Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №337/5395/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 30.09.2026 Справа № 337/5395/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/5395/24 Головуючий у 1-й інстанції: Мурашова Н.А.

Провадження № 22-ц/807/1300/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Подліянової Г.С.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особі – виконавчий комітет Молочанської міської ради Пологівського району Запорізької області як орган опіки та піклування, районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення порядку участі у вихованні дитини,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Кравченко О.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення порядку участі у вихованні дитини.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20.10.2012 року між позивачем і відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано Кіровською сільською радою Токмацького району Запорізької області, актовий запис № 09. У сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із відповідачем.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28.10.2020 року шлюб між подружжям розірвано. Рішення набрало законної сили 28.11.2020 року.

Позивач є рідним батьком ОСОБА_4 , плекає до нього найсильніші батьківські почуття, сина ніколи не ображав, не відмовлявся від нього.

ОСОБА_2 у 2014 році став на захист Батьківщини по забезпеченню незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Після розірвання шлюбу відповідачка створила іншу сім`ю і вирішила, що у ОСОБА_5 має бути один тато, і тому заперечувала проти спілкування позивача з сином.

Після повномасштабного вторгнення відповідачка змінила місце проживання сина і не повідомила про це позивача, у зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з позовом.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд усунути йому перешкоди у спілкуванні і вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановивши місце та час їхнього спілкування, а саме:

-відвідувати та спілкуватися з сином у будь-який день тижня за місцем його навчання з правом забирати сина зі школи, про що повідомляти матір дитини телефоном;

-безперешкодно спілкуватися з сином засобами телефонного, електронного, поштового та будь-якого іншого засобу зв`язку за номером, вказаним матір`ю ОСОБА_1 ;

-спільний відпочинок за місцем проживання батька: кожної першої та третьої суботи місяця з 11 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв.; під час осінніх та весняних канікул з 10 год. 00 хв. першого дня канікул до 19 год. 00 хв. третього дня канікул щорічно; під час зимових канікул з 10 год. 00 хв. першого дня канікул до 19 год.00 хв. п`ятого дня канікул щорічно; під час літніх канікул з 01 липня до 15 липня щорічно; у день народження з 10 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв. щорічно;

- ОСОБА_1 у дні і години спілкування сина з батьком забезпечити знаходження ОСОБА_3 за місцем його проживання;

-у разі зміни місце проживання дитини упродовж 24 годин письмово повідомити ОСОБА_2 .

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

- бачитися та спілкуватися з дитиною кожну першу та третю суботи місяця з 11:00 год до 19:00 год у місці, яке визначено за попередньою домовленістю батьків та з урахуванням думки дитини, в т.ч. за місцем проживання батька, без присутності матері, з умовою, що батько повертає дитину до місця її проживання;

- спільний відпочинок на день народження дитини по 4 (чотири) години в період часу та у місці, які визначено за попередньою домовленістю батьків та з урахуванням думки дитини, в т.ч. за місцем проживання батька, без присутності матері, з умовою, що батько повертає дитину до місця її проживання;

- спільний відпочинок під час осінніх та весняних канікул (за наявності) протягом 3-х (трьох) днів поспіль, під час зимових канікул – протягом 5-ти (п`яти) днів поспіль, під час літніх канікул – протягом 15 (п`ятнадцяти) днів поспіль, в період часу та у місці, які визначено за попередньою домовленістю батьків та з урахуванням думки дитини, в т.ч. за місцем проживання батька, без присутності матері, з умовою, що батько повертає дитину до місця її проживання;

- необмежене спілкування з дитиною у режимі відео-, аудіозв`язку мобільним телефоном чи іншими технічними засобами (планшет, ноутбук, комп`ютер), в т.ч. через мобільні додатки (месенджери Telegram, Viber, WhatsApp), з урахуванням розпорядку дня дитини.

Зобов`язано ОСОБА_1 у період воєнного стану в Україні та проживання дитини за кордоном забезпечити дитині ОСОБА_3 технічну можливість спілкуватися з батьком ОСОБА_2 у режимі відео-, аудіозв`язку мобільним телефоном чи іншими технічними засобами (планшет, ноутбук, комп`ютер), в т.ч. через мобільні додатки (месенджери Telegram, Viber, WhatsApp).

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що жодних перешкод у спілкуванні та вихованні дитини скаржник не здійснювала. Зауважує, що це вже другий позов позивача, який зацікавився дитиною після того, як ще до війни відбулося стягнення аліментів.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині усунення з боку ОСОБА_1 перешкод в спілкуванні з малолітнім сином є необґрунтованими, і в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

В той же час, позовні вимоги про визначення порядку та способу участі позивача у вихованні малолітнього сина ОСОБА_6 є законними та обґрунтованими.

Встановивши відсутність обставин, які б свідчили про те, що спілкування позивача з сином буде перешкоджати його нормальному розвитку, негативно впливати на його благополуччя, з метою забезпечення виконання позивачем батьківських обов`язків та реалізації права на особисте спілкування з малолітнім сином, задля забезпечення нормального розвитку дитини, частково беручи до уваги висновок органу опіки та піклування, суд вважав необхідним визначити такий спосіб участі позивача у вихованні сина:

- бачитися та спілкуватися з дитиною кожну першу та третю суботи місяця з 11:00 год до 19:00 год у місці, яке визначено за попередньою домовленістю батьків та з урахуванням думки дитини, в т.ч. за місцем проживання батька, без присутності матері, з умовою, що батько повертає дитину до місця її проживання;

- спільний відпочинок на день народження дитини по 4 (чотири) години в період часу та у місці, які визначено за попередньою домовленістю батьків та з урахуванням думки дитини, в т.ч. за місцем проживання батька, без присутності матері, з умовою, що батько повертає дитину до місця її проживання;

- спільний відпочинок під час осінніх та весняних канікул (за наявності) протягом 3-х (трьох) днів поспіль, під час зимових канікул – протягом 5-ти (п`яти) днів поспіль, під час літніх канікул – протягом 15 (п`ятнадцяти) днів поспіль, в період часу та у місці, які визначено за попередньою домовленістю батьків та з урахуванням думки дитини, в т.ч. за місцем проживання батька, без присутності матері, з умовою, що батько повертає дитину до місця її проживання;

- необмежене спілкування з дитиною у режимі відео-, аудіозв`язку мобільним телефоном чи іншими технічними засобами (планшет, ноутбук, комп`ютер), в т.ч. через мобільні додатки (месенджери Telegram, Viber, WhatsApp), з урахуванням розпорядку дня дитини.

При цьому, враховуючи, що наразі через повномасштабне вторгнення рф та дію в Україні воєнного стану малолітній ОСОБА_3 перебуває з матір`ю ОСОБА_1 за кордоном, суд вважав доцільним зобов`язати останню на період воєнного стану в Україні та проживання дитини за кордоном забезпечити технічну можливість дитині спілкуватися з батьком у режимі відео-, аудіозв`язку мобільним телефоном чи іншими технічними засобами (планшет, ноутбук, комп`ютер), в т.ч. через мобільні додатки (месенджери Telegram, Viber, WhatsApp).

На думку суду першої інстанції, такий спосіб участі позивача у спілкуванні з малолітнім сином відповідатиме інтересам дитини, забезпечить справедливу рівновагу між інтересами дитини та батьків, а також рівність прав батьків щодо дитини.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 20.10.2012, мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28.10.2020, яке набрало законної сили 28.11.2020.

Малолітній син сторін ОСОБА_3 після припинення між ними подружніх відносин залишився жити з матір`ю – відповідачкою ОСОБА_7 .

ОСОБА_1 станом на 08.10.2024 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Станом на 17.10.2024 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб міститься інформацію про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка з 20.06.2024 зареєстрована за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідно до експертного висновку психолога, складеного практичним психологом ОСОБА_8 і наданого стороною відповідача, наразі психоемоційний стан ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оцінюється як задовільний. Ситуативна тривожність, яка з`явилась при нагадуванні спілкування з біологічним батьком, компенсується турботливим ставленням до хлопця членами родини, з якими він проживає.

Для повноцінного розвитку дитині необхідна присутність в її житті як мами, так і батька. Проте, враховуючи довготривалу безпосередню відсутність батька, різка зміна оточення і необхідність тривалий час перебувати з ним наодинці може призвести до погіршення психоемоційного стану ОСОБА_5 . Задля того, щоб відбулось звикання хлопця, потрібно сумлінне докладання зусиль усіх сторін – як самого батька, так і матері.

Задля цього необхідно: батькові важливо розпочати роботу з психологом задля кращого розуміння потреб дитини, особливостей побудови гармонійних стосунків із нею; допомогти татові дізнатись про життя сина, його щоденний розклад, інтереси, переваги, вподобання, як виявляє своє задоволення і на що; бути готовим регулярно проводити більше часу разом, враховуючи вподобання і потреби хлопця. При цьому, довготривале перебування з батьком на перших етапах буде супроводжуватись підвищенням тривоги і хвилюванням, оскільки він наразі сприймаються дитиною як зовсім незнайома людина. Тому спочатку зустрічі повинні бути короткотривалими, з поступовим збільшенням часу спілкування, з урахуванням думки та бажання дитини. Принципово важливо дотримуватись всіх домовленостей. Визначити скільки часу займе адаптація неможливо. Прискорення може звести нанівець всі зусилля. Також слід враховувати, що дитина вже стикнулась з відсутністю батька в його житті, тому повторення цього досвіду може бути для дитини травматичним.

Згідно з висновком органу опіки та піклування в особі районної адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району № 17.01/01-27/98 від 29.01.2025, визнано доцільним визначити наступний спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні з дитиною з максимальним урахуванням її інтересів, а саме, режиму дня та стану здоров`я дитини:

1. З метою відновлення емоційного контакту між батьком та сином пройти спільно з матір`ю дитини сімейну консультацію у сертифікованого психолога/медіатора, з метою комплексного вирішення всіх питань, що стосуються ОСОБА_6 . Протягом трьох місяців (на період адаптації) кожну суботу по 4 години, місце зустрічі визначається за домовленістю між батьками з можливістю вільного пересування по місту та за його межами, без присутності матері, за умови, що батько повертає дитину за місцем проживання матері.

2. В подальшому визначити наступний порядок:

- кожної першої та третьої суботи місяця з 11-00 годин до 19-00 годин, за місцем проживання батька та з можливістю вільного пересування по місту та за його межами, без присутності матері, за умови, що батько повертає дитину за місцем проживання матері;

- у період осінніх та весняних дитячих канікул, з 10-00 годин першого дня канікул до 19-00 годин третього дня канікул, за місцем проживання батька, в тому числі за межами міста, за умови своєчасного інформування матері про наміри проведення такого відпочинку та повідомленням про подальше місце перебування дитини;

- у період зимових дитячих канікул, з 10-00 годин першого дня канікул до 19-00 годин п`ятого дня канікул, за місцем проживання батька, в тому числі за межами міста, за умови своєчасного інформування матері про наміри проведення такого відпочинку та повідомленням про подальше місце перебування дитини;

- у період літніх дитячих канікул, порівну з матір`ю, в тому числі за межами міста, за умови своєчасного інформування матері про наміри проведення такого відпочинку та повідомленням про подальше місце перебування дитини;

- спільний відпочинок дитини разом з батьком на час сімейних свят (дні народження дитини та батьків) за попередньою домовленістю між батьками;

3. У випадку виникнення у дитини психологічного бар`єру у спілкуванні з батьком, виконувати дане розпорядження за рекомендацією психолога.

4. Попередити батьків:

- про необхідність своєчасного інформування другого із батьків під час виникнення ситуацій, які унеможливлюють виконання встановленого порядку;

- про недопустимість створення конфліктів в присутності дитини;

- про правові наслідки за підбурювання дитини проти одного з батьків.

До вказаного висновку додано:

- лист Запорізького міського центру соціальних служб від 11.12.2024 № 3109/03-04, відповідно до якого спеціалістами ВСР по Комунарському району було здійснено вихід за адресою проживання батька ОСОБА_2 – АДРЕСА_3 , та з`ясовано, що умови проживання задовільні, квартира облаштована необхідними меблями та побутовою технікою, має сучасний ремонт. В квартирі проживають ОСОБА_2 , його дружина ОСОБА_9 , 1985 р.н., та її донька від першого шлюбу ОСОБА_10 , 2019 р.н. Дитина забезпечена усім необхідним. Для перебування неповнолітнього ОСОБА_5 у батька в квартирі створені належні умови. Під час відвідування було проведено бесіду з дружиною ОСОБА_2 , і вона пояснила, що її чоловік є військовослужбовцем ЗСУ та не може перебувати постійно в м. Запоріжжі, тому вона займається справою щодо встановлення графіку участі чоловіка у спілкуванні з сином. Зі слів жінки, ОСОБА_2 бажає брати ОСОБА_5 у вільні від військової служби дні до себе (від одного дня до кількох днів, з ночівлею), з можливістю регулювання часу за домовленістю між батьками та за бажанням сина.

- лист Запорізького міського центру соціальних служб «Про надання інформації щодо родини ОСОБА_11 » від 02.12.2024 № 3027/03-02, відповідно до якого спеціалістами із соціальної роботи було здійснено вихід за місцем проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - АДРЕСА_2 , та з`ясовано, що дитина проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 , 1982 р.н., та бабусею ОСОБА_12 , 1964 р.н., умови проживання задовільні, для дитини створені належні умови. Мати повідомила, що самостійно виховує дитину. Батько не приймає участі у вихованні сина, аліменти сплачує, служить в ЗСУ. Зі слів дитини, з біологічним батьком не спілкується, давно не бачив, з матір`ю має добрі стосунки.

- пояснення малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 18.12.2024, відповідно до яких під час бесіди у відділі служби хлопчик зазначив, що йому відомо про судову справу, але він проти заяви ОСОБА_2 і спілкування з ним. Він його не пам`ятає, для нього він є чужою людиною. Батько не дарував його подарунки, не вітав з днем народження, не відвідував його. У нього є інший батько - ОСОБА_13 .

- пояснення ОСОБА_1 від 18.12.2024, відповідно до яких вона зазначила, що майже з народження ОСОБА_14 був відсутній в житті сина. В 2014 році він пішов на військову службу і приїжджав лише у відпустку, але і тоді йому не було цікаво займатись дитиною, бо вона була мала. Вони розійшлись, коли сину було три роки. З того часу вона самостійно займається вихованням сина та забезпечує його потреби. Батько дитину не навідував, не спілкувався і не приймав участі у його вихованні. Ніяких перешкод йому в цьому не чинилось. Іноді він присилав гроші на його утримання. В кінці 2020 їх шлюб офіційно було розірвано, вона подала на аліменти, а ОСОБА_2 став писати їй навіщо вона це зробила, навіть був згодний відмовитись від сина, щоб вона не змушувала його платити аліменти. Восени 2021, коли сину було сім років, ОСОБА_2 приїхав до них побачитись з дитиною, але син не став з ним спілкуватись, сказав, що він не знає хто це. Більше батько не приїздив. Фактично це батько самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Вважає, що примусове спілкування сина з батьком, без бажання дитини, може привести до стресу та проблем з емоційним станом дитини. Тому вона категорично проти цього.

Також, в судовому засіданні першої інстанції було опитано малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який пояснив, що наразі він мешкає з матір`ю в Чехії. Раніше вони жили в селі, як почалась війна переїхали до м. Запоріжжя. Його родина - це мама, тато ОСОБА_13 (чоловік мами) та бабуся. Свого рідного батька він не пам`ятає, знає, що він є і зараз хоче з ним спілкуватись. Але він ніколи не приходив до нього раніше, не вітав з днем народження, не передавав подарунки. Він не знає як з ним спілкуватись і не хоче цього.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами їх малолітній син ОСОБА_5 мешкає разом із матір`ю – відповідачкою ОСОБА_1 . Наразі вони проживають за кордоном. Позивач ОСОБА_2 як батько дитини, який проживає окремо, має законне гарантоване право на безперешкодне особисте спілкування зі своїм сином та зобов`язаний брати участь у його вихованні. Однак між батьками не досягнуто домовленості щодо участі позивача у вихованні дитини та щодо особистого спілкування з нею. Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_2 обґрунтовував його тим, що відповідачка перешкоджає йому в особистих зустрічах та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_5 , у зв`язку з чим просив усунути йому перешкоди у вихованні малолітнього сина та визначити певний спосіб його участі в спілкуванні з ним.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції ООН про права дитини).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною є реалізацією матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

За статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Отже, системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судами України як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Hunt v. Ukraine» («Хант проти України») від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» («Йогансен проти Норвегії») від 07 серпня 1996 року, § 78).

Таким чином, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який виходив із того, що вимагаючи усунення перешкод з боку відповідачки ОСОБА_1 в спілкуванні з сином, позивач ОСОБА_2 не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів тому, що такі перешкоди з боку відповідачки дійсно мали місце і порушені права позивача як батька підлягають захисту в обраний ним спосіб. Так, відомостей про те, що позивач раніше звертався до органу опіки та піклування з приводу визначення порядку його участі в спілкуванні з малолітньою дитиною, що цим органом приймалось відповідне рішення і відповідачка навмисно його не виконує, або відповідачка чинить йому будь-які перешкоди в спілкуванні з дитиною, у зв`язку з чим він звертався до правоохоронних чи інших уповноважених органів, матеріали справи не містять.

Як на перешкоди сторона позивача посилалася на те, що мобільний телефон відповідачки для позивача заблокований, а номер мобільного телефону сина йому невідомий, також йому невідоме місце фактичного проживання відповідачки з дитиною. Суд правильно виходив із того, вказані доводи сторони позивача нічим не підтверджені. Документально підтверджених відомостей про те, що позивач намагався будь-яким зручним способом зв`язатись з відповідачкою, але остання відмовилась від спілкування з ним, або, що позивач ще до початку повномасштабного вторгнення, будучи достовірно обізнаним про місце проживання відповідачки та дитини, намагався зустрітись з сином, але відповідачка свідомо не допустила цього, матеріали справи не містять. Місце проживання родина відповідачки змінила через повномасштабне вторгнення рф в Україну та окупацію Токмацького р-ну, де вони проживали, що не може ставитись в провину відповідачці і свідчити про її умисні дії, направлені на перешкоджання позивачу зустрічатись та спілкуватись з сином, враховуючи, що останній вже до цього тривалий час був відсутній в житті дитини, зокрема, через військову службу.

Суд першої інстанції також вірно виснував, що само по собі проживання дитини з матір`ю та їх більш тісне спілкування, а так само існування між батьками дитини особистих неприязних стосунків, не свідчить про наявність у позивача перешкод у спілкуванні з сином.

Колегія суддів враховує, що визначаючи графік побачень батька з дитиною, суд першої інстанції узяв за основу рекомендований органом опіки та піклування спосіб батька брати участь у вихованні дитини.

Відповідно до частини четвертої і п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що між сторонами як батьками не досягнуто домовленості щодо участі позивача в житті малолітнього сина ОСОБА_5 , зустрічей та спілкування з ним. Разом з тим, жодних обставин, які б вказували на необхідність обмеження позивача в праві особистого спілкування з малолітнім сином, зокрема, через аморальну або неналежну його поведінку, що може зашкодити розвиткові дитини, її психологічному благополуччю, не встановлено. Сторона відповідачки, заперечуючи проти позову, не навели обґрунтованих доводів щодо неспроможності позивача як батька спілкуватися та доглядати за сином, а також, що певна поведінка позивача буде перешкоджати нормальному розвитку дитини та негативно впливати на його психоемоційний стан. Фактично доводи відповідачки зводяться до того, що позивач як батько самоусунувся від виховання ОСОБА_5 і вже тривалий час відсутній в житті дитини, ОСОБА_5 його не пам`ятає та вважає чужою людиною, не бажає спілкуватись з ним. Це ж саме підтвердив в судовому засіданні і малолітній ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що такі зауваження відповідачки не повинні розцінюватися як абсолют у визначенні якнайкращих інтересів дитини в розумінні Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що безпосередня участь позивача у вихованні сина, регулярне спілкування між ними не лише забезпечить реалізацію батьківських прав та виконання батьківських обов`язків позивача, а, в першу чергу, буде повністю відповідати інтересам дитини. Для повноцінного розвитку дитині необхідна присутність в її житті як мами, так і батька. А довготривала безпосередня відсутність позивача як батька в житті дитини повинна враховуватись при налагодженні контакту між батьком та сином, для чого потрібно сумлінне докладання зусиль усіх сторін – як самого батька, так і матері, які, в першу чергу, повинні діяти в інтересах своєї дитини.

Отже, встановивши відсутність обставин, які б свідчили про те, що спілкування позивача з сином буде перешкоджати його нормальному розвитку, негативно впливати на його благополуччя, з метою забезпечення виконання позивачем батьківських обов`язків та реалізації права на особисте спілкування з малолітнім сином, задля забезпечення нормального розвитку дитини, суд дійшов правильного висновку про визначення способу участі позивача у вихованні сина, частково взявши до уваги висновок органу опіки та піклування.

Такий спосіб участі батька у вихованні дитини буде відповідати як його інтересам, так і інтересам сина, та буде достатнім для забезпечення його участі у процесі виховання дитини на даному етапі її розвитку, враховуючи її вік, заняття, умови проживання на теперішній час.

При цьому суд врахував, що встановлений спосіб участі батька у вихованні дитини згодом може бути змінений у зв`язку зі зміною обставин, у тому числі віку дитину, налагодження відносин між дитиною та батьком, порозуміння батьків дитини у питаннях щодо спілкування з нею одним з батьків, який проживає окремо, що відповідає усталеній судовій практиці.

Зважаючи на вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається заявниця в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Г.С. Подліянова