Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №331/2823/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.09.2026 Справа № 331/2823/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/2823/25 Головуючий у 1-й інстанції: Жукова О.Є.

Провадження № 22-ц/807/834/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Смокотіній В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Конюшко Д.Б., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 24.11.2024 року о 20-00 годин в м. Запоріжжя, пр. Соборний/Фортечна, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом GEELY СК, державний номерний знак НОМЕР_1 , під час повороту (розвороту), не надав переваги в русі транспортному засобу FORD FUSION, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , що рухався назустріч по рівнозначній дорозі. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 16.13 ПДР України, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків, травмованих не має. Відтак, позивачеві було завдано шкоди.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07.02.2025 року у справі № 331/7212/24 відповідача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, що призвело до вказаної ДТП.

Разом із тим, як вбачається із витягу із ЦБД МТСБУ, цивільно-правова відповідальність винної особи на момент настання ДТП не була застрахована за умовами договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, транспортний засіб відповідача на дату заподіяння шкоди не був забезпеченим відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Станом на день пред`явлення позову відповідачем не було відшкодовано заподіяну позивачеві шкоду у повному обсязі.

Позивач, як особа, яка має право на отримання регламентної виплати за заподіяну їй шкоду, звернувся до МТСБУ та надав усі необхідні документи, передбачені ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у тому числі Заяву про регламенту виплату (страхове відшкодування).

За результатами розгляду вказаної Заяви про регламенту виплату (страхове відшкодування) МТСБУ на користь позивача було здійснено регламенту виплату, що становить 160 000 грн.

Згідно зі Звітом № 40/01-25 від 14.01.2025 року вартість відновлювального ремонту КТЗ FORD FUSION, державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 748 989,94 грн.; вартість КТЗ до ДТП складає 439 741,48 грн.; вартість КТЗ у пошкодженому стані після ДТП складає 168 333,33 грн.

Оскільки вартість витрат на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищує вартість транспортного засобу до ДТП, то такий транспортний засіб є фізично знищеним, відтак потерпілій особі (власникові) має бути сукупно відшкодована різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП: 439 741,48 грн - 168 333,33 грн = 271 408,15 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданої шкоди і належним страховим відшкодуванням у розмірі 271 408,15 грн (фактичний розмір шкоди, що становить різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП) – 160 000 грн (регламентна виплата, що становить ліміт відповідальності) = 111 408,15 грн.

Окрім того, у зв`язку із знищенням зазначеного транспортного засобу позивачем також було понесено додаткові витрати на складання оцінки заподіяного збитку у розмірі 3 500 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь майнову шкоду у розмірі 111 408,15 грн, моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн, вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 2 422,40 грн, витрат на правову допомогу у розмірі 12 600,00 грн та витрат, пов`язаних із збиранням доказів, у розмірі 3500,00 грн.

Заочним рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2025 року позов ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 111 408,15 грн, моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн, витрати, пов`язані з оцінкою пошкодженого транспортного засобу, в сумі 3 500,00 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, витрати на правову допомогу в сумі 12 600,00 грн.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2025 року по цивільній справі № 331/2823/25 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що заявник не був присутній під час огляду ТЗ позивача, що підтверджується актом огляду від 27.12.2024 року, на підставі якого здійснювалась оцінка вартості матеріального збитку.

Крім того, позивач не надав суду документи щодо огляду автомобіля оцінювачем на замовлення МТСБУ, оцінки вартості матеріального збитку автомобіля, розрахунку суми здійсненого МТСБУ відшкодування, на що посилається суд в заочному рішенні.

Звертає увагу, що МТСБУ не було залучено в якості третьої особи до розгляду цієї справи. Однак, саме на підставі вказаних документів МТСБУ здійснило виплату позивачу відшкодування в розмірі 160 000 грн. Для виплат позивачу вказаного відшкодування на замовлення МТСБУ здійснюється огляд автомобіля, розрахунок вартості матеріального збитку.

Вважає, що за таких обставин виключається об`єктивне визначення суми матеріального збитку, яке здійснив самостійно позивач, не залучаючи відповідача, не надавши розрахунки, які мала здійснити МТСБУ.

Зауважує, що автомобіль знаходиться у позивача, в разі сплати відповідачем 111 408,15 грн, з урахуванням виплат, здійснених позивачеві МТСБУ, йому буде виплачена вартість автомобіля до ДТП, при цьому у нього також залишається у власності автомобіль.

Окрім цього, згідно позовних вимог автомобіль є фізично знищеним, його ремонт є економічно необґрунтованим, а тому позивачу відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.

Однак, станом на 16.11.2025 року автомобіль є технічно справним, його відремонтовано, він на ходу.

Позивач не надав докази щодо завдання йому збитків в розмірі здійснення відновлювального ремонту на загальну суму 748 989,94 грн., згідно зі звітом про оцінку КТЗ № 40/01-25 від 14.01.2025 року, а відтак, коштів, які позивач отримав, достатньо для ремонту автомобіля, який на теперішній час є відремонтованим, технічно справним та на ходу.

Щодо наявності моральної шкоди, то позивачем не надано доказів, що обґрунтовують спричинення моральної шкоди в розмірі, зазначеному в позові.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Крім того, ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Шутака Ю.В. звернувся до апеляційного суду з клопотання про долучення до матеріалів справи копії матеріалів цивільної справи № 333/1392/26 за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою.

В обґрунтування клопотання зазначає, що 4 лютого 2026 року МТСБУ звернувся до ОСОБА_1 із позовною заявою про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою 160 000 гривень, які були сплачені МТСБУ позивачу.

До позову МТСБУ надало додатки, зокрема: розрахунок вартості КТЗ марки FORD FUSION державний номерний НОМЕР_2 від 03.02.2025 року, звіт про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням ТЗ від 26.01.2025 року, протокол технічного огляду КТЗ від 27.12.2024 року.

Згідно розрахунку вартості КТЗ FORD FUSION державний номерний НОМЕР_2 від 03.02.2025 року ринкова вартість КТЗ FORD FUSION державний номерний НОМЕР_2 до ДТП складає 404 360,32 грн, вартість автомобіля після ДТП в пошкодженому стані складає 172 776, 70 грн. Різниця вартості складає 404 360,32 - 172 776,70 = 231 583,62 грн. Розмір регламентної виплати МТСБУ складає 160 000 грн.

Згідно звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням ТЗ від 26.01.2025 року ринкова вартість КТЗ FORD FUSION державний номерний НОМЕР_2 до ДТП складає 404 360,32 грн.

Отже, вартість невідшкодованої МТСБУ шкоди складає 231 583,62 - 160 000 = 71 583,62 грн, а не 111 408,15 грн.

Докази, які обґрунтовують надані розрахунки не могли бути подані з об`єктивних причин, а саме, ОСОБА_1 не приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції, в заяві про перегляд заочного рішення було зазначено про необхідність залучення МТСБУ до справи в якості 3 особи, а відтак витребування відповідних доказів у МТСБУ щодо розміру завданої позивачу шкоди, однак вказані доводи не були прийняті судом.

Також, ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Шутака Ю.В., надіслав апеляційному суду пояснення по суті справи, доводи якого аналогічні доводам апеляційної скарги та вищевказаного клопотання про долучення до матеріалів справи копії матеріалів цивільної справи № 333/1392/26.

23 вересня 2026 року до апеляційного суду надійшли клопотання ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Шутака Ю.В., про зупинення провадження у цивільній справі за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, витрат, пов`язаних з регламентними виплатами, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

В обґрунтування клопотання вказує, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, про що він повідомив телефоном (документи згідно інформації будуть надані пізніше), що унеможливлює розгляд справи.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися.

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності сторін, їх представників. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що оскільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, тому з ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача слід стягнути різницю між фактичним розміром шкоди, залишковою вартістю транспортного засобу після ДТП та отриманим страховим відшкодуванням у розмірі 111 408,15 грн, а також витрати, понесені за проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу, в розмірі 3 500,00 грн.

З урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини відповідача та керуючись принципами розумності і справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.

Крім того, оскільки ОСОБА_2 в передбаченому ЦПК України порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу у розмірі 12 600,00 грн, а відповідачем не заявлено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь ОСОБА_2 підлягають до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 600,00 грн.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24.11.2024 року о 20-00 годин в м. Запоріжжя, пр. Соборний/Фортечна, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом GEELY CK, державний номерний знак НОМЕР_1 , під час повороту (розвороту), не надав переваги в русі транспортному засобу FORD FUSION, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що рухався назустріч по рівнозначній дорозі. Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 16.13 ПДР України, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків, травмованих не має.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2025 року у справі № 331/7212/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та відповідно до ст. 22 КУпАП звільнено від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням.

Згідно витягу із ЦБД МТСБУ, цивільно-правова відповідальність винної особи на момент настання ДТП не була застрахована за умовами договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Транспортний засіб GEELY CK, державний номерний знак НОМЕР_1 , на дату заподіяння шкоди не був забезпеченим відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Позивач звернувся до МТСБУ з заявою про регламентну виплату (страхове відшкодування). За результатами розгляду вказаної Заяви про регламентну виплату (страхове відшкодування) МТСБУ на користь позивача в березні 2025 року було здійснено регламентну виплату, що становить 160 000,00 грн, та підтверджується листом МТСБУ, випискою з карткового рахунку позивача.

Згідно зі Звітом № 40/01-25 від 14.01.2025 року вартість відновлювального ремонту КТЗ FORD FUSION, державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 748 989,94 грн; вартість КТЗ до ДТП складає 439 741,48 грн; вартість КТЗ у пошкодженому стані після ДТП складає 168 333,33 грн.

Вартість послуг, які позивач оплатив за складання Звіту ФОП ОСОБА_4 , становить 3 500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 686886040 від 30.12.2024.

ОСОБА_2 посилався на той факт, що витрати на відновлювальний ремонт його автомобіля перевищують його вартість на момент ДТП, ремонт є економічно необґрунтованим, відповідно, автомобіль слід вважати фізично знищеним. Тому просив стягнути з відповідача на його користь 111 408,15 грн, а саме, 439 741,48 грн. (ринкова вартість) - 168 333,33 (ринкова вартість у аварійному пошкодженому стані) – 160 000 грн. (страхове відшкодування).

Також судом встановлено, що залишки транспортного засобу залишені у позивача, а вартість пошкодженого транспортного засобу відмінусована від загальної суми, що підлягає відшкодуванню.

Крім того, 02 квітня 2025 року між ОСОБА_2 та адвокатом Конюшко Д.Б. укладено договір про надання правової допомоги № 02/04/25-ЮП/ІL.

Відповідно до акту виконаних робіт до договору № 02/04/25-ЮП/ІL виконавець надав, а замовник прийняв наступні послуги: юридична консультація замовника - 1 година (сукупно) - 2 100,00 грн (з розрахунку 2 100,00 грн за 1 год.); вивчення документів, наданих замовником - 1 година (сукупно) - 2 100,00 грн (з розрахунку 2 100,00 грн за 1 год.); підготовка та подання позовної заяви - 4,0 години - 8 400,00 грн (з розрахунку 2100,00 грн за 1 год.). Загальна сума понесених витрат за надані адвокатом послуги становить 12 600,00 грн.

На підтвердження оплати витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано платіжну інструкцію від 03.04.2025.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Щодо позовних вимог про відшкодування майнової шкоди

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями ч. 1 ст. 4, ст. 12, 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1187 цього Кодексу, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини заподіювача шкоди. Разом з тим потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Виходячи з визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачеві.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 203/5198/15-ц (провадження № 61-4589св18).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідним є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника, збитками та вини.

Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Таким чином, при вирішенні позову про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати, що відповідно до статей 1166, 1187, 1188 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

01.01.2025 року Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (№ 1961-IV) втратив чинність, у зв`язку із набранням чинності Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (№ 3720- ІХ).

Так, страховий випадок відбувся у 2024 році, тому спірні правовідносини регулюються саме Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (№ 1961-IV).

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Як зазначено у п. 21.1.ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Пунктом 21.4. ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, особа несе відповідальність, встановлену законом.

Отже, у разі відсутності полісу страхового відшкодування відповідальність за шкоду, спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди несе саме водій транспортного засобу, який керував ним на час настання дорожньо-транспортної пригоди.

У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що КТЗ GEELY СК, державний номерний знак НОМЕР_1 , не забезпечений договором відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Позивач звернувся до МТСБУ з заявою про регламентну виплату (страхове відшкодування). За результатами розгляду вказаної Заяви про регламентну виплату (страхове відшкодування) МТСБУ на користь позивача було здійснено регламентну виплату в розмірі 160 000,00 грн.

Відповідно до пункт 30.1 ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV, чинного на момент ДТП, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

За п. 30.2 ст. 30 вказаного Закону № 1961-IV якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20, за змістом статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Таким чином, ремонт автомобіля FORD FUSION, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить на праві власності позивачеві ОСОБА_2 , вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним.

Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961-IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.

Згідно з правовою позицією, яка викладена в постанові КЦС ВС від 17.02.2021 у справі № 753/11069/16, «…. якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано вищенаведеною статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду … При цьому задоволення вимог про відшкодування майнової шкоди в повному обсязі, виходячи з вартості автомобіля до ДТП, без врахування залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу, і одночасне залишення у власності позивача цього автомобіля, не можна визнати обґрунтованим».

Відповідно до звіту № 40/01-25 від 14.01.2025 року вартість відновлювального ремонту КТЗ FORD FUSION, державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 748 989,94 грн; вартість КТЗ до ДТП складає 439 741,48 грн; вартість КТЗ у пошкодженому стані після ДТП складає 168 333,33 грн.

Судом першої інстанції враховано порядок відшкодування завданої шкоди, що визначений ст. 30 Закону №1961-ІV, оскільки позивач не передав залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, суд правильно виснував, що з врахуванням встановлених обставин, з відповідача на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 111 408,15 грн, а саме 439 741,48 грн. (ринкова вартість) - 168 333,33 (ринкова вартість у аварійному пошкодженому стані) – 160 000 грн. (страхове відшкодування).

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Таким чином розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 15 000 грн. При цьому, судом враховано, що у зв`язку з пошкодженням належного позивачу транспортного засобу, йому була завдана моральна шкода, яка полягає у переживаннях, пов`язаних з порушенням його права власності, що вочевидь вимагало непередбачуваних витрат, неможливість використання цього транспортного засобу за призначенням, що в свою чергу створює незручності у вирішенні побутових питань, змінило звичайний та зручний спосіб його пересування.

За таких обставин, виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи всі обставини по справі, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір завданої позивачу моральної шкоди, яка підлягає стягненню на його користь, є розумним, співмірним та справедливим. Ця сума буде достатньою для компенсації негативних наслідків морального характеру.

Встановленими судом обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди у визначеному розмірі.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявник не був присутній під час огляду ТЗ позивача, що підтверджується актом огляду від 27.12.2024 року, на підставі якого здійснювалась оцінка вартості матеріального збитку, правильність висновків суду не спростовують. Сама по собі відсутність заявника під час огляду транспортного засобу не свідчить про те, що матеріальний збиток, заподіяний власнику КТЗ, визначений невірно. Так, апеляційна скарга не містить будь-яких заперечень щодо порядку огляду транспортного засобу та фіксації наявних пошкоджень.

Посилання у скарзі на те, що МТСБУ не було залучено в якості третьої особи до розгляду цієї справи, не є підставою для скасування оскарженого рішення, оскільки воно не створює для МТСБУ жодних прав та обов`язків.

Посилання у скарзі на те, що коштів, які позивач вже отримав, достатньо для ремонту автомобіля, який на теперішній час є відремонтованим, технічно справним та на ходу, належними та допустимими доказами не підтверджені.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Решта доказів та обставин, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Доводів щодо вирішення судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат апеляційна скарга не містить.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Шутака Ю.В. звернувся до апеляційного суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи копії матеріалів цивільної справи № 333/1392/26 за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою.

Вирішуючи вказане клопотання, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Нормою, яка закріплена в п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено: «Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні…

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів».

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20)).

Колегія суддів зазначає, що сторона відповідача не зазначила поважні причини, з огляду на які не мала можливості подати докази до суду першої інстанції, зокрема, при поданні заяви про перегляд заочного рішення.

Посилання на те, що в заяві про перегляд заочного рішення було зазначено про необхідність залучення МТСБУ до участі у справі в якості 3 особи, однак вказані доводи не були прийняті судом першої інстанції, не свідчать про неможливість подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від сторони відповідача. А відтак, клопотання ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Шутака Ю.В., задоволенню не підлягає.

Крім того, як зазначалося вище, до апеляційного суду надійшли клопотання ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Шутака Ю.В., про зупинення провадження у цивільній справі за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, витрат, пов`язаних з регламентними виплатами, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

В обґрунтування клопотання вказує, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, про що він повідомив телефоном (документи згідно інформації будуть надані пізніше), що унеможливлює розгляд справи.

Вирішуючи вказане клопотання ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з такого.

Заявник просить апеляційний суд зупинити провадження у цивільній справі за позовом МТСБУ до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, витрат, пов`язаних з регламентними виплатами, в той час як апеляційним судом переглядається справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2025 року, тобто інша справа.

Крім того, до клопотань про зупинення провадження у справі жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, не додано.

Відтак, клопотання ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Шутака Ю.В., про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко