Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №336/7164/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/7164/26

Провадження №: 2/336/4950/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Запоріжжя 06 жовтня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Зарютіна П.В.,

при секретарі Гордейченко Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 2387420 від 22.06.2025 у розмірі 32 244,25 грн, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЛФІ КРЕДИТ» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання споживчого кредиту № 2387420, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 15 500,00 грн зі сплатою процентів за стандартною ставкою 1 % від суми кредиту за кожен день користування (365 % річних). Договір підписано з боку споживача електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». 23.06.2025 на підставі додаткової угоди суму кредиту збільшено на 4 000,00 грн.

Кредитні кошти перераховано безготівковим зарахуванням через Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕЙТЕК» на платіжну картку № НОМЕР_1 . 27.01.2026 між первісним кредитором і позивачем укладено договір факторингу № 27012026, за яким до позивача перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором.

За розрахунком первісного кредитора заборгованість становить 41 994,25 грн, з яких 10 395,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 21 849,25 грн - заборгованість за процентами, 9 750,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями. Вимоги про стягнення штрафних санкцій у межах цього позову позивачем не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог становить 32 244,25 грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.07.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами, учасникам справи встановлено строки для подання заяв по суті справи.

24.08.2026 представником відповідача - адвокатом Усенком А.В. подано відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач за кредитом до ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» не звертався, кредитної заявки не заповнював, процедури реєстрації та ідентифікації на вебсайті кредитодавця не проходив, одноразового ідентифікатора не отримував і не вводив, електронного підпису не вчиняв і наміру укладати кредитний договір не мав. Усі дії з оформлення кредиту в електронній формі фактично вчинив син відповідача - ОСОБА_2 , який у силу родинних стосунків мав доступ до персональних даних батька. Одноразовий ідентифікатор надійшов на номер мобільного телефону НОМЕР_2 , який належить сину відповідача. Відповідач не заперечує, що кредитні кошти фактично надійшли на пов`язану з ним платіжну картку, однак вважає, що за відсутності укладеного договору ці кошти є майном, набутим без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню за правилами статті 1212 ЦК України без нарахування передбачених договором процентів. Просив позов задовольнити частково, стягнувши 9 000,00 грн, а у стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити або зменшити їх до співмірного розміру.

25.08.2026 позивачем подано відповідь на відзив, 31.08.2026 та 01.10.2026 - додаткові пояснення, у яких позивач наполягав на тому, що підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором підтверджує згоду відповідача з усіма умовами договору, що подані копії є достовірними, а зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача та подальше здійснення платежів свідчать про його обізнаність щодо отримання кредиту та наявності зобов`язань. Позивач зазначив, що сума кредиту становила 15 500,00 грн, строк кредитування - 360 днів, стандартна процентна ставка - 1 % в день.

28.08.2026 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, а 30.09.2026 - додаткові пояснення, у яких відповідач, зокрема, зазначив, що обидва волевиявлення, на яких ґрунтується позов, оформлено через одні й ті самі засоби зв`язку, що належать його сину; що позивач не подав оригіналу електронного доказу, яким за пунктом 7.4 договору є примірник із накладеним кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця; що судові витрати підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених вимог.

Представник позивача в позовній заяві просив проводити розгляд справи за його відсутності. Представником відповідача подано заяву про розгляд справи за його відсутності. Згідно з ухвалою суду від 17.07.2026 явка учасників справи у судове засідання не є обов`язковою. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 22.06.2025 на платіжну картку № НОМЕР_1 через ТОВ «ПЕЙТЕК» перераховано 15 500,00 грн, а 23.06.2025 - 4 000,00 грн, разом 19 500,00 грн. Відповідач факт надходження цих коштів визнає.

26.06.2025 на погашення заборгованості сплачено 10 000,00 грн, а 25.07.2025 - 500,00 грн, разом 10 500,00 грн, що відображено в розрахунку заборгованості первісного кредитора і відповідачем не заперечується.

27.01.2026 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» і ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 27012026.

Cторони не оспорювали вказані обставини.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

За розрахунком первісного кредитора заборгованість становить 41 994,25 грн, з яких 10 395,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 21 849,25 грн - заборгованість за процентами, 9 750,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями. Вимоги про стягнення штрафних санкцій у межах цього позову позивачем не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог становить 32 244,25 грн.

Спірною обставиною, яка входить до предмета доказування, є інше питання - чи вчинив відповідач правочин, тобто чи висловив він волю на укладення кредитного договору № 2387420 від 22.06.2025 та додаткової угоди до нього від 23.06.2025.

За частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, а також якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі; кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів у мережі Інтернет. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 вказаного Закону визначено, що моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Водночас за пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом передачі цієї послідовності через засоби зв`язку, вказані під час оформлення замовлення.

Отже, електронний підпис одноразовим ідентифікатором підтверджує волевиявлення саме тієї особи, яка фактично отримала цей ідентифікатор на вказані засоби зв`язку та ввела його в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця. Сама по собі наявність в електронному документі персональних даних певної фізичної особи не доводить, що дії з підписання вчинила саме ця особа.

Відповідач заперечує вчинення ним будь-яких дій в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця. Таке заперечення за своєю природою стосується негативного факту, який не може бути доведений стороною, що на нього посилається, а тому тягар доказування протилежного - що саме відповідач звертався за кредитом, пройшов ідентифікацію, отримав і ввів одноразовий ідентифікатор - покладається на позивача.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

На підтвердження своїх заперечень відповідач надав письмове пояснення ОСОБА_2 від 17.08.2026, підпис на якому посвідчено за місцем проходження ним військової служби, у якому остання особа підтверджує, що саме вона, маючи доступ до персональних даних батька, самостійно оформила кредит в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, отримала на свій номер мобільного телефону одноразовий ідентифікатор і ввела його. Вказане пояснення є письмовим доказом у розумінні статті 95 ЦПК України; позивач про його недопустимість чи недостовірність не заявляв і жодного доказу, який би йому суперечив, не надав.

Належність номера мобільного телефону НОМЕР_2 ОСОБА_2 підтверджується наданими відповідачем військово-обліковим документом та відомостями облікового запису, у якому цей номер зазначено як фінансовий. Позивач у відповіді на відзив сам підтвердив, що одноразовий ідентифікатор № T766 було направлено 22.06.2025 о 01:19:52 саме на номер НОМЕР_2 .

Крім того, з документів, поданих самим позивачем, вбачається, що в Інформаційному повідомленні споживача (додаток № 2 до кредитного договору) як контактну особу зазначено «380678885117 Егор», тобто ще один номер, який, за поясненнями відповідача, також належить його сину. Адресні дані споживача в кредитному договорі є неповними та суперечливими: зареєстроване місце проживання зазначено без номера квартири, а як фактичне місце проживання вказано адресу в іншому населеному пункті.

За пунктом 7.2 кредитного договору ідентифікація споживача мала здійснюватися через систему BankID Національного банку України. Жодних відомостей, отриманих кредитодавцем через цю систему, позивач суду не надав. Належна ідентифікація та верифікація позичальника є обов`язком кредитодавця, а ризик наслідків надання кредиту без належного встановлення особи позичальника несе кредитодавець.

Суд також зважає на те, що позивач, стверджуючи про доведеність належності платіжної картки та номера телефону відповідачу, водночас заявив клопотання про витребування в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» відомостей про те, чи є номер НОМЕР_2 фінансовим номером телефону відповідача та чи знаходиться цей номер в його анкетних даних. Заявлення такого клопотання свідчить про те, що на момент розгляду справи відповідних доказів позивач не має.

Окремої оцінки потребує питання форми, в якій позивач подав кредитний договір.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом; паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідач у відзиві прямо поставив під сумнів відповідність поданих позивачем паперових копій оригіналу електронного документа та просив зобов`язати позивача надати оригінал електронного доказу разом з даними, що підтверджують достовірність, цілісність і незмінюваність його змісту. Позивач оригіналу електронного доказу не надав і причин його ненадання не навів, обмежившись твердженням про достовірність поданих копій.

При цьому, що саме є оригіналом, визначає сам кредитний договір: за пунктом 7.4 на укладений договір накладається кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу, і саме такий документ договір називає оригінальним примірником. Аналогічне положення міститься в пункті 9 додаткової угоди. Такого файлу з накладеним кваліфікованим електронним підписом, перевірка якого дала б змогу встановити цілісність документа та час його створення, позивач не подав. У переліку додатків до позовної заяви сам позивач зазначив, що оригінал кредитного договору знаходиться у первісного кредитора.

З урахуванням наведеного подані позивачем паперові копії кредитного договору та додатків до нього не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Доводи позивача про те, що зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача та подальше здійснення платежів свідчать про укладення ним договору, суд відхиляє. Надходження коштів на рахунок особи саме собою не створює договірного зобов`язання і не підтверджує волевиявлення на укладення договору на визначених кредитодавцем умовах, зокрема щодо процентної ставки 1 % в день. Позивач не довів, ким саме і з якого джерела здійснено платежі 26.06.2025 та 25.07.2025; єдиним документом, у якому вони відображені, є розрахунок заборгованості - односторонній обліковий документ кредитодавця, що не містить відомостей про платника та спосіб ініціювання платежу.

Оцінивши докази в їх сукупності за правилами статті 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що дії з укладення кредитного договору № 2387420 від 22.06.2025 та додаткової угоди до нього від 23.06.2025 вчинив саме відповідач, а отже, не довів наявності волевиявлення відповідача на укладення цих правочинів.

За таких обставин кредитний договір не може вважатися укладеним відповідачем, а тому вимоги про стягнення з нього процентів за користування кредитом у розмірі 21 849,25 грн, які є суто договірним нарахуванням і можуть існувати виключно за наявності укладеного договору, задоволенню не підлягають.

Водночас суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Згідно з частиною третьою цієї статті положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Обов`язок суду самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин і застосувати до встановлених фактичних обставин належні норми права, навіть якщо позивач у такій кваліфікації помилився, випливає з принципу «jura novit curia» та підтверджений висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та у постанові від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц. При цьому суд не виходить за межі позовних вимог: предмет позову (стягнення грошових коштів) і фактичні підстави позову (отримання відповідачем коштів та їх неповернення) залишаються незмінними, змінюється лише правова кваліфікація відносин.

Оскільки кредитні кошти у загальній сумі 19 500,00 грн фактично надійшли на платіжну картку, пов`язану з відповідачем, що ним визнається, а правова підстава для їх набуття - укладений відповідачем кредитний договір - не доведена, ці кошти є майном, набутим без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Визначаючи розмір безпідставно набутого майна, суд виходить з того, що за відсутності укладеного договору передбачений ним порядок розподілу сплачених позичальником коштів між тілом кредиту та процентами застосований бути не може, а тому вся сплачена сума зменшує розмір безпідставно набутого: 19 500,00 грн - 10 500,00 грн = 9 000,00 грн.

Проценти за користування безпідставно набутими коштами та доходи, передбачені статтею 1214 ЦК України, позивачем не заявлялися, а тому предметом розгляду не є.

Відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню - на суму 9 000,00 грн; у задоволенні решти вимог у сумі 23 244,25 грн належить відмовити.

Клопотання позивача про витребування доказів в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» суд залишає без задоволення, оскільки обставина зарахування кредитних коштів на платіжну картку, пов`язану з відповідачем, останнім визнана і додаткового доказування не потребує (частина перша статті 82 ЦПК України), а решта відомостей, про витребування яких просить позивач, не може підтвердити обставину, яка є спірною, та виходить за межі предмета доказування у цій справі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За частиною другою цієї статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено на суму 9 000,00 грн із заявлених 32 244,25 грн, що становить 27,91 % від ціни позову. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог - 743,13 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

За частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з частиною четвертою цієї статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026, укладений з Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери», протокол погодження вартості послуг, акт приймання-передачі наданих послуг. Заявлений до стягнення розмір витрат становить 7 000,00 грн, а саме: вивчення матеріалів справи - 2 год (1 000,00 грн); складання позовної заяви - 2 год (5 000,00 грн); підготовка адвокатського запиту - 1 год (500,00 грн); підготовка та подача клопотань - 1 год (500,00 грн).

Відповідач проти стягнення цих витрат заперечував, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, а також на суперечності у визначенні позивачем договору, за яким надавалася правнича допомога.

Суд враховує, що ця справа є типовою та не становить значної складності, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами; позовна заява та інші процесуальні документи підписані й подані представником позивача Куксою К.О., яка діє на підставі довіреності; представник позивача просив розглядати справу за його відсутності. При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції: заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява № 19336/04).

З огляду на викладене суд вважає заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу завищеним і неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних робіт, у зв`язку з чим зменшує його до 2 000,00 грн.

З урахуванням пропорційного розподілу судових витрат (27,91 %) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 558,24 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 202, 203, 207, 638, 1054, 1055, 1212 ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 12, 13, 76-81, 82, 89, 95, 100, 137, 141, 258, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43541163) 9 000,00 грн (дев`ять тисяч гривень 00 копійок) грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43541163) судовий збір у розмірі 743,13 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 558,24 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається до суду апеляційної інстанції через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя П.В. Зарютін