Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №619/3197/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/3197/26

провадження № 2/619/1970/26

Рішення

іменем України

01 жовтня 2026 м.Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області

у складі головуючого судді Коваленко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Носачової І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу №619/3197/26,

ім`я (найменування) заявника та заінтересованої особи:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: ОСОБА_2 ,

відповідач: ОСОБА_3 ,

третя особа: Служба у справах дітей Золочівської селищної ради Харківської області,

представник третьої особи: Петрова Наталія Олександрівна,

вимоги позивача: про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Стислий виклад позиції сторін.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

-стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокоп НОМЕР_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі однієї чверті, заробітку (доходу) платника аліментів, у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред`явлення заяви до суду, і до досягнення повноліття,

-визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокип НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

У обґрунтування позову зазначено, що з 7 лютого 2009 року позивач і відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (17 років на час подання позову). Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 05.05.2020 року у справі № 622/176/20 відповідача визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 , тобто - житловим будинком, який належить позивачу. Більш того, зазначеним судовим рішенням встановлено, що відповідач, будучи зареєстрованою у зазначеному будинку, понад 1,5 роки (тобто з середини 2018 року) є відсутньою в ньому, проживаючи за іншою адресою, спірним житлом не цікавиться, не несе витрати на його утримання. І тим самим порушує право позивача, як власника будинку. Таким чином з середини 2018 року по теперішній час позивач і відповідач проживають окремо, за відсутності шлюбних відносин, спільного господарства не ведуть. Між тим ОСОБА_4 , син відповідача і позивача, в дійсний час проживає разом з останнім у зазначеному вище житловому будинку маючи в ньому реєстрацію. При цьому повністю знаходячись на утриманні відповідача. Проживання сина зі позивачем викликано виключно його бажанням. В дійсний час між позивачем та відповідачем не досягнуто згоди з ким з них проживатиме син. В дійсний час дохід позивача та режим його діяльності дозволяє приділити сину належної уваги та займатися його вихованням. Умови житла, які створено позивачем для останнього, в змозі забезпечити його повноцінний розвиток, та належні матеріально - побутові умови. Таким чином, проживання сина разом з позивачем повністю відповідає його інтересам. Разом з тим, за твердженням позивача, він не має наміру чинити відповідачу жодних перешкод для спілкування з сином. Спиртними напоями позивач не зловживає, не палю, за місцем проживання характеризується позитивно, добре відноситься до сина. За таких обставин позивач вважає за доцільним звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання свого сина разом з ним за вказаною вище адресою. Позивач також зазначає, що вважає справедливим і доцільним звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

11 травня 2026 року позивачем подано до суду позовну заяву.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 20 травня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі. Судом ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче судове засідання на 23 червня 2026 року о 11 год 00 хв в залі судових засідань у приміщенні Дергачівського районного суду Харківської області.

Залучено Службу у справах дітей Золочівської селищної ради Харківської області (код ЄДРПОУ 43684870, місцезнаходження: 62203, Харківська обл., Богодухівський р-н, смт. Золочів, пл. Слобожанська, 3) до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Витребувано від Служби у справах дітей Золочівської селищної ради Харківської області, письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

18.06.2026 Служба у справах дітей Золочівської селищної ради Харківської області надала висновок органу опіки та піклування.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 24 серпня 2026 року постановлено ухвалу про закриття провадження та призначення справи до судового розгляду на 10 годин 00 хвилин 01 жовтня 2026 року.

Участь у справі сторін та інших учасників справи.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились. Представник позивача надав до суду заяву, в якій позовні вимоги просив задовольнити повністю, з підстав зазначених у позові, розгляд справи проводити за їх відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся за зареєстрованим місцем проживання як внутрішньо переміщена особа, шляхом направлення рекомендованого поштового відправлення, однак судова повістка не вручена під час доставки та повернута до суду, у зв`язку з відсутністю адресату за вказаною адресою. Виклик відповідача також було здійснено оголошенням, яке розміщено на сторінці веб-сайту суду офіційного веб-порталу «Судова влада України».

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктом 99-1 «Правил надання послуг поштового зв`язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, установлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка відповідачу вручена.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Золочівської селищної ради Харківської області в судове засідання не прибула, надав заяву про розгляд справи за її відсутності та висновок служби.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

07 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Золочівського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 08. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу зазначено - ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 у родині ОСОБА_1 та ОСОБА_7 народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Золочівського районного управління юстиції Харківської області 06 серпня 2009 року, актовий запис 84.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 07.04.2020 року у справі № 622/177/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрований 07 лютого 2009 року відділом реєстрації актів цивільного стану Золочівського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 08 - розірвано. Рішення наблало законної сили 07.05.2020.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 05.05.2020 року у справі № 622/176/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задоволено. Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням- будинком АДРЕСА_1 .

Як вбачається з цього рішення, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 як дружина позивача, зареєстрована за вказаною адресою, проте понад 1,5 року є відсутньою за місцем реєстрації. Проживаючи за іншою адресою, спірним житлом не цікавиться, не несе витрати на його утримання, чим порушує права ОСОБА_1 як власника будинку. Доказів наявності домовленості між ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 стосовно відсутності останньої у будинку, суду не надано, в зв`язку з чим, в розумінні положень ч. 2 ст. 405 ЦК України суд вважає, що ОСОБА_3 втратила право користування житловим приміщенням за адресою: буд. АДРЕСА_1 .

Згідно довідки про надання відомостей про реєстрацію місця проживання, виданої 04.03.2016 року №124/156 власнику житлового приміщення ОСОБА_1 про те, що за адресою : АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Довідкою КЗ «Золочівський ліцей №3»Золочівської селищної ради від 04.03.2026 № 02-32/32 підтверджено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 навчається в 10-А класі Комунального закладу «Золочівський ліцей №3» Золочівської селищної ради з використанням технологій дистанційного навчання (онлайн).

Актом від 09.03.2026 складеним вуличним комітетом ОСОБА_8 , та сусідами ОСОБА_9 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_10 ( АДРЕСА_1 ) підтверджено, що ОСОБА_4 , 24.07.2009 року постійно мешкає разом зі своїм батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_11 з 2018 року виховується та утримується виключно батьком. Мати ОСОБА_12 з початку 2018 року з ним не проживає та взагалі не спілкується, участі у вихованні та утриманні не приймає. Жодного разу за адресою проживання сина із зазначеного часу вона не з`являлася. Її місце проживання наразі невідоме. Дійсним актом підтверджуємо правдивість свідчень, та їх добровільність.

Згідно відповіді Золочівської селищної ради від 18.05.2026 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знята з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 22.07.2020.

На даний час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 з 16.06.2022 року.

Мотиви суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини суду необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

До суду 18.06.2026 від Служби у справах дітей Золочівської селищної ради Харківської області надійшов висновок органу опіки та піклування, в якому зазначено наступне : служба провела бесіду з ОСОБА_1 , батько повідомив, що мати ОСОБА_3 залишила дитину в 2018 році та не спілкувалась з ними довгий час. ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_3 , як мати не виконує належним чином своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання неповнолітнього сина, не цікавиться його життям, здоров`ям, розвитком. Угоди про добровільну сплату аліментів між батьками не досягнуто.

ОСОБА_1 , разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_4 , проживають у двох з середини 2018 року. Місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , пенсіонер, перебуває на обліку Головного управління ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років (довідка про доходи №6097070802442051 від 14.05.2026 року). Спеціалістами Служби був здійснений виїзд за адресою проживання заявника. В результаті огляду був складений Акт обстеження

Умов проживання неповнолітнього та з`ясовано, що він проживає за адресою з народження. З`ясовано, що будинок належить батькові ОСОБА_1 . Умови проживання відповідають загальноприйнятим нормам. Стан житлового приміщення задовільний, в будинку зроблений сучасний ремонт, в наявності необхідні меблі та побутова техніка. Опалення пічне, газове, наявне водопостачання та водовідведення. У ОСОБА_12 окрема кімната, в якій є зона навчання (стіл, ортопедичне крісло, полиці для книг та якісне локальне освітлення), зона відпочинку, зона хобі та релаксу. Неповнолітній забезпечений гаджетами для навчання, одягом та взуттям по сезону. У будинку створені усі необхідні умови для проживання та розвитку дитини. Батько сумлінно виконує свої батьківські обов`язки, проявляє батьківську турботу, піклується про фізичний розвиток дитини, самостійно займається вихованням та утриманням дитини. В характеристиці КЗ «Золочівський ліцей №3» Золочівської селищної ради від 04.03.2026 року зазначено, що вихованням учня 10 -А класу ОСОБА_4 займається батько, який підтримує тісний зв`язок із закладом, цікавиться навчальними досягненнями сина та регулярно відвідує батьківські збори. Адміністрація КНП «Центр первинної медичної допомоги Золочівської селищної ради» в довідці від 20.05.2026 року №244 інформує, що дитина знаходиться під наглядом лікаря загальної практики сімейної медицини АЗПСМ селища Золочів, Жуковської 3.С. , з народження і по теперішній час, на «Д» обліку дитина не перебуває. До лікаря звертається тільки батько ОСОБА_1 , який дотримується рекомендацій та призначень сімейного лікаря, супроводжує дитину на планові медичні огляди. В Акті, складеного вуличним комітетом від 09.03.2026 року, зазначено, що ОСОБА_14 виховується виключно батьком. Мати з 2018 року не проживає та не спілкується з дитиною, участі у вихованні та утриманні не приймає. Жодного разу за адресою проживання сина не з`являлась. З довідки - характеристики старшого дільничного офіцера поліції СП ВП

№2 Богодухівського РВП ГУ НП в Харківській області від 21.05.2026 року, ОСОБА_1 характеризується позитивно, спиртні напої та наркотичні речовини не вживає, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, з сусідами підтримує хороші відносини, користується повагою серед односельців, громадський порядок не порушує. Працівники Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради склали Акт оцінки потреб сім?ї ОСОБА_6 від 14.05.2026 №27. У Висновку зазначено, що соціальної послуги соціальний супровід сім?я не потребує, ознаки СЖО відсутні. ОСОБА_3 виїхала в 2018 році в Полтавську область, проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Службою проведена бесіда з матір?ю ОСОБА_3 в телефонному режимі, в якій повідомила, вона дійсно не бере участі у житті дитини (пояснень чому саме не надано), а також, що вона не заперечує, щоб її син ОСОБА_14 проживав з батьком, оскільки син хоче проживати з батьком, а також стосунки між батьком і сином дружні, доброзичливі. Мати повідомила, що вона хворіє, не працює і немає постійного заробітку. Матеріальну допомогу дитині не надавала. ОСОБА_3 написала заяву до Служби від 14.05.2026 року №29 про те, що вона не заперечує у визначенні місця проживання сина з батьком. Службою проведена бесіда з ОСОБА_15 з питання визначення його місця проживання. ОСОБА_12 висловив свою думку письмовою заявою, в якій він не заперечує про визначення місця проживання з батьком. Усно пояснив, що він все життя проживає з батьком, іншого місця проживання не потребує, йому з батьком комфортно. ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , а відтак, станом на день пред`явлення батьком позову до суду, дитині виповнилося 16 років. За правилами ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самостійно. Враховуючи зазначене при прийнятті рішення служба покладається на розсуд суду.

Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною першою статті 161 ЦК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Таким чином, у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , а відтак, станом на день пред`явлення батьком позову до суду, дитині виповнилося 16 років.

Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства він може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення.

Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, суд вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних в частині щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , необхідно відмовити.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22), від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 (провадження № 61-9ск23).

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів, суд зазначає.

Частиною першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 51 Конституції України визначає, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.

Батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання (ст. 141 СК України).

Згідно зі ст. 180 СК України батьки повинні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Частиною 3 ст. 181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Положення ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України передбачають, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 182 Сімейного кодексу України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (стаття 182 СК України).

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано суду доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення її від обов`язку утримувати сина. Відповідач є особою працездатного віку. Доказів наявності на утриманні у відповідача інших осіб матеріали справи не містять. Також відповідачем не надано доказів того, що стан її здоров`я перешкоджає виконувати обов`язки щодо утримання своєї дитини.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, ту обставину, що обидва батьки повинні утримувати своїх дітей, виходячи із принципів справедливості, співмірності та верховенства права, а також відсутність будь-яких заперечень відповідача проти позовних вимог та розміру аліментів, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.

Згідно з ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Щодо підсудності зазначеної справи враховуючи наявність двох позовних вимог, суд зазначає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною першою статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).

Суд дійшов висновку про підсудність цієї справи Дергачівському районному суду Харківської області, адже позов подано до суду за місцем проживання позивача, відповідно до положень частини першої статті 28 ЦПК України, оскільки на час звернення із позовом дитина проживала разом з позивачем, тому вимоги про стягнення аліментів могли розглядатись за правилами альтернативної підсудності, тобто і за місцем проживання позивача. Поєднання у одному проваджені із вимогою про стягнення аліментів вимоги про визначення місця проживання дитини, не суперечить положенням процесуального закону, відповідно не впливає на правильність визначеної судом територіальної юрисдикції (підсудності) цієї справи.

Даний позов містить дві позовні вимоги при поєднані в одному позові кількох вимог, одна з яких підлягає розгляду за правилами загальної підсудності, а інша - за правилами альтернативної підсудності, справа за такими вимогами може бути розглянута за правилами альтернативної підсудності у суді за вибором позивача.

Розподіл судових витрат

Згідно з ч. 1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог . Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судового збору у сумі 1331,20 грн за позовну вимогу про стягнення аліментів, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання вказаного позову щодо стягнення аліментів.

А в частині позовної вимоги про визначення місця проживання дитини, за яку позивачем було сплачено судовий збір - судом відмовлено, отже покладається на позивача, та не підлягає стягненню з відповідача.

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Позивач у прохальній частині позовної заяви заявив вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, орієнтовно визначивши їх розмір у сумі 6000 гривень.

Проте матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження факту надання позивачу такої допомоги та її вартості.

За відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість та реальність таких витрат, а тому дійшов висновку про відмову в їх стягненні за недоведеністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 77-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини з всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11.05.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір на користь держави в сумі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Роз`яснити сторонам, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним Кодексом України.

Решту позовних вимог залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ,

Третя особа: Служба у справах дітей Золочівської селищної ради Харківської області, адреса: Україна, 62203, Харківська обл., Богодухівський район, селище Золочів, площа Слобожанська, 3, ЄДРПОУ 43684870.

Суддя Н. В. Коваленко