Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №683/1713/26 — Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/1713/26

2/683/1419/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючої – судді Сагайдак І.М.

секретаря Повзун С.В.

розглянувши у судовому засіданні в місті Старокостянтинів цивільну справу №683/1713/26, 2/683/1419/2026 за позовом ОСОБА_1 до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування,

в с т а н о в и в:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, який обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_2 . 13 листопада 2008 року ОСОБА_2 склав заповіт, згідно якого заповів їй земельну частку (пай), що належала йому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай). У подальшому ОСОБА_2 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №360653 від 17 листопада 2005 року, тому вважає, що спадкове майно складається саме із земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3289 га, кадастровий номер 6824280700:08:018:0001.

Зазначає, що вона прийняла спадщину у встановленому законом порядку, однак нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через неможливість встановити факт родинних відносин між нею та спадкодавцем, а також через відсутність оригіналу Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Тому просить встановити факт родинних відносин між нею та ОСОБА_2 , а також визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3289 га, кадастровий номер 6824280700:08:018:0001.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 червня 2026 року у даній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 08 липня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник – адвокат Козак І.О., які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, не з`явились. Від представника позивачки надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності, позов підтримують, просять задовольнити.

Відповідач – Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, яка належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, до суду свого представника не направила, у визначений судом строк відзив на позов не подавала. В матеріалах справи наявне клопотання представника відповідача Панчука Р.В. про розгляд справи у його відсутності та вирішення спору відповідно до вимог чинного законодавства.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Нападівка Старокостянтинівського району Хмельницької області помер ОСОБА_2 .

На день смерті ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 разом із дружиною ОСОБА_3 .

13 листопада 2008 року ОСОБА_2 на випадок своєї смерті вчинив особисте розпорядження, відповідно до якого земельний пай згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0091337, виданого на підставі рішення Старокостянтинівської державної адміністрації 06 травня 1996 року №386-р, заповів для своєї онуки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказаний заповіт було посвідчено 13 листопада 2008 року секретарем Березненської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Янюк Т.А. та зареєстровано в реєстрі за №36.

25 травня 2009 року секретарем Березненської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Янюк Т.А. позивачці ОСОБА_1 було видано дублікат вищезазначеного заповіту, зареєстрований в реєстрі за №24.

22 травня 2009 року на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини Старокостянтинівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №520/2009 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

У той же день дружина спадкодавця ОСОБА_2 – ОСОБА_3 подала нотаріусу заяву про відмову від права на спадщину після смерті чоловіка.

Інформація про інших спадкоємців, які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 , в матеріалах спадкової справи відсутня.

Отже, позивачка ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за заповітом, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 .

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0091337 належало право на земельну частку (пай) на території Березненської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.

На підставі розпорядження Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області №279/2005 від 25 жовтня 2005 року ОСОБА_2 взамін сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0091337 передано у власність земельну ділянку площею 3,3289 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6824280700:08:018:0001, на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №360653 від 17 листопада 2005 року.

За повідомленням Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №29-220.502-2412/2-26 від 20 травня 2026 року згідно Книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Березненської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 3,33 га, кадастровий номер 6824280700:08:018:0001, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №360653 від 17 листопада 2005 року за реєстраційним номером 010574700036, що розташована на території Березненської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області. Однак, отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку не засвідчено підписом власника у вказаній Книзі, отже Державний акт власнику не виданий.

Разом з тим, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9951584402026 від 18 лютого 2026 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6824280700:08:018:0001 площею 3,3289 га, категорія – землі сільськогосподарського призначення, код цільового призначення – 01.01, зареєстрована у Державному земельному кадастрі, власником її є ОСОБА_2 .

Листом державного нотаріуса Старокостянтинівської державної нотаріальної контори Заворотної Т.В. №1540/02-14 від 22 жовтня 2025 року позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 3,3289 га з кадастровим номером 6824280700:08:018:0001 після смерті ОСОБА_2 .

Підставою для відмови ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом

нотаріус у своєму листі вказав ненадання заявницею документу, який би посвідчував право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 та не можливість за документами встановити родинні відносини між ОСОБА_1 та спадкодавцем.

Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Спірні правовідносини стосуються захисту спадкових прав позивача, як спадкоємця за заповітом, пов`язаних із наявністю заповіту, складеного на його ім`я.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно частини 1 статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

В Україні діє принцип свободи заповіту. Він означає, що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі.

Також заповідач має право на призначення спадкоємців, тобто заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов`язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача. За відсутності спору тлумачення заповіту здійснюється самими спадкоємцями на підставі частини першої статті 1256 ЦК України.

Судом встановлено, що сторони не здійснюють тлумачення заповіту на підставі частини першої статті 1256 ЦК України, тому таке тлумачення здійснюється судом.

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини.

При цьому частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту.

Згідно зі статтею 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №467/356/19, від 30 вересня 2022 року у справі №165/3014/20.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, та з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає правочин або його частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Пріоритет надається тому, що написано в правочині, тобто буквальному тлумаченню слів та термінів. При тлумаченні правочину, у тому числі заповіту, спершу береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, тобто здійснюється буквальне тлумачення правочину. І лише коли буквальне тлумачення не дало змоги витлумачити зміст правочину, необхідно вдаватися до порівняння частини правочину, намірів тощо. Тобто правила тлумачення правочину визначені законом за принципом концентричних кіл: за неможливості витлумачити зміст правочину шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення) залучаються інші засоби.

У постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі №474/454/18, від 01

травня 2024 року у справі №501/4300/19 зазначено, що «тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді власне позовної вимоги про тлумачення змісту заповіту, так і, зокрема, при розгляді позовної вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини; з урахуванням того, що зміст заповіту може містити розпорядження про призначення спадкоємця (спадкоємців) і/або визначення спадкового майна (спадщини), то і тлумачення змісту заповіту може здійснюватися щодо таких розпоряджень заповідача».

Отже, тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді справи з такими позовними вимогами, так і при розгляді справ щодо спадкування без заявлення таких позовних вимог, що не буде виходом судами за межі позовних вимог.

Таким чином, оскільки до предмету доказування по цій справі відноситься визначення спадкової маси при спадкуванні за заповітом, що, серед іншого, вимагає з`ясування обсягу майна, спадкування якого відбувалося за заповітом, то суд вважає за необхідне розтлумачити заповіт та визначити спадкову масу.

Відповідно до статей 1216, 1218, 1219 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих, котрі нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Відповідно до статей 177, 181, 182 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки. Право власності на земельні ділянки як нерухому річ підлягає державній реєстрації.

Згідно зі статтями 11, 328 ЦК України, статті 81 ЗК України, в редакції чинній станом на 11 квітня 2005 року (дата видачі державного акта), право власності на земельну ділянку громадяни набувають на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) тощо.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України, у вищезазначеній редакції, право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.

Відповідно до пунктів 16, 17 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку – 17 листопада 2005 року) громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

На момент складання заповіту ОСОБА_2 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №360653 від 17 листопада 2005 року був власником земельної ділянки площею 3,3289 га, кадастровий номер 6824280700:08:018:0001, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Березненської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області. Вказану земельну ділянку він набув внаслідок виділення в натурі (на місцевості) належної йому земельної частки (паю) згідно сертифікату на право на земельну частку пай серії ХМ №0091337.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Загальноприйнятим є використання поняття «земельний пай» не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а й як земельна ділянка, отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі). У разі, якщо заповідач реалізував право на земельну частку (пай) та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, і за життя не склав нового заповіту чи не скористався правом на внесення змін до заповіту, то заповіт, у якому заповідач розпорядився правом на земельну частку (пай), не втрачає чинність на підставі частини четвертої статті 1236 ЦК України, а визначення спадкоємців на земельну ділянку має відбуватися згідно з цим заповітом.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 576/2742/18 (провадження № 61-10712св19), від 16 лютого 2022 року у справі №136/1124/19 (провадження № 61-1556св21).

ОСОБА_2 , заповідаючи земельний пай згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0091337 вважав, що немає різниці між земельним паєм та власне земельною ділянкою, а тому воля заповідача була спрямована саме на передання позивачці ОСОБА_1 земельного паю у вигляді відповідної земельної ділянки.

Отже, за своїм змістом намір (волевиявлення) ОСОБА_2 був спрямований на те, щоб залишити позивачці у спадок земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на яку у нього на момент складання заповіту було право, посвідчене Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №360653 від 17 листопада 2005 року.

За таких обставин суд дійшов висновку, що зміст заповіту, складеного заповідачем ОСОБА_2 13 листопада 2008 року на користь ОСОБА_1 , посвідченого секретарем Березненської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Янюк Т.А., зареєстрований в реєстрі під №36, номер у Спадковому реєстрі (заповіти/спадкові договори) 45840519, є таким, що містить особисте розпорядження спадкодавця, згідно з яким ОСОБА_2 заповів ОСОБА_1 саме земельну ділянку площею 3,3289 га, кадастровий номер 6824280700:08:018:0001, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала йому на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №360653 від 17 листопада 2005 року.

Таким чином, предметом спадкування ОСОБА_1 за заповітом від 13 листопада 2008 року є вищезазначена земельна ділянка.

У заповіті від 13 листопада 2008 року спадкодавець ОСОБА_2 зробив особисте розпорядження на користь ОСОБА_1 , яку у вказаному заповіті зазначив як свою онуку.

Той факт, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 був дідом для позивачки ОСОБА_1 , підтверджується наступними дослідженими судом письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме: свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 згідно якого дошлюбним прізвищем позивачки ОСОБА_1 було прізвище « ОСОБА_4 »; свідоцтвом про народження позивачки серії НОМЕР_2 , згідно якого її матір`ю зазначена ОСОБА_5 ; свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 10 березня 1974 року згідно якого дошлюбним прізвищем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було прізвище « ОСОБА_6 »; свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 19 березня 1969 року згідно якого батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (матері позивачки ОСОБА_1 ) зазначений ОСОБА_2 .

Крім того, допитані судом свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , кожна окремо, показали, що ОСОБА_2 був для позивачки ОСОБА_1 дідом по матері.

Отже, досліджені судом докази достовірно вказують на те, що ОСОБА_1 була онукою для спадкодавця ОСОБА_2 .

Таким чином, позов ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим, підтверджується належними та допустимими доказами та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 260-263 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дідом (по лінії матері) для ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 3,3289 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6824280700:08:018:0001.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної

скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Відповідач: Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, місце знаходження: вул. Острозького,41, м. Старокостянтинів, Хмельницька область, 31100, код ЄДРПОУ 36027760.

Текст рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя: