 комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017, який введено в дію з 01.05.2019, правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, мають ознаки зобов`язання, в силу яких споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За приписами ст. 21 Закону України 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» 2189-VIII виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Обов`язок споживача житлово-комунальних послуг ґрунтується не тільки на договорі, але й на законі, відсутність письмових договірних відносин не є підставою для звільнення від оплати житлово-комунальних послуг.

Споживач зобов`язаний оплатити надані житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними.

Згідно п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (втратила чинність 01.05.2022), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Згідно з Правилами з надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 року № 85), розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

КП «Водоканал» визначено виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення на території м. Запоріжжя, яким фактично надані вказані послуги до помешкання, де зареєстровані відповідачі, а тому воно правомірно розраховує на їх оплату споживачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ч. 1 ЦК України).

Порядок проведення перерахунку за надання послуг з водопостачання та водовідведення споживачам - фізичним особам регулюється Законом України «Про питну воду і питне водопостачання» № 2918-ІІІ від 10.01.2002, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», введеними в дію Постановою Кабінету міністрів України від 21.07.2005 № 630, «Правилами з надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 року № 85), «Порядком зменшення розміру плати за комунальні послуги в разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї за місцем реєстрації», затвердженим Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №142 від 24.03.2017, який діяв до 31.05.2023 та затвердженим Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № від 31.05.2023 «Порядком зменшення розміру комунальної плати в разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї за місцем реєстрації понад 30 календарних дів».

Зокрема, пунктом 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення передбачено, що споживач має право на зменшення розміру оплати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його, їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Також за змістом пп.7 п.45 Правил з надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення споживач має право на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження відповідно до умов договору.

Пунктом 6 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що за умови документального підтвердження, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) на період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб.

Порядком зменшення розміру плати за комунальні послуги в разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї за місцем реєстрації від 24.03.2017 встановлено, що при несвоєчасному зверненні споживача до виконавця послуг з питання оформлення перерахунку за спожиті послуги останній уточнює та вносить зміни до особових рахунків з початку поточного кварталу. За попередній період перерахунки не проводяться. Аналогічна норма закріплені і в Порядку зменшення розміру комунальної плати в разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї за місцем реєстрації понад 30 календарних дів від 31.05.2023.

Відповідно до п.п. 11 п. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.

Відповідно до пп.7 п.49 Правил з надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у разі укладення індивідуального договору або індивідуального договору про надання послуг з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем отримувати інформацію від споживача про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) шляхом надання йому витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно, фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів того, що вони не користувалася послугами з централізованого постачання холодної води, централізованого водовідведення за спірний період з дозволу відповідних органів виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства у відповідності з Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, про що обґрунтовано зазначає представник КП «Водоканал» в апеляційній скарзі.

Як зазначалося вище, на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 546 від 28 жовтня 1999 року «Про порядок оплати послуг за водоспоживання і водовідведення» КП «Водоканал» визначено виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення на території м. Запоріжжя, яким фактично надані вказані послуги до помешкання, де зареєстровані відповідачі, а тому воно правомірно розраховує на їх оплату споживачем.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що позивачем завчасно на адресу відповідачів надсилалися щомісячні розрахунки заборгованості, з яких вбачалося, що нарахування здійснюється на трьох зареєстрованих осіб, однак матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження звернення відповідачів до КП «Водоканал» з повідомленням про непроживання хоча б однієї з трьох осіб за зазначеною адресою, або про зняття її з реєстрації, або з заявою про здійснення перерахунку у відповідності до зазначених вище норм законодавства.

За відсутності доказів іншого, апеляційний суд вважає, що саме відповідачами як споживачами було надано виконавцю комунальних послуг інформацію про трьох осіб, які є споживачами наданих послуг, про зміну власника житла або про зміну фактичної кількість осіб певний період завчасно повідомлено не було, тому вони повинні нести в солідарному порядку нараховані витрати у повному обсязі, що не позбавляє їх права у встановленому порядку звернутися до виконавця послуг за перерахунком при наявності та надати відповідні підтвердження.

Доказів на спростування здійсненого позивачем розрахунку відповідачами не надано.

Зазначене суд першої інстанції не врахував та прийшов до помилкового висновку про зменшення розміру нарахованої заборгованості, отже ухвалив рішення без з`ясування усіх істотних обставин справи.

Тому доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, судове рішення підлягає зміні в частині розміру нарахованої заборгованості, а не скасуванню, як просив апелянт.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідачів, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Апеляційний суд на виконання вимог ч.5 ст. 12 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги.

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2 ст. 367 ЦПК України).

В силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, такі докази, передбачені ч.2, 3 ст. 367 ЦПК України, які б могли бути узяті судом до уваги за неможливості подання їх суду першої інстанції, у цій справі відсутні та відповідачами апеляційному суду не надані.

За змістом ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Водоканал» задовольнити частково.

Заочне рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2026 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення – задовольнити.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) , ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .) на користь Комунального підприємства «Водоканал» (69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 61, ідентифікаційний номер юридичної особи 03327121, НОМЕР_4 в АТ «ПУМБ») заборгованість по оплаті послуг з водопостачання і водовідведення за період з 01.01.2020 по 30.06.2025 в розмірі 46096,33 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ), , ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Водоканал (69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 61, ідентифікаційний номер юридичної особи 03327121, НОМЕР_4 в АТ «ПУМБ») судовий збір в розмірі 3028,00 грн, тобто по 1516,00 грн з кожного».

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ), , ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Водоканал (69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 61, ідентифікаційний номер юридичної особи 03327121, НОМЕР_4 в АТ «ПУМБ») судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4542,00 грн, тобто по 2271,00 грн з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 12 жовтня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам справи для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: Д.С. Бредун

Суддя: Д.І. Сакоян