Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №334/10590/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 06.10.2026 Справа № 334/10590/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1883/26

Справа № 22-ц/807/1883/26-2 Головуючий у 1-й інстанції: Гнатюк О.М.

Є.У.№ 334/10590/24 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Салтан Л.Г.,

Мінгазова Р.В.,

секретар Остащенко О.В.,

прокурор Сполохова Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка змінила прізвище на ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району, про зміну місця проживання дитини та звільнення від стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , яка змінила прізвище на ОСОБА_2 , про відібрання дитини та повернення за попереднім місцем проживання,

за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року, додаткове рішення від 23 червня 2026 року

та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка змінила прізвище на ОСОБА_2 , на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про зміну місця проживання дитини та звільнення від стягнення аліментів.

Зазначала, що з 31.10.2020 по 17.01.2022 сторони перебували у шлюбі, мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 по цивільній справі № 334/1815/22 місце проживання дитини визначене разом з батьком ОСОБА_3 , а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини у розмірі частки від заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13.12.2023 рішення суду першої інстанції скасоване і визначено місце проживання дитини разом з матір`ю ОСОБА_1 .. Із зазначеного часу дитина проживає з матір`ю.

Постановою Верховного Суду від 01.05.2024 постанова Запорізького апеляційного суду від 17.12.2023 скасована, рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 залишено в силі. Проте дитина категорично відмовилась повертатися до батька.

Зазначала, що з травня 2024 року значно змінились обставини, які, на думку позивачки, дають підстави для зміни місця проживання дитини.

Зокрема, при вирішенні спору про місце проживання дитини і передачу її під опіку батькові, суд, у тому числі, посилався на те, що батько турбується і дбає про духовний розвиток доньки, яка навчається в Школі гарних манер «Juliet School», про що була надана відповідна довідка.

На адвокатський запит керівник Школи гарних манер «Juliet School» надав відповідь про те, що дитина відвідувала навчальний заклад лише тричі у жовтні 2022 року. Дитину приводила до школи бабуся ОСОБА_5 , яка записувала дівчинку на навчання. ОСОБА_3 школу не відвідував, не звертався до адміністрації з приводу успіхів доньки. Будь-яких довідок з приводу відвідування дитиною ОСОБА_6 школи нікому не видавалось.

За ініціативою ОСОБА_1 судовим експертом-психологом проведено судово-психологічне експертне дослідження щодо дитини ОСОБА_7 , яка чітко й недвозначно висловила свою думку про своє бажання залишитись проживати з мамою, а дії батька викликають у неї страх.

Як зазначено у висновку психолога, дитина з 17.12.2023 постійно та безперервно проживає разом з ОСОБА_1 , яка забезпечила для неї проживання та розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним; дитина відчуває щастя та захищеність; отримує належне виховання, піклування, догляду та гармонійно розвивається; росте у передбачуваній емоційно-стабільній обстановці; в атмосфері спокою, довіри, любові, розуміння, турботи й захисту.

ОСОБА_1 постійно знаходиться разом із донькою, займається її доглядом, вихованням та дозвіллям, приймає найбільшу участь у її житті. Між ними утворився постійний стійкий та позитивний емоційний та психологічний зв`язок. Внаслідок цього дитина відчуває до матері особисту емоційну прихильність і любов, ототожнює себе з матір`ю і віддає однозначну перевагу проживанню саме з нею.

ОСОБА_1 має постійне місце проживання та постійне місце роботи. У квартирі, де проживають мати та її донька, остання має окреме місце для відпочинку, гри, приймання їжі. Дитина забезпечена дитячими одягом та взуттям, їжею, іграшками, книжками, навчально-розвиваючими матеріалами. Дитина звикла до цієї квартири і в цьому районі проживають її подруги.

Вважає, що в найкращих інтересах дитини буде зміна місця її проживання разом з матір`ю.

У разі задоволення визначення місця проживання дитини з матір`ю, відпадуть будь-які правові підстави для нарахування та стягнення аліментів на користь відповідача за рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 по цивільній справі № 334/1815/22.

Це дає правові підстави ОСОБА_1 для заявлення позовної вимоги про звільнення її від сплати аліментів та припинення їх нарахування та стягнення з 17.12.2023.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила:

змінити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 , визначивши її місце проживання разом з матір`ю ОСОБА_1 (зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 );

звільнити з 17.12.2023 ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_3 , встановлених рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 по цивільній справі № 334/1815/22 (провадження № 2/334/231/23) на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 ;

припинити з 17.12.2023 стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 , визначених рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 по цивільній справі № 334/1815/22 (провадження № 2/334/231/23).

Заперечуючи проти позову, у лютому 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому зазначав, що з жовтня 2021 року між сторонами було досягнуто згоди щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 . З того часу ОСОБА_3 повністю займався вихованням та утриманням своєї доньки.

У червні 2022 року з невідомих причин ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до нього про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, хоча до цього вона не виявляла особливого інтересу до життя своєї доньки. Він, у свою чергу, також звернувся до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з батьком, який був обґрунтований тим, що мати дитини у вихованні дочки участі не брала, коштів на її утримання не надавала, дитина знаходилась на повному утриманні батька, який належно виконував обов`язки по її вихованню.

Незважаючи на рішення суду, яким місце проживання дитини визначено з батьком, з 13.12.2023 ОСОБА_1 самостійно змінила місце мешкання дитини та перешкоджає батькові зустрічатися з дитиною. Батько дитини неодноразово звертався до правоохоронних органів та органу опіки за допомогою у поверненні дитини та виконання рішення суду, проте дитини залишилися жити з матір`ю.

Посилаючись на вказані обставини, просив відібрати у ОСОБА_1 доньку ОСОБА_4 і повернути її за попереднім визначеним місцем проживання разом із батьком - ОСОБА_3 відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 в межах розгляду цивільної справи № 334/1815/22; в порядку п. 5 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну місця проживання дитини та звільнення від стягнення аліментів задоволено.

Змінено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 , визначено її місце проживання разом з матірю ОСОБА_1 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Звільнено з 17.12.2023 ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_3 , встановлених рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 р. по цивільній справі №334/1815/22 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Припинено з 17.12.2023 стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання дитини ОСОБА_7 визначених рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 р. по цивільній справі № 334/1815/22.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення за місцем проживання.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 судові витрати в загальному розмірі 25 000 грн.

В частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 залишку судового збору у розмірі 726,72 грн. та судових витрат з описом таких витрат і додатками по цивільній справі № 334/10590/24 в сумі 3000 грн. - відмовлено.

В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду та додатковим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані фактичні обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення зустрічного позову та відшкодувати судові витрати.

В обґрунтування зазначає, що рішенням суду від 24.05.2023 вже визначено місце проживання дитини з батьком. 13.12.2023 ОСОБА_1 самостійно змінила місце мешкання дитини та перешкоджає відповідачу бачитися з дитиною. ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом про заміну місця проживання малолітньої дитини і звільнення від стягнення аліментів, намагається легалізувати свої незаконні дії по безпідставному невиконанню рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 в межах розгляду цивільної справи № 334/1815/22, яким визначено місце мешкання дитини саме разом з ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 своїми протиправними діями підкреслює свій правовий нігілізм та зневажливе ставлення як до вимог закону, так і до інтересів своєї дитини, створює новий спір між сторонами, при цьому у своєму позові про заміну місця проживання малолітньої дитини і звільнення від стягнення аліментів вона безпідставно зазначає, що з моменту винесення постанови Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 34/1815/22 змінились обставини. Так би мовити «нові обставини», про які йде мова у позовній заяві, зводяться до того, що позивачка не визнає того факту, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 року в межах розгляду цивільної справи № 334/1815/22 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 разом з батьком - ОСОБА_3 .

В своєму позові ОСОБА_1 при новому судовому розгляді зробила повторну оцінку тим доказам і обставинам, яким вже була надана оцінка судами трьох інстанції в межах розгляду цивільної справи № 334/1815/22. Позивачка надає старі акти обстеження житлових умов сторін по справі, незрозуміло для яких цілей долучає якісь протоколи, заяви до поліції, тощо. Окрім того до позовної заяви долучено необ`єктивний висновок судово-психологічного експертного дослідження № 026 від 13.11.2024, виконаний на замовлення ОСОБА_1 судовим експертом Куратченко Іриною Євгенівною, на дослідження якої замовник надала зручні для себе документи та поставила перед експертом свої суб`єктивні питання.

До позовної заяви додані скріншоти листування сторін по справі, які долучені без отримання згоди ОСОБА_3 , хоча згідно статті 306 ЦК України фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції. Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата.

Позивачка протиправно порушує та не виконує існуюче рішення суду про визначене місце проживання дитини, яке набуло законної сили, залишає дитину проживати у себе та відмовляється повернути дитину батькові. Позивачка не відповідає на телефоні дзвінки, переховує їх спільну малолітню дитину, наразі фактичне місце перебування дитини йому невідоме. Позивачка також протиправно не повідомляє батька про умови проживання, стан здоров`я дитини.

Наразі батько не має реальної можливість спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні та піклуванні про неї. Небажання ОСОБА_1 добровільно виконувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 в межах розгляду цивільної справи № 334/1815/22 щодо визначення місця проживання дитини з батьком, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, наразі взагалі є підставою для захисту прав ОСОБА_3 в порядку, визначеному статтею 162 Сімейного кодексу України.

Вимоги позивачки про стягнення аліментів з відповідача є необґрунтованими, оскільки в даному випадку така вимога є похідною від необґрунтованої вимоги про зміну місця мешкання дитини.

Щодо додаткового рішення суду, ОСОБА_3 просить його скасувати, у стягненні витрат на правничу допомогу відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Не погоджуючись з додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року, ОСОБА_1 просить скасувати його в частині відмови у компенсації витрат на оплату роботи залученого експерта у розмірі 13 252,40 грн. та в частині компенсації 726,72 грн. судового збору.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_8 зазначила, що вона забрала доньку у ОСОБА_3 після перегляду справи про визначення місця проживання апеляційним судом 13.12.2023 і ухвалення рішення на її користь. Дитина добровільно погодилась проживати з матір`ю. Після скасування Верховним Судом у травні 2024 року постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким місце проживання дитини визначено з батьком, донька відмовилась повертатися до батька, а останній жодних дій для повернення доньки не вчиняв. Посилання відповідача на те, що стосовно позивачки було складено адмінпротокол за ч.5 ст.184 КУпАП (невиконання батьками обов`язків щодо виховання дітей) не заслуговують на увагу, оскільки постановою Ленінського районного суду від 09.10.2024 справа про адміністративне правопорушення закрита за відсутності в діях ОСОБА_8 складу адміністративного правопорушення (справа №334/6775/24). Посилання відповідача на те, що в судовому рішенні відсутні вказівки на зміни, які відбулися з травня 2024 по червень 2026, не відповідають дійсності і спростовується текстом судового рішення, який посилається, зокрема, на те, що дитина тривалий час проживає з матір`ю (два з половиною роки), на її повну соціалізацію і інтеграцію в життя з матір`ю, на висновок судового експерта-психолога, на чітко висловлену в судовому засіданні позицію малолітньої, яка хоче проживати з матір`ю. У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення адвокат Заболотній О.А., який представляє інтереси ОСОБА_9 , зазначив, що судові витрати на правничу допомогу позивачки підтверджені належними і допустимими доказами, відсутні підстави для його скасування і відмову у відшкодуванні судових витрат

В засідання апеляційного суду ОСОБА_3 не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся через електронний кабінет. Просив розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, доводи ОСОБА_9 і її представника адвоката Заболотнього А.О., які заперечували проти апеляційної скарги ОСОБА_3 і просили про задоволення їх апеляційної скарги, висновок прокурора Сполохової Я.А., яка вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_8 підлягає задоволенню з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарг без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повному обсязі.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 31.10.2020 до 17.01.2022, мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до договору оренди від 19.10.2021 ОСОБА_1 орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . За місцем проживання характеризується позитивно. Як зазначено в характеристиці від 24.09.2024, ОСОБА_1 є привітно., спокійною та врівноваженою, конфліктів з сусідами ніколи не мала, будь-яких скарг на неї не поступало. Донька ОСОБА_4 завжди охайна, доглянута, привітна, має гарний настрій.

Станом на 21.11.2024 ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягалася, що підтверджується витягом з ІАС «облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості».

Відповідно до довідки від 27.11.2024 ОСОБА_1 до лікаря-психіатра в КНП «ОКЗ ПНД» не зверталася, на обліку не перебуває.

За трудовим договором, укладеним з ФОП ОСОБА_10 21.12.2024, ОСОБА_1 прийнята на роботу продавцем безстроково.

За інформацією директора ЗДО «№247 «Грибочок» від 23.09.2024 ОСОБА_7 зарахована у групу №11 «Усмішка» ЗДО №247 ЗМР з 01.07.2024 року та на час воєнного стану навчається в онлайн форматі. Заклад працює в дистанційному режимі, педагоги тримають зв`язок з матір`ю дитини ОСОБА_1 , яка реагує на повідомлення вихователів, виконує з донькою завдання, викладає виконані роботи на Padlet дошку.

Відповідно до довідки №1988/01-14 від 06.08.2024 ОСОБА_7 спостерігається у КНП «ЗЦПМСД №5». На прийоми до лікаря з`являється в супроводі матері.

Після розірвання шлюбу між сторонами склалися неприязні стосунки. У червні 2022 року між сторонами виник спір з приводу місця проживання дитини.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2023 по цивільній справі № 334/1815/22 місце проживання дитини було визначене разом з батьком, ОСОБА_3 (Відповідач), а також стягнуто з ОСОБА_1 (Позивач) на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13.12.2023 рішення суду першої інстанції скасовано, визначено місце проживання дитини разом з матір`ю.

Із зазначеного часу дитина фактично проживає з ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 01.05.2024 р. по цивільній справі № 334/1815/22 постанова Запорізького апеляційного суду від 17.12.2023 р. скасована, рішення суду першої інстанції від 24.05.2023 р. залишено в силі.

Дитина відмовилась повертатися до батька і залишилась проживати з матір`ю.

Представник Позивача, адвокат Лісняк Я. В., звернувся з адвокатським запитом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_11 , керівника Школі гарних манер «Juliet School», відносно того, скільки разів дитина ОСОБА_7 відвідувала цю Школу , а також, хто саме приводив її до Школи, забирав її зі Школи та цікавився її успіхами?

На адвокатський запит отримана відповідь про те, що дитина відвідувала школу лише 3 (три) рази: 01.10.2022., 08.10.2022, 17.10.2022. Всі 3 (три) рази дитину приводила до Школи бабуся ОСОБА_5 , мати Відповідача, яка також здійснювала запис дитини до Школи. Батько дитини, ОСОБА_3 , дитину в ОСОБА_7 не приводив і не забирав, а також не звертався до адміністрації Школи з приводу успіхів доньки. Також ФОП ОСОБА_11 повідомила, що раніше жодних довідок з приводу відвідування дитиною ОСОБА_7 гарних манер «Juliet School» нікому не видавалось.

За висновком експертного дослідження №026 віл 13.11.2024, складеного судовим експертом ОСОБА_13 , виховна поведінка матері ОСОБА_1 орієнтована на розуміння та підтримку, позитивно впливає на емоційний стан малолітньої ОСОБА_7 , забезпечує їй почуття безпеки та сприяє гармонійному розвитку.

Як зазначено у висновку психолога, дитина з 17.12.2023 постійно та безперервно проживає разом з ОСОБА_1 , яка забезпечила для неї проживання та розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним; дитина відчуває щастя та захищеність; отримує належне виховання, піклування, догляду та гармонійно розвивається; росте у передбачуваній емоційно-стабільній обстановці; в атмосфері спокою, довіри, любові, розуміння, турботи й захисту.

ОСОБА_1 постійно знаходиться разом із донькою, займається її доглядом, вихованням та дозвіллям, приймає найбільшу участь у її житті. Між ними утворився постійний стійкий та позитивний емоційний та психологічний зв`язок. Внаслідок цього дитина відчуває до матері особисту емоційну прихильність і любов, ототожнює себе з матір`ю і віддає однозначну перевагу проживанню саме з нею.

ОСОБА_1 має постійне місце проживання та постійне місце роботи. У квартирі, де проживають мати та її донька, остання має окреме місце для відпочинку, гри, приймання їжі. Дитина забезпечена дитячими одягом та взуттям, їжею, іграшками, книжками, навчально-розвиваючими матеріалами. Дитина звикла до цієї квартири і в цьому районі проживають її подруги.

Вважає, що в найкращих інтересах дитини буде зміна місця її проживання разом з матір`ю.

Актом обстеження умов проживання від 3.01.2025 ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_3 , установлено, що житло складається з 1 кімнатної квартири. Умови проживання задовільні, в наявності меблі, побутова техніка. За вказаною адресою проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 ..

Відповідно до характеристики учениці 1го класу Запорізької гімназії №24 ЗМР ОСОБА_7 , остання навчається у гімназії з 1.09.2025 року. Мати дитини приділяє належну увагу вихованню доньки, проявляє відповідальність у питаннях навчання та виховання доньки, постійно підтримує зв`язок з класним керівником та іншими педагогами, забезпечує необхідні умови для навчання доньки. Батько дівчинки до школи не з`являвся.

Відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_14 та ОСОБА_1 уклали шлюб 21.01.2026. Після одруження ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_2 .

Допитана судом першої інстанції малолітня ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що проживає разом із мамою у квартирі. Батько проживає окремо із своїми батьками. Їй подобається жити з мамою. Чоловік матері ОСОБА_2 гарно ставиться до неї. Батько з мамою дуже сварилися, не хочуть бачити один одного. Вона б хотіла залишитися з мамою. Побоюється, що батько не буде давати бачитися з мамою. Втім вона хоче спілкуватися з батьком.

Допитана в судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_13 пояснила, що за зверненням ОСОБА_1 проводила дослідження відносин між малолітньою ОСОБА_7 та її матір`ю ОСОБА_1 , прихильності дитини до кожного з батьків та щодо дійсного бажання дитини проживати з матір`ю. В цілому дівчинка висловила більшу схильність до матері. Сварки між батьками травмуючи впливають на дитину.

Допитана свідок ОСОБА_5 пояснила, що є матір`ю відповідача ОСОБА_3 . Онучка, коли проживала із своїм батьком, була всім забезпечена. Після того, як позивачка забрала дитину, все змінилося. Дитині забороняють спілкуватися з батьком та бабусею, забороняють отримувати подарунки. Дитина може прийти до школи неохайною. Це бачила свідок, коли приходила до школи.

Із відповіді Національної поліції України ГУНП в Запорізькій області Запорізького районного управління поліції ВП №5 від 20.08.2024 №17493/47/01-2024 відомо, що 06.06.2024 до відділку поліції зверталась ОСОБА_15 з приводу того, що ОСОБА_1 не відкриває двері та не віддає дитину, хоча у заявниці є судове рішення. 13.06.2024 до відділку поліції надійшло звернення ОСОБА_5 про те, що колишня невістка не дає заявниці бачитися з дитиною. 30.06.2024 до відділку поліції звертався ОСОБА_3 із заявою, що колишня дружина не виконує рішення суду та не віддає заявникові дитину.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.

Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин;

(г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

У цій справі встановлено, що батьки мають належні житлові умови, доходи, працевлаштовані, мають бажання виховувати дитину.

Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).

При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.

Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають неповнолітні брати та сестри, зобов`язані сприяти їхньому спілкуванню (частина третя статті 259 СК України).

У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, встановлено, що з грудня 2023 року, після перегляду в апеляційному порядку судового рішення про визначення місця проживання дитини, остання проживає разом з матір`ю, яка забезпечила для неї проживання та розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним; дитина відчуває щастя та захищеність; отримує належне виховання, піклування, догляду та гармонійно розвивається; росте у передбачуваній емоційно-стабільній обстановці; в атмосфері спокою, довіри, любові, розуміння, турботи й захисту. ОСОБА_1 постійно знаходиться разом із донькою, займається її доглядом, вихованням та дозвіллям, приймає найбільшу участь у її житті. Між ними утворився постійний стійкий та позитивний емоційний та психологічний зв`язок. Внаслідок цього дитина відчуває до матері особисту емоційну прихильність і любов, ототожнює себе з матір`ю і віддає однозначну перевагу проживанню саме з нею. ОСОБА_1 має постійне місце проживання та постійне місце роботи. У квартирі, де проживають мати та її донька, остання має окреме місце для відпочинку, гри, приймання їжі. Дитина забезпечена дитячими одягом та взуттям, їжею, іграшками, книжками, навчально-розвиваючими матеріалами. Дитина звикла до цієї квартири і в цьому районі проживають її подруги.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що зміна місця проживання дитини і залишення її під опікою матері відповідає як найкращим інтересам малолітньої.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При цьому, ЄСПЛ акцентує увагу на тому, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані найкращі інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків, але за умови, якщо це не порушуватиме права та інтереси дитини.

Використовуючи судову практику ЄСПЛ, Верховний Суд неодноразово займав аналогічну позицію, що підтверджується чисельними постановами по аналогічних справах, зокрема: постанова ВП ВС від 17.10.2018 по справі № 402/428/16-ц; постанова КЦС ВС по справі № 127/15879/17-ц від 06.02.2019; постанова КЦС ВС по справі № 587/2134/17 від 21.05.2020; постанова КЦС ВС по справі № 127/28537/18 від 14.07.2020 р.; постанова КЦС ВС по справі № 313/310/18 від 16.11.2020; постанова КЦС ВС від 23.12.2020 по справі № 712/11527/17; постанова КЦС ВС від 04.08.2021 по справі № 654/4307/19.

Крім того, Верховним Судом були зроблені важливі акценти при розгляді аналогічних справ. Постанова КЦС ВС від 04.08.2021 по справі № 654/4307/19 зазначає, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Постанова КЦС ВС від 23.12.2020 по справі № 712/11527/17 вказує на те, що суд, вирішуючи цю категорію спорів, зобов`язаний враховувати її особливість та чутливість дитини і керуватися найкращими інтересами дитини.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що з 13.12.2023 позивачка не повідомляла про місце проживання дитини, не відповідала на телефонні дзвінки, чинила перешкоди у побаченнях, не відповідають дійсності.

Відповідач не надав суду належних доказів того, що він як батько намагався після 01.05.2024 зустрітися з донькою, налагодити з нею відносини, умовити поїхати до нього жити і звертався з цього приводу до позивачки.

Посилання ОСОБА_3 як на докази на документи, датовані до 13.12.2023, є безпідставним, оскільки всі ці докази були ретельно досліджені судом першої інстанції під час розгляду цивільної справи № 334/1815/22, з їх урахуванням судом ухвалено рішення і вони не стосуються цієї цивільної справи, яка переглядається апеляційним судом.

Предметом розгляду цієї цивільної справи є обставини, які, здебільшого, виникли вже після 01.05.2024.

Доводи ОСОБА_3 про те, що позивачка не сплачує аліменти на утримання дитини не заслуговує на увагу з огляду на те, що з 16.12.2023 дитина знаходилась на повному забезпеченні ОСОБА_9 . Несплата позивачкою аліментів на користь відповідача не стосується предмету спору і не впливає як бажання дитини проживати разом з матір`ю.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відносно позивачки був складений протокол про скоєння адміністративного правопорушення за ч. 5 ст. 184 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей) не заслуговують на увагу, оскільки постановою Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 09.10.2024 провадження у справі про адміністративне правопорушення № 334/6775/24 було закрито за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Доводи ОСОБА_3 про порушення судом першої інстанції ст. 129-1 Конституції України, знецінення постанови Верховного Суду від 01.05.2024 по цивільній справі № 334/1815/22, легалізації тривалого правопорушення, є безпідставними.

Правовий аналіз подій, викладений у постанові Верховного Суду від 01.05.2024, про який вказує відповідач в апеляційній скарзі, стосується лише фактів та доказів, які мали місце до 03.10.2023, тобто до складення висновку психологічного дослідження психологом ОСОБА_16 . До дати перегляду Верховним Судом судових рішень першої і апеляційної інстанції минуло сім місяців і життєві обставини, які мали місце з 03.10.2023 і до 30.04.2024, значно змінилися.

Дитина з грудня 2023 року проживає разом з матір`ю у відповідності до постанови апеляційного суду від 13.12.2023 по справі № 334/1815/22. Після скасування судом касаційної інстанції рішення апеляційного суду дівчинка категорично відмовилась повертатися до батька.

Зміна місця проживання дитини не суперечить судовій практиці і відповідає якнайкращим інтересам малолітньої.

Постанова Касаційного Цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2022. по цивільній справі № 712/11527/17 вимагає звертати увагу на те, чи прижилась дитина в існуючому середовищі і чи є підстави змінювати це середовище. При цьому, КЦС ВС відмічає, що у тому випадку, коли дитина прижилась в існуючому середовищі і їй створені всі належні умови для дорослішання та розвитку, немає жодних підстав змінювати місце проживання дитини.

Суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги тривалість проживання дитини разом з матір`ю, яка створила для доньки належні умови для розвитку і гармонійного зростання в атмосфері любові і поваги.

Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції не встановлено, які зміни відбулися після 01.05.2024, і що саме такі зміни є підставою для передачі дитини під опіку матері, є безпідставними.

Як зазначено в судовому рішенні, дитина два з половиною роки проживає з матір`ю, за цей час відбулася повна соціалізація і інтеграція дитини в життя з позивачкою, що підтверджується висновком судового експерта-психолога, в якому зазначено про прихильність дитини до матері, наявність у дитини стресу внаслідок проживання у відповідача. В судовому засіданні дитина висловила свою позицію про своє бажання залишитися проживати з матір`ю.

Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції фактично скасував попереднє своє рішення, є безпідставним.

В Україні склалася усталена судова практика, відповідно до якої є правові підстави для зміни раніше визначеного місця проживання дитини навіть за наявності судового рішення, яким таке місце вже визначено. Така судова практика виходить з принципу пріоритету інтересів дитини перед інтересами будь-кого із батьків.

Зокрема, у постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №754/1447/23 зазначено, що пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначено рішенням суду, є належним і ефективним способом захисту. В разі зміни обставин, пов`язаних із віком дитини, або коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини, яке не виконане, як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернутися з позовом про зміну місця проживання дитини.

Попереднє судове рішення про визначення місця проживання дитини з батьком не цементує взаємовідносини дитини та батьків назавжди. Внаслідок зміни життєвих обставин, дорослішання дитини, зміни її ставлення до батьків та ото чуючи, в судовому порядку може бути змінено раніше визначене місце проживання дитини.

У постанові Верховного Суду від 15.10.2020 по справі №607/425/16-ц зазначено, що хоча іє невиконані судові рішення про визначення місця проживання дитини з матірю та відібрання її від батька, вони не можуть бути виконані, оскільки їх невиконання пов`язане із категоричною відмовою дитини перейти проживати до іншого батька. Як зазначено у постанові, у разі зміни обставин, пов`язаних з віком дитини, при наявності спору між батьками як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернення до суду із позовом про зміну місця проживання дитини і в тому разі, коли вже є рішення суду про ви0-значення місця проживання дитини та її відібрання, які не виконані, оскільки найкращі інтереси дитини повинні мати першочергове значення.

Посилання відповідача на порушення судом вимог ст. 162 СК України є помилковими. Позивачка забрала дитину 13.12.2023 після ухвалення апеляційним судом рішення у справі 334/1815/22, яким місце проживання дитини визначено разом з матір`ю.

Скасування Верховним Судом у травні 2024 року постанови апеляційного суду не є підставою для висновку про неправомірність дій позивачки, самочинну зміну місця проживання дитини.

В обґрунтування своєї позиції, Відповідач послався в апеляційній скарзі на постанову КЦС ВС від 29.09.2020 по цивільній справі № 279/3970/18, в якій зазначено, що повернення дитини до попереднього місця проживання за позовом зацікавленої особи неможливо, зокрема, у тому випадку, якщо обставини змінились так, що повернення суперечить її інтересам.

Найкращим інтересам дитини відповідає те, щоб вона зростала та розвивались у атмосфері любові, турботи, безпеки та захисту, на що неодноразово звертав увагу КЦС ВС (постанова від 30.03.2021 по справі № 542/1428/18, постанова від 16.06.2022 по справі № 712/11527/17, постанова від 23.12.2019 по справі № 552/4608/18).

Вказані обставини в подальшому знайшли своє підтвердження під час судово-психологічної експертизи стану дитини, а також під час допиту дитини судом першої інстанції.

Доводи ОСОБА_3 про порушення судом першої інстанції ст.ст. 160, 161, 171 СК України, неправомірне перетворення думки дитини на вирішальний доказ, є безпідставними. В суді першої інстанції під час опитування дитини в присутності представника органу опіки і піклування дівчинка відверто висловила своє бажання жити разом з мамою, підтвердила гарне ставлення до обох батьків проте висловила побоювання, що у разі її повернення до батька, він не дозволить їй бачитися з мамою.

Посилання ОСОБА_3 на неправомірне покладення в основу рішення висновку експертного дослідження № 026 від 13.11.2024 є необґрунтованими. Експертне дослідження було проведене на замовлення позивачки відповідно до ч. 3 ст. 102 ЦПК України особою, яка має спеціальну освіту, володіє спеціальними знаннями для проведення судових експертиз, статус судового експерта зі спеціальності 14.1 «Психологічні дослідження», а також внесена до реєстру осіб, що мають право здійснювати судово-експертну діяльність. Перед проведенням експертного дослідження судовий експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий експертний висновок.

ОСОБА_3 не був позбавлений можливості самостійно замовити і організувати проведення судово-психологічної експертизи або заявити клопотання про призначення повторної експертизи судом. Таким своїм правом відповідач не скористався.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом вимог ст.19 СК України є безпідставними.

На вимогу суду першої інстанції надати висновок щодо доцільності зміни місця проживання дитини органи опіки і піклування повідомили, що спір між батьками вже вирішений судом і відсутні підстави для надання будь-якого нового висновку.

Проте, на виконання ухвали апеляційного суду від 18 серпня 2026 про витребування від органів опіки і піклування висновку щодо розв`язання спору, який розглядається судом, районна адміністрація Запорізької міської ради по Хортицькому району надала висновок від 21.09.2026, в якому зазначила, що комісія з питань захисту прав дитини при районній адміністрації розглянула акти обстеження умов проживання кожного із батьків, акти оцінки потреб сім`ї. На виконання вимог ст.171 СК України практичним психологом відділу соціальної роботи по Хортицькому району ЗМЦСС 11.09.2026 була проведена бесіда з малолітньою ОСОБА_17 з дозволу матері та без присутності дорослих. ОСОБА_4 була відкрита до розмови, охоче пішла на контакт, була говіркою та у гарному настрої. Під час розмови дівчинка розповіла що вона проживає разом з мамою та її чоловіком ОСОБА_18 , вона разом активно проводять час, відвідують ігрові кімнати відпочинку, грають ігри, катаються на ве6лосипеді. Охоче продемонструвала свій куточок у квартирі, де є іграшки, які їй купив ОСОБА_19 . Підсумовуючи бесіду, психолог виснував, що дитина виявила бажання проживати разом з мамою та вітчимом, їй подобається, як вони разом проводять час. Зі своїм батьком дівчинка хоче спілкуватися по телефону.

На засіданні комісії з питань захисту прав дитини в присутності батьків була вислухана думка батьків, яким пропонувалося в інтересах дитини дійти згоди щодо зміни місця проживання дитини, але домовленість між ними так і не була досягнута. З дозволу батьків члени комісії поспілкувалися з малолітньою (розмова відбувалася без присутності батьків). Спочатку дитина нервувала, потім заспокоїлась та розказала, що хоче проживати з мамою, бо мама хороша і у неї є улюблена домашня тварина - кіт. Інколи вона бачиться з батьком, але в присутності матері. Дитина почувається з батьком в безпеці, зі слів дитини, батько її хоче викрасти, чого вона дуже боїться.

Врахувавши, що дитина з 2023 року постійно проживає з матір`ю, районна адміністрація ЗМР по Хортицькому району як орган опіки і піклування дійшла висновку про доцільність зміни місця проживання малолітньої ОСОБА_20 та визначення місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_8 .

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, є безпідставними.

Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, дав належу оцінку зібраним у справі доказам і дійшов обґрунтованого висновку про те, що зміна місця проживання малолітньої доньки сторін і передача її під опіку матері відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Судова колегія враховує, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків.

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

За таких обставин судова колегія виходить з того, що за умов рівного ставлення батьків до виховання дитини у даній справі, важливе значення має малолітній вік дівчинки, в якому необхідність материнської любові, ніжності, турботи є важливим аспектом її виховання та формування гармонійної особистості, а відтак доцільно змінити місце проживання дитини з матір`ю.

При цьому колегія суддів, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в Постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місця проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, оскільки судом першої інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Що стосується додаткового рішення, колегія суддів виходить з такого.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-цта в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі№ 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі№ 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі№ 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження№ 61-13608св20).

Матеріали справи свідчать про те, що в суді першої інстанції інтереси ОСОБА_9 представляв адвокат Заболотній О.А., який діяв на підставі договору про надання професійної правової допомоги.

08 червня 2024 року між позивачкою та адвокатом Заболотнім О.А. було укладено договір про надання правової допомоги, згідно з умовами якого адвокат приймає для виконання доручення на підготовку звернення до суду та супроводження в суді справи щодо зміни місця проживання малолітньої дитини і звільнення від стягнення аліментів, яке зокрема але не виключно, складається з таких дій: складання і подання позовної заяви та відповіді на відзив, участь у судових засіданнях, тощо, інші необхідні дії на розсуд адвоката

Відповідно до опису судових витрат позивача та робіт адвоката (з підтверджуючими документами) по справі № 334/10590/24 загальний розмір судових витрат складає 57504,12 грн., із яких: 43 500 грн. витрати на професійну правничу допомогу, 13 252,40 витрати на оплату роботи залученого стороною експерта, 726,72 грн. залишок судового збору, що сплачений відповідачкою при поданні позовної заяви, 25 грн. комісія банку за сплату судового збору.

Додатковим рішенням від 23 червня 2026 року на відшкодування судових витрат позивачки з ОСОБА_3 стягнуто 25 000 грн.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення заявниця просить стягнути 13 252,40 грн. витрат на оплату роботи експерта за висновком експертного дослідження від 13.11.2024. Право на компенсацію таких витрат існує лише за умови доведення їх дійсності, необхідності та обґрунтованості розміру. В обґрунтування зазначила, що проведення цього експертного дослідження було необхідним для вирішення справи, що не могла справа бути вирішена без нього, а також, як і у випадку з гонораром адвоката, довела, що оплату експерта здійснила саме позивачка, а не третя особа.

Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не відповідає вимогам розумності та правової визначеності, «підриває» конструкцію забезпечення передбачуваності застосування процесуальних норм, а тому не є такою, що відповідає верховенству права.

Зазначений висновок застосовано також у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №204/3927/22, провадження №61-7269св23, від 14 травня 2025 року у справі №638/11780/21, провадження №61-10339св24.

Згідно з абз. 2 п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» оплата експертизи в цивільній справі провадиться за рахунок сторони, яка порушила відповідне клопотання. Якщо експертиза призначається за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, кошти на її оплату вносяться обома сторонами порівну. У разі незгоди сторони (сторін) оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Після закінчення розгляду справи витрати, пов`язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу судом на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Наявний у справі висновок експертного дослідження від 13.11.2024. покладено в основу рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року щодо зміни місця проживання дитини та звільнення від стягнення аліментів.

Така витрата була зазначена як у позовній заяві, так і в описі судових витрат позивача і робіт адвоката, доданого до заяви ОСОБА_1 від 16.06.2026.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що витрати позивачки на проведення експертного дослідження не підлягають відшкодуванню.

Не відповідають фактичним обставинам справи і висновки суду про те, що позивачкою зайво сплачено 726, 72 грн. судового збору при подачі позовної заяви, а тому вони не підлягають компенсації за рахунок відповідача.

Встановлено, що при зверненні з позовною заявою ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1927,92 грн., тобто за дві самостійні вимоги немайнового характеру, а саме: зміна місця проживання дитини та звільнення від стягнення аліментів.

Відповідно до абз. 2 ч.3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли у позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Зважаючи на те, що при зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір за дві позовні вимоги немайнового характеру, позов задоволено у повному обсязі, отже позивачка має право на компенсацію всього судового збору, а не 1211, 20 грн., як помилково вважав суд першої інстанції. За таких обставин вимога позивачки про стягнення з відповідача залишку судового збору в розмірі 726,72 грн. є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції при розподілі судових витрат допустився порушень норм матеріального і процесуального права, є безпідставними.

Суд першої інстанції при визначені розміру відшкодування врахував складність справи та об`єм виконаної адвокатом роботи, застосував принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, та, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивачки та стягнення з відповідача на її користь 25 000 грн. на відшкодування витрат з правничої допомоги.

За таких обставин додаткове рішення суду першої інстанції на підставі ст.376 ЦПК України підлягає зміні, з відповідача на користь позивачки, крім витрат на правничу допомогу, підлягають стягненню витрати на проведення судової психологічної експертизи у розмірі 13 252,40 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 762,70 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, 375, 376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року в частині відмови у компенсації витрат на проведення судової психологічної експертизи і компенсації судового збору скасувати.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_9 13 252, 40 грн. (тринадцять тисяч двісті п`ятдесят дві гривні 40 коп) компенсації витрати на проведення судової психологічної експертизи та 726,7 грн (сімсот двадцять шість гривень 70 коп.) компенсації судового збору.

В іншій частині додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2026 року.

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді: Р.В. Мінгазов

Л.Г. Салтан