Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №332/1873/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 06.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 332/1873/26 Головуючий у 1 інстанції Сапунцов В. Д.

Провадження № 22-ц/807/2068/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

членів колегії: суддів: Бредуна Д.С., Сакояна Д.І.,

за участю секретаря судового засідання: Бєлової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 14 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в особі адвоката Волкова Юрія Олександровича, до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (стара назва – Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса)) про скасування арешту нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду м. Запоріжжя 26 березня 2026 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі адвоката Волкова Юрія Олександровича до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про скасування арешту нерухомого майна, яке є єдиним житлом.

Відповідно до змісту позовної заяви, позивач вказує, що він є власником житлового будинку – об`єкта житлової нерухомості з розміром частки 1/1, за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:02:001:0047.

Як стало відомо позивачу з інформаційної довідки, номер запису про обтяження 62366727, 18.11.2025 державним виконавцем Лівобережного відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) Кочіашвілі Мириною Семенівною було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 81910440 про арешт нерухомого майна. Арешт нерухомого майна був накладений Лівобережним відділом Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) в межах виконавчого провадження № 79199009, згідно до постанови про арешт майна боржника від 13.11.2025 без визначення найменування такого майна.

Арешт нерухомого майна був накладений в межах виконавчого провадження № 79199009 за виконавчим документом № 332/4644/21 виданим Заводським районним судом міста Запоріжжя від 29.05.2023 на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЗАПОРІЖГАЗ» про стягнення з позивача вартості необлікованого об`єму та обсягу природного газу у сумі 170849,97 грн. та судових витрат у сумі 9384,08 грн.

Відповідно до доданої до позовної заяви копії постанови Лівобережного відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про арешт коштів боржника від 13.11.2025 за ВП № 79199009, залишок боргу за виконавчим документом становив 159349,97 грн.

Позивач вказує, що арештоване в рамках вищезазначеного виконавчого провадження нерухоме майно, це єдине житло, яким він володіє та відповідно єдине житло в якому він проживає, що підтверджується відсутністю виявлення відповідачем іншого нерухомого майна в межах виконавчого провадження № 79199009.

У зв`язку з тим, що сума заборгованості за виконавчим провадженням на час подання позову становить менше 20 розмірів мінімальної заробітної плати та ту обставину, що наявність арешту на нерухомість, що є єдиним місцем проживання позивача, створює загрозу звернення стягнення на цю нерухомість, вважає продовження дії арешту безпідставним та просить скасувати постанову відповідача про арешт коштів боржника від 13.11.2025 за ВП № 79199009 в частині накладення арешту на об`єкт житлової нерухомості з розміром частки 1/1, за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:02:001:0047, зобов`язавши Лівобережний відділ Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) внести відповідні зміни щодо скасування арешту у відповідні реєстри.

Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 14 липня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в особі адвоката Волкова Юрія Олександровича, до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про скасування арешту нерухомого майна відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 13 серпня 2026 року ОСОБА_1 через канцелярію суду подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосуванням норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначився з предметом позову, витлумачив норми права на власний розсуд, безпідставно включив до розміру заборгованості суму витрат на виконавче провадження, не з`ясував усіх обставин справи, не врахував релевантну практику Верховного Суду та припустився до помилкових висновків, які порушують його права як власника зазначеного будинку, на який органом виконавчої служби безпідставно накладений арешт.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Бредун Д.С., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 13 серпня 2026 року справу витребувано у суду першої інстанції.

28 серпня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою від 02 вересня 2026 року справу повернуто до суду першої інстанції, наданий строк для усунення недоліків.

08 вересня 2026 року вказана справа надійшла до Запорізького апеляційного суду.

Ухвалою апеляційного суду від 11 вересня 2026 року 2026 року відкрито провадження, наданий строк на надання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду від 11 вересня 2026 року апеляційну скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні.

16 вересня 2026 року від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених в ній.

Позивач та представник відповідача у судове засідання не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, з заявами про відкладення розгляду не зверталися.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність осіб, що не з`явилися до судового засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шестидесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по щодо утримання суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки позивач та представник відповідача були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, матеріали справи в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України,колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 255, 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених ст. 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

У ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає повною мірою.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі виконавчого листа № 332/4644/21, виданого Заводським районним судом м. Запоріжжя 29.05.2023, відкрито виконавче провадження № 79199009 про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Запоріжгаз» вартості необлікованого об`єму та обсягу природного газу у сумі 170849,97 грн. та судових витрат у сумі 9384,08 грн.

Залишок суми основного боргу на момент пред`явлення виконавчого документа до виконання становив 159349,97 грн., що підтверджується позивачем у позовній заяві.

З метою забезпечення належного виконання рішення суду державним виконавцем, керуючись ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», 13.11.2025 було винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника. Відповідне обтяження зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за номером запису 62366727.

Відповідно до наданих представником позивача доказів, станом на час ухвалення цього рішення загальна сума заборгованості боржника – ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 79199009 складає 172584,97 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за виконавчим провадженням №79199009 є непогашеною в повному обсязі, що виключає можливість для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини у відповідності до приписів п. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», зазначивши. що позивачем не надано жодних доказів щодо здійснення виконавцем заходів, направлених на примусову реалізацію нерухомого майна, що належить позивачу або обмеженню прав позивача на користування цим майном.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що йому на праві власності належить єдине нерухоме майно, на яке постановою виконавця накладений арешт у виконавчому провадженні № 79199009.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч 1 ст. 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Враховуючи, що арешт на майно накладено задля забезпечення виконання рішення суду, тобто позивач має статус боржника, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивач не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Отже, суд першої інстанції помилково розглянув справу по суті та не врахував того, що арешт на майно ОСОБА_1 був накладений у незавершеному виконавчому провадженні з метою забезпечення примусового виконання рішення суду, а тому він не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду у позовному провадженні, отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Апеляційний суд зауважує, що боржник, як сторона виконавчого провадження у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Правилами ч. 1 та 2 ст. 377 ЦПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишення позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 255, 257 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки суд першої інстанції не встановив природу правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосував норми процесуального права, судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись ст. 255, 374, 377, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 14 липня 2026 року – скасувати.

Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в особі адвоката Волкова Юрія Олександровича, до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (стара назва – Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса)) про скасування арешту нерухомого майна – закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складений 12 жовтня 2026 року. Копію постанови направити учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: Д.С. Бредун

Суддя: С.І. Сакоян