Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №335/3880/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 06.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 335/3880/26 Головуючий у 1 інстанції Шалагінова А. В.

Провадження № 22-ц/807/1970/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Бредуна Д.С., Сакояна Д.І.

секретаря судового засідання: Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в особі представника Пасічник Олени Миколаївни, на рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 30 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Янівської Галини Ярославівни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії,

ВСТАНОВИВ:

10 квітня 2026 року ОСОБА_1 в особі представниці адвоката Янівської Г.Я. звернулась до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення в порядку спадкування грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_1 є дочкою та спадкоємицею за законом щодо майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті спадкодавниці залишилася спадщина у вигляді недоотриманої пенсії.

14.08.2024 державним нотаріусом Сьомої львівської державної нотаріальної контори позивачці було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з пенсійних коштів – залишку нарахованих, але не виплачених коштів розміром 74140,81 грн, що перебувають в ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Після отримання свідоцтва про право на спадщину, 25.09.2025 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про виплату недоотриманої пенсії після смерті її матері. Однак рішенням від 26.09.2025 за № 923180141758 відповідач відмовив у вказаній виплаті, посилаючись на те, що пенсійна справа ОСОБА_2 знята з обліку 01.08.2024 у зв`язку зі смертю пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_1 , а за поновленням виплати пенсії ОСОБА_2 з 01.03.2016 не зверталась.

19.01.2026 позивачка вдруге звернулась до відповідача із заявою, в якій наполягала на тому, що вона просить виплатити суму пенсії в порядку спадкування, а не в адміністративному порядку. Відповіді на це звернення не надійшло.

Посилаючись на положення ст. 328, 1216, 1218, 1227, 1261 Цивільного кодексу України, просила стягнути з ГУ ПФУ в Запорізькій області недоотриману пенсію ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.08.2025, виданого Державним нотаріусом Сьомої львівської державної нотаріальної контори, в сумі 74140,81 грн.

Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 30 червня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману за життя пенсію ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 14 серпня 2025 року державним нотаріусом Сьомої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 3-236, розміром 74140,81 грн. Також стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь держави судовий збір розміром 1 064, 96 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 24 липня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, просило скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30.06.2026 по справі № 335/3880/26 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник апелянта зазначив, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області з дислокацією у м. Пологи, що є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України та отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За життя ОСОБА_2 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії не зверталася. Крім того, за життя ОСОБА_2 мала статус внутрішньо переміщеної особи.

Виплату пенсії було призупинено з 01.03.2016.

За змістом ч. 1 ст. 46 Закону України № 1058 передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Отже, розмір недоотриманої пенсії розраховується з дня звернення спадкоємця із заявою та виплачується не більше ніж за три роки.

Враховуючи вищезазначене, апелянт вважав, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення винесене з порушенням норм процесуального прав та неправильно застосовані норми матеріального права, вважаю, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Бредун Д.С. та Сакоян Д.І.

Ухвалою від 24 липня 2026 року справу витребувано у суду першої інстанції.

05 серпня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 07 серпня 2026 року відкрито провадження.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 07 серпня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

13 серпня 2026 року надійшов відзив, в якому представник позивача просив апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2026 року у справі № 335/3880/26 залишити без змін.

В обґрунтування доводів зазначає, що існування заборгованості перед спадкодавцем підтверджено самим Пенсійним фондом та не заперечується відповідачем. Після видачі свідоцтва про право на спадщину право на вказані грошові кошти перейшло до позивача. Доводи апелянта фактично зводяться до спроби поставити під сумнів уже оформлене спадкове право, хоча Пенсійний фонд визнав наявність відповідної суми, надав довідку нотаріусу для оформлення спадщини та не оскаржував свідоцтво про право на спадщину у встановленому законом порядку. Предметом спору є не призначення чи поновлення пенсії, а виплата вже визначеної суми, яка належала померлому пенсіонеру та увійшла до складу спадщини. Фактично Пенсійний фонд одночасно визнає наявність недоотриманої пенсії та заперечує право спадкоємця на її отримання, що є взаємовиключними твердженнями. Посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 не зверталась за поновленням виплати пенсії, не мають правового значення для правильного вирішення спору.

Ухвалою суду від 29 вересня 2026 року постановлено розгляд цивільної справи проводити у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, з заявами про відкладення розгляду не зверталися.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шестидесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, представник позивача – у відзиві на апеляційну скаргу, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

В силу вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ч.1 ст. 381 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає, зважаючи на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Дмитрівка Шахтарського району Донецької області, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 , виданого 16.06.2010 Сніжнянським МВ ГУМВС України в Донецькій області. Місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6 – 8).

ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довідки від 10.09.2024 № 1306-5003443116 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 10).

З копії довідки ГУ ПФУ в Запорізькій області вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебувала на обліку в цьому Управлінні та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті залишилася недоотримана пенсія в сумі 74140,81 грн (а.с. 17).

14.08.2025 державним нотаріусом Сьомої львівської державної нотаріальної контори Львівської області видано ОСОБА_1 свідоцтво на спадщину за законом. За змістом цього свідоцтва, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , 1946 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з пенсійних коштів – залишку нарахованих, але не виплачених коштів, у сумі 74140,81 грн, що перебувають у ГУ ПФУ в Запорізькій області, які належать спадкодавцю ОСОБА_2 , яка перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області, на підставі довідки, виданої ГУ ПФУ в Запорізькій області від 13.03.2025 № 0800-0401-8/23665 (а.с. 11).

25.09.2025 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою № 9729 щодо оформлення та виплати суми недоотриманої пенсії за померлу ОСОБА_2 , що ніким не оспорюється.

Рішенням заступника начальника відділу опрацювання документів № 2 ГУ ПФУ в Запорізькій області від 26.09.2026 відмовлено ОСОБА_1 в оформленні та виплаті суми недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю за померлу ОСОБА_2 за заявою від 25.09.2025 № 9729. Рішення мотивовано тим, що пенсійна справа ОСОБА_2 знята з обліку з 01.08.2024 у зв`язку зі смертю пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_1 , за актовим записом № 13 від 31.01.2025.

За поновленням виплати пенсії ОСОБА_2 не зверталася з 01.03.2016. За життя отримувачка пенсійних виплат ОСОБА_3 до територіальних органів ПФУ за поновленням виплати з повідомленням про недоодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення РФ не зверталася. На підставі ст. 52 та вимог пункту 14-4 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058 IV ухвалено рішення щодо відмови в оформленні та виплаті недоотриманої пенсії (а.с. 13)

19.01.2026 позивачка вдруге звернулась до відповідача із заявою, в якій наполягала на тому, що вона просить виплатити суму пенсії в порядку спадкування, а не в адміністративному порядку (а.с. 14).

Відповіді на це звернення відповідач не надав. Не надано цієї відповіді відповідачем і під час розгляду справи.

Далі, на адвокатський запит від 17.03.2026 № 3/17-03-26 стосовно розгляду заяви позивачки від 19.01.2026, відповідач надав відповідь із посиланням на попереднє рішення від 26.09.2025 № 923180141758 про відсутність підстав для виплати позивачці пенсії ОСОБА_3 (а.с. 15, 16).

Зрештою, позивачка так і не отримала вищезазначену суму недоотриманої спадкодавцем пенсії в порядку спадкування та звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вважав, що позивачка у встановленому законом порядку набула право власності на недоотриману пенсію розміром 74140,81 грн, що залишилася після смерті її матері ОСОБА_2 , отримавши відповідне свідоцтво про право на спадщину. В даному випадку відповідач протиправно перешкоджає реалізації прав позивачки як спадкоємця на отримання всього належного їй спадкового майна.

За наведеного, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки суму недоотриманої пенсії, яка увійшла до складу спадщини, розміром 74140,81 грн.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є законним.

Матеріали справи однозначно свідчать про те, що на теперішній час між сторонами існує спір щодо права позивачки на отримання суми недоотриманої пенсії її матір`ю в розмірі 74140,81 грн, яка увійшла до складу спадщини.

Спірні правовідносини врегулюванні наступними нормами права.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до Європейської соціальної хартії (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

За п. 14-4 Розділу XV прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до п.10 «Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території», особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться за умови неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат.

Ці положення були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №299, набрали чинності лише 20 березня 2025 року, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин щодо пенсійних виплат ОСОБА_2 на які вона мала право на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки відповідно до ст. 58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, нормативно-правові акти регулюють лише ті відносини, які виникли після набрання ними чинності.

Натомість відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у ч.2 ст. 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст частини третьої статті 52 Закону №1058-IV узгоджується зі змістом ст. 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Положення ч. 2, 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості – переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20).

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі №608/1189/14-а зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Як свідчить аналіз положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу (або рішення суду) про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 16.03.2016 з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому сам факт припинення нарахування ОСОБА_2 пенсії з 16.03.2016 року жодним доказом не підтверджений.

За доводами апелянта ОСОБА_2 за життя перебувала на окупованій території.

Однак за змістом п.2 Постанови КМУ № 457 від 16 квітня 2022 року «Про підтримку окремих категорій населення, яке постраждало у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» для осіб, які проживають у населених пунктах, які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), нарахування і виплата всіх належних соціальних виплат (пенсій, соціальних допомог, пільг та субсидій тощо) продовжуються в повному обсязі з урахуванням особливостей, визначених постановами Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2022 р. № 162 «Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період введення воєнного стану» від 07 березня 2022 р. № 214 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги та пільг на період введення воєнного стану» - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 р. № 258, та від 07 березня 2022 р. № 215 «Про особливості нарахування та виплати грошових допомог, пільг та житлових субсидій на період дії воєнного стану», за змістом яких невиплачені суми пенсій, грошової допомоги включаються до виплати у наступних виплатних періодах.

Припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом (шляхом «призупинення», а не припинення, і без оформлення необхідного для цього «рішення» компетентного органу), та не оскарження дій відповідача спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсійних виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Таким чином, призначена пенсія померлому, яка йому не нараховувалась та не виплачувалась, не позбавляє його спадкоємців можливості її успадкувати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 (провадження №61-11268сво20).

Згідно зі ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення ст. 1227 ЦК України доводить, що:

– цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

– право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (ст.. 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту – смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї – спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до ст. 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (ст. 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (ст. 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (ст. 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

– право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на пенсію). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень ст. 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Суд першої інстанції вважав встановленим, що грошова сума була нарахована спадкоємцеві та визначена відповідачем, виходячи зі змісту довідки ГУ ПФУ в Запорізькій області від 13 березня 2026 року, відповідно до якої ОСОБА_2 перебувала на обліку в цьому управлінні та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а після її смерті залишилася недоотримана пенсія в сумі 74140,81 грн. Апеляційний суд цілком погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру майна спадкового що складається з пенсійних коштів, та не бере до уваги зміст цієї довідки щодо можливості зменшення розміру недоотриманої пенсії в залежності від дат звернення до Пенсійного фонду особи, яка має право на спадщину із оформленим свідоцтвом про праву на спадщину, вважаючи їх обумовленими суб`єктивним трактування норм закону, яке спрямоване виключно на позбавлення права власності на майно, що належало спадкодавцю на час його смерті.

Доводи апелянта, які ґрунтуються на ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є безпідставними, оскільки дана правова норма також розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та не стосується правовідносин щодо спадкування. Припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень ст. 1227 ЦК України, ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини у справі, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідачки та її представника, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Апеляційний суд на виконання вимог ч.5 ст. 12 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги.

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2 ст. 367 ЦПК України).

В силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, такі докази, передбачені ч.2, 3 ст. 367 ЦПК України, які б могли бути узяті судом до уваги за неможливості подання їх суду першої інстанції, у цій справі відсутні та позивачем апеляційному суду не надані.

Згідно із ч.3 ст. 376 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ч.2 ст. 376 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 133, 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України у разі відмови апелянтові у задоволенні його апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в особі представника Пасічник Олени Миколаївни – залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 30 червня 2026 року у цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 12 жовтня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам справи для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: Д.С. Бредун

Суддя: Д.І. Сакоян