Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №464/3116/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №464/3116/25 Головуючий у 1 інстанції:Мичка Б.Р.

Провадження №22-ц/811/4278/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Черевко В.В.,

за участі в судовому засіданні відповідача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м.Львова в складі судді Мички Б.Р. від 18 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 18 листопада 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 36 800 (тридцять шість тисяч вісімсот) доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 9 084, 00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним відмовлено.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у розмірі 36 800 доларів США, зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним – задовольнити.

Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на що судове рішення не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості. Зазначає, що на підтвердження укладання договору позики стороною позивача надано розписку від 13 квітня 2024 року. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладання, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Звертає увагу суду, що у даній розписці зазначається, що ОСОБА_1 13 квітня 2024 року отримав в якості безпроцентної позики від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1 441 367,68 грн. В судовому засіданні представником позивача та свідком ОСОБА_5 стверджувалося, що грошові кошти було передано саме в національній валюті – гривні. Відповідач заперечував факт отримання грошових коштів 13 квітня 2024 року в сумі 1 441 367, 68 грн. Зазначає, що відповідач і не міг отримати грошові кошти у зазначеному розмірі 13 квітня 2024 року, адже, на підставі постанови Правління Національного банку України №82 від 20.06.2019 року «Про вилучення з готівкового обігу монет дрібних номіналів», ще з 01 жовтня 2019 року монети номіналами 1, 2 та 5 копійок перестали бути засобом платежу під час здійснення розрахунків готівкою, на що неодноразово наголошувалося представником відповідача в судових засіданнях. Крім того, звертає увагу, що свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні надав суперечливі свідчення, що стосуються питання суми позики. Спочатку свідок стверджував, що було передано грошові кошти в сумі, яка зазначена в розписці (1 441 367,68 грн.), проте після цього заявив, що купюри номіналом менше 200 грн не передавалися. У подальшому свідок вже не зміг назвати точну суму грошових коштів, яка була передана згідно з розпискою, а вказував лише орієнтовну (приблизну) суму. Таким чином, очевидним є факт, зважаючи на положення чинного законодавства та показання свідка ОСОБА_5 , що відповідач не отримував грошових коштів у зазначеному в розписці розмірі 1 441 367,68 грн. Інших доказів, які б вказували на фактичний розмір позики, матеріали справи не містять. Таким чином, оскільки фактична сума позики є невизначеною, вважає, що відсутні підстави для стягнення коштів як боргу за договором позики. Проте на зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 1 441 367,68 грн.

В судове засідання позивач не з`явився, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за його відсутності, зважаючи на те, що такий повідомлявся про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та те, що в судовому засіданні інтереси позивача захищав представник.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника на підтримання апеляційної скарги, представника позивача – в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, зустрічної позовної заяви, відзиву на зустрічний позов, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 4, 12, 13, 18, 51, 81, 82, 141, 209, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 610, 611, 612, 1046, 1047, 1049 ЦК України та задовольняючи позов, – виходив з того, що, як вбачається із копії розписки, 13.04.2024 року ОСОБА_1 склав письмову розписку, відповідно до якої вказав, що 13.04.2024 року отримано в якості безпроцентної позики від ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 1 441 367, 68 грн., що на час вчинення позики еквівалентно 36 800 доларів США, які зобов`язався повернути ОСОБА_3 до 31 серпня 2024 року. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , повідомив, що є другом ОСОБА_3 , вказав, що був присутній під час складення розписки 13.04.2024 року між сторонами, під час якої ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 готівкові кошти. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , повідомив, що познайомив сторін літом 2022 року, він співпрацював із відповідачем. Вказав, що позивач дзвонив до нього та казав, що у нього виникли труднощі. За наведених обставин, судом першої інстанції було встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини позики, засвідчені правочином, укладеним у письмовій формі (розписка), оскільки ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 1 441 367,68 грн., що на час вчинення позики еквівалентно 36 800 доларів США, у зв`язку із чим в останнього виникло зобов`язання, встановлене договором та законом, з повернення вищевказаних грошей у строк, визначений сторонами у такому договорі (31 серпня 2024 року). Водночас, за відсутності доказів, які підтверджують виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язання за розпискою від 13.04.2024 року, встановлено, що відповідач грошових коштів позивачу у встановлений строк не повернув, на вимоги позивача повернути кошти не реагує, в добровільному порядку такі не повертає. Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до умов договору позичальником є відповідач ОСОБА_1 , який не виконав свої зобов`язання за договором позики, що є юридичним актом, доказів протилежного суду не надав, у зв`язку з цим суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, у зв`язку із чим порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку, шляхом стягнення з відповідача на його користь заборгованості у розмірі 36 800 доларів США, відтак суд вважав, що первісний позов слід задовольнити. Щодо зустрічного позову про визнання договору позики недійсним суд не вбачав підстав для задоволення такої, оскільки договір позики підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою, яка складена та підписана ОСОБА_1 13.04.2024 року. Така розписка укладена у присутності свідка ОСОБА_5 , який у судовому засіданні підтвердив обставини укладення такої. Покликання ОСОБА_1 про мотиви написання вказаної розписки зазначені у зустрічному позові у зв`язку із систематичними звинуваченнями та погрозами ОСОБА_3 після втрати коштів, що обліковувалися на акаунті останнього, хоч фактично кошти за даною розпискою не отримував не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та не підтверджені жодними доками, а тому, суд вважав, що у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують.

У травні 2025 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, в якому просив:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 36 800 доларів США згідно офіційного курсу НБУ.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 13.04.2024 року позивач позичив відповідачу грошові кошти у розмірі 1 524 947, 84 грн., що еквівалентно 36 800 доларів США, що підтверджується розпискою від 13.04.2024 року. Також, відповідач зобов`язався повернути позичені кошти до 31 серпня 2024 року. Проте на звернення позивача щодо необхідності повернення грошових коштів відповідач не реагував, кошти у добровільному порядку не повертав.

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, в якому просив:

- визнати недійсним договір позики-розписку від 13 квітня 2024 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_3 1 441 367, 68 грн.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначав, що у 2022 році між сторонами була домовленість про спільну діяльність у вигляді торгівлі на біржі «Bybit», де ОСОБА_3 мав зареєстрований акаунт на якому знаходилися його кошти. Прибутки від торгівлі, домовились ділити порівну. ОСОБА_3 періодично надавав ОСОБА_1 доступ до акаунту для здійснення торгових операцій. Певний час торгівля на біржі йшла успішно, проте у 2024 році відбувся обвал ринку, внаслідок чого грошові кошти, що обліковувалася на акаунті ОСОБА_3 було втрачено. ОСОБА_3 звинувачував у цьому ОСОБА_1 , у зв`язку з чим останній вирішив, що йому простіше повернути кошти ніж отримувати систематичні звинувачення та погрози від ОСОБА_3 . Тому, 13.04.2024 року ОСОБА_1 було написано розписку про отримання коштів у борг. Проте, фактично коштів за даною розпискою не отримував. Таким чином, під час торгівлі на біржі було втрачено грошові кошти, відповідальність за втрату яких було покладено на відповідача, у зв`язку із чим і була написана розписка про отримання у борг 1 441 367,68 грн., а фактично грошові кошти, зазначені в розписці, передані не були.

Частина 2 ст. 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1, 2 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

За положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції, – відповідно до змісту розписки від 13 квітня 2024 року, відповідач ОСОБА_1 даною розпискою підтвердив, що 13 квітня 2024 року ним було отримано в якості безпроцентної позики від громадянина ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1 441 367,68 грн., що на час вчинення позики еквівалентно 36 800 доларів США та зобов`язався повернути ОСОБА_3 взяті в позику грошові кошти до 31 серпня 2024 року в сумі в гривнях, яка буде еквівалентна 36 800 доларів США по курсу НБУ, який діятиме на момент повернення позики.

Крім цього, як свідок ОСОБА_5 у даній розписці підтвердив, що ОСОБА_1 , діючи добровільно 13 квітня 2024 року отримав безпроцентну позику від ОСОБА_3 .

Оригінал розписки наданий представником позивача суду апеляційної інстанції, така оглянута та містяться в матеріалах справи.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.

За таких умов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність заборгованості відповідача за згаданою розпискою перед позивачем та існування в останнього невиконаних боргових зобов`язань за такою розпискою та відповідно підставність позовних вимог.

А відтак, колегія суддів також погоджується з висновком про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки укладення договору позики підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою, складеною та підписаною ОСОБА_1 13.04.2024 року.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 13.04.2024 року у розмірі 36 800 доларів США.

Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра