Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №175/6666/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

02096, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 175/6666/26

провадження № 2/753/11739/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі МЕЛЬНИЧЕНКО О.С.

за участю: не з`явились; ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач) про стягнення грошових коштів.

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 19 січня 2026 року він передав грошові кошти у розмірі 65 400,00 грн. громадянину ОСОБА_2 на підставі розписки від 19.01.2026.

Оскільки грошові кошти позичальник зобов`язався повернути 28.02.2026, проте станом на дату подання позовної заяви до суду, грошові кошти не повернуто, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів.

Посилаючись на вищенаведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь: грошові кошти у розмірі 65 400,00 грн. та сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 064,96 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 01 травня 2026 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, передано за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026 справу передано судді Каліушку Ф.А.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2026 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін для розгляду справи по суті.

В судове засіданні, яке відбулось 24 вересня 2026 року, сторони не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Віценчік О.В. в системі «Електронний суд» сформовано заяву про розгляд справи без її участі та без участі позивача. Позовні вимоги остання підтримала в повному обсязі та прохала суд про їх задоволення.

За останнім відомим місцем проживання відповідача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 направлялась ухвала суду про відкриття провадження у справі, яка повернулась на адресу суду з вказівкою у довідці про причини повернення/досилання «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України).

За п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, зважаючи на вище викладене, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи, однак, будь-яких процесуальних документів, зокрема заяв із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та письмових відзивів на позов на адресу суду ним не направлено. Крім того, від позивача також не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, а відтак розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, заперечення надані відповідачем, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 65 400,00 грн., на підтвердження чого останнім була складена розписка від 19.01.2026 (а. с. 14), які зобов`язався повернути до 28.02.2026.

На дату подання позову відповідач позичені грошові кошти, відповідно до розписки від 19.01.2026 не повернув. Доказів протилежного суду не надано.

Зазначене свідчить про ухилення відповідача від виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

За приписами статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей.

Статтею 1049 ЦК України передбачено обов`язок позичальника повернути позику у строк і в порядку, визначених договором.

В даному випадку, доказів повернення коштів або сплати відповідачем боргу частинами, суду не надано, у зв`язку з чим, суд доходить до висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, а отже позов підлягає задоволенню.

Доходячи до такого висновку, суд враховує й правові позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, зважаючи на приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з правової позиції, сформованої ще Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, відповідно до норм стст. 1046, 1047 ЦК України, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання. Таким чином, розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, а отже розписка є не лише фактом укладення договору, а й фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.

Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 176/2967/13-ц зробив висновок про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладання договору та змісту умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів, що у даному випадку й має місце бути.

Суд бере до уваги той факт, що ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики (постанова Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №500/1755/17).

При цьому, як вбачається зі ст. 545 ЦК України, наявність оригіналу договору позики, що по своїй суті є борговою розпискою, у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постановах від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21, від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18, від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Як було зазначено вище, 19 січня 2026 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 65 400,00 грн., відповідно до розписки від 19.01.2026, копія якої наявна в матеріалах справи. Відповідно до вищевказаної розписки, відповідач зобов`язався повернути кошти до 28 лютого 2026 року, проте станом на дату звернення з позовною заявою до суду останнім грошові кошти повернуто не було. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

За нормами чч. 3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів за розпискою від 19.01.2026 виконував неналежним чином, у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за розпискою від 19.01.2026 підлягають задоволенню.

При цьому, відповідач будь-яких доказів відсутності заборгованості перед позивачем, а також доказів на спростування заявлених позовних вимог, суду не надав.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Пунктом 1 частиною 2 статті 141 ЦПК України встановлено, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Отже, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1 064,96 грн. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись стст. 263, 526, 545, 610, 1046-1049 ЦК України, стст. 12, 13, 76, 78, 81, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП - невідомо) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 65 400,00 грн., а також судовий збір у розмірі 1 064,96 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СУДДЯ: Федір КАЛІУШКО