Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №521/5496/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа №521/5496/25

Провадження №2/521/470/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання – Гриневич І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою,

В С Т А Н О В И В:

До Хаджибейського районного суду міста Одеси звернулася Одеська міська рада з позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою, та просить суд визнати відмерлою спадщину після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого після набрання ним законної сили воно є підставою для державної реєстрації за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради права власності на квартиру загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 04.07.2023 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 6730. Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, що складається з квартири загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з Інформаційною довідкою (заповіти/спадкові договори) від 15.08.2023 року № 73584542, 11.08.2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складено заповіт на ім?я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у м. Одеса Садовою Тетяною Вікторівною від 11.08.2022 року та зареєстрований у реєстрі за № 8-157. Відповідно до копії вищезазначеного заповіту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зробила розпорядження, відповідно до якого усе своє майно заповіла своєму чоловікові ОСОБА_3 . Водночас, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зазначає, що 15.08.2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Валієвої В.В. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 . Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Валієвої В.В. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 20.02.2024 року № 28/01-16 ОСОБА_1 роз?яснено процедуру вирішення питання про отримання свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку. 03.06.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси із заявою про встановлення факту проживання однією сім?єю (справа № 521/9335/24), яку ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2025 року у справі № 521/9335/24 залишено без розгляду. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не підтверджено право на спадкування після смерті ОСОБА_2 , а інші спадкоємці за законом чи за заповітом відсутні, спадщина, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 , підлягає визнанню судом відумерлою.

У останнє судове засідання представник позивача не з`явився, сповіщений належним чином. Надав просив суду заяву, в якій підтримав заявлені позовні вимоги, просив слухати справу у його відсутності в заочному порядку.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, та відзив на позов суду не подала.

Враховуючи, що представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, суд вважає розгляд справи проводити в заочному порядку за наявними документами, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

На підставі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77,78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 04.07.2023 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 6730 та видано свідоцтво про смерть від 04.07.2023 року серії НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, що складається з квартири загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради (надалі - КП «БТІ» ОМР) від 29.07.2024 року № 3137/03.01-07 та наданих ним копій правовстановлюючих документів право власності на вищевказаний об?єкт нерухомого майна зареєстровано в КП «БТІ» ОМР за реєстровим № 272 у реєстровій книзі 743пр на сторінці 163 за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 24.03.2011 року серії НОМЕР_2 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради. Вищезазначене додатково підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.01.2025 року № 409690065.

Таким чином, вищевказаний об?єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на день смерті ОСОБА_2 належав останній на праві приватної власності.

Згідно з листом Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 06.08.2024 року № 356/01-10 місце проживання ОСОБА_2 з 07.09.2011 року по 04.07.2023 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до картки реєстраційної події в реєстрі територіальної громади 04.07.2023 року ОСОБА_2 знята з реєстрації місця проживання у зв?язку зі смертю.

При цьому, вищевказаним листом, крім іншого, повідомлено, що за вищезазначеною адресою також було зареєстровано місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 28.09.2011 року по 13.09.2022 року, який згідно з карткою реєстраційної події в реєстрі територіальної громади знятий із реєстрації місця проживання у зв?язку зі смертю.

Крім того, відповідно до листа Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 02.08,2024 року № 01-19/205 ОСОБА_2 перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення в Хаджибейському (Малиновському) районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради та з вересня 2016 року користувалася Програмою житлових субсидій за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради повідомлено, що субсидія останній раз призначалась домогосподарству, до складу якого включався чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , на період з травня 2022 року по квітень 2023 року.

Разом з тим, з жовтня 2022 року субсидію відмінено у зв?язку зі смертю ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис про смерть № 8874).

Крім того, з 18.07.2005 року ОСОБА_2 перебувала на обліку в Комунальній установі «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Хаджибейського (Малиновського) району міста Одеси» як одинока особа.

Надання послуг припинено 07.08.2023 року у зв?язку зі смертю ОСОБА_2 .

Як вбачається з Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 15.08.2023 року № 73585023, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Валієвою Валерією Валеріївною 15.08.2023 року після смерті ОСОБА_2 заведена спадкова справа № 6/2023, яка зареєстрована в Спадковому реєстрі за № 71090964.

Разом з тим, відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 15.08.2023 року № 73584523 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 не видавались.

Згідно з Інформаційною довідкою (заповіти/спадкові договори) від 15.08.2023 року № 73584542, 11.08.2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складено заповіт на ім?я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у м. Одеса Садовою Тетяною Вікторівною від 11.08.2022 року та зареєстрований у реєстрі за № 8-157.

Відповідно до копії вищезазначеного заповіту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зробила розпорядження, відповідно до якого усе своє майно заповіла своєму чоловікові ОСОБА_3 .

Факт перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у шлюбі підтверджується копією повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 15.08.2023 року № 00040973298.

Водночас, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 8874 та видано свідоцтво про смерть від 13.09.2022 року серії НОМЕР_3 .

15.08.2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Валієвої В.В. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 .

Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Валієвої В.В. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 20.02.2024 року № 28/01-16 ОСОБА_1 роз?яснено процедуру вирішення питання про отримання свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку.

03.06.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси із заявою про встановлення факту проживання однією сім?єю (справа № 521/9335/24), яку ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27.01.2025 року у справі № 521/9335/24 залишено без розгляду.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не підтверджено право на спадкування після смерті ОСОБА_2 , а інші спадкоємці за законом чи за заповітом відсутні, спадщина, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 , підлягає визнанню судом відумерлою.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтями 1216 - 1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

За змістом статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно – за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Відповідно до ст. 338 Цивільного процесуального кодексу України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Відповідно ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, на момент відкриття спадщини після померлої ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_3 належала спадкодавцю на праві власності, тобто, входила до складу спадщини, а тому, враховуючи відсутність у спадкодавця на даний час спадкоємців за заповітом і за законом, які б прийняли спадщину, вказана квартира є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Одеси за заявою Одеської міської ради.

Територіальна громада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, однак в силу закону на орган місцевого самоврядування покладено обов`язок по захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 641/1689/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 640/17297/15-ц, від 09 лютого 2022 року у справі 640/23065/14.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном та право на повагу до житла, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, може розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 8 Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами особи, яка заявила про захист права, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

Згідно ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оскільки відповідачем не визнається право власності позивача на спірну квартиру, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до пункту 15-1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», органи місцевого самоврядування звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях - за подання заяви про визнання спадщини відумерлою.

Оскільки заявник звільнений від сплати судового збору за подання до суду заяви про визнання спадщини відумерлою, то судові витрати у справі у вигляді судового збору за подання цієї заяви до суду слід залишити на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 76-78, 83, 258-259, 263-265, 268, 280-283, 334-338, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 319, 392, 1216-1218, 1220, 1221, 1261, 1268-1269, 1270, 1277 Цивільного кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою - задовольнити.

Визнати відмерлою спадщину після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого після набрання ним законної сили воно є підставою для державної реєстрації за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради права власності на квартиру загальною площею 57,6 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ст. 354 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ст. 354 ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 17 вересня 2026 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН