Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №308/7906/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/7906/25

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.10.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за апеляційною скаргою адвоката Нам?яка Ю.Ю., в інтересах ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 листопада 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 листопада 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.

Стягнуто з ОСОБА_1 штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн.00 коп. в дохід держави.

Позбавлено ОСОБА_1 права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Відповідно до постанови суду, - 31 травня 2025 року о 21 годині 46 хвилині у м. Ужгород, вул. Минайська, 16, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Sharan номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився зі згоди водія у встановленому законом порядку о 22 годині 10 хв за допомогою спеціального технічного пристрою Драгер 0082, тест 1451, результат 0.28 проміле.

Своїми діями порушив вимоги п.2.9 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою суду, адвокат Нам?як Ю.Ю. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження по справі щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП або на підставі п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП. У разі ухвалення рішення обвинувального змісту відносно ОСОБА_1 застосувати відносно останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавлення права керувати транспортними засобами. Вважає оскаржувану постанову суду незаконною, необґрунтованою. Стверджує, що у діянні ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки співробітниками органів Національної поліції було не дотримано вимог законодавства про адміністративні правопорушення, які виражаються у порушенні ч. 3 ст. 18 Закону «Про Національну поліцію» та неповідомлення особі про наявне право на залучення кваліфікованої правничої допомоги. Сторона захисту вважає, що у даній справі мають місце умови крайньої необхідності, які склались, та які надають суду можливість застосувати у разі визнання ОСОБА_1 винним, виключно адміністративне стягнення у вигляді штрафу, зокрема це пов`язано з тим, що необхідність використання транспортного засобу нерозривно пов`язана із благодійною діяльністю ОСОБА_1 в сфері охорони дитинства.

В судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його представник – адвокат Нам?як Ю.Ю. не з`явилися, хоча належним чином були повідомленими про дату, час і місце судового засідання, при цьому не повідомили суд про поважність причин їх неявки, клопотання про відкладення розгляду справи не подавали, що згідно вимог ст. 294 КУпАП, не перешкоджає розгляду справи, а тому, апеляційний суд вважає за можливе провести апеляційний розгляд без їх участі.

У цьому контексті, суд апеляційної інстанції враховує практику Європейського Суду з прав людини у рішенні «Пономарьов проти України» (справа №3236/03 від 03.04.2008), у якому зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан судового провадження. Отже, будь-яких підстав, що унеможливлюють проведення судового розгляду за відсутності правопорушника чи його представника, апеляційний суд не вбачає.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу у межах апеляційної скарги.

Факт керування водієм ОСОБА_1 транспортним засобом марки Volkswagen Sharan номерний знак НОМЕР_1 в апеляційній скарзі не оспорюється, а тому висновок суду першої інстанції, в цій частині, апеляційним судом не перевіряється.

Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Зазначені вимоги закону судом першої інстанції при встановленні фактичних обставин справи та визначенні адміністративного стягнення дотримано в повному обсязі.

Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 347567 від 31.05 2025 року вбачається, що цього ж дня о 21 год. 46 хв. у м. Ужгород, вул. Минайська, 16, ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Sharan номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився зі згоди водія у встановленому законом порядку на місці зупинки о 22 годині 10 хв за допомогою спеціального технічного пристрою Драгер 0082, тест 1451, результат 0.28 проміле, чим порушив вимоги п.2.9а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Незважаючи на заперечення вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина стверджується: вказаним протоколом про адміністративне правопорушення, у якому викладені обставини вчиненого правопорушення; копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4862879 від 31.05.2025, згідно з якою ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; який проведений у зв`язку з виявленими у ОСОБА_1 ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя; результатом тестування на алкоголь приладу «Drager», згідно якого результат тесту склав 0,28‰; розпискою ОСОБА_1 про підтвердження факту залишення на зберігання транспортного засобу марки Volkswagen Sharan номерний знак НОМЕР_1 за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 16; доданими та дослідженими до справи відеоматеріалами, на яких відображено обставини події, які мали місце 31.05.2025, та іншими матеріалами справи.

Проаналізувавши досліджені докази, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.

Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, ОСОБА_1 , який реалізував своє право керувати транспортним засобом, фактично погодився нести відповідальність та виконувати обов`язки згідно зі встановленими в Україні правових норм у сфері дорожнього руху.

Твердження сторони захисту в апеляційній скарзі про те, що працівниками поліції не повідомлено особі про наявне право на залучення кваліфікованої правничої допомоги, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки ч. 1 ст. 271 КУпАП визначає, що адвокат може брати участь у розгляді справи, однак залучення захисника органом, який складає протокол про адміністративне правопорушення, під час складення такого протоколу, нормами чинного законодавства не передбачено. Наведене не позбавляє особу, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, залучити захисника самостійно, однак цим правом ОСОБА_1 не скористався.

Із доводів апеляційної скарги та матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 заявив працівникам поліції про бажання запросити конкретного адвоката, просив відкласти відповідну процесуальну дію до прибуття захисника або іншим чином заявляв про намір реалізувати таке право, а працівники поліції йому у цьому відмовили.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_1 зі сторони працівників поліції було необ`єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) ОСОБА_1 та його захисник-адвокат Нам?як Ю.Ю. не надали.

Отже, невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом розцінюється як лінія захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що у даній справі мають місце умови крайньої необхідності, які склались, та які надають суду можливість застосувати у разі визнання ОСОБА_1 винним, виключно адміністративне стягнення у вигляді штрафу, зокрема це пов`язано з тим, що необхідність використання транспортного засобу нерозривно пов`язана із благодійною діяльністю ОСОБА_1 в сфері охорони дитинства, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом, з огляду на таке.

Згідно ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

З наданих відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції вбачається, що ОСОБА_1 на місці події не зазначав, що діє в стані крайньої необхідності та не вказував, що використання транспортного засобу нерозривно пов`язана із його благодійною діяльністю в сфері охорони дитинства.

Крім того, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості вказати, що він діє в стані крайньої необхідності в протоколі про адміністративне правопорушення та письмових поясненнях, однак останній таким правом не скористався.

Стосовно доводів апеляційної скарги про можливість призначити ОСОБА_1 виключно адміністративне стягнення у вигляді штрафу, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 65 ЗУ «Про правотворчу діяльність» суд для подолання правової прогалини може застосовувати у випадках, передбачених законом, зокрема, аналогію закону - шляхом застосування до неврегульованих суспільних відносин положень закону, який регулює подібні суспільні відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто санкція цієї статті є безальтернативною.

Вимогами ч. 4 ст. 30 КУпАП встановлено, що позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Крім того, відповідно до вимог Примітки до ст. 22 КУпАП не звільняються від адміністративної відповідальності особи за вчинення ними правопорушення відповідальність за яке, передбачена, зокрема ст. 130 цього Кодексу.

Таким чином, правовим аналізом зазначених норм, встановлено, що чинний КУпАП чітко регулює правовідносини, пов`язані із накладенням адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП.

При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відноситься до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу з огляду на свої службові обов`язки.

Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст. 130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної небезпеки, яка може завдаватися такими діяннями.

Таким чином, визнаючи особу винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суди позбавлені процесуальної можливості призначити інше стягнення, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення.

При цьому нормами цього Кодексу не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також можливості накладення іншого виду стягнень, передбаченого КУпАП.

Водночас, фактичне посилання сторони захисту на виключення стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами вказує на його прохання застосувати аналогію закону, а саме ст. 69 КК України, при накладенні адміністративного стягнення за ст. 130 КУпАП, що суперечить правовим нормам чинного законодавства, оскільки правові приписи закону про кримінальну відповідальність, відповідно до ч. 4 ст. 3 КК України, розповсюджують свою дію виключно на кримінальні правопорушення. Застосування правових норм, визначених КК України в інших галузях права суворо заборонено.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що предмет справ про адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП стосується порушення правил дорожнього руху, що не карається позбавленням волі та належить до категорій правопорушень до яких не застосовуються з усією суворістю кримінально-правові гарантії статті 6 Конвенції, що констатовано рішенням ЄСПЛ (п. 42 справи Фігурка проти України).

Крім того, застосування аналогії при накладенні адміністративного стягнення свідчить про порушення принципу законності, на якому ґрунтуються норми КУпАП, а також принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.

З огляду на викладене, а також відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки в алкогольному стані, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих.

Отже, накладене судом першої інстанції адміністративне стягнення у цій справі у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, вимогам ст.ст. 33, 34 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості не позбавляти ОСОБА_1 права керування транспортними засобами або закрити провадження по справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які б потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.9а Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч. 1 ст. 130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Нам?яка Ю.Ю. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.Ю. Бисага