Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №755/12865/21 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/12865/21

Провадження №: 2/755/12587/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Коваленко І.В., за участю секретаря судових засідань - Назарової І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» звернулося до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за послуги з постачання гарячої води та з централізованого опалення в розмірі 108 245,75 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 17 716,76 грн, 3% річних у розмірі 7 191,11 грн та судовий збір у розмірі 2 270,00 гривень.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до квартири АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198. На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511). Свідченням повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов договору є факт отримання послуг споживачами. Квартира АДРЕСА_2 під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання.

Однак відповідачі з січня 2016 року своєчасно не вносили плату за отримані послуги з централізованого опалення, а з серпня 2017 року не вносили плату за отримані послуги з постачання гарячої води, внаслідок чого утворилася заборгованість станом на 01 червня 2021 року у розмірі 108 245,75 грн, з яких: заборгованість за послугу з централізованого опалення - 45 962,24 грн; заборгованість за послугу з постачання гарячої води - 62 283,51 грн, що є предметом спору.

10 серпня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

25 листопада 2021 року Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено заочне рішення про задоволення позову.

Вказаним рішенням стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (код ЄДРПОУ 37739041) заборгованість за послуги з постачання централізованого опалення та за послуги з постачання гарячої води, інфляційну складову боргу та 3% річних у загальному розмірі 133 153,62 грн, з яких: заборгованість за послуги становить 108 245,75 грн, що підлягає зарахуванню на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Альфа-Банк» у м. Києві.

Іншу частину загальної суми заборгованості, а саме інфляційну складову боргу в розмірі 17 716,76 грн та 3% річних у розмірі 7 191,11 грн, вказаним заочним рішенням стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (код ЄДРПОУ 37739041) із зарахуванням на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Альфа-Банк» у м. Києві.

Також стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» судові витрати по сплаті судового збору в рівних частках в розмірі 756,66 грн з кожного відповідача та зарахувано на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Альфа-Банк» у м. Києві, код ЄДРПОУ 37739041.

02 липня 2024 року (Вх.№37325) адвокат Ясинецький Олег Анатолійович, діючи в інтересах відповідачки ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року. У вказаній заяві представник відповідача просив визнати причини пропуску строку на подання заяви поважними та поновити строк на її подачу, скасувати заочне рішення суду від 25 листопада 2021 року, а справу призначити до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Обґрунтовуючи підстави для скасування заочного рішення, представник відповідачки посилався на те, що вона не з`явилася в судове засідання через неотримання судових повісток про виклик до суду. З цієї ж причини відповідачка була позбавлена можливості подати заяву про перегляд заочного рішення у встановлений законом строк, оскільки про розгляд справи та ухвалення рішення їй стало відомо лише 18 червня 2024 року під час ознайомлення з його змістом.

Представник відповідача вважає ухвалене судом рішення необ`єктивним та недостатньо обґрунтованим, оскільки обставини справи, на його думку, встановлені не в повному обсязі. На підтвердження цього він вказував на відсутність договірних відносин між сторонами, ненадання позивачем належного розрахунку заборгованості, а також на те, що ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» жодного разу не здійснювало перевірку лічильників у квартирі АДРЕСА_1 . Крім того, через необізнаність про судовий розгляд справи відповідачка була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування строків позовної давності.

28 серпня 2024 року (вх.№47169) від представника позивача ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - Костюченко В.А. надійшли заперечення на заяву про перегляд заочного рішення, в яких вона просила залишити вказану заяву без задоволення, а рішення суду - без змін. Свою позицію представник позивача обґрунтовувала тим, що судом було вжито всіх передбачених законом заходів для належного повідомлення відповідачів про час і місце розгляду справи. Заочне рішення у справі вважала законним та обґрунтованим.

06 вересня 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ясинецький Олег Анатолійович через підсистему «Електронний суд» подав клопотання про долучення доказів на підтвердження неотримання відповідачкою ОСОБА_2 судових повісток, а також неправильних розрахунків позивача: відповіді на адвокатські запити від 02.07.2024 №20.9/1636 та від 03.09.2024 з додатками; копію свідоцтва про шлюб; заяви від 05.09.2024 року та докази відправлення клопотання з додатками іншим сторонам.

12 вересня 2024 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відповідачці ОСОБА_2 поновлено процесуальний строк для подання заяви про перегляд заочного рішення.

Заяву відповідачки ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року задоволено частково.

Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 листопада 2021 року, ухвалене у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, скасовано.

Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.

24 вересня 2024 року (вх. № 52353) від представника позивача ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - Смолярчук О.О. надійшли письмові пояснення на письмові пояснення представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Ясинецького О.А. від 06.09.2024 року, а також клопотання про долучення доказів.

За змістом наданих пояснень представник позивача зазначив, що у період виникнення заборгованості за надані послуги місце постійного проживання відповідачів у квартирі підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва. Відповідно, вказані особи є споживачами наданих до квартири послуг та належними співвідповідачами у справі.

На обґрунтування цієї позиції позивач посилався на статтю 29 ЦК України, за змістом якої місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання, а проживання в іншому місці не звільняє відповідача від оплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їхню реєстрацію у квартирі, що свідчить про статус користувачів наданих послуг. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) та від 21 жовтня 2019 року у справі № 756/10344/14.

Позивач також зауважив, що відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Відповідно до пункту 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України зобов?язаний протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання задекларувати або зареєструвати його. Згідно зі статтею 15 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», особи, винні у порушенні цих вимог, несуть відповідальність за законом.

Представник позивача звернув увагу, що пунктом 7 частини 1 статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право виконавця комунальної послуги у разі укладення індивідуального договору отримувати інформацію від споживача про зміну власника житла та фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача. Проте договір про надання послуг між відповідачами та позивачем у письмовій формі укладений не був, а заява-приєднання до умов індивідуальних типових договорів мешканцями вказаної квартири з метою їх ідентифікації до ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» не надавалася.

Разом з тим ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» щомісячно, починаючи з липня 2014 року, на адресу усіх споживачів направляє квитанції. У них, крім відомостей про надані послуги та нараховані суми, зазначається кількість осіб, що проживають у квартирі, порядок нарахування коштів за гаряче водопостачання (за лічильником чи за нормою споживання на кількість проживаючих осіб) та існуючий розмір боргу. Також у квитанціях постійно повідомляється про те, що показання квартирних засобів обліку щомісяця мають зніматися споживачами та надаватися виконавцю послуг. У разі ненадання показань нарахування виконуються за показаннями будинкового вузла обліку або за нормами споживання.

Також позивач зазначив, що згідно з пунктом 29 умов Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач зобов?язаний оплачувати послуги в установлений договором строк та повідомляти виконавця про осіб, строк тимчасового проживання яких у квартирі перевищив місяць, а також протягом місяця про зміни, що відбулися, за умови проведення розрахунків за надані послуги згідно з нормативами (нормами) споживання.

Отже, саме споживач має інтерес у наданні виконавцю послуг показників індивідуального засобу обліку, встановленого у квартирі, а також достовірних відомостей про кількість осіб, які мають зареєстроване місце проживання або фактично проживають у квартирі, та про зміну кількості таких осіб. Обов?язку періодичної перевірки кількості зареєстрованих або фактично проживаючих у житлі осіб у виконавця немає, а плата за надані послуги нараховується відповідно до достовірних відомостей, наданих самим споживачем.

Крім того, відповідно до вимог пункту 28 та підпункту 11 пункту 45 Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182, споживач зобов?язаний протягом місяця інформувати виконавця про зміну фактичної кількості осіб, які постійно проживають у його житлі, з метою подальшого внесення змін до договору та проведення розподілу загальних обсягів спожитих послуг між споживачами багатоквартирного будинку. На підставі заяви споживача та підтверджувальних документів про зміну фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі та користуються послугою, виконавець вносить відповідні зміни до договору та системи розподілу обсягів спожитих послуг.

У зв?язку з порушенням споживачем вимог нормативно-правових актів у частині обов`язку інформувати виконавця в місячний строк про зміну фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі та користуються послугою, у виконавця відсутні правові підстави для проведення перерахунку обсягів наданих послуг та розміру плати за них за попередні періоди.

На підтвердження безпідставності доводів відповідачки про відсутність обов`язку оплачувати послуги через її можливе проживання в іншому місці, представник позивача послався на Порядок звільнення наймачів (власників) квартир (приватних будинків) та членів їх сімей за період їх тимчасової відсутності від оплати за комунальні послуги, затверджений рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 409/1843.

Відповідно до вказаного Порядку, наймач (власник) квартири та члени його сім?ї за період тимчасової відсутності мають право на несплату вартості ненаданих послуг виключно за дотримання таких умов:

1. В разі тимчасової відсутності всієї сім?ї: за умови відключення працівниками житлово-експлуатаційної організації (виконавця послуг) холодної та гарячої води, опломбування запірних вентилів на вводі у квартиру, а також зняття пломб і відновлення надання послуг працівниками цієї організації згідно з письмовою заявою наймача (власника) квартири.

2. В разі тимчасової відсутності одного або декількох членів сім?ї: за умови своєчасного подання до житлово-експлуатаційної організації (виконавця послуг) та до управління експлуатації газового господарства документів, що підтверджують факт відсутності таких осіб. Винятком є випадки, коли власник квартири або члени його сім?ї перебувають на стаціонарному лікуванні чи санаторно-курортному відпочинку, терміни якого підтверджено лікарняним листом, путівкою тощо.

Звільнення від оплати здійснюється за період тимчасової відсутності тривалістю не менше одного місяця. Для цього наймач (власник) квартири повинен надати виконавцю послуг відповідну заяву із зазначенням періоду відсутності та акт про відключення й опломбування вентилів, або ж документи з кутовим штампом, реєстраційним номером і печаткою, які підтверджують факт перебування особи в іншому місці (для працюючих - довідку з місця роботи про відпустку чи відрядження). При порушенні цілісності опломбування мереж перерахунок за ненадані послуги не проводиться.

Крім того, представник позивача зауважив, що послуга з постачання теплової енергії (опалення) спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря в приміщеннях всієї квартири та надається з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Плата за послуги з централізованого опалення справляється з розрахунку за 1 кв. метр опалюваної площі квартири (загальна площа без урахування лоджій, балконів та терас). Таким чином, плата за послугу з постачання теплової енергії справляється залежно від опалюваної площі квартири і взагалі не залежить від фактичного проживання чи непроживання у ній людей.

Крім того, обґрунтовуючи свою позицію, представник позивача послався на правові висновки, викладені в постанові Київського апеляційного суду від 25 січня 2024 року у справі № 755/3003/23 з аналогічного питання (щодо відмови споживача сплачувати за комунальні послуги у зв?язку з непроживанням за місцем реєстрації). Вказаною постановою встановлено, що згідно з пунктом «б» частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції 2017 року), споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Окрім цього, представник позивача зауважив, що у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17 сформульовано такий правовий висновок: проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від оплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їхню реєстрацію у зазначеній квартирі, а відтак вони є користувачами наданих послуг. Таким чином, враховуючи, що відповідач користується квартирою (незалежно від того, чи є він власником житла, чи користується ним за згодою власника), він є споживачем послуг та зобов?язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

На підтвердження правомірності своїх нарахувань позивач також послався на постанову Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 757/37752/18-ц, у якій зазначено, що звернення споживача із заявою про непроживання осіб у квартирі не може бути підставою для перерахунку заборгованості, яка виникла за минулий час, оскільки таке зменшення розміру плати за послуги може враховуватися лише з моменту звернення. При цьому суди правомірно не беруть до уваги договори оренди інших житлових приміщень як належні та допустимі докази, що підтверджують факт постійного непроживання за місцем реєстрації, якщо споживач завчасно не звертався з цим питанням до виконавця послуг.

З огляду на викладене, представник позивача звернув увагу суду на те, що відповідачі жодного разу не зверталися до ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» з відповідними документами, які б підтверджували їхнє непроживання за адресою: АДРЕСА_3 . Будь-які заяви чи підтверджувальні документи з цього приводу, які б направлялися на адресу позивача у спірний період, у матеріалах справи також відсутні.

По-друге, представник позивача зауважив, що для коректних нарахувань за спожиті послуги з гарячого водопостачання, відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку прийняття приладу обліку на абонентський облік, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 жовтня 2018 року № 270, споживачам необхідно дотримуватися правил користування індивідуальними засобами обліку води. Зокрема, такі засоби обліку обов?язково мають бути прийняті на абонентський облік надавача послуг, опломбовані ним, вчасно повірені, а їхні показання щомісяця мають передаватися до теплопостачальної організації.

За наявності індивідуального засобу обліку гарячої води нарахування здійснюються виключно за його показаннями, які споживачі зобов`язані щомісяця надавати виконавцю послуг (частина четверта статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»). Законодавець чітко закріпив за споживачами обов?язок щомісяця подавати виконавцю показники індивідуальних лічильників.

Крім того, відповідно до структури діючих тарифів на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, встановлених для ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» постановою НКРЕКП від 11 грудня 2018 року № 1823, а також розпорядженнями КМДА № 2610 від 15.12.2021, № 508 від 22.04.2022 та № 674 від 30.09.2022, до тарифів не включені витрати на обслуговування (зокрема на періодичну повірку) вузлів розподільного обліку (індивідуальних лічильників) теплової енергії та гарячої води споживачів. Згідно з чинним законодавством, періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік у квартирах, здійснюються виключно за рахунок власників таких приладів.

Зазначені представником відповідачки у клопотанні про долучення доказів засоби обліку гарячої води, які, за її словами, встановлені у квартирі, на абонентському обліку в ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» не перебувають. Доказів того, що відповідачі повідомляли теплопостачальну організацію про встановлення лічильників та надавали документи щодо їх опломбування і взяття на облік, до ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» чи до суду не надано.

На підставі викладеного позивач просить суд позовні вимоги ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити у повному обсязі.

31 жовтня 2024 року (вх. № 60162) представник відповідачки ОСОБА_2 -адвокат Ясинецький Олег Анатолійович подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку з їхньою безпідставністю та необґрунтованістю.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, представник відповідачки посилався на таке.

Стосовно відсутності договірних відносин між сторонами та ненадання позивачем належного розрахунку заборгованості, представник зазначив, що між ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» та відповідачами відсутні будь-які договірні відносини, тому вимоги позивача є незаконними й не підлягають задоволенню. Договір про надання житлово-комунальних послуг, який був би укладений між ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , у матеріалах справи відсутній. До позовної заяви не долучено жодного правочину, який би підтверджував наявність договірних відносин щодо отримання житлово-комунальних послуг.

На підтвердження цієї позиції представник відповідача послався на частини першу та другу статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якими надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими органами. Також він вказав на пункт 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 578, яким встановлено обов?язок власників та наймачів (орендарів) квартири укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору.

Окрім цього, за твердженням представника відповідачки, позивачем не надано належного й зрозумілого розрахунку заборгованості за спожиті комунальні послуги із зазначенням конкретного переліку наданих послуг, їхньої вартості, структури ціни (тарифу), норм споживання та загальної вартості місячного платежу. Позивач не надав жодного належного доказу, який би підтверджував право вимоги до відповідачів за надані послуги, як і правовстановлюючих документів, якими регламентовано обов`язок позивача забезпечувати експлуатацію будинку.

Керуючись частиною першою статті 81 ЦПК України, представник відповідача наголосив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стосовно заперечень відповідача щодо нездійснення ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» перевірки квартирних лічильників, у відзиві зазначено, що позивачем незаконно нараховано заборгованість за показниками будинкового лічильника, а не за індивідуальним приладом обліку, який розташований у квартирі АДРЕСА_1 .

На обґрунтування цієї позиції представник відповідача послався на пункт 15 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (чинних у спірний період), згідно з якими засоби обліку води і теплової енергії, встановлені у квартирі та на вводі у багатоквартирний будинок, підлягають періодичній повірці. Така повірка проводиться у строк, що не перевищує одного місяця, протягом якого споживач оплачує послуги за середньомісячними показниками лічильників за попередні три місяці.

Представник відповідача наголосив, що ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» жодного разу не проводило перевірку лічильників у вказаній квартирі, а розрахунки заборгованості за відсутності контролю комерційного обліку за загальнобудинковим лічильником є невірними, значно завищеними та такими, що не відповідають дійсності. При цьому він вказав на статтю 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якою розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених тарифів та показань засобів обліку або за затвердженими нормами. На думку відповідача, без проведення взаємної перевірки лічильників неможливо встановити точний розмір фактично наданих позивачем послуг із постачання гарячої води.

Крім того, представник відповідача звернув увагу на те, що споживач у випадку пред`явлення до нього вимог про стягнення нарахувань вправі заперечувати стосовно їхньої правильності з наданням відповідних доказів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 462/5889/16-ц).

Також у відзиві висловлено посилання на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі № 229/1539/17 та низку інших постанов ВС, у яких сформульовано правовий висновок про те, що за наявності у матеріалах справи доказів покладення обов`язку зі здійснення повірки індивідуального лічильника на виконавця послуг, саме останній несе відповідальність за своєчасну повірку засобу обліку води, його обслуговування і ремонт. За відсутності такої повірки з вини теплопостачальної організації, дії товариства унеможливлюють внесення споживачем даних про фактично спожитий об`єм опалення та гарячої води.

Стосовно клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, у відзиві зазначено, що до заявлених позовних вимог у загальному розмірі 133 153,62 грн слід застосувати загальну позовну давність тривалістю три роки.

На обґрунтування цієї вимоги представник відповідача послався на те, що позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовною заявою 22 липня 2021 року. Водночас, як вбачається зі змісту скасованого заочного рішення суду від 25 листопада 2021 року, позивач просив стягнути заборгованість, яка накопичувалася з січня 2016 року по 01 червня 2021 року (за централізоване опалення) та з серпня 2017 року по 01 червня 2021 року (за постачання гарячої води). Представник наголосив, що у разі застосування трирічного строку позовної давності позивач мав право вимоги щодо стягнення боргу виключно за період з 22 липня 2018 року по 01 червня 2021 року, а вимоги за межами цього строку є безпідставними.

Представник відповідача вказав на статті 256, 258 Цивільного кодексу України, що визначають поняття позовної давності та можливість встановлення спеціальних строків для окремих видів вимог. Керуючись частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України, він зазначив, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення, а сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові.

На підтвердження обов`язковості дотримання часових меж звернення до суду представник відповідача послався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom). У цьому рішенні ЄСПЛ підкреслив, що інститут позовної давності має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які через сплив часу може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому.

Також у відзиві висловлено посилання на постанову Верховного Суду від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16, згідно з якою заява про сплив позовної давності може бути викладена безпосередньо у відзиві на позовну заяву або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що повністю відповідає нормам чинного процесуального законодавства.

Крім того, представник відповідача заявив клопотання про застосування строків позовної давності до нарахованих позивачем інфляційних втрат у розмірі 17 716,76 грн та 3% річних у розмірі 7 191,11 грн.

На обґрунтування цієї вимоги у відзиві зазначено, що відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено спеціальну позовну давність тривалістю в один рік. Посилаючись на пункт 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 та постанову Верховного Суду від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, представник відповідача стверджував, що нарахування штрафних санкцій обмежене шестимісячним строком, а право на стягнення пені за кожен окремий день обчислюється самостійно в межах одного року.

Також у відзиві наведено посилання на пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», згідно з яким у разі пропуску строку для звернення до суду без поважних причин, за наявності відповідної заяви сторони, суд відмовляє у задоволенні позову саме з цих підстав. Крім того, представник відповідача повторно послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom) щодо важливості інституту позовної давності для забезпечення юридичної визначеності.

З огляду на це сторона відповідача просила застосувати до нарахованих на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат строк позовної давності в один рік, а нарахування інших санкцій обмежити шістьма місяцями. Оскільки, на думку відповідача, у матеріалах справи відсутні детальні помісячні розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, представник відповідача просив повністю відмовити у задоволенні цих вимог позивача.

Окрім цього, у відзиві представник відповідача послався на те, що позивачем не було дотримано процедури досудового врегулювання спору, оскільки ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» не зверталося з претензіями до відповідачів та не намагалося врегулювати спір до моменту подання позову, про що свідчить відсутність будь-яких доказів у матеріалах справи.

На обґрунтування цієї позиції представник відповідача вказав на статтю 124 Конституції України та норми ЦПК України. Зокрема, відповідно до пункту 6 частини третьої статті 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, якщо законом встановлено обов`язковий досудовий порядок. Згідно з пунктом 7 частини четвертої статті 185 ЦПК України, відсутність доказів вжиття таких заходів, коли вони є обов?язковими за законом, є підставою для повернення позовної заяви позивачу.

Представник відповідача також послався на положення статей 18 та 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», які визначають порядок складення, підписання та розгляду актів-претензій у разі порушення виконавцем умов договору або надання послуг неналежної якості. Посилаючись на вказані норми, представник зазначив, що ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» протягом спірного періоду не зверталося до відповідачів із актами-претензіями у встановленому законом порядку, а тому, на думку сторони відповідача, позовні вимоги є передчасними.

На виконання вимог пункту 8 частини третьої статті 178 ЦПК України, відповідачка повідомила, що станом на дату подання відзиву вона понесла судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтею 178 ЦПК України, представник відповідача у прохальній частині відзиву просив суд: Відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у повному обсязі. Застосувати строки позовної давності тривалістю три роки до позовних вимог ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

08 листопада 2024 року (вх. № 61662) від представника позивача ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» - Смолярчук О.О. надійшла відповідь на відзив.

За змістом наданої відповіді позивач зазначив, що взаємовідносини між ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» та споживачами при наданні послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води регулюються чинними на момент виникнення заборгованості нормативно-правовими актами. Зокрема, вимогами Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та умовами Типового договору, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630; Правилами надання послуг з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830; Правилами надання послуг з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182; Законами України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV та від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII; Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 22 червня 2017 року № 2119-VIII, а також іншими нормативними документами у сфері надання комунальних послуг.

Позивач зауважив, що відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV (який діяв до 01.05.2019), договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, є договором приєднання. Згідно з частиною першою статті 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, без можливості запропонувати свої умови.

23 липня 2014 року в газеті «Хрещатик» (№ 103 (4503)) позивачем було розміщено офіційне повідомлення із пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації за вказаними адресами. Згодом загальнодоступний публічний договір приєднання (проєкт договору) був опублікований в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року (№ 111 (4511), сторінка 7).

Представник позивача наголосив, що інформація, надрукована в газеті «Хрещатик», є загальнодоступною, перебуває у вільному доступі в мережі Інтернет та не потребує додаткового доказування. Оскільки відповідно до частини другої статті 641 ЦК України пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням укласти договір (офертою), то згідно зі статтею 642 ЦК України відповідь особи, якій вона адресована, про її приєднання (акцепт) повинна бути повною і безумовною, що в даному випадку підтверджується фактом споживання послуг.

Також позивач вказав, що Законом України № 2189-VIII від 09.11.2017 «Про житлово-комунальні послуги», Правилами № 830 та Правилами № 1182 чітко визначено порядок укладання індивідуальних договорів. При цьому обов`язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг одночасно покладено як на споживача, так і на виконавця (пункт 1 частини другої статті 7, пункт 2 частини другої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). З урахуванням норми пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII, індивідуальним споживачем є фізична чи юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальні послуги для власних потреб, та з якою або від імені якої укладено відповідний договір.

Окрім того, представник позивача зазначив, що згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09 листопада 2017 року, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. При цьому споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Пунктом 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, передбачено, що індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному вебсайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Представник позивача зауважив, що фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги або безпосередньо сам факт отримання послуги. Тексти Типових індивідуальних договорів про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води затверджені Кабінетом Міністрів України, містяться у відкритих джерелах і є публічними договорами приєднання.

Позивач наголосив, що відсутність підписаного індивідуального договору в письмовій формі сама по собі не може бути підставою для звільнення відповідачів від оплати послуг у повному обсязі. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц та Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13. Більше того, у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15 сформульовано правовий висновок, згідно з яким за відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Представник позивача підсумував, що хоча заяви-приєднання до умов індивідуальних типових договорів від мешканців вказаної квартири на адресу ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» не надходило, відповідачі є споживачами послуг в силу факту їхнього отримання, а повідомлення із пропозиціями укладення договорів та їхні проєкти перебувають у загальнодоступному вільному доступі (в мережі Інтернет, на офіційному вебсайті виконавця та в газеті «Хрещатик») і не потребують додаткового доказування.

По-друге, представник позивача наголосив, що для коректних нарахувань за спожиті послуги з гарячого водопостачання, відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку прийняття приладу обліку на абонентський облік, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 жовтня 2018 року № 270, споживачам необхідно дотримуватися правил користування індивідуальними засобами обліку води. Зокрема, індивідуальні засоби обліку води обов?язаково мають бути прийняті на абонентський облік надавача послуг, опломбовані та вчасно повірені ним, а їхні показання щомісяця мають передаватися до теплопостачальної організації.

За наявності індивідуального засобу обліку гарячої води нарахування здійснюються виключно за його показаннями, які повинні щомісяця надаватися споживачами виконавцю послуг (пункт 4 статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»). Сама по собі наявність у квартирі індивідуального засобу обліку гарячої чи холодної води, теплової енергії або бойлера не передбачає припинення виконавцем нарахувань за послуги або здійснення нарахувань за показаннями, з якими роки тому квартирний лічильник був взятий на облік. Законодавець чітко закріпив за споживачами обов?язок щомісяця подавати виконавцю показники індивідуальних приладів обліку.

Нарахування за послуги з постачання гарячої води здійснюються відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 (далі - Правила № 1182). Крім того, відповідно до пункту 14 Правил № 630, показання квартирних засобів обліку мають зніматися споживачем щомісяця.

Згідно з пунктом 4 статті 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», у разі недопущення споживачем (його представником) виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, до відповідного вузла обліку чи приладів-розподілювачів для зняття показань, або в разі ненадання у визначений договором строк споживачем виконавцю показань відповідного вузла обліку, якщо такі показання згідно із законом або договором зобов?язаний знімати споживач, для цілей комерційного або розподільного обліку виконавцем комунальної послуги протягом трьох місяців приймається середньодобове споживання таким споживачем відповідної комунальної послуги за попередні 12 місяців (для послуг з теплопостачання - за середнім споживанням попереднього опалювального періоду).

Представник позивача зауважив, що у разі відсутності інформації про показання вузлів обліку та/або недопущення споживачем виконавця (або іншої особи, яка здійснює розподіл обсягів комунальної послуги) до відповідного вузла обліку для зняття показань, після закінчення тримісячного строку з дня недопуску виконавець зобов?язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як зі споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку.

Відповідно до пункту 21 Правил № 630, за відсутності у квартирі та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання гарячої води - з розрахунку на одну особу. Тож зняття показань квартирних лічильників здійснюється споживачами, які зобов`язані щомісяця передавати їх виконавцю послуг в останній день розрахункового періоду. Водночас виконавець не має права брати до уваги показники неповіреного індивідуального засобу обліку. Чинне законодавство не передбачає можливості проведення нарахування коштів на підставі засобів обліку, які належним чином не повірені та не поставлені на абонентський облік.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315, для розподілу не приймаються показання вузла розподільного обліку теплової енергії чи води, надані починаючи з дати закінчення строку повірки засобу вимірювальної техніки, до дати прийняття на абонентський облік повіреного чи заміненого приладу.

За даними програми нарахувань та оплат за послуги з постачання гарячої води та постачання теплової енергії ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ», будинок АДРЕСА_4 комерційним (загальнобудинковим) засобом обліку постачання теплової енергії та гарячої води не обладнаний. Квартира АДРЕСА_2 у вказаному будинку також обліковується як така, що індивідуальним засобом обліку постачання теплової енергії не оснащена. Нарахування за послугу з постачання теплової енергії (централізованого опалення) проводиться за нормою споживання пропорційно до опалювальної площі квартири.

Стосовно послуги з постачання гарячої води, квартира АДРЕСА_2 обліковується як така, що не обладнана індивідуальним засобом обліку з 01 жовтня 2019 року. У період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2019 року вказана квартира обліковувалася як обладнана індивідуальним лічильником гарячої води. Проте, оскільки споживачами в цей час не передавалися його показання, нарахування здійснювалося за нормою споживання з розрахунку 3,00 куб. м на 1 особу (на 7 зареєстрованих осіб). З 01 жовтня 2019 року у зв?язку із закінченням строку повірки індивідуального лічильника гарячої води, вказаний прилад було знято з абонентського обліку ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ», а нарахування надалі здійснювалися за нормою споживання на 7 осіб.

Зазначений представником відповідача у відзиві індивідуальний засіб обліку гарячої води на обліку у ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» не перебуває. Жодних доказів того, що відповідачі надавали до теплопостачальної організації документи щодо встановлення, опломбування чи постановки на облік квартирного лічильника, до ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» або до суду надано не було.

По-третє, представник позивача зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки дозволяється застосовувати, випускати з виробництва, ремонту та в продаж і видавати напрокат лише за умови їх відповідності цьому Закону та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до них. Про необхідність проведення повірки засобів обліку води через міжповірочний інтервал зазначено в кожному технічному паспорті (керівництві з експлуатації), свідоцтві про проведення повірки, а також в акті опломбування лічильника.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту. Перелік категорій таких засобів затверджено постановою КМУ від 04 червня 2015 року № 374, відповідно до пункту 38 якої лічильники води належать до засобів вимірювальної техніки, що підлягають періодичній повірці. Наказом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 13 жовтня 2016 року № 1747 для лічильників води та теплолічильників установлено міжповірочний інтервал тривалістю 4 роки.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та частини другої статті 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», періодична повірка, обслуговування, ремонт та заміна вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання теплової енергії та води в квартирах будинку, здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено законом або договором.

Представник позивача звернув увагу суду на те, що згідно з вимогами частини сьомої розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 22 червня 2017 року № 2119-VII «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (який набрав чинності 02.08.2017), НКРЕКП забезпечила перегляд тарифоутворення із виключенням зі структури тарифів на теплову енергію та водопостачання витрат на встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного та розподільного обліку.

Відповідно, до структури діючих тарифів, встановлених для ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» постановою НКРЕКП від 11 грудня 2018 року № 1823 та розпорядженнями КМДА № 2610 від 15.12.2021, № 508 від 22.04.2022, № 674 від 30.09.2022, не включені витрати на проведення обслуговування та періодичної повірки індивідуальних лічильників споживачів. Вказані роботи здійснюються виключно за рахунок власників таких вузлів обліку. Це також підтверджується пунктом 27 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води, за яким періодична повірка лічильника здійснюється за рахунок споживача. Нарахування плати за спожиту послугу за показниками лічильника, який вчасно не пройшов повірку, чинним законодавством не передбачено.

По-четверте, стосовно заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, представник позивача зауважив, що відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Статтею 257 ЦК України загальну позовну давність встановлено тривалістю у три роки.

На спростування доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, представник ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» послався на пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону № 540-IX). Вказаною нормою передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257 та 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії вказаного карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 на всій території України з 12 березня 2020 року було введено карантин, дія якого неодноразово продовжувалася й тривала до 30 червня 2023 року. За змістом частин другої та третьої статті 263 ЦК України, у разі виникнення обставин для зупинення або продовження перебігу позовної давності, цей строк продовжується на час існування таких обставин.

На підтвердження цієї позиції позивач послався на сталу практику Верховного Суду, зокрема на постанови від 31 травня 2022 року у справі № 926/1812/21, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 та від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21. У цих судових актах сформульовано правовий висновок, згідно з яким норми про продовження позовної давності на строк дії карантину є нормами прямої дії, поширюються на всі суб`єкти цивільних правовідносин і продовжуються автоматично, без необхідності доведення поважності причин пропуску строку. З урахуванням часу введення карантину, у межах позовної давності за вимогами, пред`явленими у 2021 році, перебуває період, починаючи з березня 2017 року.

Крім того, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» Прикінцеві та перехідних положення ЦК України було доповнено пунктом 19. За змістом цього пункту (в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та продовженого Законом № 12151 до 08 лютого 2025 року, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З огляду на викладене, оскільки загальна позовна давність була продовжена з 12 березня 2020 року на період дії карантину та надалі зупинена на період дії воєнного стану, представник позивача дійшов висновку, що пропущеною позовна давність може бути виключно за вимогами, які виникли до 12 березня 2017 року. Оскільки законодавець визначив ці приписи як норми прямої дії, строки давності продовжені автоматично, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення боргу за період з березня 2017 року по 01 червня 2021 року перебувають у межах закону і підлягають задоволенню.

На підтвердження автоматичного продовження строків позовної давності в силу закону, представник позивача послався на постанову Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, у якій сформульовано такий правовий висновок: автоматичне продовження строків, визначених статтями 257, 258 ЦК України, пов?язане безпосередньо із запровадженням карантину на всій території України й не вимагає від позивача жодних додаткових умов чи обґрунтувань того, що таке пропущення зумовлене саме дією карантинних обмежень. Близька за змістом правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20 та від 22 червня 2022 року у справі № 916/1157/21.

Представник позивача зазначив, що оскільки з 12 березня 2020 року перебіг позовної давності був продовжений на строк дії карантину, а згодом зупинений через введення воєнного стану, заявлений у позові борг за послугу з постачання гарячої води за період з 01 серпня 2017 року по 01 червня 2021 року повністю перебуває в межах строку позовної давності.

Водночас, з урахуванням заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, позивач добровільно зменшив період стягнення та надав суду новий уточнений розрахунок заборгованості за послугу з постачання теплової енергії (централізованого опалення) за період з 12 березня 2017 року по 01 червня 2021 року (виключивши період з січня 2016 року по 11 березня 2017 року).

Згідно з уточненим розрахунком позивача, розмір заборгованості відповідачів у межах строків позовної давності за період з 12 березня 2017 року по 01 червня 2021 року становить: заборгованість за надані послуги з централізованого опалення - 34 707,30 грн; заборгованість за надані послуги з гарячого водопостачання - 62 283,51 грн; інфляційна складова боргу - 12 608,03 грн (із яких за централізоване опалення - 4 362,28 грн, за гаряче водопостачання - 8 245,75 грн); 3% річних від простроченої суми - 5 487,60 грн (із яких за централізоване опалення - 1 984,74 грн, за гаряче водопостачання - 3 502,86 грн).

Загальна сума позовних вимог, яку позивач просить стягнути з відповідачів у межах строків позовної давності, становить 115 086,44 грн (34 707,30 + 62 283,51 + 12 608,03 + 5 487,60).

По-п`яте, щодо заперечень відповідача про застосування до вимог на підставі статті 625 ЦК України скороченої позовної давності тривалістю в один рік, представник позивача зазначив, що формулювання вказаної норми, де нарахування процентів тісно пов?язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує саме на компенсаційний, а не штрафний характер таких нарахувань (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі № 6-42цс11).

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу основного грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення. Вони виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за несвоєчасне виконання зобов`язань (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12 та від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).

Позивач також послався на постанову Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, у яких зазначено, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями (неустойкою), а входять до складу грошового зобов`язання.

На підтвердження безпідставності доводів відповідача щодо строків давності представник позивача вказав на постанову Верховного Суду від 26 квітня 2017 року, де сформульовано такий правовий висновок: аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов?язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Таким чином, 3% річних та інфляційні нарахування є особливою мірою відповідальності боржника, мають виключно компенсаційний, а не штрафний характер, у зв`язку з чим до цих положень закону застосовується загальна позовна давність тривалістю три роки, а клопотання відповідача про застосування однорічного строку є незаконним.

По-шосте, представник позивача зазначив, що ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» щомісячно, починаючи з липня 2014 року, на адресу усіх споживачів направляє квитанції. У них, крім відомостей про надані послуги та нараховані суми, зазначається кількість осіб, що проживають у квартирі, порядок нарахування коштів за гаряче водопостачання (за лічильником чи за нормою споживання на кількість проживаючих), наявний розмір боргу, а також постійно наголошується на обов`язку споживачів щомісяця знімати та передавати показання квартирних лічильників. У разі їх ненадання нарахування виконуються за показаннями будинкового вузла обліку або за нормами споживання.

Представник позивача підкреслив, що відповідачі із заявами щодо незгоди з приводу розміру нарахованих їм у квитанціях сум до ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» жодного разу не зверталися, а відтак своїми діями фактично визнавали факт споживання послуг з урахуванням здійснених позивачем нарахувань.

На підставі викладеного позивач просить суд поданий позов у справі № 755/12865/21 задовольнити та стягнути з відповідачів заборгованість у межах строків позовної давності згідно з наданим уточненим розрахунком.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (код ЄДРПОУ 37739041) є виконавцем послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_4 .

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є повнолітніми особами, які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 вказаного будинку, що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва, а відтак є споживачами зазначених житлово-комунальних послуг.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є повнолітніми особами, які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 вказаного будинку, що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва, а відтак є споживачами зазначених житлово-комунальних послуг.

Правовідносини між сторонами у спірний період регулювалися Законами України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (діяв до 01.05.2019) та від 09.11.2017 № 2189-VIII (діє з 01.05.2019).

За визначенням, наданим у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення тощо), 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, 3) послуги з управління будинком (частина 1 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, що діяв на момент початку виникнення правовідносин).

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання таких послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц.

Щодо доводів відповідача про відсутність договірних відносин (Розділ № 1 відзиву).

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 1875-IV, договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, є договором приєднання.

Згідно з частиною першою статті 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може быть укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За приписами статей 641, 642 ЦК України, пропозиція укласти договір (оферта) вважається прийнятою, якщо особа вчинила повну й безумовну відповідь (акцепт) у вигляді конклюдентних дій, якими в сфері житлово-комунальних послуг є фактичне споживання послуг.

Позивачем належним чином опубліковано проєкт договору в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 № 111 (4511), а надалі - оприлюднено публічні індивідуальні договори на офіційному вебсайті компанії відповідно до вимог постанов КМУ № 830 та № 1182.

Позивачем належним чином опубліковано проєкт договору в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 № 111 (4511), а надалі - оприлюднено публічні індивідуальні договори на офіційному вебсайті компанії відповідно до вимог постанов КМУ № 830 та № 1182.

Крім того, за змістом статті 9 Закону № 2189-VIII, споживач не звільняється від оплати послуг, отриманих ним до укладення договору, а публічні індивідуальні договори вважаються укладеними автоматично після оприлюднення їх на вебсайті виконавця (пункт 13 Правил № 830).

Споживачі акцептували умови договору приєднання в силу самого факту отримання послуг. Таким чином, Розділ № 1 відзиву є безпідставним.

Щодо нарахувань за загальнобудинковим лічильником та повірки квартирних лічильників (Розділ № 2 відзиву).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці.

Наказом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 13 жовтня 2016 року № 1747 для лічильников води встановлено міжповірочний інтервал тривалістю 4 роки.

Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та частиною другою статті 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», періодична повірка, обслуговування та ремонт вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік у квартирах, здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку (споживачів), оскільки ці витрати виключені зі структури тарифів виконавця на підставі Постанови НКРЕКП № 1823.

З матеріалів справи вбачається, що лічильник гарячої води в квартирі АДРЕСА_2 був знятий з абонентського обліку ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» з 01.10.2019 року через закінчення строку його повірки.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315, та пункту 21 Правил № 630, за відсутності інформації про показання повірених лічильників, плата справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання з розрахунку на одну особу.

Оскільки відповідачі не надали документів про повірку лічильника, а нарахування за неповіреними приладами обліку чинним законодавством заборонено (Методика розподілу № 315), позивач правомірно здійснював нарахування за нормами споживання на 7 зареєстрованих осіб (по 3 куб. м на особу).

Щодо доводів сторони відповідача про незаконність та завищення нарахувань за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії), суд зазначає, що за змістом статей 10, 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та пункту 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, за відсутності у приміщенні індивідуального (вузла розподільного) обліку теплової енергії, обсяг спожитої послуги визначається за встановленими нормативами (нормами) споживання, а плата справляється з розрахунку за 1 кв. метр опалюваної площі квартири.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що будинок АДРЕСА_4 не обладнаний загальнобудинковим (комерційним) лічильником, а квартира АДРЕСА_2 не оснащена індивідуальним приладом обліку тепла, ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» правомірно здійснювало нарахування плати пропорційно до загальної опалювальної площі вказаного житла за затвердженими тарифами.

При цьому суд наголошує, що за змістом статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Вказаний обов`язок у повному обсязі поширюється й на повнолітніх користувачів житлового приміщення.

Нарахування плати за послугу з постачання теплової енергії здійснюється з метою підтримання нормативної температури повітря в усій будівлі через внутрішньобудинкові мережі, а тому обов`язок з оплати цих нарахувань справляється виключно залежно від площі нерухомості та жодним чином не залежить від факту проживання, тимчасового непроживання чи кількості осіб, які фактично перебувають у квартирі.

З огляду на викладене, розрахунки позивача в цій частині є законними, а заперечення представника відповідача щодо порядку та обсягу нарахувань за опалення є безпідставними та підлягають відхиленню.

Щодо доводів сторони відповідача про недотримання позивачем процедури досудового врегулювання спору та ненаправлення актів-претензій (Розділ № 5 відзиву), суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України та частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з офіційним тлумаченням Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні від 09 липня 2002 року № 15-rp/2002 (справа про досудове врегулювання спорів), право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом або іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору є лише додатковим засобом захисту прав, який не позбавляє особу права на конституційний захист у судовому порядку.

За змістом пункту 6 частини третьої статті 175 та пункту 7 частини четвертої статті 185 ЦПК України, відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору зазначаються в позовній заяві, а їхня відсутність є підставою для повернення позову виключно у випадку, якщо обов`язковий досудовий порядок чітко й імперативно встановлений відповідним профільним законом. Проте чинне цивільне та цивільне процесуальне законодавство України не містить вимог про обов`язкове досудове (претензійне) врегулювання спорів щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Звернення виконавця послуг до суду із позовом про стягнення боргу без попереднього направлення претензії боржникові є реалізацією його прямого та безумовного права на судовий захист.

Посилання представника відповідача на статті 18 та 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» як на підставу обов`язкового складення позивачем «актів-претензій» суд визнає повністю безпідставними через неправильне тлумачення норм матеріального права стороною відповідача.

Зазначені статті Закону регулюють виключно правовий механізм захисту прав споживача у разі порушення виконавцем умов договору, надання послуг неналежної якості або не в повному обсязі. Саме споживач у таких випадках наділений правом викликати представника виконавця для складення акта-претензії з метою подальшого перерахунку платежів.

Вказані норми права не регулюють відносини щодо стягнення виконавцем заборгованості за фактично надані послуги і не покладають на ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» обов`язку складати акти-претензії щодо боржників чи направляти їх на адресу споживачів перед зверненням до суду.

З огляду на викладене, процедура досудового врегулювання спору позивачем порушена не була, а заперечення сторони відповідача в цій частині підлягають відхиленню як необґрунтовані.

Щодо юридичної природи правовідносин між сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначені загальні умови виконання зобов`язання, зокрема, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Щодо заяви сторони відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності (Розділи № 3, № 4 відзиву), суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом, закріпленим у статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.

Стосовно вимог представника відповідача про застосування до нарахованих позивачем інфляційних втрат у розмірі 17 716,76 грн та 3% річних у розмірі 7 191,11 грн спеціальної (скороченої) позовної давності тривалістю в один рік на підставі статті 258 ЦК України, суд зазначає таке.

За своєю правовою природою, нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за якими боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не є штрафними санкціями (неустойкою, пенєю чи штрафом).

Як зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 та від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, вказані нарахування мають виключно компенсаційний характер, спрямовані на захист майнового права та інтересу кредитора шляхом відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, і входять до складу основного грошового зобов`язання.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2017 року сформулював чіткий правовий висновок, відповідно до якого до правових наслідків порушення грошового зобов?язання за статтею 625 ЦК України застосовується саме загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

З огляду на це, клопотання відповідача про застосування однорічного строку давності до інфляційних втрат та 3% річних є помилковим та відхиляється судом.

Оцінюючи вимогу відповідача про застосування загальної трирічної позовної давності до основного боргу та нарахувань за статтею 625 ЦК України, суд враховує часові межі звернення позивача до суду та дію спеціального законодавства.

Позовна заява ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» була подана 22 липня 2021 року.

За звичайних умов трирічний строк давності охоплював би вимоги позивача лише з 22 липня 2018 року.

Проте судом встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин, дія якого тривала до 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину строки, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Як роз`яснив Верховний Суд у постановах від 31 травня 2022 року у справі № 926/1812/21, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 та від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, вказане продовження строків відбувається автоматично в силу закону для всіх суб`єктів цивільних правовідносин, незалежно від наявності чи відсутності реального впливу карантинних обмежень на сторону у справі.

Оскільки на момент запровадження карантину (12 березня 2020 року) трирічний строк позовної давності за вимогами, які виникли, починаючи з 12 березня 2017 року, не закінчився (спливав би після 12 березня 2020 року), перебіг позовної давності для них був автоматично продовжений на весь час дії карантину.

Таким чином, на момент подання позову (22 липня 2021 року) строк позовної давності за всіма вимогами позивача, що виникли в період з 12 березня 2017 року по 01 червня 2021 року, не закінчився і перебуває під повним правовим захистом.

Натомість вимоги позивача за період з січня 2016 року по 11 березня 2017 року є пропущеними через сплив позовної давності, що є підставою для відмови у позові в цій частині на підставі частини 4 статті 267 ЦК України.

Позивач у своїй відповіді на відзив погодився із зазначеними висновками суду щодо часткового спливу позовної давності та надав уточнений розрахунок боргу за період з 12.03.2017 по 01.06.2021 року на загальну суму 115 086,44 грн (з яких: 34 707,30 грн - заборгованість за опалення; 62 283,51 грн - заборгованість за гарячу воду; 12 608,03 грн - інфляційні втрати; 5 487,60 грн - 3% річних).

Суд, перевіривши математичну правильність розрахунку, визнає його правильним та обґрунтованим, у зв`язку з чим клопотання відповідача про застосування позовної давності підлягає задоволенню частково, а позовні вимоги ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» підлягають частковому задоволенню у межах уточненої суми.

За змістом статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Щодо солідарного характеру відповідальності боржників.

Вирішуючи питання щодо суб`єктного складу осіб, які мають нести відповідальність за виниклу заборгованість, та визначаючи характер їхніх правових зобов`язань, суд виходить із таких нормативно-правових приписів.

Згідно зі статтею 322 Цивільного кодексу України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 64 та статті 160 Житлового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), повнолітні члени сім`ї наймача (або власника) житлового приміщення, які проживають разом з ним, користуються нарівні з ним усіма правами і несуть рівні з ним обов`язки, що випливають із договору найму чи користування. Повнолітні члени сім`ї зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) та прибудинкової території і оплаті комунальних послуг. При цьому вказані норми житлового законодавства імперативно встановлюють, що повнолітні члени сім`ї несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із користування жилим приміщенням.

За змістом частини першої статті 541 Цивільного кодексу України, солідарне зобов`язання або солідна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Правова природа солідарного обов`язку боржників деталізована у статті 543 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання зобов`язання частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Боржники залишаються солідарними зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Як зазначено в усталеній судовій практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі № 756/10344/14 та від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17, факт реєстрації повнолітньої особи у житловому приміщенні свідчить про те, що вона є користувачем наданих житлово-комунальних послуг, а проживання в іншому місці без зняття з реєстраційного обліку та без завчасного повідомлення виконавця послуг у встановленому законом порядку не звільняє такого співвідповідача від солідарного обов`язку з оплати отриманих послуг.

З матеріалів справи (Витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва) вбачається, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є повнолітніми особами, чиє місце проживання у спірний період зареєстроване за єдиною адресою: АДРЕСА_3 .

Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування факту отримання комунальних послуг або доказів офіційного відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж тепло- та водопостачання суду надано не було.

З огляду на викладене, оскільки обов`язок з оплати спожитих послуг із централізованого опалення та постачання гарячої води покладається на всіх повнолітніх осіб, які мають право користування житлом, суми виявленої в межах строків позовної давності заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних підлягають стягненню на користь ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» саме на засадах солідарної відповідальності з усіх трьох відповідачів разом.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням зменшення суми позову позивачем у зв`язку з позовною давністю (задоволено на 86,43%), з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у рівних частках - по 653,98 грн з кожного.

Також з позивача на користь відповідачки ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу пропорційно відмовленій частині вимог у розмірі 1 357,00 грн (10 000 * 13,57%).

Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. 11, 256, 257, 258, 263, 267, 322, 509, 525, 526, 530, 541, 543, 610, 612, 625, 634, 641, 642, 901, 903 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, буд. 20, код ЄДРПОУ 37739041) заборгованість за послуги з централізованого опалення та послуги з постачання гарячої води за період з 12 березня 2017 року по 01 червня 2021 року у загальному розмірі 96 990,81 грн (дев`яносто шість тисяч дев`ятсот дев`яносто гривень 81 копійка), з яких: заборгованість за надані послуги з централізованого опалення - 34 707,30 грн; заборгованість за надані послуги з гарячого водопостачання - 62 283,51 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (код ЄДРПОУ 37739041) інфляційну складову боргу в розмірі 12 608,03 грн (дванадцять тисяч шістсот вісім гривень 03 копійки) та 3% річних у розмірі 5 487,60 грн (п`ять тисяч чотириста вісімдесят сім гривень 60 копійок), що разом становить 18 095,63 грн (вісімнадцять тисяч дев`яносто п`ять гривень 63 копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (код ЄДРПОУ 37739041) судові витрати по сплаті судового збору в рівних частках у розмірі по 653,98 грн (шістсот п`ятдесят три гривні 98 копійок) з кожного відповідача.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (код ЄДРПОУ 37739041) на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 357,00 грн (одна тисяча триста п`ятдесят сім гривень 00 копійок).

Реквізити сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ», Код ЄДРПОУ 37739041, адреса: м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після спливу строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Повний текст заочного рішення суду складено 12.10.2026 року.

Суддя: І.В.Коваленко